ЗМІСТ
Вступ 3
Розділ 1. Принципи формування інвестиційного портфеля 4
1.1. Історія створення інвестиційного портфеля 6
1.2. Вміст і типи портфелів 10
1.3. Зв'язок цілей інвестування зі структурою портфеля 14
1.4. Інвестиційні стратегії і управління портфелем 15
Розділ 2. Ризик та оцінка портфеля інвестицій 19
2.1. Ризик інвестиційного портфеля 19
2.2. Оцінка фінансових активів 20
Розділ 3. Проблеми портфельного інвестування в умовах Українського ринку 23
3.1. Проблеми загального характеру 23
3.2. Проблеми взаємодії клієнтів і довірчих керуючих 23
3.3. Проблеми моделювання та прогнозування 24
3.4. Проблеми оптимального досягнення цілей інвестування 24
3.5. Проблема постановки задачі управління портфелем 25
Висновок 26
Список використаної літератури 27

Введення

В умовах назріваючої протягом останніх років і що вибухнула в серпні 1998 року фінансової кризи в Росії тема портфельного інвестування може здатися неактуальною.
Інвестиційна активність навіть у тому зародковому вигляді, якою вона була до середини поточного року, в даний час практично відсутня, довіра до великого числа звертаються цінних паперів підірвано головним чином у результаті безвідповідальних дій Уряду в галузі політики запозичення коштів на внутрішньому ринку.
Проте, якщо в тій чи іншій формі економічним курсом Уряду буде побудова цивілізованої ринкової економіки, для якої необхідною умовою є потужний ринок цінних паперів і енергійна інвестиційна діяльність в умовах довготривалої фінансової стабільності, то питання оптимального, грамотного з точки зору економічної науки поведінки на цьому ринку неминуче придбають першорядне значення.
За таких умов вітчизняним інвесторам потрібні економічні технології, розроблені і випробувані в країнах з тривалою історією високорозвинених ринкових відносин. І однією з таких технологій є портфельне інвестування.
Портфельне інвестування дозволяє планувати, оцінювати, контролювати кінцеві результати всієї інвестиційної діяльності в різних секторах фондового ринку.
Як правило, портфель являє собою визначений набір з корпоративних акцій, облігацій з різним ступенем забезпечення і ризику, а також паперів з фіксованим доходом, гарантованим державою, тобто з мінімальним ризиком втрат по основній сумі і поточним надходженням.
Основне завдання портфельного інвестування - поліпшити умови інвестування, додавши сукупності цінних паперів такі інвестиційні характеристики, які недосяжні з позиції окремо взятого цінного паперу, і можливі тільки при їх комбінації.
Тільки в процесі формування портфеля досягається нова інвестиційна якість із заданими характеристиками. Таким чином, портфель цінних паперів є тим інструментом, за допомогою якого інвестору забезпечується необхідна стійкість доходу при мінімальному ризику.

Розділ 1. Принципи формування інвестиційного портфеля
При формуванні інвестиційного портфеля слід керуватися наступними міркуваннями:
* Безпека вкладень (невразливість інвестицій від потрясінь на ринку інвестиційного капіталу),
* Стабільність одержання доходу,
* Ліквідність вкладень, тобто їх здатність брати участь в негайному придбання товару (робіт, послуг), або швидко і без втрат у ціні перетворюватися в готівкові гроші.
Жодна з інвестиційних цінностей не володіє всіма перерахованими вище властивостями. Тому неминучий компроміс. Якщо цінний папір надійна, то дохідність буде низькою, тому що ті, хто віддає перевагу надійність, будуть пропонувати високу ціну і зіб'ють прибутковість. Головна мета при формуванні портфеля є досягнення найбільш оптимального сполучення між ризиком і доходом для інвестора. Іншими словами, відповідний набір інвестиційних інструментів покликаний знизити ризик вкладника до мінімуму та одночасно збільшити його дохід до максимуму.
Щоб ефективно вести портфель інвестицій фінансовий менеджер повинен використовувати такі принципи, які широко застосовуються у світовій практиці при формуванні інвестиційного портфеля:
1. Успіх інвестицій в основному залежить від правильного розподілу коштів за типами активів на 94% вибором типу використовуваних інвестиційних інструментів (акції великих компаній, короткострокові казначейські векселі, довгострокові облігації: і ін); на 4% вибором конкретних цінних паперів заданого типу, на 2% оцінкою моменту закупівлі цінних паперів. Це пояснюється тим, що папери одного типу сильно корелюють, тобто якщо якась галузь зазнає спаду, то збитки інвестора не дуже залежить від того, переважають у його портфелі папери тієї чи іншої компанії.
2. Ризик інвестицій у певний тип цінних паперів визначається ймовірністю відхилення прибутку від очікуваного значення. Прогнозована значення прибутку можна визначити на основі обробки статистичних даних про динаміку прибутку від інвестицій у ці папери в минулому, а ризик - як середньоквадратичне відхилення від очікуваного прибутку.
3. Загальна прибутковість і ризик інвестиційного портфеля можуть змінюватися шляхом варіювання його структурою. Існують різні програми, що дозволяють конструювати бажану пропорцію активів різних типів, наприклад мінімізувала ризик при заданому рівні очікуваного прибутку або максимізує прибуток при заданому рівні ризику та ін
4. Оцінки, які використовуються при складанні інвестиційного портфеля, носять імовірнісний характер. Конструювання портфеля відповідно до вимог класичної теорії можливе лише за наявності низки факторів: сформованого ринку цінних паперів, визначеного періоду його функціонування, статистики ринку та ін
Формування інвестиційного портфеля здійснюється у кілька етапів:
* Формулювання цілей його створення і визначення їхньої пріоритетності (зокрема, що важливіше - регулярне одержання дивідендів або зростання вартості активів), завдання рівнів ризику, мінімального прибутку, відхилення від очікуваного прибутку і т. п.;
* Вибір фінансової компанії (це може бути вітчизняна чи зарубіжна фірма; при прийнятті рішення можна використовувати ряд критеріїв: репутація фірми, її доступність, види запропонованих фірмою портфелів, їх прибутковість, види використовуваних інвестиційних інструментів і т. п.);
* Вибір банку, який буде вести інвестиційний рахунок.
Основне питання при веденні портфеля - як визначити пропорції між цінними паперами з різними властивостями. Так, основними принципами побудови класичного консервативного (малоризиковий) портфеля є: принцип консервативності, принцип диверсифікації та принцип достатньої ліквідності.
Принцип консервативності. Співвідношення між високонадійними і ризикованими частками підтримується таким, щоб можливі втрати від ризикованої частки з переважної ймовірністю покривалися доходами від надійних активів.
Інвестиційний ризик, таким чином, полягає не у втраті частини основної суми, а тільки в отриманні недостатньо високого доходу.
Природно, не ризикуючи, не можна розраховувати і на якісь надвисокі доходи. Однак практика показує, що переважна більшість клієнтів задоволені доходами, що хитаються в межах від однієї до двох депозитних ставок банків вищої категорії надійності, і не бажають збільшення доходів за рахунок більш високого ступеня ризику.
Принцип диверсифікації. Диверсифікація вкладень - основний принцип портфельного інвестування. Ідея цього принципу добре виявляється у старовинній англійській приказці: do not put all eggs in one basket - "не кладіть всі яйця в один кошик".
На нашій мові це звучить - не вкладайте всі гроші в одні папери, яким би вигідним вкладенням це вам не здавалася. Тільки така стриманість дозволить уникнути катастрофічних збитків у разі помилки.
Диверсифікація зменшує ризик за рахунок того, що можливі невисокі доходи за одними цінними паперами будуть компенсуватися високими доходами по іншим паперів. Мінімізація ризику досягається за рахунок включення в портфель цінних паперів широкого кола галузей, не пов'язаних тісно між собою, щоб уникнути синхронності циклічних коливань їх ділової активності. Оптимальна величина-від 8 до 20 різних видів цінних паперів.
Розпилення вкладень відбувається як між тими активними сегментами, про які ми згадували, так і всередині них. Для державних короткострокових облігацій і казначейських зобов'язань мова йде про диверсифікацію між цінними паперами різних серій, для корпоративних цінних паперів - між акціями різних емітентів.
Спрощена диверсифікація полягає просто в розподілі коштів між кількома цінними паперами без серйозного аналізу.
Достатній обсяг коштів у портфелі дозволяє зробити наступний крок - проводити так звані галузеву і регіональну диверсифікації.
Принцип галузевої диверсифікації полягає в тому, щоб не допускати перекосів портфеля в бік паперів підприємств однієї галузі. Справа в тому, що катаклізм може спіткати галузь в цілому. Наприклад, падіння цін на нафту на світовому ринку може призвести до одночасного падіння цін акцій всіх нафтопереробних підприємств, і те, що ваші вкладення будуть розподілені між різними підприємствами цієї галузі, вам не допоможе.
Те ж саме відноситься до підприємств одного регіону. Одночасне зниження цін акцій може відбутися внаслідок політичної нестабільності, страйків, стихійних лих, введення в дію нових транспортних магістралей, мінующіх регіон, і т.п. Уявіть собі, наприклад, що в жовтні 1994 року ви вклали всі кошти в акції різних підприємств Чечні.
Ще більш глибокий аналіз можливий з застосуванням серйозного математичного апарату. Статистичні дослідження показують, що багато акцій ростуть або падають у ціні, як правило, одночасно, хоча таких видимих зв'язків між ними, як приналежність до однієї галузі або регіону, і ні. Зміни цін інших пар цінних паперів, навпаки, йдуть в протифазі. Природно, диверсифікація між другою парою паперів значно більш краща. Методи кореляційного аналізу дозволяють, експлуатуючи цю ідею, знайти оптимальний баланс між різними цінними паперами в портфелі.
Принцип достатньої ліквідності. Він полягає в тому, щоб підтримувати частку бистрореалізуемих активів в портфелі не нижче рівня, достатнього для проведення несподівано підвертаються високоприбуткових угод і задоволення потреб клієнтів у грошових коштах. Практика показує, що вигідніше тримати певну частину коштів у більш ліквідних (нехай навіть менш дохідних) цінних паперах, зате мати можливість швидко реагувати на зміни кон'юнктури ринку і окремі вигідні пропозиції. Крім того, договори з багатьма клієнтами просто зобов'язують тримати частину їх коштів у ліквідній формі.
Доходи з портфельних інвестицій являють собою валовий прибуток по всій сукупності паперів, включених у той чи інший портфель з урахуванням ризику. Виникає проблема кількісного відповідності між прибутком і ризиком, яка повинна вирішуватися оперативно з метою постійного вдосконалення структури вже сформованих портфелів і формування нових, відповідно до побажань інвесторів. Треба сказати, що зазначена проблема належить до числа тих, для вирішення яких досить швидко вдається знайти загальну схему вирішення, але які практично не вирішуються до кінця.
Розглядаючи питання про створення портфеля, інвестор повинен визначити для себе параметри, якими він буде керуватися:
* Необхідно вибрати оптимальний тип портфеля
* Оцінити прийнятне для себе поєднання ризику та доходу портфеля і відповідно визначити питома вага портфеля цінних паперів з різними рівнями ризику і доходу
* Визначити початковий склад портфеля
* Вибрати схему подальшого управління портфелем
1.1. Історія створення інвестиційного портфеля
Проблема формування та управління інвестиційним портфелем стала перед інвесторами давно. Своїми історичними коренями дана проблема сходить з середини ХХ століття. Американські вчені-економісти Марковітцем і Шарп є творцями теоретичних концепцій формування та управління портфеля цінних паперів. Вперше модель оцінки інвестиційного портфеля була розроблена Марковітцем.
Модель Марковітцем. Основна ідея моделі Марковітцем полягає в тому, щоб статистично розглядати майбутній дохід, принесений фінансовим інструментом, як випадкову змінну, тобто доходи по окремих інвестиційних об'єктів випадково змінюються в деяких межах. Тоді, якщо якимось чином визначити по кожному інвестиційному об'єкту цілком певні ймовірності настання, можна отримати розподіл ймовірностей одержання доходу по кожній альтернативі вкладення коштів. Для спрощення модель Марковітцем вважає, що доходи з альтернатив інвестування розподілені нормально.
За моделі Марковітцем визначаються показники, що характеризують обсяг інвестицій і ризик, що дозволяє порівнювати між собою різні альтернативи вкладення капіталу з точки зору поставлених цілей і тим самим створити масштаб для оцінки різних комбінацій.
В якості, масштабу очікуваного доходу з ряду можливих доходів на:, практиці використовують найбільш вірогідний, значення, яке в разі нормального розподілу збігається з математичним очікуванням.
Нехай формується портфель з n цінних паперів. Очікуване значення доходу за i-й цінного, папері (Ei) розраховується як середнє з окремих можливих доходів Ri; з вагами Рij, приписаним їм ймовірності настання:
де сума Рij = 1;
n - задає кількість оцінок доходу за кожного цінного паперу.
Для вимірювання ризику служать показники розсіювання, тому, чим більше розкид величин можливих доходів, тим більше шансів, що очікуваний дохід не буде отриманий. Таким чином, ризик виражається відхиленням (причому більш низьких!) Значень доходів від найбільш вірогідного значення. Мірою розсіювання є середньоквадратичне відхилення? I) і, чим більше це значення, тим більше ризик:
У моделі Марковітцем для вимірювання ризику замість середньоквадратичне відхилення використовується дисперсія Di, рівна квадрату? I, тому що цей показник має переваги в техніці розрахунків.
Інвестора, який бажає оптимально вкласти капітал, цікавить не стільки порівняння окремих видів цінних паперів між собою, скільки порівняння всіляких портфелів, оскільки це дозволяє використовувати ефект розсіювання ризику, тобто визначається очікуване значення доходу і дисперсія портфеля. Очікуване значення доходу Е портфеля цінних паперів визначається як сума найбільш ймовірних доходів Еi різних цінних паперів n. При цьому доходи зважуються з відносними частками Xi (i = 1 .... n), відповідними вкладенням капіталу в кожну облігацію або акцію:
Для дисперсії ця сума застосовується з певними обмеженнями, тому що зміна курсу акцій на ринку відбувається не. Ізольовано один від одного, а охоплює весь ринок в цілому. Тому дисперсія залежить не тільки від ступеня розсіювання, окремих цінних паперів, а також від. того, як всі цінні папери в сукупності одночасно знижуються або підвищуються за курсом, тобто від кореляції між змінами курсів окремих цінних, паперів. При сильній кореляції між окремими курсами (тобто якщо всі акції одночасно, підвищуються або знижуються) ризик за рахунок вкладів в різні цінні папери не можна ні зменшити, ні збільшити. Якщо. ж курси акцій абсолютно не корелюють між собою, до в граничному випадку (портфель містить нескінченне число акцій) ризик можна було побут виключити повністю, оскільки коливання курсів в середньому були б дорівнюють нулю. На практиці кількість цінних паперів у портфелі завжди звичайно, і тому розподіл інвестицій по різних цінних паперів може лише зменшити ризик, але повністю його виключити неможливо.
Отже, при визначенні ризику конкретного портфеля цінних паперів необхідно враховувати кореляцію курсів акцій. Як показник кореляції Марковітцем використовують коваріації Сik між змінами курсів.
Таким чином, дисперсія всього портфеля розраховується за наступною формуле:
За визначенням для i = k Сik одно дисперсії акції. Це означає, що дисперсія, а отже, і ризик даного портфеля залежать від ризику даної акції, коваріації між окремими акціями (тобто систематичного ризику ринку) і часткою Xi окремих ланцюгових паперів у портфелі в цілому.
Розглядаючи теоретично граничний випадок, при якому в портфель можна включати нескінченну кількість цінних паперів, дисперсія асимптотично буде наближатися до середнього значення коваріації С.
Отже, Марковітцем розробив дуже важливе для сучасної теорії портфеля ланцюгових паперів положення, яке свідчить: сукупний ризик портфеля можна розкласти на дві складові частини. З одного боку, це так званий систематичний ризик, який не можна виключити, і якому піддаються всі цінні папери практично в рівній мірі. З іншого - специфічний ризик для кожної конкретної ланцюгової паперу, який можна уникнути за допомогою управління портфелем цінних паперів. При цьому сума складених коштів по всіх об'єктах повинна бути рівна загальному обсягу інвестиційних вкладень (наприклад, частину коштів на банківському рахунку вводиться в модель як інвестиція з нульовим ризиком), тобто сума відносних часток ХI в загальному обсязі повинна дорівнювати одиниці:
Проблема полягає в чисельному визначенні відносних часток акцій і облігацій у портфелі (значень ХI), які найбільш вигідні для власника. Марковітцем обмежує рішення моделі тим, що з усього безлічі «допустимих» портфелів, тобто задовольняють обмеженням, необхідно виділити, тобто які ризикованіше, ніж інші. Це портфелі, що містять при однаковому дохід більший ризик (дисперсію) але порівняно з іншими, або портфелі, що приносять менший дохід при однаковому рівні ризику.
За допомогою розробленого Марковітцем методу критичних ліній можна виділити неперспективні портфелі, не задовольняють обмеженням. Тим самим залишаються тільки ефективні портфелі, тобто портфелі, що містять мінімальний ризик при заданому доході або приносять максимально можливий дохід при заданому максимальному рівні ризику, на який може піти інвестор.
Даний факт має дуже велике значення в сучасній теорії портфелів цінних паперів. Відібрані таким чином портфелі об'єднують в список, який містить відомості про відсоткове складі портфеля з окремих ланцюгових паперів, а також про дохід та ризик портфелів. Вибір конкретного портфеля залежить від максимального ризику, на який готовий піти інвестор.
З методологічної нирки зору модель Марковітцем можна визначити як практично-нормативну, що, звичайно, не означає нав'язування інвестору певного стилю поведінки на ринку цінних паперів. Завдання моделі полягає в тому, щоб показати, як поставлені цілі досяжні на практиці.
Індексний модель Шарпа. Як випливає з моделі Марковітцем, задавати розподіл доходів окремих цінних паперів не потрібно. Досить визначити тільки величини, що характеризують цей розподіл математичне очікування Еi; дисперсію Di і коваріації Сik між доходами окремих цінних паперів. Це слід проаналізувати до складання портфеля. На практиці для порівняно невеликої кількості цінних паперів провести такі розрахунки за визначенням очікуваного доходу і дисперсії можливо. При визначенні ж коефіцієнта кореляції трудомісткість досить велика. Так, наприклад, при аналізі 100 акцій буде потрібно оцінити близько 500 коваріації.
Для уникнення такої високої трудомісткості Шарп запропонував індексний модель. Причому він не розробив нового методу складання портфеля, а спростив проблему таким чином, що наближене рішення може бути знайдене зі значно меншими зусиллями. Шарп запровадив так званий У-фактор, який відіграє особливу роль у сучасній теорії портфеля.
У індексного моделі Шарпа використовується тісна (і сама по собі небажана через зменшення ефекту розсіювання ризику) кореляція між зміною курсів окремих акцій. Передбачається, що необхідні вхідні дані можна приблизно визначити за допомогою всього лише одного базисного фактора і відносин, що зв'язують його зі зміною курсів окремих акцій. Припустивши існування лінійного зв'язку між курсом акції і певним індексом, можна за допомогою прогнозної оцінки значення індексу визначити очікуваний курс акції. Крім цього можна розрахувати сукупний ризик кожної акції у формі сукупної дисперсії.
Модель вирівняною ціни (Arbitrageprais - Theorie - Modell APT). Метою арбітражних стратегій є використання різниці в ціні на цінні папери одного або спорідненого типу на різних ринках або сегментів ринків з метою отримання прибутку (як правило без ризику). Тим самим за допомогою арбітражу вдається уникнути нерівноваги на ринках готівкових грошей і у відносинах між ринками готівкових грошей і ф'ючерсними ринками. Отже, арбітраж є вирівнюваючим елементом для утворення найбільш ефективних ринків капіталу.
В якості основних даних у. моделі використовуються загальні факторів ризику, наприклад показники: розвитку економіки, інфляції і т.д. Проводяться спеціальні, дослідження: як курс певної акції в минулому реагував на зміну подібних факторів ризику. За допомогою отриманих співвідношень передбачається, що можна розрахувати поведінку акцій у майбутньому. Природно, для цього використовують, прогнози факторів ризику. Якщо розрахований таким чином курс акцій вище цього курсу, це свідчить про вигідність покупки акції.
У даній моделі очікуваний дохід акції залежить не тільки від одного чинника (В-фактора), як в попередній моделі, а визначається безліччю факторів. Замість доходу по всьому ринку розраховується частка по кожному фактору окремо. Вихідним моментом є те, що середня чутливість відповідного фактора дорівнює 1,0. Залежно від сприйнятливості кожної акції до різних факторів змінюються відповідні частки доходів. У сукупності вони визначають загальний дохід акцій. Згідно з моделлю в умовах рівноваги, що забезпечуються за допомогою арбітражних стратегій, очікуваний дохід, наприклад Ei, складається з відсотків по вкладу без ризику? 0 і певної кількості (не менше трьох) впливають факторів, що виявляються на всьому рику в цілому з відповідними преміями за ризик ( ? i ... .. k), які мають чутливість (bi. ... k) щодо різних цінних паперів:
Чим сильніше реагує акція на зміну конкретного фактора, тим більше може бути в позитивному випадку прибуток. Дохід портфеля має такий вигляд:
За рахунок того, що ринковий портфель і індекс в даній моделі не розглядаються, вона простіше, ніж попередні моделі.
Недоліком цієї моделі є наступне: на практиці важко з'ясувати, які конкретні фактори ризику потрібно включати в модель. В даний час в якості таких факторів використовують показники: розвитку промислового виробництва, змін рівня банківських відсотків, інфляції, ризику неплатоспроможності конкретного підприємства і т.д.
У цілому будь-які моделі інвестиційного портфеля є відкритими системами і відповідно можуть доповнюватися і коригуватися при змінах умов на фінансовому ринку. Модель інвестиційного портфеля дозволяє отримати аналітичний матеріал, необхідний для прийняття оптимального рішення в процесі інвестиційної діяльності.
Отримання математичної оцінки стану портфеля на різних етапах інвестування при обліку впливу різних факторів робить можливим безупинно управляти структурою портфеля на кожному етапі прийняття рішення, тобто по суті, керувати ризиками.
Використання комп'ютерної реалізації моделей значно збільшує оперативність отримання аналітичного матеріалу для прийняття рішень. Отже, виконуються такі основні властивості управління як: ефективність, безперервність та оперативність.
1.2. Вміст і типи портфелів
При подальшій класифікації портфеля структуроутворюючих ознаками можуть виступати ті інвестиційні якості, які придбає сукупність цінних паперів, поміщена в даний портфель. При всьому їх різноманітті з них можна виділити деякі основні: ліквідність або звільнення від податків, галузева регіональна приналежність.
Таке інвестиційне якість портфеля, як ліквідність, як відомо, означає можливість швидкого перетворення портфеля в готівку без втрати його вартості. Краще всього цю задачу дозволяють вирішити портфелі грошового ринку.
Портфелі грошового ринку. Цей різновид портфелів ставить своєю метою повне збереження капіталу. До складу такого портфеля включаться переважно готівка або швидко реалізовані активи.
Слід зазначити, що одне з «золотих» правил роботи з цінними паперами свідчить: не можна вкладати всі кошти в цінні папери - необхідно мати резерв вільної грошової готівки для вирішення інвестиційних задач, що виникають несподівано.
Дані економічного аналізу підтверджують, що за певних припущень бажаний розмір грошових коштів, що призначається на непередбачені мети, так само, як і бажаний розмір грошових коштів на трансакційні потреби залежать від відсоткової ставки. Тому інвестор, вкладаючи частину коштів в грошову форму, забезпечує необхідну стійкість портфеля. Готівка може бути конвертована в іноземну валюту, якщо курс національної валюти нижче, ніж іноземною. Таким чином, крім збереження коштів досягається збільшення вкладеного капіталу за рахунок курсової різниці.
Високої ліквідністю володіють і портфелі короткострокових фондів. Вони формуються з короткострокових цінних паперів, тобто інструментів, що обертаються на грошовому ринку.
Портфель цінних паперів, які звільнені від податку. Містить, в основному, державні боргові зобов'язання і передбачає збереження капіталу при високому ступені ліквідності. Вітчизняний ринок дозволяє отримати по цих цінних паперів та найвищий дохід, який, як правило, звільняється від податків. Саме тому портфель державних цінних паперів - найбільш розповсюджений різновид портфеля і, зокрема, сформована за деякими цінних паперів. Наприклад, розглядаючи ДКО як приклад, зазначимо, що, купуючи короткострокові облігації, випущені Міністерством фінансів РФ, інвестор тим самим дає в борг уряду, який оплатить цю облігацію в кінці терміну з сплатою у вигляді дисконтної різниці. Фактично це не викликає дефіциту бюджету, тому що в ці облігації вкладається багатство нації.
До недавнього часу ДКО вважалися одними з найбезпечніших, оскільки передбачалося, що держава в принципі не може збанкрутувати. Відносно високий дохід за ДКО і їх удавана висока надійність залучали інвесторів купувати цінні папери, випущені державними органами влади. Їх короткостроковий характер і зберігалася до кризи, що вибухнула в серпні 1998 року фінансової кризи низька здатність до ризику робили дані інструменти одними з самих низько ризикованих і реально мали б показувати низьку мінливість доходу.
Портфель, що складається з цінних паперів державних структур. Цей різновид портфеля формується з державних і муніципальних цінних паперів і зобов'язань. Вкладення в дані ринкові інструменти забезпечують власникові портфеля дохід, отриманий від різниці в ціні придбання з дисконтом і викупної ціною і за ставками виплати відсотків. Важливе значення має і те, що і центральні, і місцеві органи влади надають податкові пільги.
Портфель, що складається з цінних паперів різних галузей промисловості. Інвестиційна спрямованість вкладень у регіональному розрізі призводить до створення портфелів, сформованих з цінних паперів різних сторін; цінних паперів емітентів, що знаходяться в одному регіоні; різних іноземних цінних паперів.
Портфель даного різновиду формується на базі цінних паперів, випущених підприємствами різних галузей промисловості, пов'язаних технологічно, або якої-небудь однієї галузі.
В залежності від цілей інвестування, до складу портфелів включаються різні папери, які відповідають поставленій меті. Так, наприклад, конвертовані портфелі, що складаються з конвертованих і привілейованих акцій та облігацій, які можуть бути обмінені на встановлену кількість звичайних акцій за фіксованою ціною в певний момент часу, коли може бути здійснений обмін. При активному ринку - «ринку бика» це дає можливість отримати додатковий дохід. До цього ж типу портфелів відносять портфель середньо-і довгострокових інвестицій з фіксованими доходом.
Можна виділити портфелі цінних паперів, підібраних в залежності від регіональної приналежності емітентів, цінні папери яких в них включені. До цього типу портфелів цінних паперів відносять: портфелі цінних паперів певних країн, регіональні портфелі, портфелі іноземних цінних паперів.
Типи портфелів
Основною перевагою портфельного інвестування є можливість вибору портфеля для вирішення специфічних інвестиційних завдань.
Для цього використовуються різні портфелі цінних паперів, в кожному з яких буде власний баланс між існуючим ризиком, прийнятним для власника портфеля, і очікуваної їм віддачею (доходом) в певний період часу. Співвідношення цих факторів і дозволяє визначити тип портфеля цінних паперів. Тип портфеля - це його інвестиційна характеристика, заснована на співвідношенні прибутку і ризику. При цьому важливою ознакою при класифікації типу портфеля є те, яким способом і за рахунок якого джерела даний дохід отриманий: за рахунок зростання курсової вартості або за рахунок поточних виплат - дивідендів, відсотків.

Виділяють два основних типи портфеля: портфель, орієнтований на переважне отримання доходу за рахунок відсотків і дивідендів (портфель доходу); портфель, спрямований на переважний приріст курсової вартості вхідних у нього інвестиційних цінностей (портфель зростання). Було б спрощеним розуміння портфеля як деякої однорідної сукупності, незважаючи на те, що портфель зростання, наприклад, орієнтований на акції, інвестиційної характеристикою яких є зростання курсової вартості. До його складу можуть входити і цінні папери з іншими інвестиційними властивостями. Таким чином, розглядають ще й портфель зростання і доходу.
Портфель зростання. Портфель зростання формується з акцій компаній, курсова вартість яких зростає. Мета даного типу портфеля - зростання капітальної вартості портфеля разом з отриманням дивідендів. Однак дивідендні виплати проводяться в невеликому розмірі, тому саме темпи росту курсової вартості акцій сукупності, що входить в портфель, і визначають види портфелів, що входять до цієї групи.
Портфель агресивного зростання націлений на максимальний приріст капіталу. До складу даного типу портфеля входять акції молодих, швидко зростаючих компаній. Інвестиції в даний тип портфеля є досить ризикованими, але разом з тим вони можуть приносити найвищий дохід.
Портфель консервативного зростання є найменш ризикованим серед портфелів даної групи. Складається, в основному, з акцій великих, добре відомих компаній, що характеризуються хоча і невисокими, але стійкими темпами зростання курсової вартості. Склад портфеля залишається стабільним протягом тривалого періоду часу. Націлений на збереження капіталу.
Портфель середнього зростання являє собою поєднання інвестиційних властивостей портфелів агресивного та консервативного зростання. В даний тип портфеля включаються разом з надійними цінними паперами, що придбані на тривалий термін, ризиковані фондові інструменти, склад яких періодично оновлюється. При цьому забезпечується середній приріст капіталу і помірна ступінь ризику вкладень. Надійність забезпечується цінними паперами консервативного зростання, а прибутковість - цінними паперами агресивного зростання. Даний тип портфеля є найбільш поширеною моделлю портфеля і користується великою популярністю в інвесторів, не схильних до високого ризику.
Портфель доходу. Даний тип портфеля орієнтований на отримання високого поточного доходу - процентних та дивідендних виплат. Портфель доходу складається в основному з акцій доходу, що характеризуються помірним зростанням курсової вартості та високими дивідендами, облігацій та інших цінних паперів, інвестиційнийм властивістю яких є високі поточні виплати. Особливістю цього типу портфеля є те, що мета його створення - отримання відповідного рівня доходу, величина якого відповідала б мінімального ступеня ризику, прийнятного для консервативного інвестора. Тому об'єктами портфельного інвестування є високонадійні інструменти фондового ринку з високим співвідношенням стабільно виплачується відсотка і курсової вартості.
Портфель регулярного доходу формується з високонадійних цінних паперів і приносить середній дохід при мінімальному рівні ризику.
Портфель дохідних паперів складаються з високоприбуткових облігацій корпорацій, цінних паперів, що приносять високий прибуток при середньому рівні ризику.
Портфель зростання та доходу. Формування даного типу портфеля здійснюється щоб уникнути можливих втрат на фондовому ринку як від падіння курсової вартості, так і від низьких дивідендних або процентних виплат. Одна частина фінансових активів, що входять до складу даного портфеля, приносить власнику зростання капітальної вартості, а інша - дохід. Втрата однієї частини може компенсуватися зростанням іншої. Охарактеризуємо види даного типу портфеля.
Портфель подвійного призначення. До складу даного портфеля включаються папери, що приносять його власнику високий дохід при зростанні вкладеного капіталу. У даному випадку мова йде про цінні папери інвестиційних фондів подвійного призначення. Вони випускають власні акції двох типів, перші приносять високий дохід, другі - приріст капіталу. Інвестиційні характеристики портфеля визначаються значним вмістом даних паперів у портфелі.
Збалансований портфель передбачає збалансованість не тільки доходів, але й ризику, який супроводжує операції з цінними паперами, і тому в певній пропорції складається з цінних паперів з швидкозростаючою курсової вартістю і з високоприбуткових цінних паперів. До складу портфеля можуть включатися і високо ризиковані цінні папери. Як правило, до складу даного портфеля включаються звичайні і привілейовані акції, а також облігації. В залежності від кон'юнктури ринку в ті чи інші фондові інструменти, включені в цей портфель, вкладається велика частина коштів.
1.3. Зв'язок цілей інвестування зі структурою портфеля
Як було зазначено вище, на другому етапі формування портфеля вкладник оцінює прийнятне для себе поєднання ризику та доходу портфеля і відповідно визначає питома вага портфеля цінних паперів з різними рівнями ризику і доходу. Це завдання випливає із загального принципу, який діє на фондовому ринку: чим більш високий потенційний ризик несе цінний папір, тим більш високий потенційний дохід вона повинна мати, і, навпаки, чим точніше дохід, тим нижче ставка доходу. Дане завдання вирішується на основі аналізу обігу цінних паперів на фондовому ринку. В основному купуються цінні папери відомих акціонерних товариств, які мають хороші фінансові показники, зокрема великий розмір статутного капіталу.