Столітня війна (1337-1453)

Столітня війна між Англією та Францією самий тривалий в історії минулого військово -- політичний конфлікт. Термін "війна" стосовно цієї події як і її хронологічні рамки, достатньо умовний, так як військові дії Протягом більш ніж столітнього періоду постійно не велися. Початком суперечок між Англією та Францією було химерне переплетення історичної долі цих країн, що почалося з нормандського завоювання Англії в 1066 році. Укріплені на англійському престолі герцоги нормандські прийшли з Північної Франції. Вони об'єднали під своєю владою Англію та частину континенту - північнофранцузьку область Нормандії. У 12 ст. володіння англійських королів у Франції різко зросли внаслідок приєднання шляхом династичних шлюбів областей у Центральної і Південно-Західній Франції. Після тривалої та тяжкої боротьби французька монархія на початку 13 ст. повернула собі більшу частину цих земель. Разом з традиційними володіннями французьких королів вони склали ядро сучасної Франції.

Проте під англійською владою залишилася територія на південному заході - між Піренеями і долиною Луари. У Франції її називали Гієнью, в Англії Гасконь. "Англійська Гасконь" і стала однією з головних причин, що викликали Столітню війну. Збереження англійського господарювання на південному-заході робило ненадійним положення французьких Капетингів, заважало реальній політичній централізації країни. Для англійської монархії ця область могла стати плацдармом у спробі повернути колишні величезні володіння на континенті.

Крім того, дві найбільші західноєвропейські монархії змагалися у боротьбі за політичний та економічний вплив у фактично незалежному графстві фландрські (сучасні Нідерланди). Фландрські міста, купували англійську шерсть, відправили до Англії багатого купця з Гента, Якова Артевельде, і запропонували Едварду III корону Франції. У цей час у Франції оселилась династія Валуа (1328-1589), молодша лінія Капетингів (попередня королівська династія).

Ще одним об'єктом гострих суперечок була Шотландія, незалежності якої загрожувала Англія. У пошуках політичної опори в Європі шотландське королівство прагнуло до союзу з основним суперником англійської корони - Францією. Із загостренням англо-французьких протиріч обидві монархії намагалися зміцнити свої позиції на Піренейському півострові. Пиренійські країни дуже цікавили їх у зв'язку з тим, що вони межували з "англійської Гасконь". Все це привело до появи військово-політичних союзів: франко-кастільського (1288), франко-шотландського (1295), між англійською короною та містами Фландрії (1340).

У 1337 році англійський король Едуард III оголосив Франції війну, вдавшись до звичайної для того часу юридичної форми: він оголосив себе законним королем Франції в противагу Філіппу VI Валуа, обрали на престол французькі феодали у 1328 році, після смерті його кузена, який не мав синів, короля Карла IV - останнього із старшої гілки династії Капетингів. Тим часом Едуард III був сином старшої сестри Карла IV, виданої заміж за англійського короля.

Історію війни поділяють на чотири етапи, між якими траплялися періоди щодо тривалого затишшя. Перший етап - від оголошення війни у 1337 році до миру 1360 року у Бретіньї. В цей час військова перевага була на стороні Англії. Найкраще організоване англійське військо одержало кілька славетних перемог - у морській битві при Кресі (1346) і Пуатьє (1356). Головна причина англійських перемог при Креси і Пуатьє -- дисциплінованість та тактична досконалість дій піхоти, що складалася з лучників. Англійська армія пройшла сувору школу війн в гірській Шотландії, в той час як французькі лицарі звикли до відносно легких перемог та славі кращої кінноти у Європі. Здатні фактично лише до індивідуального бою, вони не знали дисципліни і маневра, воювали ефективно, але не расчетліво.Організованние дії англійської піхоти під чітким керівництвом Едуарда III привели до двох нищівних поразок французького війська. Хронист - сучасник Столітньої війни писав про "загибель французького лицарства ". Страшні поразки Франції, яка загубила армію та короля (після Пуатьє він опинився в англійському полоні), дозволили англійцям нещадно грабувати країну. І тоді народ Франції - городяни і селяни самі піднялися свій захист. Самооборона жителів сіл і міст, перші партизанські загони були початком майбутнього широкого визвольного руху. Це змусило англійського короля укласти тяжкий для Франції мир у Бретіньї. Вона втрачала величезні володіння на південному заході, але залишилась самостійним королівством (Едвард III відмовився від претензій на французьку корону).

Війна поновилася у 1369 р. Її другий етап (1369-1396) був цілком вдалим для Франції. Французький король Карл V і талановитий військовий начальник Бертран Дюгеклен використали підтримку мас, які допомогли частково реорганізованої французької армії витиснути англійців з південно-заходу. Під їх владою все ж таки залишилось кілька великих і стратегічно важливих портів на французькому узбережжі - Бордо, Байонна, Шербур, Кале. Перемир'я 1396 року було укладено у зв'язку з крайнім виснаженням сил обох сторін. Воно не вирішило жодного спірного питання, що робило неминучим продовження війни.

Третій етап столітньої війни (1415-1420) самий короткий і найбільш драматичний для Франції. Після нової висадки англійської армії на півночі Франції і жахливої поразки французів при Азенкуром (1415) самостійне існування Французького королівства опинилося під загрозою. Англійський король Генріх V за п'ять років більш активних, ніж раніше, військових дій підпорядкував собі приблизно половину Франції і добився укладення договору в Труа (1420), на якому повинно було статися об'єднання англійської та французької корони під його владою. І знову народні маси Франції ще більш рішуче, ніж раніше, втрутилися у долю війни. Це визначило її характер у заключному четвертому етапі.

Воїни часів сторічної війни

Четвертий етап почався в 20-х рр.. 15 століття і завершився вигнанням англійців із Франції в середині 50-х рр.. Протягом цих трьох десятиріч війна зі сторони Франції носила визвольний характер. Що почалася майже сто років тому як конфлікт правлячих королівських домів, вона стала для французів боротьбою за збереження можливості самостійного розвитку та створення основ майбутньої національної держави. У 1429 році селянська дівчина Жанна д'Арк (ок.1412 -- 1431) очолила боротьбу за зняття осади Орлеана, добилася офіційної коронації в Реймсі законного спадкоємця французького престолу Карла VII. Вона вселила народу Франції тверду віру в перемогу.

Жанна д'Арк народилась у містечку Домремі на кордоні з Лотарінгієй. У 1428 р. війна докотилася і до цієї околиці. У серце дівчини ввійшла "велика жалість, кусає, як змія", скорбота за нещастя "милої Франції". Так визначила сама Жанна те почуття, яке примусило її залишити батьківський дім і відправитись до Карла VII, щоб стати на чолі армії і вигнати англійців з Франції. Через області, зайняті англійцями та їх союзниками бургундцями, вона дісталася до Шинона, де знаходився Карл VII. Її поставили на чолі армії, адже всі - народ, випробувані воєначальники, солдати - довіряли цій неймовірній дівчині, її обіцянкам врятувати батьківщину. Природний розум та гостра спостережливість допомогли їй правильно орієнтуватися в обстановці і швидко засвоїти нескладну військову тактику того часу. Вона завжди була попереду всіх у найнебезпечніших місцях, і за нею кидалися туди ж її віддані воїни. Після перемоги під Орлеаном (Жанні треба було всього 9 днів, щоб зняти облогу з міста, що тривала понад 200 днів) і коронації Карла VII слава Жанни д'Арк зросла неймовірно. Народ, армія, міста бачили в ній не тільки рятівника батьківщини, але й керівника. З нею радилися по різним питанням. Карл VII та його оточення стали виявляти до Жанни все більше недовіри і нарешті просто зрадили її. Під час однієї вилазки, відступаючи з купкою воїнів у напрямку до Компьєну, Жанна опинилася в пастці: за наказом коменданта-француза був піднятий міст та наглухо зачинились ворота фортеці. Жанна потрапила в полон до бургундців, а ті її продали англійцям за 10 тисяч золотих. Дівчину тримали у залізній клітці, приковуючи на ніч ланцюгами до ліжка. Французький король, забов'язаний їй престолом, не вжив жодних заходів до порятунку Жанни. Англійці звинуватили її в єресі і чаклунстві і стратили (вона була спалена на багатті в Руані за вироком церковного суду).

Але це вже не могло змінити реального положення справ. Французька армія реорганізована Карлом VII, одержала при підтримці городян і селян кілька важливих перемог. Найбільша серед них - битва при Форміньі в Нормандії. У 1453 році капітулював англійський гарнізон в Бордо, що умовно вважається закінченням Столітньої війни. Протягом ще сто років англійці утримували французький порт Кале на півночі країни. Але основні протиріччя були дозволені у середині 15 ст.

Франція вийшла з війни дуже розореної, багато областей були спустошені і розграбовані. І все ж перемога об'єктивно допомогла завершення об'єднання французьких земель та розвитку країни шляхом політичної централізації. Для Англії війна також мала серйозні наслідки - Англійська корона відмовилась від спроб створити імперію на Британських островах та континенті, в країні зросла національна самосвідомість. Все це підготувало формування національних держав в обох країнах.

Список літератури

Енциклопедичний словник Юного історика М., 1993

Р. Ю. Віппер "Короткий підручник історії Середніх віків"

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://scientist.nm.ru/