Інвестиційно-інноваційна діяльність спільних підприємств

Вступ.

1. Передумови спільного підприємництва в Україні.

1.1.Вплів спільного підприємництва на активізацію діяльності у інвестиційно-інноваційній сфері.

1.2.Вібір інвестиційно-інноваційної стратегії діяльності спільнихпідприємств.

Висновки

2. Економічна оцінка та управління результатівтістю спільної підприємницької діяльності.

2.1.Шляхі досягнення економічної ефективності інвестиційно-інноваційної діяльності при функціонуванні СП (на прикладі ЗАТ "У-Пейдж).
2.2.Аналіз ризиків інвестиційно-інноваційних процесів.

2.3.Досягнення конкурентностійкіх позицій на ринку при впровадженні інноваційної продукції

Висновки

Заключення

Література

Додатки

Вступ.

На сучасному етапі розвитку наша країна внаслідок трансформаційнихпроцесів у минулому переживає період нестабільності та встановлення (вжепротягом двох десятиліть) економічної, правової та соціальних структур.
Будь які зміни подібного характеру не проходять без значних затратресурсів, а зміни в масштабі цілої країни потребують залучення капіталівколосального масштабу. Нажаль, наша економіка не може забезпечити достатнійрівень інвестування. Внутрішні інвестиції гальмуються нерозвінутістювітчизняного фондового ринку, а також станом банківської системи України. Урезультаті цього, питання залучення інвестиційних ресурсів з-за кордону єдосить актуальною вже протягом довготривалого періоду часу. Незважаючи наце, ситуація з зовнішніми капіталовкладеннямі теж складається не кращимчином - внаслідок НЕ найспріятлівішого інвестиційного клімату танестабільністю законодавства. Хоча спостерігаєть тенденція до збільшенняоб'ємів зовнішніх інвестиційних потоків, все одно країна відчуває їхнестачу.

Зараз ситуація, з точки зору експертів, повертається на краще. Українавступила в наступний (після періоду з 1992 по 1994 р.р.) інвестиційнийперіод. Підставою для такого розподілу стала вже усталена думка про те, щодо 1994 року макроекономічні вимоги просто не відповідали вимогамздійснення інвестиційної діяльності як такої. Інфляція (28,9 - 47,1% замісяць), мляві приватизаційні процеси, "зародковий стан" фондового ринку,завдяки якому в ринковій економіці відбувається залучення капіталів іперерозподіл інвестиційних потоків, все це сприяло тому, що рівень прямихіноземних інвестицій у 1992-1993 роках був близько 219,4 млн. доларів США.
Вже у 1994 році їх рівень зріс до 264,1 млн., в 1995р. - 413,4 млн., в 1996
- 526,3 млн., в 1997 - 759, 2 млн., а протягом 1998 року їх рівень зріс допозначки у 922,4 млн..

Як бачимо, об'єм припливу іноземних капіталів значно зріс, проте ніхтоне каже про те, що сучасний рівень інвестування є достатнім.

Це відбувається внаслідок того, що дані інвестиційні ресурсивикористовуються не найефективнішим способом. Досягти ефективності можназа допомогою проведення процесу інвестування у вже сформовані організаційно -економічні структури.

Таки варіант розв'язку проблеми може запропонувати міжнародне спільнепідприємництво. А саме одна з його складових - спільні підприємства.

2. Передумови спільного підприємництва в Україні.

На сучасному етапі розвитку з усіх видів спільного підприємництваосновним джерелом надходження іноземних інвестицій в нашій країнівиступають спільні підприємства. Створення сприятливого інвестиційногоклімату в державі, галузі, регіоні або в окремій фірмі зв'язане з чіткимрегулюванням інвестиційної діяльності.

Залучення в широких масштабах іноземних інвестицій в українськуекономіку переслідує довготривалі стратегічні цілі створенняцивілізованого, соціально орієнтованого суспільства, що характеризуєтьсявисокою якістю життя населення, в основі якого лежить економіка, щопередбачає не тільки спільне ефективне функціонування різних формвласності, але і інтернаціоналізацію ринку товарів, робочої сили ікапіталу.

Суб'єктами інвестиційної діяльності є інвестори, замовники, виконавціробіт, користувачі об'єктів інвестиційної діяльності, а так самопостачальники, юридичні особи (банківські, страхові і посередницькіорганізації, інвестиційні біржі) і інші учасники інвестиційного процесу.

Об'єктами інвестиційної діяльності в Україні є основні фонди, щомодернізуються, що створюються і оборотні кошти у всіх галузях і сферахнародного господарства, цінні папери, цільові грошові внески, науково -технічна продукція, інші об'єкти власності, а так само майнові права іправа на інтелектуальну власність. Забороняється інвестування в об'єкти,створення і використання яких не відповідає вимогам екологічних, санітарно -гігієнічних і інших норм, встановлених законодавством, діючим на території
України [№ 18, с.12].

Підвищення інвестиційної активності нині має стати ключовою проблемоюінвестиційної політики як окремої фірми так і держави вцілому. Такепідвищення потребує створення певних передумов: зниження рівня (темпів)інфляції; стабілізації національної валюти; вдосконалення системи оподаткування;збільшення заощаджень населення; стабільності протягом тривалого часуосновних законодавчо-нормативних актів, що регулюють різні аспектиінвестиційної діяльності.

Держава повинна активно здійснювати заходи щодо стимулювання приватних інвестицій, включаючи спеціально створювані інвестиційно-фінансові інституції.

Активна інвестиційна діяльність завжди е важливою ознакою динамічногорозвитку підприємництва і позитивно впливає на зростання його соціально -економічної ефективності. Зараз правова система України складається з низкизаконів та інших нормативних актів, котрі мають регулювати весь комплекспитань інвестиційної діяльності фірм. З них варто назвати закони "Проінвестиційну діяльність "," Про державну програму заохочення іноземнихінвестицій в Україні "," Про цінні папери і фондову біржу ", Декрет Кабінету
Міністрів України "Про режим іноземного інвестування".

Існуюча законодавча система нашої країни визначає статус фірм
(інвесторів) - суб'єктів інвестиційної діяльності, які приймають рішенняпро вкладання власних і позичкових майнових та інтелектуальних цінностей воб'єкти інвестування. Усі фірми незалежно від форми власності тагосподарювання мають певні права на отримання прибутку.

Одним з пунктів з метою стимулювання розвитку спільного інвестування узаконі України "Про інвестиційну діяльність" є дозвіл здійснюватиінвестиційну діяльність у формі спільного інвестування коштів і цінностейгромадянами і юридичними особами України та іноземних держав. Підприємствомз іноземними інвестиціями вважається таке, у статутному фонді якого неменше 10% вкладень припадає на долю іноземного інвестора [№ 24, с.35].

За характером участі в інвестуванні всі інвестиції поділяються на пряміі непрямі, причому прямі інвестиції - це вкладення капіталу в певніоб'єкти інвестором самостійно (без допомоги фінансових посередників),непрямі - відповідно, інвестування за допомогою покупки цінних паперів таінших видів інвестування, що потребують допомоги посередників.

За формою власності інвестиційних ресурсів звичайно розрізняютьприватні, державні, іноземні та спільні інвестиції. Приватні інвестиції --вкладення коштів, здійснюване громадянами, а також фірмами недержавних формвласності. Іноземні інвестиції-це всі види цінностей, що вкладаютьсяіноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності.

Іноземні інвестиції можуть надходити у слідуючих формах:

- іноземна валюта, що визнається конвертованою НБУ;

- валюта України при реінвестіціях в об'єкт первинного інвестування чив будь-які інші об'єкти інвестування відповідно до чинного законодавства
України;

- будь-яке рухоме та нерухоме майно та пов'язані з ним майнові права;

- акції, облігації, інші види цінних паперів, а також корпоративніправа;

- будь-які права інтелектуальної власності, вартість яких уконвертованій валюті підтверджена згідно з законами країн-інвесторів таекспертною оцінкою в Україні;

- права на здійснення господарської діяльності, включаючи право навикористання надр і природних ресурсів.

Зрозуміло, що не усі вищеназвані форми інвестицій мають широкезастосування. практика свідчить, що найбльш прийнятними і поширеними усучасних умовах є вільноконвертована валюта і рухоме та нерухоме майно.

Іноземними інвесторами закон "Про режим іноземного інвестування"визнаються:

- юридичні особи, що створені по законодавству іншому, ніжзаконодавство України;

- фізичні особи, що не мають постійного місця проживання на території
України;

- іноземні держави, міжнародні державні та недержавні організації; --інші іноземні суб'єкти господарської діяльності, які визнаються діючимзаконодавством України.

Інвесторам надано право володіти, користуватись і розпоряджатисяоб'єктами і результатами інвестування, включаючи реінвестиції і торговіоперації на території України.

Поряд з правами фірм-інвесторів чинне законодавство передбачає певніїхні обов'язки. Зокрема, інвестор повинен: подавати до фінансових органівдекларацію про обсяги і джерела здійснюваних ним інвестицій; отриматинеобхідний дозвіл державних органів і спеціальних служб на капітальнебудівництво; мати висновки (результати) обов'язкової експертизиінвестиційних проектів стосовно дотримання технологічних, санітарно -гігієнічних, радіаційних, екологічних і архітектурних вимог; придбатиліцензію на виконання спеціальних видів робіт.

Окрім того, суб'єкти інвестиційної діяльності зобов'язані: дотримуватидержавних норм і стандартів; подавати своєчасно відповідним органамбухгалтерську і статистичну звітність; не допускати недобросовісноїконкуренції; виконувати вимоги антимонопольного регулювання.

Прийняття законів та інших нормативних актів, що регулюють інвестиційнудіяльність, належить до найважливіших умов інвестиційної політики.
Законодавчі акти цієї політики регулюють інвестиційну діяльність суб'єктівпідприємництва в різних організаційно-економічних формах:

1. Регулювання об 'єктів і сфер інвестування визначає загальні вимогидо їх вибору і формує найбільш пріоритетні напрямки вкладання капіталу.

. Ніхто не може обмежувати права інвесторів щодо вибору об'єктівінвестування за винятком випадків, передбачених законодавством (об'єкти,створення і використання яких не відповідає санітарно-гігієнічним,екологічним та іншим нормам).

Відповідно до державної програми залучення іноземного капіталупріоритетними сферами інвестування визнані підприємства агропромислового,лісопромислового, паливно-енергетичного і металургійного комплексів;машинобудування, легкої, медичної промисловості.

2. Податкове регулювання інвестиційної діяльності забезпечуєспрямування інвестицій у пріоритетні сфери економіки встановленнямвідповідних податкових ставок і пільг. Зокрема основна ставка податку наприбуток різних підприємств і організацій коливається у значному діапазоніі завдяки цьому є дійовим регулятором потоку інвестицій в окремі сферидіяльності. Для фірм з іноземними інвестиціями встановлені додаткові пільгищодо оподаткування збіль шенням п'ятирічного періоду звільнення від податкуна прибуток залежно від розміру іноземної інвестиції: на один рік дляінвестицій від 500 тисяч до 5 мільйонів; на три роки - від 5 до 50мільйонів; на п'ять років - понад 50 мільйонів доларів США.

3. Регулювання інвестиційної діяльності здійсненням відповідноїамортизаційної політики вже практично започатковано. Стосовно окремихгалузей економіки, елементів основних фондів і видів устаткування дозволенокористуватися нормами прискореної амортизації. Оскільки амортизаційнівідрахування з вартості основних фондів і нематеріальних активіввідносяться на собівартість продукції, то використання норм прискореноїамортизації дозволяє, з одного боку, зменшити базу оподаткування отриманогоприбутку, а з іншого - у більшому обсязі формувати кошти амортизаційногофонду підприємства, які потім можуть бути спрямовані на нове інвестування.

4. Регулювання участі інвесторів у приватизації здійснюється згідно зчинним законодавством України ( "Про приватизацію майна державнихпідприємств "," Про приватизаційні папери "), яке гарантує іноземнимінвесторам право брати участь у приватизації окремих підприємств і об'єктівнезавершеного будівництва, стати акціонером. Пріваблюватіме і надання прававласності на земельну ділянку, де розміщено об'єкт інвестування з іноземнимкапіталом і статусом юридичної особи України.

Нажаль, практичні дані свідчать про повільні кроки залучення іноземнихінвестицій у приватизаційні процеси. Протягом 1998 року іноземнікапіталовкладення залучалися лише в 7 випадках. (, С.37).

При цьому доцільно наголосити, що прискорення приватизації дозволяєістотно активізувати інвестиційну діяльність. Як показує досвід, чим більшекраїна просунулась шляхом приватизації, тим охочіше іноземні інвесторивкладають капітал у різні інвестиційні проекти.

5. Регулювання фінансових інвестицій на відміну від реальних має певніособливості. Правову основу цього регулювання становлять закони України
"Про цінні папери та фондову біржу", "Про господарські товариства". Указ
Президента "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії". Ці та іншінормативні акти визначають положення відносно монопольної ситуації вкраїні: компанії не мають права придбати понад 5% цінних паперів одногоемітента; інвестувати понад 10% власних цінних паперів (за виняткомоблігацій внутрішньої державної позики, скарбничий зобов'язань та іншихцінних паперів, отримання доходів від ютріх гарантує уряд України); триматив цінних паперах менше 70% активів; купувати інвестиційні сертифікатиінших подібних фондів і компаній, що є фінансовими посередниками.

6. Експертиза інвестиційних проектівє обов'язковою в Україні дляоб'єктів, що реалізуються за рахунок бюджетних і позабюджетних коштів. Дотого ж, в основах грошово-кредитної політики НБУ та уряду чітко вказано, щокрім конкурсної основи відбору інвестиційних проектів, 50% необхіднихкоштів отримувачі бюджетних коштів повинні отримувати з позабюджетнихджерел [№ 36, с.21 ]..

Інвестиції за рахунок інших джерел підлягають державній експертизі щододотримання екологічних та санітарно-гігієнічних вимог. Особливі вимогиставляться до експертизи іноземних інвестицій. Такі інвестиційні проектиповинні: а) забезпечувати впровадження ресурсозберігаючих і екологічнобезпечних технологій; б) сприяти створенню нових робочих місць на підприємствах; в) орієнтувати на зниження енерговитрат і раціональневикористання сировинної бази України; г) бути конкурентоспроможними на міжнародному ринку.

Експертизу таких проектів здійснює Агентство міжнародного співробітництва та інвестицій (АМСІ), спираючись на висновки створюваної цією самою організацією незалежної експертної комісії.

7. Регулювання умов здійснення інвестицій за межі держави покладено на
Національний банк України. Відповідно до чинних нормативних актів існують певні правила (умови) надання індивідуальних ліцензій на здійснення резидентами інвестицій за кордоном. Зокрема:

1) резиденти (постійно функціонуючі представники) можуть здійснювати підприємницьку діяльність, створивши за кордоном фірми (філії), що повністю належать вітчизняним інвесторам; придбавши нерухоме та рухоме майно, цінні папери тощо;

2) інвестиції за кордоном здійснюються резидентами виключно за рахунок власних коштів; використання для цього позичкових коштів заборонено;

3) усі види грошових інвестицій за кордон мають здійснюватися лише у безготівковій формі і тільки через кореспондентські рахунки вповноважених банків у банках країн інвестування;

4) усі надходження в іноземній валюті (прибуток, дивіденди) від інвестиційної діяльності за кордоном мають бути зараховані на валютні рахунки резидентів

8. Забезпечення захисту інвестицій здійснюється державними органамиуправління економікою України у різних формах. Передовсім держава гарантуєтакий захист усім інвесторам (інстітуціональ-ним та індивідуальним).
Останні мають однаковий правовий режим інвестиційної діяльності.
Законодавство передбачає умови і порядок вивезення вкладених цінностей ірезультатів інвестування (прибутку). Приватні інвестиції не можуть бутибезкоштовно націоналізовані чи реквізовані. У передбачених чиннимзаконодавством випадках це може зробити держава з відшк?? дування у повномуобсязі всіх збитків, зв'язаних з припиненням інвестиційної діяльності,включаючи втрачений зиск і моральні втрати.

2.1. Вплив спільного підприємництва на активізацію діяльності уінвестиційно-інноваційній сфері.

Перехід України до ринкової економіки зумовлює необхідність створеннямеханізму, який би стимулював науково-рехнічну діяльність та допомагав бивпроваджувати в життя принципи інноваційної політики. До таких принципівслід віднести:

- по-перше, орієнтацію на довгострокові та середньострокові циклиінноваційних процесів;

- по-друге, орієнтація на високотехнологічні виробництва;

- по-третє, орієнтація на впровадження інноваційних процесів напідприємствах та доведення їх до кінцевого результату (із споживанням внашій країні) (, с.45).

Лише мізерна частка підприємств має можливість провадити нові розробкита оновлювати виробничі потужності. Це пояснюється обмеженістюінвестиційних коштів. Інноваційний процес в розвинутих країнах - це те, щопоєднує науку, техніку, економіку, підприємництво, управління, охоплює веськомплекс відносин виробництва, обміну, споживання. З усіх інновацій лише
10% закінчується успіхом.

Ефективність проведення інноваційно-інвестиційних процесів намакрорівні залежить від умов макросередовища, а точніше, від інвестиційно -інноваційного клімату країни. У ринковій економіці інвестиційним кліматомназивають сукупність політичних, соціально-економічних, фінансових,соціокультурних, організаційно-правових і географічних чинників, властивихтій або іншій країні, залучаючи або відштовхуючіх інвесторів. Ранжуваннякраїн по індексу інвестиційного клімату або зворотному йому показникуіндексу ризику служить узагальнюючим показником інвестиційної привабливостікраїни, "барометром" для іноземних інвесторів.

В Україні, на жаль, досі відсутня своя система оцінкиінвестиційного клімату країни і її окремих регіонів. Іноземні інвесториорієнтуються на оцінки численних консалтінговіх фірм, що регулярновідстежують інвестиційний клімат в багатьох країнах світу, в тому числі і в
Україні. Однак оцінки інвестиційного клімату, що даються зарубіжнимиекспертами на їх регулярних засіданнях, що проводяться поза Україною і безучасті українських експертів, представляються мало достовірними, а можливо,і упередженими. За даними "Сентрал юроніен економік рев'ю" Україназнаходиться на 15-му місці (з 25) серед країн з перехідною економікою заступеню привабливості. Хоча зараз можна казати про поліпшення ситуаціївнаслідок недавнього обвалу української економіки і, як результат,повернення уваги іноземних інвесторів до сусідньої, більш стабільної
України. Важко визначити в таких дослідженнях долю похибки, тим більше, щодеякі наші власні дослідники, аналізуючи стан української економікиприходять до невтішніх висновків:

| Групи факторів | Поточна | Прогноз | на 10 |
| | Ий | | років |
| | Стан | | |
| | | А | Б |
| 1.Політіко-правове середовище | 2.20 | 2.30 | 3.40 |
| 2.Економічне середовище | 1.90 | 1.80 | 3.30 |
| 3.Соціально-культурне | 2.20 | 2.10 | 3.20 |
| середовище | | | |
| 4.Ресурсі та інфраструктура | 2.30 | 2.00 | 3.30 |
| Середня оцінка | 2.15 | 2.05 | 3.30 |

Таблиця 1. Результати аналізу і пргнозу середовища факторів України за
5-бальною шкалою [№ 3, с.10].

Оцінки типу А прогнозують погіршення майже усіх факторів (безурахування змін у економіко-політичному середовищі). Але навіть приреалізації комплексу позитивно спрямованих заходів кількісні оцінкипокращення положення є незначними (оцінки Б).

Прийняття рішень про розробку і впровадження новацій, про створення СПє функцією конкретних фірм як первинних суб'єктів ринкових відносин. Засвоїй суті, інвестиційно-інноваційна діяльність носить мікроекономічнийхарактер [№ 15, с.12]. В результаті цього, державна політика при всьому їївагомому впливі має вторинні риси.

Стан економічної системи визначається слідуючими параметрами:

1) об'єм, склад та структура попиту;

2) об'єм , склад та структура ресурсів, що використовуються;

3) система способів трансформації ресурсів у предмети, вже готові доспоживання.

Для забезпечення найефективнішого використання інвестицій вінноваційних процесах слід намагатися досягти максимальної ефективності припроходженні кожного параметру. Основним недоліком нашого інноваційногопроцесу була відсутність орієнтації на спожівіча. При створенні СП іноземніпартнери можуть допомогти усунути цей недолік. В західній практиці сталозвичним потреби споживачів ставити на перше місце. В результаті цьоговисувається цілий ряд факторів, тенденції яких треба відслідковувати длястабільного зростання фірми:

Таблиця 2. Аналіз впливу факторів зовнішнього та внутрішньогосередовища на споживацький попит [№ 24, С.231].

2.2.Вібір інвестиційно-інноваційної стратегії діяльності спільнихпідприємств.

Та сама мета може бути досягнута різними методами і способами. Узв'язку з цим виникає природне запитання: як визначена мета може бутипрактично реалізована і який спосіб її досягнення є найкращим. Намагаючисьдати на нього відповідь, підприємець розробляє кілька різних варіантівстратегії і вибирає з-поміж них найбільш ефективний і придатний длявласного бізнесу.

Зазначимо, що під стратегією прийнято розуміти комплексну програму дій
(заходів), яка забезпечує здійснення місії (генеральної мети) фірми ідосягнення її множинних цілей. При цьому стратегія завжди є багато -об'єктною. Зокрема, об'єктами стратегії можуть бути продукція, капітал,максимізація прибутку, поведінка на ринку, конкурентоспроможність,технологія та інші елементи ринкової системи господарювання [№ 36, с. 53].

Стратегію від інших планів і програм відрізняють:

• комплексний характер;

• практична спрямованість;

• орієнтація на використання переваг фірми.

Процес стратегічного планування (далекоглядно передбачення) є доситьскладним і трудомістким, але він забезпечує успіх підприємницькоїдіяльності, оскільки:

- привчає підприємця до чесного й активного ведення справ у власномубізнесі;

- значно підвищує шанси підприємця не лише вижити, а й ефективно діятив конкретному середовищі;

- допомагає підприємцю чітко усвідомлювати місію своєї організації тавірогідних конкурентів.

Загальна процедура формування підприємницької стратегіїї подана намалюнку.

Діагностика стратегії фірми передбачає аналітичну оцінку її внутрішніхможливостей щодо задоволення потреб ринку і досягнутого ступеня їхвикористання. Дієздатність стратегії має визначатись за допомогоювідповідних критеріїв і умов. Основними з них є такі:

- наскільки стратегія фірми характеризується цілісністю; за якихумов кожна з її складових може "працювати" на загальну стратегію;

- наскільки стратегія фірми "вписується" в навколишнє зовнішнє ринковесередовище (відповідає принципу сумісності з ним) з огляду на його швидкізміни;

- наскільки збалансовані між собою стратегічні цілі і матеріально -фінансові ресурси фірми;

- наскільки стратегія фірми враховує потенційну можливість комерційногоризику і передбачає конкретні заходи для його мінімізації або повної "нейтралізації;

- наскільки стратегія фірми відбиває обгрунтований горизонт діловогопланування і терміни реалізації; які містить у собі довго-такороткострокові цілі;

- наскільки стратегія фірми спирається на дії її лінійних тафункціональних структур, їхні перспективні орієнтири і цінності.

Аналіз діючої стратегії фірми може засвідчити, що фірма: а) перебуває у більш-менш повній відповідності з сучасноюінвестиційною, виробничою і комерційно-фінансовою політикою підприємництва; б) відповідає сучасним вимогам ринку частково і потребує коригуваннястратегічних альтернатив; в) потребує докорінного перегляду своєї діяльності.

Внаслідок перегляду результатів діяльності фірми і виявленняневідповідності між запланованими результатами та фактичними даними, можевисуватися пропозиція щодо перегляду діючоі стратегії фірми.

Залежно від того, на якій стадії життєвого циклу перебуває фірма уданий час, її керівництво може вибрати одну з наведених нижче базовихстратегій:

- стратегію виживання - вона є, по суті, захисною стратегією івикористовується за кризового стану економічної діяльності підприємства;

- стратегію стабілізації - стратегію діяльності підприємства зурахуванням нестабільності (коливання) обсягу продажу своєї продукції іотримуваної величини доходів;

Стратегію зростання (наступальну) - стратегію стабільного зростанняобсягів продажу, прибутку капіталу, зайняття вигідних положень (ніш) наринку (таб. 3).

Таблиця 3. Можливі альтернативи стратегічної політики фірми

Вибір конкретного виду стратегії по великому рахунку здійснюється наоснові аналізу розміру фірми: малі та середні підприємства обираютьстратегії оборонного характеру (стратегію виживання - малі фірми,стратегію стабілізаціі - середні); великі фірми можуть дозволити собі наступальну стратегію (хоча,звісно, бувають і виключення).

Такий розподіл базується на тому, що фірми невеликих розмірів маютьобмежені матеріало-технічні, фінансові та інші види ресурсів і не маютьзмоги проводити фундаментальні дослідження та науково-технічні розробкипаралельно з виробництвом. Внаслідок цього, підприємство може обиратинапрямок копіювання - дослідження товарів, що користуються попитом та маютьвласну нішу, високу ціну, і організація виробництва аналогічних товарів,але дешевших та нижчої якості.

Інші подібні варіанти передбачають стратегію обмеженого росту, участь увиробництві великої фірми та франчайзинг (метод здійснення підприємницькоїдіяльності, за якого достатньо потужна фірма делегує іншому підприємствуправо використовувати своє ім'я та товарний знак в обмін на зобов'язаннявиготовляти або продавати її продукцію. За праву діяти під торгівельноюмаркою та від імені фірми-фрайчайзодавця інше підприємство --фрайчайзоотрімувач має виплачувати певний обумовлений відсоток свого доходу
).

Захисна стратегія передбачає здійснення наступних заходів:

1) у сфері маркетингу - перегляд товарної політики, системитоваропросування, її більшу адаптацію до зовнішнього середовища ікон'юнктури ринку; проведення гнучкішої цінової політики; внесеннянеобхідних змін в організацію виробництва;

2) у фінансовій діяльності - створення умов жорсткої економії витратматеріальних ресурсів, обмеження до виправданого мінімуму процесуінвестування; залучення нових банківських кредитів (бажано на пільгових таощадливо умовах); централізацію фінансових операцій; аукціонний продаж чизакриття збиткових виробництв;

3) у системі управління - перегляд методів управління,співвідношення централізації і децентралізації управлінських рішень;проведення необхідних кадрових змін.

При цьому варто наголосити, що стратегія виживання не може бутидовготривалою, оскільки не відповідає економічним інтересам підприємця івсього персоналу. Її практична реалізація майже завжди потребує жорсткоїцентралізації управління виробництвом, граничної обачлівості у прийнятті тамаксимальної рішучості в проведенні управлінських рішень.

Стратегія стабілізації теж має свої особливості. Залежно від реальноїекономічної ситуації на підприємстві рекомендується використовувати один зтрьох вірогідних підходів до практичного здійснення стратегії стабілізації:

1) економія та найбільш ощадливе використання всіх видів ресурсів зактивним наміром швидкої стабілізації системи господарювання;

2) позитивне зрушення в обсягах і ефективності виробництва з певноюнадією на швидке пожвавлення підприємницької діяльності;

3) обгрунтована стабілізація економічної ситуації, за якої стаютьнеобхідними довгострокові науково-технічні і соціально-економічні програмидля досягнення міцної ринкової позиції фірми.

1) Cтратегія економії може бути використана у випадках, коли спадвиробництва передбачений і контролюється дирекцією фірми або йолипочинається непередбачений раптовий спад обсягу продажу і загальноївеличини прибутку.

Цілі даної стратегії у відповідному вимірі часу можна сформулювати так:найближча (термінова) - зупинити спад ділової активності тарезультативності підприємницької діяльності; середньо-строіова-розпочатипроцес поліпшення економічного стану фірми; довгострокова - започаткувати стадію пожвавлення і зростання. При цьомустратегія економії може охоплювати три фази: а) ревізія витрат - звичайно передбачає: скорочення чисельностіперсоналу і витрат на його утримання; зменшення накладних витрат; здешевлення маркетингових досліджень, науково-дослідних і дослідно -конструкторських робіт тощо. Особливу увагу звертають на програми жорсткоїекономії по кожному виробу, застосовуваній технології по всіх виробничихпідрозділах, постійно регулюючи ці програми з урахуванням кон'юнктуриринку. б) консолідація - як окрема фаза економії витрат зв'язана зобгрунтуванням часу і швидкості пожвавлення економічної діяльності тарозробкою програми підвищення прибутковості фірми. У цій площині діяльністьпідприємства концентрується на розв'язанні таких завдань: загальнекерівництво - раціоналізація системи управління і мінімізаціяадміністративних витрат; науково-технічні дослідження і розробки --переміщення головних зусиль у сфері фінансування з пошукових до дослідно -конструкторських робіт; виробництво - аналітична оцінка чинників динамікипродуктивності праці та практична реалізація виявлених резервів зростання. в) пожвавлення - особлива фаза стратегії фірми, що може передуватипереходу да наступальної статегії діяльності. Це має супроводжуватисьзавершенням принципових перегрупувань у системі формування і використанняресурсів, активізацією маркетингової та фінансової діяльності.

2) cтабілізація економічної ситуації звичайно здійснюється за умови,коли результативність підприємницької діяльності характеризується значнимиколиваннями.

Специфічні дії дирекції фірми (підприємства, організації) щододосягнення стабілізації зводяться до такого. Якщо коливання показниківефективності бізнесу мають короткостроковий характер, то варто домагатисянеобхідної збалансованості між обсягами виготовленої продукції і ринку їїзбуту. За досить тривалого періоду коливань, коли фірма тривалий час неспроможна забезпечити стабільність виробництва і продажу товарів, їй варторозпочати здійснення програми переходу на випуск іншого виду продукції.

У випадку успішного функціонування фірми, достатнього рівнязабезпеченості ресурсами, високого виробничого та науково-технічногопотенціалу, керівництво підприємства може обирати наступальну стратегію.

Стратегія зростання е важливою і привабливою для будь-якоїпідприємницької структури. Її можна і треба розглядати як певну сукупністьокремих стадій і адекватних їм різновидів стратегій загального циклузростання, а саме:

1) початкову; 2) проникнення; 3) прискореного зростання; 4) перехідну.

1) початкова стадія і стратегія зростання. Початкова стадіяхарактеризується певними особливостями. Основні з них такі:

- виявляють і ліквідують вузькі місця у процесах і структурі реалізаціїконкретних проектів (інноваційних, інвестиційних, виробничих, сервісних),що не передбачені планом і програмами;

- обсяг продажу товару повільно зростає, проте прибутку фірма практичноне отримує. Метою цього різновиду стратегії є поступове зростання діловоїактивності для того, щоб забезпечити фірмі (підприємству, організації)досягнення оптимальної ефективності господарської діяльності. При цьомунеобхідне достатньо виважене ставлення до виявлення і ліквідації "вузькихмісць "(не узгоджених за спроможністю ланок виробництва, всієї системигосподарювання). Реалізація цього різновиду стратегії вимагає значнихвитрат ресурсів.

2) стадія і стратегія проникнення. До визначальних і характерних їхніхвластивостей належать:

- подальше проникнення фірми на товарний ринок, знаходження новихзбутових ніш;

- відносно пропорційне зростання обсягу продажу та прибутку (доходів);

- поява певних конкурентних переваг в окремих напрямках діяльності.
Стратегія проникнення звичайно передбачає: більш глибоку діфузію у ринковініші, збільшення темпів зростання обсягу продажу, придбання (купівлю) іншихпідприємницьких структур; активізацію реалізації довгострокових програм зметою модернізації технологічної бази фірми і зміцнення фінансового їїстану.

3) стадія і стратегія прискореного зростання супроводжується швидкимзбільшенням обсягу продажу і доходів. Причому має місце позитивнатенденція, яка полягає у тому, що зростання доходів за своїми темпамивипереджає динаміку обсягу продажу. Разом з тим спостерігається і негативнатенденція - необхідність вкладання великих фінансових ресурсів у технічнийрозвиток виробництва і післяпродажній сервіс. Метою цього різновидустратегії зростання є максимально можливе використання внутрішньофірмовихможливостей. Тому фірмі вигідно стратегію прискореного зростанняпідтримувати якомога довше.

До того ж, діяльність крупних фірм при виборі даного виду стратегічнихдій передбачає проведення інноваційної діяльності. Цей вид діяльності має,у свою чергу, свою особливу стратегію. За ознакою важливості і впливу наефективні