Ідеологія самурайства

Кодекс Бусідо -- "неписані" закони регламентують поведінку самураїв. Обряд Харакірі (сеппуку) і релігійні погляди самураїв.

Кодекс Бусідо

Одним з наслідків освіти стану воїнів було оформлення специфічного світогляду самураїв - бусидо - неписаного кодексу поведінки самурая в суспільстві, котрий являв собою звід правил і норм "щирого", "ідеального" воїна.

Бусідо, спочатку трактувати як "шлях коня і цибулі", згодом стало означати "шлях самурая, воїна" ( "буси" - воїн, самурай; "до" - шлях, вчення, спосіб, засіб). Крім того, слово "до" перекладається ще і як "борг", "мораль", що має відповідність із класичною філософською традицією Китаю, де поняття "шлях" є якоюсь етичною нормою (дао-де). Таким чином, бусидо - це "самурайська мораль", "доброчесність", "морально-етичний" кодекс.

Бусідо стосувалося відносини самураїв до соціальної феодальної спільності, до людей того чи іншого класу, до держави. Зміст бусидо вийшло за рамки колишніх традицій родоплемінного суспільства - воно включило в собі догми буддизму і конфуціанства і мало у своїй основі нові норми поведінки. Поступово розвиваючись, бусидо перетворилося в моральний кодекс воїнів, що є в той же час переважно частиною різних релігійних навчань (буддизму, конфуціанства і синтоїзму - національної релігії японців), ставало також областю філософського знання, предметом етики. Будучи злитим воєдино зі східною філософією, бусидо носило характер практичного моралі. Самураї вважали його методом удосконалювання психічної і тілесної гігієни. Бусідо морально осмислювати миро філософське вчення в цілому і було покликано навчити самурая "правильного життя" у феодальному японському суспільстві. Воно поєднувало в собі теорію буття і вивчення психіки людини, вирішувало питання, пов'язані з поняттям сутності індивідуума, його ролі в навколишньому світі, сенсу життя, добра і зла, моральних цінностей і морального ідеалу. Воїн, вихований у дусі бусидо, повинен був чітко усвідомлювати свій моральний борг, зокрема свої особисті обов'язки по відношенню до сюзерену, повинен був сам оцінювати свої дії і вчинки, морально засуджувати себе у випадку неправильних дій, порушення своїх обов'язків і боргу. Таке моральне самоосуд тягло за собою, як правило, самогубство, що відбувалося по визначеному ритуалі шляхом харакірі - розкриття живота малим самурайським мечем. У такий спосіб самурай змивав кров'ю безчестя, ганебне його.

Бусідо, як спосіб регулювання поводження воїна, не спиралося безпосередньо ні на які спеціальні установи, що примушували до дотримання моральних норм, воно грунтувалося на силі переконання, громадської думки, прикладу, виховання, традицій і силі морального авторитету окремих осіб, зазначених у середньовічної історії Японії.

Принципи бусидо не були об'єднані в спеціальний звід правил і не були викладені в жодному літературному пам'ятнику феодальних часів, однак знайшли своє відображення в легендах і повістях минулого, що розповідають про вірність васала своєму феодалу, про презирство до смерті, мужності і стійкості самураїв.

За вказівкою Токугава Іеясу в перші ж роки після його приходу до влади було складено "Ухвала про самурайських пологах" ( "Буке се хатт"), що визначало норми поведінки самурая на службі й в особистому житті. Другим твором, присвяченим оспівуванню догматів бусидо, було житійної опис подвигів князя Такеда Сінгена в двадцяти томах, авторство якого розділили Косака Дандзе Нобумаса і Обата Кагенорі. Трохи пізніше з'явилася праця Дайдодзі Юдзан (1639 - 1730) "Початкові основи військових мистецтв" ( "Будо Сесін сю "). І нарешті, у 1716 р. вийшли 11 томів книги" Заховане в листі "(" Хагакуре "), що стала" священним писанням " бусі. Це цікаве твір належало Ямамото Цунетомо, ченця, а в Минулого самураю клану Сага на південному острові Кюсю. Після смерті свого пана, дайме Набесіма Наосіге, якій він вірно служив десять років, Ямамото прийняв постриг і решту життя присвятив узагальненню догматів самурайської честі.

Бусідо навіть не можна назвати вченням у прямому розумінні, це, скоріше, одна з форм вираження феодальної ідеології, її основні положення та принципи, що розвивалися з покоління в покоління протягом тривалого часу. Бусідо це особлива мораль, вироблена станом воїнів, що входили в панівний клас Японії, яка являла собою систему поглядів, норм і оцінок, які стосувалися поведінки самураїв, способів виховання самурайської молоді, створення і зміцнення визначених моральних якостей і відносин.

При всьому цьому бусидо було становою мораллю. Воно служило тільки самурайства, виправдовувало всі його дії і відстоював його інтереси. Чітко і досить зрозуміло вимоги Бусідо сформульовані в "Початкових основи військових мистецтв "Дайдодзі Юдзан:

"Справжня хоробрість полягає в тому, щоб жити, коли правомірно жити, і померти, коли правомірно померти.

До смерті варто йти з ясною свідомістю того, що належить робити самурая і що принижує його гідність.

Слід зважувати кожне слово і незмінне задавати собі питання, чи правда те, що збираєшся сказати.

Необхідно бути помірним у їжі й уникати розбещеності.

У справах повсякденних пам'ятати про смерті і зберігати це слово в серце.

Поважати правило "стовбура і гілок". Забути його - означає ніколи не осягнути чесноти, а людина, нехтує чеснотою синівської шанобливості, не є самурай. Батьки - стовбур дерева, діти - його гілки.

Самурай повинен бути не тільки зразковим сином, але і вірнопідданим. Він не залишить пана навіть у тому випадку, якщо число васалів його скоротиться зі ста до десяти і з десяти до одного.

На війні вірність самурая виявляється в тому, щоб без страху йти на ворожі стріли і списи, жертвуючи життям, якщо того вимагає борг.

Вірність, справедливість і мужність суть три природні чесноти самурая.

Під час сну самураю не слід лягати ногами у бік резиденції сюзерена. У бік пана не личить цілитися ні при стрільбі з лука, ні при вправах з списом.

Якщо самурай, лежачи в ліжку, чує розмову про свого пана або збирається сказати що-небудь сам, він повинен встати й одягтися.

Соколов не підбирає кинуті зерна, навіть якщо вмирає з голоду. Так і самурай, орудуючи зубочисткою, повинен показувати, що не голодний, навіть якщо він нічого не їв.

Якщо на війні самураю трапиться програти бій і він повинен буде скласти голову, йому слід гордо назвати своє ім'я і померти з посмішкою без принизливої поспішності.

Будучи повинен шанобливо звернутися зі словами прощання до старших по положенню і спокійно дав дуба, підкоряючись неминучого.

Він володіє лише грубою силою не гідний звання самурая. Не кажучи вже про необхідність вивчення наук, воїн повинен використовувати дозвілля для вправ у поезії і збагнення чайної церемонії.

Біля свого будинку самурай може спорудити скромний чайний павільйон, в якому належить використовувати нові картини-какемоно, сучасні скромні чашки і налаковані керамічний чайник ".

Самурайська мораль сформувалася в загальних рисах одночасно із системою сьогунату, однак основи її існували задовго до цього часу. Нитобе Інадзо виділяв як основні джерела бусидо буддизм і синто, а також навчання Конфуція і Мен-цзи. І дійсно, буддизм і конфуціанство, що прийшли в Японію з Китаю разом з його культурою, мали великий успіх в аристократії і швидко поширилися серед самураїв. Те, чого не вистачало самураям в канонах буддизму і конфуціанства, у достатку давало воїнам синто.

Найбільш важливими доктринами, що бусидо почерпнуло з синтоїзму - стародавній релігії японців, що представляла собою сполучення культу природи, предків, віри в магію, існування душі і парфумів, були любов до природи, предкам, духам природи і предків, до країни і государя. Запозичення з синто, що сприйняло бусидо, були об'єднані в два поняття: патріотизму і вірнопідданства.

Особливо сильний вплив на бусидо зробив буддизм махаяністского напрямку, що проникнув до Японії в 522 р. Багато філософських істин буддизму найбільше повно відповідали потребам та інтересам самураїв. При цьому популярної сектою буддизму була "дзен", ченці якої внесли значний внесок у справу розвитку бусидо.

Співзвуччя світогляду стану воїнів, з положеннями дзен-буддизму дозволили використовувати секту "дзен" як релігійно-філософської основи етичних настанов самураїв. Так, наприклад, бусидо сприйняло з дзен ідею строгого самоконтролю. Самоконтроль і самовладання були зведені в ранг чесноти і вважалися коштовними якостями характеру самурая.

В безпосереднього зв'язку з бусидо стояла також медитація дзен, що виробляла в самурая впевненість і холоднокровність перед особою смерті, що розглядалися як щось позитивне і велике, як мужнє входження в "му" - Небуття.

З конфуціанства ідеологія самураїв насамперед сприйняла конфуціанські вимоги про "вірність боргові", слухняності своєму панові, а також вимоги, що стосуються морального вдосконалення особистості. Конфуціанство сприяло виникненню в середовищі самураїв і в їхній ідеології презирства до продуктивної праці, зокрема до праці селян. Це відношення виправдовувало безжальну експлуатацію японського селянства висловом, приписуваним Конфуцієві: "годується від народу керує їм". Те ж саме лягло в основу етико-політичної філософії Мен-цзи, іншого корифея конфуціанства, що називав принцип керування пануючого класу "загальним законом всесвіту".

Так під впливом синто, буддизму і конфуціанства формувалися основні принципи самурайської етики, що входили як складова частина в мораль феодального суспільства, що має назву "Дакота" (кит.: дао-де).

У числі головних принципів самурайської моралі виділялися: вірність панові; ввічливість; мужність; правдивість; простоту і помірність; презирство до особистої вигоди і грошей.

Таким чином, основним у бусидо були вірність сюзерену, з яким буси знаходився у відносинах заступництва і служіння, і честь зброї, що являлись привілеєм воїна-професіонала, а не ідеї лояльності до монарха або патріотичного ставлення до всієї Японії.

Особистий героїзм самураїв, спрага подвигу і слави не повинні були служити, по буси, самоціллю. Всі це було підлегле ідеологією правлячого класу більш високої мети, а саме: ідеї вірності, яка покривала собою весь зміст громадської і особистої моралі воїна. Принцип вірності виражався в беззавітному служінні сюзерену і спирався на положення про вірність, почерпнуті з синто, буддійське переконання в тлінність всього земного, яке посилювало в самурая дух самопожертви і не страху смерті, і філософію конфуціанства, що зробила лояльність (вірність васала феодалові) перший чеснотою. Вірність стосовно свого пана вимагала від самурая повної відмови від особистих інтересів. Однак вірність васала не мала на увазі приношення їй у жертву совісті самурая. Бусідо НЕ вчило людей відмовлятися від своїх переконань навіть для сюзерена, тому в випадку, коли феодал жадав від васала дій, що йдуть врозріз з переконаннями останнього, той повинний був усіма силами намагатися переконати свого князя не здійснювати вчинку, що порочить ім'я шляхетної людини.

Якщо це закінчувалося невдачею, самурай зобов'язаний був довести щирість своїх слів, вдавшись до самогубства шляхом харакірі. За всіх інших обставин бусидо закликало жертвувати усім заради вірності.

Як наочний приклад зазвичай наводиться історія, в якій були піддані князя Мітідзане, що потрапив у немилість до сьогуну і засланого, виконують обов'язок вірності по відношенню до свого пана. Один з них жертвує життям свого сина ради життя сина свого колишнього дайме, видаючи дитини ворогам Мітідзане, прагнув винищити рід князя.

У моральному кодексі самураїв феодальної епохи велике значення надавалося також катакіуті - Кровної помсти, узаконеної бусидо як вид морального задоволення почуття справедливості. Вірність сюзерену вимагала неодмінного помсти за образу пана. Конфуцій з цього приводу сказав наступне: "Образу треба загладжувати справедливістю".

Поруч з вірністю стояв принцип обов'язку, що перетворив природну наполегливість і завзятість воїнів у піднесений початок морального порядку. Відповідно до догмами конфуціанства борг - це "зміст і закон явищ і життя", "прямота душі і вчинків", або "справедливість". З поняття справедливість виводилося поняття "благородство", яке вважалося "вищою чуйністю справедливості". "Благородство, -- сказав один знаменитий буси, - це здатність душі прийняти певне рішення ... згідно з совістю, без коливання: "Померти, якщо це потрібно, убити -- коли це буде потрібно ". Інший самурай помітив, що без поняття про шляхетність "ні талант, ні наука не можуть виробити характеру самурая ".

У японському мовою борг, почуття (свідомість) боргу позначається словом "гирі" (букв.: "справедливий принцип"), яке походить від "гісі" - "вірний васал, людина честі і обов'язку, людина шляхетності ". Спочатку це слово означало просту і природну обов'язок по відношенню до батьків, старших, суспільству, близьким і т.д. З часом термін "гирі" поширився і на обов'язок по відношенню до пана, граючи важливу роль в етиці стану воїнів. У силу цього слово "гирі" стало пояснювати такі вчинки, як пожертва самураями життям заради феодала, жертвування батьків дітьми і т.д. Вибір між боргом (гирі) і почуттями (ніндзя) завжди повинен був вирішуватися на користь боргу.

Крім вірності і почуття обов'язку однією з ключових вимог Бусідо була особиста хоробрість, незламною мужністю самурая, приклад якого дає нам біографія Такеда Сінгена. Одного разу заклятий ворог князя - Уесугі Кенсін пробився до намету, де сидів Такеда в оточенні кількох охоронців. Занісши меч над головою Непереможного, Кенсін саркастично запитав, що той збирається робити перед лицем смерті. Такеда холоднокровно відбив меч супротивника своїм бойовим залізним віялом і тут же, анітрохи не змінившись в особі, склав ліричний п'ятивірш. Настигнула охорона змусила засоромлено Кенсіна піти. Мужність подібного роду, що ввібрала в плоть і кров самурая, не покидало його у найважчих ситуаціях. Воно було плодом фізичного гарту, психічної врівноваженості і спокійного презирства до смерті.

Мужність, як якесь найблагородніші властивість людської природи взагалі, по конфуціанської формулюванні, що включає в себе також поняття "хоробрість", "відвага", "сміливість".

Бусідо визнавало тільки розумну хоробрість, засуджуючи даремний ризик; нерозумна, безцільне смерть вважалася "собачою смертю".

Принцип скромності вироблявся внаслідок підлеглого положення рядових воїнів, неможливості для них піднімати голову перед своїм паном. До скромності було близько також поняття "ввічливість", що припускає терпіння, відсутність заздрості і зла. У кращій своїй формі ввічливість наближалася, по конфуціанським поняттях, до любові. Розвиткові принципу ввічливості сприяли постійні вправи в правильності манер, які повинні були привести всі члени організму в гармонію, "при якій поведінка буде показувати панування духу над плоттю ".

Поряд з зазначеними вище основними принципами самурайська етика містила в собі ряд другорядних, нерозривно пов'язаних з головними та визначали вчинки і поведінку самураїв.

Вміння володіти собою і керувати своїми почуттями було доведено в самураїв до великої досконалості. Душевна рівновага була ідеалом бусидо, тому самурайська етика звела цей принцип у ранг чесноти і високо його цінувала. Яскравою ілюстрацією здатності до самоконтролю самураїв є обряд харакірі. Самогубство вважалося серед самураїв вищим подвигом і вищим проявом особистого героїзму. Прикладом виключного самовладання, витримки і духовної стійкості під час церемонії харакірі може бути історія братів Саконіт, наїк і Хатімаро.

Сакон, якому було 24 роки, і наїк - 17 років - за несправедливість по відношенню до батька вирішили помститися кривднику - сьогуну Іеясу. Однак вони були схоплені, як тільки увійшли до табір Іеясу. Старий генерал був захоплений мужністю юнаків, насмілилися вчинити замах на його життя, і віддав наказ дозволити їм померти почесною смертю. Їх третього, самого молодшого брата Хатімаро, якому було всього вісім років, чекала та ж доля, оскільки вирок було винесено всім чоловікам їх родини, і трьох братів супроводили до монастиря, де повинна була відбутися страта. До наших днів зберігся щоденник лікаря, який був присутній при цьому і описав таку сцену:

"Коли засуджені присіли в ряд для відправлення останньої частини екзекуції, Сакон повернувся до самого молодшого брата і сказав: "Починай перше - я хочу переконатися, що ти зробив все правильно ". Молодший брат відповів, що він ніколи не бачив, як проводять сеппуку і тому хотів би поспостерігати, як це зроблять вони, старші, щоб потім повторити їх дії.

Старші брати посміхнулися крізь сльози - "Дуже добре сказано, братик! Ти можеш пишатися тим, що ти син свого батька "- і посадили його між собою. Сакон встромив кинджал у ліву частину живота і сказав: "Дивись! Тепер розумієш? Тільки не вводи кинджал дуже глибоко, не то можеш перекинутися назад. Нахиляйся вперед і твердо притискається до підлоги коліна ". Найк зробив те ж саме і сказав маляті: "Тримай очі відкритими, інакше будеш схожий на вмираючу жінку. Якщо кинджал застрягне всередині або тобі не вистачатиме сили, май сміливості і постарайся подвоїти свої зусилля, щоб провести його вправо ". Хлопчик дивився то на одного, то на іншого, а коли вони умерла, він холоднокровно розрізав собі живіт, трохи не перерізавши себе навпіл, і пішов за прикладом тих, хто лежав по обидва боки від нього ".

Не менш показовий приклад харакірі Таки Дзендзабуро, при якому був присутній секретар англійського посольства в Японії А. Б. Мітфорд, запрошений на церемонію в якості одного з семи свідків-іноземців. Харакірі було затверджено імператором на вимогу уряду Англії в зв'язку з наказом, відданим Таки Дзендзабуро своїм самураям в Кобе (1868), відкрити вогонь по іноземцям. Мітфорд докладно описав весь обряд харакірі у своїх "Оповіданнях про Стародавній Японії", схиляючись перед мужньою поведінкою засудженого. Мітфорд так описує реальний випадок його виконання, який він спостерігав на власні очі:

"Ми (семеро іноземців) були запрошені японцями в якості свідків у хондо, центральний зал храму, де повинна була проходити ця церемонія. Це була дуже вражаюча сцена. Великий зал з високим склепінням, що спирається на темні дерев'яні колони. Зі стелі спускалося безліч тих позолочених ламп та прикрас, які звичайні для буддійських храмів. Перед високим вівтарем, там, де підлогу, покритий прекрасними білими килимами, піднімався над землею на три-чотири дюйми, був розстелений червоний повстяний килимок. Довгі свічки, розставлені на рівних відстанях один від одного, освітлювали все навкруги примарним і таємничим світлом, настільки тьмяним, що він ледве дозволяв стежити за тим, що відбувається. Семеро японців зайняли свої місця по ліву сторону від підвищення перед вівтарем, а ми, семеро чужоземців, були проведені направо. Більше в храмі нікого не було.

Через кілька хвилин неспокійного очікування до зали увійшов Таки Дзендзабуро, великий Тридцятидворічний чоловік благородної зовнішності, вбраний у церемоніальні одягу з особливими прядивних крилами, які одягаються по урочистим випадків. Його супроводжували кайсяку і троє офіційних чиновників, одягнені в дзімбаорі - Військові мундири, оброблені золотом. Слід зауважити, що поняття кайсяку означає не зовсім те, що наш "кат". На цю службу вибираються тільки благородні мужі; в багатьох випадках цю роль виконує кровний родич або друг засудженого, і відносини між ними відповідають швидше ставленням начальника і підлеглого, ніж жертви й ката. У цьому випадку кайсяку був учень Таки Дзендзабуро - він був обраний товаришами останнього з усього кола його друзів з причини високої майстерності у фехтуванні мечем.

Разом з кайсяку, по ліву руку від нього, Таки Дзендзабуро повільно наблизився до японцям, і обидва вклонилися сімом свідкам. Потім вони підійшли до нас, і вітали нас таким же чином - можливо, навіть з великою пошаною. У обох випадках відповіддю був такий же церемонний вітальний уклін. Повільно і з величезною перевагою засуджений піднявся на підвищення перед вівтарем, двічі низько вклонився йому і присів на повстяному килимку спиною до вівтаря. Кайсяку схилився ліворуч від нього. Один з трьох провідників виступив вперед, вийняв підставку, схожу на ту, яка використовується для підношень в храмі, на якої, обгорнутий в папір, лежав Вакідзасі - японський короткий меч, або кинджал, довжиною в дев'ять з половиною дюймів; краю і кінчик цього меча гострі як бритва. Вклонившись, він простягнув його засудженому, який прийняв його обома руками і шанобливо підніс над головою, після чого поклав його на підлогу перед собою.

Після ще одного глибокого поклони Таки Дзендзабуро, голосом, який видавав рівно стільки почуттів і коливань, скільки можна чекати від людини, що робить болісне визнання, він без єдиної ознаки емоцій на обличчі і в рухах, промовив наступне:

"Я і тільки я віддав безпосередній наказ стріляти в чужинців в Кобе, і зробив це ще раз, коли вони намагалися сховатися. За цей злочин я відкривав собі живіт і присутніх прошу надати мені честь і стати свідками цього ".

Знову вклонившись, що говорив дозволив своєму накидці зісковзнути з плеча і залишився оголеним до пояса. Дуже акуратно, як велить звичай, він підібрав рукава під коліна, щоб не впасти на спину, бо благородний японський аристократ повинен, вмираючи, падати обличчям вперед. Не поспішаючи, міцною рукою він підняв кинджал, що лежить перед ним, він дивився на нього з сумом, майже з любов'ю. Він на мить зупинився - Здавалося, він востаннє збирається з думками, - а потім встромив кинджал глибоко в ліву частину живота і повільно провів його вправо, після чого повернув лезо в рані, випускаючи назовні невелику цівку крові. Під час цих нестерпно болючих дій жоден м'яз на його обличчі не ворухнувся. Вирвавши кинджал з тіла, він нахилився вперед і витягнув шию; лише зараз на його обличчі промайнуло вираз страждання, але він не видав ні звуку. В цю мить кайсяку, який до того сидів у глибокому колінопреклоніння ліворуч від нього, але уважно стежив за кожним його рухом, піднявся на ноги і, вихопив меч і підняв його у повітря. Майнуло лезо, пролунав важкий, глухий удар і звук падіння: голова була відсічена від тіла одним ударом.

Настала мертва тиша, що порушується тільки огидними звуками пульсуючою крові, викидається нерухомим тілом, що лежить перед нами, яка лише кілька хвилин тому було відважним і рицарственним чоловіком. Це було жахливо.

Кайсяку низько вклонився, протер свій меч заздалегідь приготованим клаптем паперу і зійшов з піднесення. Залитих кров'ю кинджал був урочисто піднятий як криваве свідоцтво екзекуції.

Двоє представників Мікадо покинули свої місця, підійшли до того місця, де сиділи ми, і попросили нас бути свідками того, що смертний вирок, винесений Таки Дзендзабуро, був належним чином приведений у виконання. Церемонія завершилася, і ми покинули храм ".

Ставлення самурая до смерті, багаторазово оспіване в літературі і неодноразово підтверджене історичними прикладами, аж ніяк не було чимось винятковим для народів Далекого Сходу. Навпаки, воно було природним для всієї даоської-буддійської системи світогляду, що визначала життя людини як ланка в нескінченному ланцюзі перероджень. Самоцінність земного життя для ревного буддиста будь-якого спрямування була дуже невелика. Дзенскій чернець, селянин, вірив у щире милосердя будди Амітаба, священик секти Тендай і жебрак відлюдник, який сповідував тантричної вчення Сінгон-сю, в рівній мірі вважали життя ілюзорним короткочасним епізодом в нескінченній драмі Буття. Буддійський тезу про непостійність всього сущого (мудзе-кан) лежить в основі всієї японської культури.

З чим же порівняти

тіло твоє, людина?

примарна життя,

немов роса на траві,

немов мерехтіння блискавиць.

У цьому вірші дзенского майстра Роана відображено не суб'єктивний погляд на дійсність, а універсальна істина, що не вимагають ніяких підтверджень. Саме таке уявлення про смерть було притаманне і самураїв, які бачили своє призначення в тому, щоб "уподібнитися обпадаючими пелюсткам сакури ", загинути в бою," немов яшма, розбиваються об скелю ".

Але ми добре знаємо, що між побожністю і справжньою вірою пролягає глибока прірва. Від перше - рукою подати до святенництва, від другого - до фанатичною самовіддачі. Так ж по-різному сприймали ідею смерті побратими по вірі - процвітаючий купець, присвятив життя наживи, саке, співачка, і суворий воїн, загартували тіло і дух в незліченних сутичках.

Самодисципліна, посилювалася витонченими регламентаціями, змушувала самурая завжди і в усьому діяти за законом честі, що, відповідно до переконань віруючого буддиста, благотворним чином впливало на карму і забезпечувало щастя в наступних народження.

Мова йде не про презирство до смерті, а про байдужому ставленні до неї, про природне прийняття небуття, що очікує "по той бік добра і зла". Самураї перетворили тривіальну релігійну догму в засіб виховання надлюдського безстрашності. Приклади досягнення фантастичних результатів шляхом культивування і доведення, здавалося б, до абсурду цілком пересічних властивостей людської фізіології і психіки можна зустріти майже у всіх військових мистецтвах. Самурай ж з обов'язку служби ставав носієм цілого комплексу бу-дзюцу, і застосування їх на ратному полі залежало насамперед від глибини презирства до смерті, від прагнення до смерті.

Дайдодзі Юдзан писав: "Для самурая найбільш істотною і життєво важливою є ідея смерті - ідея, яку він повинен плекати вдень і вночі, зі світанку першого дня року і до останньої хвилини останнього дня. Коли поняття смерті міцно опанує тобою, ти зможеш виконувати свій борг у найкращому і найповніше вигляді: ти будеш вірний панові, почтітелен до батьків і тим самим уникнути зможеш всіх негараздів. Таким чином ти не тільки зможеш продовжити своє життя, але й піднімеш власне достоїнство в очах навколишніх. Подумай, як міцна життя, особливо життя воїна. Зрозумівши це, ти будеш сприймати кожен день як останній у своєму житті та вчиниш його виконанню найважливіших зобов'язань. Не дозволяй думкам про довге життя заволодіти собою, інакше загрузнеш у вадах і безпутства, закінчиш дні свої в ганьбі безчестя ".

Навряд чи має потребу в доказі теза про те, що воїн, начисто позбавлений страху смерті і що бачить у смерті лише справа честі, володіє в бою всіма перевагами перед воїном, судорожно долають природні людські емоції - почуття страху й інстинкт самозбереження.

"Заховане в листі "ставить смерть у центрі всіх уявлень про честь і обов'язок самурая:

"Бусідо -- Шлях воїна - означає смерть. Коли для вибору мається два шляхи, вибирай той, який веде до смерті. Чи не рассуждай! Направ думка на шлях, який ти вважав за краще, та й іди!

Щоранку думай про те, як треба вмирати. Щовечора освіжає свій розум думками про смерть. І нехай так буде завжди. Виховуй свій розум. Коли твоя думка постійно буде обертатися біля смерті, твій життєвий шлях буде прямий і простий. Твоя воля виконає свій борг, твій щит перетвориться в сталевий щит. "

Для битви "Заховане в листі" наказує самураю бездумну відвагу, що межує з безглуздям:

"Ти ніколи не зможеш зробити подвиг, якщо будеш стежити за ходом бою. Тільки тоді ти досягнеш багато чого, коли, не звертаючи уваги на навколишнє, станеш битися запекло, як скажений. Бусідо забороняє захоплюватися міркуваннями. Розмірковує вояк не може принести користь в бою ".

Ямамото Цунетомо у своєму спільному, хоча і вельми сумбурному, праці багаторазово повертається до ідеї смерті, підносячи хвалу самовідданої рішучості померти:

"Всі ми вважаємо за краще життя смерті, всі наші думки і почуття, природно, тягнуть нас до життя. Якщо ти, не досягнувши мети, залишишся в живих, - ти боягуз. Це важливе міркування не слід випускати з уваги.

Якщо ж ти помреш, не досягнувши мети, може бути, твоя смерть буде дурною і нікчемним, але зате честь твоя не постраждає ... Коли резолюція твоя померти в будь-який момент утвердиться остаточно, знай, що ти досконало оволодів Бусідо - життя твоя буде бездоганною і борг буде виконаний ".

Дзен виховував в самураїв не просто байдужість до смерті, але навіть своєрідну любов до неї як до вірного засобу самоствердження. Такому підходу не можна відмовити в раціоналізм. Не випадково видатні полководці середньовіччя виховували себе і своїх солдатів у традиціях самопожертви.

Уесугі Кенсін, колишній, як і його споконвічний суперник Такеда, "зверненим", або ченцем в миру (ню-до), ревним адептом Дзен, повчав васалів:

"Ті, хто тримається за життя, вмирають, а ті, хто не боїться смерті, живуть. Все вирішує дух. Спіткає дух, опануйте їм, і ви зрозумієте, що є у вас щось вище за життя і смерті - те, що, у воді не тоне й у вогні не горить ".

З часом смерть в ім'я боргу стала сприйматися в самурайської середовищі як досить важкий, але не позбавлений естетичної насолоди етап самовдосконалення.

Про смерть багато і відчути міркували, смертю захоплювалися, до красивої смерті прагнули. Той же Уесугі Кенсін, що впав від руки найманого вбивці, залишив такі рядки:

Ні раєм, ні пеклом

мене вже не збентежити,

і в місячному сяйво

стою непохитний -

ні хмаринки на душі ...

Уміння абстрагуватися від мирської суєти, від прози життя, від жорстокості воєнного часу високо цінувалася в самурайської середовищі. Здатність бачити "вічність в чашці квітки "з ранніх років дбайливо пестити в юнаків і дівчат батьками, вчителями, всім їхнім оточенням. У наслідування китайським класиків такий спосіб життя, при якому людина може навіть на межі між життям і смертю насолоджуватися красою пейзажу, називали в Японії фурю (кит. Фенлю), що означає "вітер і потік". Подібний світогляд дозволяло незмінно сприймати життя як "вітер і потік" в усій її ефемерної повноті. Найбільш зробленим утіленням філософії "вітру й потоку" став широко розповсюджений серед самураїв звичай складати перед смертю "прощальне" вірш - найчастіше в жанрі пейзажної лірики.

Так як конкретна земне життя для буддиста було лише ланкою в довгому ланцюгу перероджень, обумовлених кармою, то для нього не існувало стіни між буттям і небуттям, життям і смертю. Однак людина здатна облагородити кожну мить життя, усвідомивши і відчувши первісну красу навколишнього "тлінного світу", красу мінливості.

Парадоксально, але саме в смерті ідеологи самурайства вбачали додаткове джерело сили, майже надприродного могутності і одночасно цивільної чесноти: "Шлях самурая є одержимість смертю. Часом десятеро супротивників не в силах здолати одного воїна, просякнутого рішучістю померти. Великі справи не можна зробити в звичайному стані духу. Потрібно звернутися до фанатика і пестити пристрасть до смерті. На той час, коли розвинеться в людині здатність розрізняти добро і зло, може бути вже запізно. Для самурая треба всім тяжіють вірність панові і синівська відданість, але єдине, що справді потрібно йому, - одержимість смертю. Якщо одержимість смертю досягнута, вірність панові і синівська відданість прийдуть самі собою - Говорить "Заховане в листі".

Смерть перетворилася у вищу форму чесноти. Що образили доброчесність повинен загинути. Чи не зумів відстояти доброчесність теж повинен загинути. Це так само нормально, як схід сонця і настання ночі, як будь-який закон природи. Тому кривава вендета і масові побиття ворожих солдатів було для самурая так само природні, як і масові самогубства у зв'язку з поразкою або індивідуальне харакірі.

Почуття честі. Свідомість власного достоїнства виховувалося в дітей?? амураев з дитинства. Воїни строго охороняли своє "добре ім'я" - почуття сорому було для самурая найважчим. Японська приказка говорить: "Ганьба подібно порізи на дереві, який з часом робиться все більше і більше ".

Честь і слава цінувалися дорожче життя, тому, коли на карту ставилося одне з цих понять, самурай, не роздумуючи, віддавав за нього своє життя. Нерідко з-за одного слова, зачіпає честь самурая, в хід пускається зброю; такі сутички буси закінчувалися, як правило, смертю або пораненням.

У всіх своїх діях самурай повинний був виходити з міркувань вищої справедливості і чесності, що, зрозуміло було утопією в часи підступних інтриг, змов і міжусобних воєн. Проте в подробицях самураї були досить педантичні. Приказка "буси ва ні гін насі" ( "слово самурая свято") з'явилася не випадково, тому що самураї нехтували неправду. Зневага до брехні не заважало їм, однак, виправдовувати лестощі, хвастощі і хитрість, яку при нагоді можна було назвати "військової", а їх витончений естетизм нерідко межувала з садизмом.

Брехня для самурая була дорівнює боягузтво.

Слово самурая мало вагу без будь-яких письмових зобов'язань, які, на його думку, принижували гідність. Як правило, слово, що дається самураєм, було гарантією правдивості запевнення. На клятву ж багато хто із самураїв дивилися як на приниження їх честі. Очевидно, саме тому в японській мові немає слова "неправда"; слово "усо" уживається як заперечення правдивості (макото) або факту (хонто).

Крім чисто професійних особливостей, притаманних стану воїнів, самурай повинен був, по бусидо, володіти також прихильністю, милосердям, почуттям жалю, великодушністю, симпатією до людей. Милосердя самурая (намистини насаке) не було просто сліпим імпульсом, воно знаходилося в певному відношенні до справедливості, тому що означало збереження або знищення життя. Основою милосердя вважалося співчуття, тому що "милосердна людина самий уважний до тих, хто страждає і знаходиться в нещастя ". Етикет війни вимагав від самурая не проливати кров більш слабкого переможеного супротивника. Виходячи з цього, бусидо оголосило співчуття до слабких, безпорадним, приниженим особливою чеснотою самураїв. Однак принцип милосердя, який бусидо вважало приналежністю кожного воїна, часто порушувався жорстокою дійсністю феодальних часів, коли самураї грабували і вбивали мирне населення переможених князівств і кланів.

Зовнішність "щирого" самурая повинний був містити в собі ще й принципи "синівської шанобливості", обумовлені древнім поняттям патріархального роду, і "братерської прихильності". Японського лицаря вже в дитинстві вчили презирства до торговців і грошей, що повинен був зробити його совість "непідкупної" протягом усього життя. Самурай, який не розбирався в купівельної спроможності монет, вважався добре вихований. Природно, кожен буси розумів, що без наявності засобів неможливе ведення війни, проте рахунок грошей і фінансові операції представлялися самим ні