М. І. Кутузов

Служив в інженерному корпусі російської армії військовий інженер Іларіон Матвійович Голенищев-Кутузов.

Почав він військову службу ще за Петра I, віддав їй тридцять років свого життя і, вийшовши у відставку з чином генерал-поручика, продовжував працювати за цивільному відомству в Петербурзі.

За його проектами будували в столиці канали, зводили великі будівлі. До кінця життя Іларіон Матвійович став сенатором. Йому доручали укладення з важливих державних справ; до нього йшли зі скаргами, за порадою.

Він був освіченою, чуйною людиною і за великий розум і знання був знаний у народі "Розумною книгою".

5 (16) вересня 1745 року в родині Іларіона Матвійовича народився син, якому судилося стати великим російським полководцем, його ім'я - Михайло Іларіонович Кутузов - увічнила історія.

Працьовитість, інтерес до книг інженер-генерал Іларіон Матвійович Кутузов прищепив синові з дитинства. Хлопчик успішно навчався вдома російської та іноземних мов, арифметики, багато читав. Коли Михайло підріс, батько віддав його до артилерійсько-інженерну школу.

Так робили тоді далеко не всі дворяни, хоча були зобов'язані служити в армії і навчати своїх синів військової справи.

У цих умовах юний Михайло Кутузов, обдарований від пріумом і здібностями, дуже допитливий, не по роках розвинутою, підготовлений у домашніх умовах до навчання у військовій школі, відразу виділився з-посеред вихованців артилерійсько-інженерної школи.

Він ріс здоровим гарним хлопчиком, веселим, здавалося, трохи флегматичним, умів помічати характерні риси своїх однолітків і комічно незлобиво з них приклад.

Товариші любили Кутузова за веселу вдачу, викладачі цінували його за здібності і старанність.

Навчався майбутній полководець успішно. Він добре освоїв інженерне справу і артилерію, любив військову історію, знав мови:

французька, німецька, латина, а згодом вивчив ще й англійську, шведська, турецька і польська.

Особлива пристрасть живив Кутузов до інженерній справі і був призначений допомагати офіцерам в навчанні слухачів, про що 10 грудня 1759 послідував наказ директора артилерійської та інженерної школи генерал-фельдцейхмейстера П. І. Шувалова.

"За поданням оной школи каптенармус Михайло Кутузов за його особливу старанність і в мовах та математики знання, а паче що належить до інженера має схильність, в заохочення іншим цього числа проведений мною в інженерний корпус першого класу кондуктором; про що артилерійська та інженерна школа будучи відома, має йому Кутузову цей кондукторський чин оголосити, вірності служби привести до присяги і залишити, як і раніше при школі до Вспоможеніє офіцером для навчання інших ".

Ітимуть роки, офіцер і генерал Кутузов завжди і всюди буде вдосконалюватися у військовій науці, буде продовжувати пошук знань, читати російську, іноземну літературу, стародавніх класиків, опановувати загальнолюдської культурою.

У коло його інтересів назавжди увійдуть література, мистецтво, театр, міжнародна політика. Його будинок в Петербурзі буде відкритий російською та іноземним артистам, письменникам.

Кутузов був одружений на Катерині Іллівні, уродженої Бібікова, мав п'ять дочок - Параску, Анну, Єлизавету, Катерину, Дарину; єдиний син Кутузових помер в дитинстві.

Суть полягала в тому, що висока культура, освіченість стали опорою його військового покликання, стали тією основою військової справи, якій Кутузов присвятив всі сили свого розуму, своєї душі, все своє життя.

Перед Кутузовим відкривалася легка і безпечна для життя кар'єра придворного. Він був до неї добре підготовлений.

знають іноземні мови, розумного, важливого в обходженні молодого прапорщика призначили ад'ютантом до ревельсьКий генерал-губернатору генерал-фельдмаршала принцу Голиптейн-бекського. Кутузов знаходився при ньому на зустрічах з титулованими особами і дипломатами, прибували в Росію з-за кордону. Але пробув він в ад'ютанта недовго.

Позначилося виховання батька, позначився власний характер, і молодий офіцер просився до ладу.

Потягнулися для нього п'ять довгих десятиліть стройової служби, походів і війн.

Прапорщик Кутузов почав свій військовий шлях і ріс як офіцер, коли в російській армії почали відроджуватися її бойові традиції часів Петра I.

Він виховувався з дитинства під відгомін слави петровськіх перемог; ще були живі герої Полтавської баталії, і в сім'ї Іларіона Матвійовича шанували пам'ять засновника регулярної російської армії.

Але суть полягала не тільки у виховному значенні героїчних традицій. Аналіз полководницького мистецтва Кутузова виразно показує те спільне, що зближує його з полководницький мистецтвом Петра I.

Кутузова прийнято вважати учнем Румянцева і Суворова, і це безумовно правильно: вони його прямі вчителі, що передавали свої методи водіння військ, свій бойовий досвід безпосередньо на полях битви.

Щоб краще бачити риси полководницького мистецтва Кутузова, потрібно простежити, що пов'язувало Петра I, Румянцева, Суворова з Кутузовим, простежити шлях російської армії, а для цього треба відзначити найважливіші етапи військової історії Росії в XVIII столітті.

На цих етапах визначалися долі країни, а разом з цим і долі, і життя, і мистецтво її полководців.

До початку XVIII століття в Росії стали розвиватися сільське господарство і внутрішня торгівля, утворився єдиний всеросійський ринок, але країна відставала від розвинутих європейських держав у промисловості, культурі, зовнішньої торгівлі, організації збройних сил і морського флоту.

Зовнішня політика російського уряду стала все більше націлюватися на завоювання та зміцнення міжнародних позицій держави; дворянство прагнуло до захопленням нових земель; дворянство і купецтво шукали виходи до відкритих морів для збуту все збільшується, продукції сільського господарства.

Це повинно було зміцнити владу дворянства всередині країни, сприяти збагаченню купецтва та зростання народжувалася російської буржуазії.

І разом з тим рішення цих завдань об'єктивно сприяло розвитку продуктивних сил країни і зміцнення її незалежності. Без цього відстала Росія могла стати об'єктом розділів більш розвинених, сильних європейських держав, стати їх напівколонією.

Росія була відрізана від Балтійського і Чорного морів, не допускалася сусідами на морські торговельні шляхи. Єдиний її північний порт в Архангельську діяв лише у короткі літні місяці.

Це прирікало Росію на економічну відсталість.

Але головне полягало в наростаючої небезпеки вторгнення в Росію ворогів ззовні.

Мета сусідів Росії - Швеції і Туреччини і тих, що стояли за ними в різний час Англії, Франції, Австрії полягала не тільки в тому, щоб не допустити росіян до Балтійського і Чорного морів, а й у тому, головне, щоб захопити землі Росії, відкинути російських далеко на схід.

У планах шведського короля Карла XII було утримати за собою прибалтійські землі, що колись відторгнуті від Росії, не допустити її до Балтійського моря, до прямих зв'язків з Європою, захопити Архангельськ і тим самим монополізувати російську зовнішню торгівлю і, що саме небезпечне, захопити Смоленськ, оволодіти Москвою, позбавити Московська держава незалежності.

Небезпека загрожувала Росії і об'єднаній з нею Україні зі боку Туреччини.

Турецький уряд прагнув не допустити росіян до Чорному та Середземному морях, не допустити на світові торгові шляхи.

І, що було знову ж таки найбільш небезпечним, турки і підвладні їм кримські татари загрожували Києву, втручалися в південні руські землі, захоплювали і знищували села і міста, гнали росіян і українців в рабство, продавали їх на невільничих ринках.

Боротьба за незалежність, за вихід до морів, за місце в Європі склала зміст російської зовнішньої політики протягом століть.

Для здійснення цієї політики "насильницькими засобами" створювалися російська армія і флот, розвивалося російське військове мистецтво, готувалися і висувалися видатні полководці і флотоводці.

До початку XVIII століття зросло населення Росії, зростали її продуктивні сили, вже накопичувалися економічні засоби.

Російський народ загартувався у тисячолітній боротьбі з суворою природою, у важкій праці, в боях за свою незалежність і існування.

Він пережив вікове татаро-монгольське іго, відбив і розгромив німецьких псів-лицарів, переможно виявив свої бойові сили на полі Куликовому, вигнав польських інтервентів - відстояв свою незалежність.

Звичайно, війни Росії у XVIII столітті переслідували і завойовницькі мети, велися перш за все в інтересах російського дворянства і купецтва.

Російський народ піднявся на захист своєї батьківщини.

Народ був пригноблений кріпосниками, знемагав від рекрутчини і податків, і тим вище треба цінувати його самовідданість і велич духу, що, не скорившись гнобителів, російським дворянам, він знайшов у собі сили вступати в боротьбу не на життя, а на смерть з іноземними загарбниками, що несли до Росії подвійне рабство.

Кутузов командував ротою, батальйоном, загоном, полком, корпусом. Це загартувало Кутузова, збагатило службових і бойовим досвідом. Він став професіоналом військової справи.

Він вивчав природу бою і війни, сутність полководницького мистецтва в діях полководців Румянцева і Суворова. На цій основі ріс і розвернувся його полководницький талант.

У 1764 році, коли російські війська рушили до Польщі, капітан Кутузов домігся переведення в діючу армію. За роки 1764, 1765, 1769-й він брав участь у деяких невеликих боїв (великих операцій там не велося), втягнувся в похідну життя, але, як сам згодом визнавав, "війни ще не розумів".

У 1770 році Кутузова перевели до армії Румянцева, що діяла проти турецьких військ у Молдавії та Валахії. Молодому офіцерові пощастило: він вступив до розпорядження видатного полководця Петра Олександровича Румянцева.

Оттоманська імперія як і раніше не допускала Росію на землі північного Причорномор'я, що належали російським з незапам'ятних часів, не допускала до Чорного моря, здавна названого Руським морем, у якому колись плавали суду росіян.

Туреччина мала у своєму розпорядженні численної сильною армією, готувалася до вторгнення в російські землі, не йшла на компроміси, перший розірвала дипломатичні відносини з Росією, і тільки розгром турецьких військ міг забезпечити успіх російської політики.

Армія наступала до Дунаю проти найсильніших угруповань турецьких і татарських військ. Театр військових дій був дуже далекий від Росії, комунікації непомірно розтягнуті і відкриті ударів ворога; край глухий, бездорожний, населення рідкісне, вражає спалахами чуми; попереду лежала місцевість, порізана річками, з прирічкових болотами, озерами, зустрічалися гористі райони, утруднювали наступ, і рівнини, де перевага була на боці більш численної турецько-татарської кінноти. Загальна чисельну перевагу все час була на боці супротивника.

Було де і в чому проявитися бойовими якостями російських військ, талантам їх полководця; було чому у нього повчитися молодому офіцерові генерального штабу Кутузову. Йому пощастило і з призначенням в корпус досвідченого, бойового генерала Боура, що виконував найбільш відповідальні завдання в боях, потім на посаду оберквартірмейстера армії.

Кутузов опинився у важких, складних умовах маневрених дій, у сфері вогню запеклих боїв в урочищі Ряба Могила, на річці Ларга, поблизу озера і річки Кагул, що увійшли в історію російської армії.

Для М. І. Кутузова ці битви стали незабутньою школою воєнного мистецтва. Корпус генерала Боура завжди наступав на головних ділянках. Кутузов, як офіцер генерального штабу, вів розвідку, виробляв рекогносцировку, розбирався в складних пересування своїх військ і противника, кидався з резервами туди, де назрівала небезпека. Він близько бачив дії Румянцева в боях, де той домагався вищих успіхів і слави.

Кутузов осягав стратегію розтрощення Румянцева, який вважав, що "ніхто не бере міста, не Впоравшись з військами, його захищали". І тут же бачив Кутузов, що стратегія Румянцева полягає не тільки і не завжди в наступі. Коли Румянцева після здобутих перемог сталі з Петербурга викликати перейти Дунай, він категорично відмовився: "Стою неодмінно на тому правилі, що, не забезпечили надійне що залишається за собою, великими кроками не можна ступати вперед ".

Настане час, і Кутузов здійснить основну ідею стратегії і тактики Румянцева: не раз доб'ється розгрому і повного знищення армії противника; застосує, як і Румянцев, охоплення армії супротивника і удари по ній з фронту, з тилу, з флангів, в кожному бою буде творити, як і Румянцев, але при інших умовах, в боротьбі з іншим супротивником, інакше, ніж Румянцев. Та й Румянцев, маючи перед собою не 150 тисяч турків і татар, а велику французьку армію під чолі з Наполеоном, навряд чи атакував би її відразу силами 40 тисяч солдатів, маючи позаду Москву і країну, незалежність якої залежала від даного бою.

До того часу, коли Кутузов застосує чудовий досвід та уроки Румянцева, пройде ще сорок років.

А поки служба Кутузова в армії Румянцева несподівано і безглуздо припинилася. Хтось із "друзів" Кутузова доніс Румянцеву, що в години дозвілля під веселий сміх товаришів капітан Кутузов копіював ходу і манери головнокомандувача. А фельдмаршал був дуже уразливий; незважаючи на чини і славу, його обходили в Петербурзі, при дворі кусатимуть самолюбство, потім крутий, і різкий був Петро Олександрович у зверненні навіть з вищестоящими.

Бездоганна служба і бойові заслуги врятували молодого офіцера від гніву головнокомандувача, він задовольнився перекладом насмішника в Кримську армію.

Ця подія залишило на все життя глибокий слід в характері Михайла Іларіоновича. Він став потайливим, недовірливим, замкнутим. Зовні це був той же Кутузов, веселий, товариський, але близько знали його люди говорили, що "серця людей відкриті Кутузову, але його серце закрито для них".

У Кримської армії Кутузов продовжував важкий і небезпечний шлях бойового командира. Те, командуючи козаками, він б'ється в сутичках з татарськими наїзниками, то веде розвідку, потім командує батальному, на чолі якого бере участь у відбитті турецького десанту на кримське узбережжя, у штурмі укріплення, який ледь не став для М. І. Кутузова фатальним.

Про цей бій та поранення Кутузова під Алуштою (де нині стоїть пам'ятник) доносив Катерині II генерал-аншеф В. М. Долгоруков.

"... На відображення ворога, вивантажити флот і поставив табір свій при містечку Алушта, - писав він образним складом того часу, -- квапився я туди ... з усілякою швидкістю ... 22 числа (22,7-3.8. 1774 року - М. Б.) прибув я ... в саму середину гір, звідки що лежить до моря страшною ущелиною дорога оточена горами і лісом, а в інших місцях такими прірвами, що ледве два тільки людини в ряд пройти можуть, самі лише війська ... на власних раменах відкрили там шлях єдинорога.

Тим часом турки, відділяючись від головного свого при Алушті табору ... тисячах в семи або осьмі, зайняли тверду позицію в чотирьох верстах від моря, перед селі Шумою, на дуже вигідному місці, з обох сторін якого були круті кам'яні стремнини укріплені ретраншаментамі.

Ворог, користуючись зручністю місця і перевагою сил, захищався більше двох годин, коли каре, подаючись вперед непрохідними дорогами ходить, набували кожен крок кров'ю, не замовкала з обох сторін вироблена з гармат і рушниць НАЙБІЛЬШЕ стрілянина ".

Було наказано: "прийнявши ворога в багнети, продертися в ретраншамент, що й виконано ... де найсильніше був опір Московського легіону.

... Турки ... кинулися стрімголов до Алушти, залишивши свої батареї, будучи переслідувані до великого табору своєму на березі стоїть.

... Число побитого ворога напевно знати не можна, бо ж в проваллях і між камінням повалені їхнє тіло.

... З числа поранених ... Московського легіону підполковник Голенищев-Кутузов, що привів свій батальйон, з нових молодих людей полягає, до такої досконалості, що у справі з супротивником перевершував оний старих солдатів.

Цей штаб-офіцер отримав рану пулею, яка, вдаривши його між оці і скроні, вийшла безперервно в тому ж місці на іншій стороні особи ..."

Куляпробила голову, не зачепивши мозку. Кутузов вижив і відправився за кордон лікуватися. Михайло Іларіонович багато подорожував по Європі, довго жив у Лейдеіе - тодішньому центрі науки, зустрічався з ученими, передовими людьми Європи та європейськими полководцями того часів - Фрідріхом II і Лаудона.

Після повернення на батьківщину Кутузов призначений у війська, що знаходилися у південних краях Росії, в Криму. На тому ж театрі військових дій служив в ті роки Суворов. Це були порівняно мирні роки. Крим у результаті воєн з Туреччиною був оголошений незалежним, боротьба з Туреччиною за вплив на кримських татар продовжувалося, але цю боротьбу Суворов вів то демонстрацією проти турецьких кораблів, що заходили в порти Криму, то дипломатичним шляхом, доручаючи Кутузову справи найбільш складні, що вимагають розсудливості і великого такту.

У ці роки Кутузов знову проходив суворовському школу навчання і виховання військ. Те, що зародилося в Астраханському полку років двадцять тому, тепер зміцніло і перетворювалося в суворовському "Науку перемагати". Кутузов осягав найважливіші правила "Науки перемагати": "окомір, швидкість, натиск", вимагали від командира правильної оцінки обстановки: "як в таборі стати, як йти, де атакувати, гнати і бити, зразкового судження про сили ворожих для узнанія його підприємств ".

Кутузов осягав суворовське побудова колон для походу, організацію маршу, відпочинку, прагнення до швидкості, тому що "перемога залежить від ніг, а руки її виконують плану ".

У 1787 році спалахнула нова війна з Туреччиною. Кутузов прикривав своїм корпусом кордону Росії але Бугу, потім війська Кутузова були включені в складу діючої Катеринославської армії. Командувач Катеринославської армією Потьомкін вирішив взяти чорноморську турецьку фортецю Очаків. Украинские війська, в тому числі й корпус Кутузова, взяли в облогу Очаків. Облога фортеці тривала довго, російські війська гинули від хвороб і терпіли позбавлення більше, ніж добре підготовлені до облоги турки. Однак Потьомкін зволікав і не наважувався на штурм. Військові дії обмежувалися дрібними сутичками.

Під час однієї з вилазок турки атакували прикриття єгерів Бузького корпусу. Зав'язати серйозні бій. Кутузов повів війська в атаку і був тяжко поранений. Куля пробила голову навиліт майже в тому ж місці, що і при перше поранення. Лікарі засудили його до смерті, вважаючи, що він не доживе до ранку. Але Кутузов вижив, тільки праве око його почав сліпнути.

"Якби, - писали лікарі, - такий випадок передала нам історія, ми б визнали це байкою. Але ми бачили чудо, що сталося, з генералом Кутузовим ".

Ледь оговтавшись від рани, Кутузов прийняв участь у боях на Дніпрі і на Бузі, у штурмі замку Хаджибей, на місці нинішньої Одеси. І всюди: то з батальйонами єгерів, то на чолі козацьких загонів при взятті фортець Бендери і Аккерман і в польовому бою - Кутузов завжди, за свідченням сучасників, "здобував поверхню".

У цей важкий момент Кутузов, зібравши гренадер Херсонського полку і єгерів Бузького корпусу, повів їх на бастіон. Війська, багнетами проклавши собі дорогу, увірвалися до фортеці. Пізніше, зустрівшись з Кутузовим на площі Ізмаїла, Суворов сказав, що "Суворов знає Кутузова, а Кутузов Суворова; якщо б фортеця не взяли - Суворов помер би під її стінами і Кутузов також ...".

Бій ішов на кріпосних стінах і у всіх чотирьох воріт, потім зав'язався жорстокий вуличний бій. Російські війська, оточивши турків, утискали їх до центру. Турки відступали. Билися вони відчайдушно, у вузьких вулицях оточили збройних списами козаків і шаблями перерубують держаки пік. Почалася різанина, загрожувала козакам повним винищенням. На допомогу козакам прорвалися єгеря Кутузова. Російські війська оволоділи центральною площею. Гарнізон Ізмаїла був майже повністю знищений, мало хто вцілілі взяті в полон.

Дорого обійшлася російським ця перемога. Тисячі вбитих і поранених лежали в рові, на вулицях. 12 грудня 1790 М. І. Кутузов писав своїй дружині:

"І з м а и л.

Любий друже мій Катаріна Ільіняшна. Я, слава Богу, здоровий і вчора тобі писав ... що я не поранений і бог знає як. Віх не побачу такої справи. Волосся дибки стає. Учорашній день до вечора я був дуже веселий, бачачи себе живого і такий страшний місто в наших руках, а ввечері приїхав додому як у пустелю ... кого в таборі ні спитаю, або помер, або помирає. Серце у мене облилося кров'ю і заливається сльозами.

Цілою вечор був один, до того ж стільки клопоту ... треба в порядок привести місто, в якому однех турецьких тел більше 15 ТОВ ...

Корпуси зібрати не можу, живих офіцерів майже не залишилося ". "Не було міцніше фортеці, оборони - відчайдушний, ніж Ізмаїл, - сказав Суворов, -- тільки раз в житті можна вирушати на такий штурм ..."

З 1793 року в житті Кутузова почався новий етап: він стає дипломатом - надзвичайним і повноважним послом Росії в Константинополі. Посольство в Туреччині вважалося важким, тому що там був вузол протиріч Росії не тільки з Туреччиною, але і з низкою європейських держав. Що дійшли до нас опису дипломатичної діяльності Кутузова говорять про те, що і тут він виявився талановитим. Оточений російськими офіцерами, радниками, шталмейстерамі, музикантами, камердинера, кінним і пішим конвоєм, Кутузов урочисто вступив у Константинополь і на барвисті східні вітання відповів вишуканою промовою. Він вражає пишнотою прийомів і церемоніалів, ввічливістю манер. Своїми розповідями Михайло Іларіонович змушував сміятися суворого пашу, що дав обітницю не посміхатися, зачаровував своїм поводженням турецьких придворних і воєначальників, не вірили, що перед ними той самий страшний Кутузов, який так жорстоко громив їх у битвах.

У вересні 1794 Михайло Іларіонович був призначений директором сухопутного кадетського корпусу, де керував навчанням і вихованням майбутніх офіцерів російської армії. Сам читав їм лекції з воєнної історії, вперше ввів у корпусі викладання тактики.

Продовжуючи цю діяльність, Кутузов одночасно виконує посаду командувача сухопутними військами у Фінляндії, інспектує їх, будує там укріплення, бере участь у дипломатичні зносини, спрямованих на поліпшення відносин Росії зі Швецією.

Близько року Михайло Іларіонович був генерал-губернатором I Петербурга, але Олександр залишився ним незадоволений "через несправність у поліцейській службі".

У серпні 1802 року його "звільнили на прохання", а по суті, просто видалили з Петербурга. Кутузов поїхав у своє село Горошко Волинської губернії.

Листи Кутузова до дружини в перший же рік життя в селі , говорять про те, що він жив самотньо, займався сільським господарством, намагаючись його зробити культурним і прибутковим, вишукуючи способи дістати грошей, яких у нього, мабуть, було небагато.

"Про грошах дуже дбаю, - пише він .- Чув я, що продається якась книга в Петербурзі про водяних комунікаціях. Зроби мені таку ласку - Пошли мені, тут дуже потрібно для того, що думаю досить про комерцію ".

Кутузов набуває селітряні завод, займається продажем пеньки, поташу, його сильно займають олійні насіння, яке | "сіються в Індії та Єгипті ".

... Ниють старі рани. Ноги, зігнуті ревматизмом, насилу носять сите тіло. І кожне ранок, прокидаючись, відчував Кутузов, як все більш тьмяним здаються йому навколишні предмети і очей, поблизу якого відбулася турецька куля, згас зовсім. Кутузова охоплювала туга приреченого на бездіяльність людини, на якого чекає бідність і повне забуття. Він згадував Суворова, який і славою, і званням, і багатством своїм був значніше його. Але, відсторонений від служби і засланий в маленьку новгородську село Кончанське, отак, як і він, Кутузов, сумував, метався, поривався щось робити і в безсиллі вщухав. Кутузов згадував, як помер його друг і учитель, великий російська людина, - на самоті, всіма кинутий, в тяжких муках.

полководницьке ж дарування Кутузова тоді ще не розгорнулося, слава чекала на нього попереду. І поки тільки близькі і які вірили в нього люди знали, що шістдесятирічний російський генерал - кращий учень Суворова, політик і дипломат, що стоїть він на чолі полків, що пройшли, як і він, школу бойових походів Суворова.

За роки консульства і особливо імперії Наполеона французька армія остаточно стала, армією, відірваною від народу, що здійснює під керівництвом імператора загарбницькі інтереси великої французької буржуазії. Солдатам цієї армії ще здавалося, що вони захищають Францію від інших європейських держав. До того ж багаторічні війни давно вибили їх з колії мирного життя, зробили професіоналами війни.

Щоб з честю вийти з положення, були потрібні найбільша витримка і вміння. Положення і для Кутузова, не дивлячись на його величезний військовий талант, було важким. У цей важкий момент загострилася боротьба між Кутузовим і царем.

В одному і тому ж листі цар вимагав від Кутузова і збереження російської армії і оборони Відня. Цар писав: "Я тоді тільки залишуся спокійним, коли дізнаюся, що ви зважилися взяти на самого себе високу відповідальність захищати Відень. Ви маєте до себе довіреність мою, армії і союзників. Доведіть ворогові, як справедливо покладається на вас загальна довіреність "

За цим листом прямував наказ Франца: "... Уникати поразок, зберігати війська цілими і неушкодженими, не вступати в бій з Наполеоном, 'але утримувати його на кожному кроці ".

Військова безграмотність обох імператорів очевидна. Кутузов змушений давати їм азбучні приклад тактики і стратегії.

"... Якщо мені оскаржувати у ворога кожен крок, - писав він у відповідь на наказ, - я повинен буду витримувати його нападу, ж коли частина військ вступає у справу, трапляється необхідність їх підкріплювати, від чого може зав'язатися велику битву і піти невдача ..."

До останнього моменту ні безліч оточували Кутузова австрійських радників, які вимагали, щоб він дав бій Наполеону ні навіть у російської армії не знали, що Кутузов має намір робити. Коли армію збудували у Браунау, всі вважали, що Кутузов, підкорився і піде до Ульм. Чекали його наказу. Нарешті наказ був даний - російська армія рушила в ... зворотному напрямі, почавши свій єдиний марш-відхід Браунау - Цнайм. Вона йшла від що загрожувало їй оточення і загибелі, підриваючи за собою мости, не втрачаючи ні зброї, ні обозів. Коли кавалерійський авангард Наполеона увірвався в Браунау, Кутузова і сліду не було.

На шляху відходу російської армії було багато річкових рубежів. Вони давали можливість, обороняючи переправи, успішно затримувати насідаючого противника, тим більше що по дорозі до російської армії приєдналися розрізнені залишки австрійських частин. Але при першій же спробі затриматися французи атакували австрійський загін під командуванням Мерфельда, і той, кинувши переправу, став відступати, оголивши фланг російської армії. Австрійські війська втрачали залишки боєздатності. Але навіть і цим частинам Франц наказав покинути Кутузова і поспішати на захист Відня. В дорозі їх перехопив французький маршал Даву, і "Захисники" Відня, як завжди, склали зброю.

Російська армія була позбавлена допомоги. Ні підвід, ні снарядів, ні провіанту, ні одягу - нічого, що обіцяли союзники, Кутузов не отримав. Російські солдати йшли в осінню негоду з розмитим дорогах роздягнені і голодні. "... Ми йдемо по ночах, ми почорніли ... офіцери та солдати босоніж, без хліба, -- писав Дохтур дружині .- Яке нещастя бути в союзі з такими негідниками, але що робити !.."

Австрійський уряд не могло мобілізувати сили, бо велика була економічна відсталість Австрії, та й боялася воно озброїти багатонаціональне населення країни. "Переможного ворогові я зажми рот однієї провінцією, але народ озброїти - значить трон скинути ", - заявив за кілька років до цього один австрійський міністр, і тепер вся політика австрійського уряду була спрямована до того, щоб домогтися перемоги руками російських солдатів.

У цієї катастрофічної ситуації, коли Кутузов докладав усіх зусилля, щоб відірватися від французів, Франц продовжував надсилати свої здалеку плани. Він писав Кутузову, що "... не допускає ні найменшого сумніву, що Ви в чим-небудь відступіте від точного виконання цього плану ...". Проте Кутузов продовжував виконувати свій план. Тоді Франц сам приїхав в російську армію і, зібравши військова рада, зажадав захищати Відень. Його знову підтримував Олександр I, який вимагав від Кутузова "зберегти добру згоду з австрійськими генералами ...".

Кутузов відмовився захищати Відень. У тих умовах це було не по силам російської армії. Першу свою задачу великий полководець бачив в тому, щоб зберегти російські війська. Рішенням і планам царів він протиставив свій план відходу на лівий берег Дунаю і здачі Відня французам. Австрійці змушені були погодитися.

Щоб здійснити цей правильний план, були потрібні ще неймовірні зусилля і жертви.

Авангард супротивника вже вступив в бій з ар'єргардами російської армії.

Нарешті на полі бою французькі солдати, від яких без оглядки бігли австрійці, італійці, пруссаки, зіткнулися з російськими солдатами - Ветеранами походів Суворова, героями Ізмаїла і Альп. З одного боку -- знамениті маршали, переможно водили французькі війська, начальники авангардів Неї, Ланн і Мюрат, з іншого боку - сподвижники Суворова, його учні - Багратіон, Дохтур, Милорадович, що прикривали армію своїми ар'єргардами.

Але Наполеон вже готував новий удар. Він теж розумів значення відходу за Дунай, де Кутузов буде в цілковитій безпеці, а всі зусилля французької армії виявляться марними. Наполеон вирішив непомітно перекинути через Дунай зведений корпус Мортье і, захопивши міст, затримати росіян у Кремса.

Коли лазутчики, яких завжди мав Кутузов, донесли про появу французів на лівому березі Дунаю, він зрозумів, що може потрапити в пастку - на лівий берег його не пустить Мортье, а на правому - Наполеон головними силами притисне до Дунаю. Залишалося загинути або ціною надлюдських зусиль досягти лівого берега у Кремса раніше, ніж туди підійде корпус Мортье. Цю можливість і вирішив використати Кутузов. Він прискорив марш частин і випередив Мортье.

Імператор Франц вимагав, щоб Кутузов залишився на правому березі і захищав передмостові зміцнення і міст через Дунай. "Я цілком впевнений, -- писав він, - що Ви Вашим завзяттям підтримайте славу армії государя імператора. Вашого монарха ... "Але Кутузов покинув правий берег Дунаю і ... вибачився перед Францем за невиконання наказу. Не без уїдливості писав він, що захищати передмостові зміцнення було неможливо, тому що він їх не знайшов. Очевидно, австрійські сапери їх не побудували, незважаючи на накази імператора.

Ледве ар'єргард російської армії встиг досягти лівого берега, як французькі кінні єгеря були вже на мосту. Але пізно. Підірваний міст звалився в Дунай.

Наполеона охопила тривога. Він не тільки втратив Кутузова, але і залишив проти нього Мортье, позбавленого тепер будь-якої підтримки головних сил.

турбувався Наполеон не дарма. Мортье, перейшовши Дунай, рухався до Кремс уздовж берега з дефіле - вузьким проходом між річкою і лісистими горами. Кутузов у цей час поширив чутки, що він, не затримуючись у Кремса, відходить до Моравії. Для помилкової демонстрації він наказав авангарду Милорадовича відходити, не затримуючи Мортье. Хитрість Кутузова вдалася. Мортье поспішив до Кремс, втягуючись все далі й далі в дефіле.

З години на годину чекав Кутузов удару Дохтурова, загін якого послав через гори, щоб вдарити у фланг французького корпусу.

Але цього удару не було. Загін Дохтурова рухався темної вночі під проливним дощем, вели його провідники австрійського генерала Шмідта без карт. Вони збилися зі шляху, і Дохтур був заведений у непрохідну гористу місцевість. Кінноту і артилерію довелося залишити. Дохтур повів загін сам, долаючи гірські річки і прірви, втасківая солдатів по одному з обриву на обрив. Нарешті почувся шум бою: це Милорадович, не дочекавшись удару Дохтурова, атакував Мортье з фронту. Солдати Дохтурова кинулися на постріли, атакували у Дюрренштейна супротивника з флангу, і почався розгром корпусу Мортье.

Темна ніч, запізнення Дохтурова, героїзм французьких солдатів і особисту мужність врятували Мортье від полону. Він встиг втекти, виведу з собою залишки розбитого корпусу і очистивши лівий берег Дуна??.

План Наполеона впав, зусилля його армії виявилися марними. На всьому шляху від Браунау до Кремса Кутузов точно дратував його, то зупиняючись для ар'єргардні бою, то йдучи, і, нарешті, перед усім світом залишив його в дурні, пішовши на лівий берег Дунаю і розгромивши на очах у французького імператора корпус Мортье.

Змучені, але горді перемогою, не тільки відбили, але вперше в історії наполеонівської армії і погнали її дивізії, поверталися російські війська у крем.

- Честь вам і слава! .. Молодці! ..- Кричав Кутузов у відповідь на вітання своїх солдатів.

Французи, розгортаючись для атаки, кинулися до Шенграбену. Але дізнавшись, що неподалік від позиції Багратіона проходить вся російська армія, Мюрат завагався. Він боявся атакувати армію Кутузова. Він вирішив обдурити Кутузова так само, як обдурив Ауерсберга і Ностіца, і відправив до нього парламентера, пропонуючи наступне:

Він. Мюрат, припиняє військові дії, а Кутузов підпише договір, за яким російська армія залишить Австрію і повернеться до Росії. До ратифікацію договору Наполеоном Кутузов припиняє марш до Цнайму.

Кутузов негайно прийняв всі пропозиції Мюрата.

Мюрат припускав, що, змусивши Кутузова покинути Австрію, виграє війну з коаліцією і по меншій мірі змусить Кутузова стояти на місці, поки Наполеон затвердить договір чи підійде зі своєю армією, і тоді Кутузов зі своєю армією все одно

Але Кутузов був не князь Ауесберг і не граф Ностіц. Про Кутузова і Суворов казав; "Розумний, розумний, ніхто його не обдурить ..." У пастку, яку розставив Кутузову французький маршал, Кутузов заманив його самого.

Зробивши вигляд, що він, звичайно, вірить Мюрат і згоден з усіма статтями договору, Кутузов послав до Мюрат свого представника, щоб підписати договір та надіслати йому на затвердження, а сам ... "Нітрохи не думав, -- писав він царю, - прийняти умови. Я втримався відповіддю 20 годин, а тим часом продовжував відступати і встиг відійти від французів два марші ".

Він залишив Мюрата пожинати лаври своїх дипломатичних "Успіхів" і чекати похвал Наполеона. Мюрат не дочекався імператорських похвал. Наполеон прийшов у невимовне сказ. Він побачив, як другий раз його чудовий план, хитрий маневр, що приводив до повного оточення і неминучої загибелі російську армію, руйнується і "стара лисиця півночі", Кутузов, за яким він гнався сотні верст, другий раз на очах у всього світу обдурить його і пішов, зближуючись з йде з Росії Буксгевденом.

обрушивши на голову улюбленого начальника кавалерії і невдалого дипломата Мюрата весь свій гнів. Наполеон наказав йому негайно атакувати росіян. Не довіряючи більше своїм маршалом, він покинув Відень, заганяючи коней, сам помчав до Шенграбену.

Глибокої ночі Наполеон, переконавшись, що подальші атаки безплідні, наказав припинити вогонь. Багратіон відкинув що оточували його французькі полки, пробився штиковим ударом і наздогнав далеко пішов Кутузова. Багратіон повернувся до Кутузову, який вже не сподівався бачити його