American Revolution and War for Independence

Introduction

This paper is dedicated to the history of American Revolution and the War for Independence. The primary purpose of the survey given here is to carry out an analysis of the events of the late 18th century in the British colonies in North America on the basis of vast historical material published in the United States. The process that took place before and during the 1776-1783 period when 13 British colonies ' aspiration for independence broke out into the so-called War for Independence is very remarkable for it's many unique features, on the one hand, and for many historical parallels that took place a century later when the world-wide spreaded colonial system began to collapse.

John Adams, second President of the United States, declared that the history of the American Revolution began as far back as 1620. "The Revolution," he said, "was effected before the war commenced. The Revolution was in the minds and hearts of the people. "The principles and passions that led the Americans to rebel ought, he added, "to be traced back for two hundred years and sought in the history of the country from the first plantation in America. "

As a practical matter, however, the overt parting of the ways between England and America began in 1763, more than a century and a half after the first permanent settlement had been founded at Jamestown, Virginia. The colonies had grown vastly in economic strength and cultural attainment, and virtually all had long years of self-government behind them. Their combined population now exceeded 1,500,000-a six-fold increase since 1700.

The implications of the physical growth of the colonies were far greater than mere numerical increase would indicate. The 18th century brought a steady expansion from the influx of immigrants from Europe, and since the best land near the seacoast had already been occupied, new settlers had to push inland beyond the fall line of the rivers. Traders explored the back country, brought back tales of rich valleys, and induced farmers to take their families into the wilderness. Although their hardships were enormous, restless settlers kept coming, and by the 1730s frontiersmen had already begun to pour into the Shenandoah Valley.

Down to 1763, Great Britain had formulated no consistent policy for her colonial possessions. The guiding principle was the confirmed mercantilist view that colonies should supply the mother country with raw materials and not compete in manufacturing. But policy was poorly enforced, and the colonies had never thought of themselves as subservient. Rather, they considered themselves chiefly as commonwealths or states, much like England herself, having only a loose association with authorities in London.

At infrequent intervals, sentiment in England was aroused and efforts were made by Parliament or the Crown to subordinate the economic activities and governments of the colonies to England's will and interest - efforts to which the majority of the colonists were opposed. The remoteness afforded by a vast ocean allayed fears of reprisal the colonies might otherwise have had.

Added to this remoteness was the character of life itself in early America. From countries limited in space and dotted with populous towns, the settlers had come to a land of seemingly unending reach. On such a continent natural conditions stressed the importance of the individual.

1. Frontier situation

The colonists-inheritors of the traditions of the Englishman's long struggle for political liberty-incorporated concepts of freedom into Virginia's first charter. This provided that English colonists were to exercise all liberties, franchises, and immunities "as if they had been abiding and born within this our Realm of England. "They were, then, to enjoy the benefits of the Magna Charta and the common law.

In the early days, the colonies were able to hold fast to their heritage of rights because of the King's arbitrary assumption that they were not subject to parliamentary control. In addition, for years afterward, the kings of England were too preoccupied with a great struggle in England itself - a struggle which culminated in the Puritan Revolution - to enforce their will. Before Parliament could bring its attention to the task of molding the American colonies to an imperial policy, they had grown strong and prosperous in their own right.

From the first year after they had set foot upon the new continent, the colonists had functioned according to the English law and constitution - with legislative assemblies, a representative system of government, and a recognition of the common-law guarantees of personal liberty. But increasingly legislation became American in point of view, and less and less attention was paid to English practices and precedents. Nevertheless, colonial freedom from effective English control was not achieved without conflict, and colonial history abounds in struggles between the assemblies elected by the people and the governors appointed by the King.

Still, the colonists were often able to render the royal governors powerless, for, as a rule, governors had "no subsistence but from the Assembly ". Governors were sometimes instructed to give profitable offices and land grants to influential colonists to secure their support for royal projects but, as often as not, the colonial officials, once they had secured these emoluments, espoused the popular cause as strongly as ever.

The recurring clashes between governor and assembly worked increasingly to awaken the colonists to the divergence between American and English interests. Gradually, the assemblies took over the functions of the governors and their councils, which were made up of colonists selected for their docile support of royal power, and the center of colonial administration shifted from London to the provincial capitals. Early in the 1770s, following the final expulsion of the French from the North American continent, an attempt was made to bring about a drastic change in the relationship between the colonies and the mother country.

2. British and French conflict

While the British had been filling the Atlantic coastal area with farms, plantations, and towns, the French had been planting a different kind of dominion in the St. Lawrence Valley in eastern Canada. Having sent over fewer settlers but more explorers, missionaries, and fur traders, France had taken possession of the Mississippi River and, by a line of forts and trading posts, marked out a great crescent-shaped empire stretching from Quebec in the northeast to New Orleans in the south. Thus they tended to pin the British to the narrow belt east of the Appalachian Mountains.

The British had long resisted what they considered "the encroachment of the French." As early as 1613, local clashes occurred between French and English colonists. Eventually, there was organized warfare, the American counterpart of the larger conflict between England and France. Thus, between 1689 and 1697, "King William's War" was fought as the American phase of the European "War of the Palatinate." From 1702 to 1713, "Queen Anne's War" corresponded to the "War of the Spanish Succession. "And from 1744 to 1748," King George's War "paralleled the "War of the Austrian Succession." Though England secured certain advantages from these wars, the struggles were generally indecisive, and France remained in a strong position on the American continent.

In the 1750s, the conflict was brought to a final phase. The French, after the Peace of Aix-la-Chapelle in 1748, tightened their hold on the Mississippi Valley. At the same time, the movement of English colonists across the Alleghenies increased in tempo, stimulating a race for physical possession of the same territory. An armed clash in 1754, involving Virginia militiamen under the command of 22-year old George Washington and a band of French regulars, ushered in the "French and Indian War "- with the English and their Indian allies fighting the French and their Indian allies. This was destined to determine once and for all French or English supremacy in North America.

Never had there been greater need for action and unity in the British colonies. The French threatened not only the British Empire but the American colonists themselves, for in holding the Mississippi Valley, France could check their westward expansion. The French government of Canada and Louisiana had not only increased in strength but had also in prestige with the Indians, even the Iroquois, the traditional allies of the British. With a new war, every British settler wise in Indian matters knew that drastic measures would be needed to ward off disaster.

3. First stirrings of unity

At this juncture, the British Board of Trade, hearing reports of deteriorating relations with the Indians, ordered the governor of New York and commissioners from the other colonies to call a meeting of the Iroquois chiefs to frame a joint treaty. In June 1754, representatives of New York, Pennsylvania, Maryland, and the New England colonies met with the Iroquois at Albany. The Indians aired their grievances, and the delegates recommended appropriate action.

The Albany Congress, however, transcended its original purpose of solving Indian problems. It declared a union of the American colonies "absolutely necessary for their preservation," and the colonial representatives present adopted the Albany Plan of Union. Drafted by Benjamin Franklin, the plan provided that a president appointed by the King act with a grand council of delegates chosen by the assemblies, each colony to be represented in proportion to its financial contributions to the general treasury. The government was to have charge of all British interests in the west - Indian treaties, trade, defense, and settlement. But none of the colonies accepted Franklin's plan, for none wished to surrender either the power of taxation or control over the development of the west.

The colonies offered little support for the war as a whole, all schemes failing to bring them "to a sense of their duty to the King. "The colonists could see the war only as a struggle for empire on the part of England and France. They felt no compunction when the British government was obliged to send large numbers of regular troops to wage colonial battles. Nor did they regret that the "redcoats," rather than provincial troops, won the war. Nor did they see any reason for curtailing commerce that, in effect, constituted trade with the enemy.

In spite of this lack of wholehearted colonial support and in spite of several early military defeats, England's superior strategic position and her competent leadership ultimately brought complete victory. After eight years of conflict, Canada and the upper Mississippi Valley were finally conquered, and the dream of a French empire in North America faded.

Having triumphed over France, not only in America but in India and throughout the colonial world generally, Britain was compelled to face a problem that she had hitherto neglected - the governance of her empire. It was essential that she now organize her vast possessions to facilitate defense, reconcile the divergent interests of different areas and peoples, and distribute more evenly the cost of imperial administration.

In North America alone, British overseas territories had more than doubled. To the narrow strip along the Atlantic coast had been added the vast expanse of Canada and the territory between the Mississippi River and the Alleghenies, an empire in itself. A population that had been predominantly Protestant English and Anglicized continentals now included Catholic French and large numbers of partly Christianized Indians. Defense and administration of the new territories, as well as the old, would require huge sums of money and increased personnel. The "old colonial system" was obviously inadequate. Even during the exigencies of a war imperiling the very existence of the colonists themselves, the system had proved incapable of securing colonial cooperation or support. What then could be expected in time of peace when no external danger loomed?

4. Colonial resistance

Clear as was the British need for a new imperial design, the situation in America was anything but favorable to a change. Long accustomed to a large measure of independence, the colonies were demanding more, not less, freedom, particularly now that the French menace had been eliminated. To put a new system into effect, to tighten control, the statesmen of England had to contend with colonists trained to self-government and impatient of interference.

One of the first things attempted by the British was to organize the interior. The conquest of Canada and of the Ohio Valley necessitated policies that would not alienate the French and Indian inhabitants. But here the Crown came into conflict with the interests of the colonies, which, fast increasing in population, were bent upon exploiting the newly won territories themselves. Needing new land, various colonies claimed the right to extend their boundaries as far west as the Mississippi River.

The British government, fearing that farmers migrating into the new lands would provoke a series of Indian wars, believed that the restive Indians should be given time to settle down and that lands should be opened to colonists on a more gradual basis. In 1763, a royal proclamation reserved all the western territory between the Alleghenies, the Florida, the Mississippi, and Quebec for the use of the Indians. Thus the Crown attempted to sweep away every western land claim of the thirteen colonies and to stop westward expansion. Though never effectively enforced, this measure, in the eyes of the colonists, constituted a highhanded disregard of their most elementary right to occupy and utilize western lands as needed.

More serious in its repercussions was the new financial policy of the British government, which needed more money to support the growing empire. Unless the taxpayer in England was to supply it all, the colonies would have to contribute. But revenue could be extracted from the colonies only through a stronger central administration, at the expense of colonial self-government.

The first step in inaugurating the new system was the passage of the Sugar Act of 1764. This was designed to raise revenue without regulating trade. In fact, it replaced the Molasses Act of 1733, which had placed a prohibitive duty on the import of rum and molasses from non-English areas. The amended Sugar Act forbade the importation of foreign rum; put a modest duty on molasses from all sources; and levied duties on wines, silks, coffee, and a number of other luxury items. To enforce it, customs officials were ordered to show more energy and strictness. British warships in American waters were instructed to seize smugglers, and "writs of assistance "(blanket warrants) authorized the King's officers to search suspected premises.

5. Tax dispute

It was not so much the new duties that caused consternation among New England merchants. It was rather the fact that steps were being taken to enforce them effectively, an entirely new development. For over a generation, New Englanders had been accustomed to importing the larger part of the molasses for their rum distilleries from the French and Dutch West Indies without paying a duty. They now contended that payment of even the small duty imposed would be ruinous.

As it happened, the preamble to the Sugar Act gave the colonists an opportunity to rationalize their discontent on constitutional grounds. The power of Parliament to tax colonial commodities for the regulation of trade had long been accepted in theory though not always in practice, but the power to tax "for improving the revenue of this Kingdom, "as stated in the Revenue Act of 1764, was new and hence debatable.

The constitutional issue became an entering wedge in the great dispute that was finally to wrest the American colonies from England. "One single act of Parliament," wrote James Otis, fiery orator from Massachusetts, "has set more people a-thinking in six months, more than they had done in their whole lives before. " Merchants, legislatures, and town meetings protested against the expediency of the law, and colonial lawyers like Samuel Adams found in the preamble the first intimation of "taxation without representation," the catchword that was to draw many to the cause of the American patriots against the mother country.

Later in the same year, Parliament enacted a Currency Act "to prevent paper bills of credit hereafter issued in any of His Majesty's colonies from being made legal tender. "Since the colonies were a deficit trade area and were constantly short of "hard money, "this added a serious burden to the colonial economy. History of American Money equally objectionable from the colonial viewpoint was the Billeting Act, passed in 1765, which required colonies to provide quarters and supplies for royal troops.

Strong as was the opposition to these acts, it was the last of the measures inaugurating the new colonial system that sparked organized resistance. Known to history as the "Stamp Act", it provided that revenue stamps be affixed to all newspapers, broadsides, pamphlets, licenses, leases, or other legal documents, the revenue (collected by American agents) to be used for "defending, protecting, and securing "the colonies. The burden seemed so evenly and lightly distributed that the measure passed Parliament with little debate.

The violence of the reaction in the thirteen colonies, however, astonished moderate men everywhere. The act aroused the hostility of the most powerful and articulate groups in the population, journalists, lawyers, clergymen, merchants, and businessmen, north and south, east and west, for it bore equally on all sections of the country. Soon leading merchants, whose every bill of lading would be taxed, organized for resistance and formed non-importation associations.

Trade with the mother country fell off sharply in the summer of 1765. Prominent men organized as "Sons of Liberty, "and political opposition soon flared into rebellion. Inflamed crowds paraded the streets of Boston. From Massachusetts to South Carolina the act was nullified, and mobs, forcing luckless agents to resign their offices, destroyed the hated stamps.

Spurred by Patrick Henry, the Virginia Assembly passed a set of resolutions denouncing taxation without representation as a threat to colonial liberties. A few days later, the Massachusetts House invited all the colonies to appoint delegates to a Congress in New York to consider the Stamp Act menace. This Congress, held in October 1765, was the first inter-colonial meeting ever summoned on American initiative. Twenty-seven men from nine colonies seized the opportunity to mobilize colonial opinion against parliamentary interference in American affairs. After much debate, the Congress adopted a set of resolutions asserting that "no taxes ever have been or can be constitutionally imposed on them, but by their respective legislatures "and that the Stamp Act had a "manifest tendency to subvert the rights and liberties of the colonists. "

6. Abatement of tax disputes

The issue thus drawn centered on the question of representation. From the colonies 'point of view, it was impossible to consider themselves represented in Parliament unless they actually elected members to the House of Commons. But this conflicted with the orthodox English principle of "virtual representation", that is, representation by classes and interests rather than by locality.

Most British officials held that Parliament was an imperial body representing and exercising the same authority over the colonies as over the homeland: It could pass laws for Massachusetts as it could for Berkshire in England.

The American leaders argued that no "imperial" Parliament existed; their only legal relations were with the Crown. It was the King who had agreed to establish colonies beyond the sea and the King who provided them with governments. That the King was equally a King of England and a King of Massachusetts they agreed, but they also insisted that the English Parliament had no more right to pass laws for Massachusetts than the Massachusetts legislature had to pass laws for England.

The British Parliament was unwilling to accept the colonial contentions. British merchants, however, feeling the effects of the American boycott, threw their weight behind a repeal movement, and in 1766 Parliament yielded, repealing the Stamp Act and modifying the Sugar Act. The colonies rejoiced. Colonial merchants gave up the non-importation agreement, the Sons of Liberty subsided, trade resumed its course, peace seemed at hand.

But it was only a respite. The year 1767 brought another series of measures that stirred anew all the elements of discord. Charles Townshend, British Chancellor of the Exchequer, was called upon to draft a new fiscal program. Intent upon reducing British taxes by making more efficient the collection of duties levied on American trade, he tightened customs administration, at the same time sponsoring duties on paper, glass, lead, and tea exported from Britain to the colonies.

This was designed to raise revenue to be used in part to support colonial governors, judges, customs officers, and the British army in America. Another act suggested by Townshend authorized the superior courts of the colonies to issue writs of assistance, thus giving specific legal authority to the general search warrants already hateful to the colonists.

The agitation following enactment of the Townshend duties was less violent than that stirred by the Stamp Act, but it was nevertheless strong. Merchants once again resorted to non-importation agreements. Men dressed in homespun clothing, women found substitutes for tea. Students used colonial-made paper. Houses went unpainted. In Boston where the mercantile interests here most sensitive to any interference, enforcement of the new regulations provoked violence. When customs officials sought to collect duties, they were set upon by the populace and roughly handled. For this, two regiments were dispatched to protect the customs commissioners.

The presence of British troops in Boston was a standing invitation to disorder. On March 5, 1770, after 18 months of resentment, antagonism between citizens and soldiery flared up. What began as a harmless snowballing of the redcoats degenerated into a mob attack. Someone gave the order to fire; three Bostonians lay dead in the snow; and colonial agitators had a valuable issue n their campaign to arouse hostility toward England. Dubbed the Boston Massacre, the incident was dramatically pictured as proof of British heartlessness and tyranny.

Faced with such opposition, Parliament in 1770 opted for a strategic retreat and repealed all the Townshend duties except that on tea. The tea tax was retained because, as George III said, there must always be one tax to keep up the right. To most colonists the action of Parliament constituted, in effect, a "redress of grievances, "and the campaign against England was largely dropped. An embargo on "English tea" continued but was not too scrupulously observed.

Generally, the situation seemed auspicious for imperial relations. Prosperity was increasing and most colonial leaders were willing to let the future take care of itself. Inertia and neglect seemed to succeed where bolder policies had failed. The moderate element, everywhere predominant in the colonies, welcomed this peaceful interlude.

7. The Boston "Tea Party"

During a three-year interval of calm, a relatively small number of "patriots" or "radicals" strove energetically to keep the controversy alive. As long as the tea tax remained, they contended, the principle of Parliament's right over the colonies remained. And at any time in the future, the principle might be applied in full with devastating effect on colonial liberties.

Typical of the patriots was their most effective leader Samuel Adams of Massachusetts, who toiled tirelessly for a single end: independence. From the time he graduated from Harvard College, Adams was a public servant in some capacity-inspector of chimneys, tax-collector, moderator of town meetings. A consistent failure in business, he was shrewd and able in politics, with the New England town meeting the theater of his action.

Adam's tools were men: his goal was to win the confidence and support of ordinary people, to free them from awe of their social and political superiors, make them aware of their own importance, and arouse them to action. To do this, he published articles in newspapers and made speeches in town meetings, instigating resolutions appealing to the colonists 'democratic impulses.

In 1772, he induced the Boston town meeting to select a "committee of correspondence" to state the rights and grievances of the colonists, to communicate with other towns on these matters, and to request them to draft replies. Quickly, the idea spread. Committees were set up in virtually all the colonies, and out of them soon grew a base of effective revolutionary organizations.

In 1773, Britain furnished Adams and his co-workers with a desired issue. The powerful East India Company, finding itself in critical financial straits, appealed to the British government and was granted a monopoly on all tea exported to the colonies. Because of the Townshend tea tax, the colonists had boycotted the company's tea and, after 1770, such a flourishing illegal trade existed that perhaps nine-tenths of the tea consumed in America was of foreign origin and imported duty-free.

The company decided to sell its tea through its own agents at a price well under the customary one, thus simultaneously making smuggling unprofitable and eliminating the independent colonial merchants. Aroused not only by the loss of the tea trade but also by the monopolistic practice involved, the colonial traders joined the patriots. In virtually all the colonies, steps were taken to prevent the East India Company from executing its design.

In ports other than Boston, agents of the company were "persuaded" to resign, and new shipments of tea were either returned to England or warehoused. In Boston, the agents refused to resign and, with the support of the royal governor, preparations were made to land incoming cargoes regardless of opposition. The answer of the patriots, led by Samuel Adams, was violence. On the night of December 16 1773 a band of men disguised as Mohawk Indians boarded three British ships lying at anchor and dumped their tea cargo into the Boston Harbor.

8. The British repressions

A crisis now confronted Britain. The East India Company had carried out a parliamentary statute, and if the destruction of the tea went unheeded, Parliament would admit to the world that it had no control over the colonies. Official opinion in Britain almost unanimously condemned the Boston "Tea Party" as an act of vandalism and advocated legal measures to bring the insurgent colonists into line.

Parliament responded with new laws-called by the colonists "Coercive Acts." The first one, the Boston Port Bill, which closed the port of Boston until the tea was paid for, threatened the very life of the city, for to exclude Boston from the sea meant economic disaster. Other enactments prescribed appointment by the King of Massachusetts councilors, formerly elected by the colonists; and the summoning of jurors by sheriffs, who were agents of the governor. Hitherto jurors had been chosen in colonial town meetings. Also, the governor's permission would be required for holding town meetings, and the appointment and removal of judges and sheriffs would be in his hands. A Quartering Act required local authorities to find suitable quarters for British troops.

The Quebec Act, passed at nearly the same time, extended the boundaries of the province of Quebec and guaranteed the right of the French inhabitants to enjoy religious freedom and their own legal customs. The colonists opposed this act because, disregarding old charter claims to western lands, it threatened to interfere with the westward movement and seemed to hem them in to the north and northwest by a Roman Catholic dominated province. Though the Quebec Act had not been passed as a punitive measure, it was classed by the Americans with the Coercive Acts, and all became known as the "Five Intolerable Acts." These acts, instead of subduing Massachusetts, as they had been planned to do, rallied her sister colonies to her aid.

At the suggestion of the Virginia Burgesses, colonial representatives were summoned to meet in Philadelphia on September 5, 1774, "to consult upon the present unhappy state of the Colonies. "Delegates to this meeting, knoWN як перший континентального Конгрес, були обрані провінційних з'їздах або популярних конвенцій. Кожен Колонія, за винятком Грузії направив принаймні одного делегата, а загальне число з 55 Було достатньо велика різноманітність думок, але досить малі для справжніх дебатів та ефективні дії.

поділ думок у колонії являють собою справжню дилему для Конгресу: воно повинно надати видимість фірми одностайністю, щоб спонукати британський уряд піти на поступки і, в той же час, він повинен уникати будь-які прояви радикалізму або "дух незалежність ", яке буде помірним тривогу американців. обережні промови Keynote, за яким слідує "вирішити", що немає послуху був обумовлений примусових дій закінчився Декларація прав і претензій на адресу народу Великобританія.

найбільш важливих заходів, прийнятих Конгрес, однак, було створення "Асоціації", яка умови для відновлення торгового бойкоту, а для системи комітети митні перевірки записів, публікувати імена торговців, які порушили угод, конфіскувати їх imp0rtations, а також заохочувати ощадливість, економіки і промисловості.

Асоціації всюди передбачалося керівництво, стимулювання нових місцевим організаціям до кінця, що залишилося від Royal влади. Вони залякали вагається до вступу у народний рух і караються вороже. Вони почали збір військових поставок і мобілізація військ. І вони роздули громадської думки в революційному запал.

порушення, які були, що розвиваються Повільно серед людей розширилися з діяльністю Асоціації комітетах. Багато американців, проти Британського посягання на американські права, сприяння обговорення і компроміс як належне рішення. Ця група включала Більшість з тих, офіційного рангу (краун-призначені офіцери), багато квакерів і представники інших релігійних сект, проти використання насилля, багато торговців, особливо з середини колоніях, та деяких незадоволених фермерів і прикордонники з південних колоній. Патріоти, з іншого боку, звертає їх підтримку не тільки від менш до справи, але з багатьох професійного класу, особливо юристів, більшість з великих плантаторів Південь, а також ряд комерсантів.

Хоча хід подій після прийняттям примусових дій покинули прихильників вражена і налякана, Король цілком міг би здійснюватися союзі з ними і, своєчасні поступки, таким зміцнила свої позиції, що патріоти б важко продовжити бойові дії. Але Георг III не мав наміру зробити поступок. У вересні 1774, зневажаючи петицію Філадельфія квакери, він писав: "Die тепер ролях, колонії повинні або представляти або Тріумф ". Це виб'є грунт з-під лоялістам або "Торі", як вони приходили до так назвати.

GeneralThomas Gage, люб'язний Англійська джентльмен з американською дружиною, був командиром гарнізону Бостон, де політична діяльність була майже повністю замінена торгівлі. Ведучий Патріот міста, д-р Джозеф Уоррен, писав англійський друг лютого 20 1775:

"Це ще не пізно розміщення суперечки мирним шляхом, але я дотримуюся думки, що якщо свого часу Генеральна Gage повинні привести свої війська в цю країну з дизайном для забезпечення дотримання Наприкінці акти парламенту Великобританії може покинути її, по крайней мере, Новій Англія колонії, і якщо я не помиляюся, по всій Америці. Якщо є мудрість в країні, дай Бог, вона може бути викликана швидше! "

обов'язки Генерального Gage була забезпечити дотримання примусових дій. Новина дійшла до нього, що в Массачусетському патріотів збір порошок і військові склади в інтер'єрі міста Конкорд, 32 кілометрів з Бостона. У ніч на 18 квітня 1775 він направив сильний докладно про свої Гарнізон конфіскувати ці боєприпаси і захопити Самуель Адамс і Джон Хенкок, обидва з яких були замовлені послав в Англію, щоб постати перед судом за свої життів. Але всі села були попереджені шляхом Paul Revere і дві інші посильних.

Коли британські війська, після Ті, що йдуть в ночі, дісталися до села Лексінгтон, вони побачили в ранньому Ранковий туман похмура смуга 50 Minutemen - збройні колоністів - йдуть по Невизначений. Був момент, коливання, крики і розпоряджень з обох сторін і, у самий розпал шум, постріл. Стрілянина почалася вздовж обох ліній, і американці розійшлися, залишивши вісім зі своїх мертвих на зелений. Перший кров у війні за незалежність Америки була пролита.

Британський штовхнув на Конкорд, де "Борющийся фермерів" на північний міст "вистрілив чули по всьому світу. "Їх мета частково виконані, Британських сили почали повернення березня. Всі вздовж дороги, за кам'яними стінами, горбів, і будинків міліціонерів із села і ферми стають жертвами яскраво-червоний пальто британських солдатів. До того часу, втомлені колонки ввалився Бостон її втрати склали майже в три рази вище, ніж понесений колоністів.

9. Конгрес дебатах з питання про незалежність

Новини Лексингтон і Конкорд вилетів з однієї місцевої громади в іншу в тринадцяти колоній. Протягом 20 днів, вона викликала загальний дух американського патріотизму від штату Мен до Грузія.

Хоча тривог і Лексінгтон Concord ще Re-звучання, Другий Континентальний конгрес зібралися в Філадельфія 10 травня 1775. Її президентом був Джон Хенкок, багаті Бостон купця. Бенджамін Франклін, який повернувся з Лондона, де, як "агент" для кількох колоніях, він марно шукав примирення. Конгрес Ледве організував у своєму розпорядженні була покликана вирішувати питання відкритим війни. Хоча деякі опозиція була справжньою, реальний характер Конгресу було виявлено шляхом перемішування декларації "причини і необхідність прийняття за зброя ", спільний продукт Джон Дікінсон і Джефферсона:

"Наше діло праве. Союз Наша досконалий. Наші внутрішні ресурси великі, і, при необхідності, іноземної допомоги, безсумнівно, досяжна .... Зброї, ми змушені були наші Вороги взяти на себе, ми будемо ... використовувати для збереження нашої свободи, Бути з одним видом вирішив померти вільними людьми, а не жити рабами ".

Навіть зараз, коли ця декларація була бути обговорюється, Конгрес прийняв міліції в континентальній службу і призначив Полковника Джорджа Вашингтона головнокомандуючим американськими силами. Однак у Не дивлячись на військове втручання і призначення головнокомандуючим, Ідея повного відділення від Англії, як і раніше огидна деяких Члени Конгресу та значної частини американського народу. Це Було очевидно, однак, що колонія не може назавжди залишитися в половину і половина з Британської імперії.

10. Жорсткість резолюції

за місяці, труднощі переслідування війни, поки що входила до складу Британської імперії став усе більш і більш очевидним. Ніяких компромісів прийшов з Англії, а з 23 серпня 1775, Король Георг випустив відозву, оголосивши колонії перебувають у стані повстання.

П'ять місяців по тому, Томас Пейн опублікована 50-сторінкова брошура, Невизначений Сенс, їхав додому в енергійному стилі необхідності за незалежність. Пейн політичного теоретика, який приїхав до Америки з Англії в 1774 році, навіть наважився напад на священну особу короля, висміюючи ідею спадкової монархію і оголосив, що одна чесна людина коштував більше для суспільства, ніж "Все увінчалися головорізів, коли-небудь жили." Він представив переконливі альтернатив - продовження подання тиранічного цар і зношений Уряд або свободи і щастя, як самодостатньою, незалежною республікою. Поширений по всій колонії, брошура допомогла кристалізуватися переконання і згуртувати нерішучості справі поділу.

Там ще залишалася завдання отримання згоди кожній колонії до офіційного оголошення про поділ. Був спільної згоди, що континентальний конгрес не повинні приймати такі рішучий крок, як незалежність без попереднього отримання чіткі інструкції з колоній. Але Конгрес Щоденний чули про створення іншої нових позасудових колоніальних урядів і делегати, які мають право голосу за незалежність. У той же час, перевага радикалів у Конгрес збільшити як вони розширили свою листування, зміцнили слабким Комітети і вистрілив патріота думку при перемішуванні резолюцій.

Нарешті, 10 травня 1776 резолюцію "розрубати гордіїв вузол", був прийнятий. Тепер тільки офіційно Необхідно декларацію. 7 червня Ричард Генрі Лі вніс Вірджинія резолюції про проголошення на користь незалежності, іноземні спілки, і американські Федерації. Відразу ж, комітет з п'яти, на чолі з Томасом Джефферсоном в Вірджинія, був призначений підготувати офіційну заяву "з викладенням причини, які спонукали нас до цієї могутньої резолюції ".

11. Декларація Незалежність

Декларації Незалежності, прийнята 4 липня 1776 - не тільки оголосив про народження нової нації, він також викладеними філософії людини з тих пір свобода повинна бути динамічною силою в весь західний світ. Він відпочивав, а не на особливості скарг, а на широка база свободи особистості, які могли б користуватися загальною підтримкою всієї Америка. Його політична філософія є явним:

"Ми вважаємо, що ці істини є самоочевидне, що всі люди створені рівними, що вони наділені їх Творцем певними невідчужуваними правами, до числа яких належать життя, свобода, і прагнення до щастя. Що для забезпечення цих прав, уряду засновані серед людей черпають свої законні повноваження із згоди регулюється: це коли який-небудь форма уряду стає згубною для самих цих -решт, це право народу змінити або скасувати її й заснувати новий уряд, свою основу, на таких принципах, і організації його повноваження в такій формі, як йому видається, найкращим чином забезпечать людям безпеку і щастя ".

Декларація незалежності служив цілі далеко за межі цього громадського повідомлення про звільнення. Її ідеї надихнули масової запал американського справи, за цей instilled серед звичайних народні почуття власної важливості, запалюючи їх на боротьбу за особисту свобода, самоврядування, і гідне місце в суспільстві.

Війна тривала більше ніж за шість років, з бойовими діями в кожній колонії. Ще до того, декларація Незалежності, мали місце воєнні операції, які мали важливий вплив на Він результат війни - наприклад, придушення Північна Кароліна Прихильники в лютому 1776 року, а в березні примусової евакуації британських сили з Бостона.

протягом багатьох місяців після здобуття незалежності Було оголошено, американців страждають серйозними невдачами. Перший з них був у Нью-Йорк. У битві на Лонг-Айленді, позиція Вашингтона стала ununtenable, і Він виконав віртуозні відступити від невеликих катерів до Брукліна берег Манхеттена. Вітер північно проведені і британські військові кораблі не могли Іди по Іст-Рівер. Таким чином англійського генерала Вільяма Хоу втратив шанс нанести Американський причина нищівного удару, можливо, щоб покласти край війні.

Вашингтона, хоча і постійного Driven тому, був у стані тримати свої сили достатньо незайманим до кінця цього року. Важливі перемоги на Трентон і Прінстонського відродив колоніальну надіями, потім один раз більше лихо вразило. У вересні 1777, Хоу захопив Філядельфії, поїхали Конгрес у польоті, і вилетів з Вашингтона до зими зі своїми людьми в долині Forge.

Тим не менше, 1777 і побачив найбільших американських перемоги у війні, військові поворотною точкою Революції. Британський генерал Джон Бергойн переїхали вниз з Канади з силою спрямованих на посилення контролю над озером Шамплейна-річці Гудзон лінію і тим самим Нова Англія ізолювати від інших колоній. Бергойн досягли верхньої Хадсон Річка, але, перш ніж він зміг приступити до півдня, був змушений чекати поставок до середини вересня.

Незнання географії американських призвели Припустимо, що йому було б легко набіги сили йти через Гранти Гемпшир (Vermont) вниз по річці Коннектікут і назад, збір коні, велика рогата худоба, і вагони по шляху використання його армії все Протягом двох тижнів. За цей подвиг він вибрав 375 спішився Гессе драгуни і близько 300 канадці й індіанці. Вони навіть не досягти Вермонт лінії. Вермонт міліції зустрів їх близько Беннінгтон. Мало хто з гессіани не повернувся.

Битва Беннінгтон згуртувала Новий Англія міліціонерів і Вашингтон направив підкріплення з нижніх Гудзон. До того часу, Бергойн знову покласти його в рух сили, армія генерала Гораціо Ворота були чекати його. Під керівництвом Бенедикт Арнольд, американці двічі відбиті Британські. Бергойн впала назад у Saratoga, і 17 жовтня 1777 він здався. Це вирішальний удар війна принесла Франції до американської сторони.

Висновок: Остаточна перемога в колонії

З моменту декларації Незалежність була підписана, Франція не була нейтральною. Уряд був жадає помсти у відношенні Англії з тих пір, поразка Франції в 1763 році. Крім того, ентузіазм з приводу американських причина була високою: французький інтелектуал Світ сам по собі на повстання проти феодалізму і привілеїв. Проте, хоча Франція вітає Бенджамін Франклін на французькому суді і дав США допомогу у вигляді боєприпасів і предметів постачання, вона неохоче ризик прямого втручання і відкритої війни з Англією.

Після капітуляції Бергойн, однак, Франклін був у стані забезпечити договори про торгівлю та Альянсом. Ще до це, багато французьких волонтери відпливли до Америки. Найбільш відомими серед них був маркіз де Лафаєт, молодий офіцер, який, в зиму 1779-80, відправився в Версаль і переконати свій уряд, щоб докласти реальні зусилля щоб довести війну до кінця. Незабаром після цього, Людовик XVI послав до Америки експедиційних сил чисельністю 6000 чоловік під графом де Rochambeau. Крім того, Французький флот посилює труднощі, з якими англійці, маючи на постачання і зміцнення своїх сил, і французи разом з американським Блокада бігунів, завдаючи важких втрат Британська торгівля.

У 1778 році англійці були змушені Філадельфія евакуювати з небезпечних дії французького флоту. Протягом в тому ж році в долині Огайо, вони зазнали ряд невдач які запевнив американського панування в північно-заходу. Тим не менше, Британських продовжував наполягати війни на півдні країни. На початку 1780 вони захопили Чарльстон, основними південними морськими портами, і захопили країну Кароліні. На наступний рік вони зробили спробу завоювати Вірджинія. Але у Франції флоту, який тимчасово отримав контроль над американським прибережних водах, що літо, переправляються Вашингтона і військ Rochambeau в човнах Чесапикского затоки. Їх загальновійськових армій, всього 15000 чоловіків, написана в армії Господа Корнуолліс 'з 8000 в Йорктауні на узбережжі Вірджинії. 19 жовтня 1781, Корнуолліс здався.

Коли звістка про перемогу американських в Йорктауні досягли Європи, Палата громад проголосувала за припинення війни. Світ Переговори розпочалися у квітні 1782 р., і продовжує до кінця листопада, коли Були підписані попередні договори. Вони не повинні були вступити в силу до Франції уклав мир з Великобританією. У 1783 році вони були підписані в якості остаточного і остаточним. Мирного врегулювання визнали незалежність, свободу і Суверенітет 13 держав, які вона надала таку бажану територію на захід від Міссісіпі, і встановити північний кордон нації майже так само він працює зараз. Конгрес рекомендувати державам, що вони відновлять конфісковане майно прихильників.

Список літератури

1. Billias, Джордж Athan, Ed. Американська революція: як революційний це було? New York: Holt Rinehart, і Уїнстон, Inc, 1990.

2. Берд, Чарльз А. і Марії. Основне Історії Сполучених Штатів. Нью-Йорк: Doubleday, Doran, і компанія ", 1944.

3. Еліот, Джордж Філдінг. Американська Революції. Microsoft Encarta CD-ROM 1997 Hafstadter. Сполучені Штати Америки. 4 Ред. 74, 76-77, 80.

4. Брінтона, Журавель. Анатомія Революції. Vintage Books: New York, 1965

5. Грін, Джек П. Американська Революції, її характер і обмеження. New York University Press: New York, 1987.

6. Міллер, Джон С. Походження Американської революції. Stanford University Press: Stanford, 1959.

7. Томас, Пітер D.G. Чаювання в Незалежність: третій етап американської революції, 1773-1776. Clarendon Преса: Oxford, 1991.

8. Олсен, Кейт W., та ін. План американській історії. Як передруковані в інтернеті http://www.let.rug.nl/ ~ США/H /.