Проблеми,
що виникли перед наукою в період військово-стратегічного паритету (1976-1985 рр..)
А.Н. Золотов,
доктор військових наук, професор, заслужений діяч науки РФ, капітан 1 рангу;
С.К. Свірін, доктор військово-морських наук, професор, заслужений діяч науки і
техніки РФ, контр-адмірал; П.П. Шамаєв, кандидат військових наук, капітан 1 рангу;
С.В. Кочергін, кандидат технічних наук, капітан 1 рангу
У 1976-1985 рр..
тривало інтенсивне нарощування сил Військово-Морського Флоту вже на
якісно новій основі. На флоти починають надходити підводні ракетоносці,
що мають менші характеристики демаскуючих полів і несуть на собі ракети з
дальністю стрільби від 9 до 12 тис. км. Вводяться в дію підводні ракетоносці
системи "Тайфун". Ракетний залп такої підводного човна дорівнював потенціалу всіх
РПК СН, що знаходяться у складі флотів до 1976 р. Будуються новітні багатоцільові
атомні підводні човни з меншою гучністю та вдосконаленими гідроакустичними
комплексами, здатними виявляти і здійснювати тривале спостереження за
підводними човнами. Почалося будівництво атомних підводних човнів з новітніми
крилатими ракетами типу "Граніт", які здатні вражати цілі на великих
дальностях. Почалася масова ракетізація надводних кораблів. Малі десантні й
тральні сили вперше в світі будуються на нових принципах підтримки (на
повітряній подушці), що дозволяють розвивати швидкість до 50 уз. і долати невисокі
перепони не тільки над водою, а й над сушею. Проектується створення
екранопланів і авіаносців з горизонтальним злетом літаків. Число що вводяться в
лад підводних човнів у цей період показано в табл. 1, з якої видно, що
кількість вводяться до складу флотів атомних (включаючи РПК СН) і дизельних
підводних човнів по роках стабілізувався, означаючи насичення підводних сил до
гарантованого військово-стратегічного паритету з гіпотетичним супротивником,
а помірне за кількістю будівництво нових, більш досконалих підводних
човнів об'єктивно обумовлено необхідністю заповнювати списуються застарілі
кораблі.
Таблиця 1
Будівництво
підводних човнів у 1976-1985 рр..
Тип кораблів
1976
1977
1978
1979
1980
1981
1982
1983
1984
1985
У строю на 1985р.
Примітка
РПКСН
4
4
3
3
3
3
-
1
1
2
61
Багатоцільові АПЛ (РК)
4
4
4
4
4
4
4
6
6
6
124
АПЛ (РК-51)
Дизельні ПЛ
3
3
6
3
4
4
4
3
2
2
145
Всього ПЛ
11
11
13
12
11
11
8
10
9
10
340
Саме в цей
період керівництво ВМФ і військова наука стали переконуватися, що принцип
військово-стратегічного паритету має на увазі не тільки приблизна рівність
побудованих і що знаходяться на озброєнні протиборчих сторін сил, а й
рівновагу здібностей обох сторін реалізувати накопичений бойовий потенціал.
Здатність ж реалізувати потенціал залежить головним чином від ступеня
боєготовності сил у повсякденних умовах. Саме тому у розглянутий
період бойова служба, як вища форма боєготовності ВМФ, стала нестися більше
інтенсивно і цілеспрямовано. У табл. 2 наведені дані по кількості походів
кораблів (літако-вильотів) на бойову службу в 1976-1985 рр..
Таблиця 2
Бойова служба
ВМФ в 1976-1985 рр..
Тип кораблів
1976
1977
1978
1979
1980
1981
1982
1983
1984
1985
РПКСН
39
48
51
80
88
95
95
95
90
80
АПЛ з КР
30
36
28
24
24
46
67
67
85
54
Дизельні ПЛ
59
77
44
56
26
27
47
47
72
49
Надводні кораблі
111
113
121
96
85
135
149
121
137
125
Разом
239
292
244
256
223
303
358
330
384
308
літако-вильотів морської авіації
429
274
214
440
1180
742
3000
2800
3175
3938
Аналіз
наведених даних свідчить про те, що до 1981-1982 рр.. йде наростання
корабельного складу сил бойової служби, потім стабілізація, на останньому етапі
- Деякий спад. Крім того, якщо до 1979 р. вильоти на бойову. Службу
протичовнової, розвідувальної і морської авіації були ракетоносной
одиничними, то потім їх кількість збільшується майже на порядок.
Необхідно
помітити, що бойова служба стала мчати у розглянутий період на
принципово нової якісної основі. У 1976 р. на базі ескадри кораблів у
Середземному морі створена оперативна ескадра кораблів (ОПЕСК) ВМФ, до складу
якої входило не менше 40 бойових кораблів (було 15-25), включаючи 2-3 атомні
ПЛ, 3-5 дизельних ПЛ, 3-4 великих надводних корабля з ракетним озброєнням,
7-10 протичовнових кораблів, у тому числі з вертольотами на борту, і інші
сили. Приблизно в той же час офіційно організовується постійно діюча
оперативна ескадра в Перській затоці, ескадри кораблів Північного і Тихоокеанського
флотів. При цьому дві ескадри перебували в морі на постійній основі, далеко від
своїх берегів, а дві інші - в базах і виходили в море епізодично.
Атомні
підводні човни (особливо РПК СН) почали використовуватися за строго
регламентованим циклу з заданим коефіцієнтом оперативного напруги
(відношення сумарного часу несення бойової служби до всього часу "життя"
корабля). Циклічний використання сил дозволяло мати на бойовій службі
постійне їх число (табл. 3). З табл. 6 видно, що "пік" бойової готовності
підводних сил у розглянутий період припадає на першу третину 80-х років,
після чого її інтенсивність дещо знижується. До речі, необхідно відмітити,
що навіть у кращі роки КОН РПК СН були трохи нижче американських ПЛАРБ (0,5).
Таблиця 3
Дані щодо
коефіцієнтами оперативного напруги за період 1976-1985 рр..
Тип ПЛ
1976
1977
1978
1979
1980
1981
1982
1983
1984
1985
РПКСН
0,14
0,16
0,17
0,26
0,29
0,32
0,32
0,32
0,29
0,25
АПЛ з КР
0,05
0,06
0,05
0,04
0,04
0,08
0,1
0,1
0.13
0,12
ДПЛ
0,15
0,19
0,11
0,14
0,08
0,08
0,12
0,12
0,18
0,12
За
За вказаний період рівень вирішення завдань силами бойової служби зріс: за
нанесення ударів РПК СН, у тому числі зламуючи лід для запуску ракет з
акваторії Північного Льодовитого океану; по наземних об'єктах-в 3-4 рази; по
пошуку та стеження за ПЛАРБ-в 1,5-2 рази; по ураженню авіаційних багатоцільових
груп (АМГ) - в 1,5-2 рази.
У цей період
російської науки, в тому числі військова, займалася розробкою та обгрунтуванням
пропозицій щодо усунення причин, що знижують рівні вирішення завдань. Для всіх
атомних підводних човнів було висунуто вимогу щодо зниження рівня
демаскуючих полів, особливо акустичного, запропоновано впровадити більш
перспективні реактори з жідкометалліческім теплоносієм, освоїти титанові
сплави для міцних корпусів, що дозволяють збільшити глибини занурення до тисячі
метрів. Як і раніше, основною проблемою у вирішенні протичовнових завдань
стало відсутність засобів освітлення підводної обстановки і первинного
виявлення підводних човнів (типу американської системи СОСУС, що охоплює
половину Світового океану, на створення якої США витратили сотні мільярдів
доларів). Як засоби первинного виявлення були розроблені та
встановлені на деякі надводні кораблі і підводні човни системи
виявлення кільватерного сліду, що істотно підвищило рівень вирішення
протичовнової завдання в цей період.
проводилася
бойова служба забезпечувала підтримка сприятливого оперативного режиму в
найбільш важливих для нашої країни районах Світового океану. Так, наприклад, в 1967
та 1973 років. швидке нарощування сил бойової служби у Середземному морі до
необхідного складу стабілізувало обстановку на Близькому Сході, не дозволивши
6 флоту США втрутитися в Арабо-Ізраїльський конфлікт на боці Ізраїлю і
збільшити його масштаби, а в 1983 р. цю функцію виконала Середземноморська
ОПЕСК ВМФ без додаткового нарощування сил в ліванському конфлікті.
У період
агресії проти Китаю СРВ у 1979 р. своєчасне розгортання сил бойової
служби Тихоокеанського флоту і створення угруповань у вузлових районах
Східно-Китайського і Південно-Китайського морів запобігло активізацію китайських
ВМС, виключило можливість їх ударів по В'єтнаму з морських напрямів. Як
показує аналіз документів з бойової служби в 1976-1985 рр.., постійне
присутність сил ВМФ в інших напружених районах Світового океану також призводило
до стримування агресивних устремлінь деяких держав (зрив нападу на
Лівію і Анголу, а також державного перевороту в Гвінеї і т.д.).
Отже, сили ВМФ
в середині 70-80-х років вирішували дуже важливі бойові завдання в мирний час.
Посиленню складу ВМФ і виходу його в океан успішно сприяла россійская
наука.
У той же час
проведений аналіз показав, що в будівництві ВМФ і в питаннях його
використання були допущені серйозні прорахунки в частині уніфікації та
стандартизації будівництва кораблів, що призвело до збільшення серій і
проектів, спричинило за собою недостатню збалансованість сил ВМФ між
ударної системою і забезпечує її інфраструктурою, внаслідок чого стали
накопичуватися кораблі, витрачених ресурсів і вимушені зупинятися в
очікуванні заводського ремонту.
Список
літератури
Для підготовки
даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.navy.ru/
