Іван Васильович Грозний

ВСТУП [1]
Про б'едіненіе руських земель завершилось при сині Івана 3-го Василя 3-м,що княжив у Москві з 1505 по 1533. У Східній Європі виникловеличезне Російську державу, що розкинувся на 2800 тисяч квадратнихкілометрів. Це було єдине централізована держава, всі міста іземлі якого підлягали великого московського князя. Населення Росіїстановило 9 мільйонів чоловік.
Колишні удільні князі стали боярами великого князя.Оні увійшли до складу
Боярської думи - станового органу князівсько-боярської аристократії. Боярськадума обмежувала владу великого князя. Усі найважливіші питання внутрішньої ізовнішньої політики князь вирішував разом з ней.В урядових указах так іписали: "Великий князь наказав, і бояри приговорили".
Але в країні залишалися значні сліди феодальної роздробленості.
Нащадки удільних князів - їх називали бояри-княжата - зберегли своїземельні володіння. У своїх вотчинах вони відчували себе повновладнимиправителями, мали дружини, встановлювали свої порядки і не завждивиконували вказівки Москви.
У 16 столітті Московське уряд вів напружену боротьбу з сепаратизмомбояр-княжат за зміцнення центральної власті.Ета внутрішня боротьбаускладнювалася безперервними війнами з сусідніми державами.

цар Іван Грозний
Перед смертю в 1533 році, Василь 3 заповідав московський престол трирічномусинові Івану. Державою стала управляти мати Івана княгиня Олена збратами князями Глинськими. Скориставшись малоліттям государя,різні групи бояр почали боротьбу за престол. Претендентами виступилибрати Василя 3-го - удільні князі Юрій з Дмитрова та Андрій з Стариці.
Але Глинські суворо розправилися з ними. Надіслані в ув'язнення вони там ізагинули.

Уряд ГлинсьКих проводило політику зміцнення централізованоївлади. У 1538 році мати Івана 4-го несподівано померла. Ходили чутки, щоїї отруїли. Влада захопили противники централізації - князі ШуйсьКі.
Незабаром їх відтіснили князі Бєльські. У 1543 році до влади прийшлиприхильники узвишшя Москви бояри Воронцови; потім знову ШуйсьКі. Нарештів 1546 році до управління державою повернулися Глинські на чолі з бабою
Івана 4-го княгинею Анною. Кожного разу зміна правлячого угрупованнясупроводжувалася кривавою розправою з супротивниками. Боярські тимчасовівикористовували перебування при владі для свого збагачення.

Палацові перевороти залишили болісний слід у свідомостімалолітнього Івана 4-го. На його очах у палаці відбувалися потворнісцени свавілля, насильства і вбивства. Згодом сам Іван 4 писав: "Посмерті матері залишилися ми з братом круглими сиротами. Піддані наші почалипіклуватися не про нас, а про набуток собі багатства і слави. І скільки зланатворили вони! Скількох бояр і воєвод вбили ... Двори, села, маєтки дядькомнаших розкрали й осілися в них ... Казну діда і батька нашого собізахопили ". Молодий государ і сам іноді втручався в палацові інтриги. У
1543 він віддав на розтерзання собакам князя Андрія Шуйського, а в 1546році наказав стратити двох князів Воронцових.

У січні 1547 сімнадцятирічний Іван вінчався на царство. У
Успенському соборі Кремля у присутності палацової знати та іноземних посліввперше в історії Росії був здійснений обряд коронації. Митрополит Макарійпоклав на Івана 4-го золоту корону і проголосив його самодержавнимцарем. В урочистій промові він підкреслив божественне походження владицаря. Вінчання на царство зміцнювало авторитет Івана 4-го і сприялозростанню міжнародного престижу Російської держави. У лютому 1547
Іван 4-й одружився з Анастасією, дочкою московського боярина Романа Юрійовича
Захар'їна. З моменту одруження за російським звичаєм Іван 4-й визнававсяповнолітнім і міг самостійно управляти країною.

Під керівництвом високоосвіченого для того часу митрополита
Макарія Іван 4-й одержав гарну освіту. Він багато читав, глибоковивчив історію Київської Русі, Володимирського князівства і європейськихдержав. Іван 4-й рано зрозумів, що багато княжата і бояри незацікавлені в зміцненні єдності Росії, а хочуть залишитися самовладнимправителями в своїх вотчинах. Він поставив собі за мету зміцнитицентралізоване Російську державу.

Іван 4-й володів природним гострим розумом, блискучим красномовством італантом письменника-публіциста. У 17-20 років він вражав оточуючих непомірнимкількістю пережитих вражень і передумати думок, до яких йогопредки не додумалися і в зрілому возрасте.Он був тонким політиком, майстернимдипломатом і великим військовим організатором. Але людина бурхливих пристрастей,нервовий, різкий, запальний, Іван 4-й був наділений дуже важкимдеспотичним характером. Він швидко втрачав самовладання, приходив у страшнулють. З ранньої юності у нього виявилися дві риси: підозрілість іжорстокість. Іван 4-й не терпів жодного непослуху. Князя Рєпніна порозпорядженням царя стратили за відмову надіти блазенську маску. Мстивість
Івана 4-го призводила до того, що гинули ні в чому не винні люди. Разом збоярами стратили їх слуг, челядь, навіть холопів і селян. Перший цар
Росії увійшов в історію як нещадний тиран, прозваний народом Грозним.

У період боярського правління життя селян і міських мас різкопогіршилися. Боярські намісники безсоромно грабували населення, стягуваливеликі податки. У ряді місць спалахнули народні повстання.
Для виправлення Іванового належало згоріти Москві. Ся столиця щорокурозросталася своїм простором і числом жителів. Двори більше і більшесоромилися, нові вулиці примикали до старих, будинки будувалися краще для очей,але не безпечніше колишнього: тлінні громади будівель чекали лише іскри вогню,щоб стати попелом. Літописці Москви часто говорять про пожежі, називаючиінші великими, але ніколи вогонь не лютував в ній так жахливо, як в
1547. Згоріли всі будинки від Арбата і Неглинної до Яузи і до кінця
Великої вулиці, варварський, Покровської, Мясницькій, Дмитрівській, Тверській. Нігороди, ні сади не вціліли: дерева звернулися до вугілля, трава - в золу.
Згоріло 1700 чоловік, крім немовлят. Не можна, за переказом сучасників,ні описати, ні уявити цього лиха. Звернулися в попіл 25 тисячдворів.
Майже всі московські жителі залишилися без даху над головою. Пожежа порушив постачаннястолиці продовольством. Почалися епідемія, голод. У народі поповзли чутки,що Москву підпалили Глинські. Посадські люди повстали. Натовп увірвався до
Успенський собор і розтерзала князя Юрія Глінского.Восставшіе розгромилимосковські будинку Глинських, потім прийшли в село Воробйова, де перебував Іван
4-й, і стали вимагати видачі бабки Анни та інших ГлинсьКих. Цар насилупереконав їх, що ГлинсьКих він не ховає.

Народні повстання справили на Івана 4-го сильне враження. Вінписав:

"Від цього увійшов страх в душу мою і трепет в кості мої". Цар відсторонив відуравленія ГлинсьКих та інших бояр, зловживали владою, і наблизив дособі родичів дружини бояр Захар'їним-Романових. Не довіряючи князівсько --боярської аристократії, він став більше спиратися на службових людей-дворян,що одержали свою назву від дворецького, керуючого царським палацом, врозпорядженні якого вони знаходилися.
Дворяни (вони ж поміщики) були зацікавлені в зміцненні влади царя,який надавав їм маєтки і посади.
Іван 4-й сформував з відданих йому людей новий уряд, якийстали називати вибраних радою. До його складу увійшли деякі дворяни істаромосковській бояри, зацікавлені в підвищенні Москви. Керівником
Обраній раді став улюбленець царя дворянин Олексій Адашев.Большую роль у нійграли придворний священик Сильвестр та одноліток Івана, друг його дитинства,князь Андрій Курбський.
Вибрана рада проводила політику централізації держави, прагнучипримирити інтереси всіх бояр, дворян та духовенства.
У лютому 1549 в кремлівському палаці зібралися представники бояр,вищого духовенства і московських дворян. На цьому "соборі примирення" Іван
4-й виступив з промовою. Він звинуватив бояр у зловживаннях і закликав усіх доспільну діяльність щодо зміцнення єдності Російської держави. Цебув перший Земський собор - збори представників станів. Надалі
Іван 4-й збирав Земські собори для вирішення всіх найважливіших державнихпитань. Крім бояр, дворян і духовенства, в них брали участь представникиінших станів: купці й ремісники. У Росії встановилася станово -представницька монархія.

Вибрана рада провела низку реформ.
Вона значно розширила органи центрального управління, так званінакази, змінила порядок управління містами і волостями. Раніше судом ізбором податків відали намісники з бояр. Вони не отримували платні, а
"Годувалися" за рахунок населення. Вибрана рада скасувала систему годувань.
Вона призначила у всі міста і землі воєвод, яким держава платилагроші, а збір податків і судові справи доручила старостам, вибраним зчисла дворян.
Був складений новий судебник - збірник законів.
Уряд Адашева зобов'язало всіх вотчинників і поміщиків у разі війниприходити з загонами озброєних вершників.
Крім того, були створені постійні піхотні полки стрільців,збройних вогнепальними рушницями. Значно посилилася артилерія.

Реформи сприяли зміцненню центральної влади, обмежувалипривілеї дворян і підвищували роль дворян в управлінні країною.

Лівонська війна [2]. Оборона Пскова [3].

Н екоторие історики вважали Ливонську війну політичною помилкою Івана 4 --го. Н. І. Костомаров, наприклад, вбачав у ній зайве прагнення Івана
Грозного до завоювань. Тим часом для Росії вона була поставлена до порядкудня самою історією - виходу до Балтійського моря вимагали її економічні тавійськові інтереси, а також необхідність культурного обміну з більшрозвиненими країнами Заходу. Іван Васильович, випливаючи по стопах свогознаменитого діда - Івана 3-го, вирішив прорвати блокаду, якою фактичновідгородили від Заходу Росію ворожі їй Польща, Литва і Ливонський орден.

Отже, для розвитку економічних і культурних зв'язків із Західною
Європою Росія мала потребу у вільному вихід до Балтійського моря. Але
Прибалтика була в руках німецьких феодалів, що заснували там Ливонськийлицарський орден, який перешкоджав торгівлі Росії із західнимикраїнами.

Прибережна смуга Балтійського моря колись належала Новгороду і
Пскова. Потім ці прибалтійські землі захопили лицарі Лівонського ордена і
Швеція. У 1501 магістр Ордена Плеттенберг намагався захопити Псков, алебув двічі розбитий російськими військами і змушений був у 1503 році укласти з
Москвою перемир'я на 50 років. За цим договором Орден зобов'язався платити
Москві данину з Юр'ївський (Дерптський) області. Проте з часом Орден нетільки перестав виконувати умови підписаного договору, але і почавпроводити ворожу політику по відношенню до Росії.

У 1547 році Ливонський орден за підтримки Польщі та Швеції не пропустив у
Росію виписаних з Європи фахівців. Іван 4-й у той час був зайнятийсправами на Сході, тому залишив без наслідків поведінка магістра
Ордена Германа фон Бругге. Але коли 1554 року лівонські посли прибули до
Москви з проханням про продовження перемир'я, цар зажадав від них сплати
"Юр'ївський данини", встановленої договором 1503 року. Формально послипогодилися виплатити неустойку, однак Лівонія не збиралася виконуватисвоїх обіцянок. Новий магістр Ордена Вільгельм фон Фюрстенберг післякороткочасної війни з Польщею 1557 року таємно уклав з польськимкоролем і великим князем литовським Сигізмундом 2-м Августом союз проти
Росії. Таким чином, в Івана 4-го було достатньо формальних підстав,щоб оголосити війну ливонському ордену.

У 20-х числах січня 1558 російські війська перейшли кордон Ливонськув районі Пскова. Цар всенародно оголосив про початок війни, підкреслюючи їїзагальнонаціональний характер. У всьому державі був оголошений великий піст.
Дзвін гудів над Москвою цілодобово.

Ливонський Орден до цього часу був значно ослаблений внутрішнімирозбратами, соціальні суперечності перепліталися там з національними:феодальна верхівка складалася з німців, а серед низів переважали латиші таестонці. Але Росії належало мати справу не тільки з Лівонією, але і зпостійними союзниками - Польським королівством та Великим князівством
Литовським.

На початку війни лівонські лицарі терпіли одну поразку за іншою. Пали
Нарва і Дерпт. Влітку 1558 російські вояки вже стояли на березі
Балтійського моря. Успішно розвивався наступ на Ревель і Ригу. Украинскиевійська дійшли до кордонів Східної Пруссії та Литви. На стороні росіянвиступали латиші та естонці, які перебували під гнітом феодалів.
Ливонський орден розвалювався під ударами російської зброї.

Іван Васильович радісно зустрічав гінців з відомостями про взяття лівонськихфортець і про вихід російських військ до Балтійського моря. З кремлівських стінза наказом царя була відкрита велика стрілянина з гармат на честь переможців.
Цар наказав відкрити кабаки - Москва гуляла до глибокої ночі, радіючиперемог російської зброї. У Кремлівському палаці, у Великій палаті царвлаштував бенкет. У розпал веселощів він сам випив кубок морської води і змусиввипити по кубку морської води Сильвестра та Олексія Адашева. Але веселощі ірадість російських були недовгими. Незабаром хід війни змінився.

В оточенні самого Івана Васильовича багато імениті бояри нерозуміли і не підтримували ідею цієї війни. Аристократична верхівка булазацікавлена в оборонних війнах, у відстоюванні південних рубежів віднабігів татар. Навпаки, нижча частина дворянства - виступала за продовженнянаступальної війни із західними сусідами. Це й зрозуміло: у порівнянні зземлвладельцамі-аристократами дворяни значно гірше були забезпеченіземлею. Ця війна була бажаний джерело збагачення: за рахуноквійськового видобутку і, можливо, за рахунок одержання нових земельних ділянок уприєднаних областях. Прагнення дворянства збігалися з великимизавойовними планами царя і підтримувалися Російської Православноїцерквою, але вони суперечили сподіванням боярства, не бачили сенсу взавоювання, посадского населення, незадоволеного посиленням податків іповинностей. Поки у війні царським військам супроводив успіх, цепротиріччя не було настільки очевидним, але як тільки почалися серйозніневдачі, цар перейшов до політики репресій, прагнучи будь-що зламатиопір верхівки служилого класу, зробити з неї слухняну,німих знаряддя.

Феодальна знати більше турбувалася про долю власних вотчин інайменше думала про балтійських берегах. Про безперспективність війни вразі участі в ній на боці Ордену Польщі та Литви говорили цареві і
Сильвестр, і Олексій Адашев, і інші видні члени вибраних раді. Підвпливом цих антивоєнних настроїв Іван 4-й завагався і допустивсерйозний політичний промах - в розпал військових успіхів у Прибалтиці віндав згоду на перемир'я з Лівонією протягом літа 1559.

Успіхи Росії в Лівонській війні, зрозуміло, стривожили сусіднідержави. Тому, коли Готтард Кетлер, який отримав владу над Орденомз рук Вільгельма фон Фюрстенберг, звернувся за допомогою до сусідів,
Польща активно заступилася за Лівонію. Але російські воєводи продовжувалиспустошливі військові дії, і Кетлер, зрозумівши марністьподальшої боротьби, в 1561 році добровільно поступився південно-східну частину
Лівонії Польщі. Північна Естонія з Ревелем перейшла під владу Швеції,острів Езель окупувала Данія. Самому Кетлер залишилися Курляндія і
Семігалія з титулом герцога-васала Польщі. Орден, таким чином,припинив своє існування, і тепер Росії замість одного слабкогопротивника протистояли Польща, Литва, Швеція і Данія.

У цій складній обстановці Іван Грозний, мабуть, допустивдругий серйозну політичну помилку - він не став шукати почесного миру івирішив продовжувати війну. Війна затяглася на 25 років.

У 1563 році при особистій участі Івана Васильовича російські військазавдали удару по Литві - був узятий важливий у торговому відношенні місто Полоцьк.
Але далі пішли невдачі й прикрості. У січні 1564 у Полоцька російськаармія була розбита військами литовського гетьмана Радзівілла Рудого. У квітнідо Литви на заздалегідь узгоджених умовах перебіг один з найближчихрадників і воєначальників царя, членів обраного радіі герой битви за
Казань Курбський Андрій Михайлович. На додаток до всього літа російськізазнали поразки під Оршею. Війна брала затяжний і виснажливийхарактер.

30 травня 1566 до Москви прибули посли Сигізмунда 2-го серпня дляпереговорів про мир, але, оскільки його умови виявилися для обох сторіннеприйнятним, було вирішено обмежитися перемир'ям. У 1566 році Іван
Васильович виніс питання війни і миру на обговорення другого Земського соборув Москві. На ньому були представлені бояри, дворяни, торгові люди,московські та смоленські гості. Собор прийняв одностайне рішення продовжувативійну, хоча земські посли обмежили свої висловлювання простий подачеюголосу, залишаючи останнє слово за государем ( "як його, государя, Богнапоумить ").

У 1572 році помер польський король Сигізмунд 2-й серпня, останній здинастії Ягеллонів. Він не залишив після себе спадкоємця, тому напольський престол був обраний і 1 травня 1576 коронований князь Трансільванії
Стефан Баторій. Стефан був видатним полководцем, мав непогане найманевійсько з угорців та німців і завоював популярність у войовничоналаштованої польської шляхти.

Нове наступ у Прибалтиці воєводи Івана 4-го почали в другійполовині 70-х років. І знову успіхи його виявлялися короткочасними - вжев 1578 році російські війська зазнали кілька великих поразок.

У 1579 році польсько - литовський король Стефан Баторій зібравстотисячне військо і захопив російське місто Полоцьк. У цей час шведипочали наступ з півночі і взяли Нарву. Росія до цього часу булазнекровлена тривалою війною і опричнина. Стефан Баторій мав намірдійти до Москви, але на його шляху стояв древній російське місто Псков.

Псков розташований на високому березі річки Псков у вигині, якийвона утворює, впадаючи в глибоководну ріку Велику. Південна сторона містабула в ту пору захищена кагалом, з'єднував обидві ріки. Місто оточуваливисокі кам'яні стіни з потужними вежами. Стіни і башти були укріпленігарматами. Руських воїнів у фортеці було небагато, але їм на допомогу прийшливсі жителі міста. Псковичі поклялися: "За Псковград і Руську землюбитися усім до смерті ". Обраний міста керував мужній, досвідчений іенергійний воєвода - князь Іван Петрович Шуйський.

У серпні 1581 Стефан Баторій з військами підійшов до Пскова.
Він обіцяв взяти фортецю в один день. Для залякування захисників фортецікороль влаштував парадний огляд військ. Зі стін міста псковичі моглиспостерігати, як довгим потоком йшли ворожі полки з виблискували на сонцізброєю і прапорами.

Кілька днів вороги били по стінах міста з важких гармат, рилирови-траншеї. Захисники Пскова відстрілювалися, влаштовували вилазки. Відартилерійських ядер в стінах фортеці утворилися проломи. Польські військакинулися до міста, але їм перегородили шлях нові дерев'яні стіни,споруджені захисниками фортеці. Поляки зайняли дві кам'яні башти. Тисячізагарбників загинули під їх уламками.

Більше десяти разів Стефан Баторій посилав свої війська на штурм
Пскова. Але кожного разу вони наштовхувалися на героїчний опірросійських воїнів. У захисті міста брали участь жінки та діти. Вони підносиливоїнам боєприпаси, їжу і воду, доглядали поранених. Тривалі і жаркісутички на стінах фортеці, в стінних проломах завжди кінчалисявідступом загарбників.

П'ять місяців польські війська простояли під Псковом, так і неоволодівши містом. Стійкість і мужність захисників Пскова зірвали похід
Стефана Баторія на Москву. Героїчна оборона псковичів врятувала Росію відповної поразки.

5 січня 1582 в Ямі-Запольської між Росією і Польщею приучастю посередника від папи римського Антонія Поссевіно було укладеноперемир'я на десять років. За цією угодою Росія поступилася Польщі всю
Лівонію, Полоцьк і Веліж на межі Смоленської землі, але зберегла засобою гирлі Неви.

Через рік Росія підписала перемир'я зі Швецією в Плюсс. Швеціяотримала Північну Естонію і російські міста Ям, Копор'є, Івангород, Нарву,тобто майже все узбережжя Фінської затоки. Всього 24 року володіла Росія
Нарвою і за цей час налагодила жваву морську торгівлю з країнами
Західно Європи. Але після Лівонської війни тільки Петрові Великому вдастьсявідвоювати надійний вихід до Балтійського моря і вирішити цю важливузовнішньополітичну завдання.

Лівонська війна, що тривала майже чверть століття, закінчилася для
Росії поразкою. У ході війни для Росії склалася несприятливаміжнародна обстановка-проти неї єдиним фронтом виступили Польща,
Литва, Швеція і Данія; сили Російської держави під час війни булипідірвані і гострою внутрішньою боротьбою, перш за все опричнина, іекономіка Росcіі не витримала такого тривалого напруги.

ПОЛОЖЕННЯ РОСІЇ В ЄВРОПІ. [4]

З удьба народу складається із сукупності зовнішніх умов, серед якихйому доводиться жити і действовать.Наш народ поставлений був долею усхідних воріт Європи, на сторожі ломівшейся в них кочовий хижої Азією.
Цілі століття виснажував він свої сили, стримуючи натиск азіатів, одних відбивав,удобрюючи широкі донські і волзькі степу своїми і їхніми кістками, іншихчерез двері християнської церкви мирно вводив у світове співтовариство. Міжтим Західна Європа, звільнившись від магометанської напору, звернулася заокеан, в Новий Світ, де знайшла широке і вдячне терені для свогопраці і розуму, експлуатуючи його недоторкані. Повернувшись обличчям на Захід, досвоїм колоніальним багатств, до своєї кориці і гвоздиці, ця Європавідчувала, що ззаду, з боку урало-алтайського сходу, їй ніщо незагрожує, і погано помічала, що там йде запекла боротьба, що, змінившидві головні бойові квартири - на Дніпрі та Клязьмі, штаб цієї боротьбиперемістився на береги Москви і що тут в 16 столітті утворився центрдержави, яка нарешті перейшло від оборони в наступ наазіатські гнізда, рятуючи європейську культуру від татарських ударів. Так миопинилися в ар'єргарді Європи, оберігали тил європейської цивілізації.
Таке було європейське становище Московської держави в 16 столітті.

ТОРГІВЛЯ з Англією.
Росія за часів Івана Грозного вперше використала Біле море длястосунків із Заходом, і зокрема для торгівлі з Англією. Украинские освоїлипівнічний морський шлях навколо Норвегії в кінці 15 століття. У 1554 році успішнозавершилася експедиція англійців Р. Ченслора і В. Віллоубі уздовж берегів
Північного Льодовитого океану в гирлі Північної Двіни. Іван 4-й завітаванглійських купців грамотою, згідно з якою їм надавалося правобезмитної торгівлі в Росії. C цього й почалися постійні торговельнізв'язки Москви з Лондоном, де спеціально для торгівлі з Росією булаутворена Московська компанія. Незважаючи на довгий і небезпечний шлях зсередини 16 століття в Архангельськ приходили щорічно по 3-4 англійських корабля
, А з початку 60-х років - по 10-14 кораблів.

З Лівонської війною пов'язано розвиток "Нарвського плавання", тому що в
1559 Нарва стала російським портом. Відкрилися можливості Росія широковикористовувала, c одного боку для, для вивозячи хутра, льону, конопель,сала, ворвані, поташу і воску, а з іншого - для ввезення солі, сукна,міді, олова, свинцю.

Англійська королева Єлизавета охоче пішла назустріч побажанням
Івана 4-го і дозволила возити з Англії гармати, снаряди, зброя, а такождоставляти до Росії корабельних справ майстрів, архітекторів, докторів,аптекарів та інших фахівців. Зі свого боку Іван 4-й гарантуваванглійською майстрам відповідну винагороду, вільний в'їзд і виїздз Росії за першим їхнім бажанням. Однак Данія, Швеція, Імперія та Польщанаполягали на тому, щоб Англія та інші торгували з Росієюєвропейські держави припинили Нарвская торгівлю, а шведські тапольські капери грабували суду, що покидали Нарву. Іван Грозний не залишився вборгу - у 1570 році для боротьби з морським піратством він завів свій найманийкаперський флот.

У протиборстві з Сигізмундом 2-м Августом Іван 4-й покладав великінадії на створення антипольської англо-російсько-шведської коаліції. У 1569році Іван Васильович вів через англійського торгового представника в
Москві Дженкінсона таємні переговори з Єлизаветою про політичний англо -російською союзі і домагався від неї заборони купцям торгувати з підданимипольського короля і взаємних гарантій політичного притулку. Королева Англіїтоді запекло боролася за владу з законною спадкоємицею престолушотландської королевою Марією Стюарт, а для Грозного реальну загрозупредставляв старицький князь Володимир Андрійович. У Єлизавети ідея союзудвох государів інтересу не викликала. У 1569 році Грозний розірвав світ зі
Швецією, а в 1570 році Єлизавета обіцяла російським послам тільки одне:надати цареві притулок в Англії, якщо "по таємному чи змови, зазовнішньої чи ворожнечі "йому і його сім'ї доведеться покинути батьківщину. Грозний улюті відібрав у Московської компанії всі привілеї і припинив у Вологдібудівництво суден і барж, призначених для втечі до Англії.

Після поразки у війні Лівонської Іван 4-й розраховував добитисяуспіху в дипломатичній грі і, будучи в сьомий раз одруженим, посватався доплемінниці англійської королеви принцесу Мері Гастінгс. У серпні 1582в Лондон вирушило посольство Федора Андрійовича Писемського дляпереговорів з Єлизаветою про шлюб царя з її племінницею ...

... Сватання підходило до розв'язки. У королівському оточенні принцесу
Мері вже називали "московської царицею". В Англії стали входити в модуросійські сарафани та чобітки. Для оформлення намітився союзу з Лондонадо Москви відправився спеціальний посол Джером Боус, але він поздал - "наречений"Не чекаючи до весілля. Королівський посол з'явився в Москві зовсім недоречно --в виникла після смерті царя метушні Боус був прийнятий з образливою дляйого високого звання байдужою.

Наполегливе сватоство літнього й хворого царя-багатоженця в нашчас здається дивним. Але це була дипломатична виверт Івана 4-го зметою домогтися союзницьких відносин з могутньою Англією і з їїдопомогою зміцнити свої позиції на Заході. Саме тому цар створиванглійським купцям найсприятливіші умови для їх діяльності в Росії
, Надавши права на безмитне провезення товарів в Шемаха, Бухару,
Самарканд і Китай, пристрій промислових підприємств, карбування англійськоїмонети на російських монетних дворах, наймання російських робітників, користуванняЯмський кіньми, вільний проїзд через Росію в інші країни.

Навіть у самий похмурий період свого царювання Іван Васильович незабував про англійців, він наказав узяти з Земщина в опричнину всеанглійські будинку в Росії, так як "в опричних володіннях буде більшепорядку ". Але саме опричнина багато в чому дезорганізувало життя країни.

Г

Опричниналубок душевні потрясіння, випробувані в дитинстві, на все життя позбавилицаря довіри до підданих. Людина складний, суперечливий іневрівноважений, він в періоди крайнього внутрішньої напруги, коли йогонеприборкані пристрасті виходили за норми розумного, творив правий і неправийсуд над своїми дійсними і уявними супротивниками.

Політика вибраних ради не задовольняла феодалів. Бояри булинезадоволені скасуванням годувань та інших привілеїв, а дворяни тим, що неотримали нових маєтків за рахунок вотчинників і монастирів. Положенняпосилювалося невдачами у зовнішній політиці. Нескінченні інтриги, які малимісце навколо государя, підірвали його психіку.

Перша криза, що залишив глибокий слід в загострене свідомості Івана
Васильовича, був пов'язаний з його раптової і важкою хворобою післяповернення з Казанскогопохода із складанням у березні 1553 заповітуна користь немовляти Дмитра (першого сина, народженого від Анастасії). Царзажадав принесення присяги спадкоємцю у пелюшках, але в деякихближніх бояр, які першими цілували хрест, з'явилися сумніви, і вони,позначившись хворими, ухилилися від присяги. Ходили чутки, що вони "хотіли
... на державу "Старицького князя Володимира Андрійовича, двоюрідногобрата Івана 4-го.

Хворий цар говорив боярам: "Якщо ви сина мого Димитрію хрестане цілує, то значить у вас інший государ є ... Я вас приведу дохресного цілування, велю вам служити сина мого Димитрію, а не
Захар'їним; ви душі свої забули, нам і дітям нашим служити не хочете, вніж нам хрест цілували вже не пам'ятаєте, а хто не хоче служити государеві --немовляті, той і великим не захоче служити ... "На це відгукнувся князь
Іван Михайлович Шуйський: "Нам не можна цілувати хрест не перед государем;перед ким нам цілувати, коли государя тут немає? "Прямі висловивсяокольничий Федір Адашев, батько царського улюбленця: "Тебе, государю, і синовітвоєму, царевичу князю Димитрію, хрест цілуємо, а Захар'їним, Данилові збратією, нам не служити, але Син твій ще в пелюшках, а володіти нами будуть
Захар'їни, Данило з братією, а ми вже від бояр в твоє малолітство бідивидали багато ". Але до вечора поцілували хрест Димитрію наступні бояри:князь І.Ф. Мстиславській, князь В. І. Воротинського, І. В. Шереметьєв,
М. Я. Морозов, князь Дмитро Палецкій, дяк І. М. ВисКоватий та ін [5]

Відверто вважали за краще служити Володимиру Андрійовичу Старицькогокнязі П. щенят, І. І. Пронский, C. Лобанов - Ростовський, Д. І. Німий,
І. М. Шумський, П. С. Срібний, С. Мікулінський, Булгакови. Бояри підкорилисятільки після заяви царя, що до присяги він наводить сам і велить служити
Дмитру, а не Захар'їним. [6]

За звістки однієї літопису, бояри насильно змусили присягнути князя
Володимира Андрійовича, оголосив йому, що інакше не випустять з палацу; доматері його посилали тричі з вимогою, щоб і вона приросту ваги своюдрук до крестопріводной запису. "І багато лайливих речей вона говорила. І звідтоді пішла ворожнеча, між боярами смута, а царству в усьому убогість ",
- Говорить літопис. [7]

7 серпня 1560г. після хвороби померла Анастасія. Її смерть вразила
Івана Васильовича. Анастасія займала особливе місце в його житті - він любивїї і поважав як самого близької людини. Оточення Івана 4-госкористалася станом його повної розгубленості тупого відчаю іпустило слух, що Анастасія померла не своєю смертю, що "перевели царицюсвоїми чарами "Сильвестр і Адашев. Цього було достатньо - цар вирішивсудити обумовлених заочно.

Церковний собор засудив Сильвестра на ув'язнення у Соловки (по видимомувін там і помер). Олексій Федорович теж не уник сумної долі; йоговзяли під варту, перевезли в Дерпт, де він і помер в ув'язненні в 1561г.

Потім почалися масові страти. Прихильники Сильвестра і Адашева, всеблизькі й далекі родичі Олексія Федоровича, багато знатні бояри ікнязі, їхні родини, включаючи дітей - підлітків, були або фізичнознищені, або відправлені в ув'язнення, незважаючи на їх заслуги у минулому.
Карамзін вигукував у зв'язку з цим: "Москва ціпеніла в страху. Кров лилася,у в'язницях, у монастирях стогнали жертви !.."

Тепер у государя з'явилися нові улюбленці. Серед них особливовиділялися боярин Олексій Данилович Басманов, його син кравчий Федір
Басманов, князь Афанасій Іванович Вяземський і простих дворянин Григорій
Лук'янович Малюта Скуратов-Бельський. Цей останній був досить колоритноюфігурою. Малюта відав в Івана Грозного розшуком і тортурами. Однак, незважаючина це, сам Малюта був непоганим сім'янином. Одна з його дочок, Марія,була одружена з видатною людиною того часу-Борисом Годуновим. Помер
Малюта Скуратов на полі бою - німці порубали його на стіні фортеці
Вітгенштейн в Лівонії під час штурму в 1573 році.

... Масові страти викликали втечу багатьох московських бояр і дворян вчужі землі. Івана Грозного особливо вразило й вивело з себезрада Андрія Курбського, якого він цінував не тільки якзаслуженого воєводу і найближчого державного радника, але і якособистого та довіреної одного. І ось - несподівана зрада! І не простозрада, а ганебна втеча російського воєводи з поля бою в стан ворога водин із найважчих для Росії моментів у її тривалій війні з
Лівонією! Польський король милостиво прийняв Курбського, зберіг за ним усійого високі почесті і завітав багатим маєтком.

"Між царем і боярами йшла глуха знялася. Вона перетворилася нажорстоке гоніння на бояр після втечі до Литви князя А. М. Курбського "
(Платонов). [8]

Сам КурбсьКий згодом писав, що втік, побоюючись що готуєтьсянад ним розправи. У листі до царя він засуджував його за розгін вибраних раді,за самовладдя. Іван Грозний винищив близьких родичів Курбського,покинутих ним у Москві,помстившись недругові.

У відповіді на гнівного послання Курбського Іван 4 вичерпно і лаконічновиклав кредо самодержця: необмеженість волі монарха, влада якогосанкціонована церквою і Богом, і повне підпорядкування божественної волімонарха всіх підданих.

Іван Грозний говорить про своє право на самодержавний престол, правостародавньому, що не змінився, неутраченном: "самодержавство нашого початок відсвятого Володимира: ми народилися на царстві, а не чуже викрали ". [9]

... Іван Грозний придумує небачене на Русі лицедійство-добровільнозалишає трон і залишає панує град Москву. Ця царська гра маласвій політичний сенс.

У неділю 3 грудня 1564г. Іван зі своїми дітьми і царицею підохороною і в супроводі великого обозу поїхав з Кремля "невідомо кудибяше ". Він відслужив молебень на Трійцю - Сергієвому монастирі, а потім від'їхавв Александрову слободу, де влаштувався надолго.Через місяць Іван Васильовичнадіслав до Москви гінця з двома грамотами. Перша, "гнівна" грамота буласпрямована митрополиту Опанасу. У ній государ описував усі гріхибоярського правління, перераховував вини бояр і звинувачував митрополита ідуховенство в злобливої пособництві боярам. Друга, "слізна", грамотапризначалася "посаду, всім людям" і читалася в зборах народу. У ційграмоті цар запевняв московських посадських людей у тому, що зла і гніву наних не тримає, явно прагнучи заручитися їхньою підтримкою.

Від'їзд царя приголомшив столицю. Духовенство, бояри, сановники,приказні люди просили митрополита умилостивити государя.Чтоби "вдаритичолом цареві і плакатися ", в Александрову слободу вирушилапредставницька делегація від духовенства, бояр, дворян, переказних людей,купців і посадських. Вислухавши цих посланців "усього народу", Іван Грознийпогодився повернутися до Москви, але на певних условіях.В самому загальномувигляді вони полягали в наступному: відтепер цар за своїмрозсуд "безборонно стратити зрадників опалю, смертю, позбавленнямнадбання ", без будь-яких претензій з боку духовенства.

2 лютого 1565г. Іван Васильович урочисто в'їхав до столиці, ана другий день оголосив духовенству, боярам і до шляхетних чиновникам проустанові опричнини.

Що ж таке опричнина Івана Грозного? Термін "опричнина"походить від старослов'янського "опріч" - окрім, тому опричників називалище кромешнікамі. У Древній Русі опричнина називали ту частину князівства,яку після смерті князя виділяли його вдові "опріч" всіх частин. Царськареформа включала три групи заходів:

1.В системі централізованого держави Іван Васильович виділив
"Опріч" всієї землі значні території на заході, півночі та півдні країни,які й склали його особливе особисте володіння-государя вузол абоопричнину. Верховне управління і суд в государевому наділі здійснювалаопрична Боярська дума. У опричнину увійшли міста Можайск, Вязьма, Козельск,
Перемишль, Суздаль, Шуя, Галич, Юр'євець, Вологда, Устюг, Старий Русса і рядвисокоприбуткових волостей. До опричнині отош