Річки України
Основні джерела прісної води на території України - стоки річок
Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця, Дунаю з притоками, а також
малих річок північного узбережжя Чорного та Азовського морів. Порушення норм
якості води досягло рівнів, які ведуть до деградації водних екосистем, зниження
продуктивності водойм. Значна частина населення України використовує для своїх
життєвих потреб недоброякісну воду, що загрожує здоров'ю нації.
Сумарна величина стоків річок України без Дунаю в середній
заводністю рік становить 87,1 млрд. куб. метрів, знижуючи умаловодній рік до
55,9 млрд. куб. метрів. Безпосередньо на території держави формується
відповідно 52,4 і 29,7 млрд. куб.метрів води, решта надходить з суміжних
територій. Водні ресурси Дунаю становлять у середньому 123 млрд. куб. метрів
води на рік.
Прогнозні ресурси підземних вод питної якості розподілені на
території України вкрай нерівномірно і становлять 22,5 млрд. куб.метрів на рік
(61,7 млн. куб. Метрів на добу), з яких 8,9 млрд.куб. метрів (24,4 млн. куб.
метрів на добу) гідравлічно незв'язані з поверхневим стоком і становлять
додаткову складову доповерхневого стоку. Водозабір підземних вод у складі
прогнозних ресурсів становить 21 відсоток, що свідчить про можливість ширшого
використання їх у багатьох областях. З метою забезпечення населення та
народного господарства необхідною кількістю води в Україні збудовано 1087
водосховищ загальним об'ємом понад 55 млрд. куб. метрів, 7 великих каналів
довжиною близько 2000 кілометрів з подачею на них понад 1000 куб. метрів води
за секунду, 10 великих водоводів великого діаметру, по яких вода надходить у
маловодні регіони України.
Витрати свіжої води в Україні на одиницю виробленої продукції
значно перевищують такі показники у розвинутих країнах Європи: Франції - в 2,5
рази, ФРН - в 4,3, Великобританії та Швеції - в 4,2 рази.
Забезпечення водою населення України в повному обсязі
ускладнюється через незадовільну якість води водних об'єктів. Якість води
більшості з них за станом хімічного і бактеріального забруднення класифікується
як забруднена і брудна (IV - V клас якості). Найгостріший екологічний стан
спостерігається в басейнах річок Дніпра, Сіверського Дінця, річках Приазов'я,
окремих притоках Дністра, Західного Бугу, де якість води класифікується як дуже
брудна (VI клас). Для екосистем більшості водних об'єктів України властиві
елементи екологічного та метаболічного регресу.
До основних забруднюючих речовин належать нафтопродукти, енолі,
азот амонійній та нітрітній, важкі метали тощо.
Для переважної більшості підприємств промисловості та омунального
господарства скид забруднюючих речовин істотно еревіщує встановлений рівень
гранично допустимого скиду (далі - ГДС). Це призводить до забруднення водних
об'єктів, порушення норм якості води.
Основними причинами забруднення поверхневих вод України є: скид
неочищених та не досить очищених комунально-побутових і промислових стічних вод
безпосередньо у водні об'єкти та через систему міської каналізації; надходження
до водних об'єктів забруднюючих речовин у процесі поверхневого стоку води з
забудованих територій та сільгоспугідь; ерозія грунтів на водозабірній площі.
Якісний стан підземних вод внаслідок господарської діяльності
також постійно погіршується. Це пов'язано з існуванням на території України
близько 3 тис.. фільтруючіх накопичувачів стічних вод, а також з широким
використанням мінеральних добрив та пестицидів. Найбільш незадовільний якісний
стан підземних вод у Донбасі та Крівбасі. Значну небезпеку в експлуатаційних
свердловинах Західної України становить наявність фенолів (до 5 - 10 гранично
допустимих концентрацій - далі ГДК), а також підвищення мінералізації та
зростання вмісту важких металів у підземних водах Криму.
Проблема екологічного стану водних об'єктів є актуальною для всіх
водних басейнів України. Що ж до Дніпра, водні ресурси якого становлять близько
80 відсотків водних ресурсів України і забезпечують водою 32 млн. населення та
2/3 господарського потенціалу країни, то це одне з найважливіших завдань
економічного і соціального розвитку та природоохоронної політики держави.
Це зумовлено складною екологічною ситуацією на території басейну,
оскільки 60 відсотків її розорано, на 35 відсотках земля сильно еродована, на
80 відсотках - трансформовано первинний природний ландшафт. Водосховища на
Дніпрі стали акумуляторами забруднюючих речовин. Значної шкоди завдано
північній частині басейну внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС; в
критичному стані перебувають малі річки басейну, значна частина яких втратила
природну здатність до самоочищення. У катастрофічному стані знаходяться річки
Нижнього Дніпра, де щорічно має місце ускладнення санітарно-епідеміологічної
ситуації, знижується вилов риби, бідніє біологічне різноманіття.
Значної шкоди екосистемі Дніпра поряд із щорічним забрудненням
басейну органічними речовинами (40 тис.тонн), нафтопродуктами (745 тонн),
хлоридами, сульфатами (по 400 тис.тонн), солями важких металів (65 - 70 тонн)
завдає забруднення біогеннімі речовинами внаслідок використання відсталих
технологій сільськогосподарського виробництва, низької ефективності комунальних
очисних споруд.
Екологічне оздоровлення басейну Дніпра є одним з найважливіших
пріоритетів державної політики у галузі охорони та відтворення водних ресурсів.
27 лютого 1997 року Верховною Радою України затверджена Національна програма
екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води.
Основною метою Національної програми є відновлення і забезпечення сталого
функціонування Дніпровської екосистеми, якісного водопостачання, екологічно
безпечних умов життєдіяльності населення і господарської діяльності та захисту
водних ресурсів від забруднення та виснаження. Не в кращому, а подекуди і в гіршому стані перебувають басейни інших річок України (Сіверського Дінця, Дністра, Західного Бугу, Південного Бугу, басейни річок Пріазовської та Причорноморської низовини). Тому мета та
стратегічні напрями, визначені Національною програмою для Дніпра, є
аналогічними і для інших водних басейнів України.
Системний аналіз сучасного екологічного стану басейнів річок
України та організації управління охороною і використанням водних ресурсів дав
змогу окреслити коло найбільш актуальних проблем, які потребують розв'язання, а
саме: надмірне антропогенне навантаження на водні об'єкти внаслідок
екстенсивного способу ведення водного господарства призвело до кризового
зменшення самовідтворюючіх можливостей річок та виснаження водноресурсного
потенціалу; стала тенденція до значного забруднення водних об'єктів внаслідок
неупорядковане відведення стічних вод від населених пунктів, господарських
об'єктів і сільськогосподарських угідь; широкомасштабне радіаційне забруднення
басейнів багатьох річок внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС; погіршення
якості питної води внаслідок незадовільного екологічного стану джерел питного
водопостачання; недосконалість економічного механізму водокористування і
реалізації водоохоронних заходів; недостатня ефективність існуючої системи
управління охороною та використанням водних ресурсів внаслідок недосконалості
нормативно-правової бази і організаційної структури управління; відсутність
автоматизованої постійно діючої системи моніторингу екологічного стану водних
басейнів акваторії Чорного та Азовського морів, якості питної води і стічних
вод у системах водопостачання і водовідведення населених пунктів і
господарських об'єктів.
Список літератури
"Основи загальної
екології "Г. О. Білявський.
"Екологічна експертиза, право та практика" Андрейцев Ю.І.
"П О С Т А Н О В А ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ Про Основні напрями
державної політики України у галузі охорони довкілля, використання
природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки ``.
"НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ
УКРАЇНИ ПРО ЗБЕРЕЖЕННЯ біологічного різноманіття ".
"Навколишнє середовище та
розвиток `" Ворнов А. К.
Для підготовки даної роботи були
використані матеріали з сайту http://study.online.ks.ua/
