Використання фольклору у викладанні ОБЖ

О. Пономарьова, доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри екології та безпеки життєдіяльності Державного педагогічного університету ім. В. Г. Бєлінського, м. Пенза

Розвиток подій на планеті, в світі, країні поставило перед людством проблему виживання і в буквальному, й у фігуральному контексті. Цілеспрямована підготовка підростаючого покоління в суспільстві здійснюється в школі, що покликана вирішувати численні освітні, розвиваючі і виховні завдання. Комплекс питань щодо забезпечення безпеки громадян розглядає, як відомо, предмет «Основи безпеки життєдіяльності».

Зміст освітній галузі ОБЖ побудовано на кількох тематичних лініях: безпечне поводження індивіда; захист населення в НС; проблеми безпеки (індивідуальний, національний, глобальний рівні); здоровий спосіб життя (ЗСЖ); основи медичних знань; оборона держави.

Практичний компонент навчання ОБЖ може бути досить різноманітний:

різні практичні роботи;

пошук виходу із проблемних ситуацій;

ігрова діяльність;

участь школярів у трудових акціях по збереженню і поліпшенню природного оточення; оволодіння вміннями та навичками ЗСЖ і основами медичних знань;

оволодіння уміннями еколого-аналітичного контролю за навколишнім середовищем, а також націленими на її збереження (санітарно-гігієнічний аспект);

оволодіння навичками самооборони та ін

Емоційний компонент повинен бути спрямований на формування системи ціннісних орієнтацій і відносин людини до себе самого, інших людей, природному оточенню як сукупності духовних і матеріальних цінностей.

Суттєву допомога в досягненні цілей навчання ОБЖ може справити використання народних традицій. Традиція - елементи соціальної і культурної спадщини, що передаються від покоління до покоління і зберігаються в певних суспільствах, класах і соціальних групах протягом тривалого часу. Як традицій виступають суспільні встановлення, норми поведінки, матеріальні і духовні цінності, ідеї, звичаї, обряди і т.д.

Педагогічні впливу, які традиції справляють на учнів: адаптація: включення індивіда з раннього дитинства в господарську справу; навчання: повідомлення знань, показ умінь, самостійне научіння шляхом наслідування; шліфування майстерності, накопичення в оригінальному досвіду. формування: орієнтація на певні цінності духовного і морального порядку; освіта: спеціальне навчання навичкам (наприклад, ремесла); розвиток: тренування і закріплення навичок, спостережливість, кмітливість, самостійний пошук своїх прийомів і методів.

Традиція як спосіб передачі інформації викликає у людей певне відношення, яке з часом призводить до формування стереотипів, особливо в сфері вчинків, моральних оцінок, емоцій. Традиції як послання колективного досвіду встановлюють історичний зв'язок поколінь. Виховання на традиціях дозволяє черпати переконання (знання самого вищого порядку) з самого чистого джерела -- народного досвіду.

Складовою частиною традицій є фольклор (від англ. "мудрість народу»). Різновиди розмовних жанрів фольклору - прислів'я та приказки, загадки, примовки, легенди. У творах фольклору втілені загальнонародні ідеї виховання і національні традиції, вони містять у собі настанови і повчання, освячені авторитетом поколінь і «передані» нам в освоєння. Фольклор має потужну що впливає виховною силою. Народ зміг «помітити», помітити і наділити в яскраву запам'ятовується форму закономірності, які можна використовувати в власної практичної діяльності.

За думку вчених, цінність фольклорних творів зумовлена їх високою образністю, виразністю і, як з'ясовується вже зараз, солідним потенціалом знань. Сприйняття учнями фольклорних творів сприяє формуванню емоційної чуйності; розвитку уяви, мнемонічної пам'яті та мислення. Залучення учнів у процесі навчання ОБЖ до народних традицій, цінностей народної духовної культури - одна з умов формування у них національної самосвідомості, вироблення громадянської позиції, реалізації їх творчого потенціалу. Для кожного вікового періоду рекомендований свій фольклорний жанр як найбільш ефективний заради досягнення цілей виховання і розвитку. Народні знання про безпечний побут, про природу та взаємозв'язки у ній знайшли широке відображення в загадках, переказах, билинах, прислів'ях і приказках При навчанні ОБЖ учнів 4-6-х класів використовують міжпредметні зв'язку з уроками літератури, на яких вивчаються народні казки ( «Побутові казки», «Чарівні казки» та «Казки про тварин»). Казки виховують в дітях доброту, працьовитість, терпіння, сміливість і вірність, прагнення до етично високого, без чого неможлива творче життя. Вони також прищеплюють почуття обережності, знайомлять з розумним поведінкою в будинку, в лісі, на болоті, на річці. Через казки передаються різнобічні знання, у тому числі про правильне (безпечному) поведінку в побуті, звички звірів і їх спосіб життя, їстівних, лікарських та отруйних рослинах, різних явища в живої і неживої природи, способи і правила поведінки в небезпечних ситуаціях (гроза, град, повінь, пожежа тощо).

Чим старше навчаються, тим частіше включають у процес навчання школярів приказки і прислів'я. Фахівці вважають їх найбільш зручною формою усної передачі знань з покоління в покоління.

Прислів'я - Коротка притча, і слово з повчанням, настановою. Приказка - вираз, не що становить завершеного висловлювання (як би половина прислів'я).

В прислів'ях і приказках в яскравій, легко запам'ятовується, до межі лаконічною формі узагальнені найрізноманітніші знання. Їх запам'ятовування розвиває пам'ять, мислення, кмітливість, розширює кругозір. Передача знань здійснюється як би мимохідь, без особливої напруги, і ці знання, досвід народу освоюються міцно, на все життя. Це і є бажаний варіант, коли навчання проходить без муки.

Ми пропонуємо ввести в структуру уроку ОБЖ розділ "Азбука народної мудрості "(АНМ).

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.school-obz.org/