Іноземні інвестиції

ПЛАН

ВСТУП

Інвестиція (від латинського investire - область)-всі види майновихта інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької таінших видів діяльності в результаті яких утворюється прибуток (дохід)або досягається соціальний ефект. До таких цінностей відносяться грошовікошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери,рухоме і нерухоме майно, майнові права, що випливають завторського права, «ноу-хау», досвід та інші інтелектуальні цінності, правокористування землею та іншими природними ресурсами.

Іноземні інвестиції-це довгострокові вкладення капіталу закордоннимивласниками у промисловість, сільське господарство, транспорт та іншігалузі економіки: вивезення вітчизняного капіталу в інші країни. Експортпідприємницького капіталу здійснюється в основному шляхом створеннямонополіями філій або дочірніх підприємств за кордоном, у тому числі вформі спільних підприємств за участю національного капіталу.

Питання іноземних інвестицій в економічній літературі подаютьсянеоднозначно. Так у більшості радянської економічної літературиіноземні інвестиції представлялися як вивіз капіталу монополією однієїкраїни до інших країн з метою найбільш вигідного його застосування. Заразтакі уявлення істотно змінилися, тому що будь-якапідприємницька діяльність пов'язана з отриманням певний прибуток.

Сучасна світова економіка не може успішно розвиватися безіноземних інвестицій. Багато країн світу активно інвестують своїкошти в економіку інших країн, отримуючи певний прибуток і розвиваючиокремі галузі народного господарства цих країн.

Дуже важлива роль іноземних інвестицій для нашої країни, так якстворюються сприятливі умови на базі отриманих кредитів оновлювати ірозвивати всі необхідні галузі народного господарства, підвищитиефективність виробництва і випускати конкурентоспроможні товари.

1. СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

У СВІТОВІЙ ЕКОНОМІЦІ.

Результати фундаментальних досліджень українських та зарубіжних вчениходнозначно свідчать про те, що процеси економічного оновлення ізростання визначаються розмірами і структурою інвестицій, якістю та швидкістюїх здійснення. Більш того, дослідники фіксують, що безінвестиційних нагромаджень і відповідних матеріальних ресурсів уінвестування взагалі ніяких позитивних зрушень не відбувається.

Без інвестицій неможливі сучасне створення капіталу, забезпеченняконкурентоспроможності товаровиробників на зовнішніх і внутрішніх ринках.
Процеси структурного і якісного оновлення світовоготоваровиробництва і ринкової інфраструктури відбуваються виключно шляхомі за рахунок інвестування. Чим інтенсивніше воно здійснюється, тим швидшевідбувається відтворювальний процес, тим активніше відбуваються ефективніринкові перетворення.

В даний час, як ніколи, багато країн світу поставлені передоб'єктивною необхідністю активізації інвестиційної діяльності настворення конкурентноздатних господарських систем, модернізацію тареконструкцію діючих структур, забезпечення диверсифікації капіталу внапрямі соціально орієнтованих структурних перетворень.

Іноземні інвестиції стають одним з вирішальних факторів всійекономічної політики багатьох держав. Без них не вдається швидкодолати економічні кризи і виходити на рубежі економічногозростання, забезпечувати приріст соціального ефекту, збалансованістьмакроструктури, підвищення оплати праці до рівня стимулювання його високоїпродуктивності та ринкової платоспроможності, яка виступає могутнімкаталізатором загальноекономічного підйому і прогресивних зрушень.

У стратегії інвестиційної діяльності важливу роль відіграєобгрунтований вибір напрямків інвестування - наскільки воно будевідповідати майбутнім національним інтересам певної держави.
Реалізація довгострокових інвестиційних проектів, як відомо, формуєперспективну макроекономічну структуру країни, зміни у внутрішньому
(регіональному та галузевому) та зовнішньому поділі праці, визначеннявідповідної ніші країни у світовій ринковій структурі.

Майбутнє економічний розвиток країн світу слід розглядати вконтексті і тенденції розвитку світової економіки. Епоха вступу народівв нове століття характеризується тектонічними зрушеннями в соціально -економічної та технологічної структурі з відповідною трансформацієюінституційних основ всієї сучасної економіки. Локальні економікиокремих країн поступово втрачають потенції саморозвитку, інтегруючись взагально планетарний економічний організм з універсальною системоюрегулювання.

Вже тепер вирішальну роль у світовому розвитку грають транснаціональнікорпорації (ТНК) та інші потужні господарські структури. За свідченнямзарубіжних дослідників, сукупність 37 тисяч ТНК із 200 тисячами їхфілій охопила майже всю планету. Це своєрідна економічностабільна і динамічна господарська система планетарного типу, яказосереджує в собі третина всіх виробничих фондів планети,виробляє близько 40% загально планетарного продукту, здійснює більшеполовини зовнішньоторговельного обороту, понад 80% торгівлі новітнімитехнологіями і контролює понад 90% вивозу капіталу.

Якщо додати до цього національні форми великого бізнесу кожнійекономічно розвиненої країни, то стає цілком зрозумілим, на чомутримається і що рухає швидкими темпами сучасну світову економіку. Це --не малий і навіть не середній бізнес, які займають свої ринкові ніші, алене є ні вагомими інвесторами, ні просвітників великого капіталу.

Слід також відзначити, що тепер активно формуються глобальнісвітові ринки замкнутого типу, що охоплюють групи країн величезних регіонівсвіту. Серед них-єдиний ринок ЄС, ринки країн Американського континенту підчолі зі США і країн Тихоокеанського басейну на чолі з Японією і Китаєм.

При цьому визначальним фактором прогресу є технологічнелідерство. За даним оціночним критерієм країни розділилися на групи: а) швидко прогресуючі, продуктивність праці в яких найвища; б) країни з середнім рівнем технологічного розвитку та продуктивності праці; в) технологічно відсталі країни з низьким науково-технічним розвитком і продуктивністю праці;

Вони в більшості випадків і виступають сировинними придаткамиЕкономічне розвинутих країн випадаючи з перспектив лідерства, а іноді і зрегіональних світових ринків кінцевих продуктів споживання внаслідокнеконкурентоспроможності.

Таким чином капітали переважно концентруються в економічнорозвинених країнах з високою продуктивністю праці. Саме сюди надходитьі значна частина фінансового капіталу економічно відсталих країн, їхприродних ресурсів і талантів.

2.УМОВИ здійснення іноземного інвестування.

Іноземне інвестування відбувається за наявності двох головнихфакторів: спонукальних мотивів і регулювання. Кожен процес вкладеннякоштів здійснюється і розвивається в специфічних та багато в чомунеповторних внутрішніх і зовнішніх соціально-економічних і політичнихумовах. Його імпульси та стимулятори детерміновані гамою факторів,які в залежності від комбінації визначають методи застосування капіталу.

Комплексність дії найважливіших мотивів сучасного іноземногоінвестування вимагає застосування багатофакторного підходу до йогодослідженню. Це обумовлено тим, що, по-перше, на динаміку надходженнязовнішніх коштів одночасно впливають кілька основних факторів:політичний, економічний (валютний, інфляційний, вартісної,кон'юнктурний), соціальний, технологічний і т.д. По-друге, ефект різнихфакторів проявляється не ізольовано, а у взаємодії.

Практична необмеженість і значна варіантність кола їхдії об'єктивно обумовлюють використання селективного підходу довиявленню найважливіших з них при аналізі спонукальних мотивів здійсненняіноземного інвестування. Кваліфікованість останнього та наявністьчіткої взаємозалежності з базисними економічними параметрами
(політична та макроекономічна стабільність, економічне зростання, науково -технічний прогрес, портфельне інвестування, структура економіки,зайнятість, експорт, платіжний баланс, валютний курс, процентні ставки,інфляція та ін) вимагають їх врахування при реалізації зовнішньоекономічноїполітики.

За наявними даними, за 1985 - 1995 рр.. світові потоки прямихіноземних інвестицій (ПІІ) збільшилися в 5,5 рази - з 56,8 млрд. доларівдо 314,9 млрд. доларів у тому числі в розвинені країни в 4,7 рази - з 43,1млрд. до 203,2 млрд., в країни, що розвиваються в 7,3 рази - з 13,7 млрд. до
99,7 млрд. і в країни Центральної і Східної Європи в 604 (!) Рази - з
0,02 млрд. до 12,8 млрд. доларів.

Іноземне інвестування супроводжується наростанням відкритостіекономіки країн для зарубіжних інвесторів. На сучасному етапіінтернаціоналізації господарських процесів повсюдно відбуваєтьсялібералізація регулювання іноземного інвестування: в 1991 р. 35 країнввели зміни ліберального плану в свої інвестиційні режими, в 1992 р.
- Вже 43, у 1993 р. - 57, в 1994 - 49 і в 1995 - 64 країни. Кількістьзмін, що стосуються лібералізації іноземного інвестування, в ці рокивідповідно: 80, 79, 101, 108, 106. В їхній структурі за 1995 р. 32%змін було пов'язане з наданням стимулів, 30% - умовами дляпродуктивного функціонування, 15% - умовами участі ввласності, 9% - збільшенням гарантій і 4% - ослабленням контролю.

Закономірним фактором здійснення зовнішнього інвестування єекономічна стабільність. Існує чіткий взаємозв'язок міжекономічним зростанням і темпами надходження прямих іноземних інвестицій;деякі дослідники вважають зростання в економіці приймаючих країн вирішальнимфактором для позитивної динаміки їх потоків. Зокрема, збільшеннявалового національного продукту країн, що розвиваються в середньому на 1%стимулює підйом потоків ПІІ приблизно на 10 млрд. доларів.

Еволюція іноземного інвестування привела до створення міжнародноговиробництва. При ньому існує тенденція до концентрації національнихпідприємств у межах територій своїх регіонів, тобто до групуванняіноземних інвестицій навколо країни базування. Зокрема, США проводятьінвестування в Центральній і Південній Америці, європейські фірми - в іншихєвропейських країнах, включаючи Східну Європу, японські інвесторидислокуються в ряді азіатських країн. Крім зменшення витрат натранспортування, це детерміновано і певними перевагами, такимияк мовні та культурні зв'язки, схожість менталітетів, а також можливістьбільш тісних контактів за рахунок економії часу на поїздки.

При інвестуванні, особливо у високотехнологічні галузі, одним знайважливіших факторів є використання інтерналізації. Остання першвсього практикує в умовах внутрішньофірмового міжнародного виробництватранснаціональних корпорацій і в деякій мірі може служити оновленнямїх створення і принципом організації та зростання будь-якої фірми. В її рамкахвідбувається проведення зовнішньоекономічних операцій на внутрішній основі --без зміни власника на передаються ресурси. Інтерналізаціяпредставляє кращий варіант в умовах швидкої змінності технології.
Переваги в останній і збуті визначають коло галузей і фірм, якібудуть проводити інвестиційну діяльність.

Фактично жодна фірма не могла б нести додаткові витрати вопераціях за відсутності пов'язаних з правом власності переваг надсвоїми конкурентами. Збільшення обсягу ПІІ в даному аспекті визначаєтьсяіснуванням ряду нематеріальних переваг, які з незначнимивитратами можна перерахувати за кордон; це дозволяє забезпечитиприбутковість таких інвестицій. Завдяки подібним нематеріальних активівдеякі фірми нарощують обсяги своєї діяльності і створюютьконцентровані промислові структури.

Поряд з об'єктивними факторами на розвиток іноземних інвестиційістотний вплив мають і фактори суб'єктивного порядку, що включаютьдіяльність людей, суспільних груп, політичних сил, ланокдержавного апарату. До них також відносяться чиннезаконодавство у сфері підприємницької діяльності, державнізасоби регулювання економіки і загальна політична стабільність. Рівеньостанньої прямо детермінує посилення або зменшення обсягів іноземногоінвестування. Перш за все це стосується країн, що розвиваються та країн зперехідною економікою. Вважається можливим констатувати наявністьдовгостроковій залежності між політичною стабільністю приймаючоїкраїни і темпами припливу (відпливу) іноземних інвестицій. Реальним прикладомв даному контексті може бути Південно-Африканська Республіка, яка свогочас досягла значних успіхів у залученні ПІІ, однак черездовгострокового практикування апартеїду і, як наслідок, соціальноїнестабільності позбулася іноземного капіталу, відтік якого тривавдо 1994 року.

Зокрема, політична стабільність і соціальний порядок ставилисяна перше місце у зарубіжних інвесторів при прийнятті рішень щодоінвестування в Тайвані. На другому місці була стурбованість ставленням доіноземних інвестицій у країні (перш за все, це стосувалося США і країн
ЄС, які недостатньо знали інвестиційний клімат). Фактор вартостіробочої сили мав значення лише для японських інвесторів, що, на нашпогляд, також свідчить про необхідність обліку для країни-реципієнтаменталітету країни базування.

Доцільний також облік диференціації менталітетів при здійсненнічисто інвестиційного процесу. Характерною рисою стратегії японськихпідприємців та інвесторів є орієнтація на тривалий періоддіяльності і використання довгострокових кредитів. Тому при розвиткувиробництва їм притаманне не постійне відстеження котирувань акцій нафондовій біржі, а концентрація зусиль на вирішенні стратегічних завдань. Увідміну від них, американські менеджери знаходяться в тісній залежності відрозмірів дивіденду і тому змушені зосереджувати увагу назабезпечення максимальної поточної прибутку.

Це також стосується і менталітету приймаючої країни. Зокрема,збільшення обсягів японського інвестування в Тихоокеанському регіоні (першза все, в Південній Кореї, Сінгапурі, Малайзії і Таїланді) пов'язане не тільки знаявністю в них добре навченої і дисциплінованою робочої сили, а й злегким сприйняттям нею японського менеджменту.

Спроби національних фірм перенести діяльність за межінаціональних кордонів можуть бути пояснені агресивними або захиснимипричинами: збільшенням або захистом прибутків, утриманням ринку абопроникненням на нього.

У цілому вибір місця інвестування в приймається країні визначаєтьсяна основі врахування таких параметрів, як розмір ринку, забезпеченістьфакторами виробництва, витрати, ступінь розвиненості інфраструктури,торгова політика, конкуренція, режим в'їзду та виїзду, власність,зайнятість і т.д. Інвестор обирає місце здійснення капіталовкладеньтакож з урахуванням характеру відповідної технології, стратегії фірми ісвоїх представників про ступінь ризику та можливі прибутки.

Однією з головних рушійних сил іноземного інвестування євартісної фактор. Його вміле використання обумовлює значнувигідність вкладення грошових коштів для країни застосування капіталу.
Прикладом може бути політика Китаю у сфері залучення іноземнихінвестицій, що відрізняється вдалим використанням різниці у вартості землів порівнянні з сусідніми зтранс. Завдяки цьому ефективністькапіталовкладень у зоні Шаньчжень досягла 75%.

Слід зазначити, що для вибору місця програми іноземнихінвестицій важливе значення має наявність дешевої некваліфікованоїробочої сили і можливості зменшення податків, що сплачуються. Аргументомданого положення служать витрати на робочу силу в Мексиці, що становлятьвсього 12% від аналогічних витрат у США. Це стало вирішальним факторомзакриття найбільшими виробниками телевізорів з Японії, Тайваню і Південної
Кореї своїх заводів у США і передислокації через кордон у Тіхуані зподальшими намірами інвестувати тут в 1996 - 1997 рр.. майже 1 млрд.доларів у спорудження нових заводів. Так, три прикордонних з США міста,включаючи Тіхуані, сконцентрували 90% корейських і майже половину японських
ПІІ в Мексику.

В основі здійснення інвестування лежать перш за все,прагматичні мотиви. Тому також враховується, що доходи відінвестування в країнах, що розвиваються на даному етапі значно вище (вЗагалом на 10 - 12%), ніж у розвинених. Зокрема, прибуток інвесторів США відкапіталовкладень у 7 найбільш розвинених країн у 1992 - 1994 рр.. становила всередньому 8%, у той час як її розмір від інвестування в 8 найбільшихкраїн, що розвиваються склав 21%. Аналогічні ж повернення відінвестування з країн Південно-Східної Азії та Тихоокеанського регіонудосягають 12,1% у порівнянні з 9,4% із Західної Європи.

Інша особливість сучасного періоду полягає в тому, що однією зрушійних сил, що детермінують рівні і пропорції зарубіжногоінвестування, став валютний фактор. Його значення на кожному товарному ринкусуто індивідуальна. Однак емпіричні спостереження свідчать, щовпливу валютного фактора особливо піддаються ринки, що характеризуютьсящодо однорідною і стійкою номенклатурою.

Таким чином, можна сформулювати умову, згідно з якимзміцнення національної валюти країни базування зумовлює наростанняїї закордонного інвестування. Прикладом може служити Японія: зміцненнякурсу ієни за 1993 - 1995 рр.. на 20% збільшив собівартість і цінупродукції, зробило невигідним її експорт і змусило все більша кількістьфірм до перенесення своєї діяльності за кордон і створення міжнародноговиробництва. Звідси випливає висновок, що інвестори країн із завищеним курсомвалюти прагнуть направляти свої грошові кошти в країни з заниженимикурсом.

Чимале значення при здійсненні іноземного інвестування маєнаявність стабільної грошової та фінансової системи в країні-імпортерікапіталу. Зокрема, Японія, Південна Корея і інші країни, які розвинулисвою економіку завдяки ефективному залученню та використаннюіноземних інвестицій, змогли отримати їх тільки після приборкання інфляціїі встановлення фінансової стабільності.

Динаміка іноземного інвестування в значній мірі залежить відзв'язків країни-реципієнта з недержавними міжнародними організаціями.
Дослідження світової практики дозволяє вивести неформальну залежність,згідно з якою інвестиції в ту чи іншу державу починають надходитипісля підписання угоди з Міжнародним валютним фондом та здійсненнястрахування. Важливу роль у даному контексті відіграє і наявність зовнішньоїзаборгованості: значна її величина обумовлює більш низький рівеньнадходження зовнішніх коштів.

Можна також виділити фактори, за яких іноземне інвестуванняне здійснюється. Відсталість інфраструктури, нерозвиненість сировинної бази,зовнішня заборгованість, невисокий рейтинг кредитоспроможності, знецінюваннянаціональної валюти, низькі доходи споживачів, проблеми при репатріаціїприбутків, політична нестабільність і т.д. зменшують активністьіноземних інвесторів. У той же час це визначається і специфікоюекономічної політики країни. Так, вкрай незначний приплив ПІІ в
Японію - 908 млн. доларів в 1994 році і лише 39 млн. у 1995 році --пояснюється як дорожнечею робочої сили і землі, так і відвертопротекціоністської внутрішньою політикою в поєднанні з експансією за кордон.

Важливе значення для здійснення іноземного інвестування, а такожсистемної трансформації і руху до ринкової економіки являєпроведення приватизації. Вона проводиться на тлі одночасного визнаннянеобхідності подальшої дерегуляції економічної активності талібералізації діяльності приватного сектора.

вкладення ПІІ через купівлю або приватизацію відбувається частіше, ніжстворення нових підприємств, і відноситься до числа найбільш поширених ідієвих форм іноземного інвестування. Переважна більшістьнаціональних фірм після абсорбування ПІІ стає більшеконкурентоспроможним; продаж активів іноземцям обумовлює негайненадходження коштів і, в кінцевому рахунку, веде до подальших інвестицій,реінвестування прибутків і т.д.

У сучасних умовах приватизаційні процеси здійснюються,головним чином, у країнах з перехідною економікою та країнах, що розвиваються.
У 1988 - 1992 рр.. останні одержали 60 млрд. доларів від продажудержавних активів.

Найбільшими одержувачами доходів від приватизації є країни
Латинської Америки - 10,6 млрд. доларів в 1993 році і 7,7 млрд. доларів у
1994 році, що становить найбільшу питому вагу - 37% - у країн, що розвиваютьсякраїнах. Друге місце - 6,2 млрд. доларів або 29,7% - належить країнам
Південно-Східної Азії та Тихоокеанського регіону. Продаж державнихпідприємств в Європі та Центральній Азії в 1994 році залишалась на рівні
1993 року, її сукупний обсяг у 1988 - 1994 роках становив 16,3 млрд.доларів або 15%.

Можна відзначити ще один момент, згідно з яким збільшення обсягівприватизації (і, відповідно, відкритості економіки) супроводжуєтьсярозширенням участі та підвищенням питомої ваги зарубіжних прямих іпортфельних інвесторів в ній. Про це свідчать розміри зовнішньогофінансування приватизації в 1994 році, яке збільшилося на 13,1 млрд.доларів у порівнянні з 11,8 млрд. у 1993 році. В цілому в 1988 - 1994 рокахзакордонне інвестування забезпечувало майже 42% (47 млрд. доларів)надходжень від приватизації, 63% з яких - за рахунок прямих іноземнихінвестицій.

Останнім часом в процесі іноземного інвестування слідвиділити виникнення обставини суб'єктивного плану - міжнародногонаростання корумпованості. Цей момент був особливо підкреслено під часроботи секції менеджменту глобальних інвестиційних ризиків на Всесвітньомуекономічному конгресі в США у вересні 1996 року. Підкуп іноземнихпосадових осіб, які вирішують долю кредитів, міжнародних тендерів тапрограм допомоги, має тенденцію до поширення у міжнароднихекономічних відносинах.

Аналіз умов розвитку іноземного інвестування в першій половині
90-х років свідчить, що воно сконцентрувалося в країнах,регулювали його залучення. Це стосується, перш за все, країн, вяких були в наявності найбільш загальні детермінанти: стабільнамакроекономічна політика, відсутність підвищення процентних ставок,високий рівень національних заощаджень, значне інвестування впромисловість, щодо помірний бюджетний дефіцит, високі темпизростання експорту і невеликі очікування надходження короткострокового капіталу,здійснення внутрішніх структурних перетворень (приватизації,лібералізації законодавства, відкриття ринків цінних паперів дляіноземних інвесторів, ослаблення валютного контролю, скороченнязаборгованості). Звичайно, до них можна віднести й інші, проте саме ціщо визначають є.

У світлі сформованих умов і аналізу інвестиційно -підприємницького клімату можна констатувати, що, наприклад, в Україніне створені політичні, економічні і організаційні умови длязалучення серйозних і ефективних зовнішніх грошових коштів у потрібнихобсягах і формах. Наслідком цього є надзвичайно малий притікіноземних інвестицій: 266,6 млн. доларів в1995 році, що склало 0,08
% Їх світового обсягу і 2,2% від отриманого країнами Центральної та
Східної Європи. Помірність надходжень також характеризуються 1996 рік -
606 млн. доларів і I квартал 1997 року - 116,6 млн. доларів. За оцінкамиекспертів Європейського центру досліджень, ризик інвестування в Україністановить 80%. Наростання зовнішньої заборгованості (8,8 млрд. доларівстаном на лютий 1997 року) разом з названими факторами закономірнозумовили те, що, за зазначеною рейтингу, в 1993, 1994 і 1995 роках нашедержава займала, відповідно, 146-е, 147-е і 152-е місця у світі.

Основним нормативним документом, що регулює вкладення зовнішніхгрошових коштів, є Закон України «Про режим іноземногоінвестування », схвалений Верховною Радою України 19 березня 1996 року.
Його прийняття означає якісну модифікацію підходів до функціонуванняіноземних інвесторів - встановлення для них національного режимуінвестування та іншої господарської діяльності, за деякимивинятками, передбаченими законодавством України та їїміжнародними угодами.

Існує ряд негативних обставин, що істотно стримуютьіноземних інвесторів при вкладенні капіталів. До них належать слабкаконвертованість національної грошової одиниці; низька платоспроможністьпідприємств і практикування ними бартеру, в багатьох випадках не потрібногозарубіжному партнеру; повільні темпи приватизації, а також наявністьзначної кількості заборонених до приватизації об'єктів; нерозвиненістьфондового ринку; зростання корупції та злочинності в економіці; низькакупівельна спроможність населення; політика національнихпідприємців, що намагаються через страх втрати своїх грошових коштіврозміщувати їх в іноземних банках; відсутність вітчизняного реальноговиробничого інвестування (що є важливим індикатором дляіноземних інвесторів); відтік національного капіталу за кордон;відсутність права приватної власності на землю і неможливість купівліостанньою.

3. основні форми міжнародних інвестицій в сучасному світовому господарстві.

Перспективні напрямки ІНТЕГРАЦІЇ КРАЇН У СИСТЕМУ СВІТОВОГО
Господарства та розвитку МІЖНАРОДНОЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ активності є
СТВОРЕННЯ ОСОБЛИВИХ (спеціальних економічних зон (ОЕЗ)). ЦЕ ОДНА З
НАЙБІЛЬШ Притягує ФОРМ зацікавленості іноземних інвесторів,
Яка дає можливість активізувати ПІДПРИЄМНИЦТВО, нарощувати
ЕКСПОРТНИЙ ПОТЕНЦІАЛ, формувати ринкові ІНФРАСТРУКТУРУ, прискорює
Розвитку окремих регіонів та галузей економіки.

Мотиви створення ОЕЗ в різних країнах досить різні. Вони можутьстворюватися як у чистому вигляді зони вільної торгівлі або як особливі зони,де регулюються не всі сторони економічної активності. У країнах,політика яких орієнтована на внутрішній ринок, ОЕЗ жорсткорегулюються, володіють незначною свободою в інвестиційній сфері ірозвиваються з меншою активністю; якщо ж економічна політика країниорієнтована на зовнішню економіку і робляться спроби якомога меншевтручатися в управління ОЕЗ, створюються сприятливі умови для припливузарубіжних інвестицій.

Для нас дуже актуальний досвід Китаю, де введення ринкових елементів уекономіці і відкритість по відношенню до зарубіжних партнерів стали найважливішимицілями уряду КНР. До початку 80-х років були створені 4 ОЕЗ -
Шеньчжень, Джухай, Шаньжоу і Сяньминь, в середині 80-х економічновідкритими стали 14 приморських міст і острів Хайминь. Надалі ввідкриті економічні райони були перетворені місцевості в долині Янцзи і
Джудзян, півострів Фудз, відкритими економічними областями сталі,також, півострова Шаньдунь і Лаодунь, а до кінця 80-х були прийняті рішеннязробити острів Хайминь провінцією і перетворити його на найбільшу в Китаї
ОЕЗ, провінції Гуандун, Фудзянь, дзянсу були об'єднані в одну знайбільших експериментальних економічних зон, одночасно була зановосформульована стратегія розвитку приморських районів з тим, щоб і далірозширювати відкритість економіки. Таким чином, була створенаекспериментальна економічна область з населенням більше 100 млн.людина, яку в Китаї образно називають "відкритим вікном". Метою йогостворення є використання іноземного капіталу і сучасноїзарубіжної технології, створення на цій основі великого експортного сектораекономіки.

За оцінками фахівців, досвід створення ОЕЗ в Китаї можна розглядатияк вельми успішний, враховуючи, що за 10 років, що минули з моменту рішенняпро їх створення (1979 рік), іноземні інвестиції в ОЕЗ склали 2,5 млрд.доларів. Що відповідає ј всіх іноземних інвестицій в Китаї зазазначений період 1.

Однією з причин зарубіжної інвестиційної активності стала те, що впівденно-східної Азії 30 млн. китайців живуть за межами своєї країни інайчастіше ведуть успішну підприємницьку діяльність, або, як цехарактерно для Гонконгу або Макао, орієнтуються на китайський материк.
Дійсно, серед підприємств, які вкладають гроші в китайські ОЕЗ, напершому етапі переважали підприємства з південно-східної Азії, лише пізнішез'явилися американські, європейські, а слідом за ними і японськіпідприємства.
Провідною метою створення ОЕЗ в країнах лідерах світової індустрії єспрощення виводу національних концернів на зовнішні ринки, що і знаходитьвираз у формуванні зон вільної торгівлі. Їх максимальне число
(більше 130) зафіксовано в США. На їх території експортну продукціюкомплектують імпортними вузлами, не обкладається митом, отримуютьмаркетингові та інжинірингові послуги, здійснюють факторинг.
У 1988 р. на Окінаві з'явилася перша в Японії зона вільної торгівлі.

В останнє десятиліття дуже динамічні ОЕЗ науково-технічноїспрямованості, у тому числі технополіси типу Кремнієвої долини в
Каліфорнії (США), що забезпечують нарощування науково-промисловогопотенціалу та скорочення періоду впровадження відкриттів у виробництво.
Для країн, що розвиваються ОЕЗ відкривають можливості приєднатися до "новиміндустріальним державам ", створити нові робочі місця, перейняти технології,залучити іноземний капітал. Після буму ОЕЗ до середини 80-х років в майже
50 країнах, що розвиваються налічується понад 110 таких зон з числом зайнятихв діапазоні сотень-десятків тисяч чоловік 1. Так ОЕЗ Тайваню дала 70 тис.додаткових робочих місць та понад Ѕ всіх валютних надходжень. У Маврикіїза рахунок ОЕЗ практично повністю (з 23% до 4%) ліквідованабезробіття, а в галузях НТР навіть відчувається брак професіоналів --робітників і вчених. В Ірландії ОЕЗ забезпечує зайнятість 8 працівників і 20%промислового експорту. До початку 90-х років тільки експортно -виробничих зон у країнах, що розвиваються налічувалося понад 200, до
100 - формувалися і ще 50 були в стадії розробки; загальний експорт з нихоцінювався в 13-15 млрд. доларів, а чисельність зайнятих перевищувала 1,5 млн.людина 2.

Останнім часом значного поширення набула така формаіноземного інвестування, як створення і функціонування спільнихпідприємств (СП), особливо у країнах СНД. СП - форма співробітництвапартнерів із декількох країн, які об'єднують свій капітал для здійсненняспільної виробничо-господарської діяльності, управління ірозподілу прибутку пропорційно вкладеному капіталу. Створення СПнаправлено на виробництво товарів з метою поповнення споживчогоринку, впровадження передових досягнень науки і техніки, прогресивноїтехнології, управлінського досвіду, залучення додаткових матеріальнихі фінансових ресурсів, прискорення освоєння досягнень вітчизняної науки ітехніки, розширення експортної бази та оптимізацію імпортних поставок.

Дуже багато СП створено в Україні. Так тільки в Одесі їх налічуєтьсяблизько 2 тисяч. Для спільних підприємств, які функціонують натериторії України, є характерним таке розміщення у сфері народногогосподарства: у сфері послуг і збуту - 30,5% від загальної кількості,виробництва продукції - 21,8%, виробництва товарів народного споживання
- 14,2%, в розробках і проектуванні - 10,9%, у виробництві ЕОМ - 7,1
%, Машин та устаткування - 6,3%, науково-дослідних та конструкторськихрозробках - 5,9%, виробництві продовольчих товарів - 3,3% 1.

Така структура розподілу СП за галузями гровенноговиробництва не є прогресивною, оскільки більше третини їхприпадає на інфраструктуру. Але в цілому, функціонування СП на території
України дає можливість збільшити масштаби виробництва продукції,поліпшити їх якість, підвищити науково-технічний рівень виробництва,розширити народногосподарські зв'язки України з зарубіжними партнерами.

Сьогоднішні СП створені під майбутні інвестиції. Щоб отримувати останнівідбулися і ефективно реалізувалися, необхідно поглиблювати іактивізувати економічну реформу, вести ретельно обгрунтовану іпослідовну державну внутрішню політику.

У світовій практиці відомі й інші різноманітні форми інвестування.

1. Лізинг.

2. Ліцензування (продаж "ноу-хау" зарубіжному партнеру).

3. Франчайзинг.

4. Спільне виробництво.

5. Субпідряд.

6. Будівництво заводів, об'єктів "під ключ".

Переваги в розмірі прибули іноземні партнери мають привикористанні неакіонерних форм інвестування в порівнянні зі створенням СПзавдяки стягування різноманітних платежів за надання послуг. Спектрцих послуг досить широкий: маркетинг, закупівельна діяльність, перевезення,страхування, інструкції та посібники з користування обладнанням, рекламнадіяльність, технічне обслуговування і т.д.

4. Роль і специфіка іноземних інвестицій у розвитку світової економіки і зокрема України.

КУРС НАШОЇ КРАЇНИ НА Перехід до ринкової економіки ПЕРЕДБАЧАЄ
ОНОВЛЕННЯ ТОВАРИСТВА, ОЗДОРОВЛЕННЯ і структурної перебудови ВІТЧИЗНЯНОЇ
ЕКОНОМІКИ, ПІДЙОМ ВИРОБНИЦТВА І злиття соціальної напруженості. РІШЕННЯ
ДАНИХ ПРОБЛЕМ вимагають залучення У НАШУ ЕКОНОМІКУ ІНОЗЕМНОГО КАПІТАЛУ,
ТОБТО ВИХОДУ КРАЇНИ СВІТОВИЙ РИНОК.

Попит внутрішнього ринку України на іноземні інвестиції доситьвисокий. За даними Міністерства Економіки України, потреба в них сьогодністановить понад 40 млрд. доларів (за деякими даними, 50 млрд.). Удодаткових коштах потребують перш за все металургія (7 млрд.доларів), машинобудування (5,1 млрд.), хімія і нафтохімія (3,3 млрд.),транспорт (3,7 млрд.) 1.

Загальновідомо, що на світовому ринку попит на вільні інвестиційніресурси значно перевищує пропозицію. З появою нової держави
- України, конкурентна боротьба на цьому ринку загострилася. Так, згідно зданими ЮНКТАД, обсяг прямих іноземних інвестицій у світі склав у 1995році 315 млрд. доларів (у 1994 - 226 млрд.), причому більша частинаінвестицій спрямовувалася в США, Західну Європу та Азію. Дві третини світовихкапіталовкладень припало на 10 країн світу. Найбільші інвестори - США,
Великобританія, Німеччина, Японія, Франція. В країни, що розвиваються --переважно до країн Азії, було інвестовано 100 млрд. доларів. А начастку 100 країн - найменших реципієнтів, включаючи Україну і Росію, довелосялише 1% від інвестицій 1.

Звертає на себе увагу і спрямованість використання прямихіноземних інвестицій. Більша частина їх в 1995 році (229 з 315 млрд.доларів) була пов'язана з