Боротьба УПА з німецько-фашистськими окупантами (1942-1944рр.)

Користуючись складним міжнародним становищем, польсько-шляхетні війська при підтримці Англії і Франції вторглися на територію України. 6травня 1920 р. вони окупували її столицю місто Київ. Але не витримавши неждане згуртованого опору військ радянської Росії, у червні того ж року змушені були поспішно відступити. Під Варшавою ініціатива наступу знову перейшла до польських військ. Знесилені в тяжких боях противники погодилися на укладення миру, який і було підписано у місті Рига 18 березня 1921 р.

Відповідно до домовленості, Польща зберегла за собою територію Західної України. Польський уряд гарантував українському населенню право на свободу, на розвиток рідної культури, мови і віросповідання. Однак ці гарантії лишилися тільки на папері. До завойованих народів польський уряд проводив жорстоку колоніальну політику. Недаремно всі помисли українського населення, яке опинилося під його владою, були звернені в бік СРСР, керівництво якого постійно повчає, що лише у складі СРСР всі пригноблені можуть добитися повної незалежності. Українське населення, не довіряючи радянській пропаганді стежили також і за розвитком подій у фашистській Німеччині, лідер якої, Гітлер, які підкорили майже всі країни Європи, вирішив підпорядкувати своїй владі і Польщу, яка була зв'язана договірними відносинами з Англією і Францією. Боючись самостійно з ними розв'язати війну, Гітлер для одержання підтримки з боку іншого диктатора 23 серпня 1939р. посилає в Москву міністра іноземних справ Ріббентропа. Останньому без труднощів удалося підписати з кремлівськими володарями договір про дружбу і ненапад, а також заключити таємний акт про розподіл сфер впливу в Європі. Територіальні володіння, які, згідно з актом, відходили до СРСР, приваблювали і найбільшого тирана ХХ ст. Сталіна, який навіть підняв келих за здоров'я свого однодумця в Берліні. 1-го вересня 1939 р.. фашистська Німеччина напала на Польщу, а ранком 17-го вересня 1939р. радянські війська вступили на територію Західної України, населення якої з хлібом і сіллю зустрічало їх, вважаючи, що вони принесли йому звільнення від ярма польського фашизму. Але ця радість знедоленого люду розквітала недовго. Приємні і бажані плани безхмарного життя, які змальовувала в уяві на майбутнє скоро були замінені визволителями планами побудови безкласового комуністичного суспільства. Під маркою класової пильності і ліквідації куркульства як класу вже в кінці 1939 р.. почалися арешти безневинного населення, запанував дикий терор, якого не знала жодна країна в своїй історій. Радянський тоталітаризм виявився набагато тяжче за польський фашизм. Населення не знало спокою ні в день, ні в ночі. Енкаведисти в ролі будівників майбутнього ходили по хатах, забирали безневинних людей і, як злочинців, кидали в тюрми або відправляли вагонами в Сибір чи Казахстан, звідки вже ніхто не вертався живим. Так до кінця 1940 р. було знищено 10% населення Західної України. Ця середньовічна гіцельська політика нової влади знищила в населення найменше бажання перебувати у складі СРСР. Вона й примусила його шукати порятунку в Німеччині, вважаючи гітлерізм набагато кращим за комуністичну диктатуру. Одночасно вони гадали, що Гітлер дозволить йому створити незалежну Україну, про яку вони мріяли все життя. Переконання в цьому вселили їм приклади окремих народів Західної Європи. Адже у Франції Гітлер зробив главою режиму у віші маршала Петена, у Норвегії на чолі уряду був поставлений Квіслінг, президентом маріонеткової Словаччини став Тіссо за Голову хорватської держави - Певеліч. Схилившись на бік Німеччини керівники ОУН розраховували, що німецький уряд не піде на конфронтацію з українським населенням, погодитися з проголошенням незалежної української держави. Але гітлерівці дивилися на Україну по-іншому. Родюча і багата Україна, заявляли вони, повинна стати німецькою колонією, територією, заселених селянами із Західної Німеччини і Саксонії.

Переконавшись у ворожому ставленні гітлерівської влади до українського населення, керівники ОУН на Всенародний Зборах які відбулися у Львові в будинку "Просвіта" 30 червня 1941 р., заявили, що вони не відступали від плану проголошення незалежності України. На зборах були присутні представники української громадськості Львова й околиць: церковні постойнікі, вчені і інтелігенція, робітники, селяни, учасники підпільної і визвольної боротьби.

На цих зборах проголошено Акт про відновлення незалежності української держави, створено уряд. Керівники ОУН відзначали, що коли німецький уряд вороже віднесеться до відновлення української держави, вони проведуть наступні заходи: 1) доведуть до свідомості українського народу, що Німеччина несе Україні нове поневолення, націонал-соціалістичне рабство, таке саме, як російсько-більшовицьке; 2) Розкриють фальшівість німецької політики так званого визволення від більшовиків; 3) Не допустять участі українців у війні на боці німців; 4. Будуть зривати всі економічні плани допомоги Німеччині.

Дізнавшись про рішення Всенародних зборів гітлерівці не тільки не визнали їх законним заходом народу, але й повели проти них рішучу боротьбу, вважаючи себе володарями України. Насамперед, вони наказали організаторам зборів скасувати акт 30-го червня і нікому не згадувати про це зібрання, щоб вони відійшли в забуття. Керівництво ОУН категорично відмовилося виконати це розпорядження. І "визволителі від більшовизму "як називали вони себе, відразу скинули свої маски і дали зрозуміти всім, хто вони такі і чого прийшли на Україну, що вони не визволителі а поневолювачі. 15 вересня 1941 р. тільки протягом одного дня гітлерівці схопили і кинули за грати понад 2 тис.. прибічників ОУН-бандерівців. Тисячі патріотів було страчено в Освенцімі. По звірячому було закатовано Василя й Олександра Бандерів, рідних братів Степана. Каральна акція нацистів знищила 80% Ті, що залишились у живих члени ОУН відразу порвали будь-які стосунки з німецькими окупантами. Єдиною силою на Україні в цей час, яка б могла згуртувати український народ на знищення варварських планів та їх творців, була ОУН, яка звалила на свої плечі це тяжке завдання. У вересні 1941 р.. відбулася перша конференція ОУН, постанови якої закликали активно вести пропогандістсько-роз'яснюючи роботу по підготовці до активної боротьби з німецькими окупантами, розкривали план поневолення і колонізації України [4]. Члени ОУН закликали населення Волині і Полісся згуртовано і незаперечно організовано переходити до загальної згуртованої боротьби проти ненависних німецьких окупантів. Провідник ОУН Іван Клімів "Легенда" розповсюдив серед населення листівки, в яких наголошував, що гітлерівська Німеччина є новим окупантом України, тому український народ повинен згуртовано розпочати збройну боротьбу проти нього [1, 52].

На цей заклик населення міст і сіл Волині та Полісся сформувало відділи самооборони, озброював різноманітною зброєю, яку могли дістати і насамперед зброєю, яку залишали радянські війська, поспішно відступаючи від могутнього натиску німців. Іншим джерелом озброєння повстанців була купівля його у самих окупантів. За твердженням партизан, у середині червня 1943 р. німецькі солдати під рівним за сало і м'ясо продали населенню 6 гвинтівок з патронами. Таке ж ставлення було і в Сарнах коли солдати продали 4 гвинтівки з патронами.

Наступним джерелом озброєння був напад їх на німецьких окупантів. За вказівкою ОУН, перші повстанські відділи на Поліссі почали формувати Сергій Качинський (Остап), Іван Перегійняк (Довбешко) та інші. Ці формування складалися, головним чином, із селян, які не були обізнані з військовою справою, методикою ведення боротьби з противником. Для ознайомлення з цими науками ОУН організовує в лісах військові школи. Одна з таких шкіл-таборів була організована на півдні Кременеччини під керівництвом Поручник Білого. З цього часу і розпочалася рішуча визвольна боротьба населення Західної України. Але незважаючи на його рішучість і героїзм, роздрібнені сили не змогли очистити рідні землі від окупантів. До того ж кожен відділ повстанців, відповідно до свого розуміння тої чи іншої обставини самостійно вів боротьбу з краще озброєним противником. Єдиного плану боротьби в них не було. Це послаблювала їхні сили. Для успішної боротьби з противником потрібно було об'єднати їхні зусилля, створити єдиний фронт, єдину монолітну армію. 14 жовтня 1942 р. єдина армія була створена під назвою Українська Повстанська Армія (УПА), яка, незважаючи на малочісельність, перетворилась у грізну силу для противника. В ході боротьби, відповідно до території, яку займала та чи інша її частина, УПА поділялася на чотири групи:

УПА-Північ, яка діяла на території Волині і Полісся;

УПА-Захід, діяла на території Галичини, Буковини, Закарпаття;

УПА-Південь, на території Кам'янець-Подільської, Житомирщини, Вінниччини і південна частина Київщини;

УПА-Схід, північна частина Житомирської області і північна частина Київської області й територія Чернігівщини.

тактичною військовою одиницею УПА був курінь, який мав три або чотири бойові сотні та потрібні технічні прилади. Сотня складалася із чотирьох чот, а чота - із трьох роїв. Бойова сотня нараховувала 130-200 бійців. Командирами, відповідно, були: ройовій, Чотовий, сотенний і курінний. Повстанська армія складалася виключно з представників простого народу. В ній нараховувалось 77,6% селян, 18,2% - робітників, 4,2% - Інтелігенції.

Першим командиром УПА був полковник Клячківській (псевдонім Клим Савур), начальником штабу - полковник Л. Ступницький (Гончаренко), начальником оперативного відділу - полковник М. Омелюсік. Місцем дислокації командування була Костопільщіна (Рівненська область). Маючи елементарні уявлення про ведення бою, бійці сформованих підрозділів, не знаючи навіть про сили ворога, тигром кидалися на нього в ім'я України. Уже 7 лютого 1943 р.. сотня під командуванням Перегійняка здійснила успішний напад на районний центр м.Володімерець. Гарнізон німецьких військ, що містився у місті, незважаючи на перевагу своїх сил, зазнав невдачі. Переможці одержали велику кількість різної зброї і трофеї. Окрілені цим успіхом бійці сотні Перегійняка успішно вели бої і протягом наступних днів. Але 22 лютого 1943 р. доля змінила повстанцям. У тривалому бою біля с.Вісоцьке повстанці зазнали поразки, а їх командир Перегійняк загинув.

Дізнавшись про місце знаходження німецької зброї в селищі Оржеві, Сергій Качинський вирішив заволодіти нею, оскільки його воїни були недостатньо озброєні. В ніч з 10 на 11 березня 1943 р. сотня повстанців напала на селище, в якому, крім охоронців, змістився великий загін окупантів, поліцейських сил. Жорстокий бій тривав цілу ніч. Повстанці і на цей раз перемогли. В тяжкому бою окупанти були вибиті із селища, залишивши в ньому 60 чоловік убитими. Але і повстанці втратили 4 чоловіки вбитими, а серед них - Сергія Качинського, який керував боєм [2, 4].

Віддавши шану командиру, патріоти України продовжували наносити удари по відступаючих силах противника. Успішно розвивали наступ відділи повстанців інших районів. Із Сарненщини повстанці переможно рухалися на Костопільщіну (Пустомітівські ліси), в район Колки-Степань і Кременеччину. Безпосередніми операціями в боях керувала ОУН. Вона давала конкретні вказівки при вирішенні того чи іншого бойового завдання або для зриву тих чи інших заходів окупантів, про намагання їх вивезти з України молодь у Німеччину. Вона закликала населення втікати у ліси тощо. "Ніхто не повинен їхати до Німеччини. Ніхто не повинен іти на організовані німцями курси, оскільки там цих людей переловлять і знищать. Ніхто не повинен іти на військову службу. Ми не можемо боротися в рядах чужої армії за чужі інтереси. Ми будемо вступати тільки в українську армію яка бореться за суверенну Українську державу. Усі, де б ви не перебували, на яких би постах і посадах - всі на службу України ".

Ці заклики ОУН сильно сколихнули українське населення. Залишаючи села, воно ніби по сигналу переходило в ліс, де і поповнювали ряди повстанців, робило їх енергійнішімі і завзятішімі в подальшій боротьбі за знищення ворогів на рідній землі. 20 березня 1943 р. два відділи УПА під керівництвом Олексія Бріся напали на місто Горохів. Бій тривав цілу ніч. Сили окупантів переважали в 6-7 разів. Наступного дня поліція, яка вірно служила окупантам, перейшла на бік повстанців. Це і вирішило долю бою. Повстанці здобули 31 кулемет (17 з них без замків), 70 автомобілів, 420 гвинтівок, 20 пістолетів, більше 800 гранат, 20 тис.. набоїв, 19 мотоциклів, 80 роверів, 90 коней, 50 возів, 15 друкарських машинок, велику кількість друкарського паперу, чистих бланків для посвідчень, багато бинтів, йоду, вати, обмундирування, взуття, тощо. Повстанці втратили в бою 8 чоловік, окупанти - 47 чоловік і 100 було поранено [3,97].

Після Горохівської операції гітлерівці не сміли вже безкарно грабувати села, а мусили чимраз більше залишатись у більших містах і там укріплюватісь у грубих мурованих будинках. Полум'я народного повстання віпірало окупантів із сіл. Проте залишати їх вони теж не хотіли, адже грабіж селян був для них легкою наживою, а селяни перетворювалися у злідарів. Тому на захист їх і виступали завжди воїни УПА. Селяни цінілі своїх захисників як членів сім'ї, переживали за їх долю і благополуччя. Один із воїнів УПА, згадуючи про ці події пізніше, писав: "В однім селі Рівненщини над річкою Случ заквартірував наш повстанський відділ. Селяни приймали та гостювали нас радо. Поважали нас як своїх дітей ... Готували для себе і для нас обіди ... "

переможні бої повстанців викликали велику радість населення, яке із задоволенням поповнювали ряди УПА. Щоб не викликати репресій серед членів сімей з боку окупантів, вступаючі в ряди повстанців відмовлялися від своїх прізвищ і приймали нові клички, різні псевдоніми. Поповнені новими силами, повстанські відділи на початку березня 1943 р. розправилися не з одним відділом німецької поліції чи військом СС в околицях або в обороні таких міст і сіл, як Постійно, Яполоть, Чубай, Біголь, Велика Любаша, Іванова Долина - на Костопільщіні; Вереніці, Новостав на Кременеччінні, Смига, Замчісько, Білогородка, Ступінка - на Дубенщіні, Цумань, Колки, Жуків, Сергіївка, Бугрин - на Рівенщині; Турійськ, Доротін - на Ковельщіні; Дружнопіль, Горохів. До цього переліку можна додати десятки і сотні інших населених пунктів на Волині, Поліссі, Житомирщині, Кам'янець-Подільщіні.

У середині березня 1943 р. відділи УПА напали на охорону німецьких в'язниць у Луцьку, Ковелі, Рівному, Дубно, Кременці і випустили в'язнів. Усі вони поповнювали ряди УПА. Інші відділи майже одночасно зайняли Володимирець, Степань, Висоцька, Дубровицю. У другій половині березня 1943 р.. відділи УПА зайняли Деражні. В місті та околиці встановлено українську національно-революційну владу. В кінці березня і на початку квітня 1943р. відділи УПА після боїв звільнили від окупантів Людвіполь, Олика і Цумань, Горохів. Однак після кількаденного перебування в них вони залишили їх.

На початку квітня 1943 р. повстанці напали на німецький табір, який складався з кільканадцяти підвід, що везли пограбоване в селян майно. Німці були знищені, а майно повернули селянам [4, 19].

У період з 15 березня по 10 квітня українські повстанці розбили табір військовополонених у Ковелі, Ківерцівський збірний пункт для відправки в Німеччину і концтабір у Лобачівці (Горохівський район). Ці успіхи надали Повстанцям ще більшої наснаги та енергії у боротьбі з окупантами. Під їх впливом один з відділів УПА в селі Смига (Вербській район) знищив фабрику металів та лісопильний завод. У ході боїв було вбито 40 окупантів, 15 узято в полон. Другий відділ УПА напав на базальтові копальні (Іванова Долина біля Костополя), які охороняла велика кількість У бою з повстанцями було знищено 100 окупантів, узято велику кількість зброї та амуніції. Територію очищено від фольксдойчів та німців, які охороняли копальні. В ході бою 5 повстанців було вбито і 7 поранено [5, 15-17].

У квітні 1943 р.. Повстанцям вдалося повністю ліквідувати німецьку адміністрацію в районах Мізоч, Остер, Шумське, Крем'янець, Верба. Для відновлення влади у втрачених районах Гітлерівське командування перекинуло на ці території два угорські полки, полк есесівців і жандармерії. Після триденних боїв війська противника були розгромлені. Після нанесення окупантам тяжких ударів, повстанці створюють українську республіку у місті Колки. Вона існувала з квітня до кінця жовтня 1943 р. Республіка була створена з частин сіл Ківерцівського, Маневицького, Рожищенського, Цуманська, Ковельського районів Волинської області та Рафалівського, Володимирецького, Дережнянського, Степанська, Березненського районів Рівненської області. У Колках працювала цивільна адміністрація. В ході боротьби ряди повстанці не тільки не зменшилися, а навпаки - зросли. До них перейшла вся українська поліція Волині й Полісся. Цей організований перехід з повним озброєнням і став серйозним ударом для окупантів. Для формування нової опори окупантам вдалося мобілізувати молодь з числа польських колоністів, переселених ще раніше для ополячення населення західноукраїнських земель. Із цих же колишніх полонізаторів німцям вдалося оформити загони карателів, які відзначилися дикою розправою і грабіжніцтвом населення. Незважаючи на зміцнення окупантськіх сил, українські повстанці не припинили вести боротьбу і продовжували наносити відчутні удари. Одночасно вони нападали на німецькі лігеншафті, які були утворені на базі радянських радгоспів і були опорними пунктами німецької адміністрації та карателів.

На початку травня 1943 р.. на шляху Ковель - Брест-Литовське, в районі села Кортеліси, від нападу повстанців загинув начальник штурмових гітлерівських відділів СС, один з найближчих співробітників Гітлера Віктор Лютца, який їздив з інспекцією по Україні. У відповідь посилився терор проти населення. Село Кортеліси було спалено. Посилилась і діяльність УПА. З'явилися відділи УПА на правобережній Україні, які активно діяли на території Житомирщини, Вінниччини, Київщини, Кам'янець-Подільщіні. Всюди повстанські загони ліквідовували німецьку адміністрацію, поліцейських охоронців. На допомогу відділам УПА Головне командування УПА посилило рейдуючі відділи, які під час рейду, в свою чергу, ущімлюючіх завдавали ударів окупантам. Один з таких відділів, що був направлений на Житомирщину та Західну Київщину, провів 15 успішних боїв з німецькими та поліцейськими частинами. Цей же відділ знищив поліцейську школу біля Житомира, що налічувала 260 поліцаїв.

Зазнавши великих втрат від УПА, окупанти постійно поповнювали карні загони все новими і новими силами. З Білорусії були перекинуті на Волинь війська СС під командуванням генерала Фон дем Баха, який вважався найкращим спеціалістом по боротьбі з партизанами. Почалася шалена пропаганда, а потім середньовічний терор проти УПА і всіх, хто підтримував її [6, 168].

Ці "вдосконаленіші" заходи окупантів не лякала УПА. Вона безперебійно завдавала їм усе більш відчутних ударів. На початку червня 1943 р.. відділи УПА прогнали німецьку адміністрацію і встановили своє правління в Турійську, Мацієві, Голобах, Селищі, Головне, Шацьку. Населення цих районів надавало їм усебічну допомогу як дійсним господарям рідної землі.

Українські патріоти нападали на залізниці, порушували план руху поїздів, якими окупанти намагалися своєчасно доставляти військову техніку і військову силу для підкріплення своїх сил на тій чи іншій ділянці фронту, де зазнавали невдачі. Так, у ніч з 23 на 24 червня 1943 р. було перервано залізничну лінію між станціями Немовічі-Малинська по шляху Рівне-Сарни. В передніх вагонах їхало 150 гестапівців карного загону. Вони верталися з погрому польських та волинських сіл, а в останніх вагонах були гармати, танки, Амуніція та всякі припаси. Заспані гестапівці ще не встигли відчинити двері своїх вагонів, щоб довідатися про причину зупинки поїзда, як у передніх двох вагонах пролунали постріли. Сотенний командир Ярема із другом Дорошів стріляли по карателям. Гестапівці пробували тікати через вікна, але влучні постріли не давали ворогам вирватися з пастки. Зав'язався бій. Поранено Ярему та Дороша. Вранці повстанці зі зброєю та амуніцією повернулися в ліс [7,106].

У травні і червні 1943 р.. відділи УПА в постійних боях з гітлерівцями контролюють усе Полісся і Волинь, обмежують володіння окупантів лише на територіях головних шосейних шляхів та залізничних лініях. На початку серпня 1943 р.. відділ УПА напав на непрошених гостей, які грабували населення Гнідаві (Луцький район). У запеклому бою, що почався, повстанці знищили грабіжників, а пограбоване майно було повернено населенню. Вночі з 19 на 20серпня відбувся напад повстанців на м. Камінь-Каширський. Після жорстокого бою повстанці перемогли і здобули цінні трофеї: понад 20 тис.. набоїв, 5 кулеметів, 4 машини, понад сотню пістолетів, 16 друкованих машинок, 4 радіоприймачі, 11 коней з сідламі, 7 мотоциклів, 1 легкову машину, 15 полонених і багато продуктів. Ворог втратив 100 чоловік вбитими.

У наступні місяці українські повстанці ще завзятіше вели боротьбу з окупантами, маючи на меті остаточно очистити свої землі від окупантів. Про їх рішучість вигнати окупантів з українських земель свідчить бій, який відбувався біля монастиря в с. Загорів (Локачинського району) - у вересні 1943 р.. окупанти грабували населення села Загорів. Для боротьби з ними й оборони населення прибула чота Берези. Чи не встигла вона ще приготуватися до боротьби, як на неї рушила колона німецьких автомашин, наповнених німецькими окупантами. Недалеко монастиря колона зупинилася і німці пішли в атаку. Але шквальний вогонь повстанців зупинив атакуючих. Втративши в бою 40 чоловік, окупанти відступили і почали закидати монастир смолоскипи, намагаючись запалити його. Але монастир не був з дерева. Німці відкрили вогонь з кулеметів, закидали повстанців гранатами. Тяжке пекло продовжувалося цілу ніч. Ранком 10 вересня, побачивши, що до німців прибуло нове підкріплення з Луцька, Горохова і Володимира, повстанці відступили за стіни монастиря. Бій не вщухав упродовж усього дня. Намагання німців зруйнувати стіни монастиря закінчувалися невдало. Чи не досягши поставленої цілі, німці знову пішли на штурм. Але кулеметник Коцюба, який сидів на дзвіниці, безперебійним кулеметним вогнем відкидав навалу противників. Сім німецьких танків обстрілювали другу ніч повстанців, але зламати їх волю не змогли. Третього дня бій продовжувався з новою силою. Згодом повстанці, які лишилися в живих, побачили, що їхній командир загинув, вирішили прорватися через лінію вогню. Про 5-й годині ранку, користуючись густим туманом, вони кинули на позиції ворога гранати і в безладді пішли на прорив. Одного повстанці ворогам вдалося схопити і відразу повісити. Іншим вдалося вирватись з оточення. Кулеметник Коцюбі, який лежав поранений на дзвіниці, пощастило також врятуватися, після того, як затих бій. Смертю героїв полягло 29 воїнів УПА з чоти особливого призначення, якою командував Чотовий Береза.

У цей же день відбулися ще два бої між повстанцями і гітлерівцями біля с. Родовічі (Турійського району), в яких було знищено 120 німецьких окупантів [8, 227].

Із наближенням фронту в результаті відступу окупантів, які зазнавали поразки і на основній лінії фронту, бої ставали все більш жорсткими. Українські повстанці також ставали більш рішучими. 16лістопада 1943 р. у Рівному вночі вони напали на резиденцію німецького генерала, вивезли його за межі міста. Одночасно на вокзалі, в залі відпочинку для німців, було кинуто вибухівку від якої загинуло 70 німців і багато було поранено, а будинок було зруйновано.

Через декілька днів в іншому районі відділи повстанців звільнили від німців районне місто Мізоч і тримали його цілу добу. Тут знищено багато німців, здобуто 150 крісів (рушниць), багато амуніції та іншого матеріалу. Одночасно німецькі фашисти напали на село Облапа (біля Ковеля) з метою пограбування його. Своєчасно прибулі повстанці вступили з грабіжнікамі в бій. 18 німців було вбито. Переможці здобули кулемет, гранатомет і значну кількість гвинтівок.

9-10 грудня 1943 р. по шляху Рівне - Ковель повстанці розбили дві німецькі вантажні автомашини, наповнені німцями. Було вбито 38 німців.

Героїчна боротьба воїнів УПА зробила значний внесок у розгром німецько-фашистських окупантів. Лише у липні 1943 р. вони провели з ними 35 боїв, у серпі - 24, у вересні - 15, у жовтні і листопаді - 47 боїв. Це лише великих боїв, а малих була незліченна кількість. Узимку і весною 1944р. довелося відділам УПА боротися в умовах пріфронтової дійсності. У січні 1944 р. Червона армія зайняла більшу частину Рівненської області, а в перших днях лютого вона почала дальший наступ на захід. Німці в цей час змінили тактику ставлення до УПА й українського населення. Не було вже карних поліцейських експедицій і паління сіл. Навпаки, німецькі фронтові штаби почали шукати контактів до відділів УПА з метою пов'язати співпрацю для спільної боротьби проти більшовиків. Головне командування УПА було рішуче настроєні проти всякої співпраці з німцями. Ще в 1943 р.. ГК УПА видало суворі накази проти співпраці. Незважаючи на це, один з курінніх Сосенко (Порфир Антонюк) з Володімірщіні почав переговори і співпрацю зі штабом 16 німецької танкової дивізії у Володимирі - Волинському. Дізнавшись про це, командир "Вовчак" (Олексій Шум) зняв його з курінного і віддав до польового суду. Суд засудив "Сосенка" до смертної кари. 7березня 1944 р. рішення суду було виконано [9, 133].

У результаті героїчних зусиль УПА і радянських військ у 1944 р. Україну було звільнено від німецьких окупантів. Але боротьба УПА продовжувалась, тільки не з німцями, а з радянським суспільним ладом, оскільки він продовжував ту саму ганебну політику, яку він проводив і до початку війни 1941 р..

Список літератури

Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі ЦДАГОУ), ф. 1, оп. 22, спр. 77, арк. 52.

ЦДАГОУ. ф. 1, оп. 22, спр. 77, арк.4.

Літопис УПА. - Т. 2. - Торонто, 1985. - 297 с.

Літопис УПА. - Т. 8. - Торонто, 1984. - 320 с.

Центральний державний архів вищих органів влади та управління (далі ЦДАВОВУ), ф. 3893, оп. 1, спр.164, арк. 2-2а, 15-17.

Літопис УПА. - Т. 2, кн. 2. -- Торонто, 1985. - 272 с.

Літопис УПА. - Т. 2, кн. 2. -- Торонто, 1985. - 272 с.

Літопис УПА. - Т. 2, кн. 2. -- Торонто, 1985. - 272 с.

Літопис УПА. - Т. 5. - Торонто, 1984. - 272 с.

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.referaty.com.ua/