Давид
(бл. 1043 --
ок. 973 до н.е.)
Другий цар
Ізраїля, але якщо включати до числа ізраїльських царів Іш-який після
смерті свого батька Саула два роки царював над всіма колінами Ізраїлю, за
винятком коліна Іуди, то Давид був третім царем Ізраїлю (2 Цар 2:8-10).
вийшов Давид на
престол бл. 1017 до н.е., після смерті царя Саула, і перші роки свого
царювання правил лише коліном Юди. Після чвари між домом Сауловим та
домом Давида Давид став царем над всіма колінами (2 Цар 3:1 - 5:3).
Давид,
праправнук Рут та Боаза, був молодшим сином Єссея, що жив в селищі Віфлеєму на
Юдеї. Юнаків він був покликаний до палацу, щоб грою на гуслях розвіяти
хворобливу меланхолію Саула, і цар був так зачарований їм, що зробив його своїм
зброєносцем. Відповідно до Першої Книзі Царств, Давид, будучи простим пастухом,
здобував військову славу, здолавши велетня-филистимлянина Голіафа. Згодом
Давид отримав у дружини дочка Саула Мелху і подружився з сином Саула Йонатаном.
Його перемоги у війнах з филистимлянами, що супроводжували майже усім царством
Саула, призвели до зростання популярності Давида у військах і в народі. Саул
зненавидів Давида, частково зі страху перед можливим переворотом, а почасти
з ревнощів. Давид утік від царського двору і переховувався в південній пустелі, знайшовши
собі покровителя в особі Ахішем, царя Гату в землі филистимлян і став його
васалом.
За кілька
років до цього, коли Саул у війні з Амаликом не виконав веління Боже,
Давид був помазаний пророком Самуїлом на царство як наступник Саула.
Тому, коли Саул і троє його синів загинули в битві при горі Гілбоа, Давид з
невеликим військом рушив на північ і зміцнився в Хевроні, де був проголошений
царем над коліном Юди. За цим помазанням послідувала війна з Іш.
Авнер, воєначальник Іш-посварившись з останнім з-за однією з наложниць
Саула, Ріцпи, перейшов на сторону Давида, однак незабаром його вбив Йоав,
воєначальник Давида. Через деякий час а він був убитий, і коліна Ізраїлю
у північній Палестині визнали владу Давида.
Зміцнивши свою
влада в об'єднаному царстві, Давид здобув перемогу у війні з филистимлянами і
скинув їх панування. Він розширив територію в завойовницьких походах проти
сусідніх народів, вперше за всю єврейську історію заклав основи єврейського
держави і зробив Єрусалим, відвойований у євусеянина, столицею Ізраїлю.
Ізраїль став державою, що панувала від Нілу до Євфрату. Давид переніс до
Єрусалим з Шіло стародавнє національне святилище і ковчег заповіту, довгий час
перебував у Кір'ят-Єарімі. Спочатку він збирався побудувати замість скинії
величний храм, однак від цього наміру його відговорив пророк Натан.
Давид запалився
любов'ю до красуні Вірсавії, дружині хіттеяника Урії, якого Давид зрадницькому
прирік на смерть, відправивши на передній край жорстокого бою. Плодом шлюбу
Давида з Беер-Шеви став Соломон. При
життя Давида двоє з його синів, Авесалом та Адонія, зазіхали на трон, але
безуспішно. Вірсавія, за підтримки пророка Натана, що був також радником
царя, переконала Давида оголосити спадкоємцем престолу Соломона і прінародно
помазати його на царство Ізраїльське. Давид помер у віці 70 років, після семи
років і шести місяців царювання в Хевроні над коліном Юди й тридцяти трьох
років царював в Єрусалимі над усім Ізраїлем. Він заснував Давидову династію,
безперервно царювала протягом майже 500 років, до часів Зоровавеля,
який бл. 538 до н.е. очолив повернення свого народу в Палестину по
закінчення вавилонського полону.
Історичні діяння
Давида зробили його майже легендарною фігурою, міфологізованої після смерті.
Йому було приписано авторство Псалмів, а згідно месіанської доктрині він
є прародителем Месії.
Список
літератури
Для підготовки
даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.krugosvet.ru/
