Утворення
Скіфії та її політична історія. B> p>
Реферат Виконав студент ** гр.ФМЄ p>
Міністерство освіти та науки України p>
Одеський державний економічний університет p>
Кафедра: історії України p>
Одеса ОДЕУ
2003 p>
Історія
державно-правового розвитку на території сучасної України бере свій початок від
середини І тис.. до н. е., коли у народів і племен Північного Причорномор'я
з'являються перші державні утворення. Це були рабовласницькі держави, які
виникли у процесі розпаду первіснообщинного ладу й встановлення класового
суспільства. p>
Держава скіфів b> p>
1. Географічне розташування. Етнографічна історія. B> p>
У VII-III ст. до н.
е. у степових районах Північного Причорномор'я, на території сучасної Південної
та Південно-Східної України, а частково і в Криму панували скіфські племена.
Вони займали значну територію від низин Дунаю до гирла Дону і Приазов'я.
Більшість сучасних дослідінініїв вважає, що формування скііфів відбулося
внаслідок взаємодії як місцевих (кіммерійськіх), так і прибулих (іранських)
кочових племен. Прихід цих кочових племен у Причорноморські степи датується
звичайно кінцем VIII-VII ст. до н.е. VII ст. до н. е. у скіфів утворюється
могутній племінний союз. Відомості про основні племена, які входили у цей союз,
подає грецький історик Геродот (V ст. до н. е.). Наймогутнішім й найчісленнішім
племенем, розповідає він, були скіфи царські, які вважали інших скіфів своїми
рабами. Жили вони на лівому березі нижньої течії Дніпра, аж до Азовського моря
і нижнього Дону, а також у степовому Криму. На правому березі нижнього Дніпра
мешкали скіфи-кочівники, між Інгулом і Дніпром разом з кочівниками жили
скіфи-землероби. У басейні Південного Бугу поблизу грецького міста Ольвія
знаходились Еліно-скіфи. Нарешті, на північ від царських скіфів (мабуть, у
межах степової смуги України) розташовувалися сніїфі-хлібор'обі (орачі). p>
І хоч у рамках
скіфського племінного союзу проживали не тільки власне скіфи, а й інші племена
та різноплемінні групи, які відрізнялися від скіфів за походженням і живою, цю
спільність античні автори називали «Скіфією», або «Великою Скіф'ю». p>
2. Суспільний лад. Ведення господарства. B> p>
У VII - VI ст. до н.
е. більшість скіфських племен вже знаходилася на останній сходинці
первіснообщинного ладу. p>
Родові зв'язки все ще
були сильні. Основною суспільною одиницею була родова община, що складалася з
кількох патріархальних сімей. Рід, родова община володіли землею, виділяючи
кожній патріархальній сім'ї ділянку землі за жеребом. Приватної власності на
землю в цей час не існувало. p>
У скіфів-кочівників
кожна сім'я мала свою отару, стадо корів, але земля, як і у землеробів,
належала общині, племені. Родова організація відігравала велику роль у
кочівників при розподілі пасовищ, перекочовках і-т. ін. p>
У скіфському
суспільстві VII - VI ст. до н. е. вже можна виявити ознаки, що свідчать про
розклад родового ладу. З середовища вільних общінніків - кочових скотарів і
осіліх землеробів - виділялася родоплемінна. знати (іродові старійшини,
племінні вожді та ін.). Як свідчать археологічні дані, ставала все більш
помітною майнова диференціація. З'являються у скіфів і раби, яких вони добували
під час численних воєн і походів. Щоправда, роль рабської праці у Скіфії була
незначною. p>
Досягнутій скіфамі
сходинці розвитку відповідала й організація управління у формі військової
демократії. Найважливіші питання розглядалися на народних зборах воїнів.
Значним впливом користувалися ради родових старійшин, і перш за всі союзні
рада. Але особлива роль у союзі належала військовим вождям - «царям», які
очолювали скіфське військо під час походів. Влада «царів» передавалась у
спадщину, але кандидатури «царя» та його спадкоємця все ще затверджувалися
народними зборами. p>
Розвиток виробництва,
зростаюча майнова й соціальна диференціація, процес класоутворення, що
розпочався, сприяли посиленню влади скіфських військових керівників, розвитку
зародків спадкової знаті та дійсної царської влади. p>
Значно прискорила
зміни, що назрівалі у скіфському суспіїльстіаі,. війна окіфів з військами
перського царі Дарія І у 514-513 рр.. до н. е. p>
Згідно з Геродотом
скіфські племена, що вступали у боротьбу з персами, складалися з трьох основних
частин, угрупувань. Кожну з них очолював свій військовий вождь - «цар». Один з
них на ім'я Іданфірс був головним, і йому підкорялися інші вожді. p>
Боротьба з Дарієм І,
що закінчилася перемогою скіфів, сприяла зміцненню скіфського союзу племен,
піднесла політичний авторитет Скіфії. Крім того, у цій боротьбі кочові племена,
у першу чергу царські скіфи, виступили на захист всього союзу, чим забезпечили
собі панівне становище у союзі племен. Це надало їм можливості експлуатувати
землеробські племена, вимагати від них данину. Значно зміцнилася після перемоги
над Дарією І влада «царів» і військово-дружінної знаті. p>
У підсумку на ірубежі
VI-IV ст. до н. е. у Скіфії, як вважає ряд скіфологів, відбуваються становлення
класового суспільства та виникнення рабовласницької держави. Саме у цей час
скіфський цар Атей усунув інших «царів» і узурпували усю владу. Атей прожив
довге життя і в 40 р.. IV ст. до н. е. зумів об'єднати під своєю. владою майже
всю країну - від Азовського моря до Дунаю, перетворивши Скіфію на могутнє
царство. Центр держави Атея знаходився на нижньому Дніпрі, де наприкінці V ст.
до н. е. виникло велике укріплене поселення - Каменське городище. Однак сутичка
скіфів у 339 р.. до 'н. тобто з македонським царем Фіїліппом II закінчилася
поразкою і смертю Атея. p>
Незважаючи на
загибель Атея, Скіфське царство збереглося, хоч розміри його значно зменшилися.
Скіфія залишалася все ще сильною в економічному і воєнному відношеннях. Як
свідчать писемні й археологічні джерела, царство, створене Атеєм, існувало з IV
до III ст. до н. е. p>
Більш міцною була
Скіфська держава з центром у Криму, що склалася близько III ст. до н. е.
Столицею нової держави стало місто Неаполь скіфський ( 'неподалік від сучасного
Сімферополя) - з міцними мурами, великими зерносховища, багатими гробницями. Свого розквіту Скіфське царство
у Криму. досягає у II ст. до н. е. Воно проіснувало аж до другої половини III
ст. н. е. і було знищено готами. p>
Рівень господарського
життя населення Скіфії на той час був досить високим. Панівне становище в
економіці займали Орнана землеробство і скотарство. Скіфи вирощували різні
культури рослин. Скіфи-орачі сіяли хліб не тільки для власних потреб, але й на
продажів. Орання землі здійснювалося за допомогою запряжених волами плуга,
врожай збирався залізними серпами, зерно змолочувалось у зернотерки.
Величезними стадами худоби і табунами коней володіли скіфи-кочівники. Значних
успіхів набуло у скіфському суспільстві також виробництво шкіри, ткацтво і т.
ін. Інтенсивно розвивалася торгівля з прибережними грецькими містами. Скіфи
доставляли сюди хліб, худобу, хутро,. рабів та інші товари, а натомість
одержували вино, дорогу кераміку, ювелірні вироби. У результаті між скіфамі і
греками встановилися міцні й широкі торгові зв'язки. p>
Успіхи в економічному
розвитку стали основою для росту майнової нерівності й соціальної
диференціації. p>
Основи родоплемінної
структури у скіфському суспільстві підріваліся зростанням приватної власності,
майново нерівністю, розвитком рабства. У руках імущих опинялися кращі ділянки
землі, пасовища, величезні стада худоби, табуни коней, раби. Ще Геродот
повідомляв про скіфських багачів, які вважалися «найблагоррднішімі, що
користувалися найбільшим майном », і про скіфську бідноту, яка належала до
«Найнижчого походження». P>
Унаслідок цього з загальної маси вільних
землеробів і скотарів виділилася пануючу верхівка, до якої належали царська
сім'я, військова аристократія, дружинники, родоплемінна знати, що зливалась з
оточенням правителя, багаті торговці. Саме у неї зосереджувалися основні
багатства, джерела яких були різноманітними. Так, важливим засобом збагачення
пануючої верхівки залишались, як і раніше, грабіжницькі воєнні походи. З часом
усе більшого значення набувала експлуатація вільних общінніків, данників і
рабів. Істотний прибуток приносила й торгівля, особливо хлібом, з грецькими
містами Північного Причорномор'я. p>
У скіфів було, за
даними Геродота, багато жерців, котрі являли собою відособлену соціальну групу,
окремі категорії якої займали досить високе становище. p>
Найбільш численну
верству скіфського суспільства складали. вільні общинники. Вони відбували
військову службу, платили данину, виконували різні повинності. У тяжкому
становищі були скіфі-орачі, які опинились у данніцькій залежності від степових
кочівників. p>
У скіфському царстві
з центром у Криму основну масу міського населення становили вільні ремісники і
торговці. p>
Нижню сходинку
соціальної градації скіфського суспільства займали раби. Головне джерело
рабства у скіфів - військовий полон, підкорення сусідніх народів. Але у
виробництві рабство не відігравало вирішальної ролі, хоч кількість рабів у
скіфів була досить значною. Як правило, вони використовувалися у домашньому
господарстві, для охорони худоби і т. ін. Дуже часто вони виступали як товар у
торгівлі з грецькими містами. p>
наочне уявлення про
соціальне розшарування і класову структуру суспільства скіфів дають розкопки
поховань, особливо грандіозних курганів скіфської знаті, що відомі в літературі
під назвою «царські». У таких курганах археологи виявили силу-силенну золота й
дорогоцінностей, дорогу кераміку, багату зброю і т. ін. Різкий контраст з
«Царськими» курганами складають поховання простих скіфів під невисокими
земляними насипом із скромним набором речей або взагалі без інвентаря. p>
3. Державний апарат. B> p>
Скіфське царство може
бути віднесено до держав рабовласницького типу. За формою піравління це була
один з різновидів рабовласницької монархії. p>
Главою скіфської
держави був цар. Влада його передавалася у спадщину. Тоді вже склалось уявлення
про божественне походження царської влади. У ряді випадків правитель сам
виконував обов'язки жерцями. Цар також здійснював судові функції. P>
Влада царя була дуже
великою. Він нічим не був зв'язаний у проведенні внутрішньої політики. Відомо,
що Атей вирішував багато. різних. важливих питань, карбував свою монету.
Владними правителями Скіфського царства з центром у Криму у III-II ст. до н. е.
були Скілур і його син Палака, а в II ст. до н. е. - Фарзой і Інесмей, які
зосереджувала у своїх руках зовнішню торгівлю хлібом. Самостійно здійснювалась
скіфськімі правителями і зов'нііішня політика. Так, діпламатічні переговори
Атея з македонським царем Філіппом II свідчили про те, що скіфський цар
відчував себе не менш могутнім і сильним, ніж македонський правитель. p>
Царю віддавали велику
шану як за його життя, так і після смерті. Досить детальні й красномовні, з
різноманітними деталями свідчення про те, як скіфи ховали своїх царів, наводить
Геродот. Як показують розкопки царських курганів, скіфських царів ховали у
глибоких і складних похоронних спорудження. Поруч з царем поміщалі вбитих
жінок або наложниць, слуг, рабів та ін. У Неаполі скіфському поховання царя, поряд
з яким знаходилися домовини його наближених і поховання коней, розташовувалося
у кам'яному мавзолеї. p>
Навколо скіфського
царя утворювався апарат державного управліійня. Я'к і у багатьох інших народів,
він включав до свого складу, з одного боку, найближчих родичів правителя, а з
іншого - йото особистих слуг, переважно військових. За свідченням грецького
історика і географа Страбона (63 р.. до н. е. - 23 р.. н. е.), у II ст. до н. е.
скіфи у Криму знаходилися «під владою Скілура і його сініїв з Палака на чолі».
А синів у Скілура було, за одними даними, шістьдесят, за іншими - вісімдесят,
що забезпечувало міцну підтримку владі царя. Цим теж пояснюється особлива роль
військової дружини правителя та воєначальників. Найбільш впливові поімічнікі
правителя входили до складу царської ради. p>
Проте виникнення
державного апарату не знищило повністю колишню родову організацію, її пережитки
ще довгий час давали взнаки, особливо у місцевому управлінні, де зберігалися
свої старійшини та вожді. p>
4. Джерела і норми Скіфського права. B> p>
Основним джерелом
права у скіфів був звичай, перетворений відповідно з інтересами правлячої
верхівки на Звичаєве право. Скіфи, згідно з Геродотом, уникали запозичення
чужоземних звичаїв не тільки від інших народів й особливо від елеїнів. Скіфська
культура протягом усієї історії залишалася, безпісемною, тому і фіксація норм
звичаєвого права не могла бути здійснена. Поряд із звичаєм досить рано
з'являється й інше дже-ірело права - правила, встановлені царською владою. На
великій території скіфської держави збереглися групи населення, яні жили на
основі своїх законів. Зберегли, наприклад, свої звичаї племінні союзи таврів у
Криму, неврит, що жили на південь від Прип'яті. P>
Норми скіфського
права захищали приватну власність на худобу, повозки з пересувними житла,
домашні речі, рабів. Розкопки поховань свідчать, що особисту приватну власність
у скіфів становили зброя, знаряддя виробництва, прикраси. Верховна власність
на. землю належала царю, який встановлював порядок користування пасовищами і
землями. p>
Зобов'язальне право
регулювало договірні відносини міни, дарування, купівлі-продажу і т. ін.
Звичайно договори у скіфів скріплювалі клятвою, як це робилося, наприклад, при
укладенні договору знаменитого скіфського побратимства. Правова регламентація
зачіпала й данніцькі відносини. На практиці відмова від сплати данини вважалася
достатнім приводом для початку воєнних дій, які супроводжувалися грабування
майна, крадіжкою худоби, захопленням полонених з наступним перетворенням їх у
рабів. p>
Шлюбно-сімейне право
базувалося на принципах патріархату. Рахування родоводу велося по чоловічій
лінії. У сім'ї панував чоловік, практикувалися багатоженство. Старша жінка
займала привілейоване становище. Після смерті чоловіка вдова переходила як
майно в спадщину до старшого брата померлого. Нерівність у сім'ї визначалася НЕ
тільки підкоренім становищем жінки, але й тим, що старші сини у випадку
одруження одержували частку майна і право на виділ ще за життя глави дому, а
молодший з синів ставав спадкоємцем батьківського господарства. p>
Найбільш небезпечними
злочинами у скіфів вважалися злочини проти царя (замах на життя правителя
шляхом чаклунства, непокора царському наказу). Злочином була також неправдива
клятва богам царського вогнища. Усі названі злочини каралися смертю. Порушення
звичаїв і відступ від віри в богів також тягли за собою смертну кару винного. p>
Відомі злочини проти
власності (крадіжка, грабіж і т. ін.), проти особи (вбивство, перелюбство,
ображання). p>
Найбільш поширеними видами покарання були
смертна кара, відрубання правої руки, вигнання. Довгий час у скіфів зберігалася
кровна помста.Можна гадати, що оправи про злочини, які не зачіпали основ
царської влади і взагалі інтересів держави, розглядалися у порядку здійснення
змагального процесу. Проте з найбільш небезпечних злочинів здійснювався слідчий
процес. p>
Список літератури b> p>
Рибаков Б. А. Уличі
//Крат. повідомл. Ин-та матер. культури. М., 1950. Т. 35; p>
Трубачов О. Н. Про
племінному назві «уличі»// Вопр. слав. мовознавства. 1961. № 8; p>
Горленко В. Ф., Бойко
І. Д., Кунацькій О. С. Народна землеробська техніка українців. К., 1971; p>
Самойлович В. П.
Українське народне житло. К., 1972; p>
Попов А. І. Назви
народів СРСР. Введення в етноніміці. Л., 1973; p>
Грушевський М.
Історія України-Руси. К., 1991, Т. 1; p>