Економічне вчення А. Сміта

Адам Сміт (1723-1790) - видатний англійський економіст мануфактурногоперіоду. У його працях і в працях його послідовника Д. Рікардо класичнаполітична економія досягла найвищого розвитку.

Народився А. Сміт у шотландському місті Керколді в родині митногочиновника. Навчався в університетах Глазго і Оксфорда, де вивчав філософію,літературу, історію, фізику, математику. 1751 р. був обраний професоромуніверситету в Глазго і згодом очолив там кафедру моральної філософії. 1764р. Сміт залишає університет і стає вихователем англійського герцога Баклі,з яким подорожує протягом трьох років. Перебуваючи у Франції, Смітзнайомиться з енциклопедист і фізіократамі. Повернувшись до Англії, віноселяється в рідному місті Керколді, де працює над книжкою «Дослідження проприроду і причини багатства народів », її було опубліковано 1776 р.. і вонаСмітові здобула світову славу. Його стали називати «шотландським мудреців»,творцем нової науки - політичної економії. Останні роки свого життя Смітбув митним комісаром Шотландії.

Наслідуючи філософів-просвітителів, які за вихідний пункт своєїсистеми брали «соціальну людину», Сміт ставить перед собою наукове завдання
ЇЇ комплексного дослідження. У своїх працях він розглядає окремі аспекти,сторони людської природи: моральні, громадські, економічні. У «багатствінародів », зокрема, Сміт досліджує« людину економічну », однак не ізолює ЇЇвід двох інших аспектів людської природи.

Метод, який застосовує Сміт, можна назвати дедуктивно-індуктівнім. Вінаналізує як внутрішні закономірності економічних явищ, так і описує їхнізовнішні прояви. Праця Сміта притаманні системність, історизм іеволюціонізм. Щодо історизму, який заперечувався в марксистській літературі
(на тій підставі, що Сміт трактує капіталізм як вічний спосіб виробництва),то він проявляється в тім, що Сміт визнає зміни звичаїв, інститутів,економічних категорій, неоднаковість таких у різних народів, і вважає, щовивчення й пізнання їх можливе лише в процесі еволюції.

Суспільство Сміт розглядає як сукупність індивідів, що наділені відприроди певними властивостями, які наперед визначають їхню економічнуповедінку. Головними є такі, як трудове походження життєвих благ,схильність до обміну послугами або результатами своєї праці, егоїстичніінтереси - намагання поліпшити своє становище.

Трудове походження життєвих благ змушує людину жертвувати заради них
«Своїм дозвіллям, свободою, спокоєм» 1. Схильність до обміну, «схильністьміняти,, вімінюваті, обмінювати один предмет на інший »2 - одна звирішальних ознак людської природи. Вона зумовлює те, що люди через поділпраці концентрують свою діяльність на якійсь певній її формі, що підвищує
ЇЇ продуктивність. Керуючись егоїстичними інтересами, пошуком особистоївигоди, людина оптимізує свої зусилля, а це обертається на вигоду длявсього суспільства.

Розвиваючи вчення основоположників класичної політичної економії про
«Природний порядок», Сміт звільняє його від феодальних нашарувань. Вінпідкреслює, що за умов «природного порядку» (вільної конкуренції) складноювзаємодією господарської діяльності людей керує «невидима рука», тобтоекономічне життя людей підпорядковується об'єктивним закономірностям. Утрактуванні «природного порядку» Сміт виходить з двох принципів:об'єктивної закономірності природи - дії об'єктивних законів природи -
«Невидимої руки» і «природної свободи» людини.

Дія об'єктивних законів спрямована на благо людини. Протеблаготворність дії об'єктивних законів не абсолютна. Вона передбачає певнісоціальні умови, а саме - природну свободу людини, яка проявляється вможливостях кожної людини (за умов дотримання нею «законів справедливості»)вільно захищати власні інтереси. Лише за цих обставин природна поведінкалюдини збігатиметься з дією природних сил, «невидимої руки», тобто іззаконами природи.

У концепціях наступників А. Сміта - Рікардо, Сен-Сімона й особливо
К. Маркса - саме ця теза відсутня. У них залишилась лише об'єктивназакономірність, що керує поведінкою людини.

Ідею природного порядку Сміт поширює І на діяльність держави. Він єприхильником економічного лібералізму, вільної гри господарських сил,невтручання держави в економічне життя. Але разом з тим Сміт визнає рольдержави у виконанні нею таких функцій, як оборона країни, правосуддя,народна освіта, утримання громадських установ тощо. Він також висловлювавсяза державне регулювання норми процента й мінімуму заробітної плати.

Поділ праці і гроші. Свій твір А. Сміт починає з розгляду поділупраці. Це не випадково, адже він - економіст мануфактурного періоду. Навідміну від меркантілістів, які вважали, що багатство породжується обміном,і фізіократів, які зв'язували Його із сільським господарством, Сміт чітконазиває першоджерело багатства - працю. Вступ до свого твору він починаєтак: «Щорічна праця кожного народу становить первісний фонд, який доставляєйому всі життєво необхідні предмети і зручності, що споживаються нимпротягом року і складаються завжди або з безпосередніх продуктів цієїпраці, або з того, що одержується в обмін на ці продукти в інших народів »1.
Але кількість цих продуктів, продовжує Сміт, залежить від кількості праці,що функціонує у виробництві, і від майстерності робітника, рівень якої єрезультатом поділу праці. Вирішальним фактором зростання багатства й
«Загального добробуту» Сміт вважає поділ праці, який веде до «величезногозбільшення продуктивності всіх різнобічніх занять і мистецтв ».

Зростання продуктивності праці внаслідок її поділу зумовлюється: 1)збільшенням вправності робітника; 2) збереженням часу, який витрачається впроцесі переходу від одного виду праці до іншого; 3) винаходом ізастосуванням механізмів, які полегшують працю і дають змогу одномуробітникові виконувати працю кількох.

Надаючи величезного значення поділу праці, Сміт, проте, не розумівйого причин. Поділ праці в нього породжується схильністю до обміну.
«... Схильність до обміну й була тим, що породило поділ праці» 3. Насправдібуло навпаки: саме поділ праці є передумовою обміну.

Не можна погодитись із зауваженнями критиків А. Сміта, що він, нібито,плутає поділ праці в мануфактурі і суспільстві. Справді, Сміт починаєаналіз з поетапного поділу праці в мануфактурі з виробництва голок і черезфаховий поділ, аналіз економічних функцій класів виходить на суспільнийподіл праці. Оскільки, за Смітом, саме можливість обміну веде до поділупраці, то міра останнього, пише він, завжди мусить обмежуватись розмірамиринку. Саме розвиток ринку, розвиток шляхів сполучення сприяють тому, що
«Промисли будь-якого роду починають природно розподілятися йудосконалюватися ».

Поділ праці й обмін передбачають наявність знаряддя обміну. Такимзнаряддям у Сміта є гроші. Виникнення грошей Сміт правильно розглядає якоб'єктивний процес, а не як результат домовленості виробників. У своїйпраці Сміт подає надзвичайно цікавий матеріал щодо історії виникненнягрошей. Він досить детально простежено цей процес і показав, що гроші - цетовар, який відокремився від маси інших товарів в результаті розвиткуобміну. Гроші, як і інші товари, мають вартість, їх Сміт розглядає якзасіб, що полегшує обмін.

Визнаючи всі функції грошей, Сміт, проте, головною, визначальноюназиває функцію грошей як засобу обігу. Гроші він назвав «великим колесомобігу »і підкреслив, що вони відрізняються від товарів, які обертаються зїхньою допомогою. На відміну від меркантілістів, які золото і срібловважали носіями суспільного багатства, Сміт підкреслював, що дохідсуспільства - це товари, а не гроші.

Сміт вважає за доцільне заміну золота і срібла паперовими грошима дляздешевлення обігу. Найбільш придатні для цієї ролі банкноти. Загальна сумапаперових грошей не може перевищувати кількості золотих і срібних грошей,які вони замінюють. Регулювання кількості паперових грошей в обігу повинніздійснювати банки.

Теорія вартості. Передовсім нагадаємо, що Сміт, як і інші економіститієї доби, користується терміном «цінність», а не «вартість». Цінність унього має два значення: корисність і можливість придбання інших предметів.
Перше він називає «цінністю у споживанні», друге - «цінністю в обміні». Цефактичне визнання споживної й мінової вартості. На парадоксі води йдіамантів Сміт пояснює різницю між споживна І міновою вартістю. Речі, щомають велику цінність у споживанні, зазначає він, часто мають невеликуцінність в обміні, і навпаки. «Нема нічого коріснішого за воду, але за неїнавряд чи щось купиш і навряд чи одержиш щось в обмін. А діамант майже немає жодної цінності у споживанні, але часто в обмін на нього можна одержатидуже велику кількість інших благ ».

Для з'ясування основних правил, що визначають мінову цінність товарів,
Сміт ставить три завдання: 1) визначити справжнє мірило мінової цінності,тобто визначити справжню ціну всіх товарів; 2) показати, з яких частин вонаскладається; 3) з'ясувати, через які обставини відбувається відхиленняринкової ціни від природної. Мінову, або природну, цінність товару Сміт, які Петті, визначає через працю. «Праця, - писав він, - є справжнє міриломінової цінності всіх товарів »1. Але на відміну від Петті, який вважав, щопраця створює вартість лише в галузі видобутку золота і срібла, іфізіократів, котрі зв'язували цей процес із сільським господарством, Смітстверджує, що праця є основою цінності в усіх сферах виробництва. Вінговорити про рівноцінність усіх видів праці. Сміт розрізняє кваліфіковану йпросту працю і зазначає, що кваліфікована праця в одиницю часу створюєбільше цінності, ніж праця проста, некваліфікована.

У творах Сміта дивовижно переплетені два погляди на цінність -суб'єктивний і об'єктивний. Суб'єктивний полягає в тім, що, на його думку,робітники оцінюють свою працю як жертву, як вимушене відмову від свободи йвідпочинку. Водночас він оцінює працю об'єктивно як основу багатства. Протесаму працю він не аналізує як субстанцію вартості, а звертає головну увагуна мінову вартість, тобто на кількісний бік вартості.

Отже, у трактуванні теорії вартості Сміт не був послідовним. Вінзаявляє, що трудова теорія справедлива лише для «раннього, примітивного»суспільства. Коли ще працю не було поділено, вона могла бути мірилом дляобміну.

З розвитком поділу праці ситуація змінюється. По-перше, обмін стаєнеобхідним, тому що дає змогу одержувати найрізноманітніші товари. За -друге, як зазначає Сміт, багатство особи - це її можливість одержуватипродукти чужої праці в обмін на свій продукт. За цих умов Мінова цінністьтовару для товаровиробника буде визначатись кількістю чужої праці, яку вінможе одержати в обмін на одиницю свого товару.

товаровиробника, обмінюючі свій товар на якийсь інший, одержує, звласного погляду, більше праці, ніж віддає. Те саме відбувається і зсупротивно стороною. Тобто кожний учасник обміну одержує більше праці,відносно своїх можливостей щодо виробництва одержуваного товару, ніжвіддає. Тут ми знову маємо справу з поняттям суб'єктивної цінності, проте
Сміт виводить його не з принципу корисності (австрійська школа), а зпринципу праці.

Отже, перше з поставлених питань Сміт розв'язує цілком однозначно.
Основу цінності товару становить праця, уречевлена в товарах, які одержуютьз допомогою обміну на даний товар.

Як же вирішує він питання про окремі складові ціни товару? На першийпогляд, нелогічною є сама постановка такого питання. Які можуть бутискладові ціни, якщо вона визначається працею?

Річ у тім, що Сміт чітко бачив різницю між обміном товарів упервісному суспільстві і за умов простого товарного виробництва, коливиробники обмінювалися працею, уречевленої в товарах, і обміном за умовкапіталізму, коли відбувається обмін живої та уречевленої праці. Робітникистають продавцями товару «робоча сила», а капіталісти - його покупцями.
Щоправда, Сміт вважав, що робітники продають свою працю, що, так само, як іінші товари, має «справжню й номінальну ціну» 1 (номінальна й реальназаробітна плата). За цих умов, пише Сміт, порушується закон еквівалентногообміну. Робітник віддає більше живої праці, ніж одержує уречевленої.
Цінність, яку робітник додає до матеріалів, складається з двох частин:заробітної плати і прибутку капіталіста, Третьою складовою цінності, за
Смітом, є рента. Отже, як пише Сміт, «три першооснови будь-якого доходу, які будь-якої мінової цінності, - це заробітна плата, прибуток і рента »2.
Відтак цінність Сміт визначає доходами.

Визначення цінності як суми доходів свідчить про те, що Сміт,проявивши геніальну непослідовність, заклав основи теорії факторіввиробництва, яка в XIX ст. стала панівною.

Щодо третього завдання, то воно зводиться до з'ясування причинвідхилення ринкової ціни від природної. Природна ціна у Сміта - це, посуті, грошове вираження цінності. Природна ціна включає повну величинуренти, праці і прибутку. Ринкова ціна - та, за якою продається товар.

Сміт детально аналізує фактори, які впливають на відхилення ринковоїціни від природної. За умов природного стану (вільної конкуренції ") ринокпрацює як своєрідний регулятор природного тяжіння руху товарних потоків достану ринкової рівноваги. Попит і пропозиція стають факторами встановленняринкової ціни. Людське втручання у вигляді різного роду привілеїв,монополії, регламентів порушує природний стан. Воно, пише Сміт, призводитьчасто до результатів, протилежних тим, на які сподівались, і стримуєзростання продуктивності праці. Щоправда, якась група або клас можуть мативигоду від такого втручання, проте воно завжди зашкоджуватіме стратегічномузавданню - економічному зростанню. Отже, Сміт постійно звертається допринципу природної свободи, до дії «невидимої руки».

Класи і доходи. Сміт прямо зазначає, що три складові ціни є видамидоходів трьох різних категорій персоніфікованих економічних функцій, щовідповідають трьом факторам виробництва: праці, капіталу й землі. Власникикожного із цих факторів утворюють відповідні класи: найманих робітників,підприємців і землевласників. Це основні класи суспільства, їхні доходи єпервинними. Усі інші групи і прошарки отримують вторинні доходи внаслідокперерозподілу.

Заробітна плата - це продукт праці, природна винагорода за неї. Коливиробник працює власними засобами виробництва і на своїй землі, він одержуєповний продукт праці. За умов капіталізму найманий робітник отримує лишечастину цінності, яку праця додає до матеріалу, що обробляється, іншучастину одержує власник капіталу як прибуток. Отже, Сміт бачив непринципову, а лише кількісну різницю між доходом простого товаровиробника інайманого робітника.

Сміт визначає «нормальний» рівень заробітної плати кількістю засобівіснування робітника і його сім'ї. Нормальний рівень заробітної платипідтримується стихійним ринковим механізмом і залежить від попиту іпропозиції на ринку праці. Зниження заробітної плати до фізичного мінімумуробітникам загрожує вимирання, а її значне підвищення, на думку А. Сміта,веде до зростання народжуваності, збільшення пропозиції робочої сили наринку, посилення конкуренції. Відтак заробітна плата зрештою знову почнезнижуватися.

Провідну роль у визначенні заробітної плати відіграють капіталісти,які можуть, пише Сміт, змовітісь і очікувати сприятливих умов найму робочоїсили, чого не можуть робітники. Сміт був прихильником високої заробітноїплати і вважав, що вона сприятиме зростанню продуктивності праці.

Прибуток у Сміта теж має трудове походження. Він писав, що «цінність,яку робітники додають до матеріалів, зводиться ... до двох частин, одна зяких оплачує їхню винагороду, а друга - прибуток їхнього наймача на весьавансованій ним фонд матеріалів і заробітної плати »1. Тобто прибуток - церізниця між заново створеною вартістю і заробітною платою, результатнеоплаченої праці. Сміт заперечує тим, хто називає прибуток оплатою праці знагляду й управління. Цей прибуток, зазначає Сміт, не схожий на оплатупраці, він має інші джерела й визначається величиною капіталу, щовикористовується у виробництві.

Праця з нагляду й управління на двох підприємствах, пояснює Сміт, можебути однаковою, а прибуток абсолютно різним, тому що він залежить відвеличини авансованого капіталу. До того ж функцію управління можнадоручити «якомусь головному службовцю» І винагорода за працю у такому разінабере форми звичайної заробітної плати.

З прибутку Сміт виводить і проце?? як похідний прибуток. Величинавідсотка і його рух визначаються нормою прибутку, яка з розвиткомпромисловості й торгівлі має тенденцію до зниження. Зниження нормиприбутку, а отже і процента, Сміт розглядає як прояв економічного здоров'янації, котре забезпечується природним порядком. Протидіє такому порядкубудь-яка монополія. Тому Сміт є непримиренним противником різних монополійі привілеїв.

Земельна рента у Сміта - це плата за користування землею, її причиноювін називає приватну власність на землю. Сміт відрізняє ренту від орендноїплати, в яку включається і процент на вкладений капітал. Рента, підкреслюєвін, не зв'язана з витратами капіталу, оскільки їх, як правило, здійснюєорендар. Що ж до землевласника, то він користується вигодамикапіталовкладень, тому що за відновлення орендного договору вимагаєпідвищення плати.

Виходячи з позицій трудової теорії вартості, Сміт ренту (також іприбуток) розглядає як відрахування від праці робітника. Інше трактуванняпоходження ренти зв'язане у Сміта з його теорією витрат виробництва. Рентав цьому разі є природною винагородою за користування землею, подібно дотого, як прибуток є природною винагородою за капітал, а заробітна плата --природною ціною праці. Рента поряд з прибутком і заробітною платою формуєцінність. А це означає, що земля, як І праця, є джерелом цінності.

Проте рента відрізняється від інших ціноутворюючіх факторів - прибуткуй заробітної плати. Вона не зумовлена жодною жертвою (як праця й капітал) збоку власника землі. Відрізняється рента від прибутку й заробітної плати іяк складова ціни. Останні констітуюють ціну, а рента є її функцією.
«... Рента, - писав Сміт, - входить до складу ціни продукту інакше, ніжзаробітна плата і прибуток. Висока або низька заробітна плата і прибуток накапітал є причиною високої або низької ціни; більший чи менший розмір рентиє результатом останньої »1.

Є у Сміта й елементи фізіократічного трактування земельної ренти якрезультату дії сил природи, що їх землевласник надає у користуванняфермеру. Праця в сільському господарстві, писав він, продуктівніша, бо тутпоряд з людиною працює природа.

Сміт бачив різницю в родючості й місцезнаходженні земельних ділянок іїї вплив на величину ренти. Розглядав він також залежність ренти відкапіталовкладень. Проте у Сміта ще немає розуміння понять диференційної йабсолютної ренти. Водночас він визначає монопольну ренту (хоч і не вживаєцього терміна), що виникає тоді, «коли кількість землі, котра може бутипристосована під якусь особливу культуру, занадто незначна для задоволенняреального попиту »". оплачує її споживач.

вчення про продуктивну й непродуктивну працю. Сміт, на відміну відпопередників, не обмежується галузевим визначенням продуктивної йнепродуктивної праці. У нього продуктивною є будь-яка праця, незалежно відтого, до чого ЇЇ прикладають. Проте Сміт зберігає ієрархію галузей стосовноїх продуктивності. На перший план він ставить сільське господарство, потімпромисловість і торгівлю. Але не це головне в його вченні про продуктивну йнепродуктивну працю.

Сміт визначає продуктивну й непродуктивну працю не лише залежно відтого, де вона застосовується, а й від того, що виготовляється з їїдопомогою. У нього є два підходи до визначення продуктивної танепродуктивної праці. Перший підхід - ціннісний. Продуктивною працею є та,що створює цінність. Непродуктивна праця цінності не створює. Так, працямануфактурного робітника додає цінності матеріалам, які він обробляє.
Водночас праця слуги не додає цінності ні до чого. На купівлю продуктивноїпраці витрачається капітал, а непродуктивної - дохід.

Другий підхід до визначення продуктивної і непродуктивної працізв'язується з її матеріалізацією, уречевленої. Продуктивна праця - працяробітника, яка закріплюється і реалізується в якомусь предметі або товарі,що придатний на продаж. А праця слуги не закріплюється і не реалізується втовари. Його послуги зникають в момент їх надання. Згідно з такимвизначенням продуктивної праці вся сфера нематеріального виробництваоголошувалась непродуктивною. До цієї сфери Сміт відносить діяльністьдержави, ЇЇ чиновників, церкву, армію, флот тощо.

Такий підхід Сміта до визначення продуктивної і непродуктивної працібув підданий критиці багатьма його сучасниками, які ширше трактувалипродуктивну працю. Економісти класичної школи навпаки - сприйняли такийпідхід. З певними застереженнями сприйняв його і Маркс1.

Сміт надавав великої ваги поняттям продуктивної та непродуктивноїпраці, оскільки він зі збільшенням кількості продуктивної праці зв'язувавзростання національного багатства країни.

Капітал у Сміта - це головна рушійна сила економічного прогресу. Підкапіталом він розуміє запас продукції, що приносить прибуток, або задопомогою якого працею створюються нові блага. Запаси певної особи, писаввін, поділяються на дві частини. «Та частина, від якої вона чекає одержаннядоходу, називається її капіталом. Друга частина - це та, яка йде набезпосереднє її споживання »2.

Капітал він поділяє на основний і оборотний. До основного капіталуналежать машини й різні знаряддя праці, промислові й торговельні будівлі,склади, будівлі на фермах, «поліпшення землі» (розчищення, осушення,удобрення), «людський капітал» - капіталізована цінність «придбаних ікорисних здібностей усіх жителів, або членів суспільства ». Віднесення
Смітом людського капіталу до основного логічно випливає з того, що капіталу нього - це виготовлені матеріальні ресурси, а здібності робітників допраці також «виготовлені» за допомогою використання матеріальних ресурсів.

Трудові навички й здібності робітників включав до основного капіталуще Петті. Сміт, оголошуючи здібності, навички капіталом, робив висновок, щоробітник, крім «звичайної заробітної плати» за «звичайну працю», маєодержати й відшкодування витрат на навчання і прибуток на них. К. Маркс, якпобачимо далі, теж дотримується думки, що кваліфікованіша робоча сила маєвищу вартість.

оборотний капітал у Сміта складається з грошей, запасів продовольства,сировини і напівфабрикатів, а також готової продукції, що перебуває наскладах і в магазинах.

Поняття основного й оборотного капіталу Сміт застосовує до будь-якогокапіталу, незалежно від сфери його використання. Різницю між ними вінбачить у тім, що перший дає прибуток, не вступаючи в обіг і не змінюючивласника, а другий - тільки в процесі обігу І зміни власника. Основнийкапітал формується І поповнюється за рахунок оборотного. Співвідношення міжосновним і оборотним капіталом, підкреслює Сміт, неоднакове в різнихгалузях виробництва.

Великого значення Сміт надавав нагромадженню капіталу. Це, по суті,основна ідея праці Сміта. Він має на меті не тільки дослідити природу іпричини багатства взагалі, а й з'ясувати процес зростання саменаціонального багатства. «Зростання ... доходу й капіталу означає зростаннянаціонального багатства »1. Отже, економічне зростання Сміт зв'язує не лишезі зростанням доходу, а й з нагромадженням капіталу.

Нагромадження капіталу, за Смітом, є результатом ощадливості.
Ощадливість капіталістів збільшує фонд, призначений. Для утримуванняпродуктивних робітників. Збільшення кількості останніх веде до зростанняцінності, що додається до оброблюваних продуктів.

Річний продукт нації, робить висновок Сміт, може бути збільшений лишеза рахунок зростання кількості продуктивних робітників і підвищенняпродуктивності їхньої праці. Зростання продуктивності праці Сміт зв'язує іззастосуванням машин, механізмів, що потребує додаткових капіталів. Вартістьзасобів виробництва він включає як четверту складову в ціну кожного окремовзятого товару окремого капіталіста. Що ж до всієї товарної маси всьогокласу капіталістів, то в її мінову цінність включаються лише три складові:заробітна плата, прибуток і рента. Відтак цінність річного продуктусуспільства складатиметься лише з доходів. Такий підхід Сміта до визначеннямінової цінності сукупного суспільного продукту в марксистській літературіодержав назву «догми Сміта». Сміта звинуватили в тім, що він виключаєперенесену вартість із вартості сукупного продукту. Проте він виходить ізтого, що матеріальні витрати (перенесена вартість) - це не що інше, якчиїсь доходи, отримані на попередніх стадіях виробництва. Такий підхідспрощувало аналіз теорії вартості. «Догма Сміта», по суті, вирішувала тусаму складну теоретичну проблему стосовно визначення вартості, що ймарксистсько вчення про двоїстий характер праці (конкретна праця переноситивартість уречевленої праці, абстрактна - створює нову). Маркс, аналізуючи
«Догму Сміта», показав, що вона має сенс або за повного абстрагування відфактору часу, або в процесі аналізу формування вартості продукту за доситьтривалий період. Для короткого проміжку часу формула Сміта не має сенсутому, що у вартості такого продукту завжди є частка, яка не розпадається надоходи цього року, а відшкодовує вартість засобів виробництва, які були напочатку року.

Зауваження цілком слушне, проте ця частка є відносно невеликоюпорівняно з усім річним обсягом матеріальних витрат і її можна не брати доуваги. Відтак практичну цінність «догми Сміта» важко переоцінити, її широковикористовують на Заході в багатьох видах економічного аналізу. Крім того,аналізуючи «догму Сміта», слід ураховувати, що він чітко розрізняє валовийі чистий дохід нації. Під валовим доходом він розуміє весь річний продукткраїни. Чистий дохід - це нова цінність, яка лишається після відшкодуванняосновного й оборотного капіталу.

Отже, річний продукт праці й землі країни поділяється на фондвідшкодування капіталу і фонд доходів власників капіталу й землі. Працяпродуктивних робітників оплачується з фонду відшкодування. Джереломзростання капіталу стають прибутки. Сміт підрахував, що фонд відшкодуваннякапіталу в багатих країнах є більшим і абсолютно, і стосовно часткивалового продукту. Це означає, робить висновок Сміт, що більша частинавалового продукту йде на утримання продуктивної праці, що, у свою чергу,веде до зростання багатства.

У підсумку зазначимо, що заслуга Сміта полягає не лише в тім, що вінзапочаткував систематизований виклад політичної економії. Сміт підкресливзначення особистого інтересу як рушійної сили прогресу за умов, коли всімзабезпечено однакові можливості. Коли власний інтерес намагаютьсяреалізувати за рахунок інших, він набирає несприятливого для суспільствахарактеру. Ринковий механізм створить гармонію лише тоді, коли його будевключено у відповідні правові та Інституціональні рамки. Англійськийісторик економічної думки М. Блауг писав: «... Сміту немає рівних ні у
XVIII, ні навіть у XIX ст. за глибиною І точністю проникнення в сутьекономічного процесу, економічної мудрості ...»

Література:

1. Сміт А. Дослідження про природу й причини багатства народів. - Кн.
I - С. 148.-III. - М.1993.