Перші чутки про Нечая

Вперше ми зустрічаємо Данило Нечая "Полковник воєводства Брацлавського війська й. Кор. Мил. Запорозького" (який за деякими даними родом з околиць Бару, але точно не відомо де і коли він народився, та виріс) приблизно з 40-х років VII сторіччя. Сформувавши Брацлавський полк він бере активну участь у діях війск Богдана Хмельницького.

Пізніше його протиставляють Богдану Хмельницькому, навідь вважають його гетьманом на лівобережжі після Богдана Хмельницького. Іноді навідь доходило до невеличких сварок між Нечаєм та Богданом Хмельницьким, також Данило Нечай був у родстві з Богданом Хмельницьким. Нечай як і Богун підчеркував вірність перемірю: "Ми жадної! Причини не даємо, навпаки - хочемо в добрій згоді жити між собою до служного, визначеного часу. - А інакше не дівуїте, вельможність ваша, коли знову пустимо орду аж до самого камінця, ба і в камінці вельможність ваша не втрімється ".

По одній з версій причиною смерті Данила Нечая є зраджений його жінкою Богдана Хмельницького, якій він пріходівся кумом.

Склад Брацлавського полку

Браславській полк на чолі якого був Данило Нечай був одним з найкрупніших полків на тогочасній Україні, а саме на Поділлі. Полк був поділений на 22 соті (більше ніж у будь якому іншому полці), Всі називаються по місцям своїм, а в багатьох крім того розписані по місточкам і селах. Перша сотня (очевидно Браславська) як то звичайно, не названа по імені і не має ніякого поділу. По ній сотня Райгородська - крім самого Райгород, мав такі міста: Городниця, Бортники, Вішковець, Солінці, Мачоха, Ястребінці. Сотня Тульчинська - Білоусівка, Журавлівка, Кріщінці, Кобелівка. У сотні Краснянській - Іванівці, Черемушне, Рогізне, СОКОЛІВКА, Звоніхі, Тиврів, Клещів, Соколінці, Юрківці, Сілніця, Труківці, Білоусівка, Михайлівка, Ворошілівка: в декотрих з сих сіл іоказано тільки 3-4 козаки. Инші сотні такі: Клебанська, Браі-лівська, Вільшанська, Вербська, Горяшківська, Тімонівська, Олекеандрівська, ЯЛАНЕЦЬКЕ, Ямпільська, Шаргородська, Мурахівська, Станіславівська, Мятківська, Лучінецька, Багланівська, Чечельницька, Комаргородська, Черновицька. Всього козаків вписано 2662. Дві сотні мають 99, одна 100 коааків, дев'ять 40-85, п'ять 108-196, тільки чотири понад 200 (208-256).

Виступи Нечая

Найбільш яскраво Данило Нечай почина виділятися на початку війни зпольшею у 1649 році. Ще з весни цього року ві займав позиції під Баром та Браславі на Поділлі. Також він відіграєсвою роль якпогранічне війко, і у відношеннях із Молдавією в тому числі. Він посилає з Шаргорода до Бару листа до Лянцкорунського й Потоцького і в нім, полишаючи польському війську "на здорове стояти під Баром", остерігав їх тільки, аби "в мій бік Бару найменьші чати НЕ виїздили, і люде народу руського прикростей не будеш проклинати", - се прийнято було в польських кругах з незвичайним вдоволення, трохи не з тріумфом, як певного роду капітуляцію козацьку перед польським натиском. За Переяславській умові, мовляв, козаки вимовила собі, щоб польське військо не поступало далі за Камінець, а тепер от саме устами Нечая визнали йому територію по Бар. "Видко, що нашою відвагою працею й голодом, которий терпимо, не мало ми справили, здобувши для війська становища по Бар, чого пп. Комісари не могли виторгувати; раді б ми ще виторгувати й прічіняті становище для хоругов що надходять", - писав розохоченій осторогою, пересілаючі канцлерові Нечаєвого листа.

За словами Віміні, розрухи у воєводстві Браславськім, знайшли свого дальшого промотора в Нечая, полковнику браславськім. Він пише, що Нечай, незважаючи на свою відвагу, славу і заслуги в попередніх війнах, не тішився прихильністю гетьмана і мав багато непріхільніків серед старшин, будучи чоловіком прімхуватім, вдачі твердої й упертої, при тім перейняти незвичайно високими гидкими про себе, і гетьман при останній реорганізації козацького війська хотів його позбавити уряду. Ображений, мовляв, тих Нечай чекав тільки нагоди віддячітіся за сю кривду; на перші вісти про повстання викликане Корецький і його успіхи, зараз став на чолі сього руху. Прийнятий з одушевленнєм повстанцями, він заохочував їх гарячими промовами до рішучої боротьби і повстаннє виросло до грізних розмірів: до сорок тисяч збройного люду стало в рядах його. Але кінець кінцем гетьман зумів дати собі з ним раду - як саме, сього Віміна не вміє докладно об'ясніті: склдає головно на недостачу у повстанців зброї, припаси і пожіві, току що край був спустошений, і що було, забрано для гетьмана. Тому повстанці не могли вчинити нічого серіозного, і кінець кінцем погрози гетьмана, дозвіл даний ним шляхті на те щоб зібратись на соймік і узброїтісь на "непокірних підданих" і кілька суворих кар на участників повстання, для остраху инших, зробили свій вплив: одні розійшлися до домів, инші розбилися на дрібні ватаги, які могли тільки займатися дрібним розбоєм. Самого Нечая гетьман сілкувався дістати до своїх рук, зваблюючі його різними обіцянками, але Нечай на се не дався й Зістався цілий.

Коротше ніж Віміна, і ще загальніше оповідає про цей рух Коховскій, від котрого пішли звістки про нього і в українській традиції. Він також говорить про 40 тис.. віпісчіків, які ніяк не хотіли вертатися до підданства, докоряли Гетьманова через своїх післанців, що він віддав їх в панську неволю, давіш собі вдуріті Полякам, і грозили, що знайдуть собі кращого вождя, колі він далі хоче вести себе і військо до погибелі. "Особливо підбивала до такої розправи з гетьманом про сю кривду чернь поднїстрянська і побожська, головою котрої був легкодушній Нечай". Але наслідком сього у Коховского гетьман, тільки "почухуючі голову", раз у раз відказував перед Кісілем, що Зборівська угода вклала на нього неможливу задачу, і переведення реєстрації грозить викликати повстання проти нього або проти Поляків.

В сучасній кореспонденції побіжну згадку про Нечая як провідника вініщіцького руху маємо в листах Нунція Торреса, ще з осені - з 20 (30) жовтня: повстанці, не хочучі вертатися до давньої неволі, вибрали собі проводірем такого Нечая і засіли кілька міст. Потім знов в його ж депешах з 2 (12) березня се вже, видно, з тої стадії вістей, яку відбивав оповідання Віміні Нунцій тут, на підставі варшавських відомостей, називає Нечая головою опозиції проти Хмельницького, і дає міру того, наскільки серіозно рахувались з сим рухом в тім моменті в польських правітельетвеніх кругах: проектованого венецького вісланця (поїхав ним власне Віміна потім) Нунцій замішляе виправити не тільки до Хмельницького, як проектував венецькій посол, але і до Нечая, як проводіря опозиції (але поки Віміну в сю дорогу виправили, в місяці квітні, повстання вже зачахла, і до Нечая йому вже ніяких інструкцій не дано). В листах Кнсіля є згадки теж досить побіжні але се треба підчеркнуті, що в них виступи Нечая представляються звернення не проти гетьманського правління, а проти Поляків тільки і якого небудь замирення з ними. За його словами, "Нечай полковник браславській, - понад, котрого більшого бунтівніка немає". Наробив багато злого, а саме, скористайтеся, видко, з посунення польського війська на козацьку територію післав до Очаківського бея вістку, що "згоди з ляхами нема" аби бей післав йому в поміч до Браславщіні 2000 орди. Орда, лакомна здобич, пішла зараз, але Нечай під той час був в Київі, в його непрісутності орда не вміла нічого мудрого зробити: постинали чимало людей, і якогось шляхтича, заставши в його маєтності, теж усмертівші, пішла назад. Гетьман, довідавшіся про се, заклявся зробити Нечаєві кінець ( "шию Нечаєві дати каченят") - так писав Кісілеві, і з тим післав по Нечая. "Але що то чоловік багатий - кладуть його на рівні а Хмельницьким" , то скінчилось на тім, що гетьман взяв з нього кільканадцять тисяч і пустив цілим, а перед Кісїлєм, що наставав, аби його доконче таки скарали на смерть за таке нарушеннє спокою, віправдувався що мусів його пустити з огляду на прохання ханськіх послів. Кисіль далі наставав на гетьмана, та не покладаючись більше на своє пісаннє, радив, аби ще король від себе "гаряче" написав до гетьмана, щоб "за таку велику зраду" доконче така Нечая скарали на смерть, але з того нічого не вийшло. Судячи по даним в листах Кісїля вказівкам ся Нечаева "зрада" сталась в середині або другій половині березня, так що вона хронольогічно НЕ покривається а "опозиційною" ролею Нечая, про котру Нунцій мав відомості ще в лютім або в самих початках березня.

 З реляїцй Торреса бачимо, що на хвилю віджила стара поголоски про напруження і конфлікти між Хмельницьким і Нечаєм, і в сих вістях Нечай виступає не просто комендантом козацького корпусу, що мав доручену стерігті козацьке військо від Поділля підчас маршу ва Волощину, а конкурентом Хмельницького, -- "инший селянський ватажок, прізвиськом Нечай (пише Торрес 17 вересня, очевидно в зв'язку з відомостями привезеними післанцямі Потоцького) -" узброівся "40 тисячами людей над Дніпром, на пограниччі Поділля і Молдавії, і хоче битися з поляками; кажуть, що між ними (Нечаєм і Хмельницьким) прийшло до легких сутичок, і Хмельницький післав 10 тисяч своїх козаків в поміч Потоцькому ".

У Коховского, ми читаємо: "Каліновсікій, польний гетьман, з огляду на те що всяка надія на спокій зникла. А до того ще провокованій ворогом, пускається збройним походом на Україну, не знати-чи за наказом короля Бо Нечай, полковник браславській, щоб підняти до війни чернь Волині і Поділля, напав па Бар - поза лінією, а коли йому сю несправедливість віткнено, - гордо відповів польському гетьманові, зневажливо нагадуючи попереднє (погром і неволю) і легкодушно викликаючи його до битви під сю хвилю. Се викликало чоловіка непрізвічаєного до зневаги на те що він-як ведеться при виклику-протівставнв зброю зброї. До того ж боліло йому, що його-пана величезних маєтностей, не пускають на Україну, і кожне ледацтво володів його діднцтвом. Маховський за той час повертав нічого недобівшіся що до забезпечення безпечного в'їзду комісарам Хмельницький відновляв присяги в тім, що їм вільно буде їздити - хоч се ім всяко належало і з огляду на авторитет короля і па поважаннє до того обовязку, що вони взяли на себе; він хотів, щоб вони їхали НЕ озброєні і з таким числом супроводу, яке він визначить. Тому гетьман (Каліновскій) розіслав скрізь листи, закликаючи чернь, щоб веріалася до послуху королеві (І була певна його милосердя; пояснював, що польське військо приходить тільки задля угамування повстання-аби козаки, залишивши смуту , підлягали звичайній юрисдикції, згідно а вборівськімі пактами, а піддані повернулися до звичайного підданства. Але коли побачив, що вони уперто зневажаю собі сю приманив милосердя, він на початку лютого рушив військо з Станиславова. захопили в Ворошілівці сотню Шпаченко сотника, не випустивши ніяких віступів сього погрому, і якийсь час затримався тут, аби добре зміркуваті наміри ворогів і дати час пріпізненім корогва поспіті до війська Нечай уже (раніш) вийшов з Бару, укріваючі набліженнє більшого війська в поміч - коли гетьман (Каліновскій), розгніваний сим відступом провокуючи, і довідавшіся, що той собі безпечно справляє вакханалії в Красному, давши собі духу на запусти - покладаючись на те, що Шпачеіко держить сторожу, - постановив скоренько пустити на Бахуса Марса "

Як бачимо, оповідвннє дуже поплутане, і на короткий час кількох тижднів, навіть днів тут згромаджено цілу масу подій, котрих вистав б на добрий місяць.

Коли міг вертатись від Хмельницького Маховскіїї, післаніі від короля після соіму? В середині лютого що наіскорше. Тим часом на початку лютого Каліновскій вже йде походом з Станіславова (Станіславчик над Мурахвою); видав перед тим універсали, що лишилися без послуху; Нечай пішов па Бар і вертався, і т. д.

У Твардовського Нечай тільки іаміряється іти на бар, "де наші недалеко мали свій вбірній пункт", але польське військо спішно вдень і вночі побігло йому иа зустріч. Се вже краще, хоча з іншого боку весь малюнок до крайности загальний і не конкретний. Хмельницький, довідавшіся через своїх шпигунів, що на Соймі ухвалено війну, - "відповів поголовно всім ляхам мешкання на Україні - бити і мучити іх зачав, післав по татарську поміч, наперед велів наступати Нечаеві з полком під Браслав і за Божською лінією", а сам ладів всі ті сили, котрими воював в попередній війни, - не чекаючи трави. Король же, бачучи се, щоб його заняти і затримати, зараз же зимою велить гетьманам іти спішно з кварцяним військом на Поділлє, сам же незадовго збирається йти з військом найманим. Отже "гетьмани НЕ дармують"-насамперед розвиває свої порогві польний, почавши про Нечая з вшськом на межі Браславшіні і Поділля. Він простував на Бар, де неподалеку мали збірне місце наші. Зараз проти нього побглі наші день і ніч, і тихенько впавши до Красного захопили його "

Рудівскіі представляє справу так, що Хмельницький заходивсь укріпляти цогранічну зону, і се викликало відсіч Каліновского "Хмельнмцькій НЕ вдовольнюючісь підозрілими зносини з (закордонний) володарями і добачаючі небезпеку для себе в проволіканню, скріпляє заставами Ямпіль, Стіну, Шаргород, Вінниця, Мурахву - бо сі місця через свою близькість до Поляків завжди були підозрілі для неприятеля. Тоді і до Красного прибуває з старшиною провідник бунтівників Нечай, найзавзятішій в повстання, але М. Калиновский негайно наступив і в тім же місті погромів "

Подібно уявляє собі події Радив "під кінець лютого Нечай, козак вііслаііііі Хмельницьким а 30 тисячами, щоб не давати громадітіся нашому війську, взяв і пограбували Шаргород, містечко Замойського, відти пішов до Красного, містечко того ж попа. Каліновскій з кількома тисячами прийшов туди в запустній понеділок, здобув місточко "

Освенцім - сам учасник кампанії, на підставі якихось чуток, першим пускає самого Хмельницького: "покладаючись на обіцянки і поміч нуреддін-султана Хмельницький 16 лютого рушив сам до Бару, а за тиждень до того ціла Україна, дорослі і малі, молоді і старі (рушіліся ) ні про що по думаючи, тілько про нашу погібіль: про комісію що мала бути - вже ні гадки, а тільки хотіли випередити наші війська, поки ще не зібрались (се можливо - реальна подробиця). Але дуже в тім помилилися, бо Каліновскій, маючи на той час всю владу над цілим військом - бо великого гетьмана король хотів мати при собі для ради, а більше - як то секретно говорили, не довіряючи його роспорядкові,-зібравши військо під Баром, як тільки одержав відомість, що тамошнє хлопство в Браславщіні збирається в купи і бунтує, 19 рушив з-під Бару до лінії, щоб не дати непріятелеві її переступити. Під вечір того дня ставився в місточку Станіславові і там довідався, що Нечай, полковник браславській, найперший бунтівнік між повстанцями, котрому вони самі визнавали перше місце після Хмельницького, нітрохи не вважаючи на пакти, що обом сторонам забороняли переходити лінію, перейшов ї до місточка Красного, що було вже за лінією на нашій стороні, і став у нім. Маючи слушний претекст щоб на нього наступити, Каліновскій рушив а Станиславова 20 -го, себ то в запустній понеділок, виславши наперед з певною частиною війська Станиславова. Лянцкороньского воєводу браславського, і той забіг неприятеля несподівано, на підпитку, і впавши до міста з трьома козацькими хоругвами: старости черкаського Кисіля, старости улапівськаго Каз. Пісочинського і Криштофа Корицька, наробив між козаками великого замішання ".

Торрес з свого обов'язку інформатора подає такі "вісти з Русії" під днем 4 березня: "Хмельницький з 30 тис.. Козаків пройшов граничну ліню на час і взяв місто Красне". "Козаки постановили були напасти па наше військо останнього дня карнавалу, коли воно буде заняття святом і нап'ється. Нечай з 15 тис.. Вибраного війська наступив і прорвав лінію, занявшн Красне". "Почувши се і воєвода чернігівській (Каліновскнй) швидко пройшов 9 миль і в ночи карнавальної неділі зайпяв найбільш догідні позиції міста і велів з трьох сторін дати вогню". Цілком фантастичну історію записав Майер 26 лютого в Красноставі: Козаки розжалені смертю Гладкого починають громити шляхту, Каліновскій жадає під Хмельницкого суду і відшкодування; Хмельницький посилає сих козаків Каліновскому на його волю і Каліновскій запросивши їх на бенкет, велів усіх побити, крім одного, полішеного для допиту на муках. Він розповів, то сих козаків Хмельницкий післав наперед па звілн. а за іімп посилає 20 тис.. з Нечаєм. а 50 тис.. з своїм сином па Радівіла, 1 т. д.

Привід виступу Калиновського, мовлять, дав Нечай - "перейшовши за лінію і поставивши свої залоги в Мурахві, Шаргороді і Краснім, він викликав на те п. воєводу браславського, що той написав до нього, до Шарга?? оду, де він був під той час, переймали спадщину по коза, що померли від повітря. ІІапомівав його, аби він вище над свій стан не виносився і полковінкам своїм за лінію "входити не дозволяв, щоб потім того поневчасі ве жалував. Той одержавши се пісаннє по п'яному в Шаргороді, почав шаліті, і велів полкам громадітіся в Красному, і сам туди поїхав в п'ятницю перед запустили "), чекаючи більшої помочи, що обіцяв їому Хмельницький. І всяму неділю прийшли два полки до Вінніці: Богуна І Іляша уманського. Бо так був Нечай умовівся з Хмельницьким, що на сам попелец (22 лютого) мав ударити на Бар і на воєводу браславського; але провідінне боже помішало їх шики. Бо в саму суботу перед вечором, 18 лютого прийшов п. гетьман польський з своїми людьми повз Бар до Нагайкова, покликав до себе п. воєводу браславського і там мавши цілу ніч нараду, роз'їхалися, а в неділю запустну п. гетьман пішов до Ялтуш - нова, а п. воєвода до Бару і звідти з своїми людьми пішов до п. гетьмана і зійшовшіся з ним стали на віч в Станіславові.

Cмерть Данила Нечая 21 лютого

До сього друковавій дневннк додав, що тої неділі Каліновскій мучився під Станіславовім з хоругвами, що стояли на лінії на Дністрі, і тут діставши від "язика" відомість про козацьке військо, - що Нечай стоїть у Фарбуємо, а в Воронківці, на крайнім виступі Богу , між Станіславові і Красним держить сторожу сотник Шпак, або Шпаченко, з своєю сотнею, Каліновскій післав невеликий відділ кінноти з Корицький в головах на Шпака, а сам з головним військом пішов на Красне.

Даевнік підчеркуе, що сей наступ мав характер несподіваного нападу: і на Шпаченко і на Нечая напали крадкома. Для сього вивели вісько вночі і поночі напали. на них, та ще й умисно йшли можливо тихо, "по козацьки їхали, щоб навіть з послуху й не помітив", і справді Нечаеві козаки подумали, що то до них їде Шпакова сотня. Дневзнік, Освенцім і ин. пояснюють сей успіх ще й тим, що козаки і сам Нечай понапивались на запустив, і не трималися на сторожі докладаючи на Шпака; цей молів ми потім побачимо і в пісні про Нечая.

Тим часом Корицький погромів Шпака, так що мало хто з ним встиг утікті. А за той час передній полк Каліновского під проводом Пясочіньского став перед Красним і з криком ударив до брам. На сей гвалт Нечай вискочив з господи, де піячів, але в сіх замішанню його обпалі і вбили: вийшла бійка за його полковницькі булаву, і в тім замішаню його вбито, і богато козаків полягло та й всякого люду, чоловіків і жінок нарубано: запалили місто і стали рубати кого попало. Козацьке ж військо, під проводом звісного вам Кривенка, зачин разом з частішою міщан в непріступнім замку і тут боронилися три дні. Каліновскій раз-у-раз посилав на приступ своа військо, піше і кінне, хотячи здобути. Подяки несли великі страти, але не могли добитись до замку. У згаданих вище варшавських вістях Їоліньского (що йдуть в головнім від Каліновского) читаємо, що Каліновскнй посипали до обложенців парламентарів: обіцяв, що обложені зістануться цілі, коли піддадуться, бо він не на те прийшов, аби їх громити, але щоб привести до договору і спокою військо Запорозьке,-аби воно зісталось при своїх вільностях. Але козаки завзято стояли на тім, що краще їм згинути, ніж піддатісь. Аж на третій день, вівторок, частина міщан, що були в замку, попробували непомітно утікті через вілім і стягнула біду на себе і на всю залогу. Бо ротмістр Янжула - один з ново-нобілітованіх козаків, завважив сю утече, діслав за нею погоню, що догодив почала іх рубити, а тоді утікачі, злякавшіся загорнувся назад до замку, і в замішанню, що з того вийшло, погоня вдерлися до замку й розчинила Замкову браму польському війську.

Тут доперва почалися різня і Утеча куди видко - але як запевняють Поляки, мало хто втік: "Оден тільки сотник Степко, дуже поранений, утік від пана Янжула з своїми ранами до Хмельницького, - бо скільки козаків вискочило з замку, хоругви Япаула й Сгрійковского дочиста в погоні знищили ". Так само вирубано й тих, кого застали в вахту. Взяли в полон тільки чотирьох: Гавратінського, шляхтича-інфаміса, що перейшовши до козаків був у них сотником тростянськім, попа що читав псалтир над Нечаєм, писар Нечаєвого Житкевича і Татарина що був при Нечая: їх живих відставілі до гетьмана.

Про похоронну церемонію над Нечаєм записує за оповіданнями очевидців Радив (очевидно вони зробили враження між польською публікою). Війшовші до замку польські вояки застали в тутешній церкві відправу вад Нечаєм: тіло його лежало на килимі, і при нім сиділо четверо попів і брат, і всіх їх порубали. Анонімний дневник оповідає тропіки ннакше: уходячн до замку, козаки взяли з собою гіло Нечая і прибравши пристойно поклали в башті ва оксамиті, засвітили свічі й поставили попа, "щоб псалтир вад ним співав. Сього попа живцем відставлено до Каліновского, а тут його" Німці обклавши вогнем і так його - посередині ходячого - спекли пріпомінаючі йому, як то козаки знущалися над християнськими священниками ". Гавратмвського як зрадника розстріляно. рахував, що своїх стратили коло 200, а неприятеля впало трупом 15 тис.." окрім діток і жінок і поспільства краспянського ". Значні свої страти толкувалі тим, що козаки дуже боронилися, стріляючи не тільки з огністої стрільби, але й з луків ядом напущенімі стрілами-" так п. Дішов. постріленій стрілою в горло, зараз опух, і хоч скоро вирвав (стрілу), але тіло на нім ціле посиніло ", і т. д.

Наслідки його смерті

Цей погрорм і смерть Нечая зробили велике вражінне і в Польщі і на Україні В варшавських костелах правилі) Te Deum - "дякуючи Богові за побіду і щасливий початок війни з козаками". Щоб підчеркнутів вагу сього успіху оповідали різні фантастичні оповідання що до замірів Нечая і козаків. "Нечай вже був умовівся з Хмельницьким і козаками у запустну середу йти з військом, 15 тис.. Реєстрових козаків, на Бар і здобуваті його - щоб дістати п. Лянцкоронського, що стояв там з кількома хоругвами. Взявші його і забравши в неволю жовнірів мав їх відіслати Хмельніцькові, а звідти з Бару, мав іти з військом на Ліско, що обернувся Підгірєм, аж під сам Краків - опанувати, злупіті його і инші міста: тут на Підгірю могла б сила хлопства до нього пристати, колі б не скарав був його сам Бог ".

Але і без сих додатків смерть Нечая була великим тріумфом. Його рахували після Хмельницького найбільшою фігурою в козацькім війську, що іротівставлялося самому гетьманові, і насмілялася йому протістаті. В польських кругах Нечая вважали майбільш завзятим ворогом Польщі і магнатства, дійсним провідником повстання шсія Крпвоноса, - більш завзятим ніж сам Хмельницький. Тому до тріумфального почуття першого реваншу козакам прилучилися іще надія, що тепер, коли не стало сього непрмііреного ворога, може і з Хмельницьким і з козацьким військом буде легше договоритися.

Характеристично це відбилося в народній пісенності.

В українськім народнім репертуарі пісні про Нечая незвичайно популярні: коли лишити на боці думі про Хмельницького популярні колись, Нечая треба признати мабуть найбільш популярною історичною постаттю в устнім репертуарі XIX в. Ось приклади таких пісень:

Польське військо наступає, Нечая остерігають, радять тікати, але Нечай не хоче марно втеряті своєї слави.

Він іде до куми Хмельницької в гостину, їсть і п'є, і не слухає осторогою.

Запевняє, що поставив добру сторожу, часом називав вірного сторожа-Шпака.

Йому радять принаймні трмматі при собі зброю, і він, очевидно, сю пораду бере на розум.

Він п'є і гуляє, а сторожа тим часом зникав.

Запізно схаменувся: побачив ворогів уже в місті.

Кладе Ляхів як снопи, крівава річка тече за ним, - аж нарешті кінь не може вискочити з трупу що нагромадівся навколо нього.

Пробув відкупитись від Ляхів-але ті не годяться, і рубають ного "на мак".

Инші варіанти смерті:

Ловлять його джуру, випитують його секрет і вбивають срібною кулею.

Найпростіший варіянт:

Нечяй підчас битви оглядається назад - а йому зрубають голову.

Инші, можливо символічно-політичний:

Він пошпортався на Хмелина-і взяли його Ляхи за чуприну (часом торг при тім-і відмова Ляхів).

Ведуть Ляхи Нечая в Савур-могилу-покотилася його голова у долину.

Качається його голова по ринку-і далі грозить ляхам, що буде їх бити

(дуже інтересний варіянт, але ва жаль-не беапосереднв зашігаіій)

.

Козаки ховають Нечая у святої Варвари.

Популярний заспів:

Ой з-під лісу, лісу, з-під зеленого гаю

Вийшло ляхів сорок тисяч-утікаймо Нечаєві!

- Не бійтеся, не бійтеся, пани отамани, Поставивши я стороженьку усіми шляхами! Як я маю, козак Нечай, звідси утікати:

Главу свою козацькую марно втеряті

- А я тебе, ків Нечая, не убезпечать:

Держи собі коня в сідлі для свого звичаю!

- Ой єсть в мене козак шпачок - той дасть мині знати:

Він той скаже, коли мині треба утікати.

- А я тебе мій Нечай не убезпечать,

Тримай цибулька і стріл пучок для свого звичаю

А "Нечай того не думає, Нечай не гадав-

А з кумасею із Хмельницькою мед-вино кружає.

Асям пішов до Хмельницької щуки-риби Їсти

Ой сів же пан Нечаєнко та щуки риби їсти,

Ох і прилетіли та до Нечаенка та не мудрії вісти:

- Ох і же ти, та пав Нечаєнко, мед-горілку кружаєш, А вже твої стороженькн та на місці не має! НЕ вспів же пай Нечаєнко на скамніцю сісти

Подивився козак Нечай в кватиру очима

Ай вже лишків сорок тисяч стоїть за плечима.

Ей, я козак молоденький Ляхів не боюся, Маю ж бо я козаченьків тай оборони!

- Та біжи бавовни, та біжи малий, від хати до хати, Та давай, бавовни, та давай, малий, козаченька знатні

- Ой як мені, пане Нечаєнко, а знати давати - Напилися наші козаченьки, полягали спати

Ай як ударив та козак Нечай та об стіл булавою:

Ой тут нині, козаку Нечая, накладати головою!

Ой як крикне козак Нечай на хлопця малого:

"Сідлай, хлопче, сідлай малий, коня вороного!

Гей віріжем вражих Ляхів геть що до одного

"Ой підтягай, та малий джура, Попруга із-туга:

Буде на Ляхів, та на тих панів велика потуга! "

Ох не вспів та Нечаєнко та на коня сісти

Задріжалі в коня вороного ніженьки на місці

Гей під коніченьком, гей під вороненький стали ніженьки дріжатм

Лй ти коню, коню вороненький, не бійся зі мною,

Іно НЕ доторквй коню вороненькійі землі під собою! "

Ой не встигнув козак Нечай на копіка врятувати,

Взяв'Ляхамі як снопами по два ряди класти!

Ой кинувся козак Нечай від башти до башти,

Ой став же він Ляхів, Лядських панів, як яшній снів класти

Переїхав Нечай козак від брами до брами,

Сколотивши Ляшенькамі як вовк вівцями.

Переїхав Нечай козак від башти до башти,

Ой взяв Нечай вражі Ляшко як сніп в полю класти

Ой кинувся козак Нечай від дому до дому

Та зложили же Ляхів тисяч з коней як солому

Ой кинувся козак Нечай від брами до брами

Оглянув назад себе-тече кров ріками

Ото вам, вражі Ляшко, за тую провину:

Збавили-сьте мого брата-за яку причину

Повернувся козак Нечай на праву руку

Чи не вискочив Нечаїв кінь із лядського трупу

Ой удався козак Нечай до коня словами:

"Не доступуЛ, кінь козацький, до землі ногами"

Ой як стисне козак Нечай коня острогами,

За ним Ляхів сорок тисяч з голими шаблями

Оглянув козак Нечай на правеє плечі

За ним за ним кров людська річенькамі тече!

Та покотилася Нечаева головонька до долу

- Он ви хлопці та молодці (котрий буде у місті),

Поклопіться моїн жінці, нещасній невісті

Нехай вона назбірає срібла злота досить,

Нехай мене вікутяє та й останку прогу!

Чи не хотіли вражі ляхи срібла злота приймати,

А хотіли Нечаєнка в дрібний мак сікаті.

Нехай пріїзжае та Нечая із неволі викупляти!

- Не хочем ми, козак Нечай, твоіх сукон ні блаватні.

Тільки хочемо ми тебе на мак порубати

Оіі над сином над Нечаєм чорнііі ворон кряче!

Ой глянула його мати та нову кватирку-

Качається Нечаєва головонька по ринку

Ой сховаймо його голівоньку а де церков Варвара

Та вони стали думати, де Нечая поховати.

ОН поховали пана Нечаєнка та в Київі краї варвари

Коли зажив та пан Нечаєнко козацької слави

Де нам сеє тіло Нечаєве біле, де нам Його поховати

Гей зійдімось, премілеє браття, на високу могилу,

Та вікопаємо, премілеє браття, глибоку яму,

Та посадім, премілеє браття, червону калину,

Гей щоб зойшла лицарська слава на всю Україну.

Нечай виступив в історії Укпаїни а саме Поділля, як акстівній учасник онтіпольського повстання, як розумна і обдарована людина, яка мала на Поділлі майже такеж зачення як і Богдан Хмельницький для України.

Використана література:

1) Михайло Грушевський "Історія України-Русі" в одінацяті томах, двонадцяті книгах, Київ Наукова думка, тома 9-10.

2) "Нариси історії Поділля" на допомогу вчителю, Хмельницький 1990 р..