Професійна орієнтація при підготовці кадрів для соціальних служб захисту населення

Вступ

Система соціального захисту на Україні у сучасних умовах постійно потребує до себе уваги з боку держави та суспільства. Зміни в Україні у останні роки призвели до сильного погіршення умов життя населення, тому потреба у ефективній роботі системи соціального захисту постає перед нами як ніколи. Але ефективна робота установ соціального захисту неможлива без висококваліфікованих працівників які досконало володіють усіма необхідними професійними навичками та вміннями. Один із най важливих напрямків роботи у цій сфері є підготовчий, начальний етап, етап професійної орієнтації та професійного відбору кадрів для соціальних служб.

Мета даної роботи - всебічний розгляд проблеми професійної орієнтації молоді та специфіки професійного відбору претендентів на посаду соціального працівника.

Було поставлене завдання шляхом аналізу, вивчення наукової літератури, результатів соціологічних досліджень розглянути стан та ефективність діяльності соціальних служб у державі та макрорівні, вивчення ефективності існуючих теоретичних та практичних підходів до вирішення проблеми професійної орієнтації і професійного відбору до людину, яка має бажання працювати у соціальних службах. Розглянути тенденції професійно-орінтаційної роботи у сучасних умовах з урахуванням потреб соціальних служб у кваліфікованих кадрах, окреслити шляхи її розвитку та підвищення ефективності роботи.

Розділ І

Розвиток держави та стан сучасної системи соціального захисту населення.

Гострі соціальні проблеми мають місце у різних кутках нашого континенту й усього світу. Так, в "благополучній" Європі 40 млн. бідних, 3 млн. бездомних, десятки мільйонів безробітних. Світове співтовариство ще "багатше". Близько 30% його робочої сили (2,5 млрд. чол.) Виявилося по суті поза сферою зайнятості. Кожен третій на земній кулі живе в умовах крайніх злиднів, кожен п `ятий страждає від голоду, не має доступу навіть до питної води. На 1/5 найбіднішого населення Землі приходиться лише 1,4% світового валового продукту, а на 1/5 найбагатшого - 84,7% (див.: № 14. С. 93). Соціальна і економічна криза в різних формах охопила найбагатші країни. Все більш сталий характер набуває в них зростаюче безробіття. Як уявляється, високе безробіття у багатьох країнах перетворюється в постійну проблему. Додамо: та ще й неабияку. Адже нинішній рівень цього соціального лиха на Заході - найвищий за останні 60 років (після світової економічної кризи 1929-1933 рр..). На фоні згортання програм допомоги безробітним та інших соціальних виплат в західних країнах продовжується концентрація багатств, майнове розшарування і класова поляризація населення. Так, у США на частку 20% багатих приходиться 44,6% національного доходу. Аналогічна ситуація складається в сусідній Росії. Тут на 20% бідних випадає близько 8%, а на 20% багатих росіян - близько 40% доходів усього населення. Та якщо врахувати справжній (нефіксованій офіційною статистикою) стан, то реальний розрив у прибутках між багатими, й бідними суттєво більший.

Світова політологія вважає, що коли відношення прибутків 10% найбагатших до прибутків 10% найбідніших перевищує 10 разів, то ситуація визначається як нестабільна.

За прийнятою в міжнародному співтоваристві методикою Україна в ході суспільної трансформації тимчасово втратила багато позицій на світовій арені в економіці, культурі, соціальному розвитку, які вона мала донедавна. Так, за валовим національним продуктом на душу населення вона скотилася в 1993 р.. на 68 місце (із 211 країн планети). Індекс людського розвитку (ІЛР) у нас склав 0,82 (обчислюється на основі даних про душових доход, грамотність, тривалість життя). Для порівняння: найбільший він у Канаді і становить 0,93, далі йдуть США (0,92), Чехія (0,87), Угорщина (0,86). Україну обігнали й Литва, Естонія, Латвія, Білорусія, Росія (у них ІЛР 0,85 - 0,87). На Росії завершується список країн з відносно високим показником соціально-економічного розвитку, їй у цьому рейтингу належить 57 місце. Україна ж віднесена фахівцями 00Н до групи держав із середніми показниками рівня соціально-економічного розвитку. Вона займає в рейтингу лише 80 місце, пропустивши вперед навіть нашу сусідку Румунію (74 місце).

Бідність і соціальна нерівність - прямий наслідок державної політики й ідеологічних принципів, якими керуються владні структури. Вони не є, отже, неминучими. Однак долаються довго і болісно. Втратити досягнуте легко, повернути його набагато тяжче. На думку радника президента Міжнародного банку розвитку Луї Еммері, "в довготривалій перспективі економічне зростання приведе до досягнення соціальних цілей і перемоги над бідністю, однак для цього потрібен час, рівний життю трьох чи п'яти поколінь, при цьому життя людей у політичне нестабільний перехідний період буде надто важким "(див.: № 15. с. 90). В системі цілей нової стратегії світового розвитку повинні бути мир, економічне благополуччя, екологічна безпека, соціальна справедливість і демократія; глобалізація економіки і культури, що характеризується все зростаючою взаємозалежністю країн, суспільних рухів і методів прийняття рішень, мають принести користь усьому людству. Подолання кризи українського суспільства, як і збереження та оновлення усього людства на рубежі віків і тисячоліть, потребує радикальних політичних, наукових, технологічних, культурних, моральних змін. Вони повинні грунтуватися на засадах соціальної справедливості і взаємодії, взаємовигідного міжнародного співробітництва, економічної і інтелектуальної свободи, подолання роз'єднаності, невпевненості, підозрілості, страху, досягнення законності і правопорядку, громадянської злагоди, віри у реальність прогресивних суспільних цілей. Соціальні науки здатні допомогти цьому як своїми фундаментальними дослідженнями, експертними аналізами, рекомендаціями, так і впливом на суспільну свідомість, теорію і практику управління соціальними процесами.

Успіх прогресивних соціально-економічних і політичних перетворень в Україні залежить насамперед від політичного вибору і творчої праці ЇЇ людей. Тому першочергового значення за цих умов набуває відновлення соціальних здобутків, реалізація їх сутнісних сил та здібностей (фізичних, психологічних, інтелектуальних). Для цього необхідно, по-перше, проводити в країні єдину, компетентну і гуманістичну соціальну політику, науково обгрунтувати і забезпечити потребу держави у кваліфікованих працівниках, розробити і впровадити ефективну систему відновлення у широкому розумінні кадрового потенціалу усіх галузей народного господарства та регіонів з метою успішного функціонування вітчизняної економіки. По-друге, слід суворо дотримуватися на всіх рівнях державного управління стратегічного завдання - проведення в життя соціальне спрямованих економічних реформ. В урядовій програмі наголошено: враховуючи значне погіршення в останні роки рівня добробуту людей, основним напрямом соціальної політики на найближчу перспективу має стати розширення соціальної бази ринкових перетворень на основі зупинення падіння життєвого рівня народу, зменшення тягара реформ, які нині перекладені на плечі найменш захищених верств населення . По-третє, успішний соціальний розвиток потребує активного здійснення державою фінансово-бюджетної, грошово-кредитної, інвестиційної політики, яка буде стимулювати виробництво. Реформування оплати праці, зокрема, покликане забезпечити дотримання відповідіості між її розмірами і продуктивністю, вдосконалення нормування, створення досконалої системи обліку трудових витрат, підвищення до загальноєвропейського рівня питомої ваги заробітної плати в собівартості продукції, введення об'єктивної системи оподаткування усіх особистих доходів громадян. По-четверте, важливим елементом вдосконалення управління суспільним розвитком має бути створення системи адресної соціальної допомоги і підтримки найбільш вразливих верств населення. Для кваліфікованої і предмітної соціальної роботи в нових умовах потрібна розгалужена і діфференційована мережа відповідних служб, підготовка кадрів, їх матеріальне і методичне забезпечення, громадське визначення і стимулювання.

Президент, парламент, уряд України прагнуть робити все можливе для подолання кризи і наступного динамічного розвитку нашого суспільства. Серед першочергових завдань, на яких зосереджується діяльність виконавчої влади е такі: підтримка виробництва і захист вітчизняного виробника; вжиття неординарних заходів енергопостачання; створення сприятливого інвестиційного клімату; стабілізація і нарощування виробництва в аграрно-промисловому комплексі, підтримка всіх форм господарювання, які забезпечують найбільшу економічну ефективність ; нагромадження доходної частини бюджету; соціальний захист населення.

Відповідальна складова Програми діяльності уряду країни - це формування усієї соціальної політики. Поряд із збільшенням фінансових можливостей держави вкрай гостро стоїть проблема оп-тімізації механізму забезпечення соціальних гарантій. Для її вирішення уряд намітів:

здійснити перехід від безпосереднього державного патронажу до цільової адресної соціальної допомоги тим, хто її справді потребує;

провести персонфікаацію пенсійного і соціального забезпечення з розподілом відрахувань до відповідних фондів між підприємствами і громадянами;

спростити механізм "надання житлових субсидій малозабезпечена ним сім'ям;

реалізувати сістему ефективних заходів щодо подолання відкритого та прихованого (безробіття;

спрямовувати наявні і державні ресурси на першочергове забезпе чення освіти, охорони: здоров'я, культури, науки, професійної перепідготовки громадян, доведення до гідного рівня платні працівникам бюджетних закладів (див.: № 3).

Одним із шляхів вдосконалення управління суспільним розвитком має бути створення системи адресної соціальної допомоги і підтримка найбільш вразливих верств населення. В областях формується мережа територіальних центрів обслуговування інвалідів та пенсіонерів, центрів соціальної служби для молоді, відділень благодійного фонду "Надія", фонду сприяння розвитку культури національних меншин-України. Разом з існуючими державними закладами соціального захисту, зайнятості, службою у справах неповнолітніх, громадськими і релігійними організаціями доброчинним вони утворять розгалужену систему роботи з тими категоріями людей, які відчувають найбільші труднощі за суспільної кризи і трансформації.

Заслуговує уваги формування державних, регіональних і місцевих

програм соціальної роботи з безробітними, багатодітними сім'ями, хворими алкоголізмом, батьками, що мають дітей-інвалідів, з неповними сім'ями, юними матерями, неповнолітніми правопорушниками, одинокими людьми, умовно засудженими особами та іншими специфічними категоріями населення. Такий цільовий підхід с гуманним і дієвим. На цих засадах, а також за належної правової підтримки, можливе ширше залучення до надання всебічної допомоги малоімущім і соціальне вразливим групам людей капіталу та досвіду бізнесменів, духовного потенціалу патріотичної інтелігенції, благородних зусиль широкої громадськості.

Соціальна сфера має стати віссю усієї державної політики ісуспільної практики. Від стану справ у ній залежить доля Української держави, майбутнє кожного з нас і спадкоємців, усього людства на рубежі віків і нового тисячоліття.

Поступальний рух нашої країни до цивілізованого суспільства в значній мірі визначатиметься, по-перше, здатністю сучасних наук вивчати зміни соціальної структури, осмислювати; узагальнювати отримані результати, прогнозувати їх розвиток; по-друге, бажанням і вмінням політиків та вчених аналізувати й використовувати світовий досвід, забезпечуючи тим самим міцний теоретико-практичний фун дамент соціальної сфери, гуманізм соціальної політики; по-третє, оптимальний поєднанням цієї політики і практики соціального управління на різних рівнях - від загальнодержавного до місцевого, в діяльності усіх інститутів і організацій, причетних до сутнього на задоволення потреб та інтересів людей.

Минає час, змінюються погляди й підходи до соціальних питань.

З'явилися абсолютно нові, давно подолані чи належно не помічувані попередньою системою проблеми людини і суспільства - безробіття, бідність, біженці, морально-психологічний відчай, соціальна дегра дація ... В кожному місті й селі, усіх статево-вікових групам, помешкан нях і родинах - скрізь сьогодні багато людей знедолених, знесилених, одиноких, безпомічніх. Одні з них зневірилися, втратили зв'язок з суспільством, інші борються з навалою труднощів, треті, розгублені, переживають, шукають виходу, четверті наближаються до прірви ... І більшає таких, кому вкрай потрібна допомога держави, підтримка громадськості.

В основі цього процесу, як було показано, лежить комплекс об'єктивних факторів: політичних, економічних, соціальних, духовних, психологічних, що діють на різних рівнях - від глобального загальнолюдського до місцевого й особистісного. Прагнучи до світового співтовариства, національно-демократична еліта України орієнтується на модель держави західноєвропейського типу, яка основний тягар соціальної політики перекладає на плечі трудящих, громаді само управління. Нашим же регіонам, громадам і просто людям бракує коштів, сил, знань і досвіду для розв'язання тугого вузла соціальних проблем, які продовжують загострюватися. Ще довго даватіметься взнаки і сформований в соціалістичну добу стереотип, за яким громадяни в усіх важливих питаннях своєї життєдіяльності покладаються на державу, суспільство, трудові колективи. Вони звикли до суспільних фондів, загальнодоступних соціальних благ, справедливості й рівноправності, колективізму і взаємодопомоги. За нових умов кожному доведеться покладатися на власні сили і здібності, конкурувати з іншими, самому виборювати "місце під сонцем". Тому неминуча соціальна диференціація, нерівність, розчарування, невдачі, а то й падіння.

Найближчими десятиліттями кількість соціальне вразливих верств населення у нашої країні теж буде зростати.

Можлива поява інших груп населення з девіантною (відхільною) поведінкою, що потребуватимуть кваліфікованої і предметної допомоги державних органів та підтримки громадськості для нормальної соціалізації і розвитку (скорочені зі Збройних сил, біженці жертви екологічних лих, економічних банкрутств, міжетнічних конфліктів, політичних переслідувань тощо). На цей процес накладу тимуться свій відбиток наше географічне розташування, геополітичне становище, регіональна специфіка та інші вагомі чинники, пов'язані з розбудовою правової Української держави, формуванням багатоукладної економіки, запровадженням ринкових відносин, міжнародним співробітництвом та іншими процесами.

Старі методи лікування соціальних болячок не завжди діють ефективно, а нових ще не напрацьовано. Зарадити справі покликане формування системи соціальної роботи.

Найближчими десятиліттями держава, очевидно, не зможе забезпечити достатню й повноцінну соціальну допомогу усім бідним, малозабезпеченим, духовно чи фізично слабким, людям, що оступився. Тому нині докорінно змінюється підхід до соціальної адаптації, реабілітації й розвитку утиску індивідумів. Головне - створити людині потрібні для самореалізації умови, кваліфіковано спрямовувати її власні зусилля у цьому складному процесі, допомогти їй знову міцно "встати на ноги", повернутися до гідного життя. Відома мудрість радить: "Якщо ти даси людині рибу, то нагодуєш її тільки один раз. Якщо ж навчиш ловити рибу, то назавжди врятуєш від голоду". Тому головне призначення нашої науки - допомогти людині мобілізувати, примножити й реалізувати свої можливості в подоланні життєвих труднощів.

Розділ ІІ

Соціальний працівник: специфіка професії

Як бачимо навіть із загальної характеристики соціальної роботи, вона є складним процесом, що вимагає міцних знань соціології, психології, педагогіки, медицини, правознавства, економіки, теорії управління та інших галузей, її ефективність значною мірою залежить від самого соціального працівника, його вмінь, досвіду, особистих якостей. Офіційне введення цієї професії в Україні (як і в колишньому СРСР у цілому) відбулося весною 1991 року. Ініціатором його виступив тимчасовий науково-дослідний колектив (ТНДК) "Школа-мікрорайон" у Донбасі. Цей колектив було створено для апробування нових підходів до виховної роботи за місцем проживання. У країні все більшої підтримки набуває к?? нцепція соціального виховання - педагогічно орієнтованої і доцільної системи подання допомоги особистості дитини в оптимальній реалізації здібностей і можливостей у суспільстві. Здійснюється вона на всіх етапах, у різних сферах мікросередовища особистості, з повноцінним використанням потенціалу кожного суб'єкта виховного процесу, включаючи й саму дитину.

За умов нашого недавнього минулого система шкільної освіти та виховання була орієнтована на підготовку слухняних виконавців, об'єктів зовнішнього впливу. Нині конче потрібне виховання вільної, творчої та відповідальної особи, здатної витримати конкуренцію, утвердитися і свідомо, активно діяти в динамічному, суперечливо суспільстві. Відоме на Заході під різними назвами (соціальне, громадянське, гігієнічне, моральне та ін.), Воно має за мету сприяти власному благополуччю дитини, органічною частиною якого є турбота про благополуччя інших людей. Тобто це альтруїстичне виховання за своїм спрямуванням. Його першочергове завдання - сформувати у дітей сукупність найважливіших бажань, які відповідають тим соціальним цінностям, що мають стати їхніми особистими цінностями Необхідність такого виховання очевидна і в нашій країні. Його дієвим механізмом може стати соціальна робота серед батьків та дітей.

Поступово під нову професію готується законодавча база. У ст. 15 Закону "Про освіту", наприклад, проголошено необхідність створення в школах України служб соціально-педагогічного патронажу (від фр. Patronage - заступництво, піклування). Повсюдно організуються центри соціальної служби для молоді, які мають власну нормативну основу; для них розгортається підготовка фахівців з соціальної педагогіки і роботи. Політичний, економічний і культурний розвиток країни останніх років актуалізував проблеми соціального захист найрізноманітніших верств населення. Саме життя прогнозує зростання масштабів соціальної роботи, яку здійснюють професіонали та ентузіасти (за кордоном називаються парапрофесіоналі, волонтери). Щоб попередити девальвацію нової спеціальності, поставити надійний заслін на шляху до неї людей некомпетентних, а то й випадкових, що мають різного роду протипоказання - особистого, морального, медичного характеру, необхідно формувати систему повноцінної підготовки кадрів нового тішу для сфери соціального захисту населення.

Спеціаліст соціальної роботи наділений різноманітними посадови ми обов'язками. Основні з них такі:

володіти основами пенсійної справи, соціального захисту сімей з дітьми, інвалідів, одиноких та інших соціальне незахищених громадян;

-виявляти на підприємствах, в мікрорайонах, селах сім'ї окремих осіб, які потребують соціально-медичну, юридичну, психолого-Педа гогічну, матеріальну й іншу допомогу, охорону морального, фізичного і психічного здоров'я;

встановлювати причини виникаючих у них труднощів, конфліктних ситуацій, в т.ч. за місцем роботи, навчання і т.д., допомагати їм у розв `язанні існуючих проблем, працевлаштуванні, соціальному захисті;

сприяти інтеграції діяльності різних державних і громадських організацій та установ по наданню необхідної соціально-економічної допомоги населенню;

проводити психолого-педагогічні та юридичні консультації з питань сім `ї і шлюбу, виховну роботу серед дітей, схильних до правопо рушення; '

надавати допомогу в укладанні угод про надомну працю батькам що мають неповнолітніх дітей, інвалідам, пенсіонерам;

виявляти і надавати підтримку дітям та дорослим, яким потрібна опіка і піклування, влаштування в лікувальні й учбово-виховні заклади, матеріальна, соціально-побутова та інша допомога;

організовувати громадський захист неповнолітніх правопорушників при необхідності - брати в ньому особисту участь;

сприяти створенню і діяльності центрів соціальної служби для молоді, допомоги сім'ї (всиновлення, опікунство, піклування), юнацьких, підліткових, дитячих об'єднань, асоціацій, клубів за інтересами.

допомагати організації і виховній діяльності інтернатів, притулків для інвалідів, людей похилого віку, бездомним та ін.;

брати участь в роботі по соціальній адаптації і реабілітації осіб, які повернулися з спеціальних навчально-виховних установ і місць позбавлення волі, розв'язанні інших гострих соціальних проблем.

Різноманітні професійні вимоги до спеціаліста з соціальної роботи випливають з таких його головних функцій: діагностична, прогностіч на, правозахисна, організаційна, профілактична, соціально-медична, соціально-педагогічна, технологічна, соціально-побутова і ко мунікатівна. Коротко пояснимо суть кожної. Перша функція соціального працівника полягає у вивченні особливостей сім'ї, групи людей, ступеню й спрямованості впливу на них мікросередовища і постановці відповідного "соціального діагнозу". З його врахуванням прогнозується розвиток подій, процесів, моделі соціальної поведінки. В разі потреби використовуються закони і правові акти з метою надання допомоги і підтримки людей, їхнього захисту. Соціальний працівник сприяє організації соціальних служб на підприємствах і за місцем проживання, залучає до їх роботи громадськість, спрямовує їхню діяльність до надання різних видів допомоги і соціальних послуг населенню. Велику увагу він приділяє попередженню і профілактиці негативних явищ, приводячи в дію різні механізми (юридичні, психологічні, медичні, педагогічні та ін.), Організуючи відповідну допомогу особам, що її вкрай потребують. Безпосередня соціально-медична функція працівника соціальних служб полягає в організації роботи з профілактики здоров'я, засвоєнні навичок першої медичної допомоги, підготовці молоді до сімейного життя, в розвитку трудотерапії та ін. Багатопланова його соціально-педагогічна функція: виявляти інтереси й потреби людей у різних видах діяльності (культурно-освітній, спортивно-оздоровчій, науково-технічній) і залучати до роботи з ними відповідні установи, творчі спілки, асоціації та ін. Суть психологічної функції - застосування різних видів консультування і корекції міжособістіх стосунків, сприяння соціальній адаптації індивіда, допомога в соціальній реабілітації всім нужденним. Чільне місце в діяльності соціального працівника займає соціально-побутова функція, що полягає у наданні необхідної допомоги й підтримки різним категоріям населення (інвалідам, перестарілім, новоствореним сім'ям і т.д.) в поліпшенні їх житлових умов, облаштуванні, веденні домашнього господарства тощо . Нарешті, комунікативна функція передбачає встановлення контактів з клієнтами, організацію обміну інформацією, формування єдиної стратегії взаємодії сприймання і розуміння іншої людини.

Вже із стіслої характеристики функцій видно, якими різними видами діяльності доводиться займатися соціальному працівникові. При розв'язанні соціальних проблем він має бути і соціологом, і педагогом, і лікарем, і правознавцем. Можна виділити такі три головні підходи, до яких він часто вдається. Виховний - виконання ролі вчителя, консультанта, експерта. Соціальний працівник дає поради, навчає вмінню, моделюванню і демонстрації правильної поведінки, встановлює зворотний зв'язок, застосовує рольові ігри як метод навчання. Наступний підхід зводиться до ролі помічника, прихильника або посередника в подоланні апатії чи дезорганізації особи, коли їй це зробити самій важко. Діяльність соціального працівника за такого підходу спрямована на пояснення поведінки, обговорення альтернативних варіантів, з'ясування ситуацій, підбадьорювання і мобілізацію внутрішніх ресурсів клієнта. Адвокатівній підхід застосовується тоді, коли треба юридичне захистити громадянина чи групу людей (подання об'єктивної інформації, співпраця з адвокатом, допомога клієнтові в усвідомленні прав і обов'язків, добір документально обгрунтованих звинувачень і т.д.).

Соціальний працівник відіграє активну роль в плануванні, узгодженні дій різних систем соціальної допомоги населенню. Він справляє безпосередній вплив на особу чи групу людей. Це не стільки виховний, словесний, як діяльний процес, створення умов для розвитку особи чи системи, просування до наміченої мети з допомогою відповідних засобів і методів. Цей процес - взаємодія (інтеракція), тобто вплив на свідомість клієнта соціального працівника та інших факторів, його прихильне і правильне сприймання і відповідне реагування, ставлення до суб'єктів впливу, тобто зворотна дія, координування, коригування взаємних зусиль.

Джерелами впевненості соціального працівника у праві справляти такий вплив є його знання та досвід, поінформованість, узаконені повноваження, статус і репутація, харізматічні дані, особиста привабливість, благородство та інші риси. Вони набуваються у процесі навчання, самовиховання, життєвої практики. Фундаментальне значення мають знання і досвід, на них грунтується вміння впливати на інших людей. Багато важать, зокрема, здібності, навички інтерв'ювання, тактовного надання підтримки, встановлення зворотного зв'язку, послідовність і наполегливість, терпеливість і витримка, самоконтроль, щира зацікавленість, спрямовані на досягнення перемін у поведінці та стосунках між соціальним працівником і клієнтом.

Знання потрібні для забезпечення диференційованого підходу до людей, вивчення і розуміння інтересів і потреб особи на різних етапах життєвого шляху, кризових станів, наслідків фізичних і психічних розладів. Знання і досвід важливі для спеціалізації соціального працівника, наприклад, в наданні допомоги бідним і безпритульним, роботі з дітьми без батьків, у профілактиці правопорушень і т.д. Така спеціалізація вимагає знань відповідних теорій і концепцій, опори на емпіричні дослідження, вміння проаналізувати конкретну ситуацію, розробити програму дій, вибрати ефективні методи, врахувати існуючі закони і т.д.

Ці знання, вміння і досвід вкрай важливі в управлінні діяльністю соціальних служб, доборі кадрів для них і застосуванні новітніх технологій, про що буде конкретно йти мова у спеціальному розділі курсу.

Особлива сфера діяльності соціального працівника - орієнтація в проблемах моделювання і прогнозування наступного розвитку і функціонування соціальних систем: сім `ї, груп, спільностей. Тут потрібні знання структур і процесів, що справляють вплив на процедуру прийняття рішень, використання владних повноважень, а комунікативні функції, рольові позиції, їх можна буде здобути у відповідних навчальних курсах (з соціології, соціального управління). а також під час практики, передусім виробничої.

І, звичайно, фахівець високої кваліфікації повинен володіти знаннями джерел і систем забезпечення соціальними послугами за місцем проживання людей (лікарень, шкіл, державних органів, приватних підприємств), знати умови, напрями, специфіку діяльності цих систем, способи виходу на них, думку і ставлення до них клієнтв, їхні можливості, регламентуючі засади і т.д., щоб вільно орієнтуватися і компетентно з ними співпрацювати.

Що таке узаконені повноваження соціального працівника? Це його призначення на посаду, певні права, обов'язки, а також авторитет, особлива повага до нього з боку клієнтів. Статус є відображенням того становища, яке він займає в суспільстві. Репутація ж складується у процесі взаємодії з оточуючим середовищем. ! з соціальним працівником спілкується багато різних людей - колег, клієнтів, керівників. Про нього судять за рівнем знань, компетентністю, досвідом, доброзичливістю, чуйністю, чесністю,, комунікабельністю, обов'язковістю і багатьма іншими рисами. Якщо статус великою мірою залежить від політики держави, правового становища, то репутацію створює собі кожен сам особистими якостями і ставленням до справи.

Деякі соціальні працівники привабливі для оточуючих завдяки власній лагідності, чарівності, щедрості і навіть харизматичних особ ливостей (вмінням полонити, захоплювати своєю одержімістю, ен тузіазмом і вірою). Такі фахівці привертають до себе людей, надиха ають їх, настроюють на активну взаємодію. І хоча особиста привабив лівість не залежить від службового становища, вона підсилює потенційні можливості позитивного впливу на клієнтів. Харізматічні ж риси як вияв рідкої обдарованості людини талантами від природи розвиваються інтенсивною працею, сприяють висуненню працівника на вищі позиції в сфері соціальної роботи.

сприймання людьми навколишнього світу, а також їх поведінка певною мірою залежать від рівня інформованосгі. Мова йде про широкий кругозір соціального працівника, який не обмежується суто професійними обов'язками. Обізнаність в багатьох сферах суспільного життя сприяє приверненню й довіри до нього з боку клієнтів, підкріплення у них впевненості в тому, що вони отримають всебічну допомогу.

Таким чином, соціальний працівник повинен: - мати добру професійну підготовку, знання з різних галузей правознавства, соціології, психології, педагогіки, фізіології, демографії і статистики, інформатики, економіки і управління;

володіти високою загальною культурою, розумітися в літературі, музиці, живопису та інших видах мистецтва;

бути добре поінформованім про сучасні політичні, економічні, соціальні процеси в суспільстві, мати широку обізнаність про різні соціальні групи населення;

вміти передбачати наслідки своїх дій, не йти сліпо за клієнтом, а проводити в життя свою продуману й послідовну лінію;

володіти певною соціальною пристосованістю, враховувати різноманітність контингенту, що потребує допомоги, вміло контакту вати і привертати до себе "важких" підлітків, сиріт, інвалідів, без робітніх. одиноких, людей похилого віку, перебуваючи на реабілітації і т.д.;

Кожен його напрям будуватиме свою діяльність за рахунок внесків, які будуть оплачуватися найманим працівником і працедавцями (окрім страхування від нещасних випадків на виробництві, що повністю фінансується за рахунок працедавців).

Враховуючи досвід європейських країн з високим рівнем соціальних гарантій, в Україні передбачено також створити розгалужену систему із декількох самостійних структур, кожна із яких покликана найкраще задовільняти специфічні потреби окремих груп населення у соціальному захисті. Вони відповідно до світового досвіду та міжнародно-правових норм мають бути структурами цивільно-правового характеру, грунтуватися на засадах самоврядування і самофінансування. Держава здійснюватиме лише загальний юридичний нагляд у цій справі.

Як і за рубежем, основою соціального захисту в нас буде система пенсійного страхування. Та ним не обмежуватиметься справа. Навколо нього і разом з ним широкого розвитку мають набути різні форми медичного страхування, страхування на випадок безробіття, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання. Збережуться державні програми забезпечення окремих категорій громадян (державних службовців, працівників правоохоронних органів, учасників воєн, потерпілих від екологічних катастроф та ін.). Дальший розвиток дістане система соціальної підтримки непрацездатних і мало забезпечених громадян. Розширяться джерела фінансування, форми соціального захисту, розміри виплат і допомоги. У їх формуванні зросте роль громадян та працедавців, долатіметься зрівнялівка при розподілі. Держава забезпечуватиме мінімальний рівень соціального захисту, кожен завчасно буде дбати про свою старість.

Передбачається здійснити інші заходи для підтримання нормаль них умов життя людей. Успіх намічених змін залежатиме від кваліфікації працівників, зайнятих соціальним обслуговуванням і за хистом, що передбачає відповідну підготовку кадрів; вона стає завданням першочергової ваги у здійсненні нової соціальної політики країни.

Отже, широке поле діяльності чекає майбутніх соціальних працівників. Це передусім робота в державних соціальних закладах (службах зайнятості, у справах неповнолітніх, інтернатних установах, спеціалізованих школах та ін.). Фахівці цього профілю потрібні в трудових колективах (на підприємствах державної власності, приватних, змішаного типу), у громадських організаціях, благодійних фондах. Бо

до них, разом з релігійними об'єднаннями, переходитиме все більше функцій соціального захисту і підтримки різних груп населення. Так, у 1995 р. з Україні було 549 позабюджетних фондів, з них 164 загаль нодержавні, а решта - благодійні, їх мережа зростатиме, а відповідно - і потреба в спеціалістах. Добре підготовлені фахівці з соціальної роботи зможуть зайнятися приватною практикою. Декому після здобуття певного досвіду захочеться перейти на педагогічну чи наукову роботу. А комусь довірять працювати в органах дер?? авної влади, що здійснюють управління соціальною сферою. Кожен, при бажанні, зможе знайти справу по душі, відповідно до своїх знань, здібностей і нахилів.

Головне для майбутніх спеціалістів з соціальної роботи - мислити системно, діалектичне, не втрачати цілого за частковим, бачити завжди клієнта з усіх боків, а не симптоми чи окремі ознаки його занедужання і втрати опори в сім'ї, на роботі, в побуті , у суспільстві .. Теоретичні дисципліни допоможуть поєднати частини в ціле, дотримуючись принципу діалектичної єдності в підході до людини і суспільства. Соціальний і науковий прогрес корігуватіме зміст і методику навчання в університеті, формуватиме спеціаліста цього профілю, критерії оцінки знань і навичок, найбільш раціональні шляхи і методи їх засвоєння.

Навчальний процес, як вже неодноразово підкреслювали,-процес двосторонній. Це не тільки і не стільки діяльність викладача, скільки наполеглива, цілеспрямована праця студента. Кінцева мета, потрібні результати навчання можуть бути досягнуті лише внаслідок засвоєння усього учбового матеріалу. Враховуючи ж глибоку насиченість кожного заняття новою інформацією, принципи інтеграції і комплексності, а також необхідність тісного зв'язку навчання з практикою, цілком очевидно, що студент повинен не лише відвідувати лекції, але й активно працювати на всіх заняттях. Тільки так можна не. лише ознайомитися з навчальним матеріалом, переказати його, але й надовго засвоїти його, зуміти практично застосувати набуті знання, тобто сформувати в собі необхідні навички, переконання, вміння. Ось тоді й буде досягнуто мету навчання, що максимально наближує студента до умов майбутньої професійної діяльності.

Основні положення для цієї діяльності, як вказувалося, - систематичність, послідовність, активність, цілеспрямованість. Вони відомі давно, важливі скрізь і завжди, та в наш бурхливий, переломний час і стосовно вашої майбутньої діяльності мають особливе значення. З врахуванням цього треба і розпочинати оволодіння обраною спеціальністю.

мати професійний такт, бути відкритим і співучаслівім до чужих труднощів, викликати симпатії і довіру в оточуючих, дотримуватися професійної таємниці, делікатності в усіх питаннях, що зачіпають інтимні сторони життя людини;

виховувати в собі емоційну усталеність, бути готовим до психічних перевантажень, уникати однобічності, невротичних відхилень у власних оцінках та вчинках, незважаючи на можливі НЕ вдачі (недовіру, образу, відмови тощо), сумлінно виконувати свій обов'язок, зберігати витримку, залишатися доброзичливим і чуйним до клієнта;

вміти приймати рішення в несподіваних, навіть екстремальних, ситуаціях, чітко формулювати свої думки, грамотно і дохідліве їх викладати, критично оцінювати свою діяльність, уникати зверхності, зарозумілості;

ділитися своїми знаннями, досвідом з колегами, молодими соціальними працівниками, популяризувати свою професію, підтримувати високі стандарти своєї поведінки,

Цей перелік вимог, звичайно, далеко не повний. Вони конкретніше викладені в