Держава Олександра II, сутність еллінізму

Після тривалих завоювань перед Олександром постало складне завдання з організації управління величезною державою. Олександр діяв як владика величезною багатонаціональною державою, центром якої був Вавилон. Він прагнув якось зміцнити єдність д-ви, згладити суперечності між завойованими і завойовниками, звідси так звана політика «злиття народів» (приклад -- весілля в замку). Але у Олександра було й інше прагнення - розширення своєї соціальної бази, злити воєдино персів і македонян, особливо їх знати, зробивши свого роду «панівний народ».

У цій політиці розриву зі старими македонськими традиціями перешкодою для Олександра стала його власна армія, яка представляє до цього головну опору влади. Тому Олександр включає в армію ще 30 000 юнаків, які під час походу хлопчиками були відібрані з місцевого населення і навчені грецької грамоті і умінням звертатися з македонським зброєю. Дбаючи про піднесення боєздатності своєї армії, Олександр велить відправити по домівках не придатних до військової служби з-за каліцтва і старості солдатів.

Разом з тим греки і македоняне залишаються народами-завойовниками. У всіх найважливіших областях сатрапами були призначені македоняне і греки. Олександр по суті мало змінив колишню адміністративну систему Ахеменідів (поєднання сатрапій і залежних д-в). Але боячись сепаратизму сатрапів, він обмежив владу з цивільними справами, поставивши поряд з ними військових комендантів, підлеглих безпосередньо йому самому.

Серед інших заходів Олександра в політичній області особливе місце займає указ 324 р. до н. е.. про повернення в грецькі міста всіх вигнанців і відновленні їх в правах власності.

В організації управління та експлуатації місцевого населення важлива роль належала знову заснованим містах. Майже всі міста були засновані на сході імперії, в Ірані, Середньої Азії та Індії. Олександр ставив перед собою військову мету, створюючи опорні пункти своєї влади. Що стосується соціально-економічних відносин, то війна, поза сумнівом, сприяла поширенню рабства в його класичної формі, а перетворення у монету колосальних скарбів перських царів стимулювало розвиток товарно-грошових відносин.

Грандіозність походів Олександра, які відкрили грекам нові землі, масштаби його завоювань, справили на сучасників величезне враження, Олександр стає героєм не тільки історичних, але і літературних творів.

Оцінка діяльність Олександра не може бути однозначною. Це був, поза сумнівом, великий державний діяч і великий полководець. Його походи знищили вже зжила себе династію Ахеменідів, але греко-македонська армія несла рабство і смерть. Олександр силою зброї об'єднав

Найрізноманітніші країни і народи. Це держава не мала єдиної економічної бази і представляла собою чисто військове об'єднання. Разом з тим і під час походу, і вже після нього на Схід хлинув великий потік греків і македонян, які осіли тут, принісши інші форми соціальних відносин. У результаті походу розсунулися географічні рамки тодішнього світу, були прокладені нові шляхи сполучення, розширилося судноплавство. Похід приніс нові знання в області географії, біографії, етнографії та ін

Еллінізм почався з походів Олександра Македонського на схід в 334 р. до н. е.. і закінчився завоюванням останнього елліністичного держави (Єгипетського царства) римлянами в 30 р. до н. е.., тобто загальна тривалість еллінізму складає близько 300 років.

Еллінізм -- насильницьке об'єднання давньогрецької та стародавнього світу, раніше що розвиваються окремо, в єдину систему держав, які мають багато спільного в соціально-економічній структурі, політичному устрої, культурі. У результаті об'єднання давньогрецької та стародавнього світу в рамках однієї системи з'явилося своєрідне суспільство і культура, які відрізнялися як від власне грецької, так і власне давньосхідного громадського пристрої та культури.

Грецький поліс до середини 1У ст. до н. е.. вичерпав свої внутрішні можливості і став гальмом історичного розвитку. На тлі постійної напруженості у відносинах між класами рабів і рабовласників розгорнулася гостра соціальна боротьба між олігархією і демократичними колами громадянства, яка вела до тиранії і взаємознищення. Роздроблена на кілька сотень дрібних полісів невелика за території Еллада стала ареною безперервних війн між коаліціями окремих міст-держав, які то об'єднувалися, то розпадалися. Історично необхідним для подальшого розвитку грецького світу уявлялося припинення внутрішніх заворушень, об'єднання дрібних ворогуючих між собою незалежних полісів в рамках великої держави.

Інший основою еллінізму стала криза стародавніх східних суспільно-політичних структур.

Якщо Греція середини 1У ст. до н. е.. страждала від зайвої активності внутрішньополітичної житті, перенаселеності, обмеженості ресурсів, то Перська монархія, навпаки, від застійності розвитку, слабкого використання величезних потенційних можливостей, дезінтеграції окремих частин. Таким чином, на чергу дня вставала завдання якогось об'єднання, своєрідного синтезу цих різних, але що можуть доповнити один одного соціально-економічних і політичних систем. У склад елліністичного світу включаються дрібні і великі по території державні утворення від Сицилії та Південної Італії на заході до Північно-Західній Індії на сході, від південних берегів Аральського моря до перших порогів Нілу на півдні. Інакше кажучи, до складу елліністичного світу увійшла територія класичної Греції (включаючи Велику Грецію і Причорномор'я) і так званий класичний Схід, тобто Єгипет, Передня та Середня Азія (без Індії та Китаю).

Найбільш характерні риси, властиві еллінізму як синтезу грецьких і східних почав у всіх сторонах життя, виробництва та культури проявилися у Єгипті і на Близькому Сході, так що цей регіон може розглядатися як район класичного еллінізму.

Освіта більш значного територіальної єдності, встановлення більш тісних зв'язків між різними частинами елліністичного світу розширили можливості для розвитку елліністичної економіки в цілому, включаючи Елладу, Македонію, Велику Грецію і Причорномор `я. У цих регіонах посилилися господарські, етнічні та культурні контакти з оточуючими їх місцевими племенами (фракійцями, скіфами, сарматами та ін). У самій Елладі криза системи незалежних і ворогуючих між собою полісів у 17 ст. до н. е.. привів до зростання об'єднавчих тенденцій та виникнення більш міцних, ніж у класичне час, полісних федерацій (Ахейській союз, Етолійський союз) або державних утворень нового типу, які включали крім грецьких полісів території місцевих племен.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.popal.ru/