Іспанське лицарство ( «Пісня про Сіде »).

Майже вісім століть іспанської історії пов'язано з реконкістою - героїчною боротьбою християнських народів Іспанії за відвоювання захоплених арабами земель. У цей період, спочатку виникнувши в горах північній Іспанії, куди не докотилася хвиля арабської навали, Загартувавшись в невпинних війнах з маврами, склалися і зміцніли християнські''держави Реконкісти''. Не дивно, що багато рис економіки, культури та соціально-економічного устрою цих держав формувалися під впливом необхідності протистояння грізного мусульманським сусідові, зазнавши в той же час сильне арабський вплив. Очевидно, що два фактори були найголовнішими серед усіх суттєвих обставин формування соціальної структури і політичної організації християнських держав Іспанії та визначили своєрідності''іспанського феодалізму''.

У даній роботі розглядається лише один з аспектів цієї складної історичної проблеми -- організація і внутрішня структура іспанського лицарства, пануючого класу середньовічної Іспанії. Проведення такого дослідження вимагає аналізу правового положення лицарства в чотирьох головних''ключах'': внутрішня структура лицарства, особливості васалітету, відносини лицарства і королівської влади, сімейно-класова структура лицарства, - які розкривають всі особливості соціально-правового положення цього суспільного прошарку. При цьому більш точно визначити справжня вага тих чи інших правових норм, які визначали положення лицарів, допомагає вивчення їх морально-правових поглядів.

Дослідження проводиться стосовно до кінця Х1 століття, переломного в історії Реконкісти: у Х1 столітті християнські держави перейшли в рішучий наступ на ослаблений внутрішніми смутами мусульманський південь Піренейського півострова. До цього часу склався і знайшов''риси стійкості''(В. К. Піскорський) соціально-політичний устрій Кастильського королівства, головна роль якого в Реконкіста утвердилася Також в цей період.

Отже, завданням даної роботи є дослідження соціально-правового положення, структури кастильського лицарства і його морально-правових поглядів, а її метою -- виявлення особливостей організації цього соціального шару.

Характеристика джерела.

джерельної основою даної роботи є''Пісня про мого Сіда''. Сам вибір епічного твори як джерела для вивчення соціально-правового положення суспільної верстви може здатися дивним. Дійсно,''Пісня про Сіде'' НЕ звід законів, і розраховувати на те, що в ній міститися чітко зафіксовані правові норми і точні юридичні формулювання, не приходиться. Але справа в тому, що в подібного роду джерелах можна почерпнути масу відомостей про такі сторони історії права, які знаходять відображення далеко не у всіх власне правових джерелах.

Незалежно від того, чи було право записаним або усним, літературний твір фіксує його не як поєднання абстрактних, відірваних від реального життя юридичних понять і положень, подібно до збірників законів, а як певну сукупність звичаїв, що визначали поведінку людей у повсякденних життєвих ситуаціях, які, однак, надзвичайно психологічно достовірні, оскільки є своєрідними''зліпками''з''усередненої''дійсності. Це дозволяє дуже точно оцінити реальне значення, яке ті чи інші правові норми мали у суспільному житті людей.

Далі, специфіка будь-якого літературного твору як джерела з історії соціальних відносин і права полягає ще й у тому, що воно може виражати критичне ставлення до деяких реально діючим правовим нормам, характеризуючи їх як''несправедливі''. Очевидно, подібні оцінки відображають морально-правові погляди автора твору, а через нього - і того соціального шару, виразником ідей якого він був, бо уявлення про справедливість в розділеному на антогоніческіе класи суспільстві мають соціально обумовлений характер. Іншими словами, вивчення уявлень про справедливість, що містяться в літературному творі, дає можливість досліджувати морально-правові погляди того соціального шару, погляди якого знайшли відображення в цьому творі.

Отже, епічний твір, в принципі, містить відомості про реально, що діяли в період його створення правових нормах і, в той же час, передає морально-правові погляди того суспільної верстви, в середовищі якої вона існувала, що дозволяє використовувати його для дослідження соціально-правового положення цього шару.

''Пісня про мій Сіде''дійшла до нас у єдиному списку, зробленому в 1307 році якимось Педро Абатом. Пам'ятник до 1755 року зберігався в одному дораіцісканском монастирі біля Бургоса, де його знайшов Томас Антоніо Санчес, який в 1779 році здійснив перше видання поеми.

Зроблений Педро Абатом список вкрай несправний - частково з вини переписувача, через недбалість якого деякі вірші безсумнівно випали, інші переставлені переплутані. Крім того, рукопис дійшла до нас у неповному вигляді - не вистачає одного місця на самому початку і ще двох у середині. Для заповнення цих пропусків і відновлення правильного порядку віршів дослідники користуються текстами іспанських хроніків ХШ-Х1V століть, які дають прозовий переказ''Пісні про Сіде'', іноді настільки докладний, що в деяких місцях ще розрізняються залишки віршів.

На російську мову текст поеми був переведений видатним радянським ученим Б. І. Ярко, який всякий раз спираючись на серйозні наукові міркування, вніс ряд текстологічний поправок, переставив вірші і т. д. Звідси - відмінності в нумерації рядків поеми в його переведення та оригінальне видання Р. Менендес Підаля, що виникли з цієї причини, що Р. Менендес Підаль нумерує рядка манускрипту, а Б. І. Яскраво -- вірші поеми.

Рукопис Педро Абата - безсумнівна копія з нині втраченого оригіналу. У зв'язку з цим довгі суперечки викликало питання про походження і часу виникнення поеми. В даний час загальноприйнятою є точка зору Р. Менендес Підаля, який вважав, що ''Пісня ...'' була складена близько 1140 року в районі згадується в поемі міста Медина (сучасний Медінасем), в ту пору колишнього прикордонної фортецею Кастильського королівства. Що ж стосується проблеми походження поеми та її зв'язку з романсами (пісенним жанром середньовічної іспанської літератури), то цей питання до цих пір гаряче дискутується, будучи частиною складної і заплутаної проблеми формування епічних творів. Очевидно, стилістичне і композиційну єдність''Пісні про Сіде''вказує на те, що вона була плодом творчості одного, до того ж дуже обдарованого поета-хуглара (жанр пера), оброблене і який записав усні перекази про Сіде, що жили в народному середовищі.

Поема складається з трьох частин, яким іспанські вчені дали назви:''Вигнання Сіда'', ''Весілля дочки Сіда''і''Образа в лісі Корпес''. У першій частині розповідається про те, як Сід, несправедливо звинувачений у розкраданні данини, або же самим зібраної з мусульманських государів, за наказом короля покидає Кастилії. Ідучи у вигнання разом зі своїми відданими васалами, Сід залишає в королівстві свою дружину і двох дочок - Ельвіру і Сіль. У землях маврів він бере ряд блискучих перемог і завойовує кілька міст, у тому числі - вже в другій частині - Валенсію. Тим часом поступово відновлюються добрі відносини Сіда з Альфонсом, до якого він три рази направляв послів з багатими дарами і благаннями про дозвіл повернутися до Кастилії. Нарешті, Альфонс мириться з Сідом і відпускає його дружину і дочок у Валенсію. Зростаюча слава і багатство Сіда будять заздрість у його давніх ворогів, а двоє знатних інфантів з роду карріонскііх графів, сподіваючись на багату спадщину, просять короля посватати за них дочок Сіда. Покоряючись наказом короля, Сід неохоче погоджується на цей шлюб.

У третій частині поеми розповідається про те, як приїхали до Валенсії інфанти, отримуючи від Кампеадор багаті подарунки, у всіх небезпечних ситуаціях проявляють себе жалюгідними трусами. Не витримавши глузувань дружинників Сіда, вони вирішуються помститися йому, вимести образу на своїх дружин - його дочок. Під тим приводом, що вони хочуть показати своїм дружинам володіння в Карріоне, вони відправляються з Валенсії в Кастилії. У лісі Корпес вони б'ють своїх дружин і кидають їх на поживу диким звірів. Дивом їм вдається врятуватися. Сід вимагає у короля скликання кортесів, щоб публічно звинуватити карріонскііх інфантів в злочині і помститися їм. На засіданні кортесів король і його судді примушують інфантів повернути Сіду все, що він їм подарував, і призначають судовий поєдинок. Несподівано, на кортеси є посланці з Наварро і Арагона, які від імені своїх королів просять Сіда видати дочок заміж за спадкоємців престолів цих держав. Сід і Альфонс дають згоду на шлюб. У судовому поєдинку бійці Сіда перемагають інфантів. Поема закінчується оспівуванням Сіда, не лише захистив свою честь, але й поріднився з королями Іспанії.

Таким чином, ''Пісня про Сіде'', не дивлячись на деяке спрощення мети історичних подій і повне замовчування про деякі з них, все-таки досить точно передає реально пішли за вигнанням Сіда з Каталонії події. На глибокий історизм поеми вказували багато видатні вчені. Як цілком достовірне історичне твір поему розглядали і середньовічні хроністи, що використовували її при складанні історичних літописів. Це дозволяє вважати''Пісня про Сіде'' надійним історичним джерелом. Причому, якщо зовнішня канва подій схильна в поемі певним спотворень - результату забуття і плутанини, що відбулися в Протягом сорока-п'ятдесяти років, поки розповідь ходив з вуст в уста, - то по кількістю та якістю що містяться в''Пісні ...'' відомостей про юридичних, військових і соціальних інститутах, звичаї та права людей того часу, її можна вважати справжньою енциклопедією іспанської дійсності Х1-ХП століть. Як зазначав Р. Менендес Підаль,''Пісня про мого Сіда''є необхідною джерелом для будь-якого праці з історії Іспанії Х1 століття.

Ступінь достовірності черпає в поемі фактичних відомостей перевіряється і отримує підтвердження за допомогою власне історичних документів. Іспанська дослідник-правознавець Едуардо де Інохоса, використовуючи різноманітні юридичні джерела Х1-ХП століть, підтвердив достовірність сполучених в поемі відомостей про юридичних інститутах того часу. Отже,''Пісня про Сіде''може служити достовірним джерелом з історії феодального права Іспанії та особливостей її соціально-політичного устрою.

У той же час поема повідомляє багато відомостей про поширених серед іспанського лицарства поглядів на справедливість як на вимогу відповідності між практичною роллю окремих соціальних груп та їх громадським визнання, між працею і винагородою, злочином і покаранням.

Розглядаючи виражені в поемі уявлення про справедливість, необхідно пам'ятати, що ''Пісня про Сіде''- перш за все художній твір, автор якого мав у своєму розпорядженні цілий арсенал засобів для вираження своїх поглядів і уявлень про справедливість, до них належать прямі судження автора, характеристики дійових осіб, нарешті, композиція і сам сюжет поеми, за якими можна скласти достатньо повне уявлення про морально-правових поглядах поета. Але наскільки погляди самого поета відповідають існувала серед лицарів уявлень про справедливість? Мабуть, можна стверджувати, що погляди хуглара досить точно відповідають поглядам самих лицарів, оскільки''Пісня про Сіде''- типове твір лицарської культури, написаний цілком про лицарів і для лицарів. Один з віршів поем говорить:

1178 - Mala cuenta es, senores, aver ninguna pan ...

Навряд чи поет мав на увазі сільські низи. Однак і у вищої поема теж, мабуть, не мала б успіху: надто вже помітна неприязнь хуглара до вищої аристократії, відзначають багато дослідниками. З огляду ж на неприховану симпатію і повага автора до простого лицарства, васалам Кампеадор, включаючи тих, хто одержав особисте дворянство за військові заслуги, варто погодитися з думкою професора А. А. Смирнова, який писав, що''поет адресувався в першу чергу до демократичним низів лицарства, ущемленим вищою аристократією, а також до тих активним колам городян і заможного селянства, які у своїй патріотичної боротьби за визволення і об'єднання рідних, змикалися з названим дрібним лицарством''. Сам же автор поеми або походив з лицарських кіл, або тісно зжився з ними, створивши для них свої творіння.

Таким чином, ''Пісня про Сіде''відображає морально-правові погляди дрібного іспанського лицарства, в той же час будучи цінним джерелом з соціально-правовому ладу Іспанії Х1-ХП століть.

Історичний Сід.

Життя Родріго Діаса де Бівар лягла в основу циклу сказань про Сіде, представлений-ного Знаменитої''Пісня про мого Сіда'', поетами''Родріго'', і''Охада Самори'', цілою серією романів.

Саме прізвисько ''Сід''походить від арабського слова, що означає''пан''. Реальний, історичний Сід - прототип головного героя цих творів - належав до Кастільської вищої знаті. Після смерті короля Фернанда 1 в розгорнулася між його спадкоємцями усобиці він став на бік старшого сина померлого монарха - короля Кастилії Санчо П. Коли між Кастилією і Наваррою виникла суперечка з-за одного замку, що обидві сторони погодилися дозволити за коштами поєдинку, Родріго Діас переміг наварского лицаря і за це був прозваний Кампеадор (''лицарство'').

Після смерті Санчо П (1064) до влади прийшов вигнаний їм його рідний брат - Альфонс V1, з воцарінням якого при дворі висунулася Леонська знати. Відносини Альфонса V1 і Родріго складалися непросто, і справа закінчилася тим, що король вигнав свого васала з королівства (1081). На протязі декількох років Сід зі своєю дружиною служив поперемінно то християнським, то мусульманським володарям Іспанії, двічі мирився з АльфонсомV1, але обидва рази - ненадовго. Нарешті, в 1094 році він завоював Валенсію, підпорядкував собі ряд інших мусульманських міст і остаточно примирився з Альфонсом. У ці роки він і отримав прізвисько''Сід'', зазвичай давалися тим іспанським сеньйорам, у яких були мусульманські васали або данину.

Всі роки свого правління в Валенсії Родріго провів у безперервних війнах з маврами. Він помер у своїх володіннях в 1099г., залишивши після себе двох дочок, з яких старша -- Христина - вийшла заміж за Рамона, інфанта Наварского, а молодша - Марія - за Раймонда, графа Барселони.

Огляд літератури.

Двоїстість завдання даної роботи - дослідження соціально-правового устрою Іспанії кінця XI століття і морально-правових поглядів іспанського лицарства - є причиною того, що вся залучена література досить чітко ділиться на дві групи: узагальнюючі праці з історії середньовічної Іспанії та літературно-історичні дослідження «Пісні про мого Сіда» До числа останніх відноситься найбільш ранній з використаних наукових праць - стаття П. Грановського «Іспанський епос», що є відгук на книгу дози про історичне Сіде, в якій французький вчений, спираючись на арабські джерела, розвіяв що витає над Сідом ореол героя і «викрив» його як жадібного й кровожерного завойовника. Повністю потрапивши під вплив ідей дози і поширивши його висновки і на епічного Сіда, російський вчений констатував, що Сід «був не що інше, як сміливий, мало піклується про дотримання статутів лицарської честі »і« що здійснював подвиги з любові до чужого добра ». Зрештою Грановський приходить до висновку, що «чесність і правдолюбство не зважали на Піренейському півострові в епоху Сіда необхідним приладдям феодального воїна ». Подібних же поглядів на історичного Сіда дотримувався й інший російський учений минулого століття - В. К. Піскорський.

Такий надкритичну підхід щодо Сіда довгий час був пануючим. Кінець цьому поклали праці видатного іспанського історика і філолога Рамона Менендес Підаля. Його перу належать кілька фун?? аментальних досліджень «Пісні про мого Сіда», а також цілий ряд статей, присвячених різним аспектам вивчення цього пам'ятника іспанської літератури. Мабуть, найбільш відомий його працю про Сіде - «Іспанія Сіда », присвячений історії Іспанії другої половини XI століття.

Серед всіх історичних джерел, які використовуються автором для реконструкції політичної історії та суспільних інститутів Іспанії того часу, епічні оповіді про Сіде займають особливе місце. Сід для автора - великий національний герой, видатний учасник Реконкісти. Р. Менендес Підаль ретельно досліджує родинні й придворні зв'язку Сіда, склад його дружини, взаємини з королем і володарями мусульманських князівств. Предметом особливої уваги іспанського вченого є історичність повідомлень «Пісні про Сіда» щодо першого, невдалого шлюбу дочок Сіда, про які немає згадки в інших джерелах того часу. На його думку, в основі даних, що приводить в поемі, цілком могло лежати реальне історична подія.

Деякі статті Менендес Підаля були видані у перекладі на російську мову. Різку антіарістократіческую спрямованість поеми дослідник розглядав як вираз «демократичного кастильського духу», який символізував боротьбу народу проти привілеїв вищої знаті. Носії ідеї рівності в поемі, за думки Менендес Підаля, виступає король: саме йому головний герой довіряє свою помста за образу, завдану від карріонскііх інфантів. Покора королю, яку Сід зберігає навіть будучи вигнаним з Кастилії, втілює в собі возвеличення в поемі ідею васальної вірності, довіри і відданості монарху як главі держави.

Певну близькість поглядів Менендес Підаля виявляють статті російського вченого А, А. Смирнова, присвячені іспанському епосу. Велике значення дослідник зраджує визначення того соціального шару, у надрах якого народилися виражені в поемі ідеї. Цей соціальний шар, на його думку, - своєрідне «Демократичне лицарство», породжене особливостями соціально-політичного розвитку Іспанії епохи Реконкісти, коли лицарі вважалися всі кінні воїни, незалежно від походження. Цей шар був тісно пов'язаний з народом, виступаючи за припинення внутрішньодержавних усобиць і більш активну боротьбу з маврами, ніж і пояснюється вороже ставлення поеми до норовливої вищої аристократії -- джерела постійних смути і підкреслено шанобливе ставлення до короля, в якому народ бачив захисника від утисків знаті. Відданість Сіда королю, за думку А. А. Смирнова, символізує глибоке розуміння народом необхідності об'єднання «всіх сил нації для рішучої боротьби з маврами». Нарешті, в статті Н. Томашівського «Героїчні оповіді Франції та Іспанії, виражене в «Пісні про Сіда» презирство до вищої знаті і шанобливе ставлення до короля так само, як і в статтях А. А. Смирнова, пояснюються певної соціальної спрямованістю поеми, причому автор повністю згоден з А. А. Смирновим в тому, що «Пісня про Сіда» висловлює інтереси «демократичного лицарського стану».

Інша частина залученої літератури - узагальнюючі праці іспанських і російських істориків, різнобічно висвітлюють історію феодальної Іспанії. Важливість цих робіт, написаних на найширшої джерельної бази, в тому, що вони дозволяють систематизувати який міститься в поемі інформацію про право.

Серед сумнівів такого роду в першу чергу необхідно згадати монументальне творіння Рафаеля Альтаміра-і-Кревса «Історія Іспанії», в якій багато уваги приділяється різних юридичних питань: особливостей соціальної структури середньовічного іспанського суспільства, характеру королівської влади, звичаїв і обов'язків васалів короля, повноважень кортесів; різних форм шлюбних спілок.

Соціальне правознавчі дослідження Луїса де Вальдеавельяно «Курс історії іспанських громадських установ »детально висвітлює найрізноманітніші сторони феодального права Іспанії. Для даної роботи найбільший інтерес представляють ті голови дослідження де Вальдеавельяно, в яких аналізується структура лицарського стану, взаємні права та обов'язки сеньйора і васала, повноваження королівської влади і кортесів. Особливо важливі висновки дослідника про такі правових інститутах Іспанії, як Ira Regis, Curia Regia і cories pregonadas.

Досить широкий коло питань висвітлюється в монографії радянського історика Д. Р. Корсунського «Історія Іспанії 1Х-ХШ століть». Зокрема, багато уваги автор приділяє політичного ладу Леон-Кастильського королівства, положенню різних верств знати, дуже докладно аналізує соціальний стан кабальєрос-вільянос (сaballeros-villanos) - того самого соціального шару, який А. А. Смирнов називає «демократичним лицарством». На думку А. Р. Корсунського, хоча лицарське стану дійсно було відкритим для вихідців з нижчих верств населення, не варто перебільшувати реального суспільного значення малого лицарства. Як справді правлячий і привілейований соціальний шар виступала вища знать - рікос-омбрес (ricos hombres).

Деякі цінні, хоча й короткі відомості про феодальному праві середньовічної Іспанії та висновки загальнотеоретичного характеру містяться в колективній роботі А. С. Автономова і В. А. Савіна «Історія держави і права країн Піренейського півострова''.

Нарешті, згадуване раніше дослідження Едуардо де Інохоси «Право в поемі про Сіда» присвячено розбору що містяться у «Пісні» відомостей про правові норми і громадських інститутах Іспанії Х1-ХП століть. Вчений групує відомості за трьома розділами: «Соціальні класи», «Король и кортеси», «Сім'я» - оскільки, саме за цим пунктам поема представляє найбільш повну інформацію. Особливо пильна увагу автор приділяє процедурі ухвалення судових рішень на кортесах і укладення шлюбу. З чисто правознавчої скрупульозністю дослідник відзначає найтонші смислові відмінності між уживаними у поемі термінами, детально розбирає «ритуал укладання шлюбу та передачі патрілініальной влади над жінкою з рук батька чоловікові''і супроводжуючий його зовнішність подарунками між родинами нареченого і нареченої.

Отже, в використаної літератури представлені два різних підходи до оцінки морально-правових поглядів іспанських лицарів. Виразником першого з них в російській історичній літературі був П. Грановський, який вважав лицарство «епохи Сида''''станом без честі і совісті ». Біля витоків другого напряму стояв Р. Менендес Підаль, пояснює багато особливості «Пісні про Сіда» соціальною спрямованістю цього твору. Його погляди були близькі російським ученим А. А. Смирнову і Н. Томашевський.

Як допоміжне-довідкової літератури в даному дослідженні використані узагальнюючі праці з історії Іспанії російських і іспанських істориків, а також правознавчі дослідження де Інохоси.

Внутрішня структура іспанського лицарства.

Поема малює чітку картину поширених в Іспанії кінця XI століття міжстанових відносин, причому особливо докладно, що природно, зображується взаємовідношенням різних категорій лицарського стану.

Саме поняття «Лицар» позначається в поемі різними термінами. Найчастіше вживається термін «кабальєро»; в самому широкому сенсі він означає «кінний воїн»:

720. «! Feridlos, caballeros, por amor del Criador! »

1495. Envio dos caballeros que sopiesen la verdad ...

946. A caballeros e a peones fechos lo he ricos ...

У тому ж вживаються слова escuelas і virtos:

1362. «A todas las escuelas que al dizen senor ...

1363. Aquel rey de Marruecos ajuntara sus virtos ...

Особливо звертає на себе увагу таке позначення лицаря, як «одягнувшись меч»:

917. Doscientos con el, que todos cinen espadas ...

Також поема часто іменує й самого Сіда - «того, хто в час добрий подав меч»:

1603. Oid lo que dixo el que en buena cinxo espada ...

Очевидно, в даному випадку маються на увазі лицарі, що пройшли церемонію посвячення, яка полягала у врученні меча, що благословляється священиком, і в легкому ударі по шиї. Присвячені давали обітницю захищати християнську віру, короля, протегувати слабким і т. д. Підготовчої щаблем до звання лицаря було звання зброєносця або «щитоносців» (escudero):

187. Cinco escuderos tiene don Martino ...

188. E con el escuderos que son de criazon.

Як правило, щитоносцями були діти лицарів, які носили їх озброєння, допомагали їм готуватися до бою і засвоювали навички користування зброєю.

Таким чином, лицарство постає в поемі як єдине стан, всі члени якого позначаються однаковими термінами, з ситуацією, що процедурою «посвяти», з своїм етикетом, який чудово відображений у поемі. Але при цьому в «Пісні» чітко розділяються окремі прошарки всередині лицарства як станової групи. Для позначення вищого шару знаті в ХП столітті замість раніше вживався в документах терміну magnates починає застосовуватися термін рікос-омбрес (ricos-hombres). Це значення, мабуть, ще не набув широкого розповсюдження за часів складання «Пісні про Сіда», хоча вживається вже й тут:

3546. Muchos se juntaron de buenos ricos-hombres ...

У дослівному перекладі цей термін означає «багаті люди». Однак малося на увазі перш за все не багатство того чи іншого представника лицарського стану, а його могутність і знатність. Тому карріонскіе інфанти сподіваються, що за допомогою багатств, отриманих від Сіда, вони зможуть жити з належною їх походженням розкішшю:

2552. D'aquestos averes siempre seremos ricos ...

До складу рікос-омбрес - верхівки класу феодалів - входили «правителі» (potestades), «Правителі» з титулом графа (condes) та інші особливо знатні особи, наближені короля. Графи призначалися королем для управління адміністративними округами держави - графствами. Проте посаду графа все частіше ставала спадковою, оскільки управління графством часто передавалося синові померлого графа або представнику його сім'ї, хоча формально графське звання було не титулом, а державною посадою. Цей перехід відображений у «Пісні про Сіде ». Діти карріонского графа дона Гонсало називаються в поемі не «графами», а «Дітьми графа». Самі вони зараховують себе до «карріонскім графами за народженням»:

13676. Mio Cid es de Bivar e nos de condes de Carrion ... і навіть, «найчистішими графами за народженням»:

3354. De natura somos de condes de Carrion ...

Мабуть, саме походження забезпечувало карріонскім інфанта вплив при дворі і навіть можливість проявляти себе там «гордовитими» як говорить про них Кампеодор:

1938. Ellos son mucho urgullose e anparten la cort ...

Представники вищої знаті складали найближче оточення короля, брали участь у виробленні рішень державної важливості, тобто утворювали своєрідний консультативний державний орган при королеві, який з другої половини XI століття став називатися королівської курією (curia regia) або королівським радою (consejo real). Очевидно, в його складу входили і карріонскіе інфанти, і ті представники вищої знаті, які постійно перебували при королі і переїжджали разом з ним з одного міста в інший:

1973. Con el rey atahtas buenas companas Iffantes de Carrion mucho alegres andan.

1980. Cuendes e podestades e my grandes mesnadas.

1981. Con el rey van leoneses e mesnadas gallizianas.

Графи виконували також обов'язки королівських суддів на кортесах:

3135. Alcaldes sean destos condes don Anrris e conde don Ramon.

E otros estos condes que del vando non sodes.

Економічної основою могутності рікос-омбрес були великі земельні володіння. Так, господарями великих «вотчин» (heredades) і «земель» (tierras) у поемі постають карріонскіе інфанти:

2564. Levar las hemos a nuestras tierras de Carrion ...

Мабуть, «Вотчини» перебували в повному розпорядженні їхніх власників. На це вказує те, що інфанти збиралися заплатити свої борги Сіду «вотчиною»:

3223. Pagar le hemos de heredades en tierras de Carrion.

Таким чином, вища знать, представлена великими земельними власниками, становила королівську курію, займала найважливіші адміністративні посади, часом перетворюючи їх у спадкові (земельні) володіння. З її середовища призначалися і судді для вирішення спорів між лицарями на кортесах. Практично, рікос-омбрес, виступали як гордовито правлячий і привілейований соціальний шар.

Інший, більш низький за своїм становищем шар знаті, але значно перевершував по чисельності рікос-омбрес, становили інфанти (infansones). Так само як і рікос-омбрес, інфансони володіли «вотчиною». Так, господарями вотчин були інфансони Сід і його родичі-васали:

1271. Enviar vos quiero a Castilia, do avenos heredades ... .

1364. Sirvale sus heredades do fore el Campeador ... .

Вони повністю розпоряджалися своїми володіннями і збирали оброки (enffurcion) зі своїх селян:

2822. A las fijas del Cid danles enffuracion ... .

2823. Presentan a Minaya essa noche grant enffuracion ... .

Мабуть «Хліб і вино», які Мартін Антолінес надіслав Сіду, були зібрані у вигляді оброку з його селян:

66. A mio Cid ea los sos abasteles de pan e de vino;

Non leo comprar, ca el se lo avie consigo.

Крім «вотчини» у інфантів як прямих васалів короля були подаровані їм в умовне тримання бенедонціі на управління певними територіями (honores):

886. Sobresto todo, a vos, Minaya, honores y tierras avellas condonadas.

Разом з вищою знаттю інфанти беруть участь у роботі скликалися королем дворянських зборів-кортесів:

2963. Por dentro en Toledo pregonoran mie cort,

Que alla me vayan cuendes e infonsones.

Отже, інфанти, як і рікос-омбрес, мали вотчини і володіли бенефіція, брали участь у діяльності кортесів. Між цими двома прошарками лицарства не було ні непереборних перегородок, ні помітних відмінностей в соціальному статусі. Оскільки і ті й інші були шляхетного походження, за часів «Пісні про Сіда» їх разом називали ідальго.

Жінки благородного походження, або «duenos«, також іменувалися іноді fijas dalgo:

2232. Dovos estas duenas, - amas son fijas dalgo.

Дітей знатних батьків поема називає інфанта (infantes). Перш за все, це стосується, звичайно, до синів графа дона Гонсало-Дієго і Фернандо, - яких «Пісня про Сіде »постійно іменує« карріонскімі Інфант »(infantes de Carrion). Але так ж поема іменує й дочок Сіда, дітей інфансона:

1279. La mujer de mio Cid e sus fijas las infantes.

1280. Assi fage a vuestras fijas amas a dos las infantes.

Нарешті, третій розрядом лицарів були «вершники» (caballeros):

1415. Veriedes caballeros venir de todas partes.

Найчастіше термін caballeros в такому сенсі вживається стосовно до кінним воїнам в дружині Сіда, що за короткий час зросла з шістдесяти вершників до трьох тисяч шестисот. Збільшення кінного війська Сіда відбувалося в основному за рахунок дрібного лицарства (caballeros), в пошуках наживи приходили до нього на службу:

1198. Al sabor de ganancia, no lo quieren detardar,

Grandes yentes se lo acojen de la buena cristianidad.

При цьому цілком очевидно, що у військо вступали не тільки вершники, але й бідний люд:

134. Acojense omnes de todas partes menguadas, який становив нижчу частину Силовий дружини:

686. Sinos dos pedones solos por la puerta guardar.

918. Non son en cuenta, sabet, las peonadas.

1234. A todos los menores cayeron cient mareos de plata.

Поема абсолютно недвозначно вказує, що після захоплення багатої здобичі, деякі піші воїни стали caballeros, тобто лицарями:

1213. Los que foron de pie caballeros se fagen.

Це означало не просто зміна військового обладнання, а й підвищення соціального статуту людини. Згадка про подібну легкості переходу з розряду піхотинців в лицарі відображає одну з найбільш характерних для Іспанії епохи Реконкісти особливостей організації лицарства - відкритості цього стану, можливість піднесення селянина чи ремісника до звання caballero. Пояснюється це тим, що в умовах невпинних воєн з маврами постійно відчувалася потреба в лицарів-бійців, і зростання цієї станової групи необхідно було заохочувати будь-який ціною. Королі надавали кінним воїнам незнатного походження різні привілеї на місцевому та загальнодержавному рівнях, а до Х століття давало всім caballeros права інфансонов, тобто лицарів благородного походження: звільнення від податків, підвищений верільд, підсудність лише королю і королівської курії і т. п.

Проте ніякими шляхами caballeros той народ не могли отримати те, що від народження володіли лицарі-дворяни-енатность. Різниця між інфансоном і кабальєро сучасники висловлювали приказкою: «Інфансоном народжуються, кабальєро стають» (El infanson nace, el caballero se hace). Знатність походження створювала непереборну перепону між «демократичним» лицарством і аристократичної верхівкою. Навіть інфансони були відокремлені значною дистанцією від рікос-омбрес, соціальний статус яких завдяки родовитості був незмірно вище. Це протиріччя між єдністю всього лицарства як стани кінних воїнів і величезною роллю, яку відігравало в суспільному житті людей благородство провиходи становить основний конфлікт «Пісні про мого Сіда».

Сід постає в поемі як простий інфансон, людина хоча і шляхетного, але не дуже знатного походження, в той час як його прототип належав до верхівки кастильського лицарства. Трагічний вузол поеми зав'язується навколо одруження представників могутнього роду, які спокусилися на багате придане, з дочками Сіда, простого інфансона.

Інфантін спочатку вважає приниженням для себе родичатися з інфансоном і тому бояться відкрито посватати дочок Сіда:

1375. Non la osariemos acometernos esta razon. Mio Cid es de Bivar e nos de condes de Carrion.

На їхню думку, взявши в дружини худородних дочок Саду, вони нададуть їм, та й самому Кампеадор нечувану честь:

1888. Casar queriemos con ellas a su ondra e a nuestro pro.

Таких же поглядів дотримується і король:

1904. Que gelo degades al buen Campeodor:

Abra y ondra e creera en onor,

Por conssa grar con inffantes de Carrion.

Навіть сивий, як і найближчі васали - головні носії антіарістократіческіх ідей в поемі, -- розглядають одруження карріонскііх інфантів на «Доньє Ельвірі і Доньє Сіль» як велику честь і власний успіх, вважаючи, що поріднитися з інфанта значить підвищити свій соціальний статус:

2197. A vos digo, mis fijas, dona Elvira e dona Sol: deste vuestro casamiento creeremos en onor.

Цей приклад дуже наочно показує, як сильно знатність визначала соціальне становище і суспільний престиж людей. Визнавати це доводилося людям низького походження - таким, як лицарі Сіда або сам Кампеадор, який в очах вищої знаті - це лише «мірошник»:

3379. ! Fosse a rio d'Ovirna los molinos picar E prender maquilas commo lo sude far!

Знатні походження підносило людини в очах оточуючих на недосяжну висоту, давало йому шану і повагу, або, як говориться в поемі, збільшувало «ціну» людини.

Однак, за переконання інфантів і їх прихильників, знатне походження давало їм ще й право позбутися від своїх безрідних дружин, надавши їх безчестя і навіть пишатися цим:

3278. Derecho hizieron porque los han deseadas.

3279. Por que las deseamos derecho fiziemos nos;

Mas nos preciamos, sabet, que menos no.

Таким чином, інфанти розглядають свою знатність як щось, що дає їм не лише загальне повага і шана, але і деякі особливі права, що служать запорукою їх непогрішності й простоти.

Вища знати зневажливо ставилася до худородним лицарям, що завоювали свої рицарські права на полі бою. Аристократи вважали свою «ціну» набагато вище їх «ціни», вважаючи на вельможного головною якістю людини.

Природно, це викликало обурення і протест серед дрібних лицарів, погляди яких відображає поема. Відкидаючи знатність як головне достоїнство людини, вони висували на перший план такі якості лицарів, як чесність, вірність даному слову і сеньйору. «Ціна» людини, за їх уявленням, визначається не знатністю, а діяннями та особистими заслугами лицаря.

Сама ж знатність розглядається ними лише як шанобливе (і дуже бажана!) додавання до цього набору лицарських чеснот, але не захищає їх і тим більше що не дали гарантій того, що знатний лицар н