Грані української історії. Доля батька Махна

Прикладів того, до чого може привести невирішеність аграрного питання досить багато у вітчизняній історії. Адже громадянська війна початку століття багато в чому була саме війною за землю. І більшовикам треба було кілька років, щоб справиться із селянської вольницею, визнаним лідером якої був Нестор Махно. У хід йшла не тільки сила, але й прямий обман. Кілька разів більшовикам навіть довелося укладати з махновцями союз. Чим завершилося таке братання - відомо ...

2 жовтня 1920-го року, у місті Старобільську, Нестор Махно уклав черговий і цього разу останній союз із більшовиками. Союзникам мали розгромити Врангеля. А от після його знищення в радянської влади вже не залишалося ворогів в європейській частині країни. Батька змушений був піти на угоду проти своєї волі, прекрасно розуміючи, чим все це закінчиться. Махновці взяли участь у розгромі білогвардійців. При взятті Криму особливо відзначився корпус Каретникова, який перейшов Сиваш, вдарив у фланг противника і захопив Сімферополь.

У Криму ще йшли бої з недобитим врангелівським загонами, коли за наказом Михайла Фрунзе, корпус Каретникова був оточений і атакований червоною армією, але повстанці змогли вирватися з Криму. Зірвався і план швидкої ліквідації всієї махновської армії.

Більшовикам, які мали багаторазове чисельну перевагу, наприкінці 1920-го року вдалося лише завдати повстанцям ряд поразок і розвіяти їх. Однак про придушення махновського руху мова тоді й не йшла. Батько був майстром ведення партизанської війни. Його маневрові загони уникали прямих зіткнень з великими з'єднаннями РККА. Вони здійснювали набіги в тили противника, громили ревкоми і продзагони, вирізали комуністів, нападали на продовольчі та військові бази Червоної армії. А головне Махно користувався широкою підтримкою селян Південних губерній. Щоб перемогти отамана, більшовикам потрібно було знайти інші методи.

Проти Махно почалася тотальна війна. У боротьбі проти повстанців було задіяно 23 всіх червоних військ, перебувають в Україні. У районах передбачуваного руху махновців спалювалися села, співчуваючі повстанцям селяни розстрілювали, знищували посіви, гнали худобу, отруювала вода в колодязях. Кільце навколо батьки стискалося. Ще гірше стало коли навесні 1921-го більшовики оголосили про заміну продрозверстки продподатком. Це позбавило Махно соціальної бази, - його загони танули з кожним вдень.

У червні Нестор Іванович вирішив зібрати всі сили в кулак і вдарити по цукровим заводам у районі Недригайлів-Терни. Його задум розгадало червоне командування. Армія Махна була оточена і практично знищена військами Фрунзе і Ейдеман. Але сам отаман з невеликою групою знову вирвався з кільця.

махновців гнали як диких звірів під час полювання. Голод і брак боєприпасів були супутниками загону. У щоденних сутичках з червоноармійцями, батька втрачав 10-15 бійців. Навіть вночі втікачі не мали можливості відпочити, - адже в будь-який момент могли з'явитися переслідувачі.

Переслідування втікачів здійснювалося за допомогою літаків і бронетехніки. Махно довелося покинути рідні краї і з боями прорватися на Дон. Але там, так само, як і в Україні, лютував голод, до того ж повстанці зіткнулися з ворожістю місцевого населення. Батька змушений був повернути на захід. Знову з боями його загону вдалося пробитися на Правобережну Україну. По дорозі озвірілі махновці знищували всіх, хто хоч якось був пов'язаний з більшовиками, а таких влітку 1921-го ставало все більше і більше. Природно жорстокість не принесла Нестору Івановичу популярності. Неможливість далі перебувати в Радянській Україні стала для нього очевидною. Спочатку Махно збирався зробити рейд в Галичину і підняти там антипольське повстання, але з невідомих причин відмовився від цього плану і стрімко рушив до радянсько-румунському кордоні.

Увечері 27 серпня махновці підійшли до Дністра. За однією з версій це сталося тут не далеко від села Кам'янка. Нестор Іванович виступив перед повстанцями, подякував їм за все і запропонував разом піти в Румунію. Чи не побажали покинути Батьківщину залишилися прикривати відступ батьки. А сам Махно із загоном в 125 чоловік, на світанку наступного дня переправився на той берег і назавжди покинув межі України.

Це був кінець махновського руху. Щоправда, перебуваючи в Румунії, Нестор Іванович підтримував зв'язки з своїми колишніми бійцями і навіть збирався підняти в Україні масовий виступ проти Радянської влади. У 1923-му батька перебрався до Польщі, де був заарештований за підготовку антіполького повстання. За недостатністю доказів його звільнили, але незабаром він виявився вже в данцігського в'язниці за звинуваченням у вбивствах німецьких колоністів у 1918-му році. Тільки в 1925-м Нестора Махно випустили з-під арешту і він переїхав до Парижа.

Список літератури

Ігор Чижов. Грані української історії. Доля батька Махна.