Міністерство науки і освіти України

Таврійський національний університет ім.В.І.Вернадського

Курсова робота

Предмет: «Господарський процес»

Тема: «Докази в господарському процесі»

студента 5 курсу, юридичного факультету, заочного відділення, групи Е,

Гаврилюка О.В.

Сімферополь, 2003

Зміст

1.Вступ
2.Понятіе доказування у господарському процесі
3.Понятіе і види доказів
4.Предмет доказування
5.Относімость, допустимість доказів і факти, які не потребуютьдоказів

6.Істребованіе, дослідження та оцінка доказів

7.Заключеніе
8.Спісок використаних джерел

Введення

В даний час при переході до товарно-грошових відносин вгосподарських ном обороті стало неможливим ефективне використаннязаконодавства Рада-ського Союзу при здійсненні регулювання спірнихситуацій між суб'єктами підприємницької діяльності, іншимисуб'єктами мають відношення до господ-наленню. Саме з метою забезпеченняправового захисту підприємницької та свя-занной з нею діяльності внезалежній Україні був прийнятий ряд нормативних актів, серед них і актирегулюють діяльність арбітражних (господарських) судів: Кон-статиці
України, Закон України «Про арбітражний суд», Арбітражно-процесуальнийкодекс України, ін

Арбітражно-процесуальне законодатнльство складається з Арбітражно -процесу-ального кодексу, Закону України «Про відновленняплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом », інших нормативно -правових актів. Як зазначив Абрамов: «Не варто думати, що міжматеріальним і процесуальним правом існує непрохідний-травня грань »[1].
Тому до господарсько-процесуального права так само відносяться і некот-риематеріально-правові акти.

Як і будь-якій іншій галузі права господарсько-процесуального правасвойст-венни свої певні елементи. Участь сторін, третіх осіб,прокурора, подання позову, апеляції, касації, інші атрибути господарсько -процесуального права.
Серед них можна відзначити такий найважливіший інститут як докази в хо -зяйственно-процесуальному праві. Законодавець визначив, щодоказами є-ються будь-які фактичні дані, на підставі якихгосподарський суд у визначений-ному законом порядку встановлює наявність чивідсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і запереченнясторін. Докази мають особливо важливе зна-чення в господарськомусудочинстві, тому що без них неможливо правильно разре-шити спірнийпитання. Сторони можуть вільно надавати докази суду в со -відповідності з принципами рівноправності, законності, змагальності, іншимипринци-пами виробництва в Господарському суді. При наданнідоказів суду сторо-ни повинні враховувати вимоги встановлені ГПК,кодекс чітко розмежовує ви-ди доказів, які можуть бутивикористані, серед них: письмові, речовини-ні, висновок експертизи,пояснення сторін, третіх осіб, пояснення посадових осіб та іншихпрацівників підприємств, установ і організацій, що не тільки беру участь-щих всправі. Також для доказів велике значення мають поняття відносності ідопустимості.

У даній роботі повною мірою будуть розглянуті всі аспекти інститутудоказів-нізацією в господарському процесуальному праві. Визначення йоговажливості в правильному розгляду спорів що виникають в результаті веденнягосподарської діяльності.

Поняття доказування у господарському процесі

доказування є найбільш складною, трудомісткою роботою вдіяльності пра-воохранітельних органів, у тому числі і господарськихсудів. Пояснюється це тим, що в процесі доказування, по-перше,доводиться мати справу з фактами, подіями ретроспе-ктівного характеру,які, як правило, не можна сприйняти безпосередньо, по-друге, впроцесі доказування зазвичай діють дві сторони з протилежнимиінтересами, які не тільки представляють докази в обгрунтуваннясвоєї позиції, але нерідко намагаються спростувати чи знецінитидокази того боку, по-третє, доку-зательства з часом можутьвтрачатися, втрачати свою переконливість в силу різних об'єктивнихобставин.

доказування є одним з найважливіших інститутів будь-якого правовогопроцес-са, у тому числі кримінального, цивільного, господарського,адміністративного. Без доку-зиванія не можна встановити істину з того чиіншої справи, а отже, неможливо його пра-вильно дозволити. Саме поняття
«Доведення» неоднаково визначався різними вченими. Так, С.В.
Курильов під доведення має на увазі діяльність з метою переконати суд вістинності фактів, які їм розглядаються [2]. Навряд чи з цим можнапогодити-ся, тому що тут, по-перше, відгороджується діяльність суду відсуб'єктів доказування, по-друге, предмет доказування передбачається якзаздалегідь даний, незмінний, хоча в процесі розгляду справи він може ідоповнюватися, і змінюватись новими істотні-ми обставинами.

Протиставлення суду та сторін у доведенні ще яскравіше висловлював А.Ф.
Клейн-ман, вказуючи, що доведення в арбітражному процесі єпроцесуальної діяль-ності тільки сторін, яка полягає впредставленні доказів, спростування доказів супротивника,заяву клопотань, участь у дослідженні доказів [3]. Звичайно, цяформула непридатна ні в цивільному, ні в господарському процесах як зпозицій закону, так і практики. Хоча у чинному ГПК України в ст. 33записано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яківона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, але в той жечас ст. 38 ГПК говорить, що якщо подані сторонами доказинедостатні, суд зобов'язаний витребувати від під-приємств та організаційнезалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необ-дімие длявирішення спору. Отже, не тільки сторони, але й суд зобов'язаний активнобрати участь у процесі доказування. Практично так і робиться. І цезрозуміло. Адже суд не повинен формально винести рішення у справі на підставітого, яка сторона пред-вила більш повновагі докази. Вінзобов'язаний встановити об'єктивну істину по спору та відповідно до неївинести рішення. Не можна не враховувати і того, що в умовах нашоїсучасної дійсності далеко не кожна сторона може звернутися доуслу-гам юристів (адвокатів) для ведення її справи. А без їх участірозраховувати на грамот-ний, грунтовний збір та поданнядоказів важко. У зв'язку з цим вийде, що сторона,що має можливість найняти адвоката, опиниться в процесі в більшпривілейованому становищі перед тієї, що має такої можливості не дам -ться. У цивільному процесі це може виявлятися ще більш часто.

Здається, що найбільш правильне, повне і переконливе визначеннярозглядають Ріва поняття дає К.С. Юдельсон, вказуючи, що судовимдоказування є діяльність суб'єктів процесу зі встановлення здопомогою зазначених у законі процес-суальних засобів і способів об'єктивноїістинності наявності або відсутності фактів, необхідних для вирішення споруміж сторонами [4].

Саме діяльність сторін, суду та інших учасників процесу щодовстановлення юридичних фактів (обставин), що мають значення длявирішення спору, за допомогою на-щью встановлених законом засобів і єдоказування у господарському процесі.

Поняття і види доказів

Поняття доказів різні вчені також визначали неоднозначно.
Сумніву-вування думку, що негативно вплинуло на позиції багатьох учених,висловив свого часу А.Я. Вишинський, стверджуючи: «... судовідокази - це звичайні факти, ті ж, що відбуваються в житті явища, тіж речі, ті ж люди, ті самі дії людей.

Судовими доказами вони є лише остільки, оскількивступають в орбіту судового процесу, стають засобом для встановленняцікавлять суд та слідство обставин »[5].

Отже, до доказів він відносив фактичні дані, здопомогою ко-торих встановлювалися доводить факт без урахування тих коштів,джерел, які були носіями цих фактів. Приблизно такий жепозиції дотримувався С.В. Кури-лев, відносячи до судових доказіввідомі факти, за допомогою яких встановлюється вають невідомі факти [6].
Тут знову ігноруються джерела фактичних даних і в той же часдоказову факти ставляться в одну площину, змішуються з докази -ваемимі юридичними фактами.

Тим часом неважко зрозуміти, що самі фактичні дані без їхджерела не мо-гут бути доказами. Так, сам факт зіпсованоюпродукції стане доказом лише в тому випадку, якщо він знайдевідображення і закріплення в таких джерелах, як ого-сненія відповіднихосіб, акт експертизи, речовий доказ. Тому фактичнідані як докази не можна розглядати окремо, відривати їх відджерел, які свідчать про них.

Тому, в принципі, прав М.К. Треушніков, розглядаючи доказияк по-нятія, які містять у собі два тісно пов'язаних елементи:фактичні дані як зміст доказів і способи доказування якпроцесуальна форма [7].
Тільки слід уточнити, що засоби доказування і способи доказування НЕслід змішувати, бо кошти - це люди, предмети, що містятьвідомості про доводячи-ваних фактах, а способи доказування - це прийоми,методи, порядок отримання та закреп-лення доказів.

Приблизно в такому плані вирішується це питання і в нашому чинномузаконодавства. У ст. 32 ГПК йдеться, що доказами єбудь-які фактичні дан-ні, на підставі яких господарський суд увизначеному законом порядку устанав-чених наявність або відсутністьобставин, на яких грунтуються вимоги і віз-раженія сторін. Цідані встановлюються письмовими і речовими доказами,висновками судових експертів, поясненнями представників сторін та дру -гих осіб, що беруть участь в процесі.

Звертає на себе увагу, що тут розірвані фактичні дані тазасоби їх отримання, але і ті й інші іменуються доказами. Міжтим сутність фактіче-ських даних і засобів доказування не одна й та сама. Івизначення їх одним терміном чи є виправданим. Щоб уникнутивідриву фактичних даних від засобів доказування і виключити можливістьпротиставлення їх, варто було б у визначенні-панії доказиоб'єднати їх в єдине ціле.

Наприклад, так: доказами в господарському процесі єфактичні дані, які за допомогою встановлених у законі коштів і впевному порядку свідчать про обставини, що мають значеннядля вирішення господарського спору.

Докази як джерела фактичних даних за своїм змістом іхаракте-Теру форми закон (ст. 32 ГПК) поділяє на кілька груп:

1) письмові докази;

2) речові докази;

3) укладання експертизи;

4) пояснення представників сторін (а також, звичайно, третіх осіб зсамостійною вимогою і без такого);

5) пояснення посадових осіб та інших працівників підприємств,установ і організацій, що не тільки беруть участь у справі.

У господарському процесі найбільш поширеними і переконливимидоказів-тва найчастіше виступають письмові. Пояснюється це тим, по -перше, що хо-зяйственние взаємини, як правило, оформляютьсядоговорами, угодами, пе-репіской і т.д. По-друге, письмовідокази є найбільш достовірними і стабільними. Вони не можутьзмінюватися, як це нерідко трапляється з поясненнями пред-ставників сторінта інших осіб.

Письмові докази можуть бути найрізноманітнішими: рішення,распо-ряджені, договори, листування, акти і т.д. Єдиним, що об'єднує їхвсіх, є те, що вони своїм змістом свідчать про доводимообставини, що мають значення для вирішення спору.

Письмові докази можуть представлятися суду в оригіналі абоТреба-щим чином завіреної копії, виписки з відповідногодокумента. Звичайно, для суду краще мати справу з справжнімидокументами, оскільки копії можуть бути недостовірними чинностінеуважності, помилок під час копіювання або свідоме спотвореннязмісту документа. Якщо у суду виникає сумнів такого плану, він впра -ве вимагати від відповідної особи оригінал документа.

Слід мати на увазі, що у спорах, що випливають з перевезення вантажівбудь-яким ви-дом транспорту, а також з надання послуг органами зв'язку, припред'явлення претензій та позовів необхідно пред'явлення тільки справжніхдокументів. Це вимога закону у цих справах є обгрунтованим,з огляду на множинність учасників у процесі пе-ревозкі, надання послугзв'язку, право пред'явлення претензії та позову в деяких випадках належитьне одній, а двом організаціям (відправнику і одержувачу). І оскількисправжній документ один, а копій може бути необмежена кількість, торозглянуто-ня претензій та позовів тільки на підставі справжніх документівзапобігає перед-'явленіе декількох претензій та позовів за одним і тимж спірного фактом і сприяють-ует якнайшвидшого вирішення суперечки.

Важливу роль у доведенні грають і речові докази. До нихвідносячи-ться всілякі речі, предмети, які своїми специфічнимиособливостями свідчать про обставини, що мають значення длявирішення спору. Слід мати на увазі, що речовими доказамиможуть бути й документи. Відмінність документа як письмового доказу віддокумента - речовий доказ полягає в тому, що в першому випадкудокумент свідчить про відповідні йдуть-тва своїмзмістом, а в другому - специфічними особливостями (підчистка,підробка, виправлення тощо).

Якщо для вирішення спору суд повинен правильно оцінити обставиниза складність-вим питань техніки, технології, науки, мистецтва, літератури іт.д., він має право призначають-чить експертизу. Експертиза може доручатися яквідповідним компетентним орга-нізація, так і конкретним фахівцям.
Експертиза проводиться відповідно до Хо-зяйственним процесуальнимкодексом і Законом «Про судову експертизу».

Експерт повинен дати відповіді на всі питання, поставлені йому судом історонами, третіми особами через суд. Експерт має право знайомитися зматеріалами справи, брати участь у засіданні, ставити питання сторонам івідповідати на їхні запитання.

У разі неповноти висновку експерта, залишення без відповідіокремих вопро-сов, суд може призначити додаткову експертизу, доручившиїї тому ж експерту. Від додаткової експертизи слід відрізнятиповторну, яка призначається в тих випадках, коли суд сумнівається вдостовірності та переконливості первісної експертами-тізи у зв'язку знедостатньою кваліфікацією експерта або виникнення сумнівів у йогооб'єктивності.

Доказами є також пояснення представників сторін,третіх осіб, які вони дають по ходу розгляду справи. Хоча сторони ітреті особи є зацікавлених в результаті справи, проте ігноруватиїх пояснення не можна, але оцінювати слід більш критично в порівнянні із урахуванням інших доказів.

Вкрай рідко, але все ж таки іноді доказами є поясненняпосадових осіб та інших працівників як самих сторін, так і інших сторонніхорганізацій. Як зазначалося вище, по суті ці особи єсвідками, оскільки вони дають ого-сненія за фактами, які сприйняли здопомогою власних органів чуття. У поло-жении таких осіб можуть виявитисята аудитори, які проводили перевірки з ініціативи боків, різних органівабо суду. Хоча вони дещо незвичні свідки, а, так би мовити, обізнаніособи, але все-таки це не експерти, а свідки, оскільки і вони сприйнятий-малицікавлять суд факти за допомогою своїх органів почуттів, проводячи відповідну -ющіе перевірки. Тому їм не слід давати можливості знайомитися зматеріалами справи і на підставі їх давати пояснення і навіть представлятидокази. У новому Господарському процесуальному кодексі бажановідмовитися від подвійності право-вого положення всіх цих осіб івизначити їх правовий статус як свідків перед-Треві, зокрема,попередження їх про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих ого-сненій.

У теорії і в практиці доказ?? тва прийнято розмежовувати і поіншим призна-кам. Так, розрізняють прямі і непрямі докази.
Прямими є такі, кото-рие безпосередньо (прямо) свідчать продоводить факт, обставину. На-приклад, при постачанні неякісноїшвидко псується, висновок експерта про псування продукції єпрямим доказом. Але якщо сторони сперечаються про причини, час і місцепсування, а продукція доставлялася залізницею протягом декількохдіб, то відомості про своєчасність або несвоєчасність доставки вантажу,про дотриманням нии в шляху температурного режиму тощо, що встановлюються здопомогою відповідних документів, будуть непрямими доказами.

Звичайно, на практиці віддається перевага прямим доказам, алеі непрямо-ні не можна вважати другорядними. Так, у розглянутому прикладідля правильноговирішення спору недостатньо було встановити сам факт поставкинеякісної про-дукції, треба було з'ясувати причини цього за допомогоюнепрямих доказів.
Прийнято також ділити докази на первинні та похідні.
Стосовно до до-кументи - це оригінали таких, оригінали, а подругому випадку - копії, виписки з документів. Вище зазначалося, що можнапредставляти і ті й інші, але у встановлений-них законом випадках необхіднітільки справжні документи. Свідчення показу-вання (або, як вказується вст. 30 ГПК, пояснення посадових осіб та інших працівни-ків) теж можутьбути первинними та похідними в залежності від того, як ці особи під -спрінімалі відповідні факти. Якщо безпосередньо, то первинні, якщож за посередництвом інших осіб (зі слів кого-то), то похідні.

Звичайно, первинні докази цінніше похідних, тому що в нихменше може бути помилок, неясностей з тих чи інших причин. Не випадковосвого часу в англійському цивільному процесі існувало правило
«Кращого докази», відповідно до якого повинні були представлятисяоригінали документів. Подання копій допускалося лише у винятковихвипадках [8].

Деякі автори ділять докази на особисті і предметні взалежно від того, хто є джерелом відповідних відомостей. Якщофізична особа (позивач, відповідач, третя особа, свідок, експерт), то цеособисте доказ. А якщо Істочна-ками фактичних даних служить річ,предмет, то предметне.

Великого практичного сенсу в цьому розмежування немає, так якневажливо, від кого чи від чого виходять відомості про які цікавлять суд фактах,головне - в їх достовірність ності, переконливості, зв'язки з встановлюютьсяобставинами, що визначають правильне вирішення суперечки.

У цивільному процесуальному праві Англії та США судовідокази поділяються на достатні та недостатні, достовірні інедостовірні, усні та письмові, прямі та непрямі, безпосередні тапохідні, доброякісні і недоброякісні і т.п. [9]

Здається, потреби в такому докладному дробленні доказів навказуються групи немає, тим більше, що вони охоплюються існуючимивидами доказів в на-шем процесі.

Предмет доказування

При зборі та дослідженні доказів важливе значення має предметдоказування. Він не обмежується зазвичай якимось одним певнимюридично значущим фактом, а складається з системи цілого ряду фактів,визначають характер взаємовідносин сторін і наявності або відсутностіправопорушення, особливо в тих випадках, коли суперечка йде про відшкодуваннязбитків або стягнення штрафних санкцій. А категорія цих справ серед. Іншихза кількістю займає провідне місце. Так, в Одеському обласному арбітражномусуді у 2000 р. було розглянуто 5482 майнових спору, що складає
69,1% до загального числа дозволених справ (статотчет за 2000 р.). Діяльністьсуду та сторін по доказуванню; у справах даної категорії має певнуспецифіку та складності. Тут важливо насамперед розмежувати обов'язкикожної сторони по доведенню тих чи інших фактів.
Відомо, що господарське правопорушення, так само як і цивільне,складається з чотирьох елементів (підстав відповідальності). До них відносяться:а) протиправне діяння;б) збитки, завдані потерпілому;в) причинний зв'язок між діянням і збитками;г) вина правонарушітеля45.
Для господарсько-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитківнеобхідна наявність всіх зазначених елементів. Які ж з них повиннадовести каж-
45 Див: Матвєєв Г.К. Підстави цивільно-правової відповідальності .- М.,
1970 .- С. 9; Грибанов В.П. Відпові-Сх сторін за договором поставки .-
М., 1962 .- С. 8; Мале-цн Н.С. Майнова відповідальність у господарськихвідносинах .- М., 1968 .- С. 22.

дая сторона у відповідності зі ст. 33 ГПК? Зрозуміло, що факт протиправногодіяння повинен довести позивач, права якої порушені відповідачем. Відомо,що протиправним діянням може бути як дія, так і бездіяльністьправопорушника, що виразилося в порушенні законодавства або умовдоговору. Ось це і повинен довести позивач. Очевидно, що і завданізбитки, розмір їх знову-таки зобов'язаний довести позивач. Під збитками маються наувазі вироблені потерпілим витрати, втрата або пошкодження йогомайна, а також не одержані доходи, які він одержав би, якби небуло правопорушення (ст. 203 ЦК).
Природно, що і причинний зв'язок між протиправним діянням і збиткамизобов'язаний доводити також той, хто звертається до суду за захистом своїх прав,оскільки всі ці три елементи безпосередньо, тісно пов'язані між собою.
Про причинного зв'язку в цивільних та господарських правопорушення існуєкілька різних думок серед науковців. Найбільш поширеними середних є:
1) теорія необхідної і випадкової причинного зв'язку;
2) теорія прямої і непрямої причинного связі46.
Не зупиняючись докладно на розгляді їх, зазначимо лише, що длявідповідальності з господарського правопорушення необхідна така зв'язокміж протиправним діянням і збитками, з якої було б видно, щозбитки виникли саме в результаті цього протиправного діяння.
Таким чином, з чотирьох елементів правопорушення три повинен обгрунтувати ідовести позивач. А ось провину правопорушника він доводити не повинен, тому щозгідно зі ст. 209 ЦК УРСР вина правопорушника передбачається. Якщоостанній вважає, що не винен, то зобов'язаний це довести. Отже, вгосподарських правопорушення, на відміну від кримінального права, де провинуобвинуваченого необхідно довести, діє принцип від-протилежного - винапередбачається, але її можна спростовувати. І це має робитиправопорушник.
46 Див докладніше: Абрамов НА. Застосування теорії причи-ною зв'язку варбітражній практиці// Рад. держава і при 'у .- 1972 .- № 8 .- С. 85-88.

Слід мати на увазі, що в тих випадках, коли мова йде про відповідальністьу вигляді сплати неустойки (штрафу, пені), склад господарськогоправопорушення складається не з чотирьох, а з двох елементів - протиправногодіяння і провини правопорушника. Якщо збитки у потерпілого й були, але він їхне вимагає, а пред'являє позов лише про стягнення неустойки, штрафу, пені,то не треба доводити ні сам факт збитків, ні причинний зв'язок між ними іпротиправним діянням. Досить довести сам факт протиправного діянняз урахуванням того, що вина правопорушника передбачається. Це положенняоднозначно визнається як в науці, так і на практіке47. 1 Розмежуванняобов'язків сторін по доведенню різних елементів, підставвідповідальності має важливе значення як для сторін, даючи їм можливістьзосередити увагу на певних обставинах, так і для суду,який отримує можливість чітко орієнтуватися в тому, якідокази з яких питань повинна представити та чи інша сторона.
Проте слід мати на увазі, що розглядаються розмежування обов'язківсторін по доведенню не є абсолютними. Воно не означає, наприклад,що відповідач не може представляти докази на спростування самогофакту правопорушення або розміру збитків, завданих потерпілому. Так іпозивач не позбавлений права спростовувати факти, що представляються відповідачем уобгрунтування своєї невинності.
Всі докази, пов'язані з доведення елементів, підставвідповідальності, безпосередньо стосуються юридичних фактів матеріально -правового характеру. Так, у розглянутому вище прикладі про поставкунедоброякісної швидко псується, такими Фактами булинаявність договору між сторонами, на підставі якого відвантажуваласяпродукція, факт псування її, причини псування, розмір збитку, вина відправникаабо Перевізника і т.п. То є факти, що визначають харак-ТВР правовідносинсторін, правопорушення, характери-8Ующіе його ознаки. Це все те, щовходить в предмет Дрказиванія, тобто юридичні факти, які породжуютьвідповідні наслідки для сторін. Але для дозволів
47 Див: Малеин Н.С. Указ, соч .- С. 19; Грибанов В.П. Указ. СОГ> - ~ С. 11.

ня спору ці факти повинні бути доведені. Ця мета досягається за допомогоюдоказову фактів. У даному випадку ними будуть договір сторін,висновок експертизи про псування продукції, транспортні документи про рішенняохолодження продукції під час перевезення і т.д.
М.К. Треушніков обгрунтовано розмежовує що доводиться юридичні фактиматеріально-правового характеру і доказову факти, за допомогоюяких встановлюються першим. Крім того, він виділяє ще третю групуфактів при доведенні - факти, що мають суто процесуальне значеніе48.
Тут маються на увазі факти, без яких процес не може виникнути або,виникнувши, може бути припинений. Сюди відносяться дотримання позивачемдоарбітражного порядку врегулювання Спорів у передбачених закономвипадках, легітимація позивачем відповідача і самого себе, факти, що вказують напомилкове порушення справи (ст. 62 ГПК) або неправильне оформлення позовнихматеріалів (ст. 63 ГПК) тощо
Таке розмежування доказів є правомірним і сприяє більшчіткої, цілеспрямованої діяльності сторін і суду при розглядіспорів.
З предметом доказування тісно пов'язані поняття відносності і допустимостідоказів.
Належність, допустимість доказів і факти, які не потребують доказів

Належність доказів означає, що суду слід представляти тільки тідокази, які відносять ся до предмета доказування, дообставинами, що мають значення для вирішення спору. Цим самимдосягає ся економічність і динамічність процесу. Сторони не повиннізахаращувати справу документами, іншими матері Аламі, які не відносяться досуті спору. Не можна розраховувати на те, що чим більше уявишдоказів, тим позиція твоя буде переконливішим. Справа не в кількостіпредставлених матеріалів, а в достовернос-
48 Див: Арбітражний процес/Под ред. М.К. Треушніко-ва .- С. 88.ти, переконливості їх. Приймаючи позовну заяву, і побачив, що до ньоговключені матеріали, що не мають відношення до суті спору, суддя має правоповернути його для дооформлення. Хоча ст. 63 ГПК в даний час цього непередбачає, але такі дії судді узгоджуються із ст. 34 ГПК.
Належність доказів не слід плутати з допустимість їх. Якщо впершому випадку мова йде про кількісні показники, то в другому, можнасказати, ми маємо справу з якісними характеристиками доказів.
Раніше ми вже відзначали, що за деякими видами спорів закон передбачаєподання тільки певних доказів. Це стосується перш за всеспорів щодо перевезень вантажів. Так, згідно з п. 130 Статуту залізниць
України при пред'явленні претензій та позовів до перевізника у зв'язку з втратоювантажів, недостачею, пошкодженням, прострочення доставки вантажу, втратибагажу повинні подаватися в оригіналі відповідно накладна, багажнаі вантажобагажна квитанції та комерційний акт (не всі, а тільки ті, якіповинні засвідчити відповідний факт несправної перевезення).
Замінювати ці докази іншими потерпіла сторона не має права, і якщоїх у неї не виявиться, вона не '^ зможе звернутися до суду.
З предметом доказування пов'язані також загальновідомі, преюдікціонние іпрезюміруемие факти (ст. 35 ГПК).
Загальновідомими фактами, що мають доказового значення, єтакі, які відомі всім або широкому колу осіб, у тому числі суддям, впевному регіоні. Наприклад, у листопаді 2000 р. в силу стихійного лихав деяких областях України, зокрема, у північних районах Одеськоїобласті, виникли великі руйнування електромереж, зв'язку, доріг і т.д. Цевикликало порушення нормальної діяльності багатьох підприємств і організацій.
Незалежно від цього деякі контрагенти їх вимагали виконаннязобов'язань, а при невиконанні - сплати неустойки. І якщо порушеннязобов'язань виникло в силу зазначених обставин, відповідачі не повиннібули доводити їх, оскільки вони були загальновідомим фактом.
Не потребують доказування і так звані преюдиціальне факти. Ними єтакі, які встановлені раніше рішенням суду або іншого органу по спорахтих самих сторін. Так, третя особа, яка брала участь у справі на стороні відповідачащодо спору про поставку недоброякісної продукції з вини третьої особи,при стягненні з відповідача збитків, неустойки не матиме права оскаржуватирішення суду при пред'явленні до нього регрес-сного позову відповідачем. Воновправі було оскаржити це рішення. Але якщо цього не було зроблено, рішеннясуду не переглянуте, то оскаржувати його в новому процесі не можна, тому щовоно набуло преюдиціальну силу, стало обов'язковим в правовому відношенні.
Преюдиціальну силу в господарському процесі мають і набрали законноїсили рішенням загальних судів стосовно фактів, встановлених судом і маютьзначення для вирішення спору (ст. 35 ГПК).
Вирок суду в кримінальній справі, що вступив в законну силу, також маєпреюдиціальне значення з питань, чи мали місце певні дії таким вони вчинені.
Преюдиція має важливе значення, тому що вона запобігає невизнання,оспорювання одними судами рішень, вироків інших за одним і тим жефактами. Це служить авторитету, стабільності, виконані судовихпостанов.
Хоча питання про презюміруемих (передбачуваних) факти дозволяється в тій жест. 35, що і про загальновідомі, преюдиціальним фактах, проте суть їхдещо інша, ніж двох останніх. Загальновідомі і преюдиціальне фактиносять ніби абсолютний характер, їх не треба доводити і не можнаспростовувати. Презюміруемие факти також не треба доводити, тому що вонипередбачаються існуючими в силу закону. Однак можна спростовувати,доводити їх помилковість, неспроможність. Це прямо випливає зі ст. 209
ЦК УРСР, в якій говориться, що відповідальність за невиконаннязобов'язання настає при наявності вини (крім випадків, передбаченихзаконом або договором), але відсутність вини може доводити особа,що порушила зобов'язання. Отже, як зазначалося раніше, винаправопорушника заздалегідь передбачається в самому законі, однак її можнаспростовувати.
Так, у п. 110 Статуту залізниць України вказується, що залізницядорога несе відповідальність за збереження вантажу від моменту прийому його домоменту видачі одержувачу або передачі іншому підприємству. А в наступномуп. 111 Статуту перераховуються обставини, за доведеності яких дорогазвільняється від відповідальності. Такими обставинами є,Зокрема:а) вантаж прибув у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженимипломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволяється
Правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомомускладі, завантаженому засобами відправника і якщо немає ознак втрати,псування, пошкодження вантажу під час перевезення;б) недостача, псування, пошкодження виникли в результаті дії природнихявищ, пов'язаних з перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі, і т.д.
Всього вказуються десять обставин, за доведеності хоча б одного зних дорога звільняється від відповідальності. Але дорога повинна довести це,тобто спростувати презумпцію її провини, закладену в ст. 209 ЦК та п. 110
Статуту.

Витребування, дослідження та оцінка доказів

Як зазначається в ст. 33 ГПК, докази надаються сторонамита іншими учасниками процесу. До них відносяться прокурор, треті особи зсамостійною вимогою і без такого. Але, як зазначалося вище,не можна погодитися зі ст. 30 ГПК, яка відносить до цих осіб такожпосадових осіб та інших пра?? ков підприємств, установ, організацій,які викликаються в засідання для дачі пояснень з відомим імобставинами, що мають значення для вирішення спору. По суті, цесвідки. Отже, вони самі є доказами як джерелафактичних даних. Але вони не повинні подавати свої письмові, речовідокази, брати участь у дослідженні матеріалів справи. Все ценалежить до повноважень сторін, третіх осіб, прокурора. І прирівнювати доним свідків не треба, тому що це призведе до розмивання відмінностей міжактивними і пасивними учасниками процесу, до змішування їх.
Як говорилося вище, суд не може індеферентно від носиться до збираннядоказів у справі. Хоча це в основному відноситься до сторін, але якщоподані сторонами докази є недостатніми, суд зобов'язанийвитребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справідокументи та матеріали, необхідні для вирішення справи. Суд може такожзнайомитися з доказами безпосередньо в місці їх знаходження. Уцих випадках суд виступає не тільки як помічник сторін, але перш за всеяк слуга закону в інтересах повного і неупередженого з'ясування істини вметою правильного вирішення справи.
У дослідженні зібраних доказів бере участь не тільки суд, але йбоку, і інші активні учасники процесу. Вони мають право знайомитися зматеріалами справи, робити з них виписки, давати пояснення з ним, задаватипитання один одному.
Цивільний процесуальний кодекс України та АПК РФ знають такий інститут,як дослідження доказів судом, не розглядає справу. Здається,що цю прогалину ГПК України слід усунути в новому ГПК, тому що впроцесі іноді виникає необхідність ознайомитися з матеріальнимипредметами, отримати пояснення від осіб, які перебувають в інших областях, чинавіть в іншій державі. У цьому випадку суд, який розглядає справу засуті, повинен винести ухвалу, в якій доручити суду, що знаходитьсяв іншому місці, дослідити відповідне доказ і протоколдослідження представити суду, який доручав провести відповіднедію.
Відсутній в нашому чинному кодексі і такий інститут, як забезпеченнядоказів. Цим може скористатися недобросовісний відповідач,який, отримавши копію позовної заяви, може вжити заходів щодознищення важливих доказів, зокрема, речових, письмових.
Щоб це попередити, треба встановити право позивача при подачі позовноїзаяви просити суд про забезпечення певного докази так само,як він має право просити суд про забезпечення позову.
Оцінка доказів судом здійснюється на основі зіставлення всійсукупності їх, досліджених у засіданні. Ніякі докази не маютьзаздалегідь встановленої сили. Зокрема, він може відкинути справжнідокументи одного боку і покласти в основу копії іншій. Не має для судущо визначає значення та висновок експертизи. Суд має право непогодитися з ним, вказавши в р