Помісної військо (кінець XV - перша половина XVII ст.)
Волков В. А.
В
війнах XV - початку XVII ст. визначилася внутрішня структура збройних сил
Московської держави. У разі потреби на захист країни піднімалося
майже всі боєздатне населення, однак кістяк російської армії складали так
звані "служилі люди", делівшіеся на "служилих людей по
отечеству "і" службових людей по приладу ". До першої категорії
ставилися служилі князі і татарські "принци", бояри, окольничі,
мешканці, дворяни і діти боярські. У розряд "приладових службових людей"
входили стрільці, полкові та городові козаки, гармаші та інші військовослужбовці
"Пушкарский чину".
На
Спочатку організація московського війська здійснювалася двома способами.
По-перше, шляхом заборони від'їзду службових людей від московських князів до Литви
і до інших можновладних князям та залучення землевласників до несення військової
служби зі своїх вотчин. По-друге, шляхом розширення великокнязівського
"двору" за рахунок постійних військових загонів тих удільних князів,
володіння яких включалися до складу Московської держави. Вже тоді гостро
постало питання матеріального забезпечення служби великокнязівських воїнів. Для вирішення
цієї проблеми уряд Івана III, що отримало у ході підпорядкування
Вічової Новгородської республіки і Тверського князівства великий фонд населених
земель, приступило до масової роздачі частині їх служилим людям. Таким чином
були закладені основи організації помісного війська, що був ядром
московської армії, його головною ударною силою протягом усього досліджуваного
періоду.
Всі
інші ратні люди (піщальнікі, а пізніше стрільці, загони служилих
іноземців, полкові козаки, гармаші) і мобілізуються на допомогу їм посошние і
даточние люди в походах і битвах розподілялися по полицях дворянській раті,
посилюючи її бойові можливості. Такий пристрій збройних сил піддалося
реорганізації лише в середині XVII ст., коли російське військо поповнилося полицями
"нового ладу" (солдатські, рійтарські і драгунським),
що діяли у складі польових армій досить автономно.
В
даний час в історичній літературі утвердилася думка, що за родом
служби всі групи ратних людей ставилися до чотирьох основних розрядів: кінноті,
піхоті, артилерії і допоміжним (військово-інженерним) загонам. До першого
розряду належало дворянське ополчення, служилі іноземці, кінні стрільці і
городові козаки, кінні даточние (збірні) люди, як правило, з монастирських
волостей, які виступали в похід на конях. Піхотні частини складалися з стрільців,
городових козаків, військовослужбовців солдатських полків (з XVII ст.), даточних
людей, а в разі гострої необхідності спішених дворян та їх бойових холопів.
Артилерійські розрахунки становили в основному гарматники і затінщікі, хоча при
необхідності до гармат ставали й інші приладові люди. В іншому випадку
незрозуміло, яким чином могли діяти з фортечних гармат 45 бєлгородських
гармашів і затінщіков, коли тільки Затін пищалей в Бєлгороді било142. У
Кольському острозі в 1608 р. знаходилося 21 гармату, а гармашів було всього 5; в
середині та другій половині XVI ст. кількість гармат в цій фортеці збільшилася до
54, а число артилеристів - до 9 чоловік. Всупереч поширеній думці про
залучення до інженерних робіт лише посошних людей слід зазначити, що ряд
документів підтверджує участь у фортифікаційних роботах стрільців, в тому
числі і московських. Так, у 1592 р., при будівництві Єльця, призначені до
"городовому справі" посошние люди бігли і кріпосні зміцнення
будували новопріборние єлецький стрільці і козаки. При схожих обставин у
1637 московські стрільці "поставили" місто Яблунів, про що повідомляв
до Москви А.В. Бутурлін, який відав будівництвом: "І я, холоп твій,
звелів московським стрільцям під Яблоново лісом острог ставити від Яблоново лісі
до річки до коротше. А острог зробили і зовсім зміцнили і криниці
викопали і надовби поставлені квітня в 30 день. А стоялих государ острожков
послав я, холоп твій, ставити для [с] Пешен московських стрільців до приходу
військових людей. Де довелося острошкі поставити того ж числа. А як, государ,
стоялие острошкі устроятца і зовсім укрепятца, і про те до тебе, государю, я,
холоп твій відпишу. А осколеня, государ, до надолбному справі не їдуть. І надовби
не доведені до Нікішина лісі версти з два ... ". Проаналізуємо наведені
в цій воєводської її анулювання відомості. З Бутурліним в 1637 р. за Яблоново лісом
було 2000 стрільців і саме їх руками було виконано основний фронт робіт, так
як призначені в допомогу служилим людям осколяне ухилилися від обтяжливою
повинності.
Стрільці
брали активну участь не тільки в охороні робіт на засік, що розгорнулися
влітку 1638 р., але і в спорудженні нових оборонних споруд на межі. Вони
копали рови, насипали вали, ставили надовби та інші укріплення на Завітае і на
Щегловська засік. На зведених тут валах московські та тульські стрільці
зробили 3354 плетених щитів-турів.
В
ряді публікацій буде розглянуто не тільки склад і структура московського війська,
його озброєння, а й організація проходження служби (похідної, городовий,
засічних і станичної) різними категоріями службових людей. А починаємо ми з
розповіді про помісному війську.
***
В
перші роки князювання Івана III ядром московського війська залишався
великокнязівський "двір", "двори" удільних князів і бояр,
складалися з "слуг вільних", "слуг під Дворський" і
боярських "послужільцев". З приєднанням до Московської держави
нових територій зростала кількість дружин, які переходять на службу великому князю і
поповнювали ряди його кінного війська. Необхідність впорядкування цієї маси
військового люду, встановлення єдиних правил служби та матеріального забезпечення
змусила владу розпочати реорганізацію збройних сил, в ході якої дрібний
княжий і боярський васалітет перетворився на государевих службових людей --
поміщиків, які отримували за свою службу в умовне тримання земельні дачі.
Так
було створено кінне помісне військо - ядро і головна ударна сила збройних
сил Московської держави. Основну масу нового війська складали дворяни і
діти боярські. Тільки деяким з них щастило служити при великому
князя у складі "Государева двору", вояки якого отримували більше
щедре земельне та грошову платню. Велика частина дітей боярських, переходячи
на московську службу, залишалася на колишньому місці проживання або переселялася
урядом в інші міста. Будучи зарахованими до служилим людям
будь-якого міста, воїни-поміщики іменувалися городовими дітьми боярськими,
організуючись в повітові корпорації новгородських, Костромська, товариських,
ярославських, Тульської, Рязанської, свіяжскіх та інших дітей боярських. Основна
дворянська служба проходила у військах сотенного ладу.
намітилося
в XV ст. розходження в службову та матеріальне становище двох основних підрозділів
найчисельнішого розряду службових людей - дворових і городових дітей
боярських зберігалося в XVI і першій половині XVII ст. Навіть під час Смоленської
війни 1632-1634 рр.. дворові і городові помісні воїни в розрядних записах
фіксувалися як абсолютно різні служилі люди. Так, у війську князів Д.М.
Черкаського і Д.М. Пожарського, що збирався на допомогу оточеної під
Смоленськом армії воєводи М.Б. Шеїна, знаходилися не тільки "городи",
але і посланий у похід "двір", з перерахуванням що входили в нього "столніков
і стряпчих, і дворян московських, і жілцов ". Зібравшись у Можайську з цими
ратними людьми воєводи мали йти під Смоленськ. Проте, в "Кошторис
усяких службових людей "1650/1651 р. дворові і городові дворяни і діти
боярські різних повітів, п'ятина і станів були вказані однією статтею. У даному
випадку посилання на приналежність до "двору" перетворилася на почесне
найменування поміщиків, які несуть службу разом зі своїм "містом".
Виділено були лише виборні дворяни і діти боярські, які дійсно притягалися
до служби в Москві в порядку черговості.
В
середині XVI ст. після тисячної реформи 1550 з числа службових людей
Государева двору виділяються як особливий розряд війська дворяни. До цього їх
службове значення оцінювалося невисоко, хоч дворяни завжди були тісно пов'язані
з московським княжим двором, веди своє походження від придворної челяді і
навіть холопів. Дворяни нарівні з дітьми боярськими одержували від великого князя у
тимчасове володіння помістя, а у воєнний час виступали з ним або його воєводами
в походи, будучи його найближчими військовими слугами. Прагнучи зберегти кадри
дворянського ополчення уряд обмежувало їх вихід зі служби. У першу
чергу було припинено похолопленіе службових людей: ст. 81 Судебника 1550
заборонила брати в холопи дітей боярських крім тих, "яких государ
від служби відставить ".
***
При
організації помісного війська, крім великокнязівських слуг на службу були
прийняті послужільци з розпущеного по різних причин московських боярських
дворів (у тому числі холопи і челядь). Їх наділили землею, яка перейшла до них на
правах умовного тримання. Такі іспомещенія придбали масовий характер незабаром
після приєднання до Московської держави Новгородської землі і виведення
звідти місцевих землевласників. Вони, в свою чергу, отримали маєтки під
Володимирі, Муромі, Нижньому Новгороді, Переяславі, Юр'єв-Польському, Ростові,
Костромі "та в інших городех". За підрахунками К.В. Базилевича, з 1310
людей, що отримали помістя в новгородських п'ятина, не менше 280 належали
до боярським послужільцам. Очевидно, уряд залишилося досить
результатами цієї акції, надалі повторюючи її при завоюванні повітів,
належали раніше Великого князівства Литовського. З центральних районів
країни туди переводилися служилі люди, які отримували маєтки на землях,
конфіскованих у місцевої знаті, висилається, як правило, зі своїх володінь в
інші повіти Московської держави.
В
Новгороді в кінці 1470-х - початку 1480-х рр.. включили в помісну роздачу фонд
земель, складений з обеж, конфіскованих у Софійського будинку, монастирів і
арештованих новгородських бояр. Ще більша кількість новгородської землі
відійшло до великого князя після нової хвилі репресій, що припав на зиму
1483/1484 рр.., Коли "поімал князь великі б [о] льшіх бояр новогородцких і
бояринь, а скарбниці їх і села всі звелів відписати на себе, а їм подавав маєтку на
Москві за містом, а інших бояр, які коромолю др'жалі від нього, тих велів
заточіті у в'язниці за містом ". Виселення новгородців тривала і
згодом. Маєтки їх в обов'язковому порядку відписувати на государя.
Завершилися конфіскаційні заходи влади вилученням в 1499 р. значною
частини владичних і монастирських вотчин, що надійшли у помісну роздачу. До
середині XVI ст. в новгородських п'ятина більше 90% всіх орних земель
перебувала в помісному триманні.
С.Б.
Веселовський, вивчаючи що проводилися в Новгороді на початку 80-х рр.. XV ст.
іспомещенія службових людей, прийшов до висновку, що вже на першому етапі відали
відведенням землі особи дотримувалися певних норм і правил. У той час
помісні дачі "коливалися в межах від 20 до 60 обеж", що в більш
пізній час становило 200-600 чвертей (четей) орної землі. Аналогічні
норми, мабуть, діяли і в інших повітах, де також почалася роздача
землі в маєтку. Пізно, зі збільшенням чисельності службових людей, помісні
оклади скоротилися.
За
вірну службу частину маєтку могла бути завітала служилої людині в
вотчину. Д.Ф. Масловський вважав, що вотчиною скаржилися лише за "облогове
сидіння ". Однак, що збереглися документи дозволяють говорити про те, що
підставою для такого пожалування могло стати будь-яка доведене відмінність за
службі. Найвідоміший випадок масового пожалування помісних володінь в
вотчини відзначилися служилим людям стався після благополучного закінчення
облоги Москви поляками у 1618 р. Очевидно, це і ввело в оману Д.Ф.
Масловського, проте зберігся цікавий документ - челобітье кн. А.М. Львова
з проханням просимо його за "Астраханский службу", перевівши частину
помісного окладу в вотчинний,. До чолобитною було додано цікава довідка
із зазначенням аналогічних випадків. Як приклад наведено І.В. Ізмайлов,
який в 1624 р. отримав на вотчину 200 чвертей землі з 1000 чвертей
помісного платні, "зі ста четей по двадцять четей за служби,
що він був посилав в Арзамас, і в Арзамасі місто поставив і всякі фортеці
поробиш ". Саме цей випадок дав підставу для задоволення клопотання
князя Львова та виділення йому на вотчину 200 чвертей землі з 1000 чвертей
його помісного окладу. Однак він залишився незадоволений і, посилаючись на приклад інших
царедворців (І. Ф. Троєкурова і Л. Карпова), нагороджених раніше вотчинами,
просив збільшити дарування. Уряд погодився з доводами князя Львова
і він отримав у вотчину 600 чвертей землі.
Показовим
і другий випадок пожалування на вотчину помісних володінь. Служилі іноземці
"спітарщікі" Ю. Безсонов і Я. Без 30 вересня 1618 під час облоги
Москви військом королевича Владислава, перейшли на російську сторону і розкрили
ворожі плани. Завдяки цьому повідомленням нічний штурм Арбатський воріт
Білого міста поляками було відбито. "Спітарщіков" взяли на службу,
дали маєтку, але згодом, за їх клопотанням, перевели ці оклади в
вотчину.
***
Освіта
помісного ополчення, стало важливою віхою в розвитку збройних сил Московського
держави. Їх кількість значно зросла, а військове пристрій
держави отримало нарешті чітку організацію.
А.В.
Чернов, один з найавторитетніших у вітчизняній науці фахівців з
історії збройних сил Росії був схильний до перебільшення недоліків
помісного ополчення, які, на його думку, були притаманні дворянського війська з
моменту його виникнення. Зокрема він зазначав, що помісна рать, як і
всяке ополчення, збиралася тільки при виникненні воєнної небезпеки. Збір
війська, яким займався весь центральний і місцевий державний апарат,
проходив вкрай повільно, а до військових дій ополчення встигало
підготуватися лише за декілька місяців. З усуненням військової небезпеки
дворянські полки розпускалися по домівках, припиняючи службу до нового збору.
Ополчення не піддавалося систематичному військовому навчанню. Практикувався
самостійна підготовка кожного служилого людини до виступу в похід,
озброєння та спорядження воїнів дворянського ополчення відрізнялося великим
різноманітністю, не завжди відповідаючи вимогам командування. У наведеному
перелік недоліків в організації помісної кінноти багато справедливого. Однак
дослідник не проектує їх на умови побудови нової (помісної) військової
системи, при яких уряду необхідно було якомога швидше замінити
існувало збірне військо, що являло собою погано організоване
з'єднання князівських дружин, боярських загонів і городових полків, більш
дієвої військовою силою. У зв'язку з цим слід погодитися з висновком Н.С.
Борисова, який відзначав, що, "поряд з широким використанням загонів
служилих татарських "царевичів", створення дворянської кінноти відкривало
шлях до немислимим досі військовим підприємствам ". Повною мірою бойові
можливості помісного війська розкрилися у війнах XVI в. Це дозволило А.А.
Строкову, знайомого з висновками А.В. Чернова, не погодитися з ним у цьому
питанні. "Дворяни, що служили в кінноті, - писав він, - були зацікавлені
у військовій службі і з дитинства готувалися до неї. Руська кіннота в XVI ст. мала
хороше озброєння, відрізнялася швидкими діями і стрімкими атаками на
полі бою ".
Говорячи
про переваги і недоліки дворянського ополчення, не можна не згадати, що
схожу систему організації війська мав на той час і головний супротивник
Московської держави - Велике князівство Литовське. У 1561 р. польський
король і великий князь литовський Сигізмунд II Август змушений був при зборі
війська вимагати, щоб "князі, панове, бояри, шляхта у всіх місцях і
маєтках мают то брати на себе, аби тим можна і здатні на службу Речі
Посполите виправовалі ся і аби каждиі на війну їхав в одінаковоі барви слуги
маючи і коні рослі. А на кожному пахолки зброя, тарч, древо з прапорцем водле
Статуту ". Показово, що перелік озброєння військових слуг не містить
вогнепальної зброї. Литовське посполите рушення змушений був скликати і
Стефан Баторій, скептично відгукувалися про бойовіх якостях шляхетського ополчення,
збирався, як правило, в незначній кількості, але з великим
зволіканням. Думка самого войовничого з польських королів цілком і
повністю поділяв А.М. Курбський, що познайомився з пристроєм литовського
війська під час своєї ізгнанніческой життя в Речі Посполитої. Процитуємо його
повний сарказму відгук: "Яко почулися варварське знаходження, так заб'ються в
претвердие гради, і воістину сміху достойно: вооружівшіся в зброю, сядуть за
столом з кубками, та подейкують фабули з п'яними бабами своїми, а ні з брам міським
ізиті хотяще, аще і перед самим місцем, або під градом, січа від бусурман на
християн була ". Однак у найважчі для країни хвилини і в Росії, і в
Речі Посполитої дворянська кіннота здійснювала чудові подвиги, про які і
подумати не могли наймані війська. Так, зневажає Баторієм литовська кіннота в
період, коли король безуспішно облягав Псков, ледь не погубив під його стінами
свою армію, здійснив рейд вглиб російської території 3-тисячний загін Х.
Радзівілла і Ф. Кміти. Литовці досягли околиць Зубцова і Стариці,
настрашив що знаходився в Стариці Івана Грозного. Саме тоді цар прийняв
рішення відмовитися від завойованих в Прибалтиці міст і замків, щоб будь-який
ціною припинити війну з Річчю Посполитою.
Втім,
рейд Х. Радзівілла і Ф. Кміти дуже нагадує часті російські вторгнення на
територію Литви під час російсько-литовських війн першої половини XVI ст., коли
московська кіннота доходила не тільки до Орші, Полоцька, Вітебська та Друцька, а й
до околиць Вільно.
Справжньою
бідою російського помісного війська стало "нетство" дворян і дітей
боярських (неявка на службу), а також втеча їх з полків. Під час затяжних
воєн власник маєтку, змушений кидати господарство за першим же наказом
влади, піднімався на службу, як правило, без великої полювання, а в перший
зручному випадку намагався ухилитися від виконання свого обов'язку.
"Нетство" не тільки скорочувало збройні сили держави, а й
надавало негативний вплив на військову дисципліну, змушуючи витрачати багато
сил для повернення "нетчіков" в дію. Однак масовий характер
"нетство" взяло лише в останні роки Лівонської війни і носила
вимушений характер, тому що було пов'язано з банкрутством господарств служилих
людей, багато з яких не могли "піднятися" на службу. Уряд
намагалося боротися з "нетчікамі" і організувало систему розшуку,
покарання і повернення їх на службу. Пізніше воно запровадив обов'язкове
порука третіх осіб за справний несення служби кожним дворянином або
сином боярським.
"Нетство"
посилилося в роки Смутного часу, зберігаючись як явище і згодом. У
умовах дійсного розорення багатьох службових людей уряд був
змушене ретельно розбирати причину неявки поміщиків до війська, залучаючи до
відповідальності лише тих дворян і дітей боярських, яким "на службі бити
мочно ". Так, у 1625 р. до призначеного місця збору до Деділове з Коломни НЕ
прибуло 16 службових людей (з 70 воїнів, яким наказали виступити в похід).
З них "на службі не бували" четверо, "а по казці на службі
[їм] бити мочно ". Інші дванадцять поміщиків з числа неявівшіхся --
"беспомесни і бідні, на службі бити НЕ мочно". Рязанських дворян і
дітей боярських в полки прибуло 326. В "нетех" значилося 54 людини, з
них "на службі не бували" два Рязанцев, "а по казці дворян і
дітей боярських на службі бити мочно 25 людини безпомесни і бідні, а
інші бродять меж двір, на службу їм бити НЕ мочно ". Решта відсутні
поміщики були хворі, перебували на засічних службі, за викликом в Москві або
отримали інші призначення. Цікаво співвідношення числа службових людей,
відсутніх в полках з об'єктивних причин і дійсно які ухиляються від
виконання військового обов'язку - таких виявилося відповідно 12 до 4 по
Коломенському і 54 до 2 по Рязанській списками.
Царський
указ був учинений лише про останні. У Коломну і Рязань відправили розпорядження:
збавити "нетчікам", яким "на службі бити мочно", але
яких не було в полицях, з їх помісного окладу за 100 четей, "так з
грошового окладу з четвертної і з городових грошей чверть окладу ".
Покарання було не дуже суворим. У воєнний час у втекли зі служби або не
прибулих в полки службових людей могли конфіскувати все маєток
"безповоротно", а з урахуванням істотних пом'якшуючих обставин --
"убавіті з окладу помісного по п'ятдесят чоти, грошей по два рублі, для
того, щоб їм красти і бігати з служби [було] не повадно ". Позбавлені
помість "нетчікі" могли знову отримати земельне платню, але
повинні були домагатися його успішній і справної службою. Знову іспомещалі їх з
виморочність, порозжіх і конфіскованих прихованих земель.
В
частих війнах і походах того часу помісна кіннота, не дивлячись на
істотні недоліки, в цілому демонструвала непогану вишкіл і вміння
перемагати в найскладніших обставинах. Поразки були викликані, як правило,
помилками і некомпетентністю воєвод (наприклад, кн. М. І. Голиці Булгакова і І.А.
Челядніна в Оршінской битві 8 вересня 1514, кн. Д.Ф. Бєльського в битві
на річці Оці 28 липня 1521, кн. Д.І. Шуйського в Клушінской битві 24 червня 1610
р.), несподіванкою ворожого нападу (битва на річці Уле 26 січня 1564),
чисельної переваги супротивника, зрадою у своєму таборі (події під
Кромами 7 травня 1605). Навіть у цих боях багато які брали участь в них служилих
людей "по отечеству" виявляли щире мужність і вірність обов'язку.
Надзвичайно схвально про бойові якості російської помісної кінноти відгукувався
А.М. Курбський, який писав, що під час Казанського походу 1552 кращими
російськими воїнами була "шляхта Муромського повіту". У літописах і
документах збереглися згадки про подвиги, скоєних слуЖивими людьми в
боях з ворогом. Одним з найвідоміших героїв став суздальський син
боярський Іван Алаликін, що полонив 30 липня 1572 в битві біля села Молоді
Дівєєв-мурзу - найвизначнішого татарського воєначальника. Військове вміння росіян
дворян визнавали і вороги. Так, про сина боярськім Уляні Ізноскове, захопленому в
полон в 1580 р. під час другого походу Баторія, Я. Зборівський написав: "Він
добре захищався і сильно злякався ".
***
В
метою перевірки боєготовності воїнів-поміщиків в Москві і містах часто
проводилися загальні огляди ( "розбори") записаних в службу дворян і
дітей боярських .. На розборах відбувалося верстання підросли, і вже кожен, хто здатний до
службі дітей поміщиків. При цьому їм призначалося відповідне їх
"версті" "новічное" земельне і грошову платню.
Відомості про такі призначення записувалися в "десятні" - списки
повітових службових людей. Крім верстальних існували "десятні"
"розбірні" і "роздавальні", покликані фіксувати ставлення
поміщиків до виконання своїх службових обов'язків. Крім імен і окладів, в
них вносилися відомості про озброєння кожного служилого людини, про число
виставляються ним бойових холопів і кошових людей, про кількість дітей чоловічої
статі, про що знаходилися в їх володінні маєтках і вотчинах, відомості про колишнє
службі, причини його неявки на "розбір", при необхідності - зазначення
на рани, каліцтва і загальний стан здоров'я. В залежності від результатів огляду
виявивши пильність і готовність до служби дворянам і дітям боярським помісне і
грошову платню могло бути збільшена, і, навпаки, поміщикам, поміченим у
поганий вишкіл земельний і грошовий оклади могли бути значно
убавлени. Перші огляди дворян і дітей боярських були проведені у 1556 р., незабаром
після прийняття Уложення про службу 1555/1556 рр.. Тоді ж в ужиток вводиться і сам
термін "десятня". Необхідність складання таких документів стала
очевидною в ході широкомасштабних військових реформ "Вибране Ради".
Всі розбірні, роздаткові і верстальние "десятні" повинні були
надсилатися до Москви і зберігатися в Розрядному наказі, на них робилися послід про
службових призначеннях, дипломатичних і військових дорученнях, посилках з
сеунчем, участь в походах, боях, боях і облог; фіксувалися відмінності і
нагородження, на додачу до помісної й грошового платні, що заважають службі
поранення і каліцтва, полон, смерть та її причини. Списки з "десяти"
подавалися в Помісний наказ для забезпечення перераховуються до них служилих
людей земельними окладами.
виділяються
на підставі "розборів" земельні пожалування називалися
"дачами", розміри яких найчастіше значно відрізнялися від окладу та
залежали від вступника в роздачу земельного фонду. Спочатку розміри
"дач" були значними, але, зі збільшенням чисельності служилих
людей "по отечеству" вони стали помітно скорочуватися. Наприкінці XVI
набули поширення випадки, коли поміщик володів землею в кілька разів
менше свого окладу (іноді в 5 разів менше). У роздачу також надходили і
нежитлові помістя (не забезпечені селянами). Таким чином, іншим служилим
людям, щоб прогодувати себе, доводилося займатися селянською працею.
З'являються дробові маєтку, що складалися з кількох володінь, розкиданих по
різних місцях. Зі збільшенням їх числа пов'язаний знаменитий указ Симеона
Бекбулатовіча, що містив припис про верстання дітей боярських землями
тільки в тих повітах в яких вони служать, однак це розпорядження не
виконувалося. У 1627 р. уряд знову повернулося до цього питання, заборонивши
новгородським служилим людям мати маєтку в "інших містах". Тим не
менше, спроби обмеження помісного землеволодіння межами одного повіту
здійснити не вдавалося - Помісний наказ, в умовах постійної нестачі
порожньої землі, постійних суперечок через покладених по окладу, але неотриманих
дач, був не в змозі виконати такі приписи. У документах описуються
випадки, коли поверстанний в службу дворянин або син боярський взагалі не отримував
помісної дачі. Так, в Писцовой книзі Звенигородського повіту 1592-1593 р. відзначено,
що з 11 дворових дітей боярських 3-ої статті, яким при верстання визначили
оклад у 100 чвертей землі, 1 чоловік отримав дачу більше визначеної норми --
125 чвертей, четверо отримали маєтку "не сповна", а 6 дітей
боярських не отримали нічого, хоча належало їм "800 Четьї доброї
землі ". У Казанському повіті деякі служилі люди мали маєток лише по
4-5 чвертей землі, а Б. Ісламов, незважаючи на сувору заборону, навіть змушений
був "орати ясачную землю". У 1577 р. при перевірці челобітья дітей
боярських з Путивля і Рильська з'ясувалося, що маєтками в цих повітах володіли
лише 69 службових людей, до того ж іспомещени вони були "за окладом
несповна, інші вполе, а інші в третій і четвертій лошат, а іншим дано на
усадіща непомногу ". Тоді ж виявилося, що в Путивльському і Рильському
повіті "неіспомещено 99 чоловік". Оскільки всі вони несли службу,
уряд виплатив їм грошову платню "в їх оклади" - 877
руб., але наділити маєтками не змогло. Таке положення справ зберігалося і
згодом. У 1621 р. в одній з "розбірних" книг зазначалося, що у
Я.Ф. Воротинцева, помісний оклад якого становив 150 чвертей землі, а
грошовий - 5 руб., "помістя за ним в дачах немає жодної чоти". Тим
не менше, на огляд беспоместний воїн прибув, хоча і без коня, але з самопалом і
рогатиною.
В
тому випадку, якщо помісна дача була менше призначеного окладу, то діяло
правило за яким "не сповна" іспомещенний дворянин або син
боярський не звільнявся від військової повинності, а отримував деяке послаблення
в умовах несення служби: малопоместних службових людей не призначали в далекі
походи, намагалися звільнити від вартової і станичної служби. Їх долею було
несення осадном (гарнізонної), іноді навіть "пішої" служби. У 1597 р.
в Ряжських на "облогову службу" були перекладені 78 (з 759) служилих
людей, що одержали по 20 чвертей землі, але позбавлених грошового платні.
Зовсім збіднілі з них автоматично вибували зі служби. Такі випадки
зафіксовані в документах. Так, в 1597 р., при розборі муромським дворян і
дітей боярських, було встановлено, що М.І. Лопатин "худ і вперед служити
йому нема чим, та й поруки по ньому не тримають, а до Москви до огляду не бував ". За
цим сином боярським значилося лише 12 чвертей вотчини, такий крихітне
землеволодіння дорівнювало далеко не найбільшому селянського наділу. Ще
менше землі мали І.С. і Т.С. Мещерінова. "Вотчінішка" в 12
чвертей у них була на двох. Природно, що служити вони не могли і "до
смотру не бували ".
Число
поверстанних в службу городових дворян і дітей боярських по кожному повіту
залежало від кількості землі, що звільняється в цій місцевості для помісної
роздачі. Так, в 1577 р. в Коломенському повіті значилося 310 дворян і дітей
боярських (в 1651 р. в Коломиї було 256 виборних, дворових і городових дітей боярських,
99 з яких записались в Рейтарську службу), у 1590 р. в
Переяславлі-Заліському - 107 службових людей "по отечеству" (в 1651 р.
- 198 осіб, з них 46 - у "райтарех"), 1597 р. у славі
воїнами Муромі - 154 поміщика (в 1651 р. - 180, з них 12 - рейтарів). Найбільше
число служилих дворян і дітей боярських мали такі великі міста, як
Новгород, де в п'яти п'ятина в службу було поверстано більше 2000 осіб (в
1651 - 1534 дворянина і 21 помісний новокрещен), Псков - більше 479 чоловік
(в 1651 р. - 333 людини, включаючи іспомещенних в Псковському повіті 91
пусторжевца і 44 невлян, що втратили старі маєтки після передачі Невеля Речі
Посполитої по Деулінському перемир'я 1618 р. і залишився за Польсько-Литовським
державою після невдалої Смоленської війни 1632-1634 рр..).
Оклади
помісного і грошового платні дворових і городових дворян і дітей боярських
коливалися від 20 до 700 чвертей і від 4 до 14 руб. на рік. Найбільш заслужені
люди "московського списку" отримували земельної платні: стольники до
1500 чвертей, стряпчі до 950 чвертей, дворяни московські до 900 чвертей,
мешканці до 400 чвертей. Розмір грошової платні у них коливався в межах
: 90-200 руб. у стольників, 15-65 руб. у стряпчих, 10-25 руб. у дворян
московських і 10 руб. у мешканців.
Правильне
встановлення окладів знову закликаємо на службу дворянам і дітям боярським було
найважливішим завданням проводили огляди офіційних осіб. Як правило,
"новики" версталася помісним та грошовою платнею на три статті,
проте відомі й винятки. Наведемо кілька прикладів визначення помісних
та грошових окладів знову поверстанним в службу дворянам і дітям боярським:
В
1577 Коломенське "новики" по "дворового списку" ділилися
всього на 2 статті:
1-а
стаття - 300 чвертей землі, грошей по 8 руб.
2-а
стаття - 250 чвертей землі, грошей по 7 руб.
Але
в тій же Коломні "новики", вважалися "з містом", були
поверстани на 4 статті з дещо меншими окладами:
1-а
стаття - 250 чвертей землі, грошей по 7 руб.
2-а
стаття - 200 чвертей землі, грошей по 6 руб.
3-я
стаття - 150 чвертей землі, грошей по 5 руб.
4-а
стаття - 100 чвертей землі, грошей по 4 руб.
В
Муромі в 1597 р. "новики" по "дворового списку" 3 статей
отримали земельної платні ще більше коломенічей, але грошовими окладами все
вони були поверстани однаково:
1-а
стаття - 400 чвертей землі, грошей по 7 руб.
2-а
стаття - 300 чвертей землі, грошей по 7 руб.
3-я
стаття - 250 чвертей землі, грошей по 7 руб.
Муромське
"городові" "новики" були розділені на 4 статті, перша з
яких мала, у порівнянні з коломенськими "Новиков" підвищений
земельна оклад, але зменшений грошовий:
1-а
стаття - 300 чвертей землі, грошей по 6 руб.
2-а
стаття - 250 чвертей землі, грошей по 6 руб.
3-я
стаття - 200 чвертей землі, грошей по 5 руб.
4-а
стаття - 100 чвертей землі, грошей по 5 руб.
В
1590 у Великому Новгороді при верстання "новиков", багато з
яких служили неверстаннимі "років по п'яти і по Шти", боярин кн.
Микита Романович Трубецькой і дяк Посник Дмитрієв розділили службових людей на 3
статті:
1-а
стаття - 250 чвертей землі, грошей по 7 руб.
2-а
стаття - 200 чвертей землі, грошей по 6 руб.
3-я
стаття - 150 чвертей землі, грошей по 5 руб.
Такі
розміри верстання слід визнати дуже високими, тому що в південних містах навіть при
верстання "новиков" в станичну і сторожову службу, яка вважалась
більш почесною і небезпечним, порівняно з полковий, помісні оклади були
значно нижче, хоча грошову платню відповідало новгородському.
Наприклад, у 1576 р. при розборі службових людей в Путивлі і Рильську,
"новики", розділені на три статті, отримали в Путивлі:
1-а
стаття - 160 чвертей землі, грошей по 7 руб.
2-а
стаття - 130 чвертей землі, грошей по 6 руб.
3-я
стаття - 100 чвертей землі, грошей по 5 крб
В
Писцовой книзі Звенигородського повіту 1592-1593 р. земельні
"новічние" оклади були нижче почті в три рази:
1-а
стаття - 70 чвертей землі.
2-а
стаття - 60 чвертей землі.
3-я
стаття - 50 чвертей землі.
В
даному випадку вказані були лише помісні оклади, грошове платня не
враховувалося, можливо і не виплачувалася. Частина "новиков" отримала
землю в маєтку "не сповна", частина залишилася беспоместной. Отримати
належну йому земельну дачу і надбавки до неї служилий людина могла справної
службою, виявивши відзнаками при виконанні покладених на нього обов'язків
і доручень.
В
1604 при верстання на службу дітей боярських рязанського архієпископа їх
розділили на шість статей, з наступними помісними та грошовими окладами:
1-а
стаття - 300 чвертей землі, грошей за 10 руб.
2-а
стаття - 250 чвертей землі, грошей по 9 руб.
3-я
стаття - 200 чвертей землі, грошей по 8 руб.
4-а
стаття - 150 чвертей землі, грошей по 7 руб.
5-а
стаття - 120 чвертей землі, грошей по 6 руб.
6-а
стаття - 100 чвертей землі, грошей по 5 руб.
В
тому ж 1604 при верстання окольничим Степаном Степановичем
"новиков" з Суздаля, Володимира, Юр'єва Польського,
Переяславля-Звалесского, Можайська, Мединя, Ярославля, Звенигорода, Горохівці і
ін міст вони також ділилися на 5 і навіть 6 статей.
Наведені
дані вельми красномовні. Вони свідчать про помилковість тверджень про
встановленні "визначеного законом окладі помість". Як показують
дані десяти і Писцовой книг, у кожному повіті оклади мали свої межі,
помітно різняться між собою. Визначальним у кожному конкретному випадку був
розмір фонду земель, які йшли в помісну роздачу. Все ж влади намагалися не
опускати оклад нижче певного рівня (50 чвертей. землі), вважаючи за краще
залишати частину службових людей без помісних дач.
Після
великого "розорення" початку XVII ст. уряд, яке мало
серйозні фінансові труднощі, на час припинило виплату грошового платні
городовим дітям боярським. У складеної в 1622 р. кн. І.Ф. Хованський і дяком
В. Юдіна "Десятне різних міст" о "розібраних" служилих
людях зроблені характерні запису: "На службу де йому мочно бити без
платні ", з обов'язковим додаванням" а тільки де государ завітає
йому грошову платню і він служби додасть ". Вищесказане відносилося і до
виборного дворянину І.І. Полтеву, що мав за окладом 900 чвертей, в помісної
дачі 340 чвертей (з них 180 були подаровані у вотчину). На службу без
грошового платні він виходив на коні, в саадаке і з шаблею, в супроводі
холопа "на мерине з пищаллю". У разі виплати йому належних 40 руб.
Полт обіцяв "служби додати" й одягтися в "бехтерец так
Шишак "і привести ще одного слугу" на коні в саадаке з шаблею ".
Подібні обіцянки давали й інші служилі люди, зацікавлені в отриманні грошей.
Деякі з них, наприклад А.С. Неєлов, без грошового платні на службу
піднятися не могли.
В
зв'язку з обмеженістю земельного фонду, Найбільш регламентовано було
помісне землеволодіння в Московському повіті. У жовтні 1550 р., при визначенні
норми верстання тут 1000 "лутче слуг", пра
