Жуковський Василь Андрійович

Роки життя: 29.01.1783 - 12.04.1852

В.А. Жуковський. Портрет роботи О.А. Кіпренського

Батько Жуковського - Панас Іванович Бунін, поміщик Тульської губернії, власник с. Мішенского, мати - Сальхов, туркеня за походженням, узята в полон росіянами при штурмі Бендер у 1770. Згідно з сімейними переказами, була привезена до Мішенское і подарована Буніну одним з його кріпаків, учасником російсько-турецької війни. За іншими (новітнім) даними, Сальхов була взята в полон майором К. Муфелі, які віддали її на виховання Буніну. Отримавши при хрещенні ім'я Єлизавети Турчанінова, майже всі жила в Мішенском спочатку як няньки при молодших дітей Буніних, а потім - домоправительки (економки). Народжений у неї син за бажанням Буніна усиновлений А.Г. Жуковським (які жили на хлібах у Буніних). Це дозволило Жуковському уникнути долі байстрюка, але для одержання дворянства треба було зарахування малолітнього Жуковського на фіктивну військову службу (в Астраханський гусарський полк); в 1789 він зроблений в прапорщики, що давало право на дворянство, і за клопотанням Буніна в тому ж році "рід Василя Андрійовича Жуковського" внесено до дворянську родовід книгу Тульської губернії; подальша "військова" служба втратила сенс, і в листопаді 1789 Жуковський звільнено "на прохання своєму від служби ".

Спочатку освіта Жуковський одержав у колі родини Буніних, де ріс на правах вихованця. При переїзді сімейства на зимовий час у Тулу Жуковський спочатку навчався в приватному пансіоні Х.Ф. Роде (1790), після закриття якого хлопчика визначили в Головне народне училище (1792). Виключений з училища директором Ф. Г. Покровським "за нездатність", Жуковський продовжував навчання в тульському будинку В. А. Юшков. Тут майбутній поет вперше долучився до літературній творчості. Для постановки на домашній сцені він у 1795 склав трагедію "Камілл, або Звільнений Рим" і п'єсу "Пані де ла Тур "за мотивами роману Бернарда де Сен-П'єра" Павло і Віргінія ".

Після смерті Буніна (1791) турботи про підростаюче Жуковському взяла на себе бабуся (М. Г. Буніна), що розділила їх з рідною матір'ю поета. Однак поступове усвідомлення матеріальної залежності від Буніних і нестійкості свого положення в їх родині стало для Жуковського джерелом глибоких внутрішніх переживань, відбилися в ранніх щоденникових записах. У 1797 він був визначений у Шляхетний університетський пансіон (Москва).

Перебування в пансіоні (1797 - 1800) - найважливіший період творчого формування майбутнього поета. Жуковський став одним з активних учасників "Зборів вихованців університетського Благородного пансіону "і що випускається їм альманаху "Ранкова Зоря". Перше друкований твір Жуковського - ліричний вірш "Травневий ранок". Його пансіонскіе твори - по більшій частини наслідувальні урочисті оди "на випадок" або мови, призначені для щорічних пансіонскіх актів і виступів у "Зборах вихованців ... "(" Могутність, слава і благоденство Росії ", 1799, "Світ", 1800; мова "Про початок суспільства, поширенні просвіти і про обов'язки кожної людини щодо до суспільства ", 1799), або вірші і прозові уривки на задані наставниками теми морально-етичного та патріотичного характеру [ "Благоденство Росії, упорядковуємо великим ея самодержцем Павлом Першим ", 1797; "Доброчесність" ( "Під зоряним дахом тихою нощи"), 1798; "Доброчесність" ( "Від світла світил промінь народився"), 1798; "На надії", 1800, и др.]. Жуковський сприймає, однак, і нові літературно-естетичні віяння, пов'язані з сентименталізмом і предромантизму. Один з кращих учнів, Жуковський закінчив пансіон з срібною медаллю в 1800. На початку 1801 разом з А. Тургенєв, А. Ф. Воєйкова, О. Ф. Мерзлякова, С. Е. Родзянко та іншими організував Дружнє літературне товариство, що проіснувала недовго (січень-листопад 1801), але що зіграло помітну роль в утвердженні нових - романтичних - принципів в російській літературі.

В 1804-1806 поет переклав флоріановскую переробку роману Сервантеса "Дон Кіхот", що сприяло ознайомленню вітчизняного читача з репертуаром світової класики. У 1801 році Жуковський поступив на службу "городовим секретарем "у московську Головну соляну контору. Байдужість Жуковського до "посади", а ще в більшому ступені - зайнятість літературою викликали "незадоволення" начальника, який уклав недбайливого підлеглого під "арешт", що надовго відвернуло його від подальших спроб визначитися на службу. Відразу після звільнення з-під "арешту" Жуковський подав у відставку і виїхав до Мішенское з твердим наміром повністю присвятити себе літературної діяльності.

1802-1807 поет провів у рідних краях, лише зрідка наїжджаючи до Москви для влаштування своїх літературних справ (заробітків перекладами) і зустрічі з московськими літераторами і друзями. У ці роки інтенсивно займався самоосвітою. Ці роки характеризуються різноманіттям жанрових пошуків: зберігаючи традиційні жанрові форми, у тому числі оду ( "До поезії", 1805), Жуковський "відчуває" себе в жанрах військово-патріотичного гімну ( "Пісня барда над труною слов'ян-переможців ", 1806), байки (переклади з Флоріана, Лафонтена, Лессінга, Пфеффеля, а також оригінальні байки) і навіть "описової" поеми (плани "Весни"). Однак у центрі його пошуків - елегія. З елегія "Сільське кладовище", яка стала, по визначення самого Жуковського, початком його самостійної літературної діяльності, до молодого письменника приходить літературна популярність і читацький успіх. В елегії затверджується висока цінність людини, незалежна від його станової приналежності. Роздуми про смерть приводять поета до затвердження буття, його високого сенсу і краси. Багатомірність художнього бачення світу, зрима відчутність поетичних образів, багатство звукової гармонії вірша, вишуканість його мелодійного малюнка, різноманіття ритміки - ці особливості поетичного дарування Жуковського, вперше проявилися в "Сільське кладовище", одержують розвиток в елегії "Вечір" (1806).

"Вечір" позначив перехід поета до романтизму. Поступово елегія одержує у Жуковського і більш виразні ознаки жанру національно російської, а текст насичується гострим соціальним (і навіть політичним) змістом (така, наприклад, елегія "На смерть фельдмаршала графа Каменського ", 1809, що розвиває ідею невідворотності долі, неминучості відплати за вчинене; приводом до її написання стало вбивство М. ф. Каменського, жорстокого до кріпаків і знеславили себе в Прутському поході 1807). Надалі Жуковський вдається до елегії в поворотні моменти творчої еволюції, означаючи нею важливі події внутрішнього життя [ "Слов'янка", 1815; "Колір заповіту", 1819; "Море", 1822; "Я музу юну бувало", 1822 або 1824].

Найважливіша віха у творчій біографії Жуковського - 1806 рік, ознаменований "ліричним вибухом", створенням близько 50 віршів різних жанрів: ода і Героїди ( "Послання Елоїзи до Абеляру", переклад з А. Попа), написи до портрета і ряд своєрідних романтичних пісень (особливий жанр любовної лірики, вельми популярний у романтиків, які прагнули повернути її пісні фольклорний елемент). Саме цим роком позначена одна з перших пісень Жуковського, навіяна не стільки літ. зразками, скільки живим, що зароджуються почуттям до своєї племінниці (її мати - сестра поета по батькові) - Марії Андріївні Протасової (в майбутньому - Мойер; 1793-1823) - "Пісня": "Коли я був любимо, в захваті, в насолоду ".

Особливий етап літературної діяльності поета - участь в "Ветсніке Європи", кращому російському журналі 1-го десятиліття XIX ст. Ставши редактором журналу (1808-1809), він сприяв проникненню на сторінки його творів у "новітньому" (тобто романтичному) дусі. У 1808-1810 Жуковський жив по переважно в Москві, лише на літній час їдучи в рідні місця Орловської і Тульської губерній. Надзвичайно продуктивно писав критичні статті, де докладно обгрунтовується позиція журналу: як нове розуміння суто літературних, естетичних задач, так і суспільне, цивільне і соціально-політичне призначення журналу, необхідність йти "нарівні" з освітою європейським. Цикл його критичних етюдів про письменників знаходить широке програмне значення. Він уважно стежить за літературною полемікою і прагне до жанрового оновлення не тільки російської поезії, а й прози.

Однак переважає в літературних заняттях Жуковського інтерес до перекладу, переважно прозаїчні. На час активної участі поета в "Віснику Європи" належать і його власні прозові досліди, під в чому обумовлені пошуками нових для російської літератури форм народності: казка "Три пояси" (1808), "старовинне переказ" "Мар'їна гай" (1809) та історична повість "Вадим Новогородскій "(1803).

В 1808-1814 Жуковський написав 13 балад, у тому числі вільні переклади: "Людмила" (1808), "Кассандра" (1809), "Пустельник" (1813), "Адельстан" (1813), "Івікови журавлі" (1814), "Варвік", "Аліна й Альс", "Ельвіна і Едвін" (всі три - 1815) та оригінальні балади "Ахілл", "еолові арфа "(обидві - 1815). У центрі цих" маленьких драм "-- зіткнення людини з долею, проблема морального вибору, історія нещасну любов.

Своєрідним символом нової романтичної поетики стала балада "еолові арфа" -- прекрасна пісня про безсмертя любові й мистецтва. Особливе місце в баладному циклі займає "Світлана" - найбільш світле, оптимістичне творіння Жуковського. Своєрідний епілог до циклу балад - "Дванадцять сплячих дев ", вільне віршоване перекладення однойменного прозового роману німецького письменника К. Г. Шпіса.

В 1811, передавши видання "Вісника Європи" Каченовський, Жуковський повернувся до Мішенское. Він постійно відвідує будинок Протасова в Муратова, організує жартівливий "Чернському-муратовські товариство вчених людей", де разом з другом, композитором-дилетантом Плещеєвим, і сестрами Протасовим розігрує пародійно-комічні п'єси, видає гумористичні журнали "Муратовським воша" і "муратовським сморчок" - прообрази Арзамаського "нісенітницю". Багато часу приділяє виданню "Зборів російських віршів ... "(М., 1810-11), в п'яти частинах якого вирішив представити всю російську поезію від А. Д. Кантеміра та М. В. Ломоносова до сучасності.

Жуковський під впливом Карамзіна і А. Тургенєва занурюється в "океан літописів ". Творчим перетворенням цих занять стало поетичне перекладання "Слова о полку Ігоревім" (1817-1819).

10 Серпень 1812 Жуковський був прийнятий в Московське ополчення поручиком. В день Бородінської битви він знаходився в резерві; потім, будучи прикомандирований до штабу М. І. Кутузова, становить у військовій друкарні листівки, бюлетені, які стали важливою сторінкою історії російської публіцистики 1812. Але його головним словом про Вітчизняній війні став вірш "Співець у стані руських воїнів ". Свого роду продовженням ідей і мотивів" героїчної кантати "стануть послання" Вождю переможців "(первинна назву "До старця Кутузову"; листопада 1812), "Імператору Олександру "(1814) і вірш" Співець в Кремлі "(1816). Відійшовши від хвороби (у гарячці лежав у госпіталі у Вільні), Жуковський, нагороджений чином штабс-капітана та орденом Св. Анни, в січні 1813 приїхав в Муратова. Патріотичні вірші приносять поетові широку популярність; після "Сільського кладовища" Жуковський став відомий літературній еліті, після "Людмили" - всім читачам, після "Співака під стане ..." - Всій Росії. На Жуковського звертає увагу двір.

Разом з тим у житті поета наступив один з найдраматичніших періодів: всі його спроби отримати руку Маші були зруйновані твердим протистоянням її віруючою матері, що посилається на неприпустимість шлюбу в силу спорідненості закоханих. Любовна драма стала важким потрясінням для Жуковського. Пісні та романси 1813-1814, балади - поетична літопис драматичної любові. Вимушене заміжжя Маші, а потім і її рання смерть у 1823 визначають трагізм світовідчуття поета. Останньою зустрічі з Машею Жуковський присвятив вірш "9 березня 1823 р. ".

жовтня та листопаді 1814 Жуковський провів у Долбіно. Долбінская осінь була плідною. Жартівливі домашні вірші, дружні послання, звернені до К. Н. Батюшкова, В. Л. Пушкіну, П. А. Вяземському, балади, патріотичні вірші складають оригінальну поетичну систему. Її єдність - у відкритті різноманітних сфер романтичного буття. Дружба, любов, страждання, страждання і радість творчості, пошук сенсу життя, релігія нероздільні в його свідомості. Підсумком творчості Жуковського 1808-1814 з'явилося видання "Віршів Василя Жуковського ", що включає близько 80 творів, у тому числі створену восени 1815 елегію "Слов'янка" (ч. 2) - один із шедеврів романтичної лірики.

Любов до живопису, яку він називав "рідною сестрою" поезії, поет проніс через усе життя. Його численні малюнки, контакти з художниками-романтиками, перш за все з К.Д. Фрідріхом, статті про живопис -- органічна частина його романтичної естетики. Формула Жуковського: "головний живописець - душа", рівною мірою характеризує і його живопис, і поезію.

В вересні 1815 Жуковський зустрівся з ліцеїстом Пушкіним. 26 березня 1820 поет подарує Пушкіну з нагоди закінчення ним поеми "Руслан і Людмила" свій портрет з написом: "Переможцю-учню від переможеного вчителя". Дружба поетів продовжиться до загибелі Пушкіна.

В вересні 1815 в Петербурзі відбулася прем'єра комедії А. А. Шаховського "Урок кокетка, або Липецькі води", де в образі "чутливого поета" Фіалкіна, в його промовах-пародіях на "модний рід балад" глядачі побачили полеміку з Жуковським. Це з'явилося приводом до утворення літературного товариства "Арзамас", членами якого стали Жуковський та його друзі-однодумці (А. Тургенєв, Батюшков, Вяземський, В. Пушкін); пізніше в нього вступив молодий О. Пушкін. Члени Товариства (що мали прізвиська, що взяті з балад Жуковського) вели боротьбу з антікарамзінской "Бесіди любителів російського слова", очолюваної О. С. Шишковим. Незмінний секретар суспільства і його душа - Жуковський, який отримав прізвисько Світлана. Його протоколи (частиною віршовані, написані гекзаметром) стали яскравим пам'ятником літературної боротьби і втіленням Арзамаського "сміхової культури "." Арзамас "дав імпульс для консолідації молодих літературних сил, для становлення російського романтизму як напряму, хоча проіснував всього два роки (до жовтня 1817).

В січні - травні 1818 з'являються 5 випусків альманаху "Для небагатьох" ( "Ріг Wenige"), повністю заповнених перекладами Жуковського, серед яких такі шедеври, як "Лісовий цар", "Мина", "Рибак" з Гете, "Гірська дорога", "Лицар Тогенбург "," Голос з того світу "," Граф Гапсбургскій " з Шиллера. Переклади становлять більшу частину творчої спадщини Жуковського. Відкриваючи російському читачеві світ Гомера, Гете, Шиллера, він перш за все перекладав їхні ідеї та образи на мову романтизму і робив їх органічною частиною російської літератури. Поряд із лірикою поет освоював самі різні форми стародавнього епосу і європейські поеми; в 1820-і рр.. він переводить гердеровскіе романси про Сіде, "Орлеанську діву" Шиллера, "Шільйонський в'язня" Байрона, "Пері і ангела" Т. Мура, баладу В. Скотта "Замок Смальгольм ", уривки з" Енеїди "Вергілія і "Метаморфоз" Овідія, відтворюючи українською мовою ситуації романтичного ліро-епосу: тюремно-узніческую, патріотичної жертовності, любовної безмежної відданості. Жуковський створив теорію романтичного перекладу, а склад свого художнього мислення визначав так: "... у мене майже всі або чуже, або з приводу чужого - і все, однак, моє ".

В жовтні 1818 поет прийнято в члени Російської Академії. У 1819-1824 роки Жуковський створив цілий ряд віршів, які зіграли роль його поетичних маніфестів: "Невимовне", "На кончину Ея величності, королеви Вюртемберзькі "," Колір заповіту "," До мімопролетевшему знайомому Геніям "," Життя "(1819)," Докладний звіт про місяці "(1820)," Лалла Рук "(1821)," Море "(1822), "Я Музу юну, бувало" (1822-1824), "Таємничий відвідувач "," Метелик і квіти "(1824)." Життя і Поезія одне "(вірш" Я музу юну бувало ...") - поетична формула, яка виросла з усієї системи лірики цього періоду. Відкрите Жуковським стан натхнення, зустрічі з "Генієм чистої краси" (образ, вперше виник у вірші "Лалла Рук") стало плідним для наступної російської поезії (перш за все для лірики О. Пушкіна). Яскраве вираз романтичної "філософії мистецтва" Жуковського -- вірш "Невимовне" (серпень 1819); поезія покликана знімати красу буття і його таємниці, але підвладне ль висловом "земним мовою" "невимовне" - "присутність Творця в созданье "і" святі таїнства ", яких пр.е "лише серце знає "? Використовуючи і метафору, і алегорію, і міф, і емблематику, Жуковський створює особливий тип символічного мислення, що втілено в загальній системі його 1819-1824 віршів, що стали своєрідною міфологією його романтизму.

Ще в 1815 Жуковський був наближений до двору. У грудні 1816 йому призначений за височайшим повелінням (беручи до "увагу його праці та дарування") довічний пенсіон (4000 р. в рік). У 1817 він став вчителем російської мови великої княгині, майбутньої імператриці Олександри Федорівни. З 1826 по 1841 -- наставник спадкоємця, майбутнього імператора Олександра II. Майже 25 років зв'язку з двором не могли не відкласти відбитку на світогляд Жуковського, але душа його залишилася чиста. Просвітницька ідея визначала всю його діяльність. Програма "освіченої монархії" постійно стикалася з офіційним беззаконням і адміністративним свавіллям, про що Жуковський неодноразово писав Миколі I і шефу III відділення А. X. Бенкендорфу. Його допомога засланим Е. А. Баратинський і Ф. Н. Глінці, декабристів, О. І. Герцена, участь в долях А. В. Кольцова, М. Ю. Лермонтова, звільнення з кріпосної неволі Т. Г. Шевченка, родичів О. В. Нікітенко - свідчення вірності ідеалам особистої чесноти і одночасно вираз його громадської позиції.

В 1821-початку 1822 Жуковський у свиті великої княгині здійснив першу закордонну подорож. Він зустрівся з німецькими романтиками, відвідав у Швейцарії замок Шільон, де нудився герой поеми Байрона "Шільйонський в'язень", завдав візит Гете, оглянув Дрезденську галерею - все це відобразилося в численних малюнках, щоденникових записах. Переклад поеми Байрона, роздуми в листах до великої княгині про особистість і творчість Тіка і Фрідріха, стаття "Рафаелева мадонна" - конкретні творчі сліди подорожі. Тоді ж поет закінчив переклад драматичні поеми Шіллера "Орлеанська діва", уривки з якої, так само як і стаття "Рафаелева мадонна", "Подорож по Саксонської Швейцарії", були надруковані в альманасі "Полярна зірка" на 1823 і на 1824.

В початку 1823 Жуковський разом з Воєйкова оселився в будинку Меншикова на Невському проспекті. Вечори в салоні А. А. Воєйкова ( "Світлани") збирають найвизначніших діячів літератури. Тут, а пізніше на "суботах" у Шепелевском будинку, де поет жив у 1827-1840, обговорюються нові твори, йдуть літературні суперечки, багато в чому визначили розвиток російської поезії і громадської думки. Історико-літературні роботи Жуковського "Огляд російської літератури за 1823 "(1824) і" Конспект з історії російської літератури "(1826-1827) розкривають діяльність першого російського романтика як організатора літературних сил, пропагандиста та історика російської літератури. На початок березня 1824 вийшло в 3 томах третє зібрання творів поета -- "Вірші". Воно підбив підсумок його поетичної діяльності більше ніж за 20 років.

Глава російського романтизму вступав у новий період своєї творчості, пафос якого -- освоєння "розповідного роду поезії", віршованого епосу.

Постійна інтерес до російської історії, що підігрівається виходом "Історії держави Російської "Карамзіна, з'явився в роботі Жуковського над драмою з епохи "смутного часу", план якої зберігся в архіві поета і датований 14 квітня 1824. У цей час Жуковський стикався і з громадськими ідеями декабризму. С. П. Трубецькой і Тургенєв пропонували йому ознайомитися з статутом Союзу благоденства і розраховували на його участь у декабристської журналі. Але Жуковський не прийняв цю пропозицію, хоча й поділяв антикріпосницьку програму декабристів. Ставлення поета до повстання декабристів було складним, про що свідчить його лист до О. Тургенєва від 16 Грудень 1825, де він засуджує бунтівників. У міру знайомства з подіями і особами, у них брали участь, Жуковський, не беручи повстання як форми протесту, шукає йому виправдання в історії Росії.

В травні 1826, важко захворівши, з похмурими думками про смерть, свідченням чого з'явилося заповіт, поет виїхав за кордон. Протягом півтора року, у Німеччині та Франції, він студіює праці істориків про французьку революцію, де знайомиться з основами європейським законодавства; в салонах зустрічається з Ф. Р. Шатобріаном, А. Ламартіном і Гізо, відвідує Гете у Веймарі.

Повернувшись до двору, Жуковський багато уваги приділяє педагогічної діяльності. Але одночасно активізується його громадська діяльність, створюючи йому, по словами Миколи I, репутацію "глави опозиції". Громадські діяння Жуковського: лист Миколі I про амністію декабристів, листи з приводу заборони журналу І. В. Киреєвського "Європеєць", заступництво за Вяземського, клопотання про дружин декабристів - спиралися на його уявлення про "освіченої монархії", про свободу людини та законності.

Часом нового творчого підйому поета став 1831. У грудні вийшли відразу два видання "Балад і повістей". Перше включало всі баладному творчість 1809-1831, другий, однотомні, - лише нові твори, створені в 1828-1831. У нових баладах все виразніше проявляється епічна природа жанру -- подійність, розповідність, інтерес до філософських проблем. 12 нових балад утворюють тематичне єдність. У центрі всіх їх - тема долі, поєдинок людини і обставин. "Торжество переможців" і "Уривки з іспанських романсів про Сіде "- початок і кінець баладного циклу - складали кільце героїки, усередині якого відбувалося розвиток теми.

Поетичний епос Жуковського відкривав світ у страшному напруженні духовних протиріч особистості, коливаннях між смиренням, релігійним зреченням і протестом, в нерівній боротьбі з долею, і разом з тим - світ пристрасної мрії про гармонію.

Літо - Осінь 1831 Жуковський провів у Царському Селі, де також жив з молодою дружиною Пушкін. У своєрідному змаганні з Пушкіним Жуковський написав тут "Казку про царя Берендеї ..."," Казку про сплячу царівну ", "Війну мишей і жаб". У всіх трьох казках важливий момент творчого пересозданія фольклорного матеріалу, орієнтація на авторську літературну казку, що включає фольклорні джерела, іншомовні зразки.

В червні 1832 Жуковський відправився за кордон. Завершивши лікування на водах Емса, оселився з одним, німецьким художником Г. Ф. Рейтери, у швейцарському селі Верне на березі Женевського озера, здійснюючи численні прогулянки, особливо в гори. Жуковський веде щоденник, робить замальовки з натури і багато перекладає: "Суд у підземелля" (уривок з поеми В. Скотта "Марміон"), балади "Роланд зброєносець", "Плавання Карла Великого", "Лицар Роллан "," Старий лицар "- все з Уланда, з нього ж -- драматична повість "Нормандський звичай", написана білим 5-стопного ямбом.

В квітні-травні 1833 друзі побували в Італії. У Римі Жуковський часто зустрічається з К. П. Брюллов, А. А. Івановим, розмовляє про мистецтво зі Стендалем, який відвідав його разом з Зінаїдою Волконської, оглядає майстерні голови групи "назарейцев" І. Ф. Овербек, німецького історичного живописця П. Корнеліуса, данського скульптора Б. Торвальдсена, О. А. Кіпренського. У вересні 1833 поет повернувся до Росії. Брав участь у створенні лібрето опери М. І. Глінки "Іван Сусанін" (визначивши історичний сюжет і написав слова для епілогу), а також державного гімну "Боже, царя храни" (1-я строфа-переклад початку англійського гімну, 2-а та 3-я - О. Пушкіна, решта -- Жуковського; муз. А. Ф. Львова). У 1834 запобіг відставку Пушкіна, владнавши його конфлікт з царем і Бенкендорфом.

В першому номері пушкінського "Современника" (1836), активним співробітником якого став Жуковський, є його балада "Нічний огляд" (переклад однойменного вірша І. К. Цедліца), відразу ж стала завдяки музиці Глінки популярним романсом. У тому ж році Жуковський завершує розпочату ще в 1831 "Ундіну". Відкриває "Ундіну" посвячення у віршах ( "Бували дні захоплених бачень") звернена до великої княгині Марії Миколаївні (дочки Миколи I).

В листопаді 1836 Жуковський запобіг дуель Пушкіна з Дантесом. Він намагається допомогти Пушкіну, та 27 січня 1837 одним з перших дізнається про дуелі і важкому пораненні Пушкіна. Жуковський робить конспективним поради, важливі для розуміння останніх днів життя поета. Його лист С. Л. Пушкіну під назвою "Останні хвилини Пушкіна "і листа до Бенкендорфу про загибель поета стали найважливішими громадськими документами. Вони відтворюють життєву драму Пушкіна і прямо називають Бенкендорфа і двір гонителями поета. Після смерті Пушкіна Жуковський багато допомагав його родині і сприяв виданню його творів. У березні 1839 поет створив вільний переклад "драматичної поеми" німецького поета Ф. Гальма "Камоенс". Трагічна земна участь португальського поета, автора "Лузіад", виправдана його високим покликанням: "Страждання душа поета зріє, страждання - свята благодать ". Суть романтизму Жуковського - Обожнювання поезiї та затвердження її святого призначення.

Поїздка до Англії (1839), відвідування сільського кладовища поблизу Віндзора, де написав свою елегію Т. Грей, викликала новий інтерес Жуковського до неї. Його переклад "Сільського кладовища" 1839 відрізняється від перекладу 1802 не тільки віршів і текстуально: це нове світовідчуття. На зміну "співакові відокремленому" приходить відкритий світу герой. Ситуація "заземлена" і "одомашнена".

В серпні 1840, під час чергової подорожі по Німеччині, відбулися заручини поета з Єлизаветою Рейтери (1821-1856), дочкою його друга художника, якій він присвятив вірш "О, благаю тебе, Творець" (вільний переклад з Н. Ленау). У 1841 Жуковський подав прохання про відставку і поїхав до Німеччини, де 21 травня відбулося його весілля.

1840-е гг .- новий період у творчій біографії поета. Незважаючи на всі спроби Жуковського повернутися до Росії, обставини його життя складаються так, що цей намір не здійснився. Хвороба дружини, народження дочки Олександри (1842-1899) і сина Павла (1845-1912), власна хвороба затримали його в Німеччині до кінця життя. Однак зв'язку з батьківщиною ніколи не переривалися завдяки зустрічам із земляками, друзями. Свої твори поет друкує в російських журналах, переважне в "Современник" Плетньова і "Москвитянин".

Його творча діяльність активізувалася в різних напрямках. Він навчає по спеціальної методі власних дітей, створює для них азбуку, присвячує їм дитячі вірші "Пташка", "Котик та цап", "Жайворонок", "Хлопчик-мізинчик". Уважно стежачи за подіями європейського життя, відгукується на них публіцистичними статтями. Виявом громадської філософської позиції Жуковського стала книга "Думок і зауважень ", закінчена в 1850 і відкинута російської цензурою.

В центрі естетичних інтересів Жуковського залишається проблема "високою" сили мистецтва, влада слова і відповідальності художника (статті "Про меланхолії в житті і поезії ", 1846," Про поета і сучасному його значенні. Лист до М. В. Гоголя ", 1848," Дві сцени з "Фауста" "1849).

В 1843 переклав віршовані повісті "Маттео Фальконе" (з А. Шамиссо по мотивами повісті П. Меріме) і "Капітан Бопп" (джерело не встановлений). У 1844 для "Москвитянин" створює повісті-перекази з Шамиссо і Ф. Рюккерта. У 1845 написав "Казку про Івана царевича і Сірому Вовка" і казку "тюльпанне дерево". Паралельно Жуковський розвивав теорію "оповідної поезії", говорив про зближення поезії і прози. Він шукає свою форму національного епосу. Про це свідчить задум книги "Повістей для юнацтва".

Найважливішим етапом на шляху реалізації концепції епосу стали перекладання зразків східного епосу: "Наль і Дамаянті" (1837-1841) - уривок з давньоіндійського епосу "Махабхарата", і "Рустем і Зораб" (1846-1847) -- епізод з епічної поеми Фірдоусі "Шахнаме" в перекладах німецького поета Ф. Рюккерта отримали у Жуковського оригінальне втілення.

Головним працею цих років став переклад "Одіссеї" Гомера (1842-1849). Жуковський створив романтичну "Одіссею": Ідея протистояння людини долі, його нескінченного прагнення вперед, до "милій батьківщині", рідного дому, улюбленої і вірної дружини, сина отримала особливу силу емоційного звучання. У відомому сенсі переклад Жуковського можна назвати "Одіссеєю нового часу "," російської Одіссеєю ". У 1845-1850 Жуковський "перевів зі слов'янського тексту весь" Новий заповіт "".

12 Квітень 1852 Жуковський помер (був похований у Баден-Бадені, але в серпні його прах перевезли до Петербурга і поховано поруч з могилою Карамзіна).

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.russianculture.ru/