Державне регулювання інноваційних процесів у видавничій сегменті ринку України

Б. В. Никифорук, голова правління ВАТ -Український науково-дослідний інститут спеціальних видів друку

Сьогодні більшість керівників різного рангу приходять до розуміння, що альтернативи інноваційного шляху розвитку у суспільства не існує. Безліч різних шляхів підвищення ефективності економіки було випробувано, але бажані результати практично не досягти! Навіть враховуючи, що в останні роки в економіці відбулося зростання деяких макроекономічних показників, істотних якісних зрушень у фінансовому стані населення і суб'єктів господарювання не спостерігається. На наш погляд, Суть проблеми полягає в тому, що економіка в цілому не має достатньо відтворюваного потенціалу для забезпечення зростання національного надбання, яке лежить в базисі підвищення добробуту населення.

В даній статті зроблена спроба аналізу використання інноваційних технологій у видавничій сегменті ринку України на прикладі відомих статистичних даних.

Як відомо, книговидання-це та сфера діяльності людини, яка визначає духовний та ідеологічний стан суспільства на різних етапах його розвитку, Людство не придумало досконалішого інструмента, ніж книга, для розвитку розумових здібностей людини, формування її моральних якостей. Сьогодні книга є об'єктом культури й одночасно носієм інформації, підсистемою інформаційних потоків і матеріальним розповсюджувачем знань.

Аналіз сучасного стану видавничої справи в світі дозволяє зробити деякі висновки, а саме:

книговидання не тільки не скорочується, але і, навпаки, розвивається;

на інформаційному ринку основним конкурентом книзі є не компакт-диски, а періодичні видання, з притаманними їм масовістю, універсальністю, легкістю викладу матеріалу, логічністю структури, що дозволяють прискорювати сприйняття інформації сучасною людиною (при цьому іноді вартість щотижневих видань буває вище, ніж книжок з спрощеним варіантом оформлення палітурок);

книга є найбільш універсальним інструментом поширення знань, а процес її читання найбільш ефективно формує переконання людини, стимулює його до активної участі у громадському житті. Монографії, підручники, збірники наукових праць і окремі (змістовні в науковому плані) публікації сприяють трансформації інформації у фундаментальні наукові знання;

інновації в розвиток засобів масової комунікації не можна розглядати як потенційну загрозу традиційним друкованим виданням "- всі вони співіснують разом і створюють додаткові можливості видання книг і їх розповсюдження.

Завдання державної політики в окремо взятій країні (і в Україні в тому числі) щодо розвитку книговидання полягає не тільки в тому, щоб забезпечити випуск достатньої кількості книг і раціонально організувати їх поширення, але й забезпечити гармонійну інтеграцію книжкового видання в сучасну систему засобів масової комунікації. При цьому книга повинна, перш за все, функціонально забезпечувати рішення культурних і соціально-економічних завдань у суспільстві, а не тільки приносити прибуток від реалізації. Значна роль у цьому повинна приділятися необхідності забезпечення суттєвого впливу держави на видавничий сегмент ринку.

Книговидавнича справа не існує у вакуумі, воно є невід'ємною складовою частиною суспільної структури та економіки в цілому, тому біди, проблеми і кризові процеси в цій сфері визначають темп руху, рівень, якісні характеристики кожного колективу видавництва. Пік книжкового виробництва в Україні припадав на 1988-1989 рр.., Коли щорічно друкувалося близько 190,0 млн прим. книжкової продукції. Після цього випуск книг постійно знижувався і в 1999 р. склав 21 985,6 тис. прим., тобто скоротився в 8,6 рази. Починаючи з 2000 р., спостерігається зростання книжкового виробництва і в наступні 2001-2003 рр.. настає деяка стабілізація книговидання за накладами (при деяке зростання кількості назв).

Це стало свідченням початку виходу з кризи українського книговидання, як наслідок активного впливу на нього Закону України "Про внесення змін і доповнень до деяких законів України з питань оподаткування в частині, що стосується видавничої справи ", який був прийнятий 22.03. 2001 р. На цей же період припадає активне впровадження у виробництво книг інноваційних технологій, що сприяло значному підвищенню якості книг і скорочення термінів їх виготовлення.

Деякі "фахівці" стверджують, що книжкової продукції в Україні достатньо, пояснюючи це тим, що за роки радянської влади сотні мільйонів тиражів становила партійна література, яка у своїй більшості сьогодні перетворилася на макулатуру. Проте, як свідчить статистика, в ті часи суспільно-політична література становила лише 8,9% в загальному обсязі друкованої літератури, що не могло суттєво вплинути на загальні тенденції занепаду книговидання.

Основним джерелом статистики друкованих видань є обов'язковий примірник, який надходить до Книжкової палати України. Активізація співробітництва з видавничими установами всіх форм власності, передача функцій Національного агентства 13ВМ Книжкової палаті, прийняття Закону України "Про обов'язковий примірник документів ", співпраця з податковими органами позитивно позначилися на наведенні порядку в надходження обов'язкових примірників видань і, відповідно, поліпшення організації обліку їх виходу.

В Протягом 2003 р. в Книжкова палата зареєструвала 13 805 назв книг і брошур загальним накладом 39,5 млн прим., що склало у порівнянні з аналогічними даними за 2002 р.: за назвами - 110,9%, за накладами - 82,4%.

В 2003 р, книги і брошури в Україні видавалися на 20 мовах народів світу. З них: українською мовою "- 8730 назв (63% від загальної кількості назв книг) загальним накладом 23,98 млн екз. (61% від загальної кількості), російською -- 3609 назв (26%) тиражем 11,74 млн екз. (29,7 %).

Найбільш універсальним показником динаміки книговидання є кількість назв виданих книг, тому що цей показник визначає різноманітність інформаційних документів, що вводяться щорічно в суспільний обіг.

Приріст кількості назв книг у 2003 р. був найбільшим за всі роки незалежності України, Після значного зменшення кількості книг за назвами в 1999 р. динаміка книговидавництва виглядає так: у 2000 р. приріст до рівня попереднього року становив - 23%, у 2001 р. - 37%, у 2002 р. - 17%, в 2003, - 11%. (табл, 1).

Збільшення обсягу книговидання за назвами відбувається на тлі коливань тиражів книг. Так, у 1999 р. загальний тираж виданих книг становив 21 985,6 тис. прим.; В 2000 р. тираж збільшився у порівнянні з 1999 р. майже в два рази (на 98%), у 2001 р. - На 15%, в 2002 р. і 2003 р, - зменшився відповідно на 5 і 18% (табл. 1),

Збільшення тиражів за назвами в 2003 р. спостерігалося лише по журналах (на 51%), збірників (на 28%), авторефератів дисертацій (на 8%), бюлетенів (на 80%) і бібліографічних видань (на 33%). На всі інші види видань в 2003 р. спостерігався спад (найбільш істотний - у виробництві книг, брошур і нотних видань) (табл. 2).

Тенденція до збільшення кількості книг за назвами вселяє певний оптимізм щодо швидкого виходу видавничої сфери з кризового стану, тому що цей показник характеризує не тільки рівень розвитку книговидання, а й дає оцінку загальнокультурної ситуації в країні, стану науки, освіти, інтелекту нації та інших сфер функціонування суспільства в сучасних умовах. Цей показник має ще одну особливість, пов'язану зі специфікою видавничого виробництва. Ця особливість робить дані про кількість назв універсальним світовим показником, який визначає обсяг і ефективність книжкового виробництва в реалізації загального виробничого проекту, що містить нові творчі задуми, нову виробничо-економічну реальність і новий маркетинг.

За суті саме кількість нових назв книг є основним показником активності видавництва, що характеризує його потужність і творчий потенціал колективу, і одночасно головним показником світової статистики друку. Як свідчить діаграма (рис. 1), цей показник зріс за роки, коли видавці України отримали пільги і змогли залучити вчених і професіоналів-поліграфістів для розробки та реалізації навик видавничих проектів. Без цих пільг видавництва просто не мали б коштів для розвитку творчої ініціативи.

Істотне збільшення в Україні кількості назв в 2001-2003 роках. дало можливість поліпшити не лише абсолютні, а й відносні пораметри видавничої справи. Так, кількість видань у розрахунку на 1 млн. жителів (показник, який характеризує ступінь інформаційного забезпечення населення) зросла до 290 назв.

Падіння тиражів певною мірою пояснює те, що цивілізованою торгівлею в Україні охоплено приблизно 10% книжкового ринку. Можна вважати, що збільшення тиражів в майбутньому можливо, коли значно покращиться ситуація з роздрібної книжкової торгівлею, книжковий ринок буде прозорим для всіх його учасників, держава стане активним гравцем на ринку, а показник обсягу книговидання буде визначатися кількістю проданих книг.

Динаміка українського книговидання за накладами представлена на рис. 2. Як відомо, всі пізнається в порівнянні, і якщо проаналізувати стан книговидавничої справа в Російській Федерації (рис. 3 і 4), то можна побачити, що аналогічна ситуація складалася і в Росії в 1995-1996 рр.., коли російські видавці почали працювати на пільгових умовах і здійснювати структурну перебудову видавничої справи, адаптувавши його до нових ринкових умов. У 1992 р. в Росії друкувалося 28,7 тис назв книг (менше дореволюційного рівня). Але вже в 1997 р. (через два роки після прийняття Державною Думою пільгового законодавство у сфері книговидання) у Російській Федерації друкувалося 45 тис. назв, а їх кількість у 2003 р. не тільки перевищило максимум російського видання книг радянського періоду, а приблизно відповідає загальносоюзному кількості книг 1980-х років. Це-найкращий показник російського книговидання після розпаду СРСР [2, 3).

В 2003 р. збільшився випуск видань у галузі суспільно-політичних, природничих наук, фізичної культури і спорту, художньої літератури та фольклору. Ситуація з випуском книг і брошур по тематичній спрямованості представлена в таблиці 3, за цільовим призначенням - у таблиці 4.

Які ж сьогодні проблеми у книговидавничої галузі і якою має бути державна політика в цій сфері?

Більше трьох десятиліть тому з появою терміну "інформатика", виникла надумана концепція "згортання" книговидання в умовах бурхливого розвитку науково-технічного прогресу. У зв'язку з цим деякими авторами інформаційна функція книги була визначена як недостатня; серйозно дискутувалося питання про нездатність книги (з її традиційними методами виробництва та розповсюдження) виконувати ці функції. З'явилася ідея про конкурентоспроможності книги в системі засобів масової інформації.

Виникли ідеї змінити співвідношення книги і нових видів масової інформації. Розвиток новітніх способів масової і науково-технічної інформації, комп'ютерний технологій та потужних комунікаційних мереж ще більше активізувало проблему можливого "згортання" книговидавництва (із заміною книги аудіовізуальними засобами) або, щонайменше, можливої втрати книгою свого головного (протягом століть) положення в інформаційній сфері. Особливо - у контексті визнання статусу інформації як важливої категорії, поряд з матерією та енергією.

Разом з тим, книга, незважаючи на потужний наступ електронних інформаційних технологій, продовжує залишатися основою високої культури і точним, науковим засобом в отриманні та поширенні знань.

В зв'язку з новими віяннями, доля книжкової справи і перспективи його подальшого розвитку стали представлятися не такими ясними і однозначними, як це було в минулого, коли цей процес йшов по зростаючій експоненті. Ймовірно, ці ідеї будуть знаходити своїх прихильників у специфічних для сучасної України умовах соціально-економічної, ідеологічної та політичної нестабільності, хоча навряд чи їх втілення буде точно повторювати відомі світові характеристики і параметри. Щоб регулювати, коригувати і прогнозувати цей процес, виявити його особливості та напрямки розвитку, потрібно проводити багатоаспектний аналіз стану, динаміки та тенденцій розвитку сучасного книжкової справи в Україні та порівняльний аналіз з процесами світового книговидання та інформатизації (5).

суміжної можна визнати проблему створення та використання електронних видань, їх співвідношення з традиційною книгою та іншими засобами інформації. Це -- видання, підготовлені на основі технології мультимедіа (Відеоенциклопедія, інтерактивні путівники, довідково-інформаційні системи, навчальні програми, комп'ютерні ситуативні ігри і т. п.), орієнтовані, як правило, на користувача, який не є фахівцем в галузі комп'ютерної техніки. Щоб ці видання могли стати конкурентоспроможними на інформаційному ринку, особлива увага при їх створенні приділяють розробці комфортного і ефективного інтерфейсу користувача (сукупності апаратно-програмних засобів забезпечення діалогу). Тут має місце перерозподіл інформаційно-комунікативних функцій між книгою та електронними виданнями. Перерозподіл функцій здійснюється також між видавництвами і друкарнями, видавництв та книготорговельних організацій - на основі впровадження в книжкову справу і книжкові процеси інноваційних технологій. Додрукарські процеси все частіше переносяться у видавництва, де використовуються персональні комп'ютери, лазерні принтери, локальні комп'ютерні мережі, настільні видавничі системи, фотонабір, електрографічні "друкарні". Саме тут найбільш вдало поєдналися книговидання і інформаційні технології, що збільшило оперативність, якість і обсяги книжкової інформації. Для оперативної поліграфії особливе значення має використання інформаційних цифрових мереж, які забезпечують передачу на великі відстані за короткий проміжок часу текстів з графіками та ілюстраціями, Видавці, оперативно створюючи книгу і ввівши її в загальний інформаційний потік, почали брати активну участь у системній інформатизації суспільства (4).

В кожному суспільстві інформаційні процеси регулюються й коригуються шляхом здійснення державної політики в цій галузі. Держава має можливість або прямо впливати на них - прийняттям відповідних законодавчих актів (наприклад, Закону України "Про видавничу справу") або побічно - Шляхом надання фінансово-економічних пільг (наприклад, відповідно до Закону України "Про внесення змін і доповнень до деяких законів України з питань оподаткування "), В кожному випадку держава повинна проявити турботу про регулювання інформаційних процесів суспільства, про повноту, оперативності та достовірності поширюваної інформації, створюючи для цього необхідну нормативно-правову та методичну базу. Постійний аналіз інформаційно-правового поля книговидання дасть можливість встановити ступінь дієвості та ефективності прийнятих документів, а також ступінь їх впливу на інформаційні процеси суспільства, на підготовку та розповсюдження видавничої і правової інформації в сфері дерного і громадського регулювання.

Створення нормативно-правової бази книговидання (і інформатизації суспільства в цілому) повинно сприяти вирішенню однієї, найбільш важливої проблеми - підвищення ролі книговидання, книги та інших друкованих засобів інформації та комунікації в стратегії стійкого розвитку сучасного суспільства, У книжковій сфері - у першу чергу актуальні національні програми книговидання, випуск книжок для шкіл і бібліотек, національна інформаційна система книгорозповсюдження, підготовка та підвищення кваліфікації сучасних кадрів для книжкової галузі. Сприяння держави вирішення цих проблем створить необхідні умови для формування повноцінного загальнонаціонального книжкового репертуару, повсюдного і справедливого розподілу і розповсюдження книжкової інформації в країні, а відповідно - для інформатизації українського суспільства, його стабілізації та розвитку (5).

Надзвичайно важливою і складною є проблема прогнозування розвитку книговидання та вдосконалення книги в контексті позитивних процесів інформатизації та розвитку ЗМІ,

В зв'язку з цим важливе значення має порівняльний аналіз: книжкових процесів в Україні та процесів світової інформатизації в контексті проблеми вільного часу, конкуренції книги з іншими засобами інформації та комунікації; нових можливостей бібліотечного читання, видавничої роботи бібліотек, створення електронних видань; впливу ЗМІ на процеси читання і т. п. Розвиток автоматизації інформаційних процесів та підключення національних інформаційних ресурсів до глобальних мереж (наприклад, Інтернет) вимагають регулювання і вивчення процесів і системи взаємозв'язку інформаційних ресурсів: "національне - глобальне (світове) - національне". У зв'язку з цим виникають питання: які функції книги мають залишитися недоторканними, а які слід перерозподілити між ЗМІ; які функції цих коштів слід вважати соціально, генетично і психологічно негативними, небезпечними. На відміну від попередніх епох, коли експерименти проводилися в областях, які оточують людини (природа, космос, енергія і т. п.), експеримент глобальної інформатизації реалізується безпосередньо на людину, її свідомості, почуттях, психіці, творчих та національних чинниках. І чи не станеться так, що інформаційні метаморфози трансформують індивідуума - Творчо і національно самобутнього - в які-небудь "гайку і болтик "глобальної інформаційної системи, в безликі істоти, замуровані в інформаційні соти "світового співтовариства"?

Сьогодні слід також вести розмову і про перенесення протекціоністських заходів державної політики в книжковій справі на проблеми книгорозповсюдження, стан якого також стало гострою соціальною проблемою.

Добре відомо, що проблеми книговидання і книгорозповсюдження з соціально-економічних дуже швидко переходять у духовні, бо, як говорилося раніше, книги виконують культурні, просвітницькі, інформаційні, виховні та інші корисні функції,

Тому, якщо держава зацікавлена в моральному оздоровленні, духовному відродженні суспільства та його економічному розвитку, воно має спланувати, організувати і реалізувати широкомасштабну акцію підтримки книговидання та книгорозповсюдження всіма наявними способами. Це має стати найбільш важливій державній програмою.

Висновки

Книговидання в Україні, маючи деякі позитивні тенденції свого розвитку, потребує підтримку як з боку держави, так і з боку споживачів (читачів). Для виходу на вищі щаблі свого розвитку, на наш погляд, необхідно вирішення низки завдань, які повинні бути головними при реалізації державної політики в галузі книговидання. Вони відносяться до тих сфер суспільного процесу і людської діяльності, де книга конкурує зі ЗМІ, виконуючи свою інформаційно-комунікаційну функцію.

Реалізація визначених цілей може бути досягнута в результаті рішення наступних завдань:

наукового підходу до аналізу книжкової справи як чинника розвитку духовної і матеріальної культури та соціальної інформації;

визначення значення і ролі книговидавничої справи в стратегії стійкого розвитку суспільства;

визначення книги як фактора розвитку національної культури та розвитку міжнаціональних відносин;

аналізу книговидання як підсистеми інформаційних потоків;

прогнозу розвитку книговидання і місця "книжкового читання" в умовах інформатизації суспільства;

виявлення точок дотику і конфронтації, ступеня спільності і конкуренції, взаємовпливу і взаємодії книги та інших ЗМІ;

визначення місця і значення книги у сфері освіти, виховання, наукового і культурного діяльності, інформаційного забезпечення суспільства;

аналізу стану та рівня підготовки кадрів для книжкової справи в світлі розвитку інформаційної галузі;

інформаційно-правового забезпечення видавничої діяльності;

визначення ступеня впливу нових інформаційних технологій на розвиток книговидання та книгорозповсюдження.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://publish.ruprint.ru/