Генеза та семантико-функціональні особливості звороту "туди й дорога "

зворот туди (кому) й дорога, поширений в українській та російській мовах, досі не був об'єктом спеціальних діахронніх досліджень (він відсутній у нещодавно виданому історико-етімологічному довіднику з російської фразеології О. Біріха, В. Мокієнка, Л. Степанової, в якому зібрано гіпотези щодо генези приблизно 2500 стійких виразів - ідіом та прислів'їв). Проте цей зворот має в певному сенсі унікальні особливості, які відрізняють його від значної кількості стійких сполучень і виявляються на функціонально-семантичному рівні. Це робить зворот туди (кому) й дорога цікавим об'єктом для етнолінгвістічного аналізу.

Передусім слід звернути увагу на те, що цей зворот вживається не для номінації ситуації, а для її оцінки або ж для вираження ставлення мовця до певної події. Другою його особливістю є граматична самодостатність - Туди (кому) й дорога є завершеним реченням з модально-часовими параметрами. Ці функціональні особливості відмежовують зворот туди (кому) й дорога від основного масиву ідіом, які, по-перше, здатні позначати той чи інший фрагмент дійсності (часто поєднуючи позначення ситуації з її оцінкою), а по-друге, позбавлені предікатівності і включаються в речення як один з його компонентів. Разом з тим туди (кому) й дорога характеризується типом значення, притаманним саме ідіомам: значення окремих слів не додається одне до одного, а "переплавляється" і зникає у значенні цілої одиниці. В цьому легко переконатися, звернувшись до словникових статей. Так, чотірітомній словник російської мови подає для виразу туда (кому) и дорога таке тлумачення: "Отримав по заслугам, нечего жалеть "[5, 1, 432]. Отже, в семантиці виразу зникла ідея переміщення в просторі, яка задається компонентом 'дорога', натомість з'явилися ідеї покарання та негативного ставлення до покарання. Переосмислення вихідного образу, який лежав в основі виразу туди й дорога, зближує його з ідіомамі. Але, як уже зазначалося, на відміну від останніх, вираз туди й дорога є предикативне одиницею і виступає самостійним висловлюванням. Втім, нема підстав розглядати його і як прислів'я, оскільки вони є реченнями-висловлюваннями, що мають моралістічній зміст і виражають судження [3, 389], а туди й дорога судження не виражає, а призначене для передачі оцінки певних життєвих ситуацій, про характер яких скажемо далі.

Зазначені особливості виразу туди (кому) й дорога можуть бути пояснені, якщо будуть знайдені відповіді на питання щодо його первісного змісту та характеру семантико-функціонального розвитку.

На відміну від прислів'їв та речень, до складу яких входять ідіоми, висловлювання Туди (кому) й дорога має виразно окреслені комунікативні обмеження: воно вживається як реакція на певне повідомлення. Тому найтіповішою для нього є комунікативна ситуація діалогу, див. (1):

(1) Ті ж, хто стояв у центрі кола, утвореного подібними особистостями, самі дали собі вичерпну характеристику словами, сказаними з приводу смерті іншого великого російського поета, М. Ю. Лермонтова. Брат царя, великий князь Михайло Павлович: "Туди йому і дорога ", Николай I:" Собаці - собача смерть ". Цим цілком довершує сумарний моральний портрет тієї гігантської суспільної піраміди, яку поет викликав в особі Дантеса на поєдинок.

(В. Вересаєв "Пушкін у житті")

Як видно з цього прикладу, один з учасників спілкування, вживаючи вираз туди й дорога, реагує на повідомлення іншого. Зміст повідомлення стосується, як правило, смерті третьої особи. Прагматичний сенс висловлювання Туди (кому) й дорога полягає у вираженні різко негативного ставлення мовця до тої особи, про яку йдеться. У наведеному прикладі його фактично дублює формула Собаці - собача смерть, в якій ідея оцінки виражена в більш експліцітній формі [1] .

За допомогою звороту туди й дорога мовець досягає одразу двох ілокутівніх цілей. По-перше, він виражає свою різко негативну оцінку вчинків певної людини або самої людини. По-друге, використовуючи вираз туди й дорога, мовець схвалює те, що сталося з людиною, про яку йдеться. Специфіка виразу полягає в тому, що його використовують в тих ситуаціях, які стосуються факту смерті людини або чогось такого, що може бути в певному сенсі до неї прірівняне (полону, ув'язнення, суду, викриття злочинів, тяжкого покарання, мук тощо). Отже, цей зворот призначено для того, щоб висловити одночасно дві оцінки: несхвально - щодо дій певної людини та схвальну - Щодо того становища, в якому опинилася ця людина. Найближчий за змістом вираз Так йому й треба багато програє у порівнянні з Туди йому й дорога, бо позбавлений високої міри експресії останнього.

Існували типові комунікативні контексти, в яких було доречно і навіть необхідно вживання розглядуваного виразу. Він входив до групи етікетніх висловів з фіксованою формою та змістом, які стосувалися певних життєвих ситуацій. Вираз туди й дорога використовувався як вербальна реакція одного з учасників спілкування на повідомлення про смерть людини. Суттєво, що факт смерті трактувався в таких випадках як покарання за якісь провини, гріхи, скоєні цією людиною за життя, а вчинки, що призвели до покарання, або ж сама особа різко засуджувалися.

За своїм основним, первісним призначенням зворот туди й дорога стоїть в одному ряді з іншими етікетнімі формулами - реакціями на повідомлення про смерть. До нашого часу дійшли засоби як негативної, так і позитивної оцінки померлого. Серед останніх такі: Хай земля йому буде пером; Царство йому небесне; Упокой, Господи, його душу; Вічна пам'ять; Дай Бог легко в землі лежать, в очи Христа видать; Упокой, Господи, душеньку, прийми, земля, кісточки!; Мир праху, кісток упокій! (останні три див. [1, 1, 239]). Ці вирази вживалися в ситуаціях, коли мовець прагнув виявити своє позитивне ставлення до померлого, яке в нормі збігалося зі ставленням інших членів колективу. Етикет християнського суспільства вимагав, щоб людина, промовляючи такі фрази, перехрестя, тоді як при словах Туди й дорога та більш експресивних, грубо-просторічніх Собаці - собача (і) смерть, Жил собакою, здох псом [1, 1, 235] мовці плювали, щоб захистити себе від можливого негативного впливу мерця.

Звертають на себе увагу відмінності у модальній формі етікетніх формул, які служать реакцією на повідомлення про смерть: звороти типу Хай земля йому буде пером побудовані як побажання-прохання, звернуті до Бога. Їх загальний сенс скеровано на забезпечення померлому доброго посмертного буття; отже, посмертна ситуація мислить в цих випадках як така, що може бути змінена на краще. Що ж до висловів, які призначені для засудження померлого, то в їх формі не міститься ніяких побажань щодо поліпшення його потойбічної участі. Навпаки, мовець може підсилити свою оцінку, реагуючи на повідомлення про смерть словами Щоб і не встав! Отже, для народної свідомості два типи смерті та співвідносні з ними два різновиди етікетніх формул були чітко розмежовані як за змістом, так і формально, зокрема на акціональному рівні.

Для виявлення первісного сенсу виразу туди й дорога Розгляньмо його внутрішню форму. Важливим семантичних компонентом його структури є локатівній прислівник туди. Формально це дейктічне слово, яке в нормі наповнюється референційнім змістом або в ситуації спілкування, або в контексті. Однак у випадках вживання звороту туди й дорога ситуативне встановлення зв'язку між словом туди і якоюсь частиною простору не є обов'язковим. У тих повідомленнях, реакцією на які є зворот туди й дорога, відсутність локатівного компонента є радше нормою, аніж винятком, про що свідчать контексти (1), (2), (3), (4), (5), де локатіва в структурі попередніх висловлювань нема. Оскільки слово туди у звороті туди й дорога, як правило, не співвідноситься з локатівом, його не можна вважати власне дейктічнім словом. Разом з тим очевидно, що у час виникнення звороту це слово було саме дейктічнім і служило для номінації якогось локусу. Встановити, яке саме місце позначало слово туди, можна на основі народних уявлень про смерть та потойбічний світ. Виходячи з семантичного компонента 'покарання за гріхи', притаманного тим ситуаціям, по відношенню до яких вживається зворот, цілком певно можна припускати, що йдеться про пекло, яке і вважалося місцем вічної покути грішників. Таким чином, туди (йому) й дорога буквально означало 'в пекло (йому) й дорога ',' в пеклі йому і місце '. Пор. у цьому зв'язку зворот К чорту помаленьку!, який наводить М. Номис як паралельний до Туди й дорога! [6, № 9543] [2] .

Характерно, що цей вираз, як правило, стосувався тих померлих, що загинули не своєю смертю, часто насильницькою чи раптовою. За народними уявленнями, якщо перед смертю людина не покаявся у гріхах і не отримала розгрішення, вона буде терпіти тяжкі муки в пеклі, які триватимуть аж до Страшного суду. Великими непрощені грішнікамі, що відійшли від Бога і заслуговують на вічну кару в пеклі, вважаються в народі самогубці [3] . Тому цілком закономірно, що зазначений вираз часто вживається як реакція на повідомлення про самогубство, див. (2):

(2) Василь. Скажу тобі, братуха, що без Горпини мені краще в ополонку головою !..

Антон. От ще що вигадав! Нехай накладають на себе руки ті, за котрими є кому жалкувати; а наш брат, бідолаха, загине не своєю смертію, то скажуть: "Туди йому й дорога, ледацюзі!"

(М. Кропивницький "Пошились у дурні ")

Отже, одним із давніх референтів дейктічного слова туди у виразі туди й дорога було пекло як місце вічних мук грішників.

Втім, можливе й інше тлумачення ситуативного змісту слова туди. Якщо сприймати первісний сенс виразу цілком буквально, то слово дорога слід розуміти в його основному, прямому значенні -- як шлях, що кудись веде, займає певну частину простору, має свій початок тощо. У християнських уявленнях про потойбічне існування немає таких образів, які б дали підставу інтерпретувати переміщення померлих на той світ по дорозі, причому переміщення лише грішників, які заслужили покарання. Проте мотивацію буквального змісту звороту туди й дорога можна знайти в архаїчних поганських уявленнях про нечистих покійників (так званих "заложніх"), яких не можна було ховати на кладовищі разом з іншими померлими (питання про заложніх покійників докладно розглянуто в книзі Д. К. Зеленіна "померлі надприродного смертю і русалки "[2, 39-73]). До таких належали, зокрема, самогубці, утоплені, діти, що померли нехрещених, особи іншої віри, люди з чужого роду, подекуди вбиті блискавкою, люди, що запізналіся з нечистою силою, тощо. Вважалося, що нечистих покійників "земля не приймає", а тому поховання їх у землі неминуче спричиняє стихійні лиха: посуху, зливи, заморозки, град. Тому нечистих покійників ховали в особливих, віддалених від житла місцях, як правило, не закопуючи в землю, а лише закидаючи камінням чи гілками (проти чого активно виступала православна церква). Часто нечистого покійника просто скидали в яр, у провалля чи затягали у ГРУЗЬКЕ місце на болоті, де тіло тонуло. Зрозуміло, що нечистих мерців намагалися позбутися чимшвидше.

Якщо припустити, що вираз туди й дорога первісно стосувався акту поховання нечистих покійників, то знаходить пояснення і використання в ньому слова дорога (дорога як шлях, яким покійника відправляли на той світ, себто в ліс, у яр, у провалля, у болото, на смітник тощо) [4] . Коли взяти до уваги, що нечисті мерці вважалися дуже небезпечними для живих, то стає зрозумілим і походження негативної оцінки померлого, яка домінує у виразі туди й дорога. Отже, слово туди можна розуміти як ситуативне позначення конкретного (в кожному випадку іншого) місця, де ховали нечистого покійника. З часом цей первісний зміст забувся, однак зворот зберіг негативну оцінку померлого.

В аналогічній функції могла використовуватися первісно і формула Собаці - собача смерть, омосемічна до звороту Туди йому й дорога. З давніх писемних пам'яток відомо, що тіла нечистих покійників, передусім нехрістіян, подекуди викидали собакам ( "псом поврещі") або закопували там, де й здохлий собак [8, 54]. Пор. у цьому зв'язку галицьке прокляття Розтягалі би ти пси кості! [9, 37]. Див. також відбиття практики поводження із самогубця в І.Нечуя-Левицького: І де та смерть моя забарилась? Якби я не знала, що мене поховають на собачому кладовищі, я б давно сама собі смерть заподіяла ( "Баба Параска і баба Палажка ").

Як зазначає Б. А. Успенський, у зв'язку з уявленнями про те, що нечисті покійнікі прирівнюються до собак, "Вираз собача смерть набуває подвійного сенсу: з одного боку це смерть без покаяння, а з другого - смерть, призначена для собак "[8, 54-55]. Уживання формули Собаці - собача смерть мовець підкреслював чужу, асоціальну, а отже, і нечисту, небезпечну природу померлого, санкціонуючі тим самим відмову від обряду поховання, призначеного для "чистих" покійників [5] .

З'ясування генези виразу Туди йому й дорога дає змогу окреслити його первісний комунікативний статус. Однією з його найдавніших функцій була безпосередня реакція на виконання акції, у ході якої позбуваліся нечистого покійника (див. фрагмент з Гоголя у примітці 4). Ймовірно, що вираз Туди йому й дорога набував і сакральної функції: його виголошення могло означати незворотність присуд щодо покійника, якого тим самим визнавали нечистим, а отже, небезпечним. З часом сакральна фукнція послабилась, редукувалась, і вираз став вживатися як реакція на повідомлення про смерть людини, яка заслужила, на думку мовця, покарання за гріхи і мучітіметься в пеклі. Саме такі вживання і зафіксовані в українській та російській художній літературі.

Стійкі сполучення, які вимовлялося в певних, чітко окреслених життєвих ситуаціях і служили для вираження конкретних комунікативних завдань, М. І. Толстой назвав "народною "Напівфразеологією" ". До неї він зараховував особливі види текстів, що "Виражають побажання, прокльони, ритуальні констатації та своєрідні імперативні стимули чи заборони "[7, 25]. Такі вирази відіграють у народній культурі визначну роль, оскільки функціонують у сакральних ситуаціях, де вімовлене слово набуває статусу дії. Очевидно, одним з таких текстів і був первісно вираз Туди йому й дорога.

Звернімося до розгляду семантичних та функціональних варіацій виразу Туди й дорога, відбитих у літературних творах. Варіювання зумовлене передусім розширенням сфери його вживання. Воно йшло двома шляхами: по-перше, шляхом збільшення типів ситуацій, щодо яких можна було вживати вираз, а по-друге, шляхом варіювання комунікативних функцій виразу, що спричиняло і зміни в його семантиці.

вживанню формули туди й дорога в інших, відмінних від основної (тобто ситуації повідомлення про смерть), життєвих ситуаціях сприяла та обставина, що цей вираз не містить прямої вказівки на контекст смерті чи посмертного буття, як це має місце в інших формулах -- реакціях на повідомлення про смерть (див. приклади вище). Наявне в його структурі дейктічне слово туди (з неокресленім референтом), а також відсутність модально-часової прив'язки робить вираз мобільним щодо комунікативних потреб мовців. Тому ця формула легко може переноситися на випадки, коли предметом розмови є смерть, яка розглядається як реальна загроза у майбутньому, див. (3), (4):

(3) Осел каже коневі: "Будь ласкавий, підсобі мені, будь ласка, а то я підорвусь і здохну! "Кінь не звернув уваги на осла, з досадою промовив: "А мені що до того, що ти здохнеш? Туди тобі й дорога ".

(Казки про тварин, "невчасним жаль ")

(4) Мотря (Фіске). Ну, що, дівка? Від свого солдата звістку отримала мабуть?

Фіска. А ну його! Ухлопают - туди і дорога. З синців не виходила.

Мотря. Та й справді мовити: привільніше без них, без мужиков-то.

(В. Шишков, "Вихор")

У таких випадках вираз туди й дорога вживається передусім для вираження схвалення того розвитку подій, який може призвести до смерті. Висловлюючись таким чином, мовець виявляє також і свою оцінку певної особи, завжди різко негативну. У таких випадках у семантиці виразу туди (кому) й дорога домінують оцінні конотації: 'особа, про яку йдеться, заслуговує найгіршого покарання ',' вона не варта того, щоб за нею шкодувати 'тощо. Аналогічний сенс має вираз у ситуаціях, коли в розмові згадується покійний, до якого мовець ставиться негативно, див. (5):

(5) Зустрівши Дантеса в Бадені, який, як багата людина і барон, весело прогулювався з капелюхом набакир, (вел. кн.) Михайло Павлович три дні був засмучений. Коли графиня Сологуб-мати, якувін дуже любив, запитала у нього про причину його розлади, він відповів: "Кого я бачив? Дантеса!" - "Спогад про Пушкіна вас стривожило? "-" О, ні! туди йому й дорога! "-" Так що ж? "-" Да сам Дантес! бідний! - Подумайте, адже він солдат ". Всі це було в ньому - не прикидається, але такий був склад ідей.

(В. Ф. Одоєвський "Щоденник")

Якщо ж у розмові згадувався покійнік, до якого мовець не ставився негативно або прійнаймні не афішував свого негативного ставлення, було прийнято промовляти формулу типу Царство йому небесне.

Крім комунікативних ситуацій, у яких йдеться про смерть, зворот туди й дорога вживається як реакція на повідомлення про покарання людини чи такі події, які розцінюються як життєвий крах. Різновидом типової комунікативної ситуації, представленої в (1), є ситуація (6), де зворот використовується не як репліка у відповідь на повідомлення, а як безпосередня реакція мовця на певну подію, що відбулася перед його очима.

(6) Берко і Волько (приступають до Гострохвостого). Ходім в суд позиватися. Ви нас дурили.

(Гострохвостій хоче втекти, жиди його ловлять за руки і ведуть з двору)

Берко і Волько. Гвульт! До суду його! Гвульт! (Виходять з Гострохвостім)

Євфросина та інші. Отуді тобі дорога!

(І.Нечуй-Левицький "На Кожум'яка ")

Наскільки широко можуть варіюватися прагматичні змісти звороту туди й дорога, демонструє контекст (7). Це фрагмент з діалогу Раскольникова та його слідчого Порфирія Петровича під час слідства. Йдеться про декларовану Раськольниковим право "особливих" людей проливати кров людей "звичайних". Одним з аргументів героя на користь цього права є те, що "звичайні" люди забезпечили собі системою карних установ, отже, вони можуть захиститися від "особливих" людей, яких іронічно названо тут "Злодіями", тобто злочинцями. Вживаючи вираз туди йому й дорога, Раскольников хоче створити у співрозмовника враження, що не тільки не належить до злочинців, а й засуджує їхні дії та визнає право закону їх карати.

(7) - ... Ось він говорив зараз, що я кров дозволяю. Так що ж? Суспільство адже занадто забезпечено посиланнями, тюрмами, судовими слідчими, каторга, - чого ж турбуватися? І шукайте злодія !..

- Ну, а коли сищем?

- Туди йому й дорога.

(Ф. Достоєвський "Злочин і покарання ")

В усіх розглянутих випадках залишається інваріантнім різко негативне ставлення мовця до людини, яка є об'єктом висловлювання Туди й дорога.

Для українського народного мовлення характерна ще одна комунікативно-прагматична роль виразу туди (кому) й дорога: в деяких ситуаціях він вживається як прокльони. Його прагматичний зміст аналогічний до змісту прокльонів щоб він пропав, бодай він зсліз і т.п., а буквальний сенс можна представити так: "хай N загине й опиниться у пеклі ". Висловлювання Туди (кому) й дорога! набуває сенсу прокльони лише в умовах певної комунікативної ситуації, передусім гострого конфлікту, сварки, бійки тощо, див. (8) [6] :

(8) Шкандібіха. Сучков!  Чоловіка, кажеш, віпхнула з хати, а сама напилася, що й лик НЕ в'яжеш! .. З своїм чортова родом зібралася та й зіпаєш? .. Вон, п'яниці, з моєї хати!

Кнур. Отуді до лихій годині! Отак тепер багачі гостей шанують!

Шкандібіха. А що ж, це ви в шинок прийшли, що розпустили свої Гуки та співи? Моя хата зроду-віку такого не бачила!

Кнур. Ходімо, жінко, ходімо, дочко ... Прощай, Наталко. Не подумай, що ми на тебе гніваємося.

Виходять Кнур, Кнуріха і Маруся.

Шкандібіха. Туди вам і дорога, п'яниці непросіпні! Плювати я хотіла на ваш гнів.

(Панас Мирний "Лимерівна")

Зазначені формально-семантичні особливості виразу (наявність сігніфікатівно порожніх елементів туди та йому, відсутність модально-часових ознак) сприяли тому, що він почав вживатися у випадках, коли мовець дає оцінку не особі, а предмету; найчастіше йдеться про ситуації зникнення, руйнацію або втрати чогось. Вживання виразу туди (чому) й дорога може мотивувати наявністю в ситуації аспекту 'незворотність': використовуючи цей вираз, мовець підкреслює, що не збирається докладати зусиль для пошуків чи повернення об'єкта, не має наміру щось змінювати в тому, що сталося, тощо. У таких вживання, як правило, зберігається компонент 'об'єкт не вартий того, щоб за ним шкодувати ', притаманний семантиці звороту туди (кому) й дорога у канонічних ситуаціях. У деяких випадках цей компонент може ставати визначальним, див. (9):

(9) Дніпро ріже лівий берег і потроху ковтає шведські вали. Хутко, певне, у воді буде і самий пам'ятник, невисокий обеліск на сірому підмурівку: берег підрізано вже просто під ним. А втім - може туди йому й дорога, цьому пам'ятнікові, збудованому переможно Росією на поневолення України.

(С. Єфремов "Щоденники")

Звернімо увагу ще на два вживання виразу туди й дорога, де він служить нестандартним прагматичним цілям. Незвичність обох контекстів зумовлена використанням у них займенник першої особи однини, що цілком невластивих для виразів, які передають різко негативну оцінку об'єкта. У (10) зображено ситуацію крайньої розгубленості людини, яка втратила здатність висловлюватися логічно. Початок репліки (Бог правдивий, бог всемогутній ... все бачить) є клятьбою у невіновності з покликанням на Бога ( "Бачить Бог, що я не брав валюти"), а продовження фрази (а мені туди й дорога) віхоплюється у героя, очевидно, як реакція на внутрішнє визнання власної злочинності, бо валюту він таки брав. Дві наступні фрази побудовані за тою ж самою схемою: заперечення вини та опосередковане її визнання.

(10) - Откуда валюту взял? -- задушевно запитали Никанора Івановича.

- Бог правдивий, бог всемогутній, - Заговорив Никанор Іванович, - все бачить, а мені туди й дорога. В руках ніколи не тримав і не підозрював, какая такая валюта! Господь мене наказує за скверну мою, - з почуттям продовжував Никанор Іванович, то застібаючи сорочку, то розстібаючи, то хрестячись ...

(М. Булгаков "Майстер і Маргарита ")

В (11) мовець вживає формулу туди й дорога у відповідь на докори у грішному житті, визнаючи тим самим свої провини.

(11) (Ніса:) Мені здається, що ти розбійник і тобі бути повішення.

(Чужехват:) Туди й дорога, а що Пожити солодко, так то моє, за приказкою "что взято, то свято".

(А. Сумароков "Опікун")

Обидва випадки, в яких використання виразу туди й дорога відхиляється від мовленнєвого стандарту, слід розглядати як оказіональні, що служать меті художньої виразності. Проте в них зберігається інваріантній зміст виразу, який дозволяє читачам правильно зрозуміти наведені фрагменти.

Таким чином, зворот туди й дорога виявляє широкі потенції не лише до комунікативного, а й до семантичного варіювання, використовуючи у різних ситуаціях, так чи інакше пов'язаних з ідеями провини, гріха, покарання, гибелі. Зрозуміло, що таке варіювання утруднює словниковий опис фраземі, що призводить до явних огріхів у лексікографічній практиці, коли ілюстрація та тлумачення погано співвідносяться. Найстійкішім компонентом, який можна вважати семантично домінантою цього звороту, є негативна оцінка об'єкта висловлювання - людини чи предмета. Наявність такої оцінки зумовлена тим комунікативним завданням, для перевісно якого і було призначено зворот туди й дорога: закріпити вербально акцію відправлення на той світ нечистого покійника. Несхвально оцінка такого покійника відбилася в негативній конотації, що розвинулася у цього звороту, а це послужило підставою для поширення сфери його вживання на випадки, коли померлого засуджували, зневажали, ставилися до нього з презирством тощо незалежно від від виду смерті і способу поховання. З часом висловлювання туди й дорога стало вживатися і поза контекстами смерті-покарання, зберігаючи прагматичний зміст різкого осуду об'єкта висловлювання.

Список літератури

Даль, ПРН - Даль В.І. Прислів'я, приказки та примовки російського народу. Сборник в 2 томах. - СПб., 1997.

Зеленін - Зеленін Д.К. Вибрані праці. Нариси російської міфології. Померли неприродною зміряв і русалки. - М.: Індрік, 1995.

Жуков - Жуков В.П. Прислів'я// Лінгвістичний енциклопедичний словник. - М.: Радянська енциклопедія, 1990.

Макаров - Макаров М. Стародавні и нові божби, клятви і присяги росіяни// Праці і літописи Товариства історії і старожитностей російських. Ч. IV, кн. 1. - М., 1828.

МАС - Словник російської мови. У чотирьох томах. Под ред. А. П. ЄВГЕНЬЄВА. - М.: Рус. мова, 1985-1988.

Номис - Українські приказки, прислів'я і таке інше. Уклав М. Номис. - К.: Либідь, 1993.

Толстой - Толстой М.І. Мова та культура// Толстой М.І. Мова і народна культура. Нариси з слов'янської міфології і етнолінгвістика. - М.: Індрік, 1995.

Успенський - Успенський Б. Міфологічний аспект російської експресивної фразеології// Антисвіти російської культури. Мова, фольклор, література. - М.: Ладомир, 1996.

Франко Іван. Галицько-руські народні приповідки./В 3 томах, 6 випусках. -Т.3. - Львів, 1909.

ФСУМ - Фразеологічний словник української мови. - К.: Наук. думка, 1993.

[1]  Про негативне забарвлення, притаманне міфологемі собаки в традиційній слов'янській культурі, див. [8, 44-60, 64-69].

[2]  Вживання дейктічного слова для номінації небезпечного об'єкта чи локусу фактично є евфемістічною заміною з метою убезпечитися від негативного впливу, який може викликати вимовляння прямої номінації. Пор. вживання дейктічніх слів у галицькому прокльоні: Щоб ти не був ні ту ні там!, тобто 'ні серед живих, ні серед мертвих' [9, 395].

[3]  Як з боку церкви, так і з боку простолюду ставлення до самогубців завжди було різко негативним. Як зазначає один з перших дослідників російської народної культури М. Макаров, "смерть," по полюванню кличе ", як говорять прості люди, є" смерть беспокаянная, сором і мука вічна! "" [4, 199].

[4]  У буквальному сенсі, дуже близькому до первісного, вжито цей зворот у Миколи Гоголя:

На могилі лежав камінь, зарослий травою. Цей камінь потрібно підняти! - Подумав дід і почав обкопувати його з усіх сторін. Великий проклятий камінь! ось, проте ж, упершись міцно ногами в землю, пхнув він його з могили. Гу! - Пішло по долині. Туди тобі і дорога! Тепер жвавіше піде справа ( "Зачароване місце ").

Слово туда зберігає свою вихідну дейктічність, а дорога вказує на переміщення в просторі. Формула вимовляється негайно після моменту падіння каменя, а власне, тоді, коли камінь ще падає (буквально - "в дорозі"). Єдина відмінність - вираз вжито не по відношенню до заложного покійника, а по відношенню до каменя, скинутих з могили. Контекст прекрасно передає відчуття задоволення і полегшення, що відчуває дід, усунувши камінь. Те саме, очевидно, відчували і наші предки, позбувшись небезпечного мерця.

[5]  Пор. характерне поєднання експресивної номінації пес як виправдання вбивства та виразу туди й дорога:

- Ех, люди похилого віку, люди похилого віку. Що ви наробили? Людини наповненого вбили. Як звірі - вбили.

- Собака він, а не людина, - бадьорилися селищні. - Туди й дорога.

(Вол. Вєтров "Кедровий дух")

[6]  В аналогічній функції (близькій до прокльони) вжито цей вираз у тексті Г.Квітки-Основ 'яненка, що використано як ілюстрацію у [10, 263]:

Коли було побачить [Тихон], що чоловік ... йде в шинок, то і скаже:

- Туди ледачому і дорога! (Г.Квітка-Основ 'яненко)

Пояснення змісту цього виразу, яке подається у словнику ( "уживається для вираження схвалення на те, що когось справедливо покарано, чи його чекає невдача "), не враховує функцію звороту в такого роду комунікативних ситуаціях.