Культурне життя в Мавераннахр в IX - X ст

З правлінням Саманідів пов'язаний велике піднесення культурного життя в Хорасані і в Мавераннахр, коли Мерв, Бухара, Самарканд, Ургенч все більше набували славу культурних центрів свого часу.

Вище ми бачили, що арабське завоювання і насильницька ісламізація Середньої Азії призвели до перемоги зовсім далекого місцевому населенню арабської мови в мусульманському богослов'ї, в офіційно-чиновницькому світі і в середовищі перської, Согдійської і хорезмійських аристократії. У аббасідское час в містах майже все населення змушене було вважати себе мусульманином [1] . Арабська мова застосовувався не тільки в проповіді і в молитві, - на ньому написано була вся богословська та юридична література (фікх), оскільки остання була нерозривно пов'язана з богослов'ям. У канцеляріях неподільно панував арабська мова. На ньому писалися всі папери, і чоловік, який не знав арабської мови, не міг стати чиновником. Характерні ж за все те, що навіть місцева аристократія, колись так чинили опір арабам, самим ходом життя змушена була знати арабська мова не гірше своєї рідної мови задля отримання і збереження привілейованого становища.

Арабська мова, за наполяганням завойовників-арабів, застосовувався у культурному житті і наукової роботи; на ньому писалися наукові праці.

Таджицька мова почав відвойовувати собі позиції в літературі тільки в Х ст. Істахрі, що склав у 30-х роках Х ст. своє географічне твір, згадує, що в Бухарі, поряд з Согдійська мовою, був ще мова "дари", під яким і потрібно розуміти літературна мова саманідского часу.

Табари зазначає, що ще в першій половині VIII ст. у володіннях Балха, а також Хутталяна, таджицький мовою [2] , користувалися як літературний. Табари розповідає, що коли відомий арабський намісник Асад ібн Абдулла [3] був розбитий під час свого походу в Хутталян, місцева, очевидно балхская молодь створила глузливе чотиривірш, присвячене який втік полководцю. Чотиривірш це, включене в текст Табари, написана на мові "дари". Цей же мова "дари" був поширений в Хорасані та інших областях Ірану. Таджицька літературну мову перейняв свій алфавіт від арабської писемності, порвавши з майже зжиті на той час Согдійської і Пехлеві писемністю.

Багато представників Согдійської династії протегували літературі, поезії, наукам, образотворчим мистецтв та архітектури.

Найбільш жвавим в культурному відношенні містом при Саманідів була Бухара. Сам Ібн Сіна саме тут, в одній з книжкових крамниць, знайшов потрібне йому твір Фарабі, яке допомогло йому отримати чітке уявлення про вчення Арістотеля.

славилася саманідская Бухара і своєю бібліотекою, яка перебувала в емірському палаці. Ібн Сіна мав можливість працювати в цій бібліотеці, одержавши на те дозволу від еміра Нуха ібн Мансура (976 - 997 рр..). У своїй автобіографії Ібн Сіна дає її короткий опис. Бібліотека займала ряд кімнат. У кожній кімнаті зберігалися рукописні книги з якої-небудь спеціальної галузі: в одній кімнаті - по мусульманського права, в іншій - твори поетів і т.д. Зберігалися рукописні книги в скринях. Бухарська бібліотека мала на той час у Передньої Азії тільки одну суперницю - бібліотеку в палаці буідского правителя Адуд ад-Даул (949-983 рр..) В Ширазі, описану арабським географом Макдісі.

Шіразская бібліотека розміщувалася в худжрах (кімнатах), розташованих уздовж великої бібліотечної зали. Як і в Бухарі, рукописні книги тут групувалися по галузях, кожній з яких відведено було спеціальне сховище. Перевага Шіразской бібліотеки полягало в тому, що книги зберігалися тут на спеціальних полицях, а не в скринях, як у Бухарі.

При підготовці даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.studentu.ru  

[1]  У містах Мавераннахра були і представники інших релігій - громади християн маніхеїв і зороастрійців, однак вони становили незначну меншість населення.

[2]  Табари, звичайно, не застосовує терміна "таджицький".

[3]  Асад ібн Абдулла двічі був намісником Хорасана, перший раз в 723-727 рр.., Друга -- 735-738 рр..