Залигін С.П.

Залигін Сергій Павлович (нар. 1913)

Російський радянський письменник.

Народився 23 листопада (6 грудня н.с.) у селі Дурасовка Уфімської губернії в сім'ї продавця книжкового магазину, людини освіченої, висококультурних. Дитинство і юність майбутнього письменника проходили у складні післяреволюційні роки.

Після закінчення школи в 1929 Залигін надходить у Барнаульский сільськогосподарський технікум, який закінчує в 1932, і недовго працює агрономом в Хакасії.

У 1933 - 39 навчається в Омському сільськогосподарському інституті на гідромеліоративному факультеті, після закінчення якого працює за спеціальності. У ці роки почав працювати в газеті "Омська правда ", публікуючи нариси й оповідання. У 1941 виходить перша збірка "Оповідання".

Під час війни працював старшим техніком-гідрологів на полярній станції Салехард Сибірського військового округу, потім керівником гідрографічних робіт на Середній і Нижній Обі. Матеріал, накопичений тут, став основою книги "Північні оповідання", що вийшла в 1947.

У 1948 Залигін захистив дисертацію і протягом десяти років завідував кафедрою меліорації в Омському сільськогосподарському інституті. За ці роки були написані книги: "Навесні нинішнього року" (1954), "Червоний конюшина "(1955), повість" Свідки "(1956)

У 1958 переїжджає до Новосибірська, співпрацює в Сибірському відділенні АН СРСР, багато їздить у складі лісових експедицій по Західного Сибіру та Алтаю.

Зустріч з О. Твардовським змушує його усвідомити, що справжнє його покликання - література. Від оповідань він переходить до створення великих творів. У 1962 в журналі "Новий світ" з'являється роман "Стежки Алтаю", що мав великий успіх. У 1964 Твардовський публікує повість Залигіна "На Іртиші". Залигін-письменник невіддільний від Залигіна-громадянина: багато років веде боротьбу за порятунок величезних територій Півночі від затоплення, розпочату ще в 1962 статтею "Ліси, землі, води" і продовжує їм до сьогоднішнього часу.

Протягом восьми років поєднує наукову роботу з літературою, активно публікуючи в Новосибірську та Москві. Зрештою Залигін залишає викладацьку та наукову діяльність, віддавши весь час і сили літературному творчості. Переїжджає до Москви, веде семінари прози в Літературному інституті.

У 1967 був опублікований роман "Солона долина", в 1975 -- "Комісія". Як учений він не міг пройти повз теми "Людина і НТР ", і в 70 - 80-і роки вона по-новому зазвучала в його творчості: роман "Південноамериканський варіант" (1973), оповідання "Жінка і НТР". Перу Залигіна належать статті про Л. Толстого, О. Пушкіна, М. Гоголя, А. Платонове, В. Распутіна, В. Шукшина та багатьох інших. У 1982 - 85 був написаний роман "Після бурі". У 1987 була випущена його книга "Критика, публіцистика "; в 1988 - книга" Три пункту буття "(роман, повісті, оповідання) та збірка публіцистичних нарисів "Позиція"; в 1991 - "Проза. Публіцистика".

З 1985 Залигін успішно керує одним з найкращих російських журналів -- "Новий світ". Живе і працює в Москві.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://russia.rin.ru/