Московська Банківська Школа ЦБ РФ

Реферат

Перші Романови

студентки групи 218

Шаверіной Олени

Москва 2002

Предки Михайла Федоровича, першого царя династії Романових, відбувалисявід молодшої гілки одного з найдавніших московських боярських родів.
Засновником його традиційно вважається Андрій Іванович Кобила. Від молодшогосина боярина Федора Кішки і пішли Романови.

Боярин Федір Кішка був довіреною особою великого князя Василя I.
Обережний політик і дипломат, він умів спритним поводженням і подарункамизалагоджувати справи свого государя в Орді, не доводячи відносин до конфліктів.

До кінця XVI ст. з усіх нащадків Федора Кішки залишився лише Микита
Романович з дітьми. Микита Романович і його син Федір активно брали участь уполітичному житті при дворі царя Федора Івановича (1584-1598гг.),племінника Микити Романовича. Після смерті цього государя Микита Романовичі Борис Годунов виявилися основними претендентами на престол.

Але зайняти російський престол було призначено лише онуку Микити Романовича -
Михайлу Федоровичу. Це відбулося в 1613р., Після довгих років Смути,розорила і знекровили країну.
Вибори Земським собором нового царя були дуже бурхливими.

Сімнадцятирічний Михайло Федорович вінчався на царство влітку 1613р.
Вінчав його царським вінцем казанський митрополит Єфрем.

М'якість і доброта нового царя, що відзначається джерелами тогочасу, подавали простим людям надію, робили на нихгарне враження. Щоправда, всі знали, що без бояр, їхньої радицар Михайло кроку не зможе зробити. Дійсно, цар Михайло передоручиввсі справи Романовим, Черкаським, Салтиковим, Шереметєвим, Ликов, Репніним.
Вони розпоряджалися всім, навіть «гребували" царем, а той дивився на всі їхніхитрості, витівки, неправдиві справи крізь пальці. При дворі панувалибрехливість, хабарництво, користолюбство.
Джерела того часу повідомляють про страшне запустіння країни. Багатоселища були спалені, жителі їхній чи загинули, чи розбіглися. У хатахне можна ночувати від смороду - вони були забиті неприбраними трупами. Картиниці нагадують те, що відбувалося на Русі в пам'ятну лиху ніч "Батиєвазнаходження ».

Багато селян, що залишилися в живих, закинули ріллю або розорювалинабагато менше, ніж до Смути. Різко зросло число бобилів; в низці повітівїх стало більше, ніж селян.

Становище в країні залишалося ще довгий час таким. Нова владапочинає вживати заходів. 24 травня 1613, ще до свого вінчання нацарство, Михайло Федорович шле грамоту найбагатшим промисловцям
Строгановим. І посилає до них А. И. Вельяминова взяти з їх вотчин грошовийдохід за минулий інинішній роки. Крім того, просити в борг грошей, хліба, риби, солі, сукон іінших товарів ратним людям для «християнського спокою й тиші».

Строгановим влади не обмежувалися. Такі ж грамоти розіслали повсіх містах. Багато хто не в силах були вносити гроші. І їх ставили на правеж
«Вкідивалі у в'язницю». Складальники і воєводи, як і розбійники чи литовці,грабували за допомогою військових загонів.

Поляки ніяк не хотіли визнавати Михайла Романова російським царем,погрожували війною. Посперечалися і про обмін полоненими, про інші справи. Але наприкінцірешт уклали перемир'я на чотирнадцять з половиною років. По ньому військовідії припинялися. Польща одержала Смоленську землю, частину Північноїземлі. Оголошувався обмін полоненими. Росія одержала перепочинок для улаштуванняземлі. Але Владислав не відмовився від претензій на російський трон, і цезагрожувало ускладненнями, у тому числі особисто царя Михайла.

Незабаром у Москву повернувся звільнений з полону патріарх Філарет (Федір
Микитович Романов). Після прибуття до столиці, півтора тижні по тому,єрусалимський патріарх Феофан, що прибув у Росію за милостинею, і російськіієрархи запропонували Філарету патріарший престол - "він гідний такого сану,особливо тому ж, що він був царський батько по плоті, нехай буде царствупомогатель і будівельник, сірим захисник і обидимым передміхурова ». Почалосядвовладдя - молодого царя і навченого життям, досвідом патріарха
Московського, і всея Русі, двох "великих государів", як їх іменувалиофіційні грамоти.

В управлінні державою разом з ними брали участь Боярська дума і
Земський собор.

Сучасники повідомляють, що «великі правителі» разом вислуховували доповідіпо справах, виносили по них рішення, приймали послів, давали подвійніграмоти, подвійні дарунки. До приїзду Філарета молодим і недосвідченим, тихим ім'яким Михайлом крутили, як хотіли, бояри-радники, часто людималосведущіе в справах керування, але агресивно-егоїстичні і властолюбні.
З появою царського батька деяким з них довелося піти в тінь. Царськийбатько, на відміну від сина, мав вдачу гордий, крутий, владний.

Філарет відав у повному обсязі церковними справами, тут він судив і рядивсам, повновладно та ієрархів, і рядову братію; тільки кримінальні справи зацерковному відомству залишалися в компетенції світських, загальнодержавнихустанов. Другий "великий государ" вирішував, поряд з царем-сином, іземські справи. І тут він правил всім, так що і сам син його і слухався ібоявся. Коли Михайло виїжджав з Москви, Філарет відав усіма справами. Підчас таких поїздок батько і син пересилалися листами.

Старший Романов, людина честолюбний, все життя мріяв про великувлади, свого часу вигнаний з царського палацу Годуновим, тепер, достарості, досяг усе-таки заповітної мети: одержав вищу церковну владу,оскільки давно вже був пострижений, і світську владу, яку поділяв із сином -царем.

Непростим вдачею відрізнялася і царська матінка черниця Марфа Іванівна. Їїдеспотичність, примхливим упертість, безсумнівний і сильний вплив на синапозначилися на його особистій долі. Михайло Федорович дорослішав, і природнопостало питання про одруження, тим самим - про продовження царського роду, зміцненнінової династії. Ще в 1616 році, коли йому виповнилося двадцять років, знайшлийому наречену - Марію Іванівну Хлопову, дочка незнатного дворянина. Її вжестали кликати царицею, дали нове ім'я - Анастасія.

Вирішальну роль зіграла черниця-мати. Вона жила у Вознесенському монастирі.
Стариця Евнікії була з роду Салтикових.

Хлопову цар нагледів на огляді наречених, влаштованому в палаці за старимзвичаєм. Оголосив свою милість батьку і дядьку нареченої. Але поперек стала Марфа --черниця Евнікії налаштувала її проти. Салтикова боялися втратити вплив прицарському дворі з появою Холопова.

Марію - Анастасію вислали з палацу, в якому вже йшли приготування довесілля, до бабки на подвір'я.

Цар Михайло відчував до Холопової сильно, щире почуття, тужив занею, не погоджувався взяти іншу наречену. Мати ж не хотіла чути продівчині, яку так полюбив її син. Цар не мав сили протистояти матері.

З приїздом Філарета в нього з'явилася надія. Вплив Салтиковихслабшало, хоча їх як і раніше підтримувала Марфа. Філарет відносився до нихінакше, ніж його дружина. Михайло Федорович, не забув обраницю свогосерця, оголосив батьку, що жениться тільки на Холопової. Але Марфа заявила,що якщо син жениться на Холопової, то вона залишить його царство. І Михайло вчерговий раз поступився матері.

Цар біля року тому одружився за порадою матері на княжни Марії
Володимирівні Долгорукової. На наступний день після одруження воназахворіла, через три місяці померла. Шлюбвиявився нещасливим.

Рік по тому цар знову женився (29 січня 1626), цього разу на
Євдокії Лук'янівні Стрешнєва.

Вона народила дружину десять дітей, з них шість вмерли в ранньому віці;тільки четверо, у тому числі син і спадкоємець престолу Олексій Михайловичпережив батька.

Історики, що вивчають Росію XVII сторіччя, виділяють першу половину - відзвільнення Москви до кінця правління Михайла і початку царювання йогосина Олексія - як особливий етап. За три з половиною десятиліття відбулисяважливі події. Перш за все у внутрішній політиці. Романови, батько і син,в основному продовжували політику своїх попередників у плані зміцненняпозицій правлячого класу - бояр і дворян, їхніх прав на земельнувласність і залежних від них людей, кріпаків і холопів.
З кінця десятих, особливо початку двадцятих років, тобто з уміреніем
«Землі», висновком договорів з Польщею і Швецією, наступив нарешті часспокою. Селяни повертаються до закинутих земель, відкривають новіділянки, особливо на окраїнах - південніше - Оки й у Середньому Поволжі, Приуралляі Західного Сибіру.

Курс уряду царя Михайла на заселення нових земель давав плоди --розширення оранки, зростання доходів скарбниці, збагачення феодалів, світських ідуховних. Але пожвавлення в сільському господарстві не супроводжувалося помітнимполіпшенням агротехнічних прийомів. Звідси - часті неврожаї, недороди,голод, і не тільки в містах, війську, а й на селі. Часом така політикаприводила до жалюгідних наслідків. Цар і влади виходили насамперед зінтересів скарбниці, держави, що мало або зовсім не рахуючись з народом.
Наприклад, на передодні російсько-польської війни за Смоленськ (1632 - 1634 роки),за їх вказівкою великі партії зерна продали в країни. Одержавши за цегроші, використовували їх на покупку зброї, боєприпасів.

У самій же Росії - траплялися неврожайні роки, і ціни на хліб сильнозросли - запасів у країні не виявилося. Те ж відбувалося пізніше.

Як і в XVI столітті, верхівку служилого класу при особі царської складалидумні чини - бояри, окольничі, думні дворяни і думні дяки. За ними йшличини московські - сокольникистряпчі, дворяни московські, мешканці. Ті й інші виконували доручення царя
- Служили йому як помічники в найважливіших справах. У Боярської думі очолювалинакази і посольства в закордонні країни, воеводствовалі в містах іполицях. Ці посади - для найбільш породних, знатних людей, царськихвельмож, які у царя «в Думі живуть». Менш знатний служилий людинавиконував обов'язки пристава - наказного, посольського та іншого.

Цар і влади йшли назустріч побажанням знаті і рядового дворянства.
А вельможі, у тому числі царські родичі, одержували з їхніх рук чималукількість землі і селян, перш за все з фонду державних іпалацових земель. Приміром, боярина И. Н. Романову, дядька царя Михайла,завітали цілу Верховський волость у Галицькому повіті, князю Ф. І.
Мстиславського - Ветлужских волость. Відбувалося це з року в рік, ірозміри фонду танули. Перелякані таким ходом справи, цар і його радникизаборонили роздавати землі з палацових володінь (указ 1627). Але вже внаступному десятилітті роздачі відновилися.

Дворян, столичних і повітових, цар і влади теж не обійшли своєюувагою. Їм давали земельні ділянки, звісно, невеликі за розмірами: занагоди сходження на престол Михайла Федоровича (роздачі 1613-1614 років),за участь у воєнних діях проти королевича Владислава (1619-1629роки) і т. д. До кінця першої чверті сторіччя в центрі держави, засуті, зникли державні землі - перейшли до приватних власників -поміщикам.

Фортечний порядок встановлювався в Поволжя. Тут поряд з російськимибоярами і дворянами, ієрархами Церкви і монастирями, захоплюваласелянські двори і місцева знать - татарські і мордовські мурзи,башкирські, марійські і чуваські тархани, старшини і сотники. Їхзалучали на військову службу, платили їм, крім земельного, і грошовуплатню. Цей курс царя і патріарха, їхніх радників доповнювався насадженнямправослав'я серед неросійських феодалів. Тим самим вони поповнювали рядиросійського дворянства. Тих з мурз, Тарханов та інших, які нехрестилися, позбавляли і землі, і селян, переводили в податкові стану.

Політика царської влади, правлячого класу по відношенню до селян малоясно окреслену продворянскую спрямованість. Багато десятків тисячдержавних і палацових селян перевели в кріпосну залежність відпоміщиків і вотчинників. Оранкиселян зменшувалася, побори збільшувалися. Багато хто з них переходили наположення бобилів, у яких ні кола, ні двору, щоб не платити податки абовносити в зменшеному розмірі. Надходили в холопи до багатих власникам.

На місцях державних селян, «ясачних» (з башкирів, татар іінших неросійських людей), грабували воєводи з помічниками, закабалялі свої жодносельці, одноплемінники. Влада намагалася заборонити закабалення ясачнихлюдей, що платили в скарбницю податі хутром і медом, хлібом і грошима. Але йтут закони попиралися.

Селяни нерідко відмовлялися платити податки в скарбницю, вносити поборисвоїм панам. Багато хто бігли на окраїни. Піднімалися на повстання росіяниі татари, Башкири і марі, чуваші і удмурти. Влада посилали проти нихвійськові загони, придушували їхній протест. Під час Смоленської війни козаки іселяни громили поміщицькі маєтки в багатьох повітах - західних, південно -західних і південних. До них приєднувалися солдати, які втекли з армії Шейна.
Вступали вони в бою, і з польсько-литовського війська. Цар і боярипосилали своїх представників із дворян - для умовлянь. Повстанці, якихвони закликали йти під Смоленськ для боротьби з поляками, їх не слухали. Алезакінчення війни, укладення миру означали і кінець повстанського руху.

По відношенню до міст уряд Романових проводило лінію напідтримку ремесла, промислового виробництва, торгівлі. У правлінні
Михайла Федоровича в Росії налічувалося двісті п'ятдесят і чотири міста,чисельність міського населення зросла на шістдесят відсотків.
Розвивалася внутрішня торгівля. Заможних купців влади зараховували вкорпорації. Незабаром після воцаріння Михайло Федорович особливої жалуваноюграмотою звільнив гостей та членів Вітальні сотні від посадского тягла
(внесення податків і мита, виконання повинностей); судити їх тепер сталитільки сам цар, його скарбник, а не воєводи і приказні люди, як було доцього. Ці купці могли мати вотчини, їздити для торгівлі за кордон. Права тапривілеї вони повинні були оплачувати виконанням доручень скарбниці:торгувати казенними товарами, керувати роботою шинків, митниць,державних підприємств і тим самим виконувати доходи скарбниці.

З 20 - 30-х років в Росії з'являються мануфактури - порівняно великізаводи, фабрики з поділом праці працівників за спеціальностями, ззастосуванням механізмів на водної енергії. У першу чергу будували новімануфактури абоприлаштовував старі для нестатків палацу й армії. Ці зміни торкнулися
Гарматного двору (лиття знарядь, дзвонів), Збройової палати (виготовленнялегкої зброї, вогнепальної та холодної), Хамовного двору, Царської і
Царицином майстерень палат (ткацтво, полив виробів). На мануфактурах,заснованих купцями, іноземними і росіянами, виготовляли канати (канатнідвори в Архангельську, Холмогорах, Вологді) і скло (Духанінскій завод,заснований Е. Койетом зі Швеції), виплавляли залізо і мідь. Російська багатийгість Н. А. Светешніков добував сіль на варниця в Костромському повіті, в
Жигулях, у Солі Камськой.

Бичем міського життя при Михайлові став бурхливе зростання числа так званихбеломестцев, білих слобід. Впливові вельможі, великі монастирі одержувалина посадах двори ( «місця») і цілі слободи, заселяли їх своїми людьми, івони займалися ремеслом, торгівлею. Виступали конкурентами посадськихтяглецов з «чорних» сотень і слобід. Але якщо «чернослободи» платили подати,виконували різні повинності, то «беломестцев» від них звільняли. Той же І.
Н. Романов, царський дядько, до кінця правління племінника мав таких тристадвадцять дворів у вісімнадцяти містах. Вони приносили йому чималий дохід.
Але не давали його в скарбницю. Більш того, послаблювали посадський світ. І
«Чернослободци» постійно вимагали ліквідації «беломестних» слобід ідворів.

Питання вдалося вирішити тільки після повстання в Москві 1648
( «Соляний бунт») і прийняття Соборне уложення в ході «посадского будови»
1649-1652 років.

Більшої поступливістю відрізнялася політика уряду Михайла
Федоровича по відношенню до росіян великим купцям, які вели торгівлю ззакордоном. Влада не дозволяли транзитну торгівлю іноземних купцівчерез територію Росії з Іраном, Китаєм. Не пускали їх у Сибір. Але тіпорушували обмеження на торговельні операції в Європейській Росії. Тількипісля смерті царя Михайла влади пішли на скасування безмитної торгівлііноземців (указ 1 липня 1646).

Підсумком політики "великих государів", а також, що важливіше, об'єктивнихпроцесів, сильно прискорених Смутою, стало подальше відтискування знатногобоярства, висування нової, малопородной знати, близької до царської родини,правлячій верхівці.

Ці «худі» люди тіснили бояр у Думі, при?? ази та інших важливих місцях.
Вони, не мудруючи лукаво, виходили з простого принципу: всяк великий і малийживе государевим платнею. Наавансцену усе більше висувалося дворянство, яке стало правлячим класомсаме в XVII столітті. Вони грали все більшу роль у центральному та місцевомууправлінні.

Монархія в Росії зміцнювалася. Вона, щоправда, залишалася станово -представницької - царю, крім Боярської думи з її функціями вищоїзаконодавчої і виконавчої влади, допомагали в справах керування
Земські собори, роль яких у перше десятиліття після обрання Михайласильно зросла. Але поступово їхнє значення зменшувалося; з 1622 року, трироки після повернення Філарета з полону, їх, за потуранняпатріарха, перестали скликати регулярно.

Інтереси самодержавства, феодальної знаті, що зростає вплив наказовийбюрократії стояли на першому місці. Найважливіші державні справи вирішувалисяв рамках Ближньої думи з чотирьох бояр (І. Н. Романов, І. Б. Черкаський, Б.
М. Ликов, М. Б. Шеїн), а Велику думу усували від їх розгляду.
Земські собори і Боярська дума відновили свій вплив після смерті
Філарета.

Як і раніше росло значення наказів в центрі і воєвод на місцях.
З'явилися перші спроби упорядкування, централізація громіздкою наказовийсистеми. Велика кількість наказів, нерозмежованість, переплетення їхфункцій сильно ускладнювали керування державою. Тому пішли по шляхупростому: кілька наказів віддавали в руки одного "судді", начальника.
Такі були бояри І. Б. Черкаський, племінник Філарета, і Ф. І.
Шереметьєв, його ж зять (він сам і батько Черкаського були одружені на сестрах
Філарета). На місцях з'явилися так звані розряди; воєводи,що очолили їх, керували декількома повітами кожний. Це була округу --попередники петровськіх губерній. Служилі люди кожного такого округускладали військовий корпус.

Велику увагу цар і центральні установи приділяли армії. За списком
1631 одні дворянські полки включали сорок тисяч чоловік. Крім того,малися стрільці, городові козаки, іррегулярна кіннота з башкирів ікалмиків. На зміст армії влади виділяли до трьох мільйонів рубежів закурсу кінця XIX століття.

При царі Михайлові з'явилися полки іноземного ладу - солдатські,драгунські, рійтарські. Перехід до регулярного срою, який він знаменували,почався з 1630 року, перед російсько-польською війною. Склали статут длянавчання іноземного ладу ратних людей. Більшість їх під час Смоленськоївійнискладали російські воїни

Не можна не відзначити один безсумнівний успіх у зовнішній політиці двох
«Великих государів", що зіграли велику роль у долі Росії: швидкепросування до Сибіру. Почалося воно раніше, ще з кінця XV століття. Новий етапв цьому процесі - похід Єрмака і царських воєвод сторіччя потому. У першуполовині XVII століття просування це продовжувалося. Великі простори за
Уралом, де жили «человеци незвідане», включалися до складу Російськоїдержави.

До початку правління російські землепрохідці освоювали землі вже в районі
Єнісею. Тут вони заснували Єнисейськ (1619 рік); потім далі на сході -
Усть-Кут (1631 рік), Якутськ (1632 рік). У тридцятих роках вийшли до устьрічок Лена, Яна, Індігірка, Оленек; в сорокових - обстежували землі вбасейнах Алазеі, Колими, Чаунському губи. Усього через три роки післякончини царя Михайла устюжскіе і холмогорський купці Усова, Попов, козак
Дежнев пропливли по протоці, що розділяла Азію й Америку, пізніше, тричверті століття по тому, заново «відкритого» Берінгом.

У Сибіру з'являлися російські люди. Налагоджували контакти з місцевимижителями, почали видобуток корисних копалин (солі в Якутії, заліза в Ніці).

Культура часу Михайла Федоровича і Філарета, залишаючись багато в чомутрадиціоналістської, випробувала все-таки, як і політична, господарськажиття, деякі зрушення. З'являлися новації, які, в комплексі з іншимифакторами розвитку, дозволяють говорити про XVII столітті як епох початку новоїісторії Росії. Якщо в господарстві з'являються нові зав'язі, елементибуржуазних відносин, державно-політичному плані - розквіт, хоча бтимчасовий, станово-представницького початку в особі Земських соборів, то вкультурного життя - це початок демократизації, посилення західного впливу. Уряді випадків елементи нового виражені ще слабко, але за ними майбутнє.

Смута «виштовхнула» до активної діяльності великі маси людей, і вонипроявляли себе і в справі порятунку Вітчизни і його відновлення, і вполітичному житті, і в культурі. Якщо в попередні сторіччя головнимсуб'єктом культурного, духовного життя були представники Церкви, то в XVIIстолітті висувається ціла плеяда майстрів із середовища дворян, переказних людей,посадского стану. Будучи людьми віруючими, звичайно, вони більшесхилялися до світських творів, мотивів. Воницікавилися не тільки житіями святих, але і переживаннями, внутрішнімсвітом звичайних людей, мирян. Тим самим церковний традиціоналізм укультурі доповнювався світськими сюжетами, прагненнями.

Усе ширше поширювалася грамотність. Читання, лист, лічильнупремудрість передавали учням священики, дяки, посадські грамотії,майданні піддячі; по всій Росії трудилися десятки, сотні таких учителів.
Багато книг видавав московський Друкований двір. Серед них - буквар Василя
Бурцева (перше видання - 1634 рік, потім - кілька перевидань),коштував всього одну копійку. Його тираж - кілька тисяч екземплярів, длятого часу чималий. З'явилися й інші книги. У бібліотеці царя Михайла,крім духовних (їх - більшість, монарх був дуже прощу), булитвори Аристотеля, «Про Троїцькому осадном сидінні» (про облогу Троїце-
Сергієва монастиря поляками в роки Смути) та інші.

Потрібно сказати, в Смуту друковане справа була, як і багато чого іншого,зруйновано. Згорів Друкований двір із усіма типографським пристосуваннями.
Мало хто майстри, що залишилися в живих, розійшлися по різних містах. Указомцаря Михайла повернули "хитрих людей» (майстрів-друкарів) - Н. Ф. Фофановаз Нижнього Новгорода і його товаришів. Архімандриту Діонісія і келаря А.
Паліцину государева грамота вказала виділити учених старців "длявиправлення книг службових та Потребніка »- очищення їх від помилок,нагромадилися "від часу блаженного князя Володимира до цих пір». УЗокрема, «книга Потребнік в Москві і по всій Руській землі в перекладахвідрізняється і від нерозумних переписувачів у багатьох місцях не виправлена; впригородах і по Україні, що над іновірних земель, від неуцтва усвящеників звичай застарілих і безчестя вкоренилася »(тут у грамотінаводяться слова Троїцького старця Арсенія і попа Івана із села
Клементьева). Перевіряти і виправляти книги доручили тим же Діонісія,
Арсенія, Івану «і іншим духовним і розумним старцям, яким справдівідомо книжкове навчання, граматику і риторику знають ».

Наведені дані говорять про те, що в країні, незважаючи на потрясіння
Смутного часу, були й люди, що знали добре "книжкове навчання», і ті,хто вмів це цінувати (у даному випадку - правлячі верхи на чолі з молодиммонархом). Робота з виправлення богослужбових книг, проведена при царі
Олексія іпатріарха Никона, замислювалися за його попередників - царі Михайлові іпатріарх Філарет. Чи була вона проведена в повному або неповному обсязі --невідомо. У всякому разі, друкарня відновила друкування книг.

Друкарський двір до кінця правління першого Романова - велике по томучасу підприємство: більш півтора десятків працівників різнихспеціальностей (редактори-справщікі, коректори, складачі, друкарі,художники), більш десятка верстатів і інше друкарське обладнання. До
1648 року, через три роки після кончини Михайла, у друкарні зберігалосяблизько одинадцяти з половиною тисяч екземплярів різних книг.

Помітно просунулися російські люди в накопиченні наукових знань,технічних навичок. Успішно працювали вони в металообробці, ливарномусправі. Так, російський майстер у 1615 році виготовив першу гармату з гвинтовоюнарізкою. Робили і нарізні рушниці (3піщалі вінтовальние »). «Бойові годинники»на Спаській вежі Московського Кремля зробили устюжскіе ковалі селяни
Вірачеви - Ждан (дід), Шумила (батько) і Олексій (онук); прект підготуваванглієць Христофор Галлоуей.

Російські майстри робили водяні двигуни для мануфактур. «Книга сошноголиста »(1628 - 1629 роки) дає вказівки про способи виміру земельнихплощ; «Розпис» початку XVII століття - про установку труб для підйому зрізних глибин соляного розчину. Існували посібника з виготовленнюфарб, оліфи, левкасу, чорнила; травники, лечебник. Географічніпізнання російські люди черпали з "Нового креслення» (1627 рік) - карти земельміж Доном і Дніпром, «Книги Большому чертежу» (1627 рік - перелік місті відстаней між ними). А «землепрохідці» і «мореходци» у першій половиністоліття пройшли весь Східний Сибір, Забайкалля, вийшли до Тихого океану.
Опис великих просторів, їхні креслення вони надсилали до Москви. А встатейних списках російські посли, їхні помічники повідомляли відомості проіноземних державах. Цар Михайло, Посольський наказ відправляли доситьбагато посольств до государів ближніх і далеких країн - з повідомленнями просходження на престол, пропозиціями про союз, світі, сватання (наприклад, проодруження принца Вольдемара Датського на дочці Михайла Федоровича Ірині) іт. д.

З нагоди воцаріння Михайла Романова склали "грамоту затверджену»,
«Новий літописець» (1630 рік) та інші пам'ятки. У них прославляються Михайлоі Філарет, обгрунтовуються права
Романових на престол. Ті ж ідеї розвивають деякі повісті і сказання про
Смутного часу.

Зусиллями влади послесмутной пори відновлюється, по мірі ліквідаціїрозрухи, будівництво в Москві та інших містах. Приводяться в порядоккремлівські стіни і вежі; один з них, Спаська, одержує шатровепокриття і змінює свій суворий кріпак вигляд на парадний, урочистий,ошатний. У підмосковній царській садибі зводять церква Покрова - на честьзвільнення Росії від іноземців-загарбників. Храм під тією ж назвоюбудує Д. М. Пожарський у своєму Медветкове під Москвою. Чудовішатрові будівлі з'являються в Нижньому Новгороді, Угличі. Всі вони відрізняютьсянарядністю декоративного оздоблення, витонченістю, стрункістю пропорцій.

Мальовничість і нарядність характерні і для житлових споруд. Перш за всев цьому плані слід зазначити кремлівські царські тереми (архітектори А.
Константинов, Б. Огурцов, Т. Шарутін, Л. Ушаков; 1635 - 1636 роки). Фасади
Теремного палацу прикрашені яскравими кольоровими кахлями, різьбленим білим каменем.
Вкритий він золоченій дахом, оточений кількома золотоверхими церковці --придворними, «домашніми». Настільки ж барвисто і внутрішнє оздоблення палацу.

З 1643 починається розширення патріаршого двору в Московському Кремлі.
У різних містах будують п'ятиголові собори.

У цілому в архітектуру того часу все рішучіше проникають світськіреалістичні риси, прагнення до декоративності, обробці деталей.

Те ж відноситься до живопису. Ікони Строгановському школи, фрески в храмах,гравюри, мініатюри - у всіх цих жанрах, тією чи іншою мірою, присутніелементи нового.

Найчастіше неможливо говорити про політику уряду "двох государів»в області культурного життя, однак можна відзначити, що в ряді випадків їхувага, схвалення просліджується при складанні деяких літературних,історичних пам'ятників, у будівництві культових і палацових будівель, їхвплив на залучення до роботи тих чи інших майстрів (тих же Вірачевих прионовленні Спаської башти у Кремлі).

У культурі часу царя Михайла в Росії було зроблено чимало - і впродовження старих традицій, і в розробці нових ідей, підходів.

Час тривалого царювання Михайла Федоровича (1613 - 1645 роки)відзначено першими кроками у відновленні Росіїпісля півтори десятилітньої Смути і воєн. Піклуючись про зміцнення влади намісцях, цар увів нову систему управління - воєводську. При ньому скликалися
Земські Собори, основні політичні питання він вирішував разом з думою.
Поряд зі звичним дворянським військом стали з'являтися полки новоголаду - попередники регулярної армії.

В історії Михайло Федорович залишився як лагідний, що легко піддаєтьсявпливу свого оточення монарх. Звичайно всі успіхи його царювання відносятьна рахунок енергійного патріарха Філарета. Але останні двадцять років Михайлоправил сам, і ці роки по важливості і складності вирішення державних справмало чим відрізнялися від попередніх.

Уклад царського побуту майже не змінився в порівнянні з часами колишніхцарів. Велике місце тут займали церква і вихованню дітей. Михайло
Федорович і його син Олексій були релігійними людьми, і для нихприродним було жити за законами віри. Члени царської родини вважали своїмобов'язком щоденне відвідування богослужінь, строге дотриманнявстановлених обрядів, поїздки на прощу.

До кінця життя царя Михайла, залишився лише один спадкоємець - Олексій. Він ізмінив померлого царя на престолі.

________________________________15_________________________