Міністерство загальної та професійної освіти РФ
Санкт-Петербурзький державний електротехнічний університет ім.
В. І. Ульянова (Леніна)

Кафедра ТБ

Реферат по курсу:
«Історія науки і техніки»

«Томас Едісон»

Виконав: ст. гр.5122 Фомін А.К.

Перевірив: Цінадзе Ш.Ш.

Санкт-Петербург

1999 р

Зміст:

1) Дитинство. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3

2) Поїзний хлопчик. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . .4

3) На телеграфі. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . 6

4) Винахідник. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . 8

5) Винаходи Едісона. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . .8

6) У житті і за роботою. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . .10

7) Висновок. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . 12

Розділ I

ДИТИНСТВО

Томас Едісон народився 11 лютого 1847 в маленькому містечку Мілані,штат Огайо. Завдяки своєму положенню на річці Гурон, в десяти милях відозера Ері, Мілан у той час був жвавим торговим пунктом і швидкорозвивався, та з проведенням залізної дороги по березі озера торгівля йоговпала, і він перетворився на незначне містечко, відоме тільки якбатьківщина знаменитого Едісона. У цієї красивої, здорової місцевості на березіріки, що протікала між лісистими пагорбами і жвавою безліччю барок звантажем зерна і ліси, Едісон провів своє дитинство до семирічного віку.

Іграшки та дитячі забави не залучали хлопчика, і про ньогозгодом говорив сам батько: "Томас не знав дитячих ігор, його забавамибули парові машини і механічні вироби ".

Батько його уважно стежив за розвитком дитини; а впливу своєїматері, дуже розумної і освіченої жінки, Едісон зобов'язаний розвитком своїхприродних обдарувань і подальшими успіхами в майбутньому.

Батько Томаса-Семюель Едісон, народився в 1804 році; в молодостінавчався ремеслу кравця, потім став вести торгові справи, якими знеослабною енергііей і займався до досить похилого віку.

Мати Едісона, уродженка штату Нью-Йорк, - англійського походження;вона отримала чудове виховання і до заміжжя була вчителькою воднією з великих канадських шкіл, де користувалася популярністю. Багатознали її згодом в Америці завжди ставилися з надзвичайнихповагою і співчуттям до цієї високоосвіченою та обдарованої жінку таназивали її другий Мартою Вашингтон. Вона померла в 1871 році і завждизберігала саму ніжну любов до свого сина Томасу.

Як видно з відомостей про предків Едісона, він мав успадкувативід них свою здорову, витривалі натуру і здатність до безперервного праці;його чудові розумові здібності, треба думати, перейшли до нього відматері. Мати ніжно любила Томаса і зосередила на ньому всі свої турботи іувагу. Все своє початкове освіту він одержав від неї, до чого вонабула чудово підготовлена своєю колишньою діяльністю як обдарованадосвідчена вчителька. Едісон тільки два місяці вчився в школі, і йогоєдиним наставником була мати. Давно вже помітивши надзвичайні даруванняцього дивного дитини, вона не тільки дала йому грунтовнуелементарне освіту, але розвинула в ньому справжню любов до знань і топрагнення вчитися і здобувати це знання заради нього самого, якевідрізняло хлопчика з десятирічного віку. Звичайно, ніяка громадськашкола не могла йому замінити такого домашнього виховання. Це бувдійсно особлива дитина; в десять років він прочитав такі книги,які не під силу й багатьом дорослим: "Енциклопедію" Чемберса, "Історію
Англії "Юма," Історію реформації "Добіньї," Падіння Римської імперії "
Гіббона і кілька творів з хімії та природничих наук. Всі цівкрай серйозні книжки він читав із зосередженим увагою, не пропускаючижодної сторінки, жодної формули; наукові та інші книги він, щоназивається, "жер" з ненаситною жадібністю. Коли через два роки йомувдалося отримати доступ до громадської бібліотеки міста Детройта, вінпоставив собі завданням перелічити поспіль всі наявні в ній книги і сміливопочав з нижньої полиці, де йому зустрілися такі твори, як Ньютонови
"Початки", "Технічний лексикон" Юра і "Анатомія меланхолії" Буртона.
Анітрохи не збентежений, він продовжував це неймовірна праця у вільнийвід іншої роботи час, поки не перечитав підряд стільки книг, скількивміщувалося на полиці в п'ятнадцять футів завдовжки, не пропускаючи при цьому ніодного тому, жодної сторінки. Навряд чи в історії геніальних людей знайдетьсядругий такий приклад раннього розвитку і спраги знань. Прочитавши своїп'ятнадцять футів книг, Едісон прийшов до висновку, що краще триматисяпевного вибору і читати книги, що відповідають переважаючимпрагненням його допитливого розуму. Дивне розумовий розвиток Едісонубуло одностороннім або ненормальним, тому що його займали не одні книгинаукового змісту, але найбільше враження на його молодий розумвиробляли талановиті літературні твори, багато що говорили йогоуяві. Все прочитане їм у цей ранній вік до того врізалося вйого пам'ять, що він завжди пам'ятав ту сторінку, де повідомляється відомий фактабо випадок. Цю здатність він зберіг на все життя і вона дуже багато в чомудопомагала коли йому доводилося справлятися з безліччю різних науковихтворів і брошур, щоб відшукати між усією цією масою друкованогоматеріалу один який-небудь потрібний йому дрібний факт або замітку.

Розділ II

Поїзний МАЛЬЧИК

У дванадцять років Едісона можна було побачити на поїздах сполучної гілкиміж Порт-Гуроном, де жила його родина, і Детройтом, з пачкою газет іжурналів під пахвою. Справа в тому, що батько Томаса, пильно стежив зарозвитком хлопчика, але не мав на той час достатніх коштів, щобпідтримувати його, і вважав за краще, за старим звичаєм американському, замістьвищої школи пустити обдаровану дитину прямо в школу життя, де він самповинен був пробити собі дорогу. Таким чином, він устроілего так званимпоїзним хлопчиком (trainboy) на найближчу залізницю, де молодий
Едісон, роз'їжджаючи з поїздами, продавлена пасажирам газети, ласощі та різнідрібниці. За вродженої американської кмітливості в торговельних справах, Томасшвидко схопив суть успіху маленького підприємства і так повів його, що внетривалому часу торгівля розширилася, і йому прішлосьвзять собічотирьох помічників. Протягом чотирьох років, поки він займався цією справою, унього залишалося щорічно по п'ятсот доларів, які він і віддавав своїмбатькам. У цей час американська міжусобна війна вже була в розпалі,і, щоб збільшити збут газет, молодий Едісон придумав телеграфувати зоперженіем на найближчі станції заголовки звісток з театру війни, якітам вивішувалися і порушували такий інтерес серед публіки, що після прибуттяпоїзда його газети розбиралися нарозхват. Чи не задовольнившись цим, вінзадумав видавати свою власну газету, - можливо, єдине в світівидання, яке було й друкувалося в поїзді на повному ходу. У складіпоїзда був старий товарний вагон, де колись містилося курильнівідділення, яке із-за поганої вентиляції і запущеного виду було теперзакинуто і зовсім не відвідували пасажирами поїзда. Тут, у напівтемнійбудку, Едісон влаштував свою друкарню, він був редактором, складачем івидавцем цієї газети, що носив гучну назву "The Grand Trunk Herald"
( "Вісник великий сполучної гілки") і наповнюється різними звісткамиі чутками з місцевої залізничної життя, відомостями про нові призначенняслужбовців, про нещасні випадки, а також головними подіями з театру війни.
Листок продавався за три центи за екземпляр і якось потрапив на очізнаменитому інженеру Роберту Стефенсону, у той час Монреальський міст у
Канаді. Стефенсон замовив особливе видання цього листка для себе. Вінрозходився тиражем у кілька сот примірників і навіть удостоївсясхвального відгуку від лондонського "Times".

Слідом за цим підприємством Едісон захопився хімічними дослідами і втому ж старому вагоні влаштував цілу хімічну лабораторію. Але одного разу цезахоплення призвело до сумних наслідків, в результаті чого рештки своєїлабораторії йому довелося перенести до підвалу батьківського будинку в Порт-
Гуроні. Тут і далі з великим успіхом свої наукові заняття. Незабаром
Томас придбав гарну книгу про телеграфі, який дуже зацікавив йогоще в той час, коли він користувався його послугами для передачі повідомлень прозміст продаються їм газет, і вони разом з товаришем Джеймсом Вардомвлаштували телеграфне сполучення між підвалом і будинком останнього, причомупроводом служила їм пічна дріт, а ізоляторами на деревах старіпляшки.

Весь цей час Едісон продовжував продавати газети в поїздах, хочавидання власного залізничного листка і лабораторні заняттяприпинилися. При цьому він користувався кожною нагодою побувати взалізничних майстерень, часто напрошувався до машиністам на локомотив,де і познайомився грунтовно з його механізмом.

У підвалі батьківського дому в новій лабораторії стояла теперпобудована їм робоча модель парової машини.

Нарешті, щасливий випадок, як це часто буває на світі, направивйого в ту колію, де мала розвинутися справжня діяльність і де вінвиявив в усій красі свої надзвичайні обдарування.

Йому вдалося врятувати від смерті дитини начальника маленькій станції
Монт-Клеменс поблизу Порт-Гурон. Одного разу, зайнятий телеграфним апаратомостанній не помітив, що його дворічний хлопчик заліз на рейки;нещасний батько побачив це в самий момент підходу поїзда і вважав вже синазагиблим. Едісон, який опинився в той час на станції з газетами, кинувсямало не під самий локомотив і встиг вчасно вихопити дитину, ризикуючи своїмжиттям. Цей вчинок прославив його у всьому місті, а вдячний Макензі,батько врятованого дитини, запропонував вивчити роботі на тому самому телеграфномуапараті. Едісон гаряче взявся за справу і під керівництвом свого новоговчителі швидко навчився працювати на апараті.

Через п'ять місяців після першого уроку Едісон отримав запрошення намісце телеграфіста в Порт-Гуроні, з платнею по двадцять п'ять доларів намісяць і з особливою платою за нічну роботу. Таким чином, поїзного хлопчик іпродавець газет перетворився на телеграфіста ... Йому якраз минуло в той часшістнадцять років.

Розділ III

На телеграф

Нестримна прагнення доходити до причини явищ і набуватинові знання постійно шкодило Едісону в його службі на телеграфі. Він абипішла у нього з великим успіхом, якщо б він не був такий талановитий. Головніневдачі походили від того, що він постійно захоплювався новими дослідами,коли йому слід було виконувати рутинну роботу, часто йому діставалося такожза неуважність,-недолік, властивий і винахідникам, і взагалі людям,звикли до зосередженого мислення. Він піддавався глузуванням за своїтеорії подвійний і четверний телеграфної передачі.

Його заняття в Порт-Гуроні припинилися через шість місяців, томущо йому не видали обіцяної плати за нічну роботу. Незабаром потім йогозапросили на нічну роботу в Стратсфорд, в Канаді, і він покинув Порт-Гуроні рідний дім.

Тут він зробив свій перший винахід. Начальник залізничноїконтори зажадав, щоб він кожні півгодини вночі повторював йому по телеграфуумовлене слово на доказ того, що він не спить. Усвідомлюючи, що вінможе спожити свій час з більшою користю, ніж виконувати такебезглузде вимога, Едісон пристосував колесо з азбукою Морзе так,що простим поворотом ручки від його валика сторож виконував приписначальника, тим часом як сам він спав чи займався іншою справою. Звідсиневдовзі його звільнили з великим скандалом, за наступне подія: отримавшидепешу про затримання поїзда, він протелеграфіровал на неї відповідь, не повідомившипро те кондуктора, у результаті чого мало не сталося зіткнення двохпоїздів. Він міг вважати себе щасливим, що ще уникнув за це кримінальноїпереслідування, яким погрожував йому керуючий дорогою.

Едісон знову з'явився в рідному місті Порт-Гуроні, де і залишавсякілька тижнів. Протягом цього часу завдяки своїй винахідливостійому вдалося зробити чималу послугу служить залізниці на двохпротилежних станціях по обидва боки річки. Напором льоду порвалотелеграфний кабель, прокладений через неї між Порт-Гуроном і станцією
Смітна. Едісону спало на думку, що телеграфіст на протилежній сторонідізнається телеграфну абетку, якщо її передавати за допомогою поєднання протяжнихі коротких свистків локомотива. Він заліз на свій новий "апарат" і
"Протелеграфіровал" свистком: "Гей, у Смітна! Розумієте мене? ".
Через деякий час, на протилежній станції здогадалися в чому справа, івідповідали Едісону тим самим свистком, і завдяки цьому способу перерванетелеграфне повідомлення було відновлено.

Через кілька тижнів, Едісон отримав місце телеграфіста в місті
Адріані, штат Мічиган, звідки його, втім, чи не одразу ж звільнили зате, що він, всупереч будь-яким правилам, затримував публіку і примушував чекати,відповідаючи на отриману від свого начальника депешу, так як телеграф Морзене допускав більше однієї передачі. Звідси він вступив у Форт-Вейн, денастільки сподобався, що його перевели на краще місце в Індіанаполіс.

Тут він винайшов свій автоматичний телеграфний репетитор, за допомогоюякого телеграма з однієї лінії передавалася на іншу, без посередництваоператора і приймального або передавального апарату. Коли він був у Мемфісі,йому випала нагода застосувати свій винахід, так що телеграми з
Нового Орлеана і Луїсвіллі і назад прямо проходили через Мемфісуконтору, без допомоги оператора. За це його нагородили, але знову звільнилиза неуважність та зайнятість своїми винаходами, що призводило до збиткудорученої йому справи.

Незабаром Едісон потрапив в Луїсвілль, де влаштувавшись на роботу, вПротягом двох років терпляче виконував свої обов'язки. Лінія, на якійвін працював, була старою і містилася в безладді, так що внаслідокнерівномірного напруги електричного струму відбувалися постійнізатримки і зупинки в передачі депеш. Щоб уникнути цього, Едісонпристосував три апарати різної чутливості, і в результаті, незважаючина нерівномірність струму, сигнали приймалися ним справно.

У цей час намітилося, особливо в південних і прикордонних штатах,сильний рух за переселення до Південної Америки. Це було еміграційнийпошесть, засноване на політичному невдоволення. Едісон теж не уникнувцього, хоча і був сіверянин за переконаннями. Але, все-таки, замість Ріо-де-
Жанейро він поїхав до своїх батьків у Мічіган, так як майже в останніймомент змінив своє рішення. Гостювали у них небагато часу, він повернувся в
Луїсвілль, де його прийняли на його місце, і взявся за справу з подвійноюенергією. У цей час він написав книгу про електрику, яку хотіввидати сам, але за браком коштів повинен був відмовитися від цьогопідприємства.

І на цій роботі його чекав неприємний поворот подій, а саме:перетягуючи бутель з сірчаною кислотою, якою Едісон хотів скористатисядля своїх досліджень, він перекинув її; кислота розлилася по підлозі, протекла вбанкірський контору і погубила дорогі меблі і брюссельські килими. Урезультаті юнак знову був звільнений. Якийсь час він працював у
Цинциннаті, але і тут довго не протримався, тому що постійно пропадав умісцевій бібліотеці, полюючи за книгами, що стосуються тих питань, якітепер зовсім поглинали його увагу.

З Цинциннаті він повернувся додому в Порт-Гурон, де завжди знаходивтиху гавань і притулок після всіх своїх життєвих невдач. Черездеякий час після приїзду хтось Аделіс, знайомий з Бостонського бюро,викликав Едісона туди і відрекомендував директору телеграфної компанії
Міллікену як найбільш відповідного для роботи на дуже важливою нью-йоркськійлінії. Едісон зустрів у своєму новому начальнику людини вельмиутвореного і навіть винахідника, відразу звернув увагу на молодоготелеграфіста; він був другим, вгадати його талант, перша була його мати.
Томас приїхав до Бостона, коли йому було двадцять років. Тут він знову влаштувавсвою майстерню, в якій весь вільний час віддавав різних дослідів ідосліджень - як у ті дні, коли ще був продавцем газет на великійсполучної гілці залізниці, а потім протягом всього свогоскітальческой життя по телеграфним бюро в Індіанаполісі, Луїсвіллі,
Цинциннаті і Мемфісі. Ідеї всіляких винаходів наповнювали тепер йогоголову і не давали йому спокою.

Розділ IV

ВИНАХІДНИК

Після двох років, проведених у Бостоні, на службі компанії Західноготелеграфного союзу (Western Union Telegraph Company), Едісон приїхав до Нью-
Йорк; за той час книги, лабораторія, досліди і розгульні товариші залишилийого практично без коштів.

Щасливий випадок врятував його від бідності і був початком подальшоїблискучої кар'єри. У пошуках роботи він зайшов в телеграфну компанію Ло,займалася доставкою телеграфних звітів про стан золотого ринку. Самвласник компанії безуспішно бився над своїм апаратом, спеціальнопристосованому для передачі такого роду звітів. Едісон потрапив до нього якраз під час кризи. Він взявся привести до ладу апарат, зараз жевзявся за справу, і за кілька хвилин вередлива прилад почав знову працювати.
Ця удача забезпечила йому гарну роботу не тільки на місяць, але і на всюжиття. Незабаром він винайшов свій друкує телеграф і взяв на нього патент укомпанії з Ф. Поопо (консультує техніком Західної компанії). Черездеякий час вся робота телеграфної контори золотого ринку йшла придопомоги апаратів його пристрою, і Едісон був одночасно запрошенийтехніком величезного підприємства - компанії Західного союзу - з великимплатнею і на умови, що воно є першим покупцем йоговинаходів на запропонованих ним умовах.

Тепер в його розпорядженні були надані величезні капітали, і вінпереселився в Ньюарк, штат Нью-Джерсі, де влаштував велику електричнумайстерню, з якою працювало до трьохсот чоловік, вона складалася з трьохвідділень і двох лабораторій. Майстерня перший час спеціалізувалася навиготовленні телеграфних апаратів та інших електричних приладів; алепотім її діяльність розширилася, і Едісон зробив з неї центр, дерозроблялося і звідки виходило безліч найрізноманітнішихвинаходів. Це був один із самих кипучим періодів його діяльності,нововведення слідували одна за одною, і директор американського патентногобюро картинно висловився про нього, що "дорога до контори привілеїв невстигала остигати під ногами цієї молодої людини ".

Незабаром після зроблених ним удосконалень в його друкуючомуапараті для біржових звітів він отримав замовлення на виготовлення такихприладів вартістю в тридцять тисяч доларів.

Розділ V

винахід Едісона

З головних винаходів, що отримали здебільшого велике поширенняяк в Америці, так і в Європі, можна згадати наступні: друкує іавтоматичний телеграф; система четверний телеграфної передачі
(quadruplex); електрична лампа розжарювання і система електричногоосвітлення; дінамоелектріческая машина; телефон з вугільної діафрагмою, іпізніші: фонограф, тазіметр та інші

Згадана система четверний телеграфії дала можливість посилатиодночасно за дві телеграми з кожного кінця дроту, що його учетверопродуктивність при тих же витратах на експлуатацію; за старої системи
Морзе можна було передавати в той же проміжок часу лише одну депешу.
Голова американської компанії Західного телеграфного союзу сказав навітьу своєму звіті, що система Едісона "дала компанії щорічне заощадження впівмільйона доларів ".

Наступною була ідея щодо електричного освітлення. Досліджуючибезліч винаходів у цій галузі, Едісон зупинився в своїх роботах насистемі розжарювання, і шляхом численних дослідів і безперервного,багаторічної праці довів свій винахід майже до досконалості. У своїйперший лампі Едісон вживав платину, її сплави з іридію, потім циркон іінші тугоплавкі метали. Через якийсь час він прийшов до висновку,що найкращим матеріалом для "електричного світильника є обвугленеволокно бамбуку "і розробив всі технічні умови для фабричноговиготовлення цих ламп.

Що стосується дінамоелектріческой машини, то тут Едісону довелосяпотрудитися над вже існуючими варіантами таких винахідників як Пікс,
Сакстон, Кларк, Сіменс, Г., Вільд та інших. Покращення, введені
Едісоном в динамо-машину, були головним чином спрямовані до того, щобспростити її пристрій, скоротити кількість зайвих проводів і зменшитимарне опір частин. У результаті вийшов абсолютнооригінальний механізм, надзвичайно компактний і розвиває величезну силу.
На електротехнічному заводі в Нью-Йорку, найбільшому і займавсявиробництвом всіх приладдя електричного освітлення Едісона длясвітового ринку, виготовляв динамо-машини всіх розмірів, починаючи відкрихітному для домашнього вжитку і закінчуючи гігантськими механізмами дляосвітлення міст.

Схожа історія була і з телефоном: на базі робіт Педжа, Рейса, Бьолля,
Юза, Сіменса, Фелпса, Грея Едісон поставив нове вдосконаленепристрій-телефон з вугільної діафрагмою, заснований на принципіперетворення звукових хвиль у відповідні коливання електричного струму іназад без посередництва вібруючої платівки, що і було основноюпроблемою попередніх винаходів. Працюючи над телефоном, Едісон винайшовбезліч дотепних приладів, заснованих на подальшому розвитку йогопринципу. З них самий грандіозний за задумом - морський телефон, заснованийна властивості води добре передавати звуки. За допомогою цього апарата сталиможливими переговори між судами у відкритому морі на відстані до семимиль за допомогою парового свистка.

Саме ж чудовий винахід Едісона - його фонограф. Як видно,в багатьох випадках він мав обдарованих попередників, і славу відкриттіврозділяли з ним європейські винахідники; все це дало привід оскаржуватисамостійність багатьох його робіт, але фонограф визнається винятковимнадбанням його геніального розуму. Апарат відразу ж привернув громадськеувагу, тому що всі бажали бачити і чути яка говорить машину. У 1888 роцістало відомо, що Едісон побудував ідеальний фонограф, з неймовірноюточністю повторює не тільки людську мову, але й передає всіінтонації голосу і всілякі звуки. У Нью-Йорку під його керівництвомпочала працювати фірма з виготовлення фонографів останнього покоління.

Одне з останніх відомих винаходів Едісона - тазіметр, приладдля вимірювання мінімальних підвищень температури. Він так чутливий, щоза допомогою його можна визначити температуру зірок і корони сонця призатемненнях; він показує також самі невловимі зміни вологості.

Розділ VI

В ЖИТТІ І ЗА РОБОТОЮ

До 1876 Едісон працював у своїй великій майстерні в Ньюарку ( вштаті Нью-Джерсі), звідки вийшли його головні винаходи, пов'язані зтелеграфом. Тут же в 1873 році відбулася дуже важлива подія в йогожиття. Він одружився на одній зі своїх працівниць.

Не дивлячись на захоплення винахідництвом, що доходить до самозабуття,сімейне життя Едісона проходила щасливо. Він був добрий чоловік і ніжнолюбив своїх дітей. Двох перших з них - хлопчика і дівчинку - він жартоманазивав будинку Дот і Даш (тире і крапка) по телеграфної азбуки Морзе.

У 1876 році, знаходячи незручним для роботи Ньюарк, де він не мігусамітнитися внаслідок напливу безлічі відвідувачів і цікавості публіки,
Едісон переселився з родиною в Менло-Парк, малонаселений містечко полінії залізниці до Філадельфії, у двадцяти чотирьох милях від Нью-Йорка.
Тут він влаштував свої знамениті майстерні та лабораторії, звідки вийшлабільша частина його винаходів.

На одні прилади для своїх незліченних дослідів і спостережень Едісонвитратив більше ста тисяч доларів; самої тонкої роботи верстати і різнімеханізми в майстернях наводилися в рух дивного пристроїпарової машиною в 80 кінських сил. Усвідомлюючи всю важливість підбору хорошихпомічників і виконавців для своїх робіт, Едісон зібрав тут самихмайстерних у Сполучених Штатах майстрів і механіків, багато з якихпрацювали з ним ще з 1870 року. Серед них - його найближчий співробітник
Бачелор, який брав участь у розробці багатьох відкриттів. Під йогокерівництвом працювало одинадцять найдосвідченіших майстрів. Лабораторіяперебувала під спостереженням відомого в Америці хіміка, професора
Макінтайр. Кореспонденцію вів особистий секретар, колишній товариш потелеграфної службі, Гріффін, який займався також і фінансовими справами.
При величезних засобах, вмілому підборі працівників і геніального розумі
Едісона, спрямовуючий вся справа, не дивно, що його майстерні в Менло-
Парк стали величезним заводом винаходів, що розробляються одне за одним.
За таких засобах дійсно стало можливим те, що яка-небудьідея, вранці осінила Едісона, до вечора того ж дня втілювалася у виглядідіючої моделі.

За розповідями його співробітників, Едісон в середньому працював завісімнадцять годин на добу. Один з них каже: "Я працював з ним з протягомтрьох місяців майже всі дні і ночі. За цей час мені вдавалося спатиуривками між шістьма і дев'ятою ранку ". Ще у Ньюарку при розробціавтоматичного телеграфу, йому знадобилася хімічно приготовленапапір, на якому можна було б надрукувати більше двохсот слів за хвилину,щоб встигати за апаратом, так як відомі тоді французькі розчинине відповідали потрібним вимогам. Едісон виписав цілу хімічну бібліотекуз Нью-Йорка, Лондона та Парижа. Весь цей час він не виходив зі своєїлабораторії, куди йому приносили і їжу. Спав він, сидячи в кріслі. За шістьтижнів, проведених таким чином, він простудіював всі виписані книги,зробив грубий том вибірок з них, провів близько двох тисяч дослідів і знайшовпотрібного розчин, за допомогою якого його друкує телеграф передававзначно більше двохсот слів за хвилину на відстані двохсот п'ятдесятимиль. Під час роботи в своїй величезній лабораторії Едісон забував все,крім переслідуваної їм завдання; зовнішній вигляд і одяг були в нього наостанньому плані: в пропаленим кислотами платті, з брудними руками іскуйовдженим волоссям він мав вигляд поглиненого своєю справою робітника змайстерні. І тільки пронизливий погляд його блискучих розумом очейвиявляв присутність незвичайної людини.

Наприкінці вісімдесятих років Едісон переніс свої майстерні в Левелін-
Парк, Орандж, поблизу Нью-Йорка. Новий будинок Едісона в Орандж знаходився посередчудового парку, тут же були розташовані і його майстерні, які заописів очевидців, не мали тоді собі подібних у світі. Навколо них, всвою чергу розташовувалися гарні будинки з усіма новітніми зручностями, вяких проживали його помічники і численний штат службовців і працівниківмайстерень. Усе разом це становило ціле містечко, єдиний в своємуроді центр, звідки виходять всілякі винаходи, що застосовуються всюдисвіті. Всі лабораторії і фізичні кабінети були відмінно обладнані; прихімічних лабораторіях не тільки був склад всіх відомих в науціхімічних речовин і з'єднань, але і всілякі матеріали рослинногоі тваринного походження.

Величезних розмірів зал бібліотеки на сто тисяч томів, що складається зкниг по всіх галузях точних наук і техніки, за багатством змісту, посвого внутрішнього пристрою і зручностей представляла щось дивовижне.
Всюди серед екзотичних рослин розставлені зручні стільці та конторкидля занять. Все це запалю електрикою. При лабораторії перебувалавелика аудиторія, в якій в певний час читалися лекціїпомічниками Едісона; до кафедри лектора, зі столами для приладів і дошкамидля малюнків, для проведення різних дослідів були виведені кінці проводіввід найсильніших динамо-машин та електричних батарей.

Влітку 1889 Едісон відвідав Всесвітню виставку в Парижі, наякої був виставлений його новий, вдосконалений фонограф. Стенд з йоговинаходом приваблював масу публіки, і всі, хто в ті дні бували навиставці надовго запам'ятали, як побачене ними чудо техніки, так іпривітного, скромної людини - людини, яка зробила можливимпоява цього дива. Ім'я йому - Томас Едісон ...

ВИСНОВОК

Томас Едісон - одна з тих великих умов, які з'являючись у відоміпроміжки часу серед человечечтва, відзначають собою цілі нові епохи врозвитку тієї чи іншої галузі науки і техніки. До нього не можна цілкомзастосувати те мірило, яким звичайно користуються при оцінці багатьохвидатних особистостей; за своєю особливою розумовою силі і майженадлюдським даруванням люди, подібні йому, стоять окремо,являючи собою разючі феномени, ще недостатньо вивченінаукою.

ЛІТЕРАТУРА:

Ф. Павленков. Життя чудових людей. Челябинск: "Урал", 1995