Забезпечення російської армії (кінець XV - перша половина
XVII ст.)
Волков В. А.
Створюючи
помісне військо, наділене земельними дачами, уряд в якійсь
мірою забезпечило утримання службових людей. У походи вони зобов'язані були
підніматися за свій рахунок, заздалегідь подбавши про підготовку спорядження та
провіанту ( "будинкових запасів"). Ситуація різко змінилася після
появи у складі російської армії "службових людей по приладу",
отримували з казни, крім невеликих земельних дач, кормове, жертва та
речове платню. Зміст численного війська збільшило витрати
держави. У XVI ст. уряд змушений був ввести додаткові подати
з тяглого населення, що складаються в скарбницю на військові потреби: "стрілецькі
гроші "- що йшли на утримання стрільців," ямчужние гроші ",
призначені для організації виробництва боєприпасів ( "ямчуг" --
селітра) і "полонянічние гроші", що складали спеціальний фонд з
якого виплачувався викуп за полонених.
Украинские
поміщики "з усією своєю службою" (військовими слугами, кіньми, зброєю
і припасами) виступали у похід за рахунок доходів з вотчин і маєтків. С.
Герберштейн дав докладний опис організації похідного побуту московських
воїнів, підкресливши їх невибагливість і звичку стійко переносити труднощі
і позбавлення похідного життя. Кожен з ратників мав "в мішку, довжиною в два
або три п'яді, товчене просо, потім вісім чи десять фунтів солоної свинини;
є у них в мішку і сіль, і до того ж, якщо він багатий, змішана з перцем. Крім
того, кожен носить із собою сокиру, кресало, котли, або мідний горщик, щоб, якщо
він випадково потрапить туди, де не знайде ні плодів, ні часнику, ні цибулі або
дичини, мати можливість розвести там вогонь, наповнити горщик водою, кинути в
нього повну ложку проса, додати солі й варити; задовольняючись [такої мізерної]
їжею, живуть і пан і раби Точно також, якщо у московита є
плоди, часник або цибуля, то вони легко можуть обійтися без усього іншого ".
Положення
в постачанні похідних ратей мало змінилося навіть наприкінці XVI ст. Слідом за своїми
попередниками проблемою постачання російської армії зацікавився Д. Флетчер.
Його записки містять інформацію, істотно доповнює відомості Герберштейна.
"Що стосується до їстівних припасів, - писав Флетчер, - то цар не дає
ніякого продовольства ні начальників, ні нижнім чинам, і нічого нікому не
відпускає, крім як іноді деякої кількості хліба, і то на їхні ж гроші.
Кожен зобов'язаний мати з собою провіанту на чотири місяці і в разі нестачі
може наказати, щоб додаткові припаси були йому привезені в табір від того,
хто його обробляє землю, чи з іншого місця. У похід вони,
звичайно, беруть сушений хліб (званий сухарями) і трохи борошна, яку
заважають з водою і таким чином роблять невеликий шматок тіста, що називають
толокном і їдять сире замість хліба. З м'ясного вони вживають в їжу шинку,
або інше сушене м'ясо, або рибу, приготовані на манер голландський ".
Грошове
платню отримували лише дворяни і діти боярські, що служили полкову службу.
Дрібномаєтні дворяни (оклад в 20 чвертей) зараховувалися до
"міську" (облогову службу), виконуються в пішому строю, і
грошового платні не отримували. Флетчер іменує полкових поміщиків "окладних"
або "царськими" охоронцями і пише, що "ці 15 000
вершників поділяються на три розряди або ступеня, відмінні одна від одної як
за значенням, так і платні. Перший розряд складають так звані дворяни
великі, або полк головних окладних, з яких одні отримують сто, інші
вісімдесят карбованців на рік, і не один менше сімдесяти. Другий тип складають
середньо дворяни, або друге за кількістю їх окладу. Дворянам цього розряду
сплачується за шістдесяти або п'ятдесяти рублів на рік, і нікому менше сорока.
До третього або нижчого розряду належать діти боярські, найостанніші по
окладу. З них ті, яким дається невелику платню, отримують тридцять карбованців на
рік, а інші тільки двадцять п'ять чи двадцять, але ніхто менше дванадцяти.
Половина платні видається ним у Москві, іншу ж отримують вони в поле від
головного воєначальника, якщо бувають у поході і беруть участь у військових діях.
Сума всього, що видається їм, річного платні, коли воно сплачується їм
цілком, тягнеться до 55 000 рублів ".
Забезпечення
служби воїнів Государева полку і городових полків сильно різнилася. Якщо
середній розмір володінь служилого людини, записаного в Боярську книгу, був
дорівнює 324 чвертей землі, то діти боярські, що числилися в Каширської десятне,
мали в середньому лише 165 чвертей землі. Грошовий оклад також різнився. У
Государевому полку мінімальний оклад припадав на 25 статтю і становив 6 руб.,
тоді як служилі люди 11 статті отримували по 50 руб. (даних про платні
воїнів інших статей не збереглося). В городових полках грошове жалування
виплачувалася в межах від 4 до 14 руб.
Після
Смутного часу початку XVII ст. система самозабезпечення ратної служби поміщиків
за рахунок селянських платежів виявилася зруйнованою. Більшість з них вже не
могло "піднятись" на государеву службу без грошового платні з
державної скарбниці. При цьому різниця у забезпеченні служби людей
"московського чину" і городових дітей боярських збереглася і в XVII
в .. За розпису 1616 бояри і окольничі отримували грошового платні від 700
руб. (боярин кн. Ф. Ю. Мстиславській) до 300 руб. (боярин П. П. Головін).
Помісний оклад у бояр, як правило, становив 1000 чвертей землі. З
придворних чинів найбільший грошовий оклад - 300 руб. -отримував кравчий М.М.
Салтиков, найменший - 150 руб. - Постільничий К.І. Міхалков. Цікаво, що
думний дворянин Кузьма Мінін отримував з скарбниці 200 руб. платні (помісним
окладом він був не верстаю), тоді як інший думний дворянин Г.Г. Пушкін був
наданий окладом всього в 120 руб. Стольники отримували від 200 до 90 руб.,
стряпчі з сукнею від 65 до 15 руб., московські дворяни від 210 до 10 руб. --
таким окладом був наділений Р.А. Вельямінов (його помісний оклад склав 400
чвертей землі). Мешканці отримували грошового платні за 10 руб., Помісного
400-300 чвертей, городові діти боярські - 10 руб. і 300-50 чвертей землі,
новокрещени і татари - 8 руб. і 300-40 чвертей землі, помісні (верстався)
козаки - 3 руб. 20-12 чвертей землі.
В
воєнний час грошові виплати служилим людя збільшувалися. У грудні 1633
боярину С.В. Головіну і дяка М. Поздеева був даний царський наказ про роздача
грошового жалування військовим людям. Згідно з цим документом всі вони були
розділені на 3 статті, які отримали:
1-а
( "велика") стаття - 25 руб.
2-а
( "середня") стаття - 20 руб.3-а ( "менша") стаття - 15
руб.Поместним отаманам і козакам Замосковних міст і Белозерцев належало
роздати по 20 руб.За виявити на службі відмінності, за рани, "полонне
терпенье "помісне і грошову платню могло бути збільшена. В одному з
що дійшли до наших днів офіційному документі збереглася приблизний розрахунок
додаткового окладу, "надавав" дворянам і дітям боярським за
убитих ними під час Смоленської війни 1632-1634 рр.. "литовських людей".
Укладачі цього указу визначили: воїну, "на якому написано в
послужному списку побитих 10 чоловік або болше, тим всім додачі по 50 чоти,
грошей за сім мужиків за вбитих по рублю, а на яких убитих сім чоловіків, і
тим сім рубльов, помісної додачі 50 чоти, а буде на якому написаний один,
помісної додачі немає, додати один рубль за один мужик ".* * *
Грошове
платню, призначене для виплати стрільцям при установі їх загонів в 1550
р., становила 4 руб. на рік, тобто явно співвідносилося з мінімальним грошовим
окладом службових людей "по отечеству". Городові стрільці отримували
менше московських - по 2 руб. на рік.
Ще
менша сума виплачувалася служилим людям "Пушкарский чину". У XVI
в. московські гармаші, затінщікі, коміри і ковалі отримували по 2 руб. з
гривню на рік (як городові стрільці), за осьміне борошна, по половині пуди солі
на місяць і сукна на 2 рублі на рік. Городові гармаші задовольнялися платнею
в 1 рубль. Крім грошей їм видавалося 2 пуди солі, 12 "коробів" жита і
12 "коробів" вівса на рік.
В
Наприкінці XVI - початку XVII ст. стрілецьке платню було збільшено. Московські
рядові стрільці стали одержувати по 5 руб., десятники - по 6 руб. і
п'ятидесятники - по 7 руб. Хлібного платні вони отримували відповідно 7? ,
8 3/8 і 9 чвертей жита і стільки ж овса.В містах рядові стрільці стали
одержувати по 3 руб. на рік, десятники - по 3 руб. 25 коп., П'ятидесятники - по 3
руб. 50 коп., Сотники - за 10 руб. Однак не завжди грошове і хлібне
платня виплачувалася сповна, що викликало нескінченний потік скарг служилих
людей. У 1592/1593 рр.. при формуванні гарнізону Єльця, новопріборним
стрільцям і козакам було "сказано" платню по 3 руб. грошима, 6
чвертей (36 пудів; 576 кг.) жита і 6 чвертей (36 пудів; 576 кг.) вівса
людині. Насправді в перший рік служби єлецький стрільці та козаки
отримали грошима не більше полтиники, а хлібом за 2 чверті (12 пудів; 192 кг.)
жита і по 2 чверті вівса, а на "сто перший рік" (1592/1593) їм було
дано лише по чверті жита і по чверті вівса. У середині XVII ст. в Кольському
острозі грошовий оклад рядового стрільця становив 3 руб. 50 коп., Десятника --
3 руб. 75 коп., П'ятдесятника - 4 руб., Сотника - 12 руб., Голови -25 руб.
Крім того стрільці отримували 2 чверті жита, 4 чверті вівса і 1 чверть
ячменю щорічно. Численні чолобитні здобули дію, і в березні 1593
з другим єлецький воєводою І.М. М'ясним в місто надіслали платню, після
роздачі якого скарги припинилися. Збільшилася платню людей Пушкарский
чину. У середині і другій половині XVII ст. вони отримували від 2 до 4,5 руб.
щорічно. У Калуському острозі грошовий оклад гармашів прирівняли до стрілецькому,
складало 3 руб. 50 коп., Проте хлібної платні вони отримували вдвічі
більше стрільців. При утворенні нових гарнізонів на південному кордоні гроші на
"селітьбу" і платню гармаші отримували однаково зі стрільцями. У
I637 р. під час набору на службу в нові фортеці Усерд і Яблунів стрільців, кінних
козаків і гармашів, їм видали на рік по 5 руб. кожному, хлібної платні
гармаші і стрільці отримали по 2 чверті жита (12 пудів; 192 кг.) і 3 чверті
вівса (18 пудів; 288 кг.). Найбільш високооплачуваними з приладових людей
були козаки, що несуть кінну службу. У тому ж 1637 У ревності і Яблонові
вони отримали на "селітьбу" і государева грошового платні - по 8
руб. на рік, а хлібної платні - 3 чверті жита (18 пудів; 288 кг.) і 5
чвертей вівса (30 пудів; 480 кг.). У 30-х рр.. в Усть-Чернавський острозі
новопріборним козакам видавалося 2 руб. "на селітьбу", 3 руб.
платні, а також 4 чверті жита, 3 чверті вівса, 1 пуд солі, а також
казенне зброю і боєприпаси. У 1651 р. в Болховом ратним людям, що несуть кінну
службу (драгунам і козакам) було видано по 5 руб., що несе пішу службу (
стрільцям, гармашам і коміром) - по 3 руб.
Іноді
стрільцям і козакам видавалися додаткові гроші "понад окладів",
як правило напередодні виступу їх у похід. Подібний випадок стався в 1611
р. в Курмиш, де стрільцям видали, крім "сповна" виплачених
окладів, "по полтині людині, а козаком по гривні, тому що
кінні ".
Платня
"приладовим людям" видавалося двічі на рік, як правило, 25 вересня і
25 березня. Стрільцям, що надходили на службу на "земському платні" у
роки Смутного часу, зміст видавалося в одному випадку - 28 грудня та 28
червня, в іншому - 20 вересня і 20 березня. Два рази на рік отримували свою плату
стрільці, що перебували на службі у Соловецького монастиря. У XVII ст. соловецьким
ратником виплачували грошима 3 руб., і видавали на кожного по 3 чверті жита і
вівса хлібної платні, на суму 80 коп., у цінах того часу. Прибирає на
службу в Смутні часи стрільцям, виплачували платню земські старости. У той
час воно було збільшено, хоча різнилася в кожному конкретному випадку. Так, В.А.
Ослопов мав отримувати грошового платні 4 руб. 10 алтин і хлібного - 6
чвертей вівса; О.І. Москвітін - 4 руб. 8 алтин 2 гроші, 6 чвертей жита і 6
чвертей вівса; І. Іванов - 4 руб. "грошей з чвертю", 6 чвертей
жита і 6 чвертей вівса.
Служба
в заснованих в першій половині XVII ст. полицях "нового ладу"
оплачувалася незрівнянно вище служби стрільців, полкових і городових козаків,
гармашів і затінщіков. Найбільше грошову платню, що доходило до 30
рублів, отримували рейтари і списоносцями - найбільш привілейовані воїни
рійтарські шквадронов. Воно зменшувалася лише для тих, хто записався в Рейтарську
службу службових людей "по отечеству", які продовжували володіти
маєтками, як правило, на 10-35 коп. за кожний що був у них селянський
двір.
Платня
початкових людей які засновані в 30-х рр.. XVII ст полків солдатського, Рейтарській та
драгунського ладу спочатку було дуже значним, але потім, після
закінчення Смоленської війни піддалося скорочення. Розміри цього секвестру
дозволяє встановити "Пам'ять з іноземних Наказу в Новгородську чверть
з розписом платні початковим людям і урядовцям солдатських полків "
1649
Реальні
виплати дещо відрізнялися від окладів, хоча уряд намагався дотримуватися
встановлену норму. У середині XVII ст. розмір місячного кормового платні
початкових людей полків "нового ладу" становив: у генералів - 90-100
руб., в полковників - 25-50 руб., у підполковників - 15-18 руб., у майорів --
14-16 руб., У ротмістрів - 13 руб., У капітанів - 9-11 руб., У поручиків і
полкових квартирмейстерів - 5-8 руб., у прапорщиків - 4-7 руб. Оклади початкових
людей полків Рейтарського ладу були вище окладів військовослужбовців полків
солдатського ладу; драгунські оклади дорівнювали відповідно солдатським
окладів. У офіцерів, поверстанних помісним окладом, як і у рейтарів-дворян,
вичитали з грошового окладу суми, що відповідають кількості колишніх за ними
селянських дворів. Зазвичай збавляти по 10-35 коп. за кожен двір, у
залежно від військового звання і окладу.
Рядові
солдати і драгуни отримували набагато менше початкових людей, але в 2 - 2,5 рази
більше стрільців і гармашів. Так, у 1638 р., під час великого засічних
будівництва на південних кордонах, при наборі в Тулі в солдатську і драгунський
службу "всяких охочих людей, які не в службі і не на тяглі", ім
було визначено внесок у 8 грошей за день (старим солдатам, що був на службі
під Смоленськом і Можайськом під час російсько-польської війни 1632-1634 рр..) і в 7
грошей ( "які наперед цього в салдатцкой і в драгунською службі не
були "). Під час Донського походу 1648/1649 рр.. А. Т. Лазарева, підпорядковані
йому солдати отримували по 50 коп. на місяць і 1 руб. на рік "на сукню".
З
метою забезпечення безперебійного постачання несучих похідну службу солдатів,
рейтарів, драгунів і стрільців продовольством, уряд змушений був
збирати з усіх без винятку категорій населення "служилі хлібні
запаси "(жито, борошно, сухарі, толокно, крупи і т.п.), що доставлялися в
порубіжні міста. Від цієї подати звільнялися лише жителі "найдальших
місць ", які виплачували її вартість грошима. М'ясо, сіль і вино
доставлялися у війська з Москви з царського двору.
Навчання ратних людей
В
XV-XVI ст. рівень і якість підготовки воїнів помісного ополчення
уряд майже не хвилювало. Судячи з результатів походів і битв того
часу, він цілком відповідали пропонованим до них вимогам. Уміння
володіти зброєю, ази стройової підготовки і знання загальновійськових сигналів
засвоювалася дворянським доросли ще до зарахування на службу, без чого вони не
могли бути поверстаннимі государевим помісним та грошовою платнею. У
подальших походах і боях ці знання закріплювалися практичним досвідом. У
результаті сувора похідна школа перетворювала російських поміщиків в загартованих
воїнів, здатних постояти за себе в сутичці з ворогом. Документи того часу
свідчать про багатьох випадках відважного поведінки службових людей,
демонстрували хорошу вишкіл і вміння володіти зброєю. Так, у 1633 р.
рязанець Михайло Іванов з гордістю повідомляв, що він в бою "багатьох татар
побив і перераніл, та двох людей взяв живих своїми руками, і великій полон
отгроміл ", при цьому під ним" застрелили з лука коня наповал ".
Героїчна поведінка ратників заохочувався. У цьому, наприклад, випадку рязанський
сотенний голова М. Іванов був нагороджений надбавкою 50 чвертей землі до його 150 чвертям
помісного платні і 2 руб. грошового платні до наявних у нього 6 руб.
Більше того, за командування сотнею, йому було надано 5 руб.
"головнаго" платні., "так мовно два рублі, та сукно
добре ". Певні труднощі в бойовій підготовці могла викликати лише
необхідність використання вогнепальної зброї, достат?? чно складного в
зверненні, проте поява пістолетів і карабінів з колесцовимі, а потім і
ударно-кремнієвими замками полегшили це завдання. Втім, навіть у першій
половині XVI ст. іноземні спостерігачі відзначали, що московські ратники з
великим мистецтвом виробляють і витримують нападу, діють вогнепальною
зброєю, і розставляють дивовижної величини строї ". У XVII ст.
уряд став вимагати від службових людей "по отечеству"
обов'язкового озброєння вогнепальною зброєю. Втім, і самі дворяни були не
геть придбати пищали, карабіни і пістолети ", особливо якщо це
здійснювалося за казенний рахунок.
Складніше
справа "ратного научения" йшла зі стрільцями, городовими козаками і
людьми "Пушкарский чину". При зарахуванні на службу вони вже мали
необхідні військові знання. Однак специфіка їх служби вимагала постійної
готовності та вправи у стрільбі. Влада намагалися контролювати рівень
бойової підготовки стрільців і гармашів, влаштовуючи регулярні огляди, участь у
яких вимагало багатоденних напружених занять всіх що беруть участь в них
воїнів. Звертаючись до начальників, уряд вимагав постійної перевірки
рівня боєготовності частин стрілецьких і козаків. Так, у наказі новим путивльським
воєводам стольнику Б.М. Нагому і П.Н. Бунакова зазначалося, що воєводи повинні
стежити, щоб "піші б стрелци і козаки були всі з піщалмі і
стріляти б стрелци і козаки були вдатні (виділено нами. - В.В.) ".
Виконати дані вказівки було неможливо без систематичного навчання
приладових людей стрільби і стройовим дій.
Збереглося
детально опис артилерійського та стрілецького оглядів, які проводилися в
околицях Москви в роки правління царя Івана Васильовича. Зроблено воно було
англійським купцем і дипломатом Е. Дженкінсоном, хто спостерігав вчення стрільців і
артилеристів під час його перебування в нашій країні в 1557 р.
Обидва
огляду проводилися 12 грудня ( "в саму глуху зимову пору") за
межами Москви, де для артилерійського випробування заздалегідь виготовили два
величезних зрубу, товщиною в 30 футів (близько 10 м), повністю засипаних землею.
Перед зрубами встановили білі мішені, що полегшували гармашам наведення гармат на
мета. У стороні на піднесеному місці обладнали наглядову позицію, звідки
за стрільбами міг спостерігати цар і його оточення.
На
огляд доставили всі, хто був в Москві гармати і пищали, встановлені в один
ряд у відповідність з розмірами, починаючи з малокаліберних і кінчаючи
"великими" знаряддями, що стріляють ядрами вагою в пуд і більше. Перед
початком огляду був даний залп "грецьким вогнем" (за припущенням Н.Є.
Бранденбурга, - запальними снарядами), а потім почали по черзі
обстрілювати зруби, починаючи з невеликих гармат і закінчуючи великими гарматами. Було
зроблено три черги і до кінця останньої обидві цілі виявилися повністю
знищеними.
Виявлені
Н.Є. Бранденбургом свідчення дозволяють стверджувати, що артилерійські
огляди проводилися аж до 1673 р.
Стрілецький
огляд відбувся безпосередньо перед артилерійськими стрільбами. У ньому
брало участь 5000 стрільців, мабуть, весь московський стрілецький гарнізон. До
жаль тільки зараз можна уточнити неточно процитований Н.Є.
Бранденбургом текст. З легкої руки цього дослідника в нашій науці
утвердилася думка, що в огляді 12 грудня 1557 брало участь всього 500
стрільців. В оригіналі ж записано, що перед прибуттям царя на полі колоною
по 5 чоловік в ряду прийшли 5000 "аркебузіров", кожен з пищаллю на
лівому плечі і гнотом в правій руці. Цього разу мішенню служила стіна,
складена з крижаних брил, завтовшки в 2 фути (близько 60 см). Довжина валу становила
? англійської милі (близько 400 м.), а висота 6 футів (близько 1,8 м.). Огнєвий кордон
був влаштований на відстані 60 ярдів (54 м.) від мішені. Тут і знаходилися
стрільці, за командою царя відкрили вогонь. Вони продовжували обстрілювати крижаний
вал до тих пір, поки він не був повністю зруйнований стрілецькими кулями.
Відомості
Дженкінсона підтверджує і Ф. Тьєполо, що відзначив факт навчання російських воїнів
в мирний час іноземними солдатами. За їх допомогою "московити по
свят навчаються аркебузи по німецьким правилам і, ставши вже досить досвідчені,
день за днем удосконалюються в безлічі ".
вишкіл
службових людей "по приладу" перевірялася не тільки в ході
показових стрільб, а й на театрі військових дій. Звичайними вважалися
посилки стрільців з Москви і північних міст на південний кордон, де вони
посилювали гарнізони порубіжних фортець і засічних острожков. Тільки в 1639 р.
в Тулі, Одоеве, Веневе, Кропивна і Переяславі Рязанському знаходилося 3479
стрільців з Москви, Опочка, Старої Руси, Пскова, Острови, Порхова, Ізборських,
Гдов, заволочить і Ладоги. У ході тривалих "відряджень" служилі
люди "по приладу" вдосконалювали військовий професіоналізм, вчилися
діяти в бойовій обстановці.
З
перших днів появи в Росії полків "нового ладу" військовослужбовці
цих частин осягали ази європейської військової науки під наглядом найнятих на
російську службу іноземних офіцерів-інструкторів. Вони давали письмове
зобов'язання вчити російських людей "з раденіем всякому ратному справі, чого
сам вмію і скільки можу навчити, без будь-які хитрощі і оплошкі ". У другій
третини XVII ст. великими центрами навчання солдатів і драгунів були не тільки
Москва, але також Заонежье і Сєвськ. У Заонежскіе погости направили "для
драгунського і салдатцкого ученья "2 полковників, 2 підполковників, 4
майорів, 28 капітанів, 17 поручників, 2 полкових квартирмейстерів, 18
прапорщиків, 3 полкових обозники, 1 полкового лікаря, 2 писарів, 31 сержанта,
10 барабанщиків і 1 трубача. Тоді ж у Сєвськ для "драгунського
навчання "прибуло 62 іноземних інструктора різних чинів.
Навчання
набраних в полки "нового ладу" солдат, рейтарів і драгунів полегшувалося
тим, що в першу чергу в них набиралися представники служилого стани:
іноземці, збіднілі дворяни і діти боярські, козаки, жителі прикордонних
повітів, багатьом з яких ратну справа була "за звичай".
В
30-х рр.. XVII солдатського строю стали навчати стрільців. Як правило,
дослідники цитують виявлені С.К. Богоявленським у стовпцях Володимирського
столу Розряду документи 1639 про перші спроби введення ратного навчання
"приладових людей". У них згадується про розпорядження влади
які перебували в Тулі московським стрільцям пройти навчання у полковника А.
Крафтера, який повинен був "вчити солдатського строю" особовий склад
стрілецьких наказів А. Полтева і М. Баскакова. Особливий інтерес істориків викликали
скарги стрільців, які намагалися домогтися скасування цього рішення посиланнями на те, що
"вони де споконвіку вічно в солдатському ладі не бували і їм де будучи
в солдатському ладі вкрай загинути і промислів своїх відбути ". Протести
стрільців змушують дослідників вважати те, що сталося унікальним випадком,
хоча і підтвердженим потім твердим рішенням уряду. Непоміченими
залишаються інші факти навчання стрільців військової справи. Тим часом, за рік до
описуваних подій служилий іноземець "потішники Івашко Ерміс" бив
чолом государю, повідомляючи про необхідність виділення йому помічників. Зокрема
він писав: вчу я нині твоїх государевих трубників з палацу 20 чоловік, та з
Іноземского наказом 19 осіб; та я ж по твоєму государеву з указом, вчу ратному
будові Іванова наказом Головленкова 600 чоловік стрільців (виділено мною --
В.В.), і в того всього ученья живу я один, і тільки мені у тієї справи, у трубнічья
і у стрілецької ученья, бути не вміти і не встигнути, і російська мова мені не весь
сповна заобичен ". Завершуючи чолобитну, Ерміс просив московське начальство
виділити йому на допомогу "іноземців останньої статті сержантів Джан Міхеля
Іда Павла Афанасьєва, яким всі його учення й російська мова весь за
звичай ". Надзвичайно важливим є інший факт: через 4 роки, в
червні 1642 на полях під селом Покровським, той же "немчин Іван
Ерміс "навчав московських сотників і стрільців" Іванова наказом Головленкова ".
У наявності усталена система навчання військовій справі і послідовність
проведення її в життя.
Поступово
стрілецька і солдатська служба в плані навчання, організації та озброєння
уніфіковані, і в другій половині XVII ст. іноземні спостерігачі вже не
бачили принципових відмінностей між старою і новою піхотою, відзначаючи лише її
схожість з турецькими яничарами. За повідомленням Я. Рейтенфельса, у справі військової
підготовки російські драгуни, "будучи навчені німцями, а може
бути і внаслідок довголітнього вправи, так удосконалилися, що
здається, перевершили самих себе ".
Для
навчання ратному справі військовослужбовців полків "нового ладу" дуже
скоро знадобилися не лише інструктори, знання та досвід яких сильно
різнилися, але і друковані керівництва. У 1647 р. в Москві російською мовою
накладом у 1200 примірників було надруковано велике твір данця І.Я.
Вальгаузена "Військове мистецтво піхоти" ( "Kriegskunst zu
Fuss "), в перекладі що отримало назву" Навчання й хитрість ратного
будови піхотних людей ".
Настанови
Вальгаузена мали в основі правила передової на той час нідерландської військової
школи, вершиною якої була новаторська практика Моріса Оранського. Автор
детально роз'яснював принципи навчання солдатів у ротного і полковому строю (правила
побудови і перебудови рядів і шеренг, прийоми володіння мушкетом і списом,
ведення вогню), давав рекомендації щодо організації вартової служби, пояснював
основні вимоги до "похідному будовою" і пристрою тимчасового
табору, основні способи підтримання дисципліни і порядку в армії тощо Особливе
увага зверталася на отримання достовірної інформації про супротивника і
необхідність активних дій у воєнний час. "Високим урядовцям, --
повідомлялося в книзі, - треба смечаті, яка недруга вони перед собою мають, і
скільки у нього кінних і піхотних людей, і склоку ратних запасів у себе мають, і
як їх рейтари і піхота озброєні і вбрані. А коли вони проти ворога в поле
стоять, і їм вдень і нощію вимишляті і іскаті як і чим би їм недругові збиток і
помешку учинити, і як би прихід запасів отрезаті, як травити і приступати і
як з поряд в полки його СТРЕЛЯТИ, і інше. А на польових боях і на стравках
треба їм завжди старанно і кріпосне недруга у зорі і очех своїх держати і
мати, і недругово ополчення раззнаваті. А проти того і своє ополчення
понадобно набагато урядіті ".
Русское
видання праці Вальгаузена містило 32 малюнка, зображення з 67 фігур,
служили наочним посібником для пояснення найбільш важливих положень
керівництва, у тому числі 143 запропонованих еволюцій з мушкетом.
В
передмові до "Навчання" зазначалося, що готується випуск нових посібників
і повідомлялося, яким розділам військової науки вони будуть присвячені. У другу книгу
(тому) передбачалося включити повчання "про ратному будові кінних
людей ", третя книга повинна була містити керівництва про" ратної
мудрості учити ополчення "(війська), четверта - присвячувалася виробленні
правил (науці) взаємодії ратних людей, ополчення, гарматного наряду і
укріплень; у п'ятій книзі планувалося надрукувати посібник, "як набагато
воевати ", у шостій книзі - повідомлення про" військовому чину як і кожному
личить научения бити "; сьома книга відводилася для розбору корабельної
ратної НаУКМА, в останній, восьмий книзі повинні були міститися "всякі
розмови і необхідний питання, які в багатьох ратних справах бували й ще й
надалі прилучитися можуть добре щороку і прохолодно прочитати ".
Намічений
видавничий план не був здійснений, і публікація "Навчання"
обірвалася на першому томі. Але навіть ця частина праці Вальгаузена, представляє
собою солідний фоліант, що складається з восьми частин і заслуговує пильної
вивчення.
Є
точні відомості, що "Навчання" використовувалося при навчанні солдатів.
Коли в грудні 1661 цар Олексій Михайлович призначив М. Кровкова
полковником солдатського виборного полку, боярин С.Л. Стрєшнєв передав йому прапор
полку та книгу "ратного ополчення, чому йому розумівся на строіті пішої
солдатської лад ".
Цей
факт свідчить про те, що "Навчання й хитрість ратного будови
піхотних людей "було офіційним документом, яким керувалися
старші військові начальники. Таким чином, "Навчання" знайшло
практичне застосування при формуванні та навчанні російських солдатських полків.
Про
існування в Росії друкованих посібників для навчання кінноти нового ладу
відомостей немає. Задуманий у 1650 р. переклад з голландської мови правила
навчання "Рейтарській строю" не був здійснений. У зв'язку з цим П.П.
Єпіфанов висловив цікаве припущення про використання офіцерами при
навчанні рейтарів рукописних правил. Немає підстави для сумніву в тому, що вони
проходили військове навчання, про це збереглося вказівку Котошіхіна, але
документальних підтверджень вживання інструкторами ( "регіментарями)
будь-яких настанов немає.
Пильна
увага приділялася в Москві розробці теоретічекіх підстав артилерійського
справи. Ще у 1606 р. М. Юр'єв та І. Фомін перевели на російську мову
відповідні розділи трактату Л. Фронспергера "Військова книга",
виданого у Франкфурті-на-Майні в середині XVI ст. Пізніше переклад був перероблений
і доповнений піддячим Посольського наказу О. Михайловим (Радишевського),
приступити до створення свого повчання в 1607 р. і завершив його лише
в 1621 р. Ряд застережень автора, дозволяє стверджувати, що при роботі над книгою
він використовував власні спостереження і російський військовий досвід.
"Статут"
містить докладні відомості про організацію війська, вживанні артилерії,
основних типах знарядь, їх характеристики, прийоми ведення бойових дій.
Твір О. Михайлова було добре відомо військовим фахівцям свого
часу. На це звернув увагу М.М. Обручов, що відзначив, що дійшли до нас
рукописні списки "не мають початкового листа і носять заголовок
"Військова книга про військову стрільби і вогняних хитрощі по геметрійскому
прямому звичаєм і проразумленію; сиріч по землемірному справі пріраженного
подвигу великою силою, вгору далеко і близько направляемо буває стріляниною і
киданням ".
В
джерелах збереглися приписи про навчання солдат "часто",
щодня або, як у випадку з поселеннями солдатами, не рідше одного-двох разів на
тиждень. У полках, які розміщувалися в Москві, солдат учили два рази на день, а
іноді й щодня. Судячи з дійшли до наших днів свідчень про
використовувалися методи навчання нового ладу, вони були дуже суворими,
передбачаючи жорстоке дисциплінарне покарання (як правило, фізична) за
будь-яку провину або непокору початковим людям.
В
середині XVII ст. дії вогнепальної зброї в прямому зіткненні
надавалося велике, якщо не вирішальне, значення, солдатів, рейтарів і стрільців
вчили стріляти з "стройства", з відстані не більше 20 сажнів від
атакуючого противника. У зв'язку з цим навчання піщальніков, стрільців, козаків,
солдатів, рейтарів і драгунів навичкам міткою стрільби влади намагалися зробити
регулярним і систематичним. Від воїнів було потрібно знання особливостей особистого
зброї та вміння його застосовувати в бойовій обстановці.
***
В
XVI-XVII ст. загальне керівництво збройними силами здійснював Розрядний
наказ, куди сходилися всі нитки управління військами. У першій половині XVI ст.
Розряд перетворюється на самостійне відомство зі своїм штатом співробітників --
розрядними дяками і Подьячий. Наказ відав усім колом питань, що відносяться
до організації оборони країни, і керував підготовкою військових операцій. Він
розподіляв службових людей по отечеству - дворян і дітей боярських на службу за
військовому, цивільного і палацового відомствам, вів списки всіх дворян за
повітовим містам, так звані "десятні". У своїй діяльності
Розряд взаємодіяв з іншими наказами, що відав військовими справами:
Пушкарский, Стрілецька, Помісним, броня, Іноземскім, збройних, Конюшенного,
Рейтарська, стовбурні, козаче, панський, Збору ратних людей і іншими, у тому
числі четвертної наказами. Під час військових дій польовими військами
управляли великі та полкові воєводи, а також підлягали їм голови --
сотенні, стрілецькі, і Пушкарский, козацькі отамани і осавули. Для ведення
документації в армію призначалися дяки "з розрядом", які разом
зі своїми помічниками становили штаб війська, що отримав в середині XVI ст.
назву "розрядного намету".
Комплектування
збройних сил здійснювалося у вигляді верстання і приладу службових людей. У
першому випадку відбувалося поповнення помісного війська. У необхідмому випадку в
повітах проводився огляд служилих і неслужілих новиков, перевірялася їх
озброєння, кількість наведених з собою бойових холопів, збиралася
інформація про походження та майновий стан. Після цього кожному
дворянина чи сина боярського призначалося певний помісне і грошове
платню. У другому випадку на військову службу набиралися стрільці, козаки і
гармаші. Замість помісного окладу, що вважав служилим людям "по
отечеству ", приладові воїни отримували грошове або інше платню. У
воєнний час проводився збір посошних і даточних людей, в особливих випадках --
земських ополчень. У XVII ст. у складі російської армії з'являються полиці
"нового ладу", проте на відміну від європейських країн,
комплектувалися вони не за рахунок найму професійних солдатів і рейтарів, а шляхом
добровільного набору беспоместних дітей боярських і інших служилих і вільних
людей. Пізніше піхотні частини стали формуватися за рахунок примусового
зарахування на службу даточних людей, по суті своїй що були рекрутськими
наборами. Відмова від використання у військовій справі іноземних найманців пов'язаний не
тільки з невдалим досвідом Смоленської війни, а й зі складним фінансовим
становищем Російської держави. Уряд вважали за краще наймати на службу
не рядових, а військових фахівців високого рангу. Вербівка солдатів з числа
власного населення була ускладнена які відбувалися закріпаченням тяглого
населення.
В
Протягом розглянутого періоду змінилося озброєння російського війська.
Починається епоха бурхливого розвитку ручної вогнепальної зброї та ствольної
артилерії. З кінця XVI навіть дворянська кіннота стала озброюватися пищалями,
карабінами і пістолетами. Використання ратними людьми нових зразків
озброєння, тактичних прийомів, запозичених з європейської військової науки,
змусило московське командування приступити до систематичного навчання ратних
людей, особливо активно відносно гармашів, військовослужбовців полків
солдатського, драгунського і Рейтарського ладу і стрільців. У першій половині
XVII ст. в Росії з'являються перші військово-теоретичні праці - "Статут ратних,
гарматних і інших справ, що стосуються до військової науки "(упорядник О.
Михайлов) і "Навчання й хитрість ратного будови піхотних людей"
(переклад твори І. Я. Вальгаузена "Kriegskunst zu Fuss"). Вони не
тільки акумулювали военнин досягнення європейців, але використовували (О.
Михайлов) вітчизняний бойовий досвід.
Список літератури
Для
підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.portal-slovo.ru/
