Партизанська і підпільна боротьба проти окупантів

Перші удари війни взяли на себе прикордонники і регулярні частини Червоної Армії. Партизанський та підпільно-патріотичний рух, як прийнято вважати, відігравало допоміжну роль по відношенню до бойових дій на фронті. Разом з тим за своїм характером, політичним і військовим результатами воно мало дуже помітне стратегічне значення і стало одним з важливих умов розгрому загарбників.

На ділянці Південно-Західного і Південного фронтів, в межах області на лівому березі Сіверського Дінця діяли десятки партизанських загонів і підпільних груп, були тисячі партизанів і підпільників, які виконували бойові, розвідувальні і диверсійні завдання. Боротьбу з окупантами вели Ямський партизанський загін, Селидівський загін Н.Г. Пасічного, партизанські загони "Кармелюк" і "Гайда". Активні бойові дії вели Слов'янський партизанський загін під командуванням М.І. Карнаухова, Артемівський, очолюваний І.Г. Чапліним, партизани Красноармійського району, загін Єнакіївського району та інші.

За далеко не повними даними, за час окупації вони зробили більше 600 бойових операцій, знищили 10 тисяч солдатів і офіцерів гітлерівської армії, підірвали 18 залізничних ешелонів. 642 підпільника-партизана області були нагороджені орденами і медалями.

На території області було створено 180 партизанських загонів і груп, до складу яких входило понад 4,2 тисяч чоловік, діяв обласний підпільний комітет КП (б) У, 12 міськкомів і райкомів партії, 21 первинна парторганізація, 34 організації та групи комуністичного підпілля, 3 райкому комсомолу, 15 первинних комсомольських і одна піонерська організації.

Створення партизанських загонів.

На Донеччині партизанський і підпільно-патріотичний рух заявило про себе відразу ж після вторгнення окупантів на територію Донбасу.

ЦК партії і Радянський уряд закликали радянських людей організовувати у зайнятих ворогом районах бойові загони і диверсійні групи. Їх завдання полягало в тому, щоб на захопленій території створювати нестерпні умови для окупантів та їх пособників, знищувати гітлерівців, зривати плани і заходи фашистів.

Міські та районні комітети і органи НКВС провели значну роботу зі створення партійного підпілля, партизанських загонів, антифашистських патріотичних груп для боротьби в тилу ворога. У результаті напередодні відступу Червоної Армії в Сталінської області була створена розгалужена мережа підпілля.

З огляду на місцеві умови, і перш за все відсутність великих лісових масивів, створювалися, як правило, нечисленні партизанські загони та групи. На жаль, не всі сформовані партизанські загони і підпільні групи активно діяли на окупованій противником території і в цьому бачиться кілька причин. Наприклад, одна з них: які виявили бажання комуністів і комсомольців залишитися в тилу ворога для виконання спецзавдань міняли прізвища, імена та по батькові. Природно, під нові імена їм видавали особисті документи - паспорта, червоноармійські книжки, профспілкові квитки. Документи ці були, як правило, тільки з під друкарського верстата, що відразу ж насторожувало перевіряючих. При перевірці німецькою владою власники цих документів негайно арештовувалися і розстрілювали без суду і слідства. У тому, що ці люди залишені для спецзавдання, карателі майже не помилялися. А якщо і попався хто невинний, то окупантів це анітрохи не хвилювало.

Якщо йти за хронологією, то починаючи з липня 1941 року, владні структури області стали набувати практичний досвід у формуванні поки тільки партизанський загонів. Був укомплектований партизанський загін з 250 комсомольців.

Бойовий шлях цього загону заслуговує на особливу увагу. Цьому формування було призначено внести природні зміни в саму тактику ведення рейдової партизанської війни. Наші земляки вперше в ході другої світової війни в невигідному в стратегічному і політичному відношенні умовах з боями, не тільки здійснили піший 700-кілометровий шлях, але і з мінімальними втратами досягли Брянських лісів.

Народні месники.

Вранці 25 липня 1941 майбутні партизани зібралися в Сталіно у великому залі Будинку Рад. Вони поклялися, що в майбутніх боях з фашистами не осоромить честі і слави Донбасу, будуть битися з ворогами до останньої краплі крові і не дозволяє йому безкарно господарювати на нашій землі. Того ж дня ешелон вирушив у Київ. У столиці партизани пройшли прискорену військову підготовку: вчилися стріляти, пересуватися по-пластунськи, кидати гранати, мінувати мости, дороги, пізнавали інші військові премудрості.

Перед закидання в тил супротивника загін розбили на три самостійні групи, що отримали назву 1-й, 2-й і 3-й Сталінські партизанські загони.

Перше бойове хрещення наші земляки отримали під Києвом, у районі села Козинці. Тут, діючи разом з частинами Червоної Армії, вони розгромили фашистський авіадесант.

Наступного дня загін у повному складі переправився через річку Тетерів у села Макалевичі Житомирській обл. і опинився в тилу ворожих військ. У цьому ж селі разом з армійської розвідкою він знищив штаб крупного військового з'єднання німців. Наприкінці серпня німецькі партизани вели бій з підрозділом СС і саперним батальйоном гітлерівців. Тут противник втратив 40 солдатів і офіцерів.

Від біженців партизани дізналися, що 19 вересня нашими військами на Київ. Загін опинився в глибокому тилу ворога. Зв'язок з Великою землею перервався.

Наставала глибока осінь. Ліси почали оголятися, стоянка партизанського табору проглядалася з землі та з повітря. Відповідного місця для організації партизанського табору знайти не вдалося. Спільно прийняли рішення -- організовано просуватися по тилах супротивника в Брянські лісу.

Рейд почався 26 жовтня й закінчився 25 грудня 1941 року. За цей час партизани форсували вісім великих водних перешкод і з боями пройшли Житомирську, Київську, Чернігівську, Сумську області України.

На брянської землі наших земляків зустріли як братів.

Донецькі месники проводили диверсійну, розвідувальну і масово-політичну роботу. Регулярно поширювалися серед населення листівки та відозви. Керівництво загону організувало близько десяти диверсійних груп, які "осідлали" залізничні та шосейні дороги.

Під укіс були пущені десятки ворожих ешелонів з бойовою технікою, боєприпасами, спорядженням і гітлерівськими вояками, тримав шлях Східний фронт. Незважаючи на посилений захист німцями транспортних комунікацій, наші підривники виявляли справжні чудеса винахідливості, закладаючи вибухівку в найнесподіваніших місцях.

окупований Донбас.

В окупованому Донбасі фашисти встановили жорстокий терор. Смерть і руйнування були складовою частиною розробленого гітлерівцями плану по знищення СРСР. Прифронтові міста і села області були віддані на свавілля військових властей. Рови і канави не могли вмістити всіх жертв, і фашисти перетворили шурфи шахт Донбасу в могильники для непокори ворогу наших земляків. Одним з найбільш страшних місць страти в Сталіно став стовбур шахти 4-4-біс "Калинівка".

Зараз на цьому місці споруджено меморіальний комплекс, напис на якому свідчить: "Тут під час окупації міста Донецька 1941-1943 рр.. фашистськими катами у шурфах шахти 4-4-біс було знищено понад 17 тисяч радянських громадян ".

Підпілля Донбасу довелося долати ряд труднощів, викликаних особливостями бойових дій у цьому регіоні.

Тяжкість окупаційного режиму посилювалася ще й рухливістю фронту, що простягнувся від Слов'янська до Азовського моря.

Восени і взимку 1941 року в прифронтовій смузі регіону спільно з частинами Червоної Армії розгорнули бойові дії 34 партизанських загону і групи. У них налічувалося 2986 чоловік.

Н.І. Погорєлова.

Про Ніні Іванівні Погорелова - однієї з дванадцяти дівчат Слов'янського загону - хочеться сказати окремо. Народилася в 1923 році в Горлівці в родині робітника. Після смерті батьків Ніна виховувалася в Горлівському дитячому будинку до 1939 року.

У травні 1941 року Ніна приїхала в м. Слов'янськ та влаштувалася ученицею апаратника толеві заводу. У жовтні 1941 року разом з трудящими підприємства брала участь в будівництві оборонних споруда в Червоноармійському районі. Після прориву німцями оборони частин Червоної Армії Ніна Іванівна опинилася знову в Слов'янську і Добровільно вступила в партизанський загін під командуванням М.І. Карнаухова. Чоловікам на фронті важко, але жінці важко подвійно. Тим більше в тилу ворога. Однак Ніна не зламалася. У бою вона була завжди в перших рядах, перший піднімалася в атаку, а при відступі вогнем прикривала своїх товаришів.

20 квітня 1945 Ніні був вручений орден Червоної Зірки.

А 7 червня 1942 їй, як однієї з кращих партизанок України, ЦК комсомолу республіки доручив виступати на другому антифашистському мітингу в Москві.

Після розформування загону М.І. Карнаухова Ніна Погорєлова в складі партизанської групи під керівництвом Горьнюкова в липні 1943 року літаком було перекинуто в Карлівський район Полтавської області, де проводила диверсійну, агітаційну та розвідувальну роботу. Після звільнення частинами Червоної Армії Полтавській області Ніна Погорєлова повернулася в Слов'янськ і працювала заступником начальника міської пожежної команди. Потім закінчила педагогічний інститут і вчителювала в Горлівці.

Висновок.

Це тільки мала дещиця подвигів, здійснених партизанами та підпільниками на донецькій землі і за її межами в роки Великої Вітчизняної війни. За далеко неповними даними, за час ворожої окупації тільки партизанами області проведено проти фашистів близько 600 бойових операцій, знищено понад 10 тисяч гітлерівців, розгромлено 23 гарнізону супротивників.

За ці подвиги 642 підпільника і партизана краю нагороджені орденами і медалями.

Наш обов'язок постійно дбати про тих людей, які в глибокому тилу ворога своєю кров'ю і життям відстояли нашу свободу. Дбати і доглядати за пам'ятниками і могилами загиблих воїнів, партизанів і підпільників. На прикладах їх мужності виховувати патріотизм молодого покоління суверенної України.

Список літератури

Р.Д. Лях, В.Н. Нікольський, В.Д. Нестерцов. "Історія рідного краю ", 1999 рік.

В.А. Шевченка. "Народні месники".

А.З. Дідова, І.І. Кулага. "Книга пам'яті України. Донецька область ", 1999 рік.