РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ

"Розвиток української мови"

Виконав: учень 9-А класу

Логачов Владислав

м.Одеса

2000 р.

ПЛАН:

1. "Не вмирає душа наша".

2. Встановлення часу виникнення української мови.

3. Трагічна доля України IX-XV ст.

4. Становище України і її мови в складі Литовської держави і Речі

Посполитої.

5. Мовна політика царської Росії після 1654 р..

"Не вмирає душа наша"

Наша мовна традиція сягає докняжіх цасів, а в період Київської Русінаше слово сягнуло державного творення: було відкрите не лише для близькихсусідів, а й для найвіддаленіших земель, збагачувалась іншими мовами ізбагачували їх. Гідно подиву, що його не задушили княжі міжусобиці, нестяла ворожа шабля, не затоптали в болото кінські копита, що воно нерозвіялось у вихорі навальний орд, а залишилось сіллю землі й народу.

Ось уже два століття ведеться свідома боротьба за мову в Україні.
Протягом цих 73 тисяч днів мало коли світило лагідне сонце і йшлиблагодатні дощі над нашою мовною нивою. Не завжди були на ній багатотрудівників, а ті, що були, не завше працювали ревно. Не дивно, що густопоросла вона бур'янами, що не всі її ділянки зеленіють, що чималими місцямивона не тільки витоптано, але й заасфальтована.

Чого тільки не застосували губітелі нашої мови! І офіційно забороняли,і оголошували неіснуючою чи придуманий німцями, і вважали діалектомросійської чи польської мови, і тримали в мовних гетто, й оцінювали як
"хлопська", "Колгоспний" чи навіть "курдупельну", і підлаштовувалі її підіншу мову з метою прискорення її злиття в і'мя світлого майбутнього всьоголюдства, і прославляли її "небувалий розквіт" завдяки дружнім впливам, - авона таки живе. "Не вмирає душа наша !".

Встановлення часу виникнення української мови

Цікавим і невірешенім питанням є встановлення часу виникненняукраїнської мови. Україн підручниках, довідкових та інших виданнях можнапрочитати майже офіційну тезу, що в чотирнадцятому столітті, після падіння
Київської Русі, сформувалися три східнослов'янські народності, а отжевідповідно і три мови. А до чотирнадцятого століття ці народи нібитокористувалися староруського мовою. Але, розглядаючи фольклор, ми говоримо,що багатюща обрядова поезія (щедрівки, веснянки, купальські пісні) виниклаще в дохріхрістіянські "язичеські" часи, ще до виникнення Київської Русі.
Прочитайте зразки обрядової поезії, і ви переконаєтесь, що вона створеначістісінькою українською мовою. А коли так, то й мова наших пращурів -язичників за тих давніх часів була українська, звичайно, чимось відміннавід сучасної.

Тому, визнаючи слушність і справедливість класичного твердження про
Київську Русь як колиску трьох братніх народів - російського, українськогота білоруського, слід мати на увазі той незаперечний факт, що жодне з цихтрьох немовлят "ніколи не качатися по всій колисці, а кожне мало в нійчітко відведене історією своє місце ", а отже, мало свою мову, відмінну віддвох інших певними діалектнімі особливостями.

Отож, українська мова не творилася ні в XIV, ні в XV, ні в XVI, ні у
XVII століттях, бо вона і її діалекти вже були створені протягом багатьохпопередніх століть. Вона тільки де в чому змінювалась, розвивалась івдосконалювалася.

Вирішальним чинником згуртування українських племен в українськународність було створення першої Української держави з центром у Києві.

Настійною потребою в умовах великої держави стало виникнення писемноїмови. Живій українській мові не судилося відразу стати пісемною. Зприйняттям візантійського християнства Україна одержала й готову книжнумову, старогрецькою мову церковних книг. Однак в устах українськогодуховенства ця мова набрала окремого, українського, забарвлення. Згадаймонайдавнішу збережену пам'ятку української писемності "Слово о полку
Ігоревім ", Видно, що автор добре знав і книжний, і народний варіанти мови,бо крізь канву старослов'янської виразно проступають елементи живоїнародної мови.

З іншого боку, мова церкви й духовенства впливала також на масиукраїнського народу, які звикали до церковнослов'янських слів і висловів,свідомо й несвідомо вносили в живу мову елементи церковнослов'янськоїфонетики, морфології і синтаксису.

3. Трагічна доля України IX-XV ст.

трагічної історії України присвячені початкові слова відомої пісні:

Ой біда, біда чайці-небозі, що вивела дітки при бітій дорозі.

Ледве витримала Україна рух мадярів IХ ст., як вже в X ст. посунулипеченіги, в кінці ХІ ст. почали послаблювати нашу державу своїми набігаміполовці, а в ХIII ст., залили українську землю кров'ю монголо-татарськіорди. Ще не прийшла до себе Україна після татарського лихоліття, а вже вкінці ХV ст., почала нищити її кримська орда. Заслугою України передісторією є те, що вона захистила спокійний розвиток культури Західної
Європи, бо об груди її синів розбивали широкі хвилі кочових племен.

Цієї заслуги Європа не оцінила, а найближчі сусіди відразу кинулися наослаблене безупинний боями Україну, щоб насититися її природнимибагатствами. Так вчинила Суздальщині з Київською державою, так зробилиполяки і мадяри з Галицько-Волинським князівством. Таким чином, українськийнарод жив власним державним життям недовго: вже в ХІV ст. він увійшов доскладу чужих держав-Польщі й Литви.

4. Становище України і її мови в складі Литовської держави і Речі

Посполитої.

У XIV ст. після загарбання Литвою українських і білоруських земельутворилось Велике Литовське князівство. Однак культурна вищість українцівбілорусів, що входили до складу Литовської державі, їх чисельна перевагаробили з неї властиво Українсько-Білоруську державу з такою ж культурою іурядовою мовою. Українською ( "руською") мовою було написано зведеннядержавних законів - "Литовський статут". Нею ж велося листування,судочинство, літературна творчість. 0сь що записано в "Літовському Статуті"про мову:''А писар земський маєть по-руську літерами і слова руськими всилисти, випісі і позов писати, а не іншою мовою і слово ".

У 1569 р. в Любліні був підписаний акт про унію: Польща та Литва сталиоб'єднаною державою-Річчю Посполитою. Після'укладення унії більша, частинаукраїнських земель відійшла до Польщі (Підлящщя, Волинь, Поділля,
Брацлавщина, Київщина). Галичина і Холмщина були під владою Польщі ще зкняжих часів. Становище української мови погіршується. Польська шляхтанамагається силою прилучити український народ до польської мови. Люблінськаунія стала для української шляхти, що до того була носієм українськоїдержавної думки, містком для переходу в ряди ворогів, що політичне йекономічно гнобили український народ. "Для панства, великого, для ласощівнещасного "українська шляхта відреклася свого народу та спольщілася.

Незважаючи на соціальний та націоналній гніт з боку Речі Посполитої,у XVI-XVII ст. розвивається освіта, шириться наука, збагачується культура.
Україн стінах Києво-Могилянської академії та братських шкіл українськеслово пізнає еллінську і римську філософію і поетику, науку; воно стаєдемократичним і непоборним, як республіка Запорізька Січ, і прекрасним, яккозацьке бароко.

На Запорізькій Січі, яка була військовим центром України, всідокументи, військові правила, команди, листування в ті часи велисяукраїнською мовою, і це підтримувало її громадянський статус.

Мандрівник та історик сірієць П. Аленпській, що зустрічався з Богданом
Хмельницьким, стверджує: "Не лише козаки, але більшість їх дружин і дочокуміли читати ".

В такій ситуації, природно, не вистачає книг. Тому масово виникаютьдрукарні. У другій половині XVII ст. останніх налічувалось в Україні 24.
Зазначимо, що у Московському царстві тоді було 2 друкарні. Книги проникаютьу Московську державу, поширюючи на Московію вплив української культури.

З цього приводу академік М. Грушевський писав: "Українській нарід, якпорівняти його до московського приміром, - був тоді далеко розумнійшій,освіченійшій, проворнійшій. З України потім ціле столітє надходили на
Московщину люде, що там заводили школи, бібліотеки, вчили, писали ідрукували. Довгий час усі вищі духовні в Московщині були з українців, босвоїх учених там не було. Довгі часи Московщина жила українською наукою,поки своєї нарешті не розвела, працею та заходами тих же українськихучених ".

5. Мовна політика царської Росії після 1654 р..

Ситуація почала змінюватися після 1654 р.. Взявши головним постулатомсентецію "коли буде багато мов, то піде смута по землі", московські цензоривиправляли книжки українських авторів, уніфікуючі мову на московськийзразок.

Централізовані утиски посилюються за Петра І, який жорстоко винищувавкозаків і селян, поглиблювала духовний геноцид. В указі від 5 жовтня 1720 р.
Петро І узаконив переслідування мовних відмінностей українських видань:
"... Знову ніяких крім церковних попередніх видань, не друкувати ...".

З цього указу почалися законодавчі перепони вільному розвиткуукраїнської писемності й освіти. Не останню роль у цій ганебній справівідіграла російська православна церква - чи не найбільш дієве знаряддярусифікації. Ось далеко не повний перелік царсько-імперських вироківукраїнської мові і культурі у XVIII столітті:

1721 рік. Указ про заборону використати знаряддя письма - чорнило і перабез дозволу начальства.

1766 рік. Указ Св. Синоду про заборону друкувати книги в Києво-Печерськійлаврі без попередньої московської цензури.

1769 рік. Указ Синоду про вилучення в населення українських букварів тастарих українських церковних книг і заміна їх московськими.

1775 рік. Закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях,зруйнування Запорізької Січі.

1783 рік. Запровадження загальноросійської системи управління.

Повна русифікація за допомогою репресивних заходів Києво-Могилянськоїакадемії.

Український мовознавець та історик М. Костомаров писав: "З того часу
Україна мовчала, її народність приречена була на забуття. Ім'я хохол, якемоскалі давали козакам за оселедці, стало синонімом дурня. Поетична мова
України стали предметом зневаги і глум. Часто самі малоросіяні червоніли,коли їх вимова виявляла південне походження. Українська історія була абозакине, або представлена спотворено ".

Так розпочинається мартиролог української мови: вона стає мовоюзакріпаченого плебсу - її слово живе у пісні і думі, у фольклорі взагалі.
Україна на довгі роки перетвориться в країну безпросвітної неграмотності.
Роздерти. Розшматованій народ конатіме в двох в'язницях народів, підскіпітром вінценосніх імперій - у цих в'язницях конатіме і його мова.