З ІСТОРІЇ ГРУЗИНСЬКОЇ Агіографія: "Мучеництва ДАВИДА І КОСТЯНТИНА "

древнегрузінського агіографічний спадщина не досліджено не тільки в загальнотеоретичному плані. Під чому не вивчена воно і в окремих важливих деталях. Мовний бар'єр виявився труднопреодолімим для ознайомлення з пам'ятниками грузинської агіографії широких кіл російських і західноєвропейських вчених.

Ще в кінці XIX - На початку XX ст. зацікавлений дослідник міг ознайомитися з грузинськими агіографічні пам'ятниками лише по незначним, часто неякісним переказами М. Сабініна [Сабінін М. Повний життєпис святих Грузинської церкви. Т. 1-3. СПб., 1871 -1872.], Мало що задовольняє академічним вимогам. До революції завдяки працям таких вчених, як М. Я. Марр, І. А. Джавахішвілі, А. Гарнак, К. С. Кекелідзе, П. Пеетерс та ін, були зроблені серйозні публікації, що свідчили про те, що агіографічні твори грузинською мовою становлять значний фонд християнської літератури на стику Сходу і Заходу. Що містяться в них реалії, як історичні, так і легендарні (з історичної точки зору також мають пізнавальну цінність), можуть внести свій внесок у вивчення культурно-ідеологічної обстановки не однієї тільки Грузії.

Грузинська житійної література виникла в умовах боротьби грузинів з іноземними нашестям. Ця обставина мало своїм наслідком те, що місцеві мартирологи багаті образами святих воїнів, а крім того, додало в Грузії цього жанру особливу історичність. Не випадково саме житійної література лягла в основу історіописання і навіть дала свою назву жанру: грузинське слово "цховреба" - "життя", "житіє" - в древнегрузінського одночасно означало і "історія" [Джавахішвілі І. А. Древнегрузінського історична література// Джавахішвілі І. А. Соч. Т. VIII. Тбілісі, 1977. С. 429.].

Авторська атрибуція публікується нами "Мучеництва Давида і Костянтина", як і ряду інших писемних пам'яток грузин домонгольського періоду, не встановлена. У самому творі немає навіть непрямого натяку, що сприяє вирішення цього питання. Пам'ятник присвячений найбільш драматичної епохи в історії Грузії, як і Кавказу в цілому, - часу арабських завоювань з середини VII ст. (після підкорення халіфатом Сасанідський Ірану), особливо загострилися, з кінця того ж століття. Арабські завоювання зазначеного періоду в Закавказзі, колишнім одним з об'єктів загальної арабської експансії, залишили глибокий слід у житті місцевих народів і надовго збереглися в народній пам'яті. Як свідчить публікується твір, навіть в епоху розквіту феодального Грузинського царства пам'ять про арабів і їх заходах у завойованій ними країні все ще переживалася як недавнє минуле, в значній мірі відбивала етноконфесійних ментальність місцевого населення і, таким чином, не втрачала суспільної актуальності.

Як зауважив К. С. Кекелідзе, що дійшла до нас версія "Мучеництва Давида і Костянтина "є метафрасной і створена не раніше першої половини XII в. [Кекелідзе К. С. Історія грузинської літератури. Т. 1. Тбілісі. 1960. С. 538 (на вантаж. яз.)]. На наш погляд, ця датування довільна. У самому пам'ятнику говориться, що поховані під церквою в зруйнованому арабським полководцем Мерваном ібн Мухаммадом місті тіла святих Давида і Костянтина залишалися "невідомі і приховані до днів великого царя Баграта, і спонукав його Святий Дух влаштувати на тому безлюдному і затишному місці монастир, і звів для поминання цих святих мучеників прекрасний храм, і зробив доступними народу тіла сих святих мучеників, і відпочинеш їх в прекрасному гробі в ним же зведеному храмі ".

Дане свідоцтво цілком імовірно і тому може служити орієнтиром часу написання "Мучеництва Давида і Костянтина". Відомо, що в 1040 м. Баграта IV (1027-1072) було зведено храм Мотцамета - "Святих свідків ". (Російським агіографічні терміном" мученик "ми переводимо древнегрузінського "мотцаме" - "свідок", разом з іншими формами цього слова у східній агіографії висхідний до важко перекладати грец. martyros. Прекрасне дослідження цього терміна, сприйнятого в літературі східного християнства, см.: Болотов В. В. Лекції з історії Древньої Церкви. Т. 2. М., 1994. С. 2-3 (репринт изд. 1907 р.).)

Крім того, симптоматично, що в самому тексті є спеціальну вказівку, що належить явно Метафраста і що свідчить про призначення мартиролог саме слухачам, пастві: "... Настав час згадати про святих і трудоносних мучеників Христових Давида і Костянтина, що про них і їсти його слово наше. Ви ж, паства Христового, які прагнуть виконати це торжество святих мучеників, то вони які прибули, з увагою прикладіть розум і вуха ваші, щоб не порожні, але благодатним працею сповнені пішли в свої будинки ". Цілком зрозуміло, що "Мучеництво Давида і Костянтина" було створено для читання його пастви з церковного амвона і могло бути написано (метафрасіровано) спеціально для церкви названих святих у зв'язку з її зведенням.

Безіменний Метафраста говорить про якісь матеріалах (джерелах), на основі яких він створив свою версію пам'ятника. На це, зокрема, вказують його слова: "Як повчають нас давні свідчення, ці святі мученики Давид і Костянтин були грузини, з області Аргветі, з великого і славного роду і мтавари (володарі, князі .- Г. Ц.) тієї землі "і т. д. З цих слів Метафраста можна зробити висновок, що він не переписував цілком яким він був у нього джерело, але брав з нього, очевидно, лише окремі дані про своїх героїв. Все інше - плід домислів "вторинного" автора, а також те, що він знав або чув у своєму колі про історію Візантії, Сасанідський Ірану, халіфату та Грузії описуваного періоду. І тут він почував себе так вільно, що допускав непростимі навіть для того часу нісенітниці.

У зв'язку з "старими відомостями", про які йдеться в мартиролог, можна вказати на факт, що жодна з древнегрузінського описів арабського нашестя не згадує Давида і Костянтина [Там же]. У фольклорі грузин згадок про них також не збереглося. Але вже з XII ст. збереглися сінаксарние редакції "Мучеництва Давида і Костянтина" [5], зміст яких, на спостереження вчених, часом принципово відрізняється від широкої його версії. Примітно також, що "Мучеництво Давида і Костянтина", в відміну від інших агіографічних творів Грузії, має кілька сінаксарних редакцій, що свідчить про популярність цих святих у середовищі книжників середньовічної Грузії.

Провівши текстологічний аналіз, дослідник Е. Габідзашвілі цілком доречно припустив, що вказані сінаксарние редакції, що базуються на якихось не що дійшли до нас джерелах, можливо, і є ті "старі відомості", на які посилається Метафраста [Там же. С. 160]. Ще Вахушті Багратіоні, що писав в Москві на підставі старих джерел, вказав у Імереті (батьківщині Давида і Костянтина) на "Мотцамета хеві" - "Ущелина святих мучеників "[Вахушті Багратіоні. Опис царства Грузинського. Тбілісі, 1973. С. 753 (на вантаж. Яз.)], До якого грузинське населення до цих пір відноситься з особливим пієтетом релігійним. Грузинська церква відзначає день пам'яті святих Давида і Костянтина 2 (15) жовтня.

Важко представити форму первинного тексту (архетипу) "Мучеництва Давида і "Костянтина". Можна лише гадати, що це були нескладний мартірологіческій акт і одержали поширення серед ченців незабаром після загибелі "мтаваров" усні розповіді.

Більшість згаданих у самому творі писемних пам'яток грузинською мовою відомі з X ст. Зважаючи на це можна не сумніватися, що вони використані вже самим Метафраста. Разом з тим, ми не можемо бути твердо впевнені в тому, що анонімний Метафраста користувався твором автора XI ст. Джуаншера Джуаншеріані "Історія Вахтанга Горгасала", точніше, тій його частиною, яку ми називаємо "Історичній хронікою" псевдо-Джуаншера [Джуаншер Джуаншеріані. Життя Вахтанга Горгасала/Переклад, вступ і примітки Г. В. Цулая. С. 95 і сл.], Створеної не пізніше X ст., Звідки він нібито "витягнув розповідь про навалу Мервана Глухого з усіма його деталями "[Кекелідзе К. С. Указ. раб.]. Це не може відповідати дійсності, у чому нас переконує зіставлення текстів обох творів.
"Мучеництво Давида і Костянтина": "Коли побачив Мурвана Глухий усе, що спіткало його, став дуже звинувачувати себе і своїх радників, що запропонували йому вступити в цю вузьку і лісисту країну, і піднявся і став табором в Пітіоте, в приморському місті, яке іменують Цхумі ".

"І були тоді діти великого царя Горгасала Арчіл (и) дарчим у фортеці тієї, яку називають Анакопія. бо ховалися вони (в ній) від страху перед персами. І вступили вперед з невеликим військом в битву з поганами, але були осилити ними, бо вбили брата старшого Арчіла, а дарчим повернувся в ту ж фортеця Анакопія ".

"Історія Вахтанга Горгасала ": після розгрому Мерваном ібн Мухаммадом Картлі правителі останньої Світ і Арчіл "пішли в Егрісі, а звідти зникли в Абхазії". Мухаммад "став гнатися за ними по п'ятах і поламав усі міста та фортеці країни Егрісской ". Потім арабський полководець пройшов" клісурі, яка в ту пору була кордоном між Грецією та Грузією, розгромив місто Апшілеті Цхумі і підступив до фортеці Анакопія, в якій перебуває нерукотворний, понад посланий образ Пресвятої Богородиці і про який невідомо, хто явив його на вершину тієї гори, що межує на півдні з морем, а на півночі з лісом болотистих. У ній (Анакопія) перебували тоді царі картлійскіе Світ і Арчіл. Батько ж їх помер і був похований у Егрісі. А ерістав кесаря Леон (Абхазький) перебував у фортеці Согбісі, розташованої на Овсетском перевалі. І ніхто не міг протистояти Глухів, бо були війська його більш і більш численною лісів Егрісі ... "

"І було при них небагато що число придворних і рідні еріставов і пітіахшей - близько тисячі (чоловік), а з бійців абхазьких - дві тисячі ... "

"І, сподіваючись на Бога, вийшли на боротьбу з ними. Відразу, і послав Господь міць малому люду християнському; загинуло від недуги тридцять п'ять тисяч сарацинів, а від меча - Три тисячі. І був поранений Світ списом в пах. Християн в той день було вбито шістдесят, а коні сарацинів потрапляли в безлічі, наче ліси, і викинули їх всіх в море "[Джуаншер Джуаншеріані. Указ. раб. С. 102-104.].

Зіставлення цих відомостей про одну й ту ж подію свідчить, що автор "Мучеництва Давида і Костянтина" був далекий від тих знань історичних фактів і подій, які він міг почерпнути з "Історії Вахтанга Горгасала ", якби він нею користувався. Кетувім не просто сплутав імена історичних героїв - свої знання він брав з джерела, що мав мало спільного з твором псевдо-Джуаншера. Церковний письменник не міг не згадати про образі Пресвятої Богородиці, настільки шанованої в Грузії і про яку так яскраво сказано в творі псевдо-Джуаншера; братом картлійского царя Арчіла був не Дарчим (точніше - Даче, як це зафіксовано в древнеармянском перекладі "Картліс цховреба"); в боротьбі з арабами загинув Світ, а не Арчіл, як це відомо з "Історичної хроніці". Крім того, Мир і Арчіл, останні представники династії древнегрузінського Фарнавазіанов (III ст. до н. е. .- VIII ст. н. е..), не були синами Вахтанга Горгасала. Ми не вбачаємо тут впливу на Метафраста-Кетувім біблійної традиції, в якій "синівство" часто вживається не в строгому значенні цього поняття, а в сенсі потомства взагалі (що під впливом Священного Писання в середньовічній літературі дійсно зустрічається у вигляді застиглих кліше). У Метафраста звичайна хронологічна плутанина.

Важливо відзначити також, що Кетувім нічого не говорить про роль "двох тисяч" абхазьких воїнів - союзників Світу і Арчіла - в боротьбі картлійцев проти арабів у Західній Грузії, що в творі псевдо-Джуаншера особливо підкреслюється. Взагалі, судячи по тексту, агіографію нічого не знає про абхазькому етносі. Так, на відміну від псевдо-Джуаншера, кажучи про м. Цхумі (давньо-грузинська назва Сухумі), він не ставить його в зв'язок з Апшілеті.

Разом з тим цей факт невипадковий. У цьому місці його розповіді могло відбитися загальне уявлення про Грузинському царстві періоду життя Метафраста, коли під термінами "абхази" і "Абхазія" нерідко малися на увазі грузини і Грузія в цілому [Анчабадзе З.В. З історії середньовічної Абхазії. Сухумі, 1959. С. 171 - 176 и др.]. Все інше: розгром і розорення причорноморських міст, похід війська Мервана ібн Мухаммада на Константинополь, фантастична його облога, "зірвалася", в розумінні автора, лише по промислу Божого, моторошна смерть Глухого, якого насправді спіткала інша смерть та до того ж на халіфском престолі, - це усні варіації смутно представляються Метафраста історичних подій. У цих оповіданнях відображені ті знання про арабських завойовників, які побутували в монастирських келіях через майже 400 років після самих історичних подій.

Аргветі, уродженцями якої були Давид і Костянтин, - східна частина Західної Грузії, одна з екстериторіальних одиниць стародавнього Картлійского царства, аборигенним населенням якої були западнокартвельскіе племена Мінгрелія-чанів (звідси і варіант її назви Маргветі, Маргві, основа якого становить самонаіменованіе Мінгрелія "Маргало-і") [Див Мелікішвілі Г.А. До історії стародавньої Грузії. Тбілісі. 1959: Бердзенішвілі Н. А. Питання історії Грузії. Т. VIII. Тбілісі, 1975. (На вантаж. Яз.)]. Аргветское еріставство (воєводство) займало територію на схід від Шорапані, річок Ріоні і Ханісцхалі до Ліхі (Сурамський хребет). У період описаних в мартиролог подій - кінець 30-х років VIII ст. (епоха роз'єднаності грузинських земель) - Аргветі була самостійною областю. Не випадково Кетувім пише про своїх героїв незалежно від інших територій розселення грузинських (Картвельські) племен, також зазнали арабським погромів. У первинному тексті, що лягли в основу метафрастной редакції "Мучеництва Давида і Костянтина", дійсно, мова повинна була йти виключно про це князівстві. Лише значно пізніше, в період об'єднання Грузії, під пером Метафраста у творі могли з'явитися сюжетні зв'язку зі Східною Грузією. Цим до певної міри і пояснюються наявні в них фактичні нісенітниці.

Аргветі була особливим мтаварством (князівством) у складі утворився на межі VIII - IX ст. Абхазького царства [Мусхелішвілі Д. Л. Основні питання історичної географії Грузії. Т. П. Тбілісі. 1980. С. 77,141 (на вантаж. Яз.)]. У зв'язку з цим слід зазначити одна обставина, а саме - те місце в метафрастной версії, де йдеться, що святі воїни Давид і Костянтин були мтаварамі-князями. У найбільш давньої з сінаксарних редакцій, не пов'язаної з розлогій, вказується на їх азнаурство, тобто вони були соціально рангом нижче. Ця соціальна ідеалізація, допущена автором XI ст., цілком зрозуміла. Але головне, тут же говориться, що "ці нездоланні мученики були родом грузини з меж Абхазії (сазгвартаган Апхазетісата), з місцевості Аргветі " [Пам'ятники древнегрузінського агіографічної літератури. Т. 4. С. 156].

З утворенням об'єднаного Грузинської держави в IX-XI ст., біля витоків якого стояло Абхазьке царство [Див Мелікішвілі Г. А. Політичне об'єднання феодальної Грузії і деякі питання розвитку феодальних відносин у Грузії. Тбілісі. 1973 (на вантаж, і рос. Яз.)], Аргветі стала одним з найпотужніших в межах Грузії партикулярних володінь. Тут звив кубло знаменитий в історії не однієї тільки Грузії місцевий феодальний рід Ліпарітов (який отримав в Грузії пеоратівное прізвисько Багваші [В основі одіозного прізвиська Ліпарітов - Багваші лежить грузинське слово "Багва" - "растрепивать", "дерти" (СР Орбеліані С.-С. Соч. Т. IV. Ч. 4. Тбілісі, 1965. С. 101 (на вантаж. Яз .))]), до ліквідації якого центральною владою, як свідчать джерела, країна не знала внутрішнього спокою. Царям об'єднаної Грузії довелося докласти чимало зусиль, щоб розгромити Ліпарітов, що мали досить широкі міжнародні контакти і потім розсіялися по монастирях і імперським канцеляріях Візантії [Каждан А. П. Візантія і Ліпаріти// Візантінологіческіе етюди. Тбілісі. 1978. С. 91-92].

Останній раз Аргветі згадується у творі історика Давида IV Будівельника (1089-1125) в зв'язку з навалою на Грузію сельджуків при його батька Георгія II [Картліс цховреба (Історія Грузії). Т. 1. Тбілісі. 1955. С. 319 (на древнегруз. Яз.)]. З воцарінням Давида Будівельника Аргветі як партикулярне володіння було повністю ліквідовано і в 1103 р. приписано Гелатскому монастирю (поблизу Кутасі).

Самосвідомість грузинського Кетувім складно, але історично цілком виразно. Він грузин і тому - християнин. Говорячи про своїх героїв, автор підкреслює, що аргветскіе вельможі Давид і Костянтин були грузинами і склали свої голови за віру і батьківщину (зокрема, Аргветі).

Разом з тим наш автор не чужий і грекофільства. Візантія для нього - бездоганний джерело конфесійного свідомості і культурного наслідування. Якщо у нього є вибір вжити грузинське чи грецьке (античне) назву місцевості в Грузії, то він користується останнім у відповідності з характерними для візантійської літератури нормами використання стародавніх географічних назв [Див Бібіков М. В. Візантійські джерела з історії Русі, народів Північного Причорномор'я та Північного Кавказу (XII - XIII ст.)// Найдавніші держави на території СРСР. М., 1980], але тут же приводить його грузинський еквівалент. Так, в оповіданні про катування загарбниками Давида і Костянтина говориться, що Мерван Глухий наказав "зв'язати їм руки і ноги і на хребет покласти брили тяжкі і таким чином скинути їх у річку ФОСОН (Фасіс - Г.Ц.), яка грузинською мовою іменується Ріоні ".

На основі саме грекофільства формувався і політичний кругозір автора. Виведений в "Мучеництво Давида і Костянтина" ідеальний образ візантійського імператорам Іраклія (610-641) мало адекватний його історичному прототипу, проте відповідає відношенню до нього, виробленому в грузинській історичній традиції.

З ім'ям Іраклія пов'язана його спроба напередодні арабської експансії домогтися унії монофізитства з греко-візантійським віросповіданням християнства, санкціонованої Халкідонським собором 451 р. і визначила взаємини двох природ - Божественної і Людської - у Христі [Див Карташов А. В. Вселенські собори. М. 1994. С. 261 і сл.]. Іраклію спроба затвердження монофелітства, як відомо, не вдалася, але зате в історії халкідонітства залишився основний, як вважалося, подвиг Іраклія - порятунок їм з "перського полону "однією з головних християнських реліквій - Животворящого Древа, відвезений персами під час розгрому ними Єрусалиму до 614г. Ця подія, потрясло християнський світ на Сході, незабаром було описано освіченим сучасником, благочестивим християнином Антіохом стратигів у творі "Полон Єрусалиму персами", перекладеного з арабської на грузинський в X ст. [Антіох Стратіг.Плененіе Єрусалиму персами в 614 р. Грузинський текст. Досліджував, видав, переклав і арабські вилучення доклав Н. Я. Марр. СПб., 1909.] І залишився єдиним повним про те свідоцтвом. Цей подвиг імператора Іраклія зберігся в пам'яті народів візантійського кола і (що засвідчено автором "Мучеництва Давида і Костянтина") грузин в особливості, про що може говорити факт ідеальної збереження на грузинською мовою названого твору.

Схиляння грузинських літописців перед імператором Іраклієм, що викликало у сучасників далеко не однозначні почуття [См.Чічуров І.С. Місце "Хронограф" Феофана в ранньовізантійської історичної традиції// Найдавніші держави на території СРСР. 1981. М., 1983. С. 117-118 и др.], знайшло своє вираження в такій важливій, з точки зору християнських авторів, діяльності, як церковне будівництво в Грузії. Автор XI ст. Сумбат Давітіс-дзе повідомляє про це невідомі за іншими джерелами факти: з ініціативи Іраклія в місцевості Хузашені (Східна Грузія) "народ приступив до будівництва церкви, яка блискучі всіх церков "; потім імператор в Бердуджі (Східна Грузія) "зупинився серед села ... заснував церкви Пресвятої Богородиці і закінчив будівництво її куполи "[Такайшвілі Е. С. Джерела грузинських літописів. Три історичні хроніки// Сб. матеріалів ддя опису місцевостей і племен Кавказу. Тіфліс, 1900. Вип. 28. С. 127-128.]. В одній з пізніх "вставок" в "Історію Вахтанга Горгасала" Джуаншера Джуаншеріані Іраклію приписується, очевидно, з усної історичної традиції грузин, будівництво Ацкурского храму [Картліс цховреба. Т. I. С. 224.].

Під час походу Іраклія в Закавказзі і взяття їм Тбілісі, що знаходився перед цим у владі персів, Сумбат Давітіс-дзе особливо підкреслює, що "до нього (імператора Іраклія .- Г. Ц.) Тбіліська церква (Сіоні) була завершена, а церква Джварі НЕ була закінчена "." Потім цар Іраклій розіслав проповідників в Тбілісі, Мцхета і Уджарму з тим, щоб всі християни увійшли до церкви, а ті маги і вогнепоклонників, які не прийняли хрещення, були б винищені, а вони не прийняли хрещення і хитро перемішалися з християнами. Але всіх їх наздогнав меч, і потекли ріки крові в церквах. Очистивши віру Христа, Бога нашого, вирушив цар Іраклій в царство своє "[Сумбат Давітіс-дзе.Історія і розповідь про Багратіона/Переклад, введення і примеч. М. Д. Лордкіпанідзе. Тбілісі, 1979. С. 30.].
Насправді тут плутанина в джерелах. Названі будівельні заходу мали місце незалежно від візантійського імператора. Ще М. Я. Марр звернув увагу на те, що зведення будь-яких храмів у Грузії, пов'язаних з візантійським імператором Іраклієм, не було [Антіох стратиг С.59].

Культ імператора Іраклія у грузинського автора у відомому сенсі обумовлений тим, що це був останній великий діяч на константинопольському престолі предіконоборческого періоду. Автор "Мучеництва Давида і Костянтина" - ревний іконошанувальників - postfactum вважає себе борцем за його ідеали. Він з повагою цитує видатного борця за образа Іоанна Дамаскіна і з ненавистю ставиться до пам'яті першого імператора-іконоборці Лева III Ісавр (717-741) і т. д.

Автор "Мучеництва Давида і Костянтина" нерідко звертається до старозавітним образів і мотивів. Образи своїх героїв і їхніх ворогів викликають у нього асоціації з єдиноборством біблійних персонажів Давида і Голіафа. Сюди ж відноситься і метафорично використаний образ біблійного Ахітофелів, розумного, але невдахи радника бунтівного сина Давида [II Цар.XV-XVII]. У зв'язку з цим може викликати особливий інтерес і назва єпископату Чкондіді, що автор не забув перевести з мегрельского як "Великий Дуб". Назва Чкондідского єпископату в місцевості Мартвілі (Західна Грузія), заснованого ще правителем Абхазького царства Георгієм II (922-957), знаменитим не тільки на Кавказі, але і в самій Візантії, на наш погляд, пов'язано не з рослинним світом самої місцевості Мартвілі. Питання культурно-ідеологічно більш складний і може сходити до біблійних (старозавітним) традицій в історії організації Грузинської церкви. У назві цього єпископату, зокрема, позначилася зафіксований в Біблії звичай означати назвою дуба особливо шановані місцевості [Бит.XII, 6; Втор.XI, 30. Взагалі сакралізація дуба, який за біблійною традиції займав основне місце у віруваннях стародавніх євреїв, як відомо, широко розповсюджений у язичницькому світі звичай (см.Фрезер Дж. Фольклор в Старому Завіті. М.. 1986. С. 354 і cл.)]. У гірській частині Східної Грузії, де збереглися найбільш архаїчні риси народних релігійних вірувань, головний персонаж у пантеоні грузинських святих - Георгій Змієборець-відомий як "Мухіс Гіоргі" - "Георгій (Великого) Дуба" [Бардавелідзе В.В. Найдавніші релігійні вірування і обрядове графічне мистецтво грузинських племен. Тбілісі, 1957. С. 7], в чому слід бачити відбиття старозавітного впливу.

Одним словом, назва єпископату Чкондіді, якщо і було пов'язане з "дубовими гаями" в місцевості Мартвілі, то лише за асоціацією з старозавітними мотивами, а тому може свідчити про місце Старого Завіту у формуванні християнських уявлень в Західній Грузії - на батьківщині Давида і Костянтина.

Іншим мегрельскім елементом у творі є назва м. Джихан-Куджі, під яким слід розуміти відомий по грузинських джерел Ціхе-Годжі (Археополіс греко-візантійських джерел, смислове значення якого відповідає вантаж. Нокалакеві). Перша частина назви "Джихан" -- мегрельская форма, відповідна письмовій формі "Ціхе" -- "фортеця"; друга частина - "Куджі" в даному випадку замінила літописна "Годжі". Згідно з грузинської історичної традиції, м. Ціхе-Годжі був побудований правителем западнокартвельскіх (западногрузінскіх) Куджі племен, що жили, ймовірно, у першій половині III ст. до н. е.. [Мелікішаілі Г.А. До історії стародавньої Грузії. С. 281-282 и др.]. За "Мучеництво Давида і Костянтина "видно, що пам'ять про спорудження столиці Егрісі (стародавня Колхіда-ЛАЗик) егрісскім (колхскім) царем Куджі, носив ім'я скіфо-сарматського походження, жила навіть в епоху нашого Метафраста.

Відзначимо також, що в одній з сінаксарних редакцій "Мучеництва Давида і Костянтина "місцем їхнього подвигу названа не місцевість Цхалцітелі, як у Метафраста, а Отміне. Видавець сінаксарних редакцій Е. Габідзашвілі пише, що "підстави для появи цієї назви нам поки що невідомі" [Пам'ятники древнегрузінського агіографічної літератури. Т. 4. С. 158]. Невідомого тут нічого немає. Ця назва - Отміне - перекладається з мегрельского як "місце страстотерпців", відповідаючи, таким чином, основі грецького назви Мартвілі, і в етнолінгвістичною відносно адекватно назвою області Аргветі, точно так само, як і іншим топонімів цього краю, -- Окріба, Опшквіті, Опурчхеті і т. д. [Джавахішвілі І. А. Історія грузинського народу. Т. 1. Тбілісі, 1960. С. 428 (на вантаж. Яз.)]. І нарешті, чи не був первинний від мартиролог аргветцев Давида і Костянтина сам аборигеном Аргветі, тобто егром (Мінгрелія)?

Твір про Давида і Костянтина свідчить і про досить активної антимусульманських полеміці в Грузії. Антиісламський політична література в Грузії зародилася в зв'язку з арабською агресією і під впливом Візантії [Кекелідзе К. С. Указ. раб. З, 477 и сл.]. Твір грузинського автора VIII ст. Івана Сабаніс-дзе "Мучеництво Або Тбіліського" - перший з збережених антимусульманських творів грузин. Разом з тим зазначений твір, в відміну від "Мучеництва Давида і Костянтина", характерно і викликом деспотичної гегемонії "єдиновірної" Візантії в самому християнському світі.

Примітно, і це не єдиний в древнегрузінського літературі факт, що автор "Мучеництва Давида і Костянтина" у прийшло на їхню країну лиха винить не "персів і арабів", а їх правителів, жертвою яких виявився, з точки зору грузинських страстотерпців (точніше, автора!), власний народ. "А брат ж матері своєї, - кажуть Мервану глухому святі аргветскіе воїни, - щоб через нього ти хвалишся, - порожньо вам хвалитися їм, бо як відомо нам, був він брехун і грабіжник роду вашого ".

Довгі дебати між арабським полководцем і його християнськими жертвами завершуються характерною кінцівкою, типової для свідомо непримиренних полемістів і свідчить не тільки про повне неприйняття, але абсолютному ігноруванні християнами самих аргументів своїх ворогів. Переконавшись у "начитаності" Давида в ісламської книжності і його "обізнаності" про родовід засновника ісламу, Мерван Глухий раптом запитує Давида: "І хто ж навчив нашим книг тебе, негідного життя? "Відповідає йому святий Давид:" Книги ваші непотрібних для мене, але я кажу це, щоб викрити вас ". Разом з тим полемічні "прокладки" в цьому творі лише супутні, основний його зміст - збройний опір вторгся ворогові.

Звертає увагу анахроністіческое перерахування країн, якими "володів" Мерван Глухий. На першому місці нерідко стоять перси і Персія і лише потім називаються араби і Аравія. Мерван ібн Мухаммад, дійсно, вторгався до Грузії з Персії через Самцхе (Південна Грузія). Але престижне місце Персії в описуваних події можна віднести виключно за рахунок творчості Метафраста, у період життя якого мусульманський Іран став поряд з Візантією грати суттєву роль у культурному житті Грузії.

Як ми вже говорили, початковий текст "Мучеництва Давида і Костянтина" міг представляти собою так званий мученицький акт і про його художніх достоїнства говорити не доводиться. Однак для Метафраста ідея що були в його розпорядженні джерел була настільки ж близька, як і для авторів зазначених у творі "матеріалів". Незважаючи на зазначені недоліки нами фактичного характеру, які повинні свідчити про рівень знань не тільки Метафраста, але і того оточення, в якому він обертався, Метафраста виявився талановитим письменником. Його енергійно стиль цілком гармонує з описаними в творі подіями і згодом гарантував збереження його у фонді домонгольські писемних пам'яток Грузії.

Список літератури

З історії грузинської агіографії: "Мучеництво Давида і Костянтина ". Коментарі та перекладів Гіві Цулая