Адміністративна відповідальність за корупційні діяння

Дійсність

На сучасному етапі формування і становлення України як незалежної, демократичної і правової держави корупція являє собою особливо небезпечне явище. Вона підриває авторитет демократичних інститутів держави, гальмує хід економічних реформ. Крім того корупція зневажає законні права та інтереси громадян, негативно впливають на моральний стан суспільства.

За оцінками фахівців, з числа всіх що здійснюються в Україні злочинів більше половини є латентними, тобто з різних причин не реєструються в правоохоронних органах і не потрапляють в офіційну статистику. Дані засобів масової інформації, опитувань працівників правоохоронних органів та населення свідчать про те що в останні роки найбільш широке поширення в самих різних сферах суспільства придбали хабарництво та інші посадові злочини, пов'язані з корупцією. Правдивий рівень подібних злочинних проявів правоохоронна система на сьогоднішній день визначити не в змозі. На підставі деяких теоретичних розробок, з урахуванням наявних даних про рівень латентності деяких інших злочинів, можна припустити, що з усієї маси злочинів, пов'язаних з корупцією, реєструється не більше одного відсотка.

Офіційна статистика підтверджує, що більш ніж по половині зареєстрованих фактів вчинення посадових злочинів органами дізнання, попереднього слідства і прокурорами виносяться постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, а кожне друге порушену за вказаним фактом кримінальну справу припиняється в ході попереднього розслідування на підставах, які не можуть бути визнані повністю реабілітуючими.

Таким чином з відносною ступенем точності можна стверджувати що з кожних ста тисяч осіб, що скоїли злочини містять ознаки пов'язані з корупцією лише близько 250 осіб постають перед судом.

Відзначимо, що стосовно 7 з них (2,7%) виносяться виправдувальні вироки [1].

Дані Міністерства юстиції України з судимості за посадові злочини (ст.165-168, 171-172 Ук. України) за 1991 -95 р.р . , Показують що відносно 1,3% відсотка засуджених обвинувальні вироки виносилися без призначення покарання, а покарання, пов'язане з позбавленням волі призначалося лише 19,5% засуджених (при цьому в 80,9% випадках застосовувалася відстрочка виконання покарання). На переважній більшості винних були застосовані виправні роботи без позбавлення волі, штраф, умовне позбавлення волі або громадський осуд, лише 11,9% осіб, засуджених за вчинення посадових злочинів, були позбавлені права займати певні посади. Це покарання як додаткове застосовувалося судами щодо осіб, які в якості основного покарання призначалося реальне позбавлення волі. Таким чином, 9 з 10 засуджених за хабарництво, зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади або службових повноважень, службове підроблення навіть після засудження за перераховані злочини, які вони не змогли б зробити без використання свого службового становища, всупереч інтересам служби залишилися на своїх посадах .

Наведені розрахунки показують, що з кожних 100000 осіб, які скоїли посадові злочини, засуджені з призначенням покарання лише 215 осіб, а покарання у вигляді реального позбавлення волі, передбаченого санкцією статей 165-168, 171-172 Ук і найбільш повно відповідає цілям загальної та спеціальної превенції, зазнали всього 8 осіб. При цьому не враховується що певна частина осіб, які притягувалися до кримінальної відповідальності, могла стати жертвою судової помилки, однак тимчасово не береться до уваги і те, що інша більш значна частина засуджених, які не відбували покарання у зв'язку з амністією або тим що призначене покарання у вигляді позбавлення волі було замінено більш м'яким у результаті розгляду справи в касаційному або наглядовій порядку.

Варто було б згадати і про терміни позбавлення волі призначаються судами у випадках коли цей вид покарання ними застосовується. Треба підкреслити що не слід говорити про посилення покарання, а слід ставити акцент на його невідворотності й реальності.

Дані судової статистики показують, що за такий тяжкий злочин як за одержання хабара при кваліфікуючих обставинах (частини 2 і 3 статті 168 КК) судами в 34,2% випадків призначалося покарання, не пов'язане з позбавленням волі. У тих випадках коли було призначено позбавлення волі, терміни його розподілялися таким чином: 28,6% - до трьох років, 42,5% - від трьох до п'яти, 25,0% - від п'яти до восьми, 3,2% - від восьми до десяти і 0,7% - від десяти до п'ятнадцяти. Крім того, в 11,5 випадків застосовувалася відстрочка наказанія1.

Крім глобальних соціально - економічних факторів, бурхливе зростання корупційних проявів, обумовлений перш за все тим, що на тлі різкого збільшення числа насильно - корисливих злочинів хабарництво і корупція в громадській думці значно втратили свою суспільну небезпеку. Адже корумпований державний чиновник не здійснює відкрито суспільно небезпечні діяння що ставили б під загрозу життя чи здоров'я людей.

Невиправдана (гуманізація) правозастосовної практики, пов'язана зі звільненням від кримінальної відповідальності та реального покарання значного числа осіб, що скоїли злочини, в тому числі посадові, - це теж наслідок корупції, що проникла в правоохоронні органи і в суди.

У цих умовах закон (Про боротьбу з корупцією) є тим інструментом, який може нейтралізувати або припинити корупційні прояви на стадіях, коли вони ще не набули ознак відповідних складів закінчених злочинів, а також, коли наявні ознаки посадових злочинів очевидні і в силу своєї відносно невисокою ступеня суспільної небезпеки дозволяють не вдаватися до заходів кримінальної відповідальності і пов'язаним з ними складним і громіздким процесом розслідування та судового вирішення справ.

Вчинення корупційного правопорушення, що не має ознак злочину, тягне за собою відповідальність на підставі Закону (Про боротьбу з корупцією), яка як правило, полягає в застосуванні адміністративного штрафу.

Зрозуміло вся ця діяльність не повинна здійснюватися репресивними методами.

Необхідно нормативно врегулювати багато форм діяльності державного апарату, які зробили б неможливим або значно ускладнили корупційні прояви, поступово звузили сфери чиновницького свавілля, впровадили різні форми ефективного контролю за прийняттям нормативно-правових актів, рішень і відмов у прийнятті законних рішень, а також стимулювали процес морального оздоровлення суспільства.

Остання тісно взаємопов'язане з кадровою політикою держави. Підбір і розстановка кадрів на відповідні посади повинні здійснюватися за принципом: Порядність, Професіоналізм, Патріотизм. Невідповідність хоча б одному з цих принципів має бути перешкодою для призначення особи на державну службу.

У таких умовах посилення боротьби з корупцією є об'єктивною необхідністю, тому боротьба з нею, як і з будь-якими іншими суспільно-небезпечними проявами повинна вестися на основі і в рамках закону. Що діяло до прийняття Закону (Про боротьбу з корупцією) законодавство України передбачало лише кримінальну відповідальність за вчинення окремих корупційних діянь, зокрема за хабарництво, або проголошувало необхідність боротьби з корупцією, не визначаючи необхідні правові та організаційні основи для запобігання, виявлення та припинення її проявів, усунення її негативних последствіі1.

Так, Розпорядженням Президента України від 28 .09 .92 (Про додаткові заходи щодо посилення боротьби із злочинністю і зміцненням правопорядку в Україні) Кабінету Міністрів України, міністерствам і іншим центральним органам державної виконавчої влади, Раді

Міністрів Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям було запропоновано, зокрема, розглянути матеріали про фінансові порушення

, зловживання в економічних структурах, що виникли в процесі приватизації, зміни форм власності, ліцензування і квотування, відреагувати належним чином на кожний з таких фактів, усунути недоліки в роботі по боротьбі з корупцією і т.д.

Постановою Верховної Ради України від 26 січня 1993 р. (Про стан виконання законів і постанові Верховної Ради України з питань правопорядку і заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю) було визнано за необхідне зобов'язати представницькі та виконавчі органи державної влади включити до програми соціального та економічного розвитку держави спеціальний розділ, в якому передбачити відповідні адміністративні та інші правові заходи, спрямовані на усунення причин зловживанні службовою владою.

27 травня 1993 Президентом України був виданий Указ (Про деякі питання проходження служби в органах державної виконавчої влади), який декларативно встановив, що посадові особи

Адміністрації Президента України , Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади та місцеві державні адміністрації не мають права використовувати службове становище з корисливою метою в особистих інтересах або в інтересах інших осіб; займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або бути повіреними третіх осіб у справах державного органу, де посадові особи працюють; виконують роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької та творчої діяльності); сприяти фізичним і юридичним особам з використанням свого службового становища у здійсненні ними підприємницької діяльності з метою одержання матеріальної винагороди, послуг і пільг. Цим же Указом перерахованим посадовим особам було услуги займати керівні посади і входити до складу органів управління компаній, корпорацій, асоціацій

, інших господарських об'єднань, а також підприємств, кооперативів, що займаються підприємницькою діяльністю, господарських товариств і т.д .

Формально антикорупційний, зазначений Указ фактично не відіграв великої ролі в справі боротьби з корупцією. Будь-правовою нормою, яка містить будь-яка заборона, повинна супроводжувати норма, що містить вказівку на санкції, що приймаються у випадках зневаги заборонами, встановленими державою. При цьому, чим більшу суспільну небезпеку представляє собою діяння, тим суворіше і виразніше повинні бути санкції за його здійснення.

Указом Президента України від 18 червня 1993 р. утворений Координаційний комітет пір питань боротьби зі злочинністю, одним із завдань якого організація контролю за виконанням законодавства України з питань боротьби зі злочинністю та корупцією. .

Відповідно до Указу Президента України від 26 листопада 1993р. цей комітет був перейменований в Координаційний комітет по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю.

Деякі питання, що мають значення для організації боротьби з корупцією в Україні, вперше знайшли відображення в Законі (Про державну службу), яка набрала чинності 5 Січень 1994г1. У ньому були встановлені обмеження, пов'язані з проходженням державної служби, передбачені основні обов'язки державних службовців та етика їх поведінки. Проте основної проблеми - встановлення конкретної відповідальності за здійснення конкретних корупційних правопорушень цей Закон не дозволив: як і в багатьох інших законодавчих актах

України, в його статті 38 містилося лише стандартне декларативне положення - (особи винні у порушенні законодавства про державну службу, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до чинного законодавства) 2.

Що стосується кримінальної відповідальності, дійсно багато статей КК

України цілком застосовні для боротьби з корупцією. Так, статті 165,

166, 168, 172, 176, 1761, 1764, 1893 КК передбачають кримінальну відповідальність за зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади або службових повноважень; отримання хабара; посадовий підлог; винесення суддями завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови; втручання посадової особи у вирішення судових справ, вчинене з використанням службового становища; невиконання службового рішення; втручання в діяльність працівників прокуратури, органів внутрішніх справ, безпеки, вчинене службовою особою з використанням свого службового положенія1.

Особи, які вчинили корупційні діяння, не завжди можуть залучатися до кримінальної відповідальності. Для цього має бути певна основа, що в кримінальному праві називається підставою кримінальної відповідальності, тобто склад злочину. Крім того, кримінальна відповідальність - це найсуворіший вид відповідальності, тому вона повинна застосовуватися як крайній захід. Стандарти моральної поведінки осіб, уповноважених на виконання функцій держави, повинні підтримуватися постійно за допомогою таких заходів впливу, які можуть бути застосовані за провини, що не містять суспільної небезпеки, характерною для злочинів, а саме: заходів адміністративного та абсолютно певного дисциплінарно впливу.

Такі заходи ефективніше, ніж кримінальна відповідальність, оскільки їх застосування пов'язано з більш простою процедурою, не вимагають значних матеріальних витрат з боку держави і його зусиль правоохоронних органів; найбільш повно відповідають одному з основних принципів карально-виховної політики, якої має підтримуватися держава: покарання тим ефективніше, чим швидше воно застосовується.

Крім того, чим довший процес застосування покарання за скоєне правопорушення, тим більше вірогідності, що воно залишиться безкарним. Для цього є об'єктивні і суб'єктивні причини, що підтверджується правозастосовної практики. Безкарність ж служить заразливим прикладом. Кодекс України про адміністративні правопорушення містить масу норм, що забороняють ті чи інші дії

. Але, треба відверто сказати, так само масовим є в нашому суспільстві і порушення цих норм. Масовість порушень призводить до повного нехтування встановленими правилами і заборонами. Це ж відноситься і до корупційних діянь: неможливе з морально-етичних міркувань для певного державного службовця стає можливим, якщо він бачить, що так постійно надходять його колеги.

Причому, чим частіше відбуваються такі порушення, тим менше коливанні при вирішенні їх зробити відчувають люди. Руйнуються моральні заборони і сфера державного управління просочується корупцією.

2 Поняття корупції та корупційних діянь

Під корупцією в Законі (Про боротьбу з корупцією) розуміється діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

Корупційними діяннями є:

А) Незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функції держави, в зв'язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості;

Б) Одержання особою, уповноваженою на виконання функції держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством.

Корупція може розглядатися як філософська, соціальна чи інша категорія. Однак у нормативно-правових актах вона визначена як категорія правова, тобто корупція розглядається не як явище, а як діяльність певних фізичних осіб, що має певні правові наст?? дствія. Таке поняття корупції дає можливість законодавчо визначити правові та організаційні засади запобігання корупції, виявлення та припинення її проявів, а також усунення її шкідливих наслідків.

Із законодавчого визначення корупції можна виділити такі основні її ознаки: < p> 1) корупційна діяльність може здійснюватися лише особами, уповноваженими на виконання функції держави;

2) дана діяльність пов'язана з протиправним використанням наданих зазначеним особам повноважень;
3) спеціальною метою такої діяльності є отримання матеріальних благ , послуг, пільг та інших переваг.

Ці ознаки взаємозалежні і взаємообумовлені.

До особам, уповноваженим на виконання функцій держави відносяться: державні службовці, а також народні депутати України, народні депутати Автономної Республіки Крим, депутатів та голів місцевих рад.

Повноваження, надані особам, уповноваженим на виконання функцій держави, - це ті конкретні обов'язки, які вони повинні виконувати, а також права, надані для їм для найбільш повного і ефективного виконання своїх обов'язків. Протиправне використання повноважень передбачає їх перевищення, а так само інше умисне зловживання ними.

У законодавчому визначенні корупції підкреслено, що обов'язковою метою корупційною діяльністю є корислива мета, а сама ця діяльність, таким чином, обумовлюється корисливими мотивами. Не виключено, що в окремих ситуаціях при здійсненні корупційних діянь чи інших інші правопорушення, пов'язані з корупцією, на перший план можуть виступати інші мотиви, наприклад бажання надати підтримку родича або знайомого, боягузтво, кар'єризм, бажання помститися, заздрість і т.д., але при цьому корисливий мотив теж повинен бути присутнім в психічному відношенні суб'єкта до здійснюваного корупційного правопорушення.

Також передбачено в якості корупційного діяння незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв'язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг , пільг та інших переваг 1.

Під матеріальними благами слід розуміти речі, предмети, здатні дати достаток, матеріальне благополуччя, задовольнити меркантильні інтереси.

Матеріальні послуги - це діяльність з надання побутових зручностей (ремонт квартири, будівництво дачі, пошиття одягу і т.д.), що вимагає матеріальних витрат.

Пільги - це вигода, полегшення, що надаються особам, уповноваженим на виконання функцій держави, як виняток із загальних правил, пов'язаних з можливістю одержати матеріальні блага або послуги, або з можливістю уникнути матеріальних витрат.

2. Склад корупційного правопорушенняприпускає/наявність чотирьох взаємообумовлених і взаємозалежнихелементів: об'єкта і об'єктивної сторони, суб'єкта і суб'єктивноїсторони.
Спеціальним об'єктом всіх корупційних правопорушень, як вжезазначалося, є встановлений порядок здійснення службовихповноважень особами, уповноваженими на виконання функцій держави.
Крім того, кожному конкретному корупційного правопорушення, вЗалежно від виконуваних уповноваженими на те особами функційдержави, притаманний його безпосередній об'єкт. Наприклад,встановлений порядок надання особами, уповноваженими навиконання функцій держави, інформації юридичним і фізичнимособам; встановлений порядок надання цими ж особами сприяння вздійсненні підприємницької діяльності іншими особами і т.д.
Об'єктивна сторона всіх корупційних правопорушень характеризуєтьсядією (наприклад, здійснення функцій повіреного третіх осіб)або бездіяльністю (нескладення протоколу про вчинення корупційногоправопорушення).
Наслідки вчинення корупційного правопорушення в диспозиціяхконкретних норм Закону не передбачено і значення для кваліфікаціїзазначених дій (бездіяльності) як

корупційних правопорушень не мають.
Крім того, для ряду корупційних правопорушень характерний такийознака об'єктивної сторони, як спосіб його вчинення (наприклад,отримання кредиту шляхом використання пільг, не передбаченихчинним законодавством).

Суб'єктивна сторона корупційних правопорушень характеризуєтьсяпрямим умислом: винна особа усвідомлює суспільну небезпеку іпротиправність вчиненого ним дії або бездіяльності, і бажає йогозробити. I 'Для деяких складів корупційних правопорушеньхарактерні мета і мотив. Жодне з корупційних правопорушень нездійснюється з необережності.

Суб'єкт.

Всі корупційні діяння передбачають їх вчинення спеціальнимсуб'єктом - особою уповноваженою на виконання функцій держави.
Поняття державних службовців випливає зі статті 1 Закону України
«Про державну службу», де зазначено, що «державна служба в
Україні - це професійна діяльність осіб, які займаютьпосади в державних органах та їх апараті з практичноговиконання завдань і функцій держави та отримують заробітну плату зарахунок державних коштів. Ці особи є державнимислужбовцями і мають відповідні службові повноваження ».
Таким чином, до державних службовців можна віднести осіб, які:
- Займають посади в державних органах та їх апараті;

- професійно займаються діяльністю щодо практичного виконаннязавдань і функцій держави;
- отримують за це заробітну плату за рахунок державних коштів.

Поняття посади сформульовано в статті 2 Закону «Продержавну службу ». Під нею розуміється визначена структурою іштатним розкладом первинна структурна одиниця державногооргану та його апарату, на яку покладено встановлений нормативнимиактами коло службових повноважень.
Посади можуть бути виборними або такими, на які державніслужбовці призначаються. При цьому обрання або призначення можепередувати узгодження та супроводжувати затвердження на посаду.
Останні бувають постійними або тимчасовими (наприклад, посадаголову окружної виборчої комісії по виборах народнихдепутатів України засновуються тільки на період виборчої кампанії).
Основна ознака посади як службового місця, займаючи-

емого державним службовцям - це властиві їй юридично владніповноваження, що включають право на прийом (звільнення) працівників, виданняобов'язкових актів правового характеру; здійснення контролю за їхвиконанням; стимулювання реалізації відповідних приписівзаконодавчих актів економічними, організаційними та юридичнимипримусовими заходами, а також вчинення службових дій, що тягнуть за собоююридичні наслідки - складання протоколів, актів ревізії,службових і доповідних записок, довідок, проектів нормативних актів.
Сервісні діями державних службовців є не тількивладні розпорядження, але і їх реальне здійснення.
Посада як службове місце відрізняється від посади як робочого місця, яке займають службовці, які виконують функції із забезпечення технічних, виробничих, інформаційних та інших процесів
(друкарки, оператори ЕОМ, технічки і т.д.), у тому числі обслуговуючий персонал.

Необхідно відзначити, що до державних службовців не можуть бутивіднесені особи, які проходять стажування відповідно до Положення пропорядок стажування в державних органах, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 1 грудня 1994 р.,оскільки вони не займають посад у державних органах, а лишепретендують на це.
Як випливає зі статті 4 Закону «Про державну службу», державними службовцями не можуть бути іноземці та особи без громадянства.

Під органами держави слід розуміти окремихдержавних службовців (як правило, вищих посадових осібдержави) або структурно-організовані колективи державнихслужбовців, які наділені владними повноваженнями, тобто повноваженнямивстановлювати обов'язкові правила поведінки та забезпечувати їхдотримання.

Всі органи держави (або державні органи) можнарозділити на наступні групи:
1) органи законодавчої влади - Верховна Рада України, Верховний
Рада Автономної Республіки Крим;
2) органи виконавчої влади: а) вищі - Президент України, Адміністрація Президента України,
Кабінет Міністрів України, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим,
Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим
; б) центральні - міністерства, державні комітети, інші відомства (Ліцензійна палата при Міністерстві економіки України,
Вища атестаційна комісія України та ін); в) місцеві - обласні. Київська та Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації та голови цих державних адміністрацій, голови сільських і селищних Рад;
3) органи судової влади:а) вищі - Конституційний суд України, Верховний Суд України, Вищийарбітражний суд України;б) місцеві - Верховний Суд Автономної Республіки Крим, Арбітражний суд
Автономної Республіки Крим, обласні, міжобласні, міжрайонні,районні, міські та військові суди, обласні арбітражні суди,арбітражні суди міст Києва та Севастополя;
4) органи прокуратури:а) вищі - Генеральна прокуратура України;б) місцеві - прокуратура Автономної Республіки Крим, обласні,районні, міські, міжрайонні, транспортні, військові та іншіпрокуратури;
5) контрольні та інші наглядові органи - Національний банк України,
Антимонопольний комітет. Фонд державного майна, органидержавного пожежного нагляду, Державного комітету Україниз нагляду за охороною праці. Державної податкової служби.
Державної контрольно-ревізійної служби, державногосанітарного нагляду, державного ветеринарного нагляду,рибоохорони, Державної інспекції електрозв'язку, Державногокомітету у справах захисту прав споживачів, митні органи та інші,перераховані у статтях 222-2447, 255 Кодексу України проадміністративні правопорушення, у статті 18 Закону «Про організаційно -правові основи боротьби з організованою злочинністю »- центральні тамісцеві;
6) органи місцевого самоврядування (сільські, селищні, міські,районні, районні у містах Києві та Севастополі, обласні Ради);
7) державні підприємства та їх об'єднання, державніустанови та організації, наприклад, видавництва газет «Голос України»,
«Урядовий кур'єр», інші державні видавництва, науково -дослідні інститути, навчально-виховні заклади, лікувальніустанови, музеї, театри, центри, фонди і т.д.
Держава є організацією, що складається з органів, кожен зяких певним чином пов'язаний з державою взагалі і з іншимидержавними органами зокрема. Основу внутрішніх зв'язківдержави становить орієнтація окремих державних органів надержава в цілому, на його внутрішню та зовнішню політику.
Кожний державний орган, який є елементом структуридержави, у свою чергу має свою структуру. Таким чином,держава є ієрархією структур, що взаємодіютьміж собою; координують їх
Згідно зі статтею 12коАП, адміністративної відповідальності підлягаютьособи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушенняшістнадцятирічного віку. Дане положення в принципі можна застосувати і досуб'єктів корупційних правопорушень, однак законодавство Українине передбачає можливості зайняття посад в державнихорганах та їх апараті особами, яким не виповнилося 16 років, томумова не йде про залучення до відповідальності за корупційніправопорушення таких осіб.
Відповідно до статті 20 КпАП, не підлягає адміністративній відповідальності особа, яка під час вчинення протиправної дії або бездіяльності знаходилося в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану.

Слід зазначити, що хоча, в силу специфіки суб'єктів корупційних правопорушень, випадки, коли вони можуть бути хворі на хронічну душевну хворобу, а тим більше недоумством, на практиці зустрічатися не повинні , інші прояви розладів душевної діяльності не виключені. При цьому медичний (хворобливий стан) і юридичний
(неможливість давати звіт у своїх діях і керувати ними) критерії неосудності мають бути присутні одночасно, оскільки факт хворобливого стану душі не завжди свідчить про неможливість давати звіт своїм діям (у стадії ремісії хвороби людина дійсно веде себе як повністю здоровий), і навпаки, факт неможливості керувати своїми діями не завжди свідчить про психічної хвороби (при клептоманії, наприклад, коли особа психологічно не може утримати себе від дрібних крадіжок).
Втім, питання розмежування клептоманів, а також так званих
«несунів» та інших розкрадачів ще вимагає свого вивчення:психологія певних груп і навіть мас людей, очевидно, можеставати хворобливою. За даними прес-служби Кабінету Міністрів
України, за дев'ять місяців 1995 р. виявлено 60,5 тис. злочинів усфері економіки, з них кожне п'яте пов'язано з розкраданнямдержавного майна та скоєно державними службовцями (див.:
Урядовий кур'єр .- 1995 .- 23 листопада).
Підставою для звільнення особи, яка вчинила корруп-Ціонправопорушення, від адміністративної та іншої передбаченої Закономвідповідальності через його неосудності може бути тільки висновоксудово-психіатричної експертизи. У разі встановлення неосудностіособи, провадження у справі про коорупціонном правопорушення не може бутирозпочато або, якщо його було почато, підлягає припиненню.

.

Відповідальність

Суб'єкти, вказані в статті 2 Закону, за вчинення корупційнихдіянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією, несутьадміністративну м дисциплінарну відповідальність на підставіцього Закону. Питання про уго

ловний, цивільно-правову та матеріальну відповідальність закорупційні діяння та правопорушення, пов'язані з корупцією, вирішуютьсявідповідно до вимог чинного законодавства.
Військовослужбовці та інші особи, які згідно з чиннимзаконодавством притягаються до відповідальності за адміністративніправопорушення відповідно до дисциплінарних статутів, у разівчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних зкорупцією, несуть відповідальність, передбачену цим Законом.

1. За певних умов корупційні діяння та іншіправопорушення, пов'язані з корупцією, набувають характерузлочинів і тягнуть за собою кримінальну відповідальність відповідно донормами Кримінального кодексу України, що зазначалося вище (див.коментар до статті 1 Закону).
Щодо адміністративної та дисциплінарної відповідальностісуб'єктів корупційних правопорушень цей Закон є актомпрямої дії: він передбачає спеціальні склади зазначенихправопорушень, спеціальний механізм притягнення винних осіб доадміністративної та дисциплінарної відповідальності (див. коментар достаттями 1, 5-12 Закону), регламентує інші пов'язані з цимпитання.
2. Положення частини 1 статті 3 цього Закону про те, що суб'єктикорупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією,несуть адміністративну та дисциплінарну відповідальність на підставіцього Закону, слід розуміти так, що інші законодавчі акти
України та їх окремі норми, що передбачають підстави і порядокзалучення зазначених осіб до адміністративної та дисциплінарноївідповідальності, можуть застосовуватися лише в тій мірі, в якій вони несуперечать вимогам цього Закону. Інше становище речей внесло бтакий безлад у питання застосування Закону «Про боротьбу з корупцією»,при якому його дей-ствие виявилося б неможливим.
3. У частині 3 зтатьі 2 Кодексу України про адміністративніправопорушення (КпАП) підкреслюється, що положення Кодексупоширюються і на адміністративні правопорушення, відповідальністьза вчинення яких передбачена законодавством, ще невключеним до Кодексу. Слово «ще» в даному контексті може означати лишете, що автори КпАП є прихильниками концепції кодифікуваннявсіх норм, що передбачають адміністративну відповідальність.
Повністю поділяючи вимога частини 3 статті 2 цього Кодексу, неможемо погодитися лише з необхідністю включення норм Закону «Про боротьбуз корупцією »в КпАП хоча б тому, що відповідальність закорупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією,як правило, є одночасно

адміністративної та дисциплінарної, крім того, в окремих випадкахпередбачає додаткові обмеження. Для Кодексу України проадміністративні правопорушення це явно не характерно.
4. Якщо говорити про адміністративну відповідальність, яказастосовується за вчинення корупційних діянь та інших правопорушень,пов'язаних з корупцією, слід визнати, що при її застосуваннідіють всі загальні і процесуальні норми, що містяться в розділах 1-4,
18-33, а також у статті 221 Кодексу України про адміністративніправопорушення, що не суперечать Закону «Про боротьбу з корупцією», атакож конкретні норми зазначеного Закону, перш за все що встановлюютьвид і міру відповідальності.
Так, відповідно до статей 7, 8 КпАП:
- Ніхто не може бути підданий міру впливу у зв'язку задміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку,встановлених законодавством;
- Застосування уповноваженими органами і посадовими особами заходівадміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, увідповідно до законодавства;
- Дотримання вимог законодавства при застосуванні заходіввпливу за адміністративні правопорушення забезпечуєтьсясистематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадовихосіб, прокурорським наглядом, правом оскарження, іншими встановленимизаконодавством способами;
- Особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягаєвідповідальності на підставі законодавства, що діє під час іза місцем здійснення правопорушення;
- Акти, що пом'якшують або скасовують відповідальність за адміністративніправопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і направопорушення, вчинені до видання цих актів;
- Акти, що встановлюють або посилюють відповідальність заадміністративні правопорушення, зворотної сили не мають;
- Провадження у справах про адміністративні правопорушення ведеться напідставі законодавства, що діє під час і за місцемрозгляду справи про правопорушення, п
Перераховані загальні положення мають значення і для при-| трансформаційних змін
Закону «Про боротьбу з корупцією». При цьому слід враховувати, щопідстави для застосування заходів впливу за корупційніправопорушення з