ПЛАН
Введення.
1.
Соціально-політична обстановка в Туреччині після Першої світової війни.
2. Основні ступені військово-політичної кар'єри Мустафи Кемаля
(Ататюрка).
2.1. Участь у політичних суспільствах.
2.2. Військова кар'єра.
2.3. Керівництво національно-визвольним рухом.
3. Ататюрк - президент Туреччини.
3.1. Диктатура правління.
3.2. Анкара - нова столиця Туреччини.
3.3. Ідеологія шовінізму.
4. Реформи Ататюрка.
4.1. Світський характер держави
4.2. Європейські стандарти громадського життя.
15 Консолідація суспільства на ідеях націоналізму.
16 Підтримка приватної ініціативи.
Моя думка про Ататюрка і його реформи.
Висновок.
Література.
Ататюрк
Робота учня 311 групи Маріупольського технічного лміцея
Аніщенко Сергія Олександровича
ВСТУП
«Ататюрк» в перекладі з турецької означає «батько народу», і це в даномуразі не перебільшення. Людини, що носив це прізвище, по заслугахіменують батьком сучасної Туреччини.
Один із сучасних архітектурних пам'ятників Анкари - мавзолей
Ататюрка, складений з жовтуватого вапняку. Мавзолей стоїть на пагорбі вцентрі міста. Великий і "суворо простий", він справляє враженнявеличної споруди.
Ататюрк (Мустафа Кемаль) у Туреччині всюди. Його портрети висять удержавних установах і кав'ярнях маленьких міст. Його статуї стоятьна міських площах і скверах. Його вислови зустрінеш на стадіонах, упарках, у концертних залах, на бульварах, уздовж доріг і в лісах. Людислухають вихваляння йому по радіо і телебаченню. Регулярно демонструєтьсяуціліла кінохроніка його часів. Речі Мустафи Кемаля цитують політичнідіячі, військові, професора, профспілкові і студентські лідери.
| | Навряд чи в сучасній Туреччині |
| | Можна знайти що-небудь подібне до культу |
| | Ататюрка. Це офіційний культ. Ататюрк |
| | Одна, і нікого з них не можна поєднувати. |
| | Його біографія читається як житія святих. |
| | Через більш ніж півстоліття після смерті |
| | Президента його шанувальники з прихованим |
| | Подихом говорять про проникливий погляд |
| | Його блакитних очей, про його невтомну |
| | Енергії, залізної рішучості й |
| | Непохитною волею. |
1. СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ОБСТАНОВКА У ТУРЕЧЧИНИ
ПІСЛЯ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
З чого починалися реформи в Туреччині, справедливо асоціюються з ім'ямвеликого Кемаля Ататюрка? Туреччина пережила Першу світову війну, окупаціючастини території, визвольну війну проти загарбників, падіннямладотурків і остаточне звільнення від султанського режиму, розпадімперії. Османська імперія являла собою держава зруйноване війноюі внутрішніми суперечностями. У результаті війни Туреччина втратило майже всю
Східну Анатолію, Месопотамію, Сирію, Палестину. В армію було призваномайже три мільйони чоловіків, що призвело до різкого падіннясільськогосподарського виробництва. Країна знаходилося на межі краху.
Одержавши перемогу союзники обрушилися на Османської імперії якзголоднілі хижаки. Здавалося, що Османській імперії, що довгомала славу «Великої державою Європи» війна завдала смертельного удару. Схожебуло, що кожна з європейських країн бажала урвати собі її шматочок Умовиперемир'я були дуже суворими, а союзники уклали таємну угоду пророзділі території Османської імперії. Великобританія до того ж не сталавтрачати часу даром і розгорнула свій військовий флот у гавані Стамбула. Упочатку першої світової війни Уїнстон Черчілль запитував: «Що трапиться вцьому землетрусі зі скандальною, що руйнується, старою Туреччиною, уякої немає і гроша в кишені? »
У ці роки починає формуватися і розуміння необхідності створеннянової Туреччини. Виразником цих інтересів став Мустафа Кемаль.
ОСНОВНІ СТУПЕНИ ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНОЇ КАР'ЄРИ
Мустафа Кемаль (Ататюрк)
Мустафа Кемаль народився в Салоніках у Греції, на території Македонії .
У той час ця територія контролювалася Османською імперією. Батько його бувсереднього рангу митним чиновником, мати - селянкою. Після важкогодитинства, проведеного через ранню смерть батька в убогості, хлопчик поступив вдержавну військову школу, потім у вище військове училище й у 1889році, нарешті, до Османської військову академію в Стамбулі. Там, крімвійськових дисциплін, Кемаль самостійно вивчаючи твори Руссо,
Вольтера, Гоббса, інших філософів і мислителів.
2.1. Участь у політичних товариства
У віці 20 років Мустафа Кемаль був направлений у Вище військовеучилище Генерального штабу. Під час навчання Кемаль і його товаришізаснували таємне товариство "Ватан». «Ватан» - турецьке слово арабськогопоходження, яке можна перекласти як «родина», «місце народження» або
«Місце проживання». Суспільство характеризувалося революційноюспрямованістю.
Кемаль, не зумівши домогтися взаєморозуміння з іншими членами суспільства,покинув «Ватан» і примкнув до Комітету союзу і прогресу, якийспівпрацював з рухом младотурків (турецький буржуазний революційнийрух, що ставив задачею заміну султанського самодержавства конституційнимладом). Кемаль був особисто знайомий з багатьма ключовими фігурами вМладотурецька русі, але не брав участь у перевороті 1908 року.
2.2. Військова кар'єра
Коли вибухнула Перша світова війна, Кемаль, зневажав німців,був вражений тим, що султан зробив Османської імперії їх союзником. Однак,всупереч особистим поглядам, він мистецьки керував довіреними йому військами накожному із фронтів, де йому доводилося воювати. Так, у Галліполі з початкуКвітень 1915 він стримував британські сили більш півмісяця, заслуживпрізвисько "Рятівник Стамбула". Це була одна з рідких перемог турків у
Першій світовій війні. Саме там він заявив своїм підлеглим: "Я ненаказую вам атакувати, я вам наказую вмирати! "Важливо, що цей наказне тільки давався, але і виконувався.
У 1916 році Кемаль командував 2-й і 3-й арміями, зупинивши наступросійських військ на півдні Кавказу. У 1918 році, наприкінці війни, він командував 7-йармією біля Алеппо, ведучи останні бої з англійцями і прекрасно усвідомлюючи,що війна Туреччиною програна.
2.3. Керівництво національно-визвольним рухом
Під кінець Першої світової війни виникла реальна небезпеказникнення Туреччини як держави. Однак турецький народ зміг відродитиз попелу свою державу, відвернувшись від султана і зробивши своїм лідером
Мустафу Кемаля. Кемалісти перетворили військову поразка в перемогу,відновивши незалежність деморалізованій, розчленованої, розореноїкраїни.
Союзники розраховували зберегти султанат, і багато хто в Туреччині вірили,що султанат виживе в умовах іноземного регентства. Кемаль же хотівстворити незалежну державу і покінчити з імперськими пережитками.
Посланий у 1919 році в Анатолію для придушення що спалахнули тамзаворушень, він, замість цього, організував опозицію і почав рух,спрямований проти численних "іноземних інтересів». Він сформувавв Анатолії Тимчасовий уряд, президентом якого і був обраний, іорганізував єдиний опір вторглися іноземцям. Султан оголосив
«Священну війну» проти націоналістів, особливо наполягаючи на страті Кемаля.
Коли султан підписав Севрський договір 1920 року і віддав Османськуімперію на поділ союзникам в обмін на збереження своєї влади над тим, щозалишиться, майже весь народ перейшов на сторону Кемаля. Після того, якармія Кемаля рушила до Стамбула, союзники звернулися по допомогу до Греції.
Після 18 місяців важких боїв греки були розбиті в серпні 1922 року.
Мустафа Кемаль і його соратники добре розуміли справжнє місце країни всвіті та її справжній вагу. Тому на вершині військового тріумфу Мустафа Кемальвідмовився продовжувати війну й обмежився утриманням того, що, на йогодумку, було турецькою національною територією.
3. Ататюрк - ПРЕЗИДЕНТ ТУРЕЧЧИНИ
3.1. Диктатура правління
1 листопада 1922 Великі національні збори розпустив султанат
Мехмеда VI, а 29 жовтня 1923 Мустафа Кемаль був обраний президентомнової Турецької Республіки. Проголошений президентом, Кемаль на ділі безколивань став дійсним диктатором, оголосивши поза законом усі змагалисяполітичні партії і аж до своєї смерті інсценував своєпереобрання. Свою абсолютну владу Кемаль ужив на реформи, сподіваючисьперетворити країну в цивілізовану державу.
Нове турецька держава прийняла в 1923 році нову форму правління зпрезидентом, парламентом, конституцією. Однопартійна система диктатури
Кемаля протрималася більш 20 років, і лише після смерті Ататюрка булазамінена багатопартійної.
3.2. Анкара - нова столиця Туреччини
Мустафа Кемаль поміняв столицю держави. Нею стала Анкара. Ще під час борь -б за незалежність Кемаль вибрав це місто для своєї штаб-квартири, такяк він був зв'язаний залізницею зі Стамбулом і в той же час лежав позадосяжності ворогів. В Анкарі відбулася перша сесія національнихзборів, і Кемаль проголосив її столицею. Він не довіряв Стамбулу, девсе нагадувало про приниження минулого і занадто багато людей було зв'язано зістарим режимом.
У 1923 році Анкара являла собою невеликий торговий центр ізнаселенням близько 30 тисяч душ. Її позиції як центра країни зміцнилисязгодом завдяки будівництву залізниць у радіальнихнапрямках.
Газета «Таймс» у 1923 році в грудні писала з глузуванням: «Навіть самішовіністично налаштовані турки визнають незручності життя в столиці, депівдюжини мерехтливих електричних лампочок являють собою громадськеосвітлення, де в будинках майже немає води, що тече з крана, де осел абокінь прив'язані до грат маленького будиночка, який служить. Міністерствомзакордонних справ, де відкриті стічні канави біжать серед вулиці, десучасні образотворчі мистецтва обмежені споживанням поганого раки --анісової горілки і грою духового оркестру, де парламент засідає в будинку, небільшому, ніж приміщення для гри в крикет ».
Тоді Анкара не могла запропонувати придатного житла для дипломатичнихпредставників, їх превосходительства воліли знімати спальні вагонина станції, скорочуючи перебування в столиці, щоб скоріше виїхати в Стамбул.
Проте, Кемаль уже тоді, як і багато інших диктаторів (Петро 1,
Хо Ши Мін, Назарбаєв, Ніязов і ін), в силу свого надмірного честолюбствабажав увічнити своє ім'я.
3.3. Ідеологія шовінізму
Коли Мустафа Кемаль вимовив, знамениті слова: «Яке щастя бутитурком! »- вони впали на благодатний грунт турецького націонал-шовінізму іпролунали як виклик іншому світу. Цей вислів Ататюрка нині в Туреччиніповторюють безліч разів на всі лади, з приводу і без нього.
В часи Ататюрка була висунута "сонячна мовна теорія», вякій стверджувалося, що всі мови світу відбулися від турецької
(тюркської). Шумерів, хетів, етрусків, навіть ірландців і басків оголосилитурками. Одна з "історичних" книг часів Ататюрка повідомляла наступне: «У
Центральній Азії було колись море. Воно висохло і стало пустелею, змусившитурків почати кочевнічество ... Східна група турків заснувала китайськуцивілізацію ...»
Інша група турків нібито завоювала Індію. Третя група відкочувала напівдень - у Сирію, Палестину, Єгипет, і уздовж південно-африканського узбережжя в
Іспанію. Турки, що оселилися в районі Егейського моря і
Середземномор'я, відповідно до тієї ж теорії, заснували знамениту Критськуцивілізацію. Давньогрецька цивілізація пішла від хеттів, які, звичайнож були турками. Турки проникнули також глибоко в Європу і, перебравшисьчерез море, заселили британські острови. «Ці мігранти перевершували народи
Європи в мистецтвах і знаннях, врятували європейців від печерного життя іпоставили їх на шлях розумового розвитку ".
От таку карколомну історію світу в 50-і роки вивчали в турецькихшколах. Її політичний зміст складався в оборонному націоналізмі, але йшовіністичний підтекст був видний неозброєним оком. Ататюрк широковикористовував націонал-шовінізм як засіб посилення свого впливу на масиі зміцнення своєї влади.
4. РЕФОРМИ Ататюрка
На відміну від багатьох інших реформаторів президент Туреччини був переконаний,що немає сенсу просто модернізувати фасад. Щоб Туреччина могла встояти впіслявоєнному світі, необхідно було зробити фундаментальні змінивсієї структури суспільства і культури. Можна сперечатися, наскільки вдаласякемалістами це завдання, але вона була поставлена і проводилася за Ататюрка зрішучістю та енергією.
Слово "цивілізація" нескінченно повторюється в його мовах і звучить якзаклинання: «Ми будемо йти по шляху цивілізації і прийдемо до неї ... Ті,які затримаються, будуть потоплені ревучим потоком цивілізації ...
Цивілізація - такий сильний вогонь, що той, хто його ігнорує, будеспалений і зруйнований ... Ми будемо цивілізованими, і будемо пишатися цим ...».< br>Не викликає сумнівів, що у кемалістів «цивілізація» означала безумовне ібезкомпромісне впровадження буржуазного суспільного ладу, способу життя ікультури Західної Європи.
4.1. Світський характер держави
Мустафа Кемаль бачив у халіфаті зв'язок з минулим і ісламом. Томуслідом за ліквідацією султанату він знищив і халіфат. Кемалісти відкритовиступили проти ісламської ортодоксії, розчищаючи шлях для перетворення країнив світську державу. Грунт для перетворень кемалістів булапідготовлена і поширенням передових для Туреччини філософських ісоціальних ідей Європи, і усе більш широким порушенням релігійних обрядіві заборон. Офіцери - младотурки вважали справою честі пити коньяк ізакушувати його шинкою, що виглядало страшним гріхом в очах ревнителівмусульманства.
Ще перші османські реформи обмежили могутність улемів і відняли уних частина впливу в області права і освіти. Але богослови зберігаливеличезну владу і авторитет. Після знищення султанату і халіфату вонизалишалися єдиним інститутом старого режиму, що пручавсякемалістами.
Кемаль владою президента республіки скасував древню посаду шейх -уль-ісламу - перший улема в державі, міністерства шаріату, закривокремі релігійні школи і коледжі, а пізніше заборонив шаріатські суди.
Новий порядок був закріплений республіканською конституцією.
Усі релігійні установи стали частиною державного апарату.
Департамент релігійних установ займався мечетями, монастирями,призначенням та зміщенням імамів, муедзинів, проповідників, спостереженням замуфтіями. Релігію зробили як би відділом бюрократичної машини, а улемів --державними службовцями. Коран перевели на турецький. Заклик на молитвистав звучати турецькою мовою, хоча спроба відмовитися від арабського намолитвах так і не вдалося - адже в Корані зрештою було важливо, нетільки зміст, а й містичне звучання незрозумілих арабських слів.
Вихідним днем кемалісти оголосили неділю, а не п'ятницю, мечеть Айя-
Софія в Стамбулі перетворилася в музей. У швидко росла столиці Анкаріпрактично не будували культових споруд. По всій країні влади косодивилися на появу нових мечетей і вітали закриття старих.
Турецьке міністерство освіти взяло під свій контроль всірелігійні школи. Медресе, що існувало при мечеті Сулеймана в Стамбулі,яке готувало улемів вищого рангу, було передано богословськомуфакультету Стамбульського університету. У 1933 році на базі цього факультетубув відкритий Інститут ісламських досліджень.
Однак опір лаїцизму - світським реформам - виявилося сильнішим,ніж очікували. Коли в 1925 році почалося курдське повстання, його очоливодин з дервішські шейхів, які закликали повалити «безбожну республіку» івідновити халіфат.
У Туреччині Іслам існував на двох рівнях:
. формальний, догматичний - релігія держави, школи й ієрархії;
. народний, пристосований до побуту, обрядам, віруванням, традиціям мас, якийзнаходив своє вираження в дервішестве.
Зсередини мусульманська мечеть проста і навіть аскетична. У ній немає вівтаряі святилища, тому що іслам не визнає Таїнства причастя та посвячення удуховний сан. Загальні молитви - це дисциплінуючий акт громади для вираженняпокірності єдиному, нематеріального і віддаленому Аллаху. З найдавнішихчасів ортодоксальна віра, сувора у своєму поклонінні, абстрактна внавчанні, конформістська в політиці, не могла задовольняти емоційні ісоціальні потреби значної частини населення. Воно зверталося докульту святих і до дервішів, які залишалися близькі до народу, щобзамінити формальний релігійний ритуал чи щось додати до нього. Удервішеським монастирях проходили екстатичні зборів з музикою, піснямиі танцями.
У середні віки дервіші найчастіше виступали в якості керівників інатхненників релігійно-соціальних повстань. В інші часи вонипроникали в апарат уряду і надавали величезне, хоч і приховане,вплив на дії міністрів і султанів. Серед дервішів йшло жорстокезмагання за вплив на маси і на державний апарат. Завдякитісному зв'язку з місцевими варіантами гільдій і цехів дервіші могли впливати наремісників і торговців. Коли в Туреччині почалися реформи, стало ясно, щоНЕ богослови-улеми, а саме дервіші мають найбільший опірлаїцизму.
Боротьба часом приймала жорстокі форми. У 1930 році мусульманськіфанатики убили молодого армійського офіцера Кубілая. Його оточили, повалилина землю і повільно відпиляли йому голову іржавої пилкою, викрикуючи: "Аллахвеликий! », у той час як юрба схвальними вигуками підтримувала їхдіяння. З тих пір Кубілай вважається як би "святим" кемалізма.
Зі своїми супротивниками кемалісти розправлялися без жалості. Мустафа
Кемаль обрушився на дервішів, закрив їхні монастирі, розпустив ордена,заборонив збори, церемонії й особливий одяг. Кримінальний кодекс заборонивполітичні асоціації на базі релігії. Це був удар у саму глибину, хочавін і не досяг повністю мети: багато дервішеським ордена були в той часглибоко законспіровані.
4.2. Європейські стандарти громадського життя
Незважаючи на бідність у країні, Кемаль завзято тяг Туреччину за вуха в цивілізацію.
З цією метою кемалісти вирішили впровадити в побут європейський одяг. В однійз промов Мустафа Кемаль пояснював свої наміри в такий спосіб: «Булонеобхідно заборонити феску, яка сиділа на головах нашого народу яксимвол неуцтва, недбалості, фанатизма, ненависті до прогресу іцивілізації, і замінити її капелюхом - головним убором, яким користуєтьсявесь цивілізований світ. Таким чином, ми демонструємо, що турецьканація у своєму мисленні, як і в інших аспектах, ні в якій мірі неухиляється від цивілізованої суспільного життя ». Або в іншій мові:
«Друзі! Цивілізована міжнародна одяг гідна і відповідна длянашої нації, і ми всі будемо носити її. Черевики або черевики, штани, сорочкиі краватки, піджаки. Звичайно, все завершується тим, що ми носимо на голові.
Цей головний убір називається «Капелюх».
Був виданий декрет, який вимагав від чиновників носити костюм, "загальнийдля всіх цивілізованих націй світу ». Спочатку звичайним громадянам дозволялосяодягатися, як вони хочуть, але потім фези оголосили поза законом.
Для сучасного європейця насильницька зміна одного головного уборуіншим може показатися комічною і дратівливою. Для мусульманина це булосправою великої ваги. За допомогою одягу турок-мусульманин відділяв себе відгяурів. Феска в той час була розповсюдженим головним убором мусульманина -городянина. Весь інший одяг міг бути європейською, але на головізалишався символ османського ісламу - феска.
Реакція на дії кемалістів була цікавою. Ректор університету
Аль-Азхар і головний муфтій Єгипту писав у той час: «Ясно, що мусульманин,який хоче бути схожим на не мусульманина, приймаючи його одяг, закінчить тим,що сприйме його вірування і дії. Тому той, хто носить капелюх зсхильності до релігії іншого і з презирства до своєї власної, єневірним .... Хіба не божевілля відмовитися від свого національного одягу,щоб приймати одяг Інших народів? »Заяви такого роду непублікувалися в Туреччині, але багато хто їх розділяли.
Зміна національного одягу показала в історії бажання слабких походитина сильних, відсталих - на розвинутих. Середньовічні єгипетські хронікирозповідають, що після великих монгольських завоювань ХІІ-го століття навітьмусульманські султани й еміри Єгипту, що відбили навалу монголів, почалиносити довге волосся, як і азіатські кочівники.
Коли османські султани в першій половині XIX століття стали проводитиперетворення, вони, перш за все, одягли солдатів у європейські мундири,тобто в костюми переможців. Тоді і був введений замість тюрбана головнийубір, названий феска. Він настільки прищепився, що через сторіччя ставемблемою мусульманської ортодоксії.
На юридичному факультеті Анкарського університету один раз вийшлагумористична газета. На запитання редакції «Хто такий турецький громадянин?»студенти дали відповідь: «Турецький громадянин - це людина, яка одружується зшвейцарському цивільному праву, засуджується по італійському кримінальномукодексу, судиться по німецькому процесуальному кодексу, цією людиноюуправляють на основі французького адміністративного права і ховають його поканонам ісламу ».
Навіть через багато десятиліть після введення нових кемалістамиправових норм відчувається певна штучність в їх застосуванні дотурецькому суспільству. «А ви, друзі, як не рядітесь - все в музиканти негодитесь! »- так ще в ХIX столітті про такі« реформи »сказав би великийбайкар Крилов.
Швейцарське цивільне право, перероблене стосовно до потреб
Туреччини, було прийнято в 1926 році. Деякі правові реформи проводилися іраніше, при танзімате (перетвореннях середини XIX століття) і младотурки.
Однак у 1926 році світські власті вперше насмілилися вторгнутися взаповідник улемів - сімейно-релігійне життя. Джерелом права замість
"волі Аллаха" були проголошені рішення Національних зборів.
Прийняття швейцарського цивільного кодексу багато чого змінило в сімейнихвідносинах. Заборонивши полігамію, закон надав жінці право розлучення,впровадив шлюборозлучний процес, знищив юридичну нерівність міжчоловіком і жінкою. Звичайно, новий кодекс носив цілком визначеніспецифічні риси. Взяти хоча б те, що він надавав жінці правозажадати в чоловіка розлучення, якщо той сховав, що він безробітний. Однакумови суспільства, що встановилися століттями традиції стримували застосуваннянових шлюбно-сімейних норм на практиці. Для дівчини, яка хоче вийтизаміж, неодмінною умовою вважалося (і вважається) невинність. Якщо чоловіквиявляв, що його дружина - не незаймана, він відсилав її назадбатькам, і до кінця життя вона несла ганьбу, як і вся її родина. Іноді їїубивали без жалості батько чи брат.
Мустафа Кемаль усіляко підтримував емансипацію жінок. Жінки булидопущені на комерційні факультети ще за часів Першої світової війни, ав 20-і роки вони з'явилися й в аудиторіях гуманітарного факультету
Стамбульського університету. Їм дозволили знаходитися на палубах поромів,які перетинали Босфор, хоча раніше їх не випускали з кают, дозволялиїздити в тих же відділеннях трамваїв і залізничних вагонів, що ічоловікам.
В одній зі своїх промов Мустафа Кемаль обрушився на чадру. «Воназавдає жінці великі страждання під час спеки, - говорив він. - Чоловіки!
Це відбувається через нашого егоїзму. Не будемо ж забувати, що у жінокє такі ж моральні поняття, як і в нас ». Президент вимагав, щоб
«Матері і сестри цивілізованого народу» вели себе належним чином.
"Звичай закривати обличчя жінкам робить нашу націю посміховиськом", - вважав він.
Мустафа Кемаль вирішив впровадити емансипацію жінок у тих же межах, що і в
Західній Європі. Жінки отримали право голосувати і бути обраними домуніципалітети й у парламент.
Крім цивільного, країна одержала нові кодекси для всіх галузейжиття. На кримінальний кодекс вплинули закони фашистської Італії. Статті
141 -142 використовувалися для розправи з комуністами і всіма лівими.
Комуністів Кемаль не любив. Так, визнаний усім світом Назим Хікмет засвою прихильність комуністичним ідеям провів у в'язниці багато років.
Не любив Кемаль і ісламістів. Кемалісти забрали з конституції статті
"Релігія турецької держави - іслам". Республіка і по конституції і зазаконами стала світською державою.
Мустафа Кемаль, збиваючи феску з голови турка і вводячи європейськікодекси, намагався прищепити співвітчизникам смак до вишуканих розваг.
У першу ж річницю республіки він улаштував бал. Більшість присутніхчоловіків були офіцерами. Але президент зауважив, що вони не вирішувалися запрошуватидам на танець. Жінки відмовляли їм, соромилися. Президент зупиниворкестр і вигукнув: «Друзі, не можу собі уявити, що в цілому світізнайдеться хоч одна жінка, здатна відмовитися від танцю з турецькимофіцером! А тепер - уперед, запрошуйте дам! І сам подав приклад. У цьомуепізоді Кемаль виступає в ролі турецького Петра I, що теж насильно вводивєвропейські звичаї.
Перетворення торкнулися й арабського алфавіту, дійсно зручного дляарабської мови, але не придатного для турецької. Тимчасове введеннялатиниці для тюркських мову Радянському Союзі підштовхнуло до тієї ж дії
Мустафу Кемаля. Новий алфавіт був підготовлений за кілька тижнів.
Президент республіки з'явився в новій ролі - учителя. Під час одного зсвят він звернувся до присутніх: "Мої друзі! Наш багатий гармонійниймова зможе виразити себе новими турецькими буквами. Ми повинні звільнитисявід незрозумілих значків, що протягом століть тримали наші розуми в залізнихлещатах. Ми повинні швидко вивчити нові турецькі букви. Ми повинні навчити їмнаших співвітчизників, жінок і чоловіків, носіїв і човнярів. Цепотрібно вважати патріотичним обов'язком. Не забувайте, що для націїганебно на десять-двадцять відсотків складатися з грамотних і на вісімдесят -дев'яносто з неписьменних ".
Національні збори прийняли закон, що вводив новий турецький алфавіті заборонив застосування арабського з 1 січня 1929 року.
Уведення латиниці не тільки полегшувало навчання населення. Вонознаменувало новий етап розриву з минулим, удар по мусульманських віруваннях.
Відповідно до містичного навчання, принесених до Туреччини з Ірану всередні століття і прийнятим дервішеським орденом бекташи, образ Аллаха - цеобличчя людини, знак людини - його мова, що виражається 28 буквамиарабського алфавіту. "У них містяться всі таємниці Аллаха, людини івічності ». Для ортодоксального мусульманина текст Корана, включаючи мову, наякій він складений і шрифт, яким він надрукований, вважається вічним інепорушним.
Турецька мова в османські часи став важкою і штучною,запозичивши не тільки слова, але і цілі вираження, навіть граматичніправила з перської й арабської. З роками він ставав все більшнееластичною. У період правління младотурків преса почалавикористовувати трохи спрощену турецьку мову. Цього вимагалиполітичні, військові, пропагандистські цілі.
Після впровадження латиниці відкрилися можливості для більш глибокоїмовної реформи. Мустафа Кемаль заснував лінгвістичне товариство. Вонопоставило собі задачею зменшити і поступово видалити арабські іграматичні запозичення, багато з яких закріпилися в турецькомукультурній мові.
Потім пішов більш сміливий наступ на самі перські йарабські слова, що супроводжувалося перехлестами. Арабські і перські мовибули класичними мовами для турків і внесли в турецьку такі ж елементи,як грецька і латинська в европейські мови. Радикали з лінгвістичногосуспільства були налаштовані проти арабських і перських слів як таких, навітьякщо вони складали значну частину мови, на якому кожен деньговорив турок. Суспільство готувало і публікувало список чужорідних слів,засуджених на виселення. А тим часом дослідники збирали "чистотурецькі "слова з діалектів, інших тюркських мов, древніх текстів,щоб знайти заміну. Коли нічого придатного не знаходили, винаходили новіслова. Терміни європейського походження, настільки ж далекі турецькій мові,не піддавалися гонінням, і навіть імпортувалися, щоб заповнити порожнечу,що створилася після відмови від арабських і перських слів.
Реформа була потрібна, але аж ніяк не всі погоджувалися з крайніми заходами.
Спроба віддалитися від тисячолітньої культурної спадщини викликала скорішезбідніння, чим очищення мови. У 1935 році нова директива зупинила наякийсь час вигнання звичних слів, відновила якусь частинуарабських і перських запозичень.
Як би там не було, турецька мова менш ніж за два поколінняістотно змінився. Для сучасного турка документи і книгишістдесятилітньої давнини з численними перськими і арабськимиконструкціями несуть на собі печатку архаїчності і середньовіччя. Турецькамолодь відділена від порівняно недалекого минулого високою стіною.
Результати реформи доброчинні. У новій Туреччині мова газет, книг,урядових документів приблизно той же, що і розмовна моваміст.
У 1934 році було вирішено скасувати всі титули старого режиму і замінитиїхній звертанням "пан" і "пані". Одночасно 1 січня 1935вводилися прізвища. Мустафа Кемаль одержав від Великих національнихзборів прізвище Ататюрк (батько турків), а його найближчий сподвижник, майбутнійпрезидент і лідер народно-республіканської партії Ісмет-паша прізвище Іненю
(за назвою місця, де він здобув велику перемогу над грецькимиінтервентами).
Хоча прізвища в Туреччині - справа недавнє, і кожен міг вибрати собі що -небудь достойне, але значення прізвищ настільки ж різноманітно і зненацька,як і в інших мовах. Більшість турків придумали собі цілком придатніпрізвища. Ахмет-бакалейщик став Ахметом Бакалійником, Ісмаїл-листоношазалишився Листоношею, кошикар - Корзинщиком. Деякі вибрали такіпрізвища, як Ввічливий, Розумний, Красивий, Чесний, Добрий. Інші підібрали
Глухий, Товстий, Син людини без п'яти пальців. Є, наприклад, Той, у когосотня коней, чи Адмірал, чи Син адмірала. Прізвища, начебто Божевільнийчи Оголений, могли піти від сварки з урядовим чиновником. Хтосьскористався офіційним списком рекомендованих прізвищ, і так з'явилися
Справжній турків, Великий турок чи Суворий турок.
4.3. Консолідація суспільства на ідеях націоналізму
Останні прізвища побічно переслідували ще одну мету. Мустафа Кемальшукав історичні аргументи, щоб відновити в турків почуттянаціональної гордості, підірване за попередні два століття майжебезперервними поразками і внутрішнім розвалом. Про національну гідністьзаговорила насамперед інтелігенція. Її інстинктивний націоналізм носивпо відношенню до Європи оборонний характер. Можна уявити собіпочуття турецького патріота тих днів, що читав європейську літературу імайже завжди знаходив слово "турків", вжитим з відтінком зневаги.
Правда, і турки забували, як вони самі або їх предки нехтувалисвоїх сусідів з втішний позиції "вищої" мусульманської цивілізації іімперської могутності.
Ще Ізмирський конгрес 1923 року прийняв "Економічну обітницю" напринципах національної єдності і запобігання класової боротьби. У ньомупишеться, що "турки люблять один одного від душі, без розходження класів іпереконань ». Це були не просто красиві слова, а реальне завданняподолання наслідків громадянської війни, розколу суспільства, дозволуміжнаціональних і соціальних протиріч. Перед Мустафою Кемалем стояливажкі задачі: у тому числі консолідація суспільства на ідеях здоровогонаціоналізму. Протягом багатьох століть Турецька імперія відігравала провідну роль всвітовій політиці. Це наклало своєрідний відбиток на свідомість турків,на спосіб їх мислення. Подолати імперський стереотип, коли кожен туроквважав себе вище, ніж інші жителі держави, було важче, ніж навітьперебудувати економіку країни. Тим більше, що турецький султан буводночасно халіфом правовірних, а турки вважали свою країну центромісламського світу. У роки младотурецкої революції головною доктриною бувоттоманізм, тобто прагнення перетворити всіх жителів імперії в єдину націю.
По суті, мова йшла про асиміляцію турками іншої частини народівдержави. Зустрівши завзятий опір цій політиці, младотуркиперейшли до концепції "пантюркізму». У внутрішній політиці пантюркізм по -раніше був спрямований на асиміляцію народів, а в зовнішньої - підпорядкуванняпануванню турків інших тюркських народів від Босфору до Алтаю. Ідеяпантюркізму поєднувалося з величезним впливом ідей панісламізму, заснованогона об'єднанні мусульман під владою турецького султана-халіфа. Мустафа
Кемаль виділив тюркізм о?? пантюркізму. Уже під час визвольної війнипроти окупаційних сил Антанти, Мустафа Кемаль зрозумів, що перемога можливатільки за рахунок консолідації турецької нації, а не усього населення імперії.
Утрата провінцій, що говорять на арабській мові, переселення турків із Греціїперетворила Туреччину в більш однорідне в національному плані державу. Цестворило умови для об'єднання на етнічному грунті.
Таким чином, кемалісти поставили питання про відмову від імперськихамбіцій і визнання права раніше підкорених народів самостійно вирішуватисвою долю. Ідея національної єдності зіграла настільки значнуроль, що нова турецька армія змогла зупинити наступ переважаючихгрецьких військ і розгромити їх.
Мустафа Кемаль сформулював основні принципи національної ідеї --родина, нація, республіка, суспільні права. Поряд з ними було вжиторяд принципів, які були включені до Конституції. Республіканізм означаввірність республіканської форми правління; революціонізм - вірністьпринципам боротьби за незалежність, націоналізм - узвишшя турецької нації;лаїцизму - захист принципу відділення релігії від держави; народність --невизнання класів і класової боротьби; здійснення народногосуверенітету на основі демократизму. У різному ступені ці принципи булиперетворені в життя при правлінні Ататюрка й у нинішні часи.
4.4. Підтримка приватної ініціативи
У 20-і роки уряд Кемаля чимало робило для того, щобпідтримати приватну ініціативу. Але соціально-економічна дійсністьпоказала, що в Туреччині цей метод у чистому вигляді не працює. Буржуазіякинулася в торгівлю, домобудівництво, спекуляцію, займаласяпінкознімательством, в останню чергу думаючи про національні інтереси ірозвитку промисловості. Режим офіцерів і чиновників, які зберегливизначене презирство до торговців, усе з більшим невдоволенням спостерігавпотім, як приватні підприємці ігнорували заклики вкладати гроші віндустрію.
«Економічний конгрес», скликаний кемалістами в Ізмірі в лютому
1923 поставив задачу переходу від мануфактури і дрібного виробництво довеликих фабрик і заводів, створення галузей промисловості, для яких україні було сировина, формування державного банку. У двадцяті рокиуряд прагнув розширити використання сільськогосподарськихмашин. З цією метою було прийнято низку законів, які передбачализаохочувальні заходи для селян, що використовують сільськогосподарську техніку.
Уряд надавав усіляку допомогу кооперативам, знижувалозалізничні тарифи на перевезення фруктів, інжиру, зерна і т.д.
Цікава форма заохочення урядом місцевої текстильноїпромисловості здійснювалася відповідно до закону, прийнятого в грудні
1925 року. Державні службовці зобов'язані були носити одяг,виготовлену з тканин вітчизняного виробництва, навіть якщо ці тканиникоштували на 10 відсотків дорожче, ніж імпортні. Різниця в ціні покриваласядержавним
