Антропологічні типи українців
Вони мають ясно-сині очі і ясне волосся.
Геродот
... всі вони високі і надзвичайно міцні;
тілом і волоссям не дуже білі і не русяві,
і не впадають зовсім у чорне, а рудоваті
всі.
Прокопій Кесарсійській
Роль антропології в дослідженні етногенезу
"Кожний народ має три основні корені своєї
величезної безпісемної історії - антропологічній, лінгвістичний, культурний
(або етнограф-археологічний) "1.
Розглянемо основні антропологічні
особливості українців та їхній зв'язок із характерними особливостями людності,
що заселяла Україну з давніх часів. Але для початку з'ясуємо деякі поняття та
терміни.
Антропологія - наука про походження,
еволюцію, закономірності морфологічної і фізіологічної організації людей,
людських рас та поширення їх на земній кулі.
Зачатки наукових знань з антропології
з'явилися ще в Давній Греції, але як наука вона сформувалась у середині ХІХ ст.
Її основоположниками є французький вчений Поль Брока, в Росії Карл Бер, П.
Богданов та ін.
1 Дяченко В. Не тільки чорні брови, карі
очі// Віче. -1992. - № 4. - С. 114.
Перші антропологічні описи українців були
зроблені в 1779 p. Федором Туманський у дописі до Петербурзької Академії наук
та в 1786 p. Афанасієм Шафонським у книзі "Чернігівського намісництва
топографічний опис ". Обидва автори відзначають неоднорідність
антропологічного складу українців.
Наукові дослідження в цій галузі почалися
лише у ХІХ ст. Це були праці Коперніцького та Павла Чубинського.
Вагомий внесок в українську антропологію
зробив видатний вчений Федір Вовк (Волков), ім'я якого довгий час замовчувалась
навіть у фаховій літературі, а якщо й згадувалось побіжно в деяких періодичних
виданнях, то неодмінно з ярлик "буржуазного націоналіста".
Зупинимося докладніше на антропологічних
дослідженнях Федора Вовка. Провівши і сістематізувавші близько 220 замірів на
особах гуцульського походження, він видав книжку "Антропометрічні досліди
українського населення Галичини, Буковини й Угорщини "(Львів, 1908). Ось що
Федір Вовк пише про гуцулів: "Населення це відрізняється етнографічно і
лінгвістично настільки, що деякі вчені надавали їм навіть не українське, і
навіть не слов'янське походження. Здогади ці цілком фантастичні. Різниця ця
більш усього має причиною ізольованість географічного положення гуцульських
полонин, яке дало можливість втриматись чимало дечому дуже архаїчному, а може,
й деяких впливів західних сусідів - румунів та угрів "1. Антропологічні
особливості гуцулів такі: високий зріст, переважно темне волосся, хоча є --
русяві, очі найчастіше темні (карі), голубих, сірих, світло-зелених очей менше.
Федір Вовк робить висновок про, відносну чистоту етносу: "Чорнява раса почала у
них змішуватися з білою не дуже давно і ще не зайшла у цьому змішуванню дуже
далеко "2. У своїх працях дослідник часто порівнює особливості представників
різних регіонів. Так, наприклад, гуцули вищі, ніж їхні сусіди бойки і
Верховинці, а східні українці набагато вищі за галичан, але нижчі за гуцулів. З
гуцулами у зрості можуть зрівнятися тільки кубанські козаки (1701 мм). Але тут
ж він зазначає, що ці обміри зроблені на добірному військовому людові, який
історично є нащадком запорозьких козаків. За вимірами Федора Вовка, гуцули
найвищі з усіх європейських народів.
1 Вовк Хв. Антропометрічні досліди
українського населення Галичини, Буковини й Угорщини. - Львів, 1908. - С.31.
2 Там же.
У праці "Студії з української етнографії та
антропології "він виводить середньоукраїнській антропологічній та етнографічний
тип, який найбільше характерний для середньої, а особливо південної смуги
України. На думку вченого, українців слід зарахувати до так званої "адріятічної
або дінарської раси, яку ми воліли би називати слов'янською "1.
Дінарській антропологічній тип (або раса)
поширений у північно-західній Греції (Епір), Югославії (особливо у чорногорців,
босанців, південних і центральних сербів), а ряд його рис виявляється у
хорватів, а також у більшості словаків, українців Карпатської зони і в ряді
районів Чехії, північних румунів.
Звичайно, після Федора Вовка українська
антропологія як наука поповнилася новими дослідженнями. Ряд вчених внесли свої
корективи в характеристику українського антропологічного типу, проте величезна
заслуга вченого та його учнів полягає насамперед у тому, що вони показали
українців як єдиний народ, що має однорідний антропологічній тип, з незначними
варіантами. І це в той час, коли деякі російські й польські вчені намагалися
заперечувати існування єдиного українського народу, зараховуючи українців або до
росіян, або до поляків.
Федір Вовк, як і інші прогресивні вчені за
кордоном (Реклю, Амі, Денікер), вказував на антропологічну близькість українців
до південних слов'ян.
У 30-х роках наукові антропологічні центри
в Україні були ліквідовані, а ряд вчених-антропологів репресовані. Майже три
десятиліття антропологічні дослідження в Україні не проводилися. Лише в кінці
50-х років, завдяки наполегливості Максима Рильського, Костя Гуслистого та
інших вчених при Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР
була створена група антропології.
1 Вовк Хв. Антропометрічні досліди
українського наведення Галичини, Буковини й Угорщини. - С. 31
У 1956-1963 pp. співробітниками цієї групи
була організована антропологічна експедиція під керівництвом Василя Дяченка.
Деякі зібрані експедицією антропологічні матеріали відрізняються від тих, що
зібрані школою Федора Вовка. Наприклад, середній зріст чоловіків-українців
збільшився від початку століття на два сантиметри. Кольори очей переважно
змішаних відтінків, темноокіх найбільше у Карпатах (15-18% всього населення),
а також у деяких районах півдня Полтавщини, Дніпропетровщини, Поділля. Такі
розбіжності пояснюються переважно новішою методикою визначення деяких ознак:
наприклад, кольору очей1, волосся, висоти обличчя (відстані між верхньоносовою
точкою та краєм підборіддя) тощо. Отже, в цілому матеріали Федора Вовка і його
школи узгоджуються з підсумками роботи експедиції.
У 1965 р. вийшла монографія Василя Дяченка
"Антропологічній склад українського народу", яка і нині залишається чи не
єдиним фундаментальним дослідженням з антропології українців. Нині
продовжується збирання антропологічних матеріалів для комплексного вивчення
походження народів України, в т.ч. кримських татар, гагаузів, караїмів,
кримчаків, понтійськіх греків та ін.
При вивченні антропології слід врахувати
такі особливості:
1) епохальні зміни в антропологічній будові
будь-якого етносу, в т.ч. й слов'ян, - це випрямленого нахилу лоба, зменшення
зміни рельєфу черепа, форма черепа в ряді випадків стає брахікефальною 2.
Дослідники відзначають більшу масівність черепа і кісток давніх археологічних
знахідок порівняно з пізнішими антропологічнімі типами.
2) Відмінності в давніх і сучасних черепах
можуть пояснюватися також рядом механічних і хімічних причин. Залежно від
вмісту солей у грунті, вологості, від тиску землі, різних температур кістяки
погано зберігаються, іноді зазнає змін їхня будова, розміри (особливо
поперечний і висотних діаметр), лоб інколи робиться більш похилим. Такі явища
прийнято називати посмертно деформацією.
3) Досягнення антропологічної науки
останніх десятиліть дали можливість з достовірною точністю відтворити зовнішній
вигляд людини за її черепом. Такі реконструкції належать до галузі прикладної
антропології. Хоча ця наука й виробила основні прийоми і методи відновлення
обличчя, проте слід врахувати також і можливі похибки при відтворенні
зовнішності людини за її черепом. Цікаво, що успіхом увінчалася спроба
відновлення портрета скіфського царя Скілура за знайденим черепом при розкопках
мавзолею Неаполя Скіфського. Скульптурний портрет, реконструйований Михайлом
Герасимовим, збігся із зображенням царя на монеті.
4) Іноді дослідників може ввести в оману
спільність антропологічних ознак у далеких за походженням народів. Причиною такої
схожості часом бувають подібні природні умови, в яких живуть ці народи. Таке
явище прийнято називати конвергенцією. Навіть схожість предметів матеріальної
культури не завжди свідчить про етнічну спільність.
Завдання палеоантропології - вивчення
процесу формування типу людини з урахуванням епохи та території її існування,
порівняння вікопної людини з сучасною. Не слід забувати також про тісний
зв'язок антропології з гуманітарними науками. Не даремно Михайло Грушевський
вказував, що вивчення нашої праісторії мусить спиратися на археологію,
антропологію, порівняльне мовознавство, порівняльну соціологію і фольклор.
За даними палеоантропологічніх досліджень
останніх десятиліть можна з певністю визначити, що населення Подністров'я і
Західної України ІІІ тис.. до н.е. (трипільська археологічна культура) належало
до середземноморського типу: це були вузьколіці люди з тонкими кістками черепа,
схожі до мешканців Балканського півострова та Східного Середземномор'я. У
курганах степової зони епохи бронзи до початку ІІ тис.. до н.е. переважає
масивний кроманйонській тип. З цього часу поступово відбувається процес
грацілізації (ослаблення рис, характерних для кроманйонського типу): кістки
черепа стають тоншим, ширина обличчя зменшується, його рельєф набуває більшої
витонченості. Це цілком закономірні зміни. Тому ряд дослідників визнають
І тис. населення. до н.е. певною мірою спадкоємцями людності попередніх
археологічних епох. Так, скіфи Приазов'я і Подніпров'я мають спільний
антропологічній тип із своїми попередниками, хоча вже більш витончений. Але
сармати (ІІІ ст. до н.е. - ІІІ ст.н.е.) відрізнялися від скіфів брахікефалією1,
що може свідчити про домішки більш східного типу. Форма мозкової коробки у
сарматів округліша, ніж у скіфів. Населення черняхівської археологічної
культури (І половина. І тіс.н.е.) суттєво не відрізнялося від скіфів, хоча, як
відзначають багато дослідників, їхні че репі більш грацільні і трохи меншого
розміру. Проте питання етнічної належності черняхівців час від часу викликає
дискусії. Причиною цього є найбільш змішаний характер матеріальної культури, а
також велика варіантність розмірів і рельєфу черепів, хоча загалом вони дуже
близькі до черепів скіфського часу. Отже, є всі підстави вважати черняхівську
культуру місцевою (Середнє Подніпров'я), а Черняхівський антропологічній тип
прийняти за основу при формуванні слов'янського населення.
1 Колір очей за схемою Бунакен: до темних
належать чорні, темно-карі, карі та жовті; до світлих - сірі, сіро-блакитні,
сині; решта - мішані: каро-зелені, зелені, сіро-зелені, світлі з вінцем.
2 Від гр. брахіс - короткий, кефаль --
голова.
1 Головний покажчик визначається
відношенням ширини до довжини черепа, помножений на 100. Він може бути від 58
до 98. Брахікефалія-покажчик вище 80; доліхокефалія - покажчик 75-77.
Тетяна Кондукторова проводила порівняльний
аналіз черняхівськіх черепів з германським і прийшла до висновку, що вони
мають значні відмінності, тому немає підстав говорити про домішки готських
етнічного елемента.
східнослов'янські племена початку ІІ тисячоліття
н.е. були кількох типів. Сіверяни - довгоголовій, вузьколіцій тин з сильно
виступаючим носом. Древляни - довгоголовій широколиций тип з сильно виступаючим
носом. Поляни - середньоголовій вузьколіцій тип з відносно невеликим черепом.
Середньовічне населення Середньої Наддніпрянщини має схожий тип із скіфським
населенням попередніх епох, з яким воно, безперечно, мало генетичний зв'язок.
соматичних антропологія вивчає тіло живих
людей методами антропометрії: анатомічні, генетичні, дактілоскопічні, гематологічні,
одонтологічні особливості, а також здійснює описи форм тіла, рис обличчя,
пігментації тіла (кольору), кольору волосся методом антропоскопії.
Антропометрічні дослідження сучасних
українців доводять, що середній головний покажчик у них 83 - 83,5. А для
українців Полісся, Рівенщини, Житомирщини середнім є 85,5. Це високий покажчик
і в порівнянні з іншими слов'янськими народами: болгари - 78, росіяни - 80 (в
деяких регіонах 81-82).
Цікавою галуззю антропології є етнічна
дерматогліфіка, яка досліджує малюнки та капілярні лінії на руках у зв'язку з
етнічною належністю людей. Виявлено, що кожна раса відзначається своїми
особливостями і це найкраще видно на пальцях. Подивившись на відбитки пальців,
ми можемо розгледіти своєрідні завитки, закрути, які, поєднуючись з іншими
лініями, утворюють маленькі трикутники чи "тріпроменеві зірочки". Ці значки
прийнято називати дельтами. Отже, на одному пальці буває переважно одна - дві
дельти (однодельтові і дводельтові пальці). Загальна кількість дельт на обох руках
(на десяти пальцях) називається дельтові індексом.
В Україні найнижчий дельтовий індекс
(середній 12-13): на Правобережжі і в Поліссі 11,6-12, у Карпатах 13-13,6 *.
Порівняємо: для росіян середнє до 15, для негроїдів 10-13, для монголоїдів та
австралоїдів 16-17.
Серед інших галузей антропології можна
назвати ще етнічну одонтологію, яка досліджує етнічні різновиди зубів. Шляхом
створення численних зліпків із зубів вчені встановлюють типові узори борозен
жувальної поверхні зубів. Навіть найскладніший узор можна висловити формулою. З
допомогою таких методів можна простежити картину расових відмінностей.
Складаються одонтологічні типи.
Українці мають два типи зубів. Південний
грацильний тип поширений у Карпатах, Середньому Подніпров'ї. Середньоєвропейській
тип має невелике поширення.
Одонтологічній тип визначається за першим
нижнім молярів (кутнім зубом). Для українців характерний 4-х Горбкова нижній
Моляр. Кількість лопатоподібніх різців в українців дорівнює нулю. Лопатоподібні
різці переважають у монголоїдів.
Росіяни мають два типи зубів:
середньоєвропейській і північно-фінський. Для них характерний шестігорбковій
нижній Моляр. А лопатоподібність різців (6%) є спадком монголоїдного типу.
На думку багатьох антропологів одонтологія
найточніше серед усіх галузей антропології відбиває етнічні зв'язки. До того ж
вона дає цінний матеріал палеоантропології, оскільки в археологічному матеріалі
зуби добре збережені порівняно з іншими кістками.
* дробові число може з'являтися при
визначенні середнього покажчика.
У формуванні антропологічних типів Східної
Європи і Азії можна виділити такі етапи:
1. Середній палеоліт - неандертальського
стадія розвитку - вироблення деяких рис, притаманних сучасним рас.
2. Верхній палеоліт і Неоліт уявлень
незначною кількістю знахідок, але вони вказують на переважання європеоїдів у
Криму, монголоїдів в районі нинішнього Красноярська.
3. У Трипільську епоху ІІІ - ІІ тисячоліття
до н.е. відбувалося формування сучасних європеоїдніх рас. Відзначається також
певне змішування з монголоїдамі на межах контактів, тобто на межі Європи і
Азії.
4. У ранню пору неометалу ніяких особливих
змін в антропологічному складі Східної Європи не відбулося.
5. У І тисячолітті н.е. відбуваються зміни
в географії розселення рас. Ареал поширення європеоїдів звужується.
Відбувається заселення азіатської частини земель монголоїдамі, які змішуються з
автохтонне населення. Але формування слов'янських племен значними змінами в
расовому складі не супроводжується1. У цей же час відбувається процес грацілізації
черепа та збільшення черепного покажчика як серед слов'ян, так і серед фіннів.
Фінни наі сході і на півночі зберігають давнішу монголоїдну домішку.
Сучасні антропологічні типи українців
До складу сучасних українців входить сім
антропологічних типів: 2
1) Дунайський (норікській) тип. Нащадки
носіїв шнурокерамічніх культур Західної України, Поділля і Південної Польщі.
Археологічні знахідки свідчать, що Дунайські українці генетично пов'язані з
іллірійськімі, фракійськімі, кельтських етнічними компонентами. Нині
Дунайський антропологічній тип переважає в рівнинній Галичині, західному
Поділлі (за винятком крайніх північних районів Львівщини і Тернопільщини). На
території Польщі - це Холмщина та Томашів.
Особливості дунайського типу виявляються в
максимально європеоїдніх ознаках: довгому, відносно вузькому; обличчі з довгим,
прямим і тонким носом. Цей тип складає понад 10% всього населення України.
2) Поліський тип. Нащадки пізньонеолітічніх
носіїв дніпродонецької культури, які мігрували в правобережній Полісся. До
складу українців Житомирського і Рівненського Полісся входить давній
кроманьйоїдній палеосвропейській компонент. Це носії археологічної культури
гребінчатої кераміки, що мають генетичний зв'язок із ще давнішімі
пізньомезолітічнімі культурами.
1 Див.: Дебец Г. Палеоантропологія СРСР. --
М.; Л., 1948.
2 Тут і далі наводимо дані за дослідженнями
Василя Дяченка, опублікованими в кн.: Етнонаціональний розвиток України.
Терміни, визначення, персоналії. - К., 1993. - С 149-153.
Особливості поліського типу: дуже низьке і
широке обличчя (лицевий покажчик 85,5), максимально розвинуте надбрів'я,
масивна чоло. Такий тип не зафіксований у жодному ареалі Європи, крім України.
Зріст поліщуків середній, очі дещо темніші, ніж в інших регіонах, а колір волосся
світлішій.
Цей тип поширений на Житомирщині,
Рівненщині, Волині (волинський варіант поліського типу). До волинського
варіанту також входять північні райони Львіщіні і Тернопільщини, а також
українці Брестщіні. Поліський тип становить близько 10% всіх українців.
3) Верхньодніпровський тип. Нащадки
давнього палеоєвропейського населення, але без кроманьйонськіх рис. Особливості
цього типу - дуже світла пігментація очей (60%) і найнижчий в Україні головний
покажчик (80). Цей тип зафіксований лише у Ріпкінському районі Чернігівської
області. Він становить лише 0,5% всіх українців.
4) Центральноукраїнський тип. Нащадки
місцевого староукраїнського населення ХІІ-ХІІІ ст., що мають слов'янську основу
(дещо модифікований Дунайський, поліський, а також більш південні елементи
індоіранського, іллірофракійського та пізнішого тюркського походження).
Тюркські антропологічні ознаки виявляються при порівняльному аналізі в окремих
селах Полтавщини та Західної України, але вони виступають не чітко - лише
незначне сплющена обличчя та особлива складка верхніх повік.
Українці Київщини є генетичним спадкоємцем
аборигенного населення і зберігає виразні європеоїдні риси, незважаючи на
монголо-татарську навалу.
Цей тип відзначається високим зростом, але
середніми покажчики голови, обличчя, пігментації волосся та очей, середньою
висотою перенісся та інших ознак. Він становить 60% всіх українців.
5) Ніжньодніпровсько-Прутський тип. Нащадки
індоарійського палеоантропологічного населення. Помітний індо-іранський і
навіть давньоіндійській компонент (особливо в с. Кам'яне Лебединського району),
що виражається в темній пігментації очей і волосся, значному розвитку
волосяного покриву.
Цей тип характеризується довгоголовістю,
незначним віступанням нижньої частини обличчя, незвичайним поєднанням
різкопрофільованого обличчя з низьким сімотічнім покажчиком носа. Це
вісокорослі, відносно темнопігментовані люди з низьким покажчиком голови. Є два
варіанти цього типу: Нижньодніпровський (походить від населення півдня
Київської Русі) та ПРИПРУТСЬКА (українське населення півночі Молдови, а також
Хотинщини).
6) Дінарській тип близький до карпатського
(обидва (мають ряд взаємних переходів). Нащадки давнього населення України, що
мають суттєві іллірійські, фракійські, кельтські та індійські компоненти.
Дінарській антропологічній тип поширений у східній частині Карпат, в Буковині і
частково - Гуцульщині (крім західних гуцулів, що належать до карпатського
типу), у східному Прикарпатті та ін.
Характеризується однаковою кількістю
світло-і темноокіх, але за кольором волікся переважно темні (70%),
світловолосіх лише 2%, решта - змішані кольори. Такого типу 4-5% всіх
українців.
7) Карпатський (карпато-альпійський) тип.
Нащадки куштановіцької культури VI - ІІІ ст. до н.е. Ареал їх поширення збігається
з ареалом культури підкарпатських курганів, носіями якої були карпи. За
антропологічнімі ознаками подібні до дінарців. Гематологічні ознаки (зокрема,
резус-від'ємність) вказують на їхній генетичний зв'язок з народами Балканського
півострова, Кавказу, Північної Індії. Карпатський тип становить 7-8% всіх
українців.
В етногенезі українців брали
участь як слов'янські племена, так і неслов'янські. Серед слов'янських племен
можна назвати білих хорватів, поляків, словаків, чехів, сербів, росіян і
білорусів. Оскільки близькість географічного положення слов'янських земель
сприяла тісним контактам, то, безумовно, це позначалося і на етнічних зв'язках.
Серед неслов'янських племен антропологи називають Іранські, дакофракійські,
балтійські, тюркські, північно-кавказькі. Щодо фіно-угорських племен, то на
території України їхніх слідів майже не виявлено, лише на північному сході від
Дніпра до Волги з'являється мордовський етнічний компонент.
Що ж стосується концепції
української раси, то її чітко сформулював Юрій Липа в книзі "Призначення
України ". На його думку раса - це не стільки пропорції черепа, ширина обличчя
чи колір очей, скільки Етнопсихологія, генетика, дух нації. Хоча, звичайно,
генетичний код дає певний антропологічній тип, що виражений у зовнішньому вигляді.
За свідченням давніх істориків
кожен скіф повинен був знати свій родовід до сьомого коліна. Той, хто не знав
свого походження, не міг вважатися повноцінною людиною, він був поза родом,
поза племенем, йому було важко вижити, його цурайтесь. І якщо нині серед нас,
цивілізованих людей, далеко не кожен може назвати імена своїх дідів та
прадідів, Задумаймося над цією скіфською етикою. Адже через пізнання і
вшанування людиною своїх кровних предків відбувається й пізнання генетичних
коренів свого народу, і шанобливе ставлення до його святинь.
Список літератури
Для підготовки даної роботи були
використані матеріали з сайту http://mnogo-referatov.narod.ru/
