МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Пятигорськ ДЕРЖАВНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

реферат

Про деякі проблеми сучасної англійської лексикографії

Підготував:

студентів перекладацького ф-ту

IV курсу

група 405

Євдокимов Д.О.

Керівник:

Леонович О.А.

Пятигорськ 2001

ПЛАН

Вступ -

Місце лексикографії серед лінгвістичних дисциплін - 3

Лексикографія як одна з наук про мову - 5

Типи існуючих словників - 8

Шляхи розвитку лексикографії - 10

Словники «замкнутих множин» - 21

Словник альпіністської лексики - 22

Словник альпіністських команд - 27

Бібліографія - 29

1. ВСТУП

1.1 МІСЦЕ Лексикографія СЕРЕД лінгвістичних дисциплін

Слово «лексикографія» грецького походження, lexikos - що відноситься до слова, словниковий і grapho - пишу. Отже, лексикографія означає: «пишу слова» або «пишу словники». У сучасному значенні лексикографія - це теорія і практика складання словників, головним чином мовних, лінгвістичних, на відміну від немовних, енциклопедичних.

Лексикографія як науковий термін з'явилася в широкому ужитку порівняно недавно. Наприклад, в енциклопедичному словнику Брокгауза і Ефрона (1896, т. XVII) немає статті на слово «лексикографія», проте є стаття на слово «лексикологія». Справедливості ради слід зазначити, що в статті «словник» цього ж довідника є слово «лексикографія», де воно є синонімом словосполучення «словникова техніка».

В енциклопедичному словнику братів А. и И. Гранат (1916, т. 26) вже є стаття на слово «лексикографія», яка визначається як «наукові способи обробки словесного матеріалу мови для складання лексикону». Відзначимо в цьому визначенні акцент на «наукові способи обробки».

У першому виданні «Великої радянської енциклопедії» (1938, т. 36) у статті на слово «Лексикографія» дано: «Лексикографія (грец.), робота зі складання словників». І тільки в другому (1953, т. 24) і третьому (1973, т. 14) виданнях цей термін тлумачиться досить сучасно: «Лексикографія - розділ мовознавства, що займається практикою і теорією складання словників» (Вікіпедія, 3-е изд. 1973, т. 14).

З іншого боку, статті на слово «лексикографія» нема в енциклопедії «Британіка», ні в енциклопедії «Американа», хоча в обох є статті на слово «словник». Відсутність терміну «лексикографія» в таких солідних сучасних довідниках, як британська й американська енциклопедії, аж ніяк не випадково. Це пояснюється, по-перше, молодістю лексикографії як науки і, по-друге, тим, що навіть серед самих мовознавців досі ще йде суперечка, чи є лексикографія наукою, точніше, частиною науки про мову, або ж вона просто техніка складання словників, у кращому випадку, мистецтво їх складання.

Відомий іспанський лексикограф X. Касарес у своїй широко відомій книзі «Вступ до сучасної лексикографії» (яка перекладена на російську мову) стверджує, що лексикографія - це техніка та мистецтво складання словників. (Згадаймо визначення «лексикографії» в першому виданні Вікіпедія: «робота зі складання словників ».)

Відомий англійський лексикограф, автор знаменитих довідників з англійської і американському сленгу Ерік Патрідж, що присвятив все своє життя складання словників, не випадково назвав свою останню книгу, плід багаторічних розвідок в області словникарства, так: «Благородне мистецтво лексикографії як об'єкт занять і досвід пристрасного його прихильника».

Навіть Ф. Гоув, головний редактор третє видання словники Вебстера (1461 р.), найбільшого лексикографічного підприємства нашого часу, пише у програмній статті «Успіхи лінгвістики і лексикографія»: «Лексикографія ще не наука. Мабуть, вони ніколи не буде наукою. Проте це складне, топке і часом всепоглинаюче мистецтво, яке потребує суб'єктивного аналізу, довільних рішень і інтуїтивних доказів ".

1.2 Лексикографія ЯК ОДНА З НАУК Про МОВІ

Існує, однак, інша точка зору на лексикографії. Її прихильники вважають, що лексикографія - це не просто техніка, не просто практична діяльність зі складання словників і навіть не мистецтво, а самостійна наукова дисципліна, що має свій предмет вивчення (словники різних типів), свої наукові та методологічні принципи, свою власну теоретичну проблематику, своє місце серед інших наук про мову.

Вперше цю точку зору на лексикографії з усією певністю висловив відомий радянський мовознавець академік Л. В. Щерба. У передмові до російсько-французького словника (1936 р.) він писав: «Я вважаю вкрай неправильним те зневажливе ставлення наших кваліфікованих лінгвістів до словникової роботі, завдяки якому майже ніхто з них ніколи нею не займався (в старі часи це за гроші робили випадкові любителі, які не мали рішуче ніякої спеціальної підготовки) і завдяки якому вона отримала таке безглузде назву «Складання» словників. І дійсно, наші лінгвісти, а тим більше наші «укладачі» словників переглянули, що робота ця повинна мати науковий характер і ніяк не перебувати в механічному зіставленні якихось готових елементів ».

Розвиваючи висунуті в 1936 р. положення, Л. В. Щерба публікує і 1940 р. статтю (стала потім широко відомою і за кордоном), в якій на великому фактичному матеріалі починає розробляти основні теоретичні питання лексикографії. Л. В. Щерба мислив написати кілька статей (етюдів, як він їх називав) з загальної теорії лексикографії, в яких мав намір обговорити такі важливі проблеми, як основні типи словників, природа слова, значення і вживання слова, побудова словникової статті у зв'язку з семантичним, граматичним і стилістичним аналізом слова та ін Однак передчасна смерть завадила здійсненню цього задуму. П. В. Щербою був написаний лише перший етюд «Основні типи словників », який починався таким добре відомим зараз положенням:« Одним з перших питань лексикографії є, звичайно, питання про різні ти-пах словників. В основі його лежить ряд теоретичних протиставлення, які й необхідно розкрити ». З тих пір теза про те, що лексикографія - це не тільки практика складання словників, але і теоретична наукова дисципліна, міцно увійшов в ряд відправних положень радянської лексикографічної школи.

Тут, однак, можна поставити запитання: чи таке велике гостріння має антиномія «наука або мистецтво »для лексикографії? Адже ясно, що в тому і в іншому випадку складанням словників слід займатися, бо вони потрібні; потрібно багато хороших і різних словників. На це з усією певністю слід відповісти, що це питання має принципове значення, і ось чому.

Що таке наука взагалі? Які її найважливіші риси? Основними і найважливішими рисами науки, будь-якої наукової дисципліни є наступні: наявність системи знань і необхідність їх об'єктивного дослідження. Ці дві істотні риси взаємопов'язані, тісно переплетені, бо тільки тоді можна будувати адекватну дійсності систему знань, коли ця дійсність буде об'єктивно вивчена. У застосуванні до лексикографії це виглядає наступним чином.

Якщо прийняти тезу про те, що лексикографія є мистецтво, то тоді відкриваються двері суб'єктивному розуміння завдань і предмета лексикографії, прийомів і методів її дослідження, суб'єктивну вирішення її проблем. Навряд чи такий підхід буде плідний і вже ніяк не науково об'єктивний. Якщо ж прийняти тезу про те, що лексикографія є просто техніка складання словників, якийсь вид суто практичної діяльності, то тоді доведеться передати інших наук (лексикології, семантиці, стилістиці, етимології і т. п.) вирішення всіх теоретичних питань, і лексикографія повинна буде використовувати лише готові рішення цих наук. Навряд чи це буде плідно, бо інші науки про мову недостатньо добре знайомі з положенням справ в лексикографії. Отже, вони будуть вирішувати питання лексикографії зі своїх позицій, зі своїх точок зору, а тому ущербно для лексикографії. Таким чином, теза про те, що лексикографія є наука, є єдино правильною і найбільш плідним. З цього випливає, що лексикографія як наука має свій власний предмет дослідження, свої спеціальні методи дослідження, свою структуру, своє місце серед інших лінгвістичних дисциплін.

Як і всяка наука, лексикографія має дві сторони: науково-теоретичну і практично-прикладну. Перша (теоретична лексикографія) ставить загальні теоретичні проблеми і працює над їх вирішенням. Друга (практична лексикографія) займається безпосередньо складанням словників різних типів на базі теоретичних рішень основних проблем. Звичайно, поділ лексикографії на дві частини у вищій мірою умовно. Ці дві сторони лексикографії йдуть завжди разом, вони взаємопов'язані: лексикограф-теоретик не може займатися голим теоретизування без роботи над конкретним матеріалом, без участі в якійсь практичній лексикографічної роботі, і, навпаки, ніякої лексикограф-практик не може зануритися тільки в свою чисто емпіричну роботу, не знаючи новітньої проблематики лексикографії як науки. Тим не менше, принципове розмежування двох сторін лексикографії надзвичайно важливо.

З викладеного вище можна зробити висновок, що термін «лексикографія» має в даний час три значення: 1) наука, точніше, особлива область мовознавства, що вивчає принципи складання словників різних типів; 2) сама практика словникарства, тобто складання словників; 3) сукупність словників даної мови.

Будучи частиною науки про мову, лексикографія тісно пов'язана з такими лінгвістичними дисциплінами, як лексикологія, семантика, стилістика, етимологія, фонології і т. і. З цими дисциплінами лексикографія має спільну проблематику. Часом вона використовує результати їх досліджень, а часто й випереджає їх у вирішенні деяких проблем.

Таким чином, поступово, крок за кроком, лексикографія оформляється і самостійну лінгвістичну дисципліну, стаючи рівноправною серед інших мовознавчих наук.

2. ТИПИ СЛОВАРЕЙ

Існуючі типи словників різноманітні. Ця різноманітність пояснюється, перш за все, складністю і багатоаспектністю самого об'єкта лексикографічного опису, тобто мови. Крім того, численні потреби суспільства в отриманні самої різної інформації про мову також ускладнюють і розширюють репертуар словників. Практично немає ніякої можливості дати в одному словнику всю в тій чи іншій мірі вичерпну інформацію про мову, яка задовольнила б в рамної мірою все суспільство в цілому і окремі сто шари і зокрема. Саме тому в лю-бой національної лексикографії ми знаходимо десятки, і то й сотні словників різних типів.

Розподіл словників на типи відбувається, як кажуть класифікатори, по різних підставах: у залежності від мети словника, його обсягу, порядку розташування у ньому слів, об'єкта опису і т. д. Багато із зазначених моментів накладаються один на одного, об'єднуючись в словнику одного і того ж типу, інші стоять окремо, служачи підставою для словників абсолютно відмінного типу. Необхідно відзначити, що в науці про мову поки що немає скільки-небудь загальноприйнятої типології словників, хоча спроби створити таку робилися багатьма лінгвістами, зокрема Л. В. Щербою, П. Н. Денисов, Б. Кемадой, Я. Мал-кілом, Л. Згустой та ін

Отже перерахуємо ж основні типи існуючих словників.

Перш за все напевно необхідно згадати перекладні словники. Переказний словник - це такий словник в якому зміст слів однієї мови розкривається за допомогою іншої мови або мов. Існують два види таких словників: двомовні і багатомовні. Найчастіше зустрічаються двомовні словники тому мають велику прикладну цінність, а багатомовні потрібні в тих рідкісних випадках, коли до одного слова треба підібрати кілька різномовних еквівалентів.

Наступна група словників це одномовні словники. До цієї групи відноситься цілий ряд лінгвістичних словників що пояснюють і розкривають зміст слів і явищ за допомогою однієї мови. Зазвичай такі словники оперують у досить вузьких рамках різних лінгвістичних явищ. Наведемо кілька прикладів одномовних словників.

Тлумачні словники. Це одна з найбільш поширених типів одномовних словників. У них вказані всі відомості про слово, даються його характеристики з усе сторін (орфографічної, орфоепічні, граматичної, семантичної, стилістичної, етимологічним). З огляду на свою універсальність ці словники часто є базою для створення інших типів словників, наприклад синонімічних, фразеологічних і пр.

Діалектні та регіональні словники. Ці словники описують лексику одного діалекту чи групи споріднених діалектів. Регіональні словники описують лексику варіантів мови (наприклад англійської в США, Британії, Канаді).

Словники сленгу. Сленг - це просторічні, часто нелітературних лексика, яка має яскраво виражену емоційно-експресивну забарвлення. Існує досить багато подібних словників для різних мов. Це дозволяє точніше передавати відтінки сенсу в різних художніх текстах.

Словники мови письменників. Лексикографія має у своєму розпорядженні досить великою кількістю довідників, які відображають лексичний склад творів поетів і прозаїків.

Історичні словники. Довідники фіксують лексику минулого стану мови на відміну від поточного його стану. Історичний словник пояснює слова, що належать до одного або декількох періодів розвитку мови. Він показує зміни їх форми, значення, стилістичної приналежності.

Словники неологізмів. Словники відображають нову лексику мови, не знайшла поки місця в тлумачних чи інших словниках.

синонімічні словники. Словники реєструючі синоніми та слова близькі за значенням. Такі словники діляться на два типи: пояснювальні і словники-інвентарі. Перші не тільки реєструють синонімічні ряди, а й дають опис семантичних, стилістичних та інших особливостей членів даного ряду. Другі тільки призводять синонімічні ряди, але не описують відмінності між їхніми членами.

фразеологічні словники. Ці словники присвячені аналізу фразеологічного фонду мови, її ідіоматику. Приводять найбільш відповідні еквівалентні конструкції.

Словники іноземних слів. Ці фіксують ті слова мови, що проникли в дану мову з іншого, і що важливо все ще відчуваються в системі приймаючої мови, як іноземні.

Словники висловів, крилатих слів, приказок.

Етимологічні словники. словники цього типу намагаються встановити походження слова, його початкову форму і первинне значення. Вони нечисленні і як правило привертають інформацію з інших мов.

3. ШЛЯХИ РОЗВИТКУ Лексикографія

У всьому є свої шаблони і штампи. У словниковому справі намітилися свої традиції визначення жанрів. Їх асортимент досить стабільний і тримається в мовознавстві досить стійко. Тим часом резерви розширення типів словників далеко не вичерпані. Тільки про них не прийнято говорити. Наскільки можна судити з досить великою лексикографічної літератури, присвяченої майбуття словників, звичайно зачіпається проблема вдосконалення техніки їх складання, а не їх типи. У дуже грунтовної і багатою матеріалом роботи відомого німецького мат Вольфганга Мюллера, названої "Словники майбутнього або Terrae incognitae" (1998), порушується питання про п'ять типах нездійснених словників: 1) продуктивних словотворчих елементів, 2) "помилкових друзів", 3) залежних місцевому конструкцій, 4) неологізмів, 5) лексики сексу.

Зараз спостерігається положення, коли той чи інший словник для однієї мови є, а для іншого немає. Цілком зрозуміло, що тут багате поле діяльності, і про більш-менш вичерпному охоплення матеріалу не може бути мови. Однак поділитися деякими міркуваннями з цього приводу видається не зайвим, оскільки вони могли б послужити деяким імпульсом розширення профілів словників.

У лексикології існують два підходи до номінаціями: семасіологіческій (від слова до референта) і ономасіологіческій (від референта до слова). Словники будуються на одному із цих принципів. Ономасіологіческій (понятійний) практикується значно рідше. Незважаючи на наявність словників таких авторів, як Ф. Дорнзайфф; X. Верле/Х. Еггерс; П. Роже; В.В. Морковкин; Н.Ю. Шведова (в 6 томах), ономасіологіческая трактування в лексикографії представлена недостатньо, особливо для детальної презентації окремих полів і тематичних груп. Для цього напрямку відкриваються широкі перспективи, перш за все для окремих сторін повсякденного комунікації та повсякденній мові.

Загальним недоліком ономасіологіческіх словників є їх віддаленість від сфери спілкування, від мовного застосування зареєстрованих слів. Напрошується побажання на адресу ономасіологіческіх словників, щоб вони були подалі від номенклатурної інвентаризації та ближче до комунікативної виправданості їх підносили матеріалу.

Багато дисертації підходять впритул до того, щоб продовжити роботу і подати практичні результати у вигляді словника, але цього не реалізують. Причин тут кілька (між іншим брак часу при обов'язковості завершення дисертації в аспірантський термін). Не в останню чергу позначається і те, що словникове додаток до дисертації розкриває її недоліки і слабкі сторони. Цінність роботи (особливо практична) при цьому страждає.

Лексікографірованіе одиниць крупніше слова пов'язане з додатковими ускладненнями. Якщо для фразеологізмів, прислів'їв, крилатих виразів, прийме і т.п. все-таки ж розроблена методика їх подачі в словниках і для них створені особливі лексикону, то такі явища, як комунікативні КЛІШ, команди (військові, спортивні, "дитячі", альпіністські, "хірургічні" та інші професійні) в словниках представлені абсолютно недостатньо. Одна сторона проблеми - це постаратися подібні стереотипи спілкування включити в загальні словники, а інша - створити особливі спеціалізовані одно-і двомовні довідники мовних формул. Істоти-ющіе розмовники звичайно занадто елементарні, неповні і примітивні, так що поставлене завдання вони виконують тільки в дуже обмеженій формі.

Ні словників ІДІОМАТІЧНИХ синтаксичних конструкцій.

Хіба не потрібні такі типи словників:

Словники ЗВЕРНЕНЬ, особливо їх лексичного наповнення в різних мовах в офіційних умовах і побутово-розмовної середовищі, із застосуванням звань і титулів і без них, з урахуванням можливості і неможливості анонімного звернення, з використанням емоційного забарвлення (рідненький, лапочка) і без неї, із застосуванням особливих морфологічних форм, не виключаючи словотворчих перетворень власних імен та залучення прізвиськ, з прийняттям до уваги модифікації синтаксичної позиції у висловленні (початкової та вступної), лексичної безеквівалентності стереотипів порівнюваних мов.

Незважаючи на наявність ряду навчальних посібників, немає словників етикетні фраз, стереотипних для самих різних життєвих ситуацій.

Відсутні словники ХОНОРАТІВОВ (виразів ввічливості) і ГУМІЛАТІВОВ (виразів хамства), а також пов'язаних з етичним аспектом виразів лестощів, антипатії, самоподачі, оцінки адресата і т.п.

Вкрай необхідні особливо для практичного вивчення іноземної мови словники МЕТАКОММУНІКАТІВНИХ виразів, які, за межами самого предмета (утримання) розмови, стосуються "техніки" ведення бесіди: способу вираження думок, форми викладу, відносини співрозмовника до обирається оформлення мови, тобто зовнішніх моментів участі в спілкуванні, "обслуговування" безперебійності і надійності "каналу зв'язку". Метакоммунікатівние висловлювання стежать за зрозумілістю, нормативністю, дотриманням витримування необхідних параметрів мови (тема, гучність, чіткість артикуляції, ясність викладу), регулюють ведення діалогу та керування ним: захоплення ініціативи та її відстоювання, введення та підготовка власних слів, переривання, контроль уваги і розуміння, виправлення хибності й оцінка обраних засобів вираження, зауваження по приводу настрою, фізичного і психічного стану співрозмовника і його мовних умінь і здібностей, а також доречності теми, зосередженості на нею і врахування умов протікання розмови.

Дуже важливі словники ФАТІЧЕСКІХ виразів (службовців встановлення, підтримання та припинення мовних контактів). Які словники враховують такі вирази, як "Знаєш що, давай ми краще підемо ось цією дорогою".// "Зрозумій ти, твоє пропозиція не пройде ".//" Подумати тільки! Він свого добився! "/ /" Врахуй, більше я про це говорити не буду "і т.д. Лексікографірованіе цих кліше має відбутися.

Ні словників мовних стимули і РЕАКЦІЙ, поддаківаній, погоджень, заперечень, спростувань, заперечень, аргументацій.

Цікаві для прагмалінгвістікі, але дуже складні для складання словники МАНІПУЛЯТИВНОГО мовних технік, типових конструкцій здійснення різних типів обману, введення в оману, моделей лицемірних, святенницьких висловлювань і т.п. Словники багатьох інших різновидів комунікативних стереотипів перерахувати тут у повному обсязі не є можливим.

Висловлені тут пропозиції безумовно багато в чому дискусійним, попередніми, вимагають критичного аналізу та доопрацювання, але незважаючи ні на що, вони все ж таки заслуговують на увагу. У зв'язку з цим доводиться стикатися з положенням зачарованого кола. Лексікографірованію того чи іншого явища має передувати його теоретичне осмислення, облік системних зв'язків, обгрунтування практичної доцільності задуму. Проти цього нема чого заперечити. Починати з теорії утопічно і навряд чи здійснимо - адже вона виводиться з матеріалу, якого поки немає. Чи не є більш прийнятним компромісне рішення почати збір матеріалу після попереднього уявлення про суть обраного явища, нехай при цьому будуть неясності (чи належить виділений приклад до описуваного типу чи ні), потім, коли корпус відібраного буде вже мати достатній обсяг, повернутися до уточнення принципів визначення шуканого поняття і на наступному етапі по виділеним критеріям порядок як словник, так і тлумачення. Побоювання перед таким перескакуванні і забігів вперед призвело до того, що багато важливих лексичні пласти залишилися невивченими.

Отже, які ж словники ще не народилися? Ні словників окремих ЧАСТИН МОВИ. Співвідношення частин мови в порівнюваних мовах може бути різним. Особливо важливі двомовні словники частин мови. Відобразити стройові закономірності, не звертаючись до словника, можна лише дуже поверхово. Встановлення меж діалектів, предикативу, категорії стану, модальних слів, часток за межами лексікографірованія без повноти кількісного представництва класів слів не може бути уточнено.

Складність ідентифікації частеречной приналежності незмінних слів, поряд з іншими причинами, гальмує їх лексікографірованіе. Пропорція частин мови змінюється залежно від сфери застосування мови: у науковому стилі більше іменників, в розмовному їх відсоток сильно знижується, там функціонування дієслів набуває велику частотність і своєрідність. Поки що в цьому напрямку словники свого завдання не вирішили.

СІНСЕМАТІЧЕСКІЕ частини мови представлені в особливих, призначених для кожної з них словниках ще рідше. Ні комплексних словників займенників, дейктіческіх, службових, полуслужебних незнаменательних слів, хоча є словники та близькі до них словники, частково вже вирішили це завдання.

Ні словника РАХУНКОВОЇ-кількісної слів.

Ні словників вигук, Стереотипна Вигуки (ЕКСКЛАМАТІВОВ), звуконаслідування.

Лексична семантика так складна і різноманітна, що відображення її в словниках продовжує залишатися вічною темою. Слід згадати дезідерати А) ономасіологіческого/ідеографічного і Б) семасіологіческого напрямку. В) З ономасіологіі

Ні словника просторової і тимчасової номінацій.

Ні словника лексики причинно-наслідкових відносин.

Ні ідеографічного словника СВІТ ДИТИНИ з колом понять, актуальних для дитячого віку, з так званими "дитячими" словами, з комунікативними кліше спілкування з дитиною (звернені до нього мовні стимули - команди, застереження, поради, осуду - і реакції-відповіді на них з боку дитини).

яких бракує словників ідеографічного профілю безліч.

Бідою багатьох історичних словників виявляється те, що вони швидше фіксують окремі діахронічно зрізи, ніж простежують становлення сучасної семантики лексичної одиниці. Ще живий академічний погляд у минуле, що оберігає від негараздів всього сьогоднішнього, що веде від необхідності осмислити сучасний стан лексики.

Конфлікт денотативного і етимологічного значення, дезорієнтує внутрішня форма повинні були б викликати до життя посібники лексикографічного напрямки і дидактично (в основному для вивчення мови як рідної, так і іноземного) виправдані.

У нас немає словників ЕТІМОЛОГО-ОНОМАСІОЛОГІЧЕСКІХ, пов'язаних з особливим ключовим поняттям, наприклад: кінь: слав, кінь, кіннота, тюрк, кінь, франц. шевальє, шваль, Гренуй, іподром, гіппологія, гіпопотам, італ. кавалер, ка-валерия або земля: рос. (індо-евр.) зі значеннями планета, суша, поверхню, грунт, матеріал, країна, ділянка користування та ін: лат. terra incognita, тераріум, теренкур, тер'єр, тераса, Телур (хімічний елемент), гумус, homo (людина, тобто "що вийшов із землі - библ. образ), гомункул, гуманізм, гуманний, гуманітарний, гріючи, апогей, перигей, географія, геометрія, геологія, Георгій, автохтон (місцевий, пов'язаний з землею), нім./англ. ландшафт, Голландія, Ісландія, Компьютерленд, ландскнехт, ландтаг, лендлер (танець), слав, змія (повзе по землі).

Словник-довідник "Цікава етимологія" обов'язково знайшов би свого читача з курйозами конфлікту етимологічного і денотативного значення, з пароніміческімі замінами справжньої етимології словами, бардак (безлад) - Бардачок (в автомобілі) скрипка - скрипить, горілка - вода, синильна кислота не синя, білка не біла, полковник командує не тільки полком і т.п.?

Мова змінюється з різною швидкістю. Вона зазвичай збільшується в епоху соціальних перетворень. Наш час характеризується прискоренням розвитку лексики. Кожен день, розкриваючи газету, ми опиняємося спантеличеним новими словами, деякі з яких навіть важко розшифрувати. Торкнемося, лінива лінгвістика не встигає фіксувати і інтерпретувати нове. Словник як особлива форма опису мови (і перш за все, наочна, доказова) недооцінюється.

Аксіологічний аспект мови лексикографічно представлений недостатньо. Ні словників лексичних одиниць з позитивною, а також середньої оцінкою (посередньої) і з негативною (правда, багато словників лайливої лексики).

Ні словника номінації соціальних РОЛЕЙ (уряд - народ, начальник-підлеглий, лікар - Пацієнт, актор - глядач, продавець - покупець, батьки-діти, тощо) та слів і виразів, типових для кожної ролі з урахуванням очолюючого і підлеглого положення і відносини "рівноправності" всередині певного середовища (членів сім'ї, однолітків, учнів, студентів, колег, солдатів, учасників однієї компанії, карних злочинців). Тип залежності, як і солідарності, може бути постійним і тимчасовим (ситуативним). Симетричність і її порушення в рамках соціолінгвістики - багате поле діяльності для лексикографів. У традиційній лексичної парадигматика цим типам відносин не приділяється уваги.

Складний питання супутніх змістовних характеристик лексичних одиниць навряд чи буде вирішене без зведення їх воєдино в рамках словника прагматичних оцінок і "УСТАНОВОК": ідеологічних, матеріалістичних, ідеалістичних, релігійних, більшовицьких, фашистських, расистських, антисемітських, популістських, які завищують і занижувати оцінку, оптимістичних і песимістичних і т.п. Адже до цих пір такі протиставлення як шпигун - розвідник, бунтівник - борець за свободу, запізнюватися - затримуватися, кинутися в розпуста - оступитися і багато іншого залишаються у всій їх суперечливій природі не описаними ні в лексикології, ні в лексикографії.

За радянських часів багато слів були замінені іншими (не завжди новими), однак соціолінгвістичних інакше пофарбованими, Ср платню - зарплата, прислуга - домработница, панове! - Товариші!., Служба - робота або віддавалася перевагу молодим поколінням інших номінацій тим, які були більш звичні старшим, Ср нічого - нормально, не могли б Ви сказати? - Не підкажете!, Вбиральня - туалет, (кіно) картина - фільм. Ні словника, який би враховував подібні оновлення лексики.

Якщо вже "феміністський аспект" (облік "жіночих" паралелей різних номінацій) має під собою якусь грунт, то це слід було б відобразити в спеціально присвяченому цьому словнику.

Ні словників з виразами НЕВИЗНАЧЕНОСТІ, неточності, приблизно, референтної розпливчатості (нечіткості меж), применшення, зменшуючи-ності та пом'якшення ознаки, так званих мейозісов, і прихованою, завуальованій оцінки.

З не народжених семантичних словників для прикладу можна звернути увагу на наступні. Оскільки МЕТАФОРА і Метонімія є основними засобами створення переносних і похідних значень слів і є дуже численний, різноманітний і мобільний фонд, їх лексікографірованіе ще довгий час буде продовжувати залишатися однією з центральних завдань словникової практики, незважаючи на вже досягнуте в цьому напрямку. Хоча словників Словосполучення досить багато, роботи в цьому жанрі більше, ніж можна було очікувати, як по складання двомовних, так і одномовних словників. Ні, наприклад, словників словосполучень шкільної та університетської вжитку, слововживань різних тематичних груп в рамках цього ідеографічного поля.

У двомовної лексикографії великий практичний інтерес для вивчення іноземної мови представляють прийоми передачі безеквівалентной лексики. Це простежується на матеріалі самих різних пластів словника. Чималі труднощі виникають у лінгвострановедческой тематиці, коли виявляються унікальні реалії, які не мають прямого відповідності в порівнюваних мовою.

Ні словників впорядкованої парадигматики полісемії, що нагадують Толково-Комбінаторний словник російської мови І.А. Мельчук, А.К. Жовківського та ін (Відень, 1984).

Ні словників МУЛЬТІСЕМІЧНИХ (з дуже великою кількістю сем) слів. Вони вимагають особливої методики. Відомо, як поліфункціональні слова "тонуть" у загальному словнику і доставляють багато клопоту бажає розібратися в їх численних коллокаціях. Цікавий був би і словник ОДНОЗНАЧНО слів, своєрідних "холостячков", стороняться лексичних контактів.

Гарні (досить повні) двомовні словники вже є до певної міри паралельними для так званих "ПОМИЛКОВІ ДРУЗІВ перекладачів", однак був би не зайвим спеціальний словник псевдопараллелей не запозичення і інтернаціоналізм, а слів споконвічних (автохтонних).

З області лексичної парадигматики слід відзначити відсутність таких словників, як:

Словники ГРАДУАЛЬНИХ рядів;

Словники ЕВФЕМІЗМ;

Словники ПЕЙОРАТІВОВ (хоча цю прогалину значною мірою заповнений серією словників лайливої лексики);

Словники ВАРІАНТІВ, немає словників ГІПЕРОНІМОВ і ГІПОНІМОВ, словників ПАРТОНІМОВ [1] , словників ПАРОНІМІЧЕСКОГО Словотвір ( "народної етимології"), Параномазію [2] , каламбур. Пароніміческіе етимології далеко не завжди враховуються тлумачних словників. Щоб привернути до них увагу, було б бажано скласти з них спеціальний словник.

Мовне гумор сітуатівен і по всьому своєю сутністю не підходить для лексико-графірованія. Однак фондові жартівливі номінації (кабисдох, від горілка два вершка, зверху шовк - всередині клац, метр з кепкою тощо), зазвичай супроводжуються позначкою шутл., піддаються виділення в особливий словник, що було підтверджено на німецькому матеріалі. Ні словника ІРОНІЗМОВ, багато з яких набагато поширеніший, ніж це прийнято вважати. Взяти наприклад характерологічні лексику (ти у нас самий розумний, такий кмітливий, акуратний, пунктуальний, чуйний, самовіддану, ввічливий і т.п. в протилежному сенсі).

Російська мова значно емоційніше багатьох інших (англійської чи німецької наприклад). Це винятково важлива властивість російської лексики і ідіоматічного синтаксису обов'язково слід було?? и відобразити в спеціальних словниках.

Потрібні були б словники алюзій, ОБРАЗІВ (не тільки фразеологічних), епітетів. Ні словників фразеологізмів, позбавлених образності.

При дуже розгалуженій системі фразеологічних словників немає словників ситуативно обумовлених Реагує фраз, примовок, іноді вульгарно, досить міцно утримуються в мові: Люблю повеселитися, особливо поїсти// Бувають в житті прикрість - хліба немає, так будеш їсти печиво// Не дрова везеш! -критичне зауваження необережному водієві// Мало каші їв!// З особи не воду пити// Народу, що людей! Обігравання банальностей, переінакшуванням і контамінація прислів'їв створюють багату грунт для мовного пустощів. Витончення мови реклами в значній своїй масі залишаються не охопленими словниками. Є спроби надати зборам жартів та анекдотів вид словника. Тільки це досить далеко відводить від даного профілю - словник може полягати в такому випадку з слів-топіків (тим дотепів), і вважати це словником вже навряд чи можливо.

Словники Перифраз поки нечисленні, і в цьому напрямку можна багато чого зробити. Наприклад, міста, визначні пам'ятки, театри, музеї, пам'ятники, площі, вулиці, знамениті будівлі, парки, сади, в'язниці, психіатричні лікарні, відомі вчені, письменники, діячі культури, національності та народності мають жартівливі назви, прізвиська, заміни різного характеру - місто Петра, Північна Пальміра; в'язниці - Хрести (Санкт-Петербург), Бутирки, Таганка (Москва); "Пташка" (ринок тварин в Москві); Канатчікова дача (божевільня в старій Москві) і т.п.

Ні словників окремих стилістичних пластів: поетізмов, піднесеної і урочистій лексики, книжково-письмовій, манірної або зіставлення різних шарів (наприклад, офіційного, високого, розмовного, фамільярного і сильно зниженого. Тришарова медична лексика (латинський термін, його стилістично нейтральне відповідність і прийняте в народній медицині або повсякденній мові назва), наприклад, могла б дати цікавий матеріал термінів і профлексікі, з підключенням жаргонізмів, в їх зіставленні.

Серйозним гальмом у створенні словників виявляються всілякі проміжні категорії. У їх числі труднощі рішення, віднести чи зменшувальні освіти до словотворенню або до словозміни. Наприклад, парадоксом дімінутівов можна вважати вживання в розмовній мови слів точно відміряного кількості в зменшувально формі: рік, годинку, тиждень, кілограммчік, сантіметрік і т.п. Чи мають вони право на словникове існування? Незважаючи на безперечну продуктивність і регулярність словотворче моделі, вони дуже ситуативні у своєму конкретному прояві і пов'язані з певним соціальним середовищем, скуті в своєму поширенні. Поки це питання залишається відкритим.

По ходу викладу було видно, що недоробки лексикографії в одних випадках викликалися рутинність і шаблонністю, відсутністю належного майстерності лексіконопроізводства, а з іншого, специфікою і часом просто опором самого лексічес