Виготовлення скатертини

Дипломна (кваліфікаційна) робота з декоративно-прикладного мистецтва студентки 4 - курсу триноги Валентини Керівник:

Міністерство освіти і науки України

Коломийський педагогічний коледж Прикарпатського університету імені Василя Стефаника

Відділ образотворчого мистецтва

Коломия 2001

Вступ

Народне декоративно-прикладне мистецтво розвивається в наш час у вигляді домашнього ремесла та художніх промислів. Як результат творчої діяльності народних мас, воно тісно пов'язане з побутом, тому й має головним чином прикладний характер.

Для народного декоративно-прикладного мистецтва характерний постійний зв'язок з традиціями минулого, в ньому знаходять відображення ті соціально-економічні та культурні зміни, що відбувалися у житті народу в процесі його історичного розвитку. Мистецтво в цілому притаманні такі ознаки, як узагальненість художнього образу, стилізація і умовність орнаментальних форм, яскрава декоративність та композиційна ясність.

Вишивка - Класичний вид українського народного мистецтва, що розкриває невичерпне багатство творчих сил народу, вершини його мистецького хисту.

дивовижне багатство художньо-емоційних рішень української народної вишивки зумовлено тим, що вона широко виступає в різноманітних варіантах - як прикраса тканин одягового, побутового, інтер'єрно-обрядового призначення.

Численні матеріали свідчать, що вишивкою займались майже в кожній селянській хаті. Популярною вона була і в міському середовищі.

Вишивки на тканинах і шкірі не могли довго зберігатися. Зношувалісь вишиті речі, але узори з них повторювались, перефразовувалісь, відозмінювалісь. До узорів, ушитих матерями, бабусями, прабабусямі, дівчата додавали нові мотиви, кольорові акценти, і кожна робила це по-своєму. А всі разом вони створювали співзвучні своєму часові складні орнаментальні композиції, в яких виявляються нашарування тим, образів і сюжетів різного історичного походження.

Вишивка - Це унікальне мистецтво народної графіки. Характерно, що у вишивці наглядніше і переконливіше, ніж в інших видах мистецтва, можна спостерігати народну винахідливість щодо методу розміщення мотивів на лінії, яку в народі називають стежиною, дорогою, бігунчіком. Ці лінії стеляться на тканині рівно, зубчастими або хвилястими виступами, строго організуючи в лінійно-стрічковому ритмі безліч мотивів, образів, знаків.

У вишивці найглибше відображене орнаментальне багатство народного мистецтва, вона дає численні зразки геніальних композицій, неперевершених за рівнем художнього трактування в інших видах народного мистецтва.

Вишивка - Це орнаментальна скарбниця колективного генія. В ній втілено чудеса народної вигадки, фантазії - геометрізованій метод зображення краси землі, природи, сонця, людини.

Історією визначена особлива роль вишивки в духовному житті людини, створенні естетичного середовища у праці, відпочинку, святкуванні. Вишиті одяг, рушники, скатертини, завіси тощо, які організовують інтер'єр житлових і ритуальних споруд, супроводжують свята, обряди, несуть в собі не тільки матеріально-практичну, а й духовне самовираження народу, його морального етикету, як утвердження краси земного життя.

Вишивка - Це радісне мистецтво, і радісна сама праця над її створенням. Скільки поезії, творчих таємниць у праці вишивальниць на вечорницях, досвітка або в самотині. І пісня за вишивкою завжди поряд. Вони нерозрівні супутниці життя народу.

У всезагальній народній культурі важливу роль відіграє декоративне мистецтво -- широка галузь мистецтва, яка художньо-естетично формує матеріальне середовище, створене людиною. До нього належать такі види: декоративно-прикладне, монументально-декоративне, оформлювальних, театрально-декоративне тощо.

Сьогодні декоративно-прикладне мистецтво розглядається як важлива художня цінність, що виконує численні функції - пізнавальну, комунікаційну, естетичну та ін.

Життя підтверджує, що декоративно-прикладне мистецтво збагачується новими аспектами філософсько-естетичного звучання, його змістовна краса потрібна людині, в наш час зростає його художньо-культурна цінність.

Декоративно-прикладне мистецтво - предметно-духовний світ людини - включає в себе численні види художньої практики. Це плетіння і ткання, розпис і вишивка, різьбленні і віточування тощо. Одні види - кераміка, обробка кістки і каменю, плетіння -- виникли на зорі людської цивілізації, інші - молоді: гобелен, мереживо, вироби з бісеру, витинанки з паперу.

Ткацтво - Один з найдавніших і найважливіших елементів національної культури України. Художнє ткацтво - це ручне або машинне виготовлення тканин на ткацькому верстаті. Ткацьке виробництво об'єднує підготовку сировини, прядіння ниток, виготовлення з них тканин і заключну обробку: вібілювання, фарбування, ворсування, вибивання тощо.

килимарство відоме з прадавніх часів і має свою історію. Воно було поширене і в країнах Сходу, і в Стародавньому Римі, і в Київській Русі. Килими - це унікальні твори, в яких виявлені висока культура технічного виконання, орнаментальне, композіційне, колористично багатство. Килим ткали з овечої вовни.

килимарство - Це виготовлення килимів, а також килимових виробів (гобеленів, доріжок, килимових покриттів) ручним або машинним способом. Важливе значення мають добір якісної сировини (волокон), відповідна підготовка пряжі, прядіння ниток, їх фарбування, техніка ткання, принципи орнаментально-композиційного розв'язування і кінцева обробка виробів: зарублення, в'язання тороків, вирівнювання, вічісування.

Вишивка - Найпоширеніший вид народного декоративно-прикладного мистецтва, орнаментальне або сюжетні зображення на тканинах, шкірі, повсті, виконане різними ручними або машинними швами. Дивовижне багатство художньо-емоційних рішень української народної вишивки зумовлене різнотіпністю матеріалів, технік виконання орнаментів, композицій, колориту, які мають численні локальні особливості. Художнє обдарування українського народу, вершини його мистецького хисту в повну силу виявлені у вишитих творах. Немає меж розмаїттю їхніх художньо-виражальних засобів.

В'язання - Популярний вид в Україні домашнього заняття, який полягає в виготовленні суцільного полотна, або окремих виробів переплітанням нитки у вигляді петель.

Мереживо - Один з популярних видів народного декоративного мистецтва; ажурні, сітчасті, декоративні вироби з лляних шовкових, бавовняних, металевих та інших ниток. Мереживо виготовляється для оздоблення одягу, прикрашення тканин інтер'єрного призначення.

Вібійка, розпис (вибивання, набійка, друкування, мальованки, димка, синильниця) - це тканини з візерунками, нанесеними за допомогою різьблених дощок (форм, печаток, степлів); декорування тканин, коли орнамент утворюється не в процесі ткання, а наноситься на готову тканину, друкується. Дослідники вібійкі часто називають її народною графікою. Відмінність назв обгрунтовується різними техніками вибивання узорів, періодами виготовлення та побутування в окремих регіонах України.

Художня обробка шкіри - це вид декоративно-прикладного мистецтва із специфічними прийомами формоутворення, оздоблення, утворює чимало естетично досконалих побутових речей,: взуття, одягу і т.д. Основним матеріалом є натуральна шкіра, а з ХХ ст. - Штучна.

Художнє плетіння - це вид декоративно-прикладного мистецтва, що означає процес виготовлення творів, виробів з природних, рослинних матеріалів. Плетені вироби відомі з епохи, де їх віпліталі як місткості для зберігання зерна. Суцільне плетіння - це переплетення навхрест вертикальних каркасних плотів з горизонтальними стрічками. Візерунчасте плетіння відзначається привабливістю поверхніх виробів. Ажурне плетіння оригінальне за структурою та фактурою поверхні.

Писанкарство. Розпис писанок має стародавнє коріння, характеризується вишуканими, символічними орнаментальними мотивами, які чітко підпорядковуються формі яйця.

Витинанка. Українські народні паперові витинанки як прикраси сільських хат зявляються в середині ХІХ століття. Орнамент традиційних витинанок - це геометричний і рослинний, трапляється також антропоморфний та зооморфні фігурки.

1.1. Історія розвитку вишивки

Вишивка - Класичний вид українського народного мистецтва, що розкриває невичерпне багатство творчих сил народу, вершини його мистецького хисту.

дивовижне багатство художньо-емоційних рішень української народної вишивки зумовлено тим, що вона широко виступає в різноманітних варіантах - як прикраса тканин одягового, побутового, інтер'єрно-обрядового призначення.

Проблема походження, еволюції на території сучасних земель України складна і багатогранна. Чи не трівкі вишивальні матеріали, не піддані вони зберіганню. Невідомо, хто, в який час був першовідкривачем художньої творчості з допомогою голки і нитки. Якими несхожими шляхами проходила еволюція, як формувалась дорогоцінна скарбниця вішівального мистецтва, що ми її отримали як спадщину народної художньої культури?

нечисленні збережені зразки вишивки зумовлюють необхідність виходу за межі мистецтвознавчою аспекту дослідження проблеми, звернення до інших пам'яток народної творчості, загальних історико-теоретичних основ її розвитку. Окремі питання художньої творчості поставлені цілим рядом гуманітарних дисциплін (археологією, антропологією, етнографією, психологією, лінгвістикою, філософією та ін.). Безперечно важливими є аспекти співставлення даних суміжних наук, фактологічного, археологічно-мистецтвознавчою аналізу першосвідків генезису народної художньої творчості на території України. Історико-мистецтвознавчою дослідження дає можливість аналізу художніх аспектів органічної частини цілісних матеріальних комплексів, що відображають складну єдність людської життєдіяльності. Вишивка - складова частина народної художньої творчості. У роздумах про проблеми її походження звертаємося до питань первісної творчості -- перш за все як універсальної форми пізнання, до збережених пам'яток мистецтва.

Відомо, що людина палеоліту вперше відкрила можливість творчості шляхом відтворення художньої картини дійсності. Через льодовики і тисячоліття дійшли до нас шедеври епохи палеоліту, не втративши своєї естетичної сили і художньої виразності. З тих віддалених часів збереглися пам'ятки, які в певній історичній послідовності засвідчують високий художній рівень анімалістічніх творів (об'ємних, барельєфніх, графічних), антропоморфних зображень, знаків, ідеограм, складних геометричних композицій. Славнозвісні пам'ятки археології часів палеоліту на Україні, зокрема Мізіна на Чернігівщині та його аналогів розкривають складну абстрактно-знакову систему відображення дійсності, початки зародження геометричного орнаменту, що, як відомо, активних процесів розвитку зазнав у різних видах декоративного мистецтва і досяг вершин художньої довершеності саме у вишивці. Круги, зубці, ромби, зигзаги, ялинки - елементи меандр, ці строгі мотиви, які ми сприймаємо як абстрактно-геометричні, декоративні, у свій час виступали як сюжетні зображення людей, землі, води, птахів та ін. Вони мали символічне значення, в той же час були зрозумілі сучасникам, які їх не лише зображували, а й читали. Протягом тисячоліть вироблялися навики абстрагування, удосконалювались сюжетно-знакові композиції.

Складна історична специфіка знакової системи відображення дійсності. Сучасною наукою немало зроблено в справі розгадки символічного значення окремих геометричних мотивів. Важливі відкриття в галузі семантики вишивок належать В. А. Городкова, Л. А. Дінцесу, А. К. Аброзу, В. А. Фадеєвій, Г. С. Масловій, І. Я. Бугославській та ін. Розгляд історичних коренів геометричного орнаменту дослідники починають з часів палеоліту, розкриваючи значення елементів, знаків, аналізуючи вміння людей того часу графічними символами виражати складні поняття. Геометричні мотиви, магічні знаки, символи виникнувши в таку віддалену епоху, зазнавали змін в орнаменті різних часів, племен і народів, в усіх видах їхнього мистецтва. У численних варіантах зображення ними особливо багаті пам'ятки трипільської культури. Мистецтво того періоду - важливе джерело дослідження стану землеробського світогляду, який зберігся впродовж багатьох тисячоліть, характерний він і для слов'янської правітчізні.

В ранніх землеробських культурах ромбічнім узором - символом родючості покривала глиняні жіночі фігури богинь, посудин - жертовники. Простий ромб з крапкою посередині виражав ідеограму засіяного поля, ромб з відростками або завитками на зовнішніх кутах був символом родючості. Трипільські художники поєднували реальне і міфологічне. Зберігалися архаїчні пласти, з'являлися нові, відображаючи світоглядні уявлення трипільців про складну картину світу.

Минали віки. На території нашої країни змінювались народи (кіммерійці, скіфи, сармати), культури (зарубинецька, пізньозарубінецька, Черняхівська та ін.). Збагачували знання людей про навколишній світ і про себе. Магічний зміст геометричного орнаменту поступово змінювався. З'являлися нові мотиви, знаки, обереги. Але в безперервному процесі розвитку нічого не зникало. На старе нашаровувалось нове, в тісних взаємозв'язках відкладалося в народній пам'яті. Унікальні пам'ятки декоративно-прикладного мистецтва давньої словянської культури розширюють погляд на еволюцію орнаменту, появу нових мотивів, їх символічне значення. У ц6ентрі уваги людини першого тисячоліття продовжували залишатися ідеї родючості полів, плодючості тварин, продовження роду. Невипадковим є те, що в пам'ятках мистецтва, які відображають світоглядні та космологічні уявлення людей, продовжують жити згадані раніше орнаментальні композиції, в яких домінуюча роль належить зображенню людини, птахів, звірів складною геометричною мовою. Орнаментальні мотиви образно відображають уявлення людей про життя і смерть, про добро і зло, здоров'я, хвороби тощо. В них магічне та естетичне виступає в єдиному синтетичного взаємозв'язку.

Про поширення вишивки на території сучасних земель України свідчать збережені археологічні матеріали, повідомлення літописців, мандрівників. Важливими свідками про вишивку на території сучасних південноукраїнських земель є численні "кам'яні баби", на яких чітко позначені вишивки на статутах, подолах, манжетах.

У Х-ХІ ст. для прикрашання тканин одягового та обрядово-інтер'єрного призначення широко застосовувалась вишивка з поховань Х-ХІ ст. відомі фрагменти шовкових тканин з вишивкою золотими нитками; жалобні пов'язки - чільця, стрічкові стоячі комірці, нарукавники, пояси, облямівки, плащі.

В епоху Київської Русі вишивка золотими і срібними нитками зазнала розквіту і поширення в побуті і феодальної знаті. Вона була популярною і оцінювалась як надзвичайна коштовність. Нею прикрашали не тільки святковий, ритуальний, княжий, а й цивільний одяг, тканини для храмів.

Вишивки ХІІ-ХІІІ ст. виконані переважно на домотканих матеріалах: лляних, конопляних, вовняних, а також тканинах зарубіжного мануфактурного виготовлення, шкірі, з яких шили різні компоненти одягу, вироби інтер'єрного та побутового призначення. Місцеве виробництво шовкових тканин ХІІ-ХІІІ ст. у таких провідних осередках, як Київ, Корсунь, Кам'янець-Подільський, Львів, Броди, Корець, Івано-Франківськ, мало велике значення для поширення шовкових ниток у народному вішіванні.

Особливого розвитку зазнав рослинний орнамент у вишивка великих скатертин, простирадл. Складні рослинні орнаментальні форми логічно розміщенні на бордюрах, що обрамлюють прямокутну і центральну частини. Цікавими пам'ятками вишивок ХІІІ ст. є скатертини, що датуються 1760-1722 рр.., простирадло Галагана 1760 р..

ХІХ ст. - Важливий період в історії розвитку української вишивки. Вишивка зазнала масового поширення, стала одним із основних видів народного, декоративного мистецтва. Виділялись великі вишивальні майстерні в селах качанів ці на Чернігівщині, Григорівні на Київщині, Яланці на Поділлі та ін. У цих майстерна вишивали одяг, гаманці, скатертини, рушники, наволочки.

Художники, народі майстри в своїй творчій практиці розвивають нагромаджених досвід, багато працюють в справі підвищення художнього рівня виробів, декорованих вишивкою. Новий звітогляд людей, висока професійна підготовка майстрів спричинились до визначення нових художніх напрямів розвитку вішівального мистецтва. Загальній тенденції - підвищення рівня якості художніх виробів, активізації творчих процесів сприяло покращання підготовки кадрів - художників-професіоналів і майстрів-виконавців.

Важливою формою підвищення кваліфікації виконавців творчих майстрів, художників є семінари, конференції, конкурси, виставки тощо. Обмін досвідом - важлива школа навчання, що зумовлює активізацію новаторських пошуків.

Сучасна вишивка, що виготовляється в системі підприємства народних художніх промислів -- складне багатогранне художнє явище.

Численні колективи художників, вишивальниць Київщини працюють у виробничо-художньому об'єднанні ім.Т.Г.Шевченка та його філіалах в Іванкові, Василькові, Кагарлику, на Літківській фабриці виробів ім.Т.Г.Шевченка. Творчо працюють колективи вишивальниць у Харківському виробничо-художньому об'єднанні "Україна", Львівській фабриці ім.Лесі Українки.

Творчою співпрацею художників, майстрів, які працюють в сфері підприємств різного підпорядкування народних художніх промислів, наромадженій досвід нового підходу до матеріалів вишивки, відродження і вдосконалення різних видів технічного виконання, творчого використання локальних принципів трактовки орнаментальних форм, побудови композицій, кольорових зіставлень. Збагачена композиційно-орнаментальна культура вишитих виробів. Іде постійне оновлення їх символічно-декоративних функцій.

1.2. Територіальні особливості вишивки

Для гуцульських вишивок характерні різноманітність геометричних та рослинних візерунків, розмаїття композицій, багатство кольорових поєднань, здебільшого червоного з жовтим та зеленим, причому червоний колір домінує.

Вишивки Закарпаття визначає мотив "Кривулько", а також техніка зволікання і вишивання хрестиком. Тут часто також використовується гаптування (бісером, золотом, сріблом).

Сьогодні, як і сотні років тому, не старіє стародавнє мистецтво тканих і вишиваних рушників - традиційної окраси українського народного житла. Розвішані у світлиці по стінах і над портретами, картинами, вони надають їй охайності, святковості та затишку.

Чимало уваги довелось би віддати багатьом поміщіцькім майстерням, що існували в Україні наприкінці XVIII - на початку ХІХ ст. Жінки-кріпачкі вишивали подушки, скатерки, гаманці, чохли на меблі та інші речі панського побуту. Далеко за межами України відомі майстрині з сіл Григорівна на Київщині, Качанівка на Чернігівщині, Клембівка та Яланець на Поділлі. Бурімка, Долина на Полтавщині. Особливі слова слід було б написати і про жінок-кріпачок із Скорінців - Маєтку Галаганів на Чернігівщині, які за малюнком Тараса Шевченка вишивали блузу і хусточку. "Прозора, мов обсіпана яблуневим цвітом, вишивка блузи - наче оповідь про цнотливість і сподівання молодості, про чари дівочої вроди, про любов, "що тільки народжується і розквітає в душі", - так пише Т.В.Кара-Васльєва про цей твір високого народного мистецтва.

На нашу думку, до такої енциклопедії поряд з іменами Г. Герасимович, Л. Богинич, О. Василенко, О. Головко, М.Федорчак-Ткачової неодмінно мало бути занесення ім'я Стефанії Василівни Кульчицької, майстра народної творчості, справжньої наставніці молоді, яка понад 20 років педагогічної діяльності віддала підготовці вишивальниць та швачок, і вони сьогодні також стали відомими майстрами.

Як і більшість народних ремесел в Україні, вишивка не вважається суто жіночою справою. Відомо, що чимало вишивок, виконаних вправними руками чоловіків, зберігається в музеях, представлені на виставках. Багато кому відоме ім'я вчителя географії з Калуша Івано-Франківської області Михайла покидання, узори якого стали надбанням усієї України, оскільки не раз друкувалися в періодичних виданнях.

1.3. Орнамент та композиційна структура вишивки

У процесі соціально-економічного і культурного розвитку на Україні сформувалися локальні особливості народної вишивки кожного етнографічного регіону -- Середнього Подніпров'я, Полісся, Поділля, Карпат і Прикарпаття, Півдня України. Це виявилося у характерних орнаментальних мотивах і композиціях, усталеній колірній гамі і специфічних техніках виконання. Співіснують рослинний і геометричний орнаменти, семантика останнього сягає глибинних джерел. Назви мотивів свідчать про глибоку реалістичність і образність світобачення народу. На зламі ХІХ-ХХ століть улюбленими стають хрестик, квіткові узори червоного та чорного кольорів, які поступово витісняють характерні місцеві засоби м-ва і вишукані сполучення кольорів.

У процесі історичного та культурного розвитку на Україні у кожній місцевості утворились характерні орнаментальні мотиви і композиції, найбільш улюблена і поширена колірна гама, специфічні техніки виконання. Дбайливо передавалися вони з покоління в покоління, майстри відшліфовували кращі досягнення своїх попередників, розвиваючи і вдосконалюючи їх. Вишивкою займалися повсюди. Кожний район, навіть кожне село відзначалися своєрідністю мотивів. У розповсюджених орнаментальних мотивах, їх назвах вражає образна спостережливість, тонке поетичне почуття. Це "барвінок", "Хмелик", "курячий брід", "зозулька", "Гарбузове листя" та ін. Ось тому вишивка - це не тільки художнє оформлення речей, а й своєрідне світобачення відтворене специфічними художніми засобами.

В українській вишивці органічно співіснують рослинний і геометричний орнаменти. Геометричні мотиви, такі, як ромб, розетки, хрестоподібні фігури, стали основою східнослов'янського узору.

Найпоширенішим є мотив ромба, який набуває різноманітних окреслену. Ускладнюється не тільки внутрішній простір, а й зовнішній контур. Ромб - один з найпопулярніших мотивів вишивки Волині, Поділля, Гуцульщини. У вишивці у відповідності із застосованих технік4ою від дає різноманітний художній ефект.

У ХІХ ст. підвищення інтересу до рослинної орнаментації сприяють витісненню стародавніх композицій, новому їх переосмисленню. Велике художнє значення мали лінії крою, що їх майстрині не намагалися приховати, а навпаки, виявити за допомогою ажурних швів. Принцип поєднання ажурних швів типовий для всіх районів України, однак колористично і технічне рішення різне в кожній місцевості.

У Київському і Чернігівському Поліссі поряд з геометричними популярне рослинно-геометричні мотиви в чорно-синій гамі. Улюбленими тут є "рожі", "Берізки", "хміль", "барвінок", а також "гусячі лапки", "вершки".

На грані ХІХ-ХХ ст. відбувається кардинальна зміна художньо-образного вирішення народної вишивки. Пояснюється це поширенням техніки хрестика. Цією технікою вишивали в містах та панських маєтках, різноманітні предмети інтер'єрного призначення: панно, скатерки, серветки.

класичною технікою Поділля є низь чорного і червоного кольорів, які мають стиль "лягання" густими насиченими лініями на полотно. Ця техніка виконується з вівороту, а на лиці, як на негативі має протилежний вигляд щодо розміщення кольорів.

Високим художньо-технічним рівнем виконання вирізняється вишивка багатонаціонального Закарпаття. Вони демонструють, як широту етнокультурних взаємовплівів, так і збереження традицій сивої давнини. Цей регіон відзначається різноманітністю технік виконання і колірної гами, застосуванням бісеру, стелярусу.

Особливу групу утворюють вироби Гуцульщини. Гуцульщина - історично-етнографічний край, що охоплює гірські райони Івано-Франківської та Чернівецької областей, та Рухівській район Закарпатської області.

Кожний район, навіть кожне село має своє художнє обличчя, улюблену колірну гаму. Так, у Яворові були "слівові", "черешневі", "соснові" мотиви, а найулюбленішімі узорами залишалися "скріньковій" у вигляді ромбів або зігзагів, утворений прямокутними "скриньками", або ж малюнок "головкатій". Колорит ворівськіх вишивок червоний, який підсилено жовтим, зеленим та червоним. Поступово гама змінюється у бік багато барвистості, в ній переважають голубі, зелені, сині кольори, а у брусторівській - зелені, чорні.

місцевою своєрідністю відзначаються вишивки гірського села Космач. Характерною прикметою є те, що вишивка виконується дрібним хрестиком, стібкамі, що утворюється завдяки гармонійному поєднанню ясних тонів - жовтого, помаранчевого, темно-червоного кольорів, з незначним додаванням зеленого та чорного.

2.1. Матеріали та обладнання для вишивки

Матеріали та інструменти - важливі фактори, які зумовлюють художній рівень вишивки. Вражаюча геніальність народних вишивальниць - у їх глибокому розумінні матеріалу, вмінні використовувати, здавалося б, прості засоби для отримання сильних декоративних ефектів. Згідно призначення матеріали для вишивання поділяються на два види: матеріал, як основа, на якій вишивають (тканини, шкіра), і матеріал, яким вишивають (нитки рослинного, тваринного походження, металеві, бісер, корали, перли, лелітки).

Найпоширенішим матеріалом були льняні і конопляні полотна. Льняні - м'які, мають дрібнішу клітку, сірувато-охрісті відтінки. Конопляні - тугіші, зеленувато-сірих відтінків.

Кожен тип тканин відігравав важливу роль - як поле для виділення вишивки, як один із важливих факторів її художнього вирішення. Поетапно в історичному аспектів ішов процес еволюції і відповідного використання матеріалу вишивки.

В усіх районах України поширеним було вишивання ручнопряднімі нитками з овечої вовни. Для таких ниток підбирались найкращі волокна вовни чорного, білого, коричневого кольорів.

льняні, конопляні, вовняні нитки домашнього виготовлення природного кольору, вібілені або пофарбовані, - основний, масово доступний матеріал для вишивання.

Вони забезпечували такий суттєвий фактор мистецтва вишивання, як гармонійне співвідношення фактури ручного виготовлення тканин і фактури вишитих узорів.

Для вишивання використовувались і вовняні нитки фабричного виготовлення. Локальні їх назви залежали від якості структури, кольору тощо. В районах Волині, Поділля, Бойківщини їх називали "волічка", "цибульки", на Полтавщині - "цибулька", в південних областях - "гарус" та ін.

побутувало на Україні і вишивання шовком, особливо в міському середовищі.

Матеріалом для вишивання були металеві золота і срібні нитки. Їх застосування у вишивці пов'язане з діяльністю мануфактурних виробництв. Вітчизняне виробництво золотих і срібних ниток створювало можливість їх широкого використання у вішіванні. На Україні були засвоєні відомі техніки виготовлення золотих і срібних тягнути ниток -- тонесенькіх дротянок та ниток, які називали "Сканія" золотом. Це льняні або конопляні нитки, обкручені дуже тонким срібним або позолоченими дротиком.

Ці нитки, як згадувалось, "тягнули" у Львові. Очевидно, при майстерні по виготовленню золотих тканин (1637), заснований у Львоі, були гаптані золотом і сріблом. На замовлення знаті, поміщицько-магнатську маєтків, церков і монастирів виготовлялись дорогі вироби, вишиті золотом і сріблом.

В різних районах виробилися певні відмінності поєднання в одній вишивці золотих, срібних металевих ниток з іншими м'якими шовковими, вовняними, бавовняний нитками. У середині ХІХ ст. західноєвропейська мода на вишивку бісером спричинилась до поширення його і в народній вишивці. Різнокольоровими бісерінкамі доповнювали вишивки на уставках жіночих сорочок, головних стрічках. На Буковині вишивали і металевими тонкими пластинками - "леліткамі" круглої, рідше - витягнутої овальної форми, з золотими або сріблястімі відтінками.

Бісер, металеві пластинки, гудзики, корали, стеклярус - матеріали, які в українській народній вишивці були підпорядковані основному вішівальному матеріалу - ниткам, різної структури і якості, від тонких, ледве помітних, до грубих нитяних шнурів.

Інструменти і приладдя. Для вишивання необхідно мати: голки, наперсток, ножиці, віколку, п'яльці та стрічковий метр.

Голки. Потрібно мати 6-7 голок різної товщини і довжини. Тонкими голками вишивають на батісті, крепдешіні, тонкому полотні, середніми за довжиною і товщиною - на лляних та бавовняних тканинах, великими - на грубій тканині, зокрема на вовні.

Вушко голки має бути овальним, із гладенькими краями. Голки зберігаються в сухому місці, щоб запобігти корозії.

Наперсток потрібно добирати точно за розміром середнього пальця правої руки так, щоб він і не був великий, і не стіскував пальця. Найкращими є наперстки, виготовлені з нержавіючої сталі.

Ножиці. Вишивальниця повинна мати в своєму вжитку три пари ножиць: великі - для розкрою тканини; середніх розмірів - для обрізування кінцівок ниток та маленькі, які особливо потрібні при вішіванні з вірізуванням. Леза ножиць мають щільно змікатіся і бути гостро наточеними.

Віколка потрібна для утворення дірок у тканині при вішіванні солов'їніх вічок, волового ока.

П'яльця. При вішіванні застосовують круглі та квадратні п'яльці. Квадратні потрібні для великих робіт, гладдьовіх швів), але вони менш зручні, ніж круглі п'яльця і тому значно менш поширені. П'яльці складаються з двох частин і не складні у користуванні. На менше кільце кладуть тканину з орнаментом, на тканину кладуть більше кільце і затіскують її між кільцями. Малюнок вишивки, що має вирізування, у п'яльцях перетягувати не можна, бо інакше зіб'ється сітка. У цьому випадку потрібно обов'язково щоразу виймати з них тканину і перекладати заново.

2.2. Технологічні особливості

своєрідну групу утворюють вишивки Гуцульщини - історико-етнографічного краю, що охоплює гірські райони Івано-Франківської та Чернівецької області і Рухівській район Закарпаття.

Кожний район, навіть кожне село має своє художнє обличчя, улюблену колірну гаму. З того, як вишито сорочку, кептар, легко можна дізнатися, з якого села їхня власниця. Орнаменти чорного кольору доповнюють украпленнямі зеленого, коричневого, жовто-гарячого, вишневого, іноді проступає біле тло. У цілому гуцульські вишивки справляють враження коштовної інкрустації. Кольори завжди згармоновані й підкорені якомусь основному, завдяки чому складається чорно-фіалкова гама Верховинський вишивок, темно-вишнева - пістенськіх, ясно-червона - яворівських, зелено-голуба - села Річки.

У вишивка Городенківського району колір вишневих, малинових відтінків часто поєднується із золотисто-жовтим і зеленим. Цікаві й узори, в яких нитка кладуться у двох протилежних напрямках, від чого кольори мають два різні відтінки. Святінські вишивки виконуються білим, прозорим шитво, мережками "Цирками" багатих рослинних візерунків.

На Гуцульщині й дотепер усі жінки вишивають. Скільки мистецького таланту, тонкого розуміння краси, любові й терпіння ввібрала в себе вишивка. Техніки її дуже складні й потребують великого хисту та копіткої праці. Найпоширенішою серед них є "низинка". Нитки йдуть паралельно основі, шіється вона з вівороту, під час її виконання стібкі лягають суцільними рельєфними площинами, створюючи інтенсивність колірної гами. Майстрині застосовують такі давні техніки, як "коліна", "Кручення", "позаголковій шов". Рукави жіночих сорочок суцільно вкриті вишивкою дрібними "розетками", "кочільцямі", ромбиками, або ж на них розміщують скісні різної ширини орнаментальні смуги.

Барвиста і з великим художнім смаком прикрашають на Гуцульщині верхній одяг: кептарі, сердаки, кожухи. Вони також різноманітні за кроєм і оздобленням. Космаціькій кептар щедро орнаментований квадратами коричневого сап'яни, густо вибитими металевими прикрасами - Капсель; жаб'ївській - вишитий барвистими вовняними шнурками з переважанням зеленого; Верховинський - по низу оздоблений широкою узорістою смужкою з барвистих кручених ниток. Гаму кольорів доповнюють темно-коричневі сап'янові аплікації та вишивка зеленими нитками. Святково декорують кептарі в селі Розтоки, суцільно вкриваючи їх візерунками "аплікацій" на мотиви "рачки", "кучері", "зубці".

Не можуть залишити байдужою людину кожухи, оздоблені вишивкою, місцеві сердаки з чорного, вишневого, ясно-червоного сукна. Вишивка не лише зміцнювала лінії швів, а й була яскравою декоративною прикрасою. Шви обшивали довкола вовняними нитками червоного, жовтого кольорів, підкреслюючи простому й лаконічність крою, вишивали "кучері", "звізші", "зубчики",нашивали яскраві вовняні гудзики, китиці.

Багатством вишивок відзначаються сорочки Вижницького і Путивльського районів. Нижня частина рукава в них покрита суцільним узором з незнаними просвітамі, що органічно входять у загальну композицію узору. Малюнок вишивки на рукаві найчастіше розміщений скіснімі смугами або будується по скісній сітці, або в обох випадках складається з ромбоподібніх фігур зі складною внутрішньою та зовнішньою розробками. На грудях ромбоподібні фігури повторюють малюнок рукава, але розташовані вздовж розрізу вільніше.

Для колориту вишивок нагірніх сіл характерна дзвінка гама глибоких за тоном кольорів - чорного, червоного, жовтого, зеленого. Чи не широке опріччя зашівається смугами, що складаються з повторюваних геометричних мотивів, які чергуються з гладкими смугами, шітімі сріблом або чорною шерстю.

Методика і послідовність виготовлення виробу

Для виготовлення скатертини потрібно придумати орнамент, композиційно розмістити його, вирішити, де буде розміщена мережка. Важливим значенням є підбір ниток для вишивання, і тканина.

скатертина вишита технікою "хрестик". Це звичайний хрестик, один з найпоширеніших у сучасних українських народна вишивка. Вишивка "хрестик" виконується двома перехресних діагональнімі стібкамі. Верхні стібкі лежати в одному напрямі, нижні - в іншому.

Орнамент вишивки поєднаний з мережкою. Мережка - це своєрідна прозора ажурна вишивка, що виконується тільки на тканинах полотняного переплетення, оскільки для виконання мережки необхідно витягти певну кількість горизонтальних ниток, а вертикальні зібрати голкою в кучки і обмежити нитками, Окреслюючи первинний орнаментальний мотив.

У кінцевому оформленні вишитих виробів велика роль приділяється їх підрублювання, обметуванню, рубцюванню.

В даній скатертіні зроблено тороками, що надають їй естетичного вигляду.

Методика викладання ДПМ в процесі навчання дітей в школі

Тема: Вишивка як вид декоративно-прикладного мистецтва

Мета: Коротко ознайомити дітей з історією виникнення вишивки, основними мотивами українського народного орнаменту, техніками вишивання. Виховувати естетичне почуття, повагу до звичаїв рідного народу. Вчити дітей любити і берегти вишивку в своєму домі і своїй пам'яті.

Обладнання: ілюстративний матеріал: малюнки-зразки, таблиці з зображенням різних технік вишивання.

Хід уроку

І. Організаційна частина.

Організація учнів до уроку під керівництвом вчителя.

ІІ. Подача нового матеріалу.

Сьогодні у нас дуже цікава тема уроку, а яка?

Ви дізнаєтесь тоді, коли розгадаєте кросворд. (Я зачит загадки, діти відгадують).

* * *

Сам вечірньої години

заховався в кущ калини,

Й на сопілочку одну

Грає пісню чарівну. (Соловей)

* * *

У вінку зеленолістім

У червоному намисті

Відівляється у воду

На свою чарівну вроду. (Калина)

* * *

Стою стрункий, високий в зелених шатах я,

І золотом оздоблена голівонька моя. (Соняш