Антична культура: Давній Рим
Реферат з курсу: "Українська та зарубіжна культури"
студента I-го курсу 1-ої групи відділення МЕВ Гапєєва Дмитра Сергійовича
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Інститут
міжнародних відносин
Київ - 1999
Вступ
Культура римської цивілізації має тисячолітню історію. Її значення для світової цивілізації важко
переоцінити. Латинська мова, яка була носієм цієї культури, справила вплив на
цілу групу мов, так званих романських. Ще два-три століття тому вона була мовою
філософії, науки, медицини, юриспруденції, релігії і літератури багатьох
європейських народів. Ще й сьогодні більшість наукових, медичних, юридичних
термінів - латинського походження. Таке ж значення мають досягнення римлян в
архітектурі, образотворчому мистецтві, в системі державного і приватного права,
адміністративного управління та форм організації суспільного життя. Вивчення
історії античної, і зокрема римської, культури дає змогу зрозуміти
закономірності розвитку багатьох соціальних та культурних феноменів, робить
можливим більш грунтовний підхід до вивчення й розуміння сьогоднішніх
соціальних і культурних процесів. Події та герої римської культури та історії
осмислюються у зв'язку з цим як культурні символи, що допомагають глибше
розуміти сучасність.
Історію Римської держави традиційно поділяють на три
великих періоди: ранній Рим, або царський період, Римська республіка та Римська
імперія. Вони мають ще і внутрішнє членування. У періоді раннього Риму
виділяють етруську епоху й суто царську, тим більше, що деякі римські царі були
етрусками за походженням. Римська республіка знала три епохи: рання республіка
(кінець 6 століття - 256 рік до нашої ери), епоха великих завоювань (256 - 130 роки
до нашої ери), епоха громадянських воєн та кризи республіки (133 - 31 роки до
нашої ери). В історії римської імперії вичленовуються дві епохи: рання імперія,
або принципат (31 рік до нашої ери - 2 століття нашої ери), і пізня імперія (3
століття нашої ери - 476 рік).
На мою думку, саме у зв'язку з історичними подіями тих
часів слід розглядати культуру Римської держави, адже хід історії дає поштовх
розвитку (чи занепаду) культури. Отже, коротко розглянувши основні віхи
історичного розвитку Риму, перейдемо до опису культурних процесів, пов'язаних з цими подіями.
Історія Риму
Рим з'явився як один із землеробських полісів на
південній периферії етруського світу. На протязі 6 століття до нашої ери він
був під владою етрусків. Невелика кількість пам'яток цього періоду є складовою
частиною цивілізації етруського типу. Потім почалася повільна, але тривка
експансія Риму, що знаходився на кордоні двох великих італійських цивілізацій:
етрусків і Великої Греції. Ця експансія привела Рим не тільки до визволення,
але й дозволила йому зайняти ключові позиції в Центральній Італії.
Частиною Римської культури, безперечно, є легенда про
заснування Риму. До нас дійшли твердження, що Рим був заснований між 754 і 753
роками до нашої ери латинськими колоністами зі стародавнього міста Альба Лонга [1]
.
За легендою, римляни пов'язували
заснування Рима з Троянською війною. Легенда розповідає, що коли загинула Троя,
деякі троянці на чолі з Енеєм повтікали на кораблях до Італії. Вони прибули в
Лацій, де заснували місто Альба, в якому й зацарював Еней. Його нащадок, цар
Альбі Нумітор [2]
, Був
повалений своїм братом Амулієм. Побоюючись помсти дітей або онуків Нумітора,
Амулій примусив його дочку Рею Сільвію [3]
стати весталкою [4]
. Жриці
богині Вести, берегині домашнього вогнища, не мали права виходити заміж. Однак
у Сільвії від бога Марса народилися два сини-близнюки, Ромул і Рем. Амулій
наказав кинути їх у Тибр. Але малюки врятувалися: хвиля викинула кошик із
дітьми на берег, де їх вигодувала молоком вовчиця. До речі, саму капітолійську
вовчицю у 6 - на початку 5 століття до нашої ери римляни зобразили у вигляді
бронзової скульптури, яку встановили на Капітолії. Вона відома й по
сьогоднішній день. Потім братів виховував царський вівчар. Врешті-решт Ромул і
Рем довідались про своє походження, вбили Амулія, повернули царську владу
своєму дідові і, зібравши дружину, заснували нове місто на Палатинському
пагорбі, на березі Тибру. За жеребом місто дістало назву Рим [5]
від імені Ромула. Під час побудови міської стіни між братами виникла сварка,
Рем загинув від руки брата. А Ромул став першим римським царем. Він поділив
громадян на патриціїв і плебеїв, усе населення - на курії і створив військо.
Легенда розповідає, що першими жителями Рима були юнаки --
супутники Ромула та його дружина. Сусідні общини з недовірою ставилися до нових
поселенців і не хотіли одружувати з ними своїх дочок. Тоді Ромул улаштував
свято, на яке запросив сусідів-сабінів. Під час бенкету римляни викрали
дівчат-сабінянок. Сабіни пішли війною на Рим, але сабінянкі зуміли помирити
своїх батьків і чоловіків. Як наслідок
злиття латинської і сабінської общин утворилась єдина Римська держава, в
якій стали спільно правити два царі - Ромул і сабінянін Тит Тацій.
Другий римський цар, сабінянін Нума Помпілій, затвердив
культи богів і зорганізував жрецькі і ремісничі колегії. Наступний цар, Тулл
Гостілій, зруйнував Альбу Лонгу і переселивши її жителів до Рима. Його
спадкоємець Анк Марцій побудував міст через Тибр і заснував у гирлі річки першу
римську колонію - Остію.
Потім, за римською традицією, в Римі правили ще три царі,
етруски за походженням. Тарквіній Давній побудував у Римі перший цирк, храм на
Капітолії і підземний стічний канал - Велику клоаку, що існує дотепер. Його
наступник Сервій Туллій провів важливі соціальні реформи і встановив довкола
міста міцну кам'яну стіну. Останнього, сьомого, царя Тарквінія Гордого вигнали з
Рима повстале населення. Від цієї події 510 року бере початок історія Римської
республіки.
Спеціальне вивчення легенд про ранній Рим і зіставлення
їх із результатами археологічних та лінгвістичних досліджень привели вчених до
висновку, що відомості античних письменників у цілому заслуговують на довіру.
Тепер визнано, що антична традиція містить поряд із вигадками і спомин про реальні історичні події та особи.
Наприклад, достовірні у своїй основі відомості про етнічний склад населення на
території майбутнього Рима, зв'язок цього населення зі Східним Середземномор'я
(Греки, фінікійці, етруски), приблизний час виникнення Рима, зв'язок перших
римських поселенців з Альбою Лонго, злиття латинської і сабінської громад у
Римі, загальні уявлення про діяльність перших римських царів, про етруського
правління в Римі наприкінці царського періоду тощо.
На протязі 3 століття до нашої ери Рим утверджується як
головна сила, що підпорядкувала собі весь Апеннінський півострів, включаючи і
Етрурію, яка на той час вже вичерпала свій історичний потенціал, та більшість
полісів Південної Італії. До кінця 3 століття до нашої ери Рим стає великою
середземноморську державою. Підкоривши в останній чверті 3 та в першій
половині 2 століття до нашої ери Карфаген, Рим став керівною силою в
Центральному та Західному Середземномор'ї. В 2 та 1 століттях до нашої ери Рим
підкоряє собі багаті землі елліністичної Греції, Єгипту і Малої Азії.
Рим зростав, будуючи легендарні дороги і починаючи
торгівлю з сусідніми країнами. Життя в ньому було досить гідним, але жителі
Риму прагнули більшого. Вони створили величезні легіони, щоб підкорити собі
нові землі. Імперія ставала сильнішою, і ніхто вже не міг зупинити Рим.
Захоплені у полон війська противника ставали рабами, яких купували багаті
міщани, насолоджуючись усіма радощами життя в Римі. Але не кожен римлянин жив у
такій розкоші. Це призводило до повстань голодних нижчих класів. Але Рим вижив.
Як доказ його величі, були збудовані величезні арени, де проходили захоплюючі
небезпечні змагання (битви гладіаторів, кінний біг, поєдинки рабів з левами
тощо). Все це було неодміннімі атрибутами римського побуту.
На протязі 1 століття до нашої ери складається велика
римська латіномовна література, закладаються основи власного римського
образотворчого мистецтва й архітектури.
На рубежі старої і нової ери Рим перетворюється на
величезну світову державу. Старий полісній устрій вступає у непорозуміння з
тими завданнями, які необхідно було розв'язувати у рабовласніцькій країні. На
зміну полісному республіканському устрою приходить імперія. Так з 1 століття
нашої ери починається заключний етап розвитку античного Середземномор'я.
Період з 1 по 5 століття нашої ери - епоха останнього
розквіту античної культури. У 476 році нашої ери могутня Римська імперія впала
під натиском напіводягненіх голодних варварів, ставши жертвою своєї власної
необачності, надмірної вишуканості та багатства. А до культури варварам діла не
було - грандіозні палаци, монументи та скульптури, колони та форуми, сенат та
префектури були знищені при взятті Рима. Загибель Риму означає і загибель
великої античної культури в цілому. Як образно відмітив Т. Момзен: "Над
греко-латинським світом опустилася історична ніч, і відвернути її було не в
силах людських, але Цезар дав все-таки змученим народам доживати вечір
свого розвитку в стерпних умовах. А коли, після довгої ночі, зайнявся новий
історичний день і нові нації кинулися до нових, вищих цілей - у багатьох з
них дало пишний колір насіння, посіяне ще Цезарем, і багато хто саме йому зобов'язані
своєю національною самобутністю "[6]
.
Критика
Римської культури
У римської культури завжди було багато як прихильників,
так і противників. Дійсно, багато хто не міг пробачити римлянам войовничість їх
менталітету, що її вони успадкували від етрусків. Особливо не сприймали
культуру Риму греки, що їх римляни підкорили. Елліні перемагали своїм генієм, а
римляни досягали успіху лише завдяки фортуні. Але Рим зробив те, чого не
вдалося зробити еллінам. Він об'єднав народи
та запровадив порядок на землях, приніс їм мир. Кожен міг, будучи в безпеці від
нападу, працювати, сіяти, збирати врожай, мандрувати землями країни та
торгувати. За щитом Риму елліні зі своїми поглядами на життя могли нескінченно
довго сперечатися на філософські теми. Можливо, Рим не перевершив греків у
галузях філософії та скульптури, але він добре налагодив перекидання військ з
одного кінця держави в інший та встановив справедливі закони. А це вже і є
культурою. Рим на той час був універсальною ідеєю. Досягнення в тих галузях
культури, в яких римлянам не вдавалося створити щось особливе, були цілком
запозичені у інших народів, у тих же самих греків. Але в будь-якому випадку
римська культура не просто цікава - вона грандіозна, без неї не можна уявити
давній світ, як і не можна уявити Рим без впливу на нього грецької культури.
Культура Вілланові у Північній та Центральній Італії. Культура
етрусків
1000 років до нашої ери. Початок колонізації Італії
етрусками. Приблизно в цей час, за підрахунками вчених, починається період
залізного віку на території майбутнього Риму. Відбувається перехід від
апеннінської культури та культури Терамарі ( "жирна земля"), від яких залишилась
велика кількість господарських відходів у вигляді кераміки, залишків бронзових
виробів на пальових поселеннях біля водних просторів рік та озер.
Субапеннінській період став перехідним, він визначається появою нових племен на
території сучасної Італії, ці племена принесли особливу культуру, зокрема, вони
померлих ховали на спеціальних полях-кладовищах. Змінився обряд захоронення,
поширюється кремування. У Південній Етрурії продовжує існувати культура
Терамарі. У Північній і Центральній Етрурії в результаті великих етнічних переміщень
встановлюється основний тип культури цього періоду, що має назву культура
Вілланові. По суті це землеробська культура. Схематично виділяють чотири етапи
цієї культури, коли удосконалюється техніка виготовлення бронзових виробів,
нові форми бронзових речей побуту, дещо прогресує залізообробка, не дивлячись
на обмеженість запасів залізної руди в Італії. Тільки в 6 столітті до нашої ери
помічаємо перевагу в кількості залізних знарядь праці над бронзовими. У
археологічному асортименті з'являються
нові форми фібул. Значним кроком вперед у розвитку технологічних навичок є
виготовлення гончарного посуду. Археологічно можна інтерпретувати знайдені
вироби як предмети торгівлі племен. Сюди відноситься грецька кераміка,
фінікійське скло, предмети з золота й срібла, слонової кістки. Складніше
сприймаються етнічні переміщення населення. Згадані Терамарі, як і оволодіння
металом, пов'язують з індоєвропейськім елементом, частковим його проникненням,
можливо, морем, по території Італії шляхом колонізації. Домінуючу масу носіїв
індоєвропейських мов склали племена італіків, що проникають в Італію з кінця 2
тисячоліття до нашої ери і, як вважають, створюють культуру типу Вілланові.
Відкрита біля поселення Вілланова у передмісті Болоньї в
середині 19 століття культура знаходить аналоги в культурі залізного віку
Лігурії (Голасеккі), Венеції (Есте), Бруттії (Торре Галлі). Культура Вілланові
проявляється в центрах Південної Етрурії, Лації (Альбанські гори), у
відповідних прошарку римського поселення.
Піднесення етрусків у 8 столітті до нашої ери в Середній
та Північній Італії є закономірним розвитком попередньої культури Вілланові.
Проблема етруської мови породжує все нові й нові версії, які грунтуються на 9
тисячах етруського надписів, що збереглися. Весь масив етруського матеріалу
дозволяє оцінити мовний запас, зміст епітафій, текстів-присвят та подарункових
творів.
Алфавіт використовувався грецький. Однак для досліджень
великим недоліком є одноманітність надписів епіграфікі, мала кількість текстів
на широкі теми. Короткі етруські написи зустрічаються на урнах, глечиках,
дзеркалах, гемах.
У 8 - 7 століттях до нашої ери етруски проживають на
більшій частині сьогоднішньої Італії, займаються землеробством, утримують
худобу. Високий рівень землеробства дозволяв проводити Селекцією - було
отримано етруського сорт вики, вперше почали вирощувати культурний овес. Льон
йшов на пошиття одягу, вітрил для човнів. Цей матеріал використовувався для
запису різноманітних текстів (пізніше це досягнення використали римляни).
Існують свідчення антіків про міцність ниток з льону, за допомогою яких
етруські ремісники виготовляли панцірі (гробниця 6 століття до нашої ери,
Тарквінія). Досить широко етруски застосовували штучне зрошення, дренаж,
регулювання течій річок. Відомі археологічній науці давні канали знаходилися
біля етруського міст Спіна, Вейї, в районі Коди.
Наведені факти високого рівня агрономічної культури,
прикрашені пережитками давньої магії, свідчать про великий вклад етрусків у
культуру Італії в давнині.
В інших галузях діяльності, наприклад в ремісніцтві,
етруски властиві високий рівень та значні результати. Наявність чисельних
виробів з металу в гробницях 8 століття до нашої ери в Етрурії асоціюється з
адекватним рівнем рудної справи та металургії. В некрополі Сан-Чербоне одна знахідка
з міді була інкрустована залізними мініатюрними квадратиками - метод,
характерний при роботі з дорогоцінними матеріалами. Взагалі, з заліза виробляли
металевий посуд, засоби виробництва для різних галузей промисловості. Широкого
поширення набули посудини Букера, бронзові статуетки, етруські форми гробниць
(типу гробниць Цере), металічні прикраси, скляні буси, амулети, скарабеї.
Інтенсивна торгівля прямо впливала на рівень суднобудування. Етруски
використовували запаси лісу не лише Тірренії, а й масиви Лації, Умбрії. З
дерева робили кілі "тірренськіх кораблів". Етруски була відома форма
торговельного корабля з двома щоглами, чого не знав грецький торговий флот.
Важливим етапом в розвитку етруського суспільства було
складання міської структури, що відповідала рівню рабовласницького ладу,
зовнішньою ознакою якого було жваве містобудування. Міста мали міцний пояс
укріплених стін з кам'яних блоків, пізніше спостерігалося чітке розташування
кварталів в шаховому порядку та планування вулиць, які перетиналися під
прямим кутом. Аналог етруського забудовам - місто Міса [7]
біля Болоньї (датується 6 - 4 століттями до нашої ери) мало свій центр --
акрополь з храмовим будівлями та перпендикулярно розміщеними вулицями, фонтан
з басейном, п'ять храмів-святилищ (за етруського ритуалом, вони мали вхід з
півдня та були орієнтовані по частині?? ах світу, п'ятий знаходився храм в центрі).
Найбільші вулиці мали ширину до 10 - 15 метрів. У місті існувала система
каналізації, водопровід з глиняних труб. Храмові побудови проводились розумно,
з урахуванням сейсмічності, на кам'яних фундаментах. Усе місто оточувалися фортіфікаційною
стіною шириною 2 метри, що складалася з великих суцільних блоків. Місцевий
побут, заснований на розвинутому господарстві, ставав усе більше
спеціалізованим у певній галузі. Популонія орієнтувалася на видобуток і обробку
металів, Клузій спеціалізувався в сільськогосподарському виробництві, місто
Цере - на ремеслах і торгівлі.
За Варрон, 753 р. до нашої ери вважається роком
заснування Риму.
У релігійному житті панував політеїзм давньогрецького
типу. Лише імена етруського богів відрізнялися від грецьких. Головним богом був
Тин (грецький Зевс, римський Юпітер), іншими визначними богами - Уні, Менрва [8]
(римська Мінерва), Марис (Марс). Міфології етрусків властиві були також і давні
кукси тотемного характеру: добрих і злих демонів (Хару, Тухулха, Лазу).
Цікавими з точки зору розуміння життя етрусків є їх
малюнки й фрески в гробницях. Так, зображені сюжети дозволяють припустити, що
існували ритуальні вбивства рабів в ході поєдинків та травля їх хижими
тваринами. В той же час рабів зображували співаючімі, граючи на музичних
інструментах, танцюючи.
З кінця 6 століття до нашої ери етруського конфедерація
починає розпадатися. У 524 році до нашої ери етруски програли грекам битву при
Кумів. Відповідно, занепадає і культура. Хоча, занепадає етруського культура, а
загалом уся римська культура переходить на нову орбіту свого розвитку. Почали
етруски з фібулі з гробниці Черветері (близько 650 р. до нашої ери) і канопи з
маскою (близько 600 р. до нашої ери), а останнім чисто етруського досягненням в
культурі, безперечно, було спорудження храму Юпітера на Капітолійському Холмі в
Римі. Це сталося в період правління етруського царів Тарквініїв (знайдені під
час археологічних розкопок монети із зображенням храму допомагають уявити
зовнішній вигляд цієї величної будівлі). Слід мати на увазі, що Юпітер в
пантеоні тодішніх богів супроводжував Менрву й Уні - етруського жіночих божеств,
а крім того, й сам Юпітер був спочатку також етруського богом на ім'я Тин. Саме
в цій своїй етруській іпостасі Юпітер і став, як вважається, патроном нової
римської держави. Усередині храму розміщувалась величезна статуя Юпітера,
виготовлена з золота й пластинок слонової кістки. Авторство цього твору, рівно
як і квадріги на храмовому фронтоні, приписують майстру вулка з міста Вей.
Завершено зведення храму було в 509 р.. до нашої ери.
У тому ж таки 509 році до нашої ери останній цар так
званого царського періоду Тарквіній Гордий був вигнаний з Рима. 509 р. до нашої
ери вважається традиційною датою заснування республіки та запровадження
консульської влади у Римі.
Культура Риму епохи республіки
500 рік до нашої ери. Рим починає експансію в Італії. У
474 році до нашої ери етрусків, від яких римська культура взяла так багато,
було витіснено римськими військами з Кампанії. 444 рік до нашої ери став роком
запровадження військового трібунату з консульською владою. А в 377 році до
нашої ери навколо Рима була збудована стіна для захисту від ворогів [9]
,
які нагадали про себе захопленням та спалення міста.
Говорячи про подальший розвиток римської культури, не
можна не згадати про прокладення знаменитої Аппієвої дороги, що розпочалося в
312 році до нашої ери, акведук Аппія Клавдія тощо. Але зупинимося на більш "світських"
речах, що і буде вірізняті культуру Риму епохи республіки від культури
попередніх етапів розвитку.
Перетворення Риму на велику середземноморську державу
справило вплив на ідеологічне життя римського суспільства. У вищих колах
римського суспільства набуває широкого вжитку грецька мова. Разом з мовою в
Римі з'являється грецька
освіченість; знання грецької літератури стає ознакою гарного тону, створюються
риторичні школи, керовані греками. Все більший вплив справляють на побут і
образ життя римської знаті елліністічні звичаї. Однак широкі кола римського
суспільства вороже ставилися до іноземних нововведень та звичаїв і чинили їм
стійкий опір.
Вплив грецької культури сприяв поширенню освіченості у
верхніх шарах суспільства й загальному культурному зростанню. Навколо одного з
найбільших політичних діячів того часу - Сціпіона Еміліана створюється гурток,
до складу якого входять філософи й письменники. Серед них найпомітніше місце
належить знаменитому грецькому історику Полібію та грецькому філософу Панетію.
Обидва вони проповідували вчення стоїків, пристосовуючи його до потреб і
запитів римського суспільства.
У 1-му столітті до нашої ери спостерігається ще більш
широке поширення елліністічніх впливів, причому в філософії та мистецтві вони
стають домінуючими. Одночасно з цим в римському суспільстві йде процес їх
творчої переробки. Саме в цей період виникає латинська лірична поезія, досягає
найвищого розквіту ораторське мистецтво, з'являються прозаїчні твори, написані
класичною латинською мовою.
Для популяризації різних течій елліністичної філософії
особливо багато зробив Ціцерон, який виклав в ряді творів досить зрозуміло
основи різних філософських систем і розробив латинську філософську
термінологію.
Лукрецій, один з найвідоміших філософів давнини, в своїй
поемі "Про природу речей" поширював та пропагував матеріалістичне вчення
Епікура, намагаючись позбавити людей забобонний страху перед богами і
потойбічним життям. Заперечуючи всяке втручання богів у життя людей, Лукрецій
давав наукове пояснення походження і розвитку всесвіту й людства. Він
стверджував, що все складається з неподільніх "почав", тобто атомів, які не
створюються і не зникають, а за певним законом з'єднуються і формують все живе.
Тому всесвіт вічний і нескінченний.
Лукрецій вважав, що після створення землі з вологи й
теплоти з'явилися рослини, потім тварини і, нарешті, людина. Завдяки досвіду й
спостереженням людина навчилася отримувати вогонь, будувати домівки, обробляти
землю. Люди почали об'єднуватись у
сім'ї, а сім'ї почали формувати суспільство. Це
дало можливість розвинутися мові, наукам, ремеслам, ідеям права й
справедливості. Але з'явилися царі, найбільш сильні почали захоплювати й ділити
землю, що призвело до появи війн і злочинності.
У греків римляни запозичили і наукові досягнення. Так,
Цельс узагальнив досягнення елліністичного лікарського мистецтва. Астроном
Сосіген з Єгипту виконав обчислення для проведеної Цезарем реформи римського
календаря. Але одночасно розвивалася й чисто римська наука. Найпомітнішім її
представником був Марк Теренцій Варрон, який уклав енциклопедію наук і виконав
дослідження римської побутової і релігіозної старовини, римського театру,
латинської мови.
Старе римське право не зазнало корінних змін, а лише було
вточнене й розширене преторами, які перед вступом на посаду в спеціальних
едиктом публікували свою програму розв'язання тих чи інших юридичних казусів. Значний вплив на
римське право мало законодавство провінцій, з якими постійно контактували
римляни. Це призводило до спрощення ведення процесів і порядку угод з
купівлі-продажу, займу, оренди, тощо. Були розширені права власників на майно,
яке не було їх власністю в старому римському смислі, наприклад, права римських
громадян на захоплені провінційні землі. Розроблялося поняття юридичної особи.
Такими юридичними особами спочатку були визнані муніціпії, а пізніше і колегії.
ораторське мистецтво і риторика пройшли в Римі довгу путь
і нараховували велику кількість яскравих представників, з яких найбільш
знаменитим був Ціцерон. Промови відомих адвокатів розмножувалися, їх читала
широка публіка. Риторику вивчали у школах під керівництвом вільних греків у
містах Греції і Малої Азії. Там римські оратори запозичували простий і суворий
аттічній стиль або зухвалий, театральний, гострий, критичний так званий
азіанізм. Азіанізм, данину якому віддав і Ціцерон, особливо процвітав до 50-их
років 1 століття до нашої ери, після чого популярнішим став аттіцізм, якого
дотримувався Цезар. Велику увагу оратори звертали на пози, жести, інтонації
голосу, на оригінальні звороти мови, на влучні дотепи, які могли образити або
добити противника. Особливе значення мали політичні промови, найбільш яскравими
зразками яких є промови Ціцерона проти Катіліні.
Гострота політичної боротьби відбилася і у записках
Цезаря про Галльський і громадянську війни. Оповідання ведеться від третьої
особи для того, щоб створити ілюзію найбільшої об'єктивності. Насправді "Записи" написані Цезарем з метою виправдати
свої дії, прикрасити успіхи і згладити, де це можливо, невдачі. Сучасників і
нащадків захоплювала сувора простота, стислість і разом з тим виразність стилю
Цезаря, що писав свої твори в таборах і походах. Про свою політичну програму і
справжні наміри Цезар в цих творах умовчує, дотримуючись офіційних версій.
Наприклад, війну з Аріовістом він виправдовує проханням жителів Галлії
допомогти їм, початок громадянської війни - своїм прагненням захистити народних
трібунів.
У творах історика Саллюстія йде мова про війну з Югуртою,
про змову Катіліні. Йому належить також''Історія'', що охоплює період з 78 по
67 р. до н. е.. Яскравими фарбами змальовує він ганебне запроданство знаті під
час Югуртінської війни, її розбещеність, що породила Катіліну і їй подібних.
Але і римські низи, на думку Саллюстія, спотворили внаслідок убогості і
неробства не менше за нобілітет. Цим "низів" він протиставляє справжній народ,
який, як він вважає, повинен складатися з вільних, рівних землевласників.
Особливою його симпатією користувалися популяр типу Марія.
Для ранньої римської поезії характерне наслідування
класичним зразкам. Першим римським поетом вважається Лівій Андроник, за
походженням грек з Тарента, привезений в 272 р.. до нашої ери бранцем до Риму.
Він переклав латинською мовою "Одіссею" сатурнічнім віршем. Його молодшим
сучасником був Гней Невій, автор
епічного твору про першу Пунічну війну і ряду трагедій. Після другої Пунічної
війни з'явилися твори Еннія, який довгий час користувався славою одного з
найвидатніших поетів. Найбільш відомим його твором були "Аннали", написані
вперше введеним ним у римську літературу гекзаметром.
Вже у другій половині 3 ст. до нашої ери розроблявся жанр
римської комедії. Умбрієць Тіт Макцій Плавт був автором ряду комедій, написаних
надзвичайно живою, образною і простою народною мовою. До нас дійшла 21 комедія
Плавта, найбільш відомими з яких є "Амфітріон", Кубішка "," Хвалькуватій воїн ".
У творах Плавта прослідковуються соціальні мотиви, з позицій плебеїв він
виступає проти лихварства, розкоші, розкладання патріархального устрою сім'ї,
проти легковажних "грецьких нравів". Комедії Плавта користувалися величезним
успіхом у глядачів.
Твори іншого автора комедій карфагенянин Публія Терніція
Африканця були розраховані на освічену публіку. Він написав всього 6 комедій,
найбільш відомими з яких є "Дівчина з Андроса", "Євнух", "Самогубець".
Гай Луцілій був родоначальником цілком нового
літературного жанру, що в майбутньому мав стати специфічним римським жанром --
жанром вікрівальної сатири.
Лірична поезія зародилася у 1 ст. до нашої ери в колі
молодих поетів, серед яких найбільш талановитим був Катул. Він першим у
латинській поезії запровадив вживання різних розмірів. До речі, грецькій поезії
цей метод був уже давно відомий. Найбільш відомі його ліричні вірші присвячені
Лесбії - так Катул називав Клодію, сестру народного трибуна Клодія. Клодія була типовим представником свого часу,
коли у вищих класах "погляди предків''прийшли в повний занепад, і стара непорушна римська сім'я
змінилася "легковажним зв'язком" двох осіб різної статі. Любовні пригоди Клодії
були відомі всьому Риму. У присвячених їй віршах Катул з дивовижною щирістю і
силою відобразив свою палку (хоча і змішану з презирством) любов, болісні
ревнощі, гіркоту розривів і щастя примирення. Ці вірші стали не лише основою
подальшого розвитку римської лірики, але й кращими її зразками.
циркові видовища користувалися в Римі великою
популярністю з найдавніших часів. У 254 р.. до нашої ери вперше були влаштовані
гладіаторські ігри, які з середини 2 ст. до нашої ери стають улюбленою розвагою
римлян. На влаштування ігор витрачаються вельми значні суми грошей. Також серед
широких верств населення користувалися успіхом короткі сценки й фарси, так
звані аттелані і мімі, що виросли з чисто римської народної гри. У них брали
участь веселі персонажі: шахраї, нахаби, виводили на сцену і прості ремісники
й селяни. Наприкінці періоду республіки особливою популярністю користувалися
мімі Сира, на основі яких пізніше створюються приказки і дотепи.
Подальший розвиток римської архітектури й образотворчого
мистецтва відбувається у 3 - 1 століттях до нашої ери У містах зводяться
громадські будівлі абсолютно нового архітектурного стилю - базиліки, на початку
2 ст. до нашої ери з'являються монументальні декоративні споруди - тріумфальні
арки.
Безліч статуй, якими сьогодні прикрашені римські площі,
громадські й приватні будівлі, були привезені з завойованих грецьких міст у Рим
в якості воєнної здобичі. Самі римляни створюють новий жанр скульптури, у якому
вони досягають великої досконалості - реалістичний скульптурний портрет. Слід
відмітити також розвиток фрескових розписів, які з 2 ст. до нашої ери починають
застосовуватися головним чином для декоративних цілей.
Населення Італії їде до Рима цілими натовпами, в ньому
живуть провінціалі - головним чином греки, сірійці, євреї. У місті зводяться
прекрасні будівлі. Форум перетворюється на площу, прикрашену храмами,
базілікамі, портиками, арками, скульптурними статуями. Так, Помпей побудував
перший кам'яний театр, Цезар - чудовий новий Форум, що став згодом зразком
споруди такого типу.
Культура
Римської імперії в період найбільшої могутності
Високий економічний розвиток Римської імперії призвів до
того, що місто Рим стало економічним, культурним і політичним центром
величезної держави. Це було гігантське багатонаціональне місто, яке у людей, що
мешкали в ньому, створювало враження, ніби вони є мешканцями ойкумена - центру
цивілізованого світу. І це твердження недалеке від істини, оскільки саме в
межах Римської держави склалася древня цивілізація, яку називають античною
культурою.
Зупинимося на матеріальній культурі
Римської імперії в I - II століттях нашої ери В цей час велика кількість міст у
своєму архітектурному стилі намагалися наслідувати приклад столиці - Риму. Їх
прикрашали прекрасними храмами місцевих і загальноімперськіх божеств, палацами,
базілікамі, портиками для прогулянок, а також громадськими будівлями і
будівлями для розваг - театрами, амфітеатрамі, цирками. У амфітеатрах проходили
вистави - травля звірів, бої гладіаторів, публічні страти. У цирках відбувалися
перебігі на запряжених четвіркамі коней колісницях - квадригу. Амфітеатрі ж,
окрім відомого римського Колоссея (Колізея), що був споруджений у 80 році та
вміщав до 50 тис.. глядачів, збереглися у Парижі, Арле, вороні, Капуї, Помпеях,
ПУЛі, Тобурі, Тунісі тощо. Всі ці споруди і будівлі прикрашалися витворами
мистецтва - рельєфами, статуями тощо. В I - II століттях. нашої ери міські
вулиці були вимощені каменем, мали підземну каналізацію та гігантські
водопроводи - акведуки. Центральні площі всіх міст (ці площі називалися агора
на Сході й форумами на Заході) були прикрашені численними портиками, храмами й
базілікамі. На інших площах споруджувалися тріумфальні арки і кінні статуї
правителів.
Зрозуміло, що особливою розкішшю
відрізнявся сам Рим. Тепер він мав декілька форумів. До найдавнішого форуму
часів республіки імператори приєднали ще ряд нових. Найбільш величним був форум
Траяна. Величними спорудами були і "вівтар Світу", який було зведено в часи
Августа, мавзолей Августа, величезний купольний храм "всім богам" - Пантеон,
побудований сподвижником Октавіана серпня Агріппою і перебудований у часи
правління Адріана. Діаметр купола Пантеону становить 43,2 м. Особливою розкішшю
відрізняється архітектурний ансамбль імперських палаців на Палатинському
пагорбі.
У цей час у всіх містах імперії
поширюється культ терм - громадських бань, у яких були басейни з теплою і
холодною водою для плавання, гімнастичні зали, кімнати для відпочинку.
Особливими розмірами відрізнялися побудовані в Римі Терми Септімія Півночі (на
2400 відвідувачів) і терми Каракалли.
Прагнули не відставати від столиці
й інші міста Імперії. Значним розмахом і розкішшю відрізнялися будинки і
споруди великих торгівельних центрів. Навіть їх розвалини, що дійшли до нашого
часу, вражають своєю величчю і розмірами. Можна відмітити колонади портіків
сирійського міста Пальміра, храми Сонця в Баальбеці (Сирія) тощо. Також в Імперії велося активне прокладання
доріг. У II ст. у державі існувало 372 мощені каменем дороги загальною протяжністю
близько 80 тис.. км. Ці дороги, на зразок сучасного шосе, будувалися по прямій
лінії, по боках їх були викопані канави для стоку води, через ріки і глибокі
яри перекидалися мости (деякі з них збереглися і використовуються й у наші
часи). Найбільш відомим з них є міст, побудований в часи імператора Траяна
через Дунай, цей міст спорудив Аполлодор з Дамаску. Через кожну тисячу кроків
(тисячу кроків називали мілею) стояли кам'яні стовпи із вказівкою відстані до
найближчих населених пунктів, до Рима. У самому Римі на форумі стояв стовп з позолоченими
верхом, він вважався початком усіх доріг Римської імперії. Звідси і приказка:
"Всі дороги ведуть у Рим".
У той же час римляни спорудили
чудові (як з практичного, так і з архітектурного боку) порти в містах, що мали
вихід до моря. Тут споруджувалися кам'яні причали, комори для зберігання
вантажів, гранітні набережні.
Крім статуй і барельєфів, будівлі і
споруди прикрашалися іншими витворами малих архітектурних форм. Так, підлоги і
стіни храмів, палаців, базилік і навіть маєтків багатих рабовласніків були
прикрашені тонкими мозаїчнімі орнаментами. Мозаїкою викладалися цілі картини. У
північних провінціях будинки мали опалення. По глиняних трубах з печей гаряче
повітря проходило під підлогою і всередині стін, створюючи всередині приміщень
теплий мікроклімат.
Образотворче мистецтво у I - II
століттях нашої ери у Римській імперії служило, в основному, для оформлення
інтер'єрів будівель і зовнішнього оздоблення вулиць міст. Так, стіни, стелі і
підлоги громадських будівель, імператорських палаців, будинків знаті
прикрашалися розписом і мозаїкою. До нашого часу на Палатинському горбі
збереглася частина розписаний кімнат Лівії - дружини Октавіана Августа, а також
розпису стін багатих будинків в Помпеях і маєтків у Північній Африці (в Тунісі
та Алжирі). Судячи по цих та інших розписах, римляни прикрашали будинки
орнаментами, в яких переважали рослинні елементи (листя і гілки різних рослин,
квіти), іноді виписувалися пейзажі. Подекуди митці доповнювали такі картини
рамкою, яка зображала двері або вікно. Дуже часто використовувалися сюжети з
грецької і римської міфології, а також жанрові сцени - полювання, збір врожаю,
збирання податків.
У багатьох місцях стіни будівель
обліцьовуваліся мармуром. Завдяки застосуванню різних його сортів, створювалися
геометричні візерунки.
Значного розповсюдження
