Готувався чи Сталін до війни з Німеччиною

Чому не можна погодитися ні з Хрущовим, ні з Суворовим?

Давно намагаються довести: Сталін не вірив в те, що Гітлер порушить двосторонні домовленості і нападе на Радянський Союз, і тому належним чином не готував Червону Армію до війни. Про це, зокрема, привселюдно заявив з трибуни ХХ з'їзду КПРС в 1956 р. М. С. Хрущов (1). Заява мало пропагандистський характер і перебувало в повному протиріччі з тим, що було насправді.

Вже влітку 1940 р., після капітуляції Франції, Кремлю було ясно, що війна на порозі. З кінця червня в Москву стали надходити відомості про перекидання частин вермахту із Західної Європи до радянського кордону і про військові приготування Німеччини на Балтиці. У жовтні в Москву прийшло перше повідомлення про розробку штабом німецького верховного головнокомандування планів війни проти СРСР. 29 грудня 1940, тобто вже на одинадцятий день після підписання Гітлером Директиви № 21 (план "Барбаросса"), про неї стало відомо в Москві (повним її текстом радянський уряд, однак, не мало). І, у міру того як наближався день німецького нападу на СРСР, потік тривожної інформації ставав усе ширше (2). Та й зовнішньополітичні акції Берліна (висновок їм Троїстого військового пакту з Італією і Японією, активний натиск на що межували з СРСР країни Східної Європи з метою добитися їх приєднання до цього пакту, посилка підрозділів вермахту до Румунії і Фінляндію і т.д.) ясно свідчили про те, що військова загроза з боку Німеччини неухильно наростає.

Радянське уряд не тільки не ігнорував що надходили до нього відомості щодо приготування Німеччини до війни проти СРСР, а й робило з них практичні висновки. З літа 1940 воно активізувало роботу щодо переведення економіки країни на військові рейки, з розробки нових зразків військової техніки та налагодження їх серійного випуску, взяло серйозні адміністративні заходи, покликані мобілізувати ресурси країни на військові потреби. Перед лицем наростання воєнної небезпеки було укріплено керівництво Народного комісаріату оборони СРСР і Генерального штабу РККА (3), які, у свою чергу, зайнялися доопрацюванням і уточненням планів прикриття державного кордону, мобілізаційних і оперативних планів на випадок війни з Німеччиною (4). Була збільшена чисельність збройних сил, розпочато формування нових частин і з'єднань, прискорена організаційна та структурна перебудова Червоної Армії (5). До травня 1941 р. у складі РСЧА замість колишніх 120 було вже 300 дивізій, з яких майже 100 були танковими і моторизованими.

У той же час у Кремлі ясно розуміли, що до війни з Німеччиною СРСР поки що не готовий. Будівництво оборонних рубежів на новій західному кордоні ще не було завершено. Переозброєння Червоної Армії, формування великих механізованих з'єднань, відповідали новітнім вимогам ведення бойових дій, тільки-тільки починалося. Вишкіл військ, їх готовність користуватися новітньою технікою залишали бажати кращого. Досвід радянсько-фінської війни та бойових дій вермахту в Європі вказували на необхідність перегляду тактичних установок Червоної Армії (нагадаємо, що це стало ясно тільки навесні - влітку 1940 р.). Крім того, у збройних силах після політичних "чисток" попередніх років відчувався дефіцит досвідчених командних кадрів, особливо від командира дивізії і вище. На дуже низькому рівні перебувала підготовка молодших командирів РККА (6). Щоб вирішити питання матеріально-технічної, оперативно-тактичної та кадрової підготовки Червоної Армії, був потрібен час. Сталін вважав, що в кращому випадку лише з 1942 р. збройні сили СРСР будуть в змозі вести маневрену війну і зможуть на рівних протистояти вермахту (7). Аналогічну оцінку перспектив розвитку Червоної Армії давало в жовтні 1940 р. і німецьке військове командування (8). Незважаючи на крайнє напруження сил і спроби прискорити процес реорганізації та переозброєння Червоної Армії, більшість з вищеназваних питань до 22 червня 1941 вирішити не вдалося. Як би не хотілося радянського керівництва швидко реформувати й переозброїти армію, економічні можливості країни були далеко не безмежними. На озброєнні в Червоній Армії, як і раніше залишалося багато застарілої техніки, а більшість з'єднань, які першими прийняли на себе удар вермахту, не мали не тільки необхідного числа нових танків і літаків, але і в достатній кількості засобів зв'язку, транспорту та матеріально-технічного забезпечення (9). Багато хто з них не були навіть укомплектовані по штатах воєнного часу. При приблизно рівній кількості з'єднань вермахту і Червоної Армії, зосереджених до 22 червня 1941 р. по обидві сторони радянсько-німецького кордону, першим мав значну перевагу по чисельності особового складу (5 млн. проти 3 млн.) і кількості озброєнь, особливо в першому ешелоні стратегічному (10). На окремих ділянках фронту це перевага опинилася подвійним і навіть потрійним (11). У зв'язку з цим не можна не відзначити, що точка зору, представлена висловлюваннями прихильників тези про "превентивної війни" на чолі з Суворовим, про озброєних до зубів, оснащених новітньою технікою незліченних "червоних вояків", які влітку 1941 р. були готові обрушитися на Німеччину, як і прямо протилежні висловлювання Хрущова, не відповідають дійсності. Заяви Суворова - це вигадка, причому далеко не вигадка новий. З'ясувати, де його витоки, нескладно. Для цього досить ознайомитися з зверненням Гітлера до німецької нації від 22 червня 1941 р.

Список літератури

(1) Про культ особи і його наслідки: Доповідь Першого секретаря ЦК КПРС тов. Хрущова Н.С. ХХ з'їзду Комуністичної партії Радянського Союзу 25 лютого 1956// Известия ЦК КПРС. 1989. № 3 С. 145 - 148. Згодом аналогічні висловлювання з'явилися також у спогадах деяких радянських воєначальників (С. С. Бірюзова, Н. Н. Воронова, А. В. Горбатова та інших) і на сторінках дослідницької літератури.

(2) ив: Про розвідувальної діяльності органів держбезпеки напередодні нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз: Довідка КДБ СРСР// Известия ЦК КПРС. 1990. № 4. С. 198 - 218; Прикордонні війська СРСР. 1939 - червень 1941: Збірник документів і матеріалів. М., 1970. Док. № № 279, 344 - 390.

(3) Наркомом оборони СРСР у травні 1940 р. був призначено Маршал Радянського Союзу С. К. Тимошенко, який змінив на цій посаді Маршала Радянського Союзу К. Є. Ворошилова. У серпні 1940 р. начальником Генштабу РСЧА замість Маршала Радянського Союзу Б. М. Шапошникова був призначений генерал армії К. А. Мерецков, якого, в свою чергу, в січні 1941 р. змінив на цій посаді Г. К. Жуков.

(4) ив: Василевський А.М. Справа всього життя. М., 1973. С. 105 і сл.

(5) ив: Друга світова війна: Коротка історія. М., 1982. С. 103 - 109; Самсонов А.М. Крах фашистської агресії. 1939 -- 1945: Історичний нарис. М., 1975. С. 109 - 121; Анфілов В.А. Зміцнення обороноздатності СРСР напередодні Великої Вітчизняної війни// СРСР у боротьбі проти фашистської агресії. 1933 - 1945. М., 1976. С. 157 - 176. Докладно ці питання висвітлені також у військово-мемуарної літератури, зокрема, в спогадах А. М. Василевського, Г. К. Жукова, Н. Г. Кузнецова, К. А. Мерецкова, К. С. Москаленко, Л. М. Сандалова та інших.

(6) Із цих і багатьох інших пунктів незадовільна оцінка радянським керівництвом рівня підготовки Червоної Армії відображена в "Акті про прийом Наркомату Оборони СРСР тов. Тимошенко С.К. від тов. Ворошилова К.Є. "//Військово-історичний журнал (Далі - виж). 1992. № 1. С. 7 - 16.

(7) ив Мерецков К.А. На службі народу. М., 1968. С. 201 - 202, 206; Жуков Г.К. Спогади і роздуми. 11-е изд., доповнене за рукописом автора. Т. 1. М., 1992. С. 367 - 377; Сто сорок бесід з Молотовим: З щоденника Ф. Чуєва. М., 1991. С. 31 - 43.

(8) Politisches Archiv des Auswartigen Amts Bonn: Handakten Etzdorf Vertr. AA beim OKH. Ru land: Vortragsnotizen und Berichte, Lagebeurteilung Ost (betr. Fremde Heere Ost) (R 27361). Bl. 387293 - 387294.

(9) ив: Кіршина Ю.Я., Раманічев Н.М. Напередодні 22 червня 1941: (за матеріалами військових архівів)// Нова та новітня історія. 1991. № 3. С. 3 - 19; Прихована правда війни: 1941 рік: Неопубліковані документи. М., 1992. С. 13 - 50; Баграмян І.Х. Так починалася війна. 2-е изд. М., 1977. С. 71 - 75; Жуков Г.К. Указ. соч. Т. 1. С. 322 - 341; Гречко А.А. 25 років тому// виж. 1966. № 6. С. 9 - 10.

(10) ив: Орлов А.С. Сталін, Гітлер і Суворов //"Аргументи і факти". 1995. № 15.

(11) Сандалов Л.М. На московському напрямку. М., 1970. С. 67; Баграмян І.Х. Указ. соч. С. 100 - 101.

Вишли О.В. Готувався Чи Сталін до війни з Німеччиною, або Чому не можна погодитися ні з Хрущовим, ні з Суворовим?