Культура Русі у період роздробленості
Для російської духовної культури середини XII - XIII ст. характерно
становлення "поліцентризм" - поява в різних регіонах Русі
самобутніх культурних центрів.
Отримує подальший розвиток літописання. Якщо в XI - початку XII ст.
центрами літописної роботи були лише Київ і Новгород, то в наступний період
літописання ведеться в більшості центрів утворилися феодальних князівств:
Києві, Чернігові, Переяславі, Володимирі-на-Клязьмі, Галичі, Новгороді,
ймовірно, також у Смоленську та Полоцьку. Незважаючи на "обласної"
характер літописання, літописці XII - першої половини XIII ст. не замикалися в
своїх вузькорегіональні події, в тій чи іншій мірі висвітлюючи історію всієї Русі.
З що дійшли до нас літописних текстів літописання центрів Південної Русі
найбільшою мірою відображає Іпатіївський літопис (кінець XIII ст.),
Північно-Східній - Лаврентіївський літопис (початок XIV ст.), Радзивіллівський
літопис і літопис Переяславля Суздальського (XIII ст .).
Наприкінці XII ст. було створено один з найбільш видатних за своїми
художніми якостями твір світової середньовічної літератури --
"Слово о полку Ігоревім". Воно присвячене згаданому вище невдалому
походу на половців у 1185 р. новгород-сіверського князя Ігоря Святославича. Чи не
випадково те, що саме цей похід послужив приводом для створення твору.
Ряд обставин - що супроводжувала походу затемнення сонця, незважаючи на яке
Ігор продовжив похід, загибель і полон всього війська, втеча князя з полону --
були унікальні і справили сильне враження на сучасників (крім
"Слова" їм присвячені два великі літописні повісті).
"Слово о полку Ігоревім" в що дійшов до нас вигляді було створено,
як вважають вчені, восени 1188 (при цьому, можливо, основний текст його був
написаний ще в 1185 р., незабаром після втечі Ігоря з полону, а у 1188 р. до нього
були внесені додати у зв'язку з поверненням з полону брата і сина Ігоря).
Невідомий автор його, розгадка імені якого не перестає займати
дослідників і любителів "Слова" (на жаль, майже всі наявні
версії серйозної критики не витримують), був, принаймні, жителем Південної
Русі, особою світським і належать до вищого шару давньоруської знаті - боярства.
Основна ідея "Слова" - необхідність єдності дій
руських князів перед обличчям зовнішньої небезпеки. Головне зло, що перешкоджає
цього, - князівські чвари й міжусобні війни. При цьому автор
"Слова" - не прихильник єдиної держави: поділ Русі на князівства
під владою суверенних правителів він сприймає як належне, його заклик
спрямований не до державного об'єднання, а до внутрішнього світу, до згоди в
діях.
Будучи твором про події свого часу, LСлово | одночасно
являє собою і яскравий пам'ятник історичної думки. "Нинішнє"
час зіставляється в ньому з минулими подіями, причому вітчизняної історії
(що було рідкістю - зазвичай історичні приклади у творах давньоруської
літератури черпалися з біблійної і римсько-візантійської історії). Особливістю
історизму "Слова" є спроба відшукати в минулому коріння нинішніх
бід Русі: автор звертається з цією метою до подій другої половини XI ст., коли
почалася епоха князівських чвар, що призвели до ослаблення країни перед обличчям
половецьких набігів. У своєму зверненні до історії автор "Слова" широко
використовує епічні мотиви.
У другій половині XII ст. (точна датування "предмет спору) в
Північно-Східної Русі з'явилося інше визначна твір
давньоруської літератури "Слово Данила Заточника". Воно написано у
формі звернення до князя: автор, виходець з нижчих верств пануючого класу,
що потрапив в опалу, намагається знову заслужити княжу милість і довести князю
свою корисність як мудрого радника. "Слово" насичено
афоризмами. У 20-і або в першій половині 30-х років XIII ст. була створена друга
редакція цього твору, що іменується "Моління Даниїла Заточника".
Вона адресована Ярославу Всеволодічу, у той час князю Переяславля Залесського.
Автор цієї редакції - дворянин, представник нової категорії в рядах
пануючого класу. Характерною рисою "Моління" є
негативне ставлення до вищої знаті - бояр.
Ще один видатний твір давньоруської літератури - "Слово
про погибель Руської землі "- було написано в найважчі для Русі дні у
час монголо-татарської навали. Швидше за все воно було створено на початку 1238
р. у Києві, при дворі князя Ярослава Всеволодіча, що займав тоді київський
стіл, після одержання звісток з Північно-Східної Русі про вторгнення в неї полчищ
Батия і про загибель у бою з татарами на р. Сіті брата Ярослава - Юрія.
Цей твір (що залишився незакінченим) містить не має собі
рівних у середньовічній літературі гімн-прославлення рідної землі, спогад
про її колишню могутність (при князів Володимира Мономаха, його сина Юрія Долгорукого
і внука Всеволода Велике Гніздо) і міркування про "хворобу" --
усобиць, підточували силу Русі після смерті Ярослава Мудрого. Подібно автору
"Слова о полку Ігоревім", автор "Слова о погибелі" звертається
до минулого своєї батьківщини, намагаючись зрозуміти причини його сьогоднішніх бід.
У жанрі епосу середина XII - початок XIII ст. - Час появи таких
билинних сюжетів, як "Савур Леванідовіч", "Сухман",
новгородські билини про Садко, цикли пісень про князя Романа (прототип цього героя --
князь Роман Мстиславич Галицький).
Продовжують розвиватися кам'яне будівництво (в основному храмове, але
з'являються і кам'яні князівські палаци) і церковний живопис. В архітектурі
другої половини XII - початку XIII ст. спостерігається поєднання місцевих традицій,
запозичених з Візантії форм та елементів західноєвропейського романського
стилю. Зі збережених пам'яток зодчества цієї епохи особливо можуть бути
виділені Георгіївський собор Юр'єва монастиря (перша половина XII ст.) і церква
Спаса на Нередіце (кінець XII ст.) Під Новгородом, в Північно-Східної Русі --
Успенський і Дмитрієвський собори у Володимирі, церква Покрова на Нерлі (друга
половина XII ст.), Георгіївський собор в Юр'єв-Польському (1234).
Список літератури
Для підготовки даної роботи були використані
матеріали з сайту http://russia.rin.ru/
