Зміни в українському правопису в наш час.

Орфографічна комісія Академії наук України розробила третє видання "Українського правопису". Обмеженим накладом (50 тисяч примірників) "Український правопис" було опубліковано. Тривало його обговорення. Після розглядання зауважень, висловлених в пресі та усунення помічених помилок було прийнято рішення видати "Український правопис" масовим тиражем. Ця робота велася в 1990 р., 1993 р..

З 1992 року постановою Кабінету Міністрів правописні норми третього видання "Українського правопису "були запроваджені в мовну практику, діловодство, освіту, видавничу справу, радіо й телевізійне мовлення, інші сфери суспільного життя.

Одночасно продовжилась робота щодо дальшого вдосконалення правопису маючи на увазі вироблення в перспективі єдиного правописного кодексу для вжитку як в Україні, так і за її межами. Єдиний правопис має базуватися на всьому історичному досвіді його творення.

Отже про деякі зміни в правописі.

Ряд змін і уточнень внесено до розділу "Правопис слів іншомовного походження". До прикладів, які ілюструють правило передачі іншомовних g, h літерою г, додано такі географічні назви, як Гельсінгфорс, Гельсінкі, Гіндустан. Разом із тим у цьому параграфі наведено кілька винятків із цього правила у яких на місці англійського h виступає х: хобі, хокей, хол, Хемінгуей. Але: гандбол, гінді (мова), Гарвард, Йоганнесбург і т. ін.

В загальних назвах іншомовного походження приголосні не повторюються.

Кількість винятків із загального правила, у яких зберігається подвоєння н, л, значно скоротилась. Серед винятків, що залишились: аннали, бонна, брутто, ванна (ванній), мадонна, манна (мінній), мотто, мулла, нетто, панна, пенні, тонна, Білл, булла, вілла та подвоєній р у назві рослини Дурр й у назві ароматічної смоли мірра.

З винятків вилучені зокрема: бароко, беладона, бравісімо, ват (хоч ватт), групето, гун (гуни), інтермецо, лібрето, піанісімо, піцікато, стакато, фортісімо, гето.

До прикладів, у яких початкові ІЕ (hіе) слід передавати через є, додано ще єна (грошова одиниця Японії), Ємен і Єна, а до прикладів, які ілюструють положення про те, що іншомовні і, у (а також і німецького дифтонги еи) в позиції між голосними (в іноземній мові) в загальних назвах НЕ передаються окремим знаком, додано й такі, як конвеєр, параноя, секвоя, феєрверк; але майя (народність), фойє.

Після префікса дез-пишеться і, а не та, як це було в попередньому виданні Правопису; отже, слід писати: дезінформація, дезінфекція, дезінтеграція, тобто так, як після інших префіксів, що закінчуються на приголосний, напр.: безідейній, міжірігаційній.

У словах, запозичених із французької мови, після шиплячих ж, ш пишеться відповідно до французького u українське у, а не ю: брошура, журі, парашут; також у словах парфуми, парфумерія.

Англійське w у власних назвах передається через в: Вашингтон, Вебстер, Веллінгтон, Вільсон, Вільямс, Вінер, Вінніпег, Вістлер, Вітмен, Вотс, Вотсон, але за традицією Уайльд, Уеллс, Уельс, Уолл-стріт, Голсуорсі, Хемінгуей; англійське th - через т: Ворт, Мередіт, Агата, але: Голсуорсі, Резерфорд.

Якщо йдеться про передачу іншомовних і, у українськими і, то досі діяло правило, що і пишеться після приголосних д, т, з, з, ц, ж (дж), ч, ш, р (т. зв. Дев'ятка) перед наступним приголосним лише в загальних назвах, напр.: диплом, стимул, зіґзаґ, система, цистерна, джинси, Чичероне, шифр, риф. Тепер же це правило поширено й на низку власних назв, зокрема і пишеться: 1) в географічних назвах із кінцевими-Іда,-ика: Антарктида, Атлантида, Флорида, Адріатика, Америка, Антарктика, Арктика, Атлантика, Африка, Балтика, Корсика, Мексика; 2) у географічних назвах після приголосних дж, ж, ч, ш, щ і ц перед приголосним: Алжир, Вашингтон, Вірджинія, Гемпшнр, Йоркшир, Лейпциг, Сан-Франциско, Чикаго, Чилі, але перед голосним і в кінці слова пишеться і: віші, Шіофок; 3) у географічних назвах із звукосполучення-ри-перед приголосним (крім j): Великобританія, Крит, Мавританія, Мадрид, Париж, Рига, Рим, Цюрих та ін., Але Австрія, Ріо-де-Жанейро; 4) у ряді інших географічних назв після д, т та в деяких випадках згідно з традиційною вимовою: Аддіс-Абеба, Аргентина, Бастилія, Братислава, Бразилія, Вавилон, Ватикан, Единбургу, Єгипет, Єрусалим, Китай, Кордільєрі, Пакистан, Палестина, Сардинія, Сіракузи, Сирія, Сицилія, Скандинавія, Тибет та в похідних від них: аргентинець, аргентинський та ін.

Слов'янські чоловічі імена та прізвища на-о, як зазначено в примітці, відмінюються: Бранко - Бранка, Давічо - Давіча, Костюшко -- Костюшка, Тіто, - Тіта, Цвєтков - Квітки.

Значно розширено розділ "Правопис власних назв". Сформульовані правила про відмінювання українських імен. Грунтовніше розроблено фонетичні правила правопису слов'янських прізвищ.

Правило вживання апострофа в прізвищах поширено й на такі російські прізвища, як В'яземській, В'яльцева, Луб'янцев, Пом'яловській, Рум'янцев. Таким чином, зменшено кількість необгрунтованих. винятків із цього правила.

Новим є підрозділ «Складні особові імена та прізвища й похідні від них прикметники».

На початку 106 параграфу цього підрозділу сучасного Правопису сказано, що імена та прізвища (також прізвиська) людей, які складаються з двох чи трьох слів або до складу яких входять частки, артіклі тощо, можуть писатися окремо, разом і через дефіс. Далі наводяться правила таких імен, прізвищ і прізвиськ, які пишуться окремо.

а) прізвиська (українські та перекладені іншомовні), які складаються з імені та прикметника, узгодженого з ним чи з наступним іменником: Іван Волове Око, Олена Прекрасна, Річард Левове Серце, Степан Тігряча Смерть; сюди належать і особові найменування американських індіанців: Маленький Вовк, Тупий Ніж і т. ін.:

б) псевдоніми, утворені з імені та прізвища: Джек Лондон, Жорж Занд, Леся Українка, Марко Вовчок, Панас Мирний;

в) давньорімські особові назви, що складаються з особового імені та прізвища: Гай Юлій Цезар, Марк порцій Катон;

г) частки, артіклі та інші службові слова (ван, да, де, ді, дю, дер, ед, ель, ла, ле, фон і т. ін.) в іншомовних особових назвах: Людвіг ван Бетховен, да Вінчі, ді Вітторіо, дю Гар, Нур ед Дін, ле Шапель, фон дер Гольц. До цього правила маємо дві примітки: перша про те, що скорочена частка д та ірландська частка о пишуться з власними іменами через апостроф: Д'аламбер, Д'Артаньян, Д'Обінье; О'Генрі, О'Кейсі, О'Коннейль; частки Ван-, Мак-, Сан-, Сен-, які передують прізвищам і без них не вживаються, пишуться через дефіс: Ван-Дейк, Мак-Магон, Сан-Мартін, Сен-Сімон; одного про те, що в ряді випадків частки пишуться разом із прізвищами, бо в такій формі засвоїла їх українська мова: Декандоля, Деліль, Дерібас, Лагарт, Ламеттрі, Лафонтен, Лессаж, Фонвізін;

д) слово дон ( «Пан») перед особовим ім'ям як форма ввічливого звертання: дон Базіліо, дон Педро, дон Хосе. У власних назвах відомих літературних героїв це слово пишеться з великої літери: Дон Жуан, Дон Кіхот;

е) складові частини корейських, в'єтнамських, бірманськіх та індонезійських особових назв: Кім Ір Сен, Хо Ші Мін, У Ну Мунго, Фета Чотінучіт.

Разом пишуться українські прізвища: а) які складаються з дієслова в наказовій формі та іменника: Горицвіт, Непийвода, Убийвовк; б) які виникли на основі словосполучень із повнозначних і службових слів: Добрийвечір, Нетудихата, Панібудьласка; в) утворені з прикметника та іменника за допомогою сполучного звука: Довгопол, Кривоніс, Скороход.

Разом пишуться також слов'янські особові імена, утворені від двох основ (Владислав, Володимир, Мечислав, Ярополк), складні китайські імена, які йдуть після прізвищ (Го Можо, Ден Сяопін, Сунь Ятсен), і тюркські, вірменські та інші особові назви з компонентами бей, заде, мелік, огли й під., що вказують на соціальний стан, родинні стосунки: Ізмаїлбен, Турсунзаде, Кероглі. Але арабське ібн пишеться окремо: Ібн Русті, Ібн Фадлан, а тюркського паша-через дефіс: Гедік-паша, Осман-паша.

Через дефіс пишуться: а) складні особові імена: Василь-Костянтин, Жан-Жак, Зиновій-Богдан, Марія-Антуанетта, Мартін-Лютер, Фрідріх-Вільгельм; б) складні прізвища: Альтаміра-і-Кревеа, Гулак-Артемовський, Жоліо-Кюрі, Квітка-Основ'яненко, Нечуй-Левицький, Новиков-Прибой, Римський-Корсаков; в) імена з кваліфікаційними прікладкамі: Іван-Царенко, Кирик-мужичок. Але якщо прікладка розгорнута, то слід ставити тире: Іван - мужичий син, рідше - кому: Іван, селянський син.

Ряд уточнень, доповнень і змін внесено до підрозділу «Географічні назви». Так, до прикладів, які ілюструють передачу українських географічних назв згідно з нормами Правопису, додано назву міста Рівне, що донедавна неправильно називалось Ровно. Похідний же прикметник від цієї назви - рівненський, тому область тепер називається Рівненська. Так само виправлено перекручену назву міста Сєвєродонецьк на Сіверськодонецьк.

У 112-й параграф, де йдеться про відмінювання географічних назв, внесено певні уточнення та деякі нові правила порівняно з другим виданням Правопису. Наприклад: у колишньому 4-му пункті відзначалось, що географічні назви, які складаються з прикметника та іменника, відмінюються в обох частинах: Гола Пристань - Голої Пристані, Кривий Ріг - Кривого Рогу, Єлісейські Поля - Єлісейськіх полів. Тепер це положення поширено й на назви, які складаються з іменника та прикметника: Асканія Нова - Асканії-Нової, Асканії-Новій; Кам'янець-Подільський - Кам'янця-Подільського, Кам'янцеві-Подільському; Новгород-Сіверський -- Новгорода-Сіверського, Новгороду-Сіверському; Новоград-Волинський - Новограда-Волинського, Новоградові-Волинському; Рава-Руська - Рави-Руської, Раві-Руській.

Зовсім новим є правило про те, що географічні назви, які складаються з короткої форми прикметника, прийменника на та іменника, що вказує на місце розташування населеного пункту, відмінюються в першій частині: Ростов-на-Дону - Ростова-на-Дону, у Ростові-на-Дону; Франкфурт-на-Майні - Франкфурта-на-Майні, у Франкфурті-на-Майні.

Про творення прикметників за допомогою суфікса-ський від географічних назв і назв народів, що закінчуються на приголосний, у другому виданні Правопису було сформульовано п'ять правил, до яких додано ще чотири примітки, у новому - їх три + одна примітка. Нові правила стислі, за фонетичним змінами приголосних, які відбуваються перед суфіксом-ський, викладені таким чином:

а) г, ж, з (дз) + -ський ®-зький (-дзькій): Буг -- Бузький, Ветлуга - ветлузькій, Віборг - Виборзька, Волга - волзьких, Гаага - Гаазький, Гамбург - Гамбурзькому, Данциг - данцізькій, Калуга -- Калузька, Ладога - Ладозька, Люксембург - Люксембурзький, Лейпциг - Лейпцизька, Онега - онезькій, Острог - острозький, Прага - Празький, Рига - ризький, Страсбург -- Страсбурзький, Воронеж - Воронезького (пор. назву українського селища Вороніж -- воронізькій), Запоріжжя - запорізький, Париж - паризький; Абхазія - абхазьких, Кавказ - кавказький, Лодзь -- лодзькій, Сіракузи - сіракузькій, француз - французький;

б) к, ц, ч + -ський ®-цькій: Баскунчак -- баскунчацькій, Великі Луки - веліколуцькій, вишній Волочок -- вішньоволоцькій, Владивосток - владівостоцькій, грек - грецький, Кагарлик -- КАГАРЛИЦЬКИЙ, Казбек -- казбецькій, калмик - Калмицький, Кобеляки - КОБЕЛЯЦЬКИЙ, коряк - Коряцький, Кременчук -- кременчуцький, Прилуки - прилуцький, словак - словацький, таджик -- Таджицька, турок - турецький, узбек - узбецький,

Ніцца - ніццькій, Суец - Суецького, Череповець - череповецькій; Бахмач - Бахмацький, Галич -- галицький, Гринвіч - грінвіцькій, Овруч - Овруцький, Солігаліч-солігаліцькій. Але: Дамаск-дамаську, Мекка - меккській, тюрки - Тюркського.

в) с, х, ш +-ський ®-ський: Арзамас -- арзамаській, Одеса - одеський, Тбілісі - Тбіліський, тунгусо - Тунгуському, Черкаси - черкаський, черкес - черкеській, Ясси - ясській; волох - Волоська, Карабах - карабаській, Лепетйха - ле-петіській, Цюріх - цюріській, чех - чеський, Золотоноша-Золотоніський, Кандалакша - кандалакській, латиш - латиський, Сиваш - Сиваський, Талишев - Таліській, чуваш - чуваській.

Проте деякі винятки з цього правила перенесено з попереднього видання Правопису в нове, зокрема: баски - Баскська, казах - казахський. У примітку до цього правила помилково потрапив прикметник від назви міста Перемишль - Перемишльська, який за традицією (згідно з народною вимовою) слід би писати Перемисько.

Найбільших змін порівняно з старим зазнав "Правопис складних і складених географічних назв".

З одного боку тут сформульовано ряд нових правил, які підказала видавничо-журналістська практика, а з другого - старі правила поповнено новими ілюстраціями, або такими, що зазнали правописних уточнень.

Незначні зміни відбулись у розділі "Найголовніші правила пунктуації":

так, у 1-му пункті (§ 115) зазначено, що крапка ставиться в кінці не тільки розповідного речення, а й спонукальних, якщо воно вімовлене без оклічної інтонації, напр.:

Як парость виноградної лози

Плекайте мову. Пильно й ненастанно

Політь бур'ян (Рильський).

Новим є положення про те, що знак оклику ставиться в кінці окличних називного речення (п. 2): Рідний край! На світі немає нічого дорожчого за нього, за землю, яка породила тебе й виростила (Цюпа).

Трохи більше уточнень і змін маємо в 118-му параграфі про вживання коми. Так, доповнено склад протіставніх сполучніків, якими поєднуються однорідні члени речення й перед якими ставиться кома (п. 3): Хоч живемо з пучок, а проте й для нас є місце у церкві (Коцюбинський).

Новим е 4-й пункт про вживання коми перед сполучником і, а також, ще й, а то й, та й, та ще, які приєднують до попередніх членів речення ще один елемент: Давид роздяга, шинель на ключці повісив, і будьонівку (Головко). Зазеленілі луги, ще й дібровонька (Пісня).

Уточнено також правило про тире між підметом і присудки (пор. п. 1 § 120 старого Правопису й п. 1 § 121 нового). Отже, за новим виданням Правопису, тире ставиться між підметом і присудки тоді, коли останній виражений іменником або кількісним чіслівніком у називному відмінку, а дієслова-зв'язки немає, тимчасом як у старому формулюванні цього правила підкреслювалось, що підмет і присудок повинні бути виражені тільки іменниками, напр.: Київ - столиця України; Три та сім - десять.

У 124-му параграфі про лапки до 3-го пункту додано досить велику примітку щодо індивідуальних назв, які не беруться в лапки. Це зокрема: а) власні назви неумовного характеру: Львівський політехнічний інститут; Київська обласна лікарня; Українська універсальна товарна біржа; Харківський тракторний завод; б) власні Складноскорочені назви установ, управлінь, видавництв і т. ін.: Дніпрогес, Київенерго, Точелектропрілад; в) назви телеграфних агентств: Українське інформаційне агентство, агентство Пренса Латіна; г) назви шахт, марок машин, літаків і т. ін., Позначені номером або складені з абревіатури та номера: шахта 3-біс, ВАЗ 21-09, літак Ту-334; д) назви марок машин, виробів, які стали загальновживаним: форд, макінтош, наган і т. ін.; е) назви рослин, квітів, плодів: Антонівка, паперівка, конвалія. У спеціальній літературі назви сортів рослин пишуться звичайно з великої літери: яблуня Білий налив, тюльпан Чорний принц, пшениця Новинка тощо; є) назви книжок у бібліографічних списках, у виносках, рецензіях, які наводяться після прізвища автора: Гончар О. Собор - К.,: Дніпро, 1988.

І нарешті, про 2-гу примітку, яку вміщено наприкінці 3-го пункту 125 параграфу про розділові знаки при прямій мові. У ній зазначено, що діалоги й полілогі можуть подаватися без абзаців; це буває здебільшого тоді, коли їх хтось переказує. У такому разі лише перша репліка подається з абзацу й перед нею ставиться тире, а далі репліки наводяться в лапках; після них перед мовою автора ставиться тире, а перед ними після мови автора -- Двокрапка: Страх, розказує, яке діялось: народу, каже, як на війні, сила-силенна ... а кінні наступають, душать. «Розходьтесь!» - Гукають. А ті: "Не підемо, давай нам наше ... ми за правду »(Коцюбинський).

А тепер про деякі зміни в четвертому виданні Правопису. Так, згідно з його 8-м пунктом з великої літери слід писати назви найвищих державних посад як України, так і інших держав і міжнародних організацій, напр.: Президент України, Голова Верховної Ради України, Генеральний прокурор України, Президент Сполучених Штатів Америки, Прем'єр-міністр Канади, Генеральний секретар 00Н і т. ін.

До 11-го пункту цього параграфу, де йде мова про написання всіх слів у назвах груп (союзів) держав і міжнародних організацій, додамо й такі, як Європейське Економічне Співтовариство та Співдружність Незалежних Держав.

Істотних змін зазнав 13-й пункт, який тепер сформульовано так: «У словосполученнях-назвах державних, партійних, громадських, профспілкових та інших установ і організацій як України, так і інших держав із великої літери пишеться тільки перше слово, що входить до складу назви: Верховний суд США, Генеральні штати Королівства Нідерландів, Збройні сили України, Народна палата Республіки Індія, Національна рада Демократичної партії України, Національна гвардія, Центральна управа Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім.Тараса Шевченка. Це стосується й назв державних установ минулого: Державна дума, Земський собор, Тимчасовий уряд, Центральна рада. Але в назвах таких найвищих державних установ України, як Верховна Рада України, Конституційний Суд України, Кабінет Міністрів України, з великої літери пишуться всі слова.

У назвах орденів, відзнак (24 пункт), що складаються з кількох слів, тільки перше слово (крім родових) слід писати з великої літери, напр.: орден Вітчизняної війни, орден Почесного легіону.

Крім того, складено список слів з літерою Г.

Список літератури

Український правопис. К. Наукова думка, 1996.

"Українська мова і література в школі "№ 5 (435). Травень, 1993. Київ. "Освіта".

"Українська мова і література в школі "№ 5-6. 1992. Київ. "Освіта".