Поняття соціальної стабільності і напруженості, практика їх прояви в Росії

Соколов Д.А.

В Нині тема стабільності російського суспільства є предметом дискусій, в яких беруть участь не лише науковці, а й політики. І саме політична складова є джерелом неясності, невизначеності в розумінні суті стабільності та її протилежності - соціальної напруженості. Метою влади за визначенням було не доказ істини, а отримання максимального результату в умовах сформованої кон'єктура. Російський приклад це дуже наочно продемонстрував.

Важкі дев'яності роки з їх труднощами і розчаруваннями породили в російському суспільстві досить відчутне прагнення до встановлення стабільності, що й було вчасно почута політичного істеблішменту. Еліта вельми ефективно використовувала вимоги населення, втомленого від хаосу і негараздів, оперативно втіливши їх у передвиборчих гаслах. Зміст, в основному стосувалося `наведення порядку `: боротьби з вуличною злочинністю, бюрократією, організованою злочинністю і т.д. Кандидати, які обрали ці гасла (один з найпопулярніших -- о `диктатуру закону`), в результаті ви-грали. Крім того, унікальним представляється факт, що деяке відчуття `ста-нестабільність` було отримано. Високий рейтинг президента, відносна регулярність виплати зарплат працівникам бюджетної сфери, відсутність масових страйків, несо-думку, вказують на це. Але була Чи встановлена стабільність в повному розумінні цього слова, що відображає задоволеність населення існуючим станом і дію-віямі влади, або ж існуючий стан - всього лише тимчасове затишшя - лише належить встановити. Можна передбачити, що підсумком роботи буде спроба дати визна-поділ особливому російському типу стабільності, пов'язаному з російським ж типом з-них напруженості. Для цього необхідно буде порівняти саму природу понять і їх специфіку переломлення в російській практиці.

Природа явищ

Ще Девід Істон, який сформулював одну з перших концепцій політичних систем, визначив стабільність, як ситуацію, коли влада ( `чорний ящик`) адекватно і своєчасно реагує на імпульси, що надходять від навколишнього середовища (суспільства). Ця концепція і є відображенням пануючої в сучасній політології, за-падной, перш за все, парадигми про те, що суспільство і держава - дві роздільно існуючих світу, де суспільство є первинним, а держава здійснює лише технічні функції і не має власних потреб, окрім тих, що дозволило йому загально-ство. В основі цього лежить раціональну концепція розуміння людського існування. Прагнення кожного індивіда задовольнити свої потреби, перетворень-зова дійсність для свого ж блага вважаються природними. Крім того, необ-ходіма задоволеність індивіда і всередині суспільства, відчуття його соціальної при-зокрема до суспільного організму. Мається на увазі високий рівень довіри членів суспільства один до одного, `` партнерський характер їх взаємовідносини. Ця умова Габрі-ель Алмонд визначив як найважливішу складову громадянської політичної куль-тури.

В Відповідно до цієї концепції, політична еліта перебуває при владі лише до тих пір, поки вона справно виконує свої обов'язки. А суспільство стабільно до тих пір, поки людина в основній своїй масі задоволений, коли він не відчуває відчужений-ня ні з боку влади, ні з боку інших членів суспільства, тобто соціально пів-ноценен і здатний відстоювати свої інтереси в політичній сфері. Таким чином, можна виділити два типи зв'язку, здійснення яких і сприяє стабільному раз-витію суспільства:

Вертикальна зв'язка держава - суспільство, § чи влада - індивід. У цьому випадку ідея демократії, як влада, що йде від народу і, відповідно, для народу і формує необхідну стабільність політичної влади. Результат - ефекти-вність дії всієї політичної системи, її стабільність.

Горизонтальна зв'язка громадянин - громадянин. § Відносини всередині суспільства осно вироб-ником на довірі та складаються в режимі соціального світу. Відсутні недозволено-мі протиріччя, так як існує ефективний механізм (перш за все су-Дебні система, ефективна і користується довірою) вирішення конфліктів.

Будь-яке зміна цих параметрів породжує умови для виникнення соціаль-ної нестабільність та соціальної напруженості. При цьому необхідно сказати, що жодна з сучасних політичних систем, включаючи найбільш розвинуті західні об-разци, не досягла зазначеної вище моделі підтримки стабільності і потенційно є нестабільною.

Російський варіант.

В російській політичній системі характер ні вертикальних, ні горизонтальних зв'язків, не був побудований на основі партнерства та довіри. Щодо зв'язку `особистість - держава` завжди переважали подданніческіе відносини, які за останній час показали свою кризовість, висловлюючись в правовому нігілізмі, індиферентно відно-шенію до політики, ставлення до влади як до `злодійкуватих` без реального наміри ня щось змінити. У зв'язці `громадянин - Громадянин `завжди виявлялася розколотість суспільства, протиріччя між бюрократичним апаратом і простою людиною, демо-крат і комуністом, російською `патріотом` і інтелігенцією. Наскільки зв'язок загально-ства і держави була складна, суперечлива і заплутана, таким же чином і всередині самого суспільства відносини були далекі від соціального світу. Отже, можна констатую-вати, що ні один з даних зв'язків не є в якійсь мірі наближеною до того об-разу, який дається західної політологічної наукою, і таким чином стабільність, як суспільства, так і всієї політичної системи, можна вважати сумнівною.

Тим не менше, якщо брати за основу емпіричні факти, то можна сказати, що на-стоїть період, як ніякий інший можна назвати стабільним. Про це говорять відсутність про-ствие масових акцій протесту, вісімдесяти відсотковий рейтинг довіри президента. У цілому, створюється відчуття того, що суспільство прийшло до деякого зразком свого функціонування, який в силу звички цементує безліч протиріч, по-зволяет суспільству, що знаходиться у багатьох відношеннях в стані найглибшої крі-Зіса, створювати враження хворого, але все-таки живого організму.

В цьому плані необхідно враховувати російську специфіку понять стабільності і соціальної напруженості, детерміновану всім ходом історичного розвитку країни.

1. Стабільність і нестабільність як застій і розвиток

При погляді на російську історію можна виявити чергування двох характе-терний явищ, абсолютно несумірних за часом. Російська держава, як пра-вило, що володіє громіздкою і неефективною системою управління, з одного боку, і неефективною економічною системою, з іншого, не могло забезпечити собі динамічн-ського розвитку, що зазвичай здійснювалося ривками. Короткочасні періоди руху, що виражаються в `наздоганяючих` ривках, змінювалися тривалими періодами рівноважного стану, що характеризуються заспокоєність суспільства, його аморфно-стю, діяльністю влади з відвоювання втрачених колись позицій.

2. Війна як засіб підтримки стабільності

Російське суспільство традиційно за своїм характером було експансіоністським. Війна в цьому плані виступала як спосіб згладжування численних суперечностей, згуртування нації, практики `затягування поясів`. Нерідко саме наявність єдиного ворога об'єднувало різні соціальні верстви, пояснювала і прощала влади багато невдачі у внутрішній політиці. Факти перемоги російської зброї зраджували російській людині під час безвихідності свого власного становища почуття гордості, яке розч-рялось і у власному відчутті, надаючи власним існування більш позитивну оцінку.

3. Мобілізаційний тип нації

Розчинення в суспільному і державному робить суспільство чутливим до знаків державної величі. Краса і багатство офіційних державних будівель може поєднуватися з бідністю будівель для проживання населення. Патріотизм, як тип державної ідеології та національної ідеї, ідея обраності і велікодер-жавності, може виправдовувати страждання населення ради його ж почуття гордості при усвідомленні статусу своєї країни. Звідси практика мобілізації, яка в поєднанні з попереднім принципом про роль військового фактора, переносить потреби окремого людино на опосередковано-колективні, персоніфікує об'єднані зусилля нації на виконання певною людиною, лідером нації певного завдання, будучи Чи захистом від агресора, `індустріалізацією` або `демократизацією`.

Всі ці риси визначають особливий російський погляд на поняття соціальної стабільність-ності і напруженості. Не можна сказати, що існуючий стан служить Істочна-ком задоволення потреб індивіда, визначає йому активну роль у діалозі з владою у відстоюванні своїх позицій. Навпаки, очевидно, що саме такий тип полі-тичної культури, національної самосвідомості найменше здатний вирішувати поточні проблеми. Звідси геніальна по простоті фраза Тютчева про те, що `розумом Росію не зрозуміти `, звідси слова Бердяєва про те, що` історична доля російського народу була нещасною і страдницьке `, звідси посилання на те, що `земля наша велика і багата, та порядку в ній немає`.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://polit.mezhdunarodnik.ru/