Славетний гетьман, визволитель України Богдан Хмельницький був синомЧигиринського сотника Михайла Хмельницького. Народився він близько 1595року. Спочатку навчався в Київській братській, далі, за твердженнямпольських істориків, у єзуїтській школі, що в Ярославі над Сяном.
Обдарований природним розумом, він був досить освіченою для свого часулюдиною, вільно володів польською і латинською мовами, а Пізніше Ще йтурецькою та французькою.
Здобувши освіту, Хмельницький, подібно до Сагайдачного, вступив до лавкозацького війська, брав участь у польсько-турецькій війні 1620-1621 років.
У цій війні вбито його батька, а Богдан тоді потрапив до турецькі неволі,пробувши в полоні два роки в Константинополі. Повернувшись додому,
Хмельницький прибув на Запорожжя і час від часу ходив у морські походи зкозаками на турецькі міста. Найуспішніше в серпні 1621 року, коли гетьман
Сагайдачний мужньо відбивав під Хотином атаки багатотисячних військ Османа.
Зібравши десять тисяч відважних козаків, Хмельницький потопив на Чорномуморі дванадцять турецьких галер, а решту переслідували козацькі чайки аж досамісінького Царгорода. Успішний був і другий похід 1629 року, коли козаки
«Окур мушкетним димом» мури Царгорода, спаливши передмістя столиці й збагатою здобиччю щасливо вернулися на Січ. Згодом Хмельницький прибув урідні краї, до Чигирина, одружився з Ганною переяславко Сомківною іодержав чин Чигиринського сотника ...
Польський уряд, узявши на свою службу й утримання реєстрових козаків ізробивши їх прівілейованім станом, намагався протиставляти їх запорожцям,відмежувати від народу.
У цей час Хмельницький не раз перебував у козацьких посольствах до короля ідо сейму зі скаргами про тяжке становище українського народу для захистуйого прав. Під час однієї з таких місій король Владислав IV відправив
Хмельницького до Франції, щоб найняти козаків на військову службу у війні з
Іспанією. 1646 року 2400 козацьких добровольців виїхали до Франції, девідзначились у взятті фортеці Дюнкерка.
приборкавши козацько-селянські повстання, польська шляхта посилила свійгніт і свавілля над українським народом. Жертвою цієї політики став і сам
Богдан Хмельницький. 1646 року Чигиринський підстароста Чаплинськийсиломіць захопив у Хмельницького його хутір Суботів і побив на смертьдесятилітнього сина. Даремно Хмельницький шукав захисту й справедливості всуді, навіть у самого короля. Владислав IV нібито відповів Богданові: «Вивоїни й носите шаблю, то хто вам забороняє захистити себе? »скривджений
Хмельницький хотів прислухатися до поради короля й зі зброєю в рукахзахистити свої права, а водночас і знедолену свою Батьківщину, тобтопідняти народ на збройне повстання. Коли ж про це довідався короннийгетьман Потоцький і намагався ув'язнити Богдана, то останній, видурила вчеркаського полковника Івана Барабаша королівську грамоту про збільшеннякозацького війська й право будувати чайки для морських походів протитурків, у грудні 1647 року втік на "Запорожжя. На козацькій раді, коли
Хмельницький оголосив свої плани підняти народ на збройну боротьбу,запорожці підтримали його й почалася підготовка національно-визвольноївійни. Селяни масами прибували на Січ, а сам гетьман поїхав до кримськогохана шукати собі союзника.
Польські гетьмани Потоцький і Калиновський, довідавшись про дії
Хмельницького, рушили разом із реєстровімі козаками проти запорозькихповстанців. Одначе козаки перейшли на бік Хмельницького і 8 травня 1648року в урочищі Жовті Води польський загін був розгромлений, а його ватажок,молодий син коронного гетьмана Стефан Потоцький убитий. 16 травня під
Корсунем польське військо знов було розтрощене, а його керівники потрапилидо полону, їх віддали татарам. Переможці захопили всю артилерію, обоз,військові припаси. Корсунська перемога рішуче вплинула на піднесеннянародного духу. Селяни скрізь вступали під стяги Хмельницького. По всій
Україні Полилися річки крові гнобителів, палали шляхетські маєтки, гинулипані, орендатори, єзуїти, євреї. Україна здобула цілковиту свободу.
Залишилось тільки зміцнити новий суспільний лад. Але замість того, щобнегайно рушити з козацькими загонами до Польщі, де тоді помер король
Владнслав IV, Хмельницький чотири місяці вів даремні переговори з поляками.
У вересні 1648 року козацьке військо під Пилявця-ми знову розгромило 30000армію польської шляхти, яка, перелякавшись чуток про наближення великоїтатарської орди, покинула свої обоз. Хмельницький рушив до Львова, обклавшимісто, взяв викуп. Запорожці дійшли до Замостя, звідки їм відкрився шлях на
Варшаву Але гетьман знову марно простояв місяць, очікуючи виборів новогокороля. Ян Казимир прислав Хмельницькому листа і просив його очікуватикомісарів, які мали висунути умови миру. Гетьман у грудні урочисто вернувсядо Києва, де його зустріли кияни, вище духівництво, дзвонили дзвони,стріляли з гармат. Хмельницького вітали як «нового Мойсея», що визволив
Україну з лядської неволі.
Слава про могутність козаків хутко розлетілась по сусідніх державах, і до
Хмельницького в Переяслав прибувають посли: від Туреччини, Молдавії,
Валахії, семіградського князя, а також із Москви. Приїхали посли й відпольського короля, які вручили Хмельницькому грамоту на гетьманство, булавуі стяг. Богдан і козаки розуміли марність будь-яких переговорів із Польщею.
Гетьман відверто заявив послам, що він визволить із шляхетської неволі весьукраїнський народ, що живе також на Волині, Поділлі та Галичині, і об'єднаєукраїнські землі в одне незалежне князівство.
наближалася нова війна з поляками, і під прапори Хмельницького сталишикувати добровільці з усієї України. Навіть міщани, війти, бургомістріписалися до козацтва. Хмельницький поділив Україну на 24 полки. Найвищавлада зосереджувала в своїх руках військову й адміністративну владу, яку задавнім звичаєм обирали на козацьких радах.
Весною 1649 року Хмельницький разом із ордою хана Іслам-Гірея взяв облогупольське військо під Збаражем. На допомогу осадження вирушив сам Ян Казимирз 20000 армією, але її раптово оточив і розгромив Хмельницький. До гетьманапотрапив сам король, однак Богдан змілостівся над ним, і під Зборовом Ян
Казимир розпочав переговори. Умови висувалися такі: гетьман визнававсянайвищим керівником козацького війська, яке мало налічувати. 40000 іпоповнювалося із мешканців України: Київського, Брацлавського та
Чернігівського воєводств. Тут забороняли перебувати польським військам іжити євреям. Всі посади обіймали українці; Єзуїтам не дозволяли відкриватив Києві свої школи; київський митрополит отримував місце в сенаті,скасовував унія.
Умови Зборівської угоди свідчать, що в цей час Хмельницький ще гуманноуявляв своє історичне покликання й не передбачав наслідків того руху, якийочолив. Згодом гіркий досвід, низка невдач, тяжких розчарувань навчили йогопо-іншому дивитися на світ. Але тоді він ще зумів вести справу так, якцього вимагала доля та сподівання народу. Гетьманові слід було використатидо кінця здобутки щасливих перемог, захопити в полон короля, піти в глибину
Польщі, зруйнувати її аристократичний лад, такий ненависний українцям, івже тоді висунути перед поляками свої умови миру, які б забезпечувалиостаточне політичне визволення українських земель і створили б умайбутньому можливості добросусідських відносин з Річчю Посполитою. Адже вусьому краї не лишилось жодного поміщика, ксьондза, єврея. Зборівська угодазовсім не відповідала умовам свого часу та обставинам. Вона мало чимузгоджувалася з політичними й соціальними вимогами народу, оскільки
Хмельницький виріс і виховувався у польсько-шляхетському середовищі, зжівсяз його звичаями й поняттями, порядками, на яких грунтувався тодішнійполітичний і громадський лад Речі Посполитої. І тому не можна булоочікувати, що гетьман відразу стане на бік народного ідеалу, який цілкомзаперечував ці порядки. Хмельницькому здавалося, що досить забезпечитисвободу віри й незалежне становище православної церкви, захистити Українувід повернення ненависних народові євреїв та жовнірськіх постоїв, збільшитикількість постійного козацького війська - і всі причини невдоволенняпольським пануванням зникнуть назавжди. Другою, ще більшою помилкою
Хмельницького, яку він допустив, підписуючи Зборівську угоду, було те, щокозацький реєстр обмежувався тільки 40000 козаками, тобто стільки козаківотримали земельні ділянки, виконуючи лише військову службу. Основна ж масаповсталого народу мала стати до кріпосницької праці своїх поміщиків. Цебула величезна несправедливість щодо переважної більшості населення
України. Адже в козацькому повстанні, яке підняв Хмельницький і якезабезпечило йому успіх тим, що в ньому взяв участь не один лише козацькийстан, як раніше, а весь народ, впевнений у своєму визволенні. Здобуткаминародних перемог і скористався Хмельницький, підписуючи Зборівську угоду.
Звідтоді колишня популярність Хмельницького на Україні значно похитнулася.
Можна твердити, що Збаразька битва завершила перший блискучий періодісторії війн Хмельницького - це була вершина могутності українського народута слави його вождя. Після неї починається другий період із нещасними йтяжкими випробуваннями.
Розпустивши військо, Хмельницький восени 1649 року заходився складатикозацький реєстр, запроваджував військовий і цивільний порядок на Україні.
З гетьманською булавою король віддавав Хмельницькому все Чигиринськастароство. Ось чому Чигирин з того часу стає столицею всієї України.
Польська шляхта й не думала дотримуватись умов Зборівської угоди.
Київського митрополита Сильвестра Косова католицьке духівництво НЕдопустило посісти місце в сенаті, польська шляхта поверталася, незважаючина встановлений кордон, на українські землі; Потоцький, який зазнавтатарського полону, розправлявся на Поділлі над українськими селянами. Самаугода не мала сили, бо її не затвердив сейм і навіть у грудні 1650 рокувідхилив. Шляхта не хотіла припиняти війну. Вона гарячково озброював. Ташаноба до Хмельницького серед українського народу була вже підірвана, і вкозацькому війську занепав колишній дух. Народ проти дружби гетьмана зтатарами, які у союзніцтві не соромилися грабувати українські села йзабирати до неволі жінок і дітей.
Весною 1651 року Хмельницький вирушив із козацьким військом до Збаража, ітут довго очікував кримського хана, який прибув сюди за велінням турецькогосултана. 19 червня козаки зіткнулися з поляками, які розташувалися наширокому полі під Берестечком. Наступного дня розпочалась битва, під часякої кримський хан залишив Хмельницького і відступив разом зі своєю ордою.
Гетьман кинувся йому навздогін, сподіваючись зупинити його, але й сампотрапив до татарського полону. Козацькі війська під орудою Філона
Джеджалія хоробро оборонялися, але змушені були відступити до річки
Пляшевої, на болотистих місцевість. Тут вони й зазнали страшної поразки іпідупав їхній дух.
Тим часом татари понад місяць тримали Хмельницького в себе. Визволили,гетьман прибув під, Паволоч. Своєю несхитного мужністю на козацькій раді
Масловому Броді Канівського повіту він заспокоїв народ, вдихнув у ньогонове завзяття та віру.
Польське військо прийшло на Україну; ковацькі полки були безсилі йогозламати. Водночас iз півночі на Україну наступав із великими загонамилитовський гетьман Радзивілл, який захопив Чернігів та Київ. Незабаромпольсько-литовські війська зійшлися під Вілою Церквою. 17 вересня 1651 рокуй була підписана угода, за якою козакам виділяли тільки одне Київськевоєводство, а кількість козацького війська скорочували до 20000 і селянимусили виконувати свої повинності, євреям же дозволяли жити скрізь на
Україні. Народ був невдоволений умовами Білоцерківської угоди, нарікав НЕ
Хмельницького, закидаючи йому, іцо він піклується тільки про власні вигодий козацьку старшину, і простий люд знову віддає панам під батоги, на Паколета шибениці. У безвихідному становищі селяни масово почали оселятися на
Слобожанщині, біля Путивля й Рильська. Острозький полк весь перебрався набереги Тихої Сосни й заснував тут місто Острогозьк. Це був першийслобідський український козацький полк у межах Московської держави.
Сам гетьман не зовсім добре почувався в Чигирині і змушений був стратитикількох полковників, які підбурювалі проти нього народ. Весною 1652 рокустарший син Хмельницького Тиміш разом із козацьким загоном вирушив до
Молдавії, маючи намір одружитися з донькою молдавського господаря, з якоювже був заручений. Але польський гетьман Калиновський заступив Тімошевідорогу. В урочищі Батіг сталася кривава битва, в якій польське військозазнало поразки, а сам Калиновський загинув. Польський уряд готував новувійну, але йому бракувало коштів. Гетьман розумів, що кровопролитні сутичкиз Польщею можуть тривати безмежно.
Шестирічна війна коштувала українському народові величезних жертв, невщухали безконечні тривоги, сили і народу віснажуваліся. Стало очевидним,що власноруч Україна не переможе шляхту, не доведе до звитяжних кінцярозпочату битву, їй конче потрібні союзники. Is цією метою Хмельницький вжераніше вів переговори з Туреччиною, Семіградськім князівством і навіть зі
Швецією, переконуючи ці держави виступити разом з ним [проти Польщі.
Кримський хан вважався ненадійним союзником, як це й довела битва під
Берестечком.
Весною 1653 року польський загін під орудою Чарнецького вдерся на Поділля,спустошили багато містечок і сіл по річці Бугу, по-варварського знищившикілька тисяч народу. Восени проти гетьмана виступив сам король і великимтабором розташувався під Жванцем, на березі Дністра. Сюди ж прибули йкозаки зі своїми союзниками татарами, які перетнули полякам шлях довідступу. Настали холоди, не вистачало харчів, і польське військо опинилосяв скрутному становищі. Але їх врятували татари, яким король зобов'язавсясплатити 100000 червінців воднораз і по 90000 злотих щорічно. Крім того,король дозволив татарам протягом 40 днів ловити на українських земляхбранців, внаслідок чого тисячі безневинних людей потрапили до татарськоїневолі.
Тепер надії Хмельницького були спрямовані на Москву. У цей час він писавцареві, що польське військо рушіло на Україну для наруги над святимицерквами й вірою і що турецький султан запрошує козаків у своє підданство.
Першого жовтня 1653 року Земський собор задовольнив прохання гетьмана, а 8січня Переяславська рада, на якій були оголошені договірні статті, ухвалилаприєднати Україну до Росії. Суть статей договору така:
Україна зберігає всі свої колишні порядки і своє самоврядування під владоювиборних старшин і гетьмана, яких обирають вільними голосами. Гетьман маєправо приймати послів і налагоджувати відносини з чужоземними державами;всі українські стани зберігають за собою свої давні права й вольності:кількість козацького війська збільшується до 60 тисяч. Крім того, можнанабирати ще й добровільні полки; гетьманський уряд зобов'язується видавативелику платню цареві; збір якої доручав місцевим урядовцям, без втручанняросійських збирачів. Зі свого боку, цар обіцяв захищати Україну своїмивійськами від зазіхань Польщі.
Народ присягав повсюди, але вищі українські стани з деяким недовір'ям ітривогою за недоторканість своїх прав і старих звичаїв зустрічали перехід умосковське підданство. Київський митрополит і духівництво відмовилисяприсягати й не допускали підлеглих до неї своїх слуг і взагалі людей, щопроживали в їхніх маєтках. Ко-Вацько старшина й православні шляхтічі, якіпристали до неї під час повстання, неохоче йшли під «московською
Йротекцію », бо з їхніх голів не вивітрився план незалежної Українськоїдержави.
Весною 1654 року цар Олексій Михайлович оголосив Польщі війну, і сам звійськом вирушив на Литву й хутко оволодів Могилевом, Полоцька, Вітебськомі Смоленськом. Тоді ж російські полки захопили Мінськ, Койель і Вільно. Царурочисто заїхав у столицю Ягеллонів і прийняв титул великого князя
Литовського. У цей же Час шведський король Карл Х почав військові діїсупроти поляків і захопив Познань, Варшаву, й, нарешті, Краків. А гетьманіз півдня вступив до Галичини й Волині, розгромивши польське військо під
Городком, і взяв в облогу Львів. Польща опинилася на краю загибелі, ікороль Ян Казимир втік до Сілезії. Звідси він двічі просив Хмельницького НЕдопустити знищення Речі Посполитої. Старий гетьман відповів: «Хай полякивідмовляться навіки від усьо?? о, що належало давнім князівствам землі
Руської, хай відступлять козакам усю Русь до Володимира, Львів, Ярослав,
Перемишль і формально проголосять її вільною, подібно до того як іспанськийкороль ви-внав вільними голландців. Тоді ми житимемо з Польщею як друзі ісусіди, а не як піддані й раби, і тоді ж підпишемо мир на вічних скрижалях.
Але цьому не бувати, доки в Польщі існують пани; не буде же і миру міжруськими й поляками ».
Одначе королеві вдалося схилити до миру московський уряд, обіцяючи царевіпольський престол після смерті кволого й бездітного Яна Казимира. 1656 рокуу Вільно був підписаний мирний договір між Олексієм Михайловичем і Польщею.
Хмельницький намагався відкрити очі московському урядові на цю угоду й невірити підступам польської шляхти, але це було надаремно.
Стоячи однією ногою в могилі, старий Хмельницький Із сумом бачив, щодесятілітня його праця й зусилля Не довели розпочату справу до бажаногокінця й майбутні рідної землі вімальовувалося перед його зором у сумномувигляді. Він не втерпів і скористався одним випадком зробити ще останнюспробу здійснити своє Заповітне ба-жання: на початку 1657 року гетьмануклав таємний договір з шведським королем Карлом Х і семіградськім князем
Юрієм Ракочієм про переділ Польщі. Згідно 9 угодою та успіхом союзників
Україну визнавали назавжди незалежною від Польщі державою. Тоді гетьман гіо -слав на допомогу союзникам 12 тисяч козаків. Одначе поляки повідомили продії Хмельницького московський уряд, і цар пь ^ едав через своїх бояр суворепопередження гетьманові за союз із царськими противниками. Ал? вонинастирливо добивались зустрічі з гетьманом, дорікали йому, вимагали, щобвідряджений загін повернувся назад. Ця обставина зашкодила союзникам
Хмельницького і змусила їх зректися своїх планів.
Місяців зо два перед смертю Богдан скликав у Чигирині козацьку раду, наякій мали вибрати нового гетьмана. Тут Хмельницький звернувся до козаків Ізпрощальним словом, подякував їм за вірність і послух, мовівші «Бог знає,братове, чиє це нещастя, що не дав м *- ні Господь закінчити цю війну так, якхотілося: по-перше, ствердити навіки незалежність і вільність нашу; по -друге, звільнити від ярма Польського також Волинь, Покуття, Поділ і
Полісся, одне слово - усі землі, якими володіли великі українські князі, ісхилити їх під високу руку всеросійського монарха. Бог задумав інакше. Чи невстиг я завершити свою справу, і вмираю з великим смутком, не знаючи, щобуде після мене. Прошу вас, братове мої, доки я живий, виберіть собівільними голосами нового гетьмана. Якщо я знатиму якось вашу майбутню долю,то спокійно ляжу в могилу ».
Козаки, бажаючи зробити приємне своєму улюбленому вождеві, вибрали на свійнайвищий уряд його неповнолітнього сина Юрія. Старого гетьмана охопилибатьківські почуття і, розуміючи нездалість Юрія, він затвердив цей вибір,який пізніше завдав великих страждань Україні.
Помер Хмельницький 6 серпня 1657 року. Поховали його в Суботові у кам'янійцеркві, яку він спорудив і яка збереглася до наших днів. Але 1664 рокупольський воєвода Стефан Чарнецький, спустошуючі Чигиринська староство,спалив Суботів і звелів викинути з домовини для ганьби, кістки славетногогетьмана.
