Іван Франко

(1856 - 1916)

Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856р. у підгірському виселку
Нагуєвичі Дрогобицького повіту в родині сільського коваля.

Вчився він у сільській школі, спочатку в Нагуєвичах, а потім у Ясениці
Сільній, у Губичах; з 1864 по 1867 рік - у Дрогобицькій школі василіян, адалі у гімназії, яку закінчив 1875р.

Його батько, Яків Іванович, помер, коли І. Франкові було лише близькоодинадцяти років. Саме про смерть батька у 1871р. Франко написав свійперший вірш. Вітчим добре поставився до свого пасинка і дав йому змогупродовжувати навчання. Та невдовзі у молодого гімназиста померла і мати
(1872 року), яку він дуже любив і присвятив їй свої згадки у вірші «Пісня іпраця »(1883р.), у поемі« Гадки на межі »(1881p.).

І після смерті матері Івана Франка вітчим, одружившись вдруге, незмінив свого ставлення до пасинка і допомагав йому продовжувати навчання.
26 липня 1875 року Іван Франко закінчує Дрогобицьку гімназію і одержуєатестат зрілості.

Вже з дитячих років «Кобзар» Т. Шевченка став його улюбленою книгою. Угімназії Франко глибоко цікавиться і знайомиться з літературою польською,німецькою, французькою, з латинськими класиками.

Влітку 1874 року І. Франко подорожує вперше самостійно по Підкарпаттю
(Лолин, Тур'я, Волосенки і т. д.) і робить фольклорні записи, а восени 1875року вступає на філософський факультет Львівського університету.

Ще гімназистом він друкує свої перші літературні твори в студентськомууніверситетському журналі у Львові «Друг». Вступивши до студентського
«Академічного гуртка», Франко став активним працівником і автором йогооргану «Друг»: вміщує поезії, переклади, друкує першу велику повість
«Петрії і Довбущуки», з особливим запалом знайомиться з російськоюреволюційно-демократичною літературою, друкує в «Друзі» (1877р.) перекладроману М. Чернишевського «Що робити?», перекладає вірші Пушкіна «Ворон кворону летит »та« Русалка », що ввійшли в першу збірку поезій« Баляди іросказы »(1876р.).

Доноси галицьких реакціонерів спричинилися до першого арешту І.. Франката членів редакції журналу «Друг». Після звільнення з тюрми (він просидів утюрмі майже 8 місяців до суду, а засуджений був на 6 тижнів арешту) І.
Франко, що був до того «соціалістом по симпатії, як мужик», включається всоціалістичний і робітничий рух Галичини, стає на шлях активної боротьби завстрійською монархією, з носіями соціального і національного гніту в ній.

Разом з М. Павликом І.. Франко починає видавати журнал «Громадськийдруг », у якому друкує свої вірші« Товаришам із тюрми », нарис« Патріотичніпориви », початок повісті« Boa constrictor ». Коли ж поліція конфіскувалажурнал (після другого номера), назву журналу було змінено на «Дзвін». Тут
Франко друкує свій знаменитий програмний вірш «Каменярі» та оповідання «Моястріча з Олексою ». Четвертий - останній номер журналу вийшов під назвою
«Молот». В ньому закінчив І. Франко друкування повісті «Boa constrictor»,сатиричний вірш «Дума про Наума Безумовича», свою знамениту статтю
«Література, її завдання і найважніші ціхи». Він студіює праці К. Маркса і
Ф. Енгельса, перекладає розділ «Капіталу» та розділи з «Анти-Дюрінга» длявидання їх окремими брошурами, пише передмови до цих брошур.

В кінці 1878 року І. Франко став редактором органу друкарів «Praca» іперетворює його на орган всіх робітників Львова. Він починає видавати
«Дрібну бібліотеку», пише для віденського «Слов'янського альманаха» рядновел, серед них «Муляра» для нової задуманої газети «Нова основа»,
«Борислав сміється», працює над перекладами «Німеччина» Г. Гейне, «Фауст»
Гете, «Каїн» Байрона і т. д., укладає «Катехізис економічногосоціалізму ...»

У березні 1880 року І. Франко виїжджає в Коломийський повіт. В дорозіписьменника вдруге заарештовують у зв'язку з судовим процесом, що його вівавстрійський уряд проти селян в Коломиї. Три місяці просидів І.. Франко утюрмі, після чого його було відправлено у супроводі поліцая до Нагуєвичів іще раз по дорозі посаджено у Дрогобицьку тюрму, що її описав потім І.
Франко в оповіданні «На дні».

Повернувшись після таких «мадрівок» до Львова, І. Франко бере участь уробітничій газеті «Praca», пише соціалістичну програму «Чого хоче Галицькаробітницька громада ». У газеті «Praca» латинськими буквами опублікував І..
Франко свій знаменитий вірш «Гімн» ( «Вічний революціонер »).

У 1881р. І. Франко видає польською мовою брошуру «Про працю. Книжечкадля робітників ». З цього ж року він починає видання журналу «Світ», у якомувід номера до номера друкує повість «Борислав сміється» (повість так і небула закінчена в зв'язку із закриттям журналу), тут же друкує свою відомустаттю «Причинки до оцінення поезій Тараса Шевченка».

У журналі «Світ» І. Франко друкує ряд своїх революційних поезій, щоввійшли потім у збірку «З вершин і низин». Після припинення виходу журналу
«Світ» І. Франко змушений був заробляти на шматок хліба у «Ділі» та в
«Зорі» - народовських органах. B цей період І. Франко публікує в журналі
«Зоря» історичну повість «Захар Беркут», велику статтю «Іван Сергійович
Тургенєв ».

Мріючи про видання власного журналу, письменник двічі виїжджає до Києва
(1885, 1886 pp.), Щоб отримати від київської «Громади» матеріальнудопомогу. Та київські ліберали обіцяні гроші віддали «Зорі», а не Франкові.

У 1886 році в Києві, в колишній колегії Галагана (тепер середня школа №
92) «у позиченому сурдуті» І. Франко обвінчався з курсисткою Ольгою
Хорунжинською і повіз молоду дружину до Львова. Викинутий із «Зорі», безвсякого заробітку, автор мусить шукати для себе будь-якої роботи. 1887 року
Франко стає співробітником прогресивної на той час польської газети «Кур'єр
Львовський ». Цього ж року виходить збірка «З вершин і низин».

Скрутне матеріальне становище письменника змушує його працювати внародовській «Правді». В травні 1889p. він пориває з «Правдою» і увідкритому листі «Кому за цесаром» виступає проти націоналістичноїзамкненості «правдян».

У серпні 1889 року в Галичину приїхала група студентів з Pociї. І.
Франко вирушив з цією групою у туристську подорож. Австрійська владапобачила в цьому намагання письменника відторгнути Галичину від Австрії іприєднати її до Росії. Заарештований разом з студентами, І. Франко зновупросидів у в'язниці десять тижнів і був випущений без суду.

У 1890 році разом з М. Павликом І.. Франко видає двотижневик «Народ», щостав органом заснованої цього року «Української радикальної партії». Тутписьменник друкує такі відомі сатиричні оповідання, як «Свиня», «Як тозгода дім будувала ». У цьому ж році вийшла збірка оповідань автора «В потічола »з передмовою М. Драгоманова та автобіографією І. Франка.

І. Франко організував у Львові «Наукову читальню», в якій виступав ісам з питань теорії наукового соціалізму, політекономії, історіїреволюційної боротьби. Боротьбу І. Франко проводить і на науковій ділянці.
Він задумав написати докторську дисертацію, обравши собі темою політичнупоезію Т. Г. Шевченка.

Львівський університет, в якому керував кафедрою української літератури
О. Огоновський, не взяв написану І.. Франком дисертацію до захисту. Та своєїмети автор не залишає, він виїжджає в Чернівці, а коли й там нічого певногоне накреслюється, перебирається восени 1892 року у Відень, слухає тамлекції відомого славіста проф. Ягича і пише свою докторську дисертацію
«Варлаам і Йоасаф» - старохристиянський духовний роман і його літературнаісторія ». В червні 1893 року йому присуджено науковий ступінь докторафілософії.

1893 року І. Франко видає друге, доповнене, видання збірки «З вершин інизин ».

1894 року, коли помер проф. О. Огоновський, І. Франко пробував посістикафедру української літератури у Львівському університеті. З великимуспіхом прочитав він пробну лекцію, але до кафедри його не було допущено.

На останнє п'ятиріччя ХІХ ст. припадають три поетичних збірки І..
Франка: «Зів'яле листя» (1896р.), «Мій Ізмарагд» (1898р.) та «Із днівжурби »(1900р.).

У цей період І. Франко починає видавати журнал «Житє і слово» (журналвиходив з 1894 по 1897 рік). В ньому вміщує письменник свої прозові іпоетичні та науково-публіцистичні твори, а також переклади. Так, у журналі
І. Франко опублікував свої повісті «Основи суспільності» та «Для домашньоговогнища », драматичні твори« Учитель »,« Сон князя Святослава »та сатиричніоповідання «Чиста раса», «Опозиція», переклади з сербської епічної поезії,переклад поеми М. Г. Чернишевського «Гімн діві неба» та інші. Журнал «Житєі слово »знайшов широкий відгук у тодішній пресі. На його появувідгукнулось і російське «Етнографічний огляд». В цей же періодгаличане тричі висували хлопського сина до австрійського парламенту тагалицького сейму (1895, 1897, 1898 pp.). Але кожного разу, внаслідок різнихвиборчих махінацій, видатного письменника обрано не було.

Свідченням високого авторитету письменника є святкування 25-річногоювілею літературної діяльності І.. Франка, влаштоване з ініціативипрогресивної молоді. На відзначення ювілею було видано збірник «Привіт д-ру
Івану Франку в 25-літній ювілей літературної його діяльності складаютьукраїнсько-руські письменники »(Львів, 1898р.) та« Спис творів Івана Франказа перше 25-ліття його літературної діяльності 1874 - 1898 », зроблений М.
Павликом. У збірнику взяли участь Л. Українка, Карпенко-Карий та інші. Надругий день після свята, 31 жовтня 1898 року, у Львові відзначавсястолітній ювілей І.. П. Котляревського. Ювілей розпочався читанням «Великихроковин »І. Франка і був ніби продовженням ювілею його автора.

У ювілейний рік І. Франко видає збірку поезій «Мій Ізмарагд». На цей жечас припадає і написання ряду інших великих поетичних творів І.. Франка,зокрема поеми «Похорон» (1899р.).

У цей же період, за свідченням В. Бонч-Бруєвича, І. Франко зав'язуєлистування з російськими соціал-демократами, посилає свої твори длядрукування в перекладах на російську мову в журнал «Жизнь», цікавитьсянелегальною марксистською літературою та нелегальними на той час творамиросійських письменників. В той же час відомо, що І. Франко шкодував замолоддю, що віддала своє життя боротьбі з царизмом, а не боротьбі занаціональне визволення України.

На початку 90-х років виходять збірка поезій «Із днів журби» (1900р.),повість «Перехресні стежки» (1900р.) та інші.

З 1898 року у Львові починає виходити журнал «Літературно-науковийвісник ». І. Франко стає одним з найактивніших співробітників журналу,фактично його робочим редактором і друкує тут свої літературознавчі статті
«Із секретів поетичної творчості», «Леся Українка» та інші.

На революцію 1905 року в Росії І. Франко відгукується своєю знаменитоюпоемою «Мойсей», віршами із збірки «Semper tiro» (згадаймо хоч би вірш
«Конкістадори»), закликаючи «на все підле й гидке бистрії стріли пускать»
( «Стріли», 1903р .).

В цей же час І. Франко пише статтю «Нова історія російськоїлітератури », яка являє собою рецензію на книжку О. Брюкнера« Історіяросійської літератури ». Він виступає також з своєю знаменитою статтею
«Ідеї» і «ідеали» галицької москвофільської молодіжі », опублікованою в
«Літературно-науковому віснику», в якій викриває реакційність галицькихмосквофілів.

B 1904 році, влітку, І. Франко викладає історію української літературина «Наукових курсах» у Львові (вісімнадцятигодинний «Огляд українськоїлітератури від найдавніших часів до кінця XIX віку »), цього ж року пишестаттю для російського словника Брокгауза і Єфрона «Южнорусскаялітература ». Різке протистояння встановлюється між Франком та українськиминаціоналістами, особливо Грушевським.

У 1907 році І. Франко знову пробував посісти кафедру у Львівськомууніверситеті, але на свою заяву не одержав навіть відповіді.

Моральну підтримку знаходить письменник у громадських колах
Наддніпрянської України і Росії. У 1906 році Харківський університетприсудив йому почесний ступінь доктора російської словесності, представники
Російської Академії наук підносили питання про обрання письменника членомцієї академії. М. М. Коцюбинський виступає в Чернігові з рефератом «Іван
Франко », у якому називає письменника людиною могучого голосу і дзвінкогопоетичного слова, реалістом у кращому розумінні цього слова.

У 1906 році виходить його збірка поезій «Semper tiro», в 1907 році --повість «Великий шум», в 1910 році - «Нарис історії українсько-руськоїлітератури до 1890p. ». І. Франко пише і друкує статті про О. Герцена
(1911р.), О. Пушкіна (1914р.), Т. Шевченка і т. д.

У 1913 році розпочались ювілейні святкування сорокаліття літературноїдіяльності письменника, готувалися до видання ювілейні збірники. Та першаімперіалістична війна обірвала їх видання (збірник «Привіт Іванові Франковів сорокаліття його письменницької праці 1874 - 1916 pp. »вийшов у Львові
1916p .).

Здоров'я письменника все гіршало. Він виїжджав на лікування в Карпати,був у Києві, в Одесі (1913p.), коли йому ставало легше, знову гарячковобрався до роботи. Так, статтю про драму Пушкіна «Борис Годунов» І. Франконаписав 1914р., цього ж року написав статтю «Тарас Шевченко» та поеми
«Євшан-зілля», «Кончакова слава» і чимало поезій.

За весь час своєї діяльності І. Франко видав сім збірок поезій та цілийряд поем і величезну кількість перекладів з світової літератури. Чималойого поетичних творів не друкувалися у збірках, а лише у періодичній пресіабо ж залишилися в рукописах.

У 1915 році здоров'я письменника різко погіршало. Весною 1916 рокухворий письменник переїхав до свого будинку у Львові. Тут він склав заповіт
9 березня 1916 року, в якому всю свою рукописну спадщину і бібліотекупросив передати Науковому Товариству імені Т. Г. Шевченка. 28 травня 1916року Іван Якович Франко закрив навіки свої світлі стомлені очі. 31 травня
1916 року труна з тілом Франка була тимчасово поставлена в орендованомусклепі. Лише через десять літ, 1926 року, останки Франкові були перенесеніна вічний спочинок у могилу на Личаківському кладовищі. На могиліписьменника був споруджений пам'ятник: висічену на камені фігуру робітника -каменяра.

1964 року перед фронтоном Львівського університету імені Івана Франкапоставлено йому пам'ятник.