Рем Вікторович Хохлов: фрагменти біографії

Девяткова Л.І., кандидат фізико-математичних наук, МГУ

Я люблю моїх сучасників, трудівників землі! .. Я поважаю їх діяльну, запобігливо думку, їх творчий неспокій, їхнє минуле, повне героїв і мудреців. Мені дороги їх відмінні театри, їх обсерваторії, де пальцями променів вони вважають світила, їх університети, де по грамах виплавляється безцінне знання людства, їх стадіони, парки, лабораторії, самі міста їх. Вони вміють все - робити дивовижні машини, слухняні найлегшого дотику руки, створювати прекрасні твори мистецтва, які - як квіти, що так швидко худне, простуючи по вічності, Людина! .. Все це під ударом зараз ...

Леонід Леонов

Люди високих духовних якостей знову займуть належне їм місце; сильні рухи душі знову здадуться привабливими ...

Анрі Стендаль

Я відкрив, що є безсмертя, що є любов і що для того, щоб бути вічно щасливим, треба жити для інших.

Лев Толстой

В передмові до книги "Роберт Вуд" про чудовому американському фізики автор Вільямс Сібрук писав, що "американські хлопці люблять винаходити і робити різні штуки - змії, вибухи, рогатки ... Вони люблять відчайдушні і зухвалі витівки ". І таких сверходаренних хлопчиків, як Роберт Вуд і Марк Твен з його героями Томом Сойєр і Геком Фінном, доля нагороджує з дитинства "могутніми іграшками". Для Марка Твена це була "Міссісіпі, з її плотами, повенями і пароплавами ". Для Роберта Вуда -" величезний громохкий завод Стентеванта, з його двигунами, гідравлічними пресами, печами і хімічними цехами ... "

Марк Твен і Роберт Вуд - "два генії, два гіганти Америки", які працювали в абсолютно різних областях діяльності, але наділені чимось спільним, фантастичним, Прометеївське, що зберегли на все життя мрію американських хлопчаків, які стали великими людьми, "але так і не стали дорослими". Саме американських, тому що "Америка вросла в них корінням". "Жодна інша країна в світі не змогла б зробити такого людини ", - пише Сібрук про Роберта вуді [1].

Не будемо занадто скромними і скажемо, що і в Росії ніколи не переведуться такі талановиті, зухвалі, красиві хлопці, як Юрій Гагарін, Сергій Корольов, Валентин Глушко - символи нашої космонавтики, як Валерій Чкалов, Ігор Курчатов і як Рем Хохлов, .. які не розлучаються з хлоп'ячої мрією до кінця своїх днів, виростаючи гідними, мужніми, самопожертвованнимі, суворими і надійними, окрилений високою думкою, ніжними та палкими зрілими людьми, яка вросла у свою країну корінням, що зберегли хлоп'яцтво як свідоцтво нездоланності піднесених юнацьких ідеалів.

Якщо слідувати аналогії і далі, то можна сказати, що доля і наших героїв нагороджує чудовими "іграшками". Для Рема Хохлова це була нелінійна хвильова фізика, що представляє собою надихаючий, невичерпний об'єкт для вивчення, що несе в собі такий потужний, всеосяжне зброю пізнання, як лазери. Тут треба додати, що не тільки лише гра розуму надихає російського генія, але більш того - служіння Батьківщині.

Рем Хохлов - звичайний російський радянський хлопчисько, що народився в самому центрі Росії, на прославленої великими іменами Орловщині, і "жодна інша країна в світі не змогла б зробити таку людину ... "-" Людини з вогнем Прометея, - як називали свого ректора студенти МДУ. - Пристрасність, з якою він віддавався справі, була основою його натури. Його діяльність - живий приклад наполегливості в досягненні мети, душевної щедрості й моральної чистоти "[2].

* * *

Назва Рем батьки дали синові як символ великих подій, які переживала в ті роки Росія - Революція, Енгельс, Маркс! Революція, електрифікація, світ! Це було подих часу.

Але так сталося, що паспортистка помилилася при обміні паспорта, написав - Рем. Він не став наполягати на виправлення. Це так характерно для нього - повне нехтування до себе і трохи фаталізм - нехай буде те, що буде. Він був так уважний до справи, якій служив, до прекрасного життя за вікном лабораторії, до людям, що оточували його, і так мало прітязателен до обставин, не більше ніж супутнім тому головному, що становило її життя, - науці.

Мінімум потреб і максимум самовіддачі - так можна визначити формулу, за якою він жив. Так виховали його батьки.

Рем Хохлов народився в 1926 р., у четвер, 15 липня в місті Лівни, розташованому в південно-східній частині Орловської області, - в місті, побудованому на високому гарному березі біля впадіння річки Лівенкі в Швидку Сосну.

Лівни відомі в літописах з XII ст., але в часи татарської навали місто було повністю знищений і тільки в 1586 р. знову відбудований. Як один з північних (Лівни, Єлець, Липецьк) форпостів Війська Донського він захищав кордони Московського держави всі наступні століття.

В 1941 другий раз в історії місто було зруйноване німецько-фашистськими завойовниками. Мамай ХХ століття пройшовся по цих землях, спалюючи все навколо. Серед безлічі інших будівель повністю знищений краєзнавчий музей з його найціннішими історичними документами. Музей, який створений в 1918 р. - в розпал Громадянської війни! І тільки в 1966 р. жителі Лівен зуміли відновити свій музей, збираючи втрачені свідоцтва часу.

Місто знаменитий видатними представниками, імена яких відомі і за межами Росії. Серед них Н.Я. Данилевський, відомий публіцист, ідеолог панславізму, прославився книгою "Росія і Європа", С.Н. Булгаков, православний філософ, роботи якого, як відомо, вивчав Сталін, П.М. Садовський, чудовий російський актор, геніальний виконавець ролей у п'єсах А.Н. Островського. Серед знаменитих людей міста є й представники покоління 20-х рр..: Академік РАН, ректор Московського фізико-технічного інституту О.М. Білоцерківський, творець високоточної зброї А.Г. Шипунов, а також академік, віце-президент АН СРСР, депутат Верховної Ради СРСР, член ЦК КПРС, ректор Московського університету Р.В. Хохлов.

* * *

Поблизу від Лівен в селі Фошня Колпнянского району 2 березня 1906 народилася мати Рема Вікторовича - Марія Яківна Васильєва, жінка, безперечно, видатних здібностей.

Дочка сільського священика, рано залишила батьківський дім і набула комсомол, вісім років пропрацювала на московській взуттєвій фабриці "Буревісник", що надійшла в Московський державний університет і обрала своєю спеціальністю найпередовішу галузь науки ХХ століття -- фізику, що захистила кандидатську дисертацію, яка викладала в університеті в званні доцента, що дала батьківщині видатного сина, - це приклад неабиякої біографії.

Кожен крок, зроблений в житті Марією Яківною, свідчить про характер, умінні зрозуміти події, виробити і зайняти позицію, якої вона буде вірна все життя. У 1925 р. вона виходить заміж за Віктора Христофоровича Хохлова, у 1926 р. у них народився син.

* * *

Віктор Христофорович Хохлов, батько Рема Вікторовича, народився 18 жовтня 1902 р. в селі Сергіївському Крапівненского району Тульської області. Тула, Орел, Лівни, Єлець, Липецьк - це одна центральна історично значуща частина Росії; земля межиріччя - Упи, Оки, Сосни, Дону, Воронежа. Нескінченні зелені та блакитні простори. Спокійні річки, піщані береги, мілини. Лісові озера. Луга, яри, пагорби, переліски, що переходять у даль степів. Від назви сіл, міст і річок віє і недавній і стародавньою історією: Ясна Поляна, Мценськ, Спаське-Лутовинова, Чернава, Лебедянь, Зуша, Неручь, Швидка Сосна, Красива Меча, Дон ...

В 1917 Віктору Хохлова виповнилося п'ятнадцять років - вік, коли усвідомлено можна вибирати життєвий шлях. Він ще навчається в школі і, закінчивши її, набуває ряди РКСМ. Читаючи книги Катаєва, Горького, Вересаева, легко уявити, в які грандіозні події була залучена тоді молодь. У ці роки вона дорослішала швидко, визначаючи чітке відношення до подій, людей, самої себе.

* * *

В вигляді невеликого відступу хочеться навести тут приклад з життя Ігоря Євгеновича Тамма, видатного теоретика в галузі ядерної фізики, Нобелівського лауреата, Героя Соціалістичної Праці, що опинився в ці роки у віці, не на багато більше, ніж вік Віктора Хохлова. Батько Тамма був відомим інженером і мріяв, щоб син продовжив його справу. Але це був 1917 рік. "Бути інженером на фабриці означає йти проти робітників, - відповів син. -- Можливо, коли-небудь я відійду від політики, але ніколи не буду боротися проти своїх однодумців і ніколи не перейду на іншу сторону барикад ". У 1917 р. Ігор Тамм став делегатом Першого з'їзду рад, членом Виконкому Ради робітничих і селянських депутатів. І він став вченим-фізиком. Це про нього академік Е.Л. Фейнберг вимовив примітні слова: "Тамм помер в країні, соціальний лад якої відрізнявся від Росії його молодості так само, як відрізняється від трилінійної гвинтівки введена на озброєння вже давно не уранова, але воднева бомба "[3]. Таку Росію побудувало покоління Ігоря Тамма і Віктора Хохлова. Її продовжувало будувати покоління синів. Примітно те, що, зустрівшись в житті, Євген Тамм і Рем Хохлов (обидва - фізики і альпіністи) стали друзями. Дороги батьків і синів як би злилися в одну єдину лінію.

* * *

З 1931 Віктор Христофорович їде на Далекий Схід, його родина живе в Заряддя в Москві. Маленький Рем ходить у дитячий садок, куди його водить дідусь. Одного разу дитячий садок відвідує Надія Костянтинівна, розмовляє з дітьми та п'ятирічним Ремом. Про цей момент будуть пам'ятати його батьки. Рем щоліта з дитячим садом проводить на підмосковній дачі. Потім, ставши школярем, він буде проводити літні місяці в піонерських таборах.

Перше самостійне рішення в життя Рем прийняв, коли йому виповнилося шість років, -- він відправився до школи. Тієї осені його друг Кирило вступив на навчання в першу клас, а Рем, як казала бабуся, вже вмів писати, красиво виводячи друковані літери. Але виявилося, що в школу, на превеликий його жаль, він буде прийнятий тільки через два роки.

Тут варто сказати, що бабуся дуже піклувалася про нього, і Рем ніжно любив її. Вона казала, що з такою дитиною у неї не було і не могло бути проблем, він уже в дитинстві вмів правильно поводитися в різних обставин. Він був старанний; хоча, звичайно, "Рем був зовсім не тихоня, - говорив батько. - Йому, на превеликий жаль люблячої його бабусі, іноді перепадало від діда і батька. Та й як було залишити без уваги такі витівки: чіпляючись спеціально виготовленим їм гачком за проїздили машини при катанні на ковзанах, він трохи було не потрапив під автомобіль, або, ганяючи по лісах який споруджували будинки, ухитрився з лісів четвертого поверху злетіти на третю і дивом вціліти на очах у задубілі рідних. Словом, пай-хлопчиком було назвати його ніяк неможливо. Але будучи бешкетників, він був добрим, працьовитим і правдивим хлопчиком ". Ця зовнішня несочетаемость якостей була специфічною особливістю характеру Рема Хохлова, що залишилася на все життя.

Бабуся оберігала онука від усіх бід. За такої напруженої життя, яким жили батьки Рема, хлопчикові дуже пощастило, що у нього була чудова бабуся. Доля нагородила її - вона бачила перші успіхи онука в науці, бачила його весілля, перші роки життя з молодою дружиною, народження правнука ... Але застудившись, Марія Гаврилівна швидкоплинно померла від запалення легенів. Рему Вікторовичу було тоді двадцять сім років. Вночі Марія Гаврилівна покликала його до себе, щоб попрощатися, і померла у внука на руках. Він важко переніс її смерть.

* * *

Переглядаючи книгу В.І. Григор'єва про Рема Вікторович Хохлова, хочеться процитувати чудові сторінки спогадів, в яких наводиться першим характеристика, дана п'ятирічному Рему в дитячому саду.

... Переді мною аж жовта, протершаяся по вигинів папір. Їй трохи менше п'ятдесяти років. Це - характеристика (першому!) Хохлова, написана співробітниками дитячого саду ... Трохи сухо і офіційно звучить перша фраза: "У колектив увійшов відразу, дружить з групою хлопчиків, три-чотири людини. Колектив до дитини ставиться добре ... "

В повною мірою залишаться застосовні слова: "У колектив увійшов відразу", і завжди колектив ... буде ставитися до нього добре. Більше того, він стане центром і душею майбутнього великого колективу, який назвуть школою Хохлова. І що найважливіше, відбудеться це так природно і органічно, що буде важко уявити, що могло бути якось інакше.

Читаю далі: "Чи бувають конфлікти з дітьми?" Це надруковано на машинці. І від руки: "Бувають рідко".

Потім виробиться і стане однією з основних норм поведінки така делікатність і уважність до людей, яка дивно "розряджали" здавалися невідворотними конфлікти. Потім навіть знайдуться люди, які закинуть його за безконфліктність, але дорікнуть незаслужено - коли це було дійсно потрібно, він умів і побитися ...

"Підпорядковується Чи режиму і дисципліні? "Відповідь рукою виховательки:" Підпорядковується, але завжди спізнюється ".

Так і як було встигнути, адже все потрібно робити так грунтовно! І далі: "Любить творчі ігри, працювати не дуже любить, любить малювати".

Це дуже характерно - виразне прояв (звичайно, по-дитячому) творчого початку. Це впадало в ньому в очі завжди. Він напружено і навіть азартно віддавався творчості. Робота без творчості була для нього не те щоб чимось важкою, але хочеться сказати, - неприродним. Звичайно, йому доведеться робити багато важкої, деколи майже непосильним, і не завжди творчої роботи, але зовсім не вона, а саме творчість виявиться його справою.

"Уміє Чи поставити собі мету, домогтися її? "Тут відповідь складається з одного слова: "Вміє". Ймовірно, це вже тоді не викликало сумнівів. Але тут же: "Чи добре долає перешкоди?" Відповідь: "Слабо".

Не дуже зрозуміло, якого роду перешкоди "слабо" долав чотирирічний Рем, "спокійний, уважний", як написано далі, хоч і зовсім не безгрішний: "За столом смішить дітей". Мені чомусь здається, що різні діти просто по-різному вирішують питання про те, які перешкоди дійсно варто долати.

Закінчуючи, розумний та спостережна вихователь, порекомендував "дати більше самостійності "і відзначивши, що хлопчик" вимагає заохочення ", пише: "Прихильність до сім'ї кидається в очі у порівнянні з іншими дітьми ".

Ця риса - теж назавжди. І вона цілком природна - так гарно і органічно, так правильно складалося все в родині ... [4]

* * *

Початок 30-х рр.. У 1933 р. Батько отримує нове призначення. Він відряджається на будівництво каналу Москва - Волга. Рем в 1934 р. вступає до Заряддя до школи № 403. Марія Яківна, отримавши як передова працівниця фабрики "Буревісник" напрям профспілки на навчання до Московського університет, з 1932 р. навчається на фізичному факультеті МДУ.

Може здатися дивним, що робітниця з взуттєвої фабрики вибирає для навчання в університеті фізику. Але це, як показує історія, було загальним і послідовним рухом країни. Вже на початку 20-х рр.. уряд сформулював завдання - виховання в молодому поколінні "серйозною тяги до оволодінню наукою та технікою ".

Кінець 20-х і початок 30-х рр.. - Це був рух всіх суспільних сил за оволодіння наукою і технікою. Під такими гаслами в країні йшла грандіозна робота по творення нового життя. Ось що говорив у той час Н.І. Вавилов: "Ми можемо поступатися нашим сусідам тимчасово у загальному рівні нашого добробуту, нашого ужитку життя. Єдине, в чому ми не можемо їм поступатися, це в озброєнні нашого інтелекту. Якщо в силу необхідності, ми зобов'язані тримати нашу армію, наш морський і повітряний флот на рівні наших сусідів, то ще більше це стосується армії дослідників, без якої неможливо уявити собі який-небудь серйозний прогрес нашого Союзу "[5]. А що відвідав у цей час Радянський Союз Бернард Шоу писав: "Росія ... стає енергійною, тверезого, чистою, по-сучасному інтелектуальної, незалежною, квітучою і безкорисливій комуністичною країною ". Ось що цінують в нас, чого чекають від нас наші іноземні інтелектуальні сусіди.

* * *

В 1937 закінчилося будівництво каналу Москва - Волга. Віктор Христофорович як один з провідних керівників нагороджується орденом Трудового Червоного Прапора. Цього року його сім'я отримує нову квартиру в будинку на Першій Міщанській вулиці, побудованому спеціально для будівельників каналу. Рема переводять у нову школу № 290. Маленька подробиця з його життя, яку розповіла Марія Яківна, позволя?? т представити образ одинадцятирічного хлопчиська - він здорово навчився плавати, приїжджаючи до батька на канал, дуже захоплюється верхової їздою. Він вільний, розвивається і фізично, і розумово, і духовно. Можна сказати, що він отримує все, що потрібно для розвитку його схильностей, виховується в коханні, і характер його до цих років уже цілком визначається.

Цікаво про цей час розповіла Наталія Леонтіївна Капкова, з якою Рем Хохлов разом навчався і жив в одному будинку на Першій Міщанській вулиці до війни.

"Наш будинок на Першій Міщанській (тепер це Проспект Миру) був подарований будівельникам каналу Москва - Волга особисто Сталіним. У ньому жили і архітектори, і адміністратори, провідні фахівці, будівельники, ударники будівництва. Деякі з цих людей у певний час були навіть ув'язненими. За ударну працю їх тоді ж звільнили, вони отримали за фахом роботу в Москві, і деякі з них отримали квартири в цьому будинку.

Так трапилося і з моїм батьком. Він працював у Архангельську, будував будинки. Але на будівництвах бувають всякі ситуації. Батькові довелося вступити до розпорядження ГУЛАГу. Він відсидів в Казахстані, добре там працював, і його запросили до Москви на будівництво каналу. Спочатку ми жили в Хорошево-Мневнікі, поблизу від будівництва, а тоді це була справжня село. І ось ми отримали квартиру в Москві у відомчому будинку. Це був дуже престижний будинок, квартири в ньому в основному отримували люди, що займали на будівництві великі пости ...

Дім наш був семиповерховий. З Хохловим ми були сусідами, жили на одному поверсі, але в різних під'їздах. Квартири були чотирикімнатними, з великими холами, коридорами, паркетним підлогою та балконом. Наш поверх був передостанній, а балкон поєднував обидві квартири, і ми дуже тісно спілкувалися один з одним. Ми вчилися з Ремом в одній школі, розташованій прямо напроти нашого будинку. Це було п'ятиповерховий будинок з червоної цегли споруди 30-х рр.. Зараз будівля зі боку проспекту не видно, воно загороджений сучасними будинками, а раніше ми ходили до школи прямо через вулицю. Рух був незначним, наші батьки не турбувалися за нас. Школа була так близько, що я з вікна класу бачила, як мама мила в квартирі вікна.

В нашій школі часто проходили святкові та тематичні вечори, але я не можу згадати на них Рема. Він був дуже домашній хлопчик. У нашому дворі і діти, і дорослі грали у волейбол, хлопці часто хуліганили, але Рем в дворових витівках не брав участі. Я пам'ятаю його вартим на балконі своєї квартири і уважно спостерігає за тим, що відбувається у дворі. Він був дуже дисциплінованим, акуратно одягненим; так само як і Марія Яківна, яку я пам'ятаю завжди в сліпучо-білій кофтинці. Рем був дуже скромним, чемним хлопчиськом, дуже поглиненим якимись власними проблемами. Марія Яківна часто брала його з собою до університету, і я пам'ятаю, як вони удвох відправлялися через наш двір на університетські лекції. Але яким він був у класі, я не знаю, бо я вчилася в школі класом старше.

В ті часи, коли ми були школярами, Рем часто бував у нас, заходячи через балкон, наприклад, для того, щоб взяти з бібліотеки батька яку-небудь книгу. Мене вражали його здібності. Він, на мій подив, до сконально вивчив важкий фоліант «Божественної комедії» Данте. Звичайно, напам'ять він багато чого знав з Пушкіна та інших великих поетів. Постійно брав читати двотомне збори творів Жуковського. Це було дуже красиве подарункове видання в товстому елегантному палітурці, віддрукована на тонких аркушах паперу з приголомшливими ілюстраціями. Мені було цікаво перевіряти, наскільки точно він знає текст. Він його знав дуже добре, але найбільше мене дивувала його зацікавленість цими темами, адже йому тоді було тринадцять-чотирнадцять років. Ця його серйозність, його інтерес до університетських лекцій, пристрасть до читання зовсім не дитячої літератури дивували навіть дорослих. Його дуже рано зарахували в розряд обдарованих дітей, хоча вундеркіндом - хлопчиком не від світу цього - він не був.

Війну ми теж прожили в цьому будинку. Приблизно року до сорок третього квартира Хохлових була порожньою. Я знала, що батьки Рема на фронті, але і його я не бачила. Але в 1943 всі зібралися, і ми знову спілкувалися з Ремом через балкон. І я, і він надійшли в інститути, потім його перевели до університету. У 1948 р. я закінчила свій інститут і поїхала працювати до Риги, а коли влітку 1949 приїхала додому в відпустку, то почула від Марії Яківни слова, які, можливо, були не дуже серйозні, але вони мене схвилювали: «Наташка, - сказала Марія Яківна, -- ти знаєш, але ж Рем був у тебе закоханий ». Я цього не знала. Якби знала, може бути, не поїхала б до Риги.

Мені приємно згадати, як добре ми жили. Батько був двічі лауреатом Сталінської премії, мав великий пост, хорошу роботу. На радянську владу ніхто зла не тримав. Ми були в усьому затребувані. Всі негаразди, які часом обрушувалися на тих чи інших людей, дуже швидко забувалися. Адже будувалася нова і правильна життя. Люди важко звикали до нових державним законам. Іноді в чем-то через незнання, в чем-то по легковажності, через непорозуміння могли порушити їх і, звичайно, несли покарання. Але головне - влада заохочувала тих, хто трудився на державу. Так ми жили. Це був час, коли влада була в усьому права ".

* * *

Математичні здібності виявилися у Рема дуже рано. Викладач математики розповідала, що він самостійно, використовуючи аналогії, справлявся з доказом найрізноманітніших теорем. "Без відома шкільні правила, він знаходив власні методи розв'язання задач. Мені навіть, - говорила вона, - іноді бувало нелегко зрозуміти його підхід. Ніколи раніше я не бачила такого оригінального хлопчика ". Вчителі пророкували своєму учневі велике майбутнє.

Марія Яківна регулярно приводила сина на фізичний факультет. Він бував у лабораторії Самсона Давидовича Гвоздовера, в лабораторії матері, слухав недільні лекції на фізфак, входив до практикум кафедри електронних та іонних процесів, де Марія Яківна проводила заняття зі студентами і куди приходив і другий школяр - Вольфрам Капцов.

Рем з задоволенням відвідував факультет, і Марія Яківна брала сина навіть на Одного разу, спостерігаючи, як абітурієнт ніяк не може відповісти на питання, на що не можна ділити число, її син не витримав: "Ну на нуль ж! "І вже став ректором, Рем Вікторович згадував:" У школі я найбільше любив математику і географію. Так, не дивуйтеся, я і зараз переконаний, що географія - один з найбільш захоплюючих наук. Це було давно. Ще до війни. Я навчався в школі в Москві, на Проспекті Миру, і моїми улюбленими вчителями були Зінаїда Іванівна Потєхіна, з математики, і вчитель географії Борис Самуїлович ".

Кінець 30-х рр.. була в сім'ї Хохлових насичений значущими подіями, серед них -- одержання Марією Яківною диплома з відзнакою, зарахування її в 1938 році в аспірантуру, обрання секретарем партбюро Інституту фізики МДУ і потім в червні 1940 секретарем партбюро фізичного факультету.

* * *

Нижче ми публікуємо декілька спогадів про Марії Яківні та її сім'ї, і серед них яскраві і дуже значимі спогади подруги Марії Яківни, навчалася разом з ней в аспірантурі фізичного факультету, - Анастасії Миколаївни Полянської.

"Це була чудова родина. Марія Яківна та Віктор Христофорович. Обидва були скромні люди. Він і вона. Два кристалу чистої проби. Люди фантастичною порядності. Таких мало в нашому світі.

З найвищими думками прийшли вони до комсомолу. Обидва стали членами партії. Це руками таких людей будувалося Радянська держава, такі люди в ті часи представляли радянську владу. Я зараз із задоволенням перечитую книгу Олександра Вертинського, прочитаю вам з неї уривок. Ось що говорив князь Сергій Оболенський, будучи за кордоном, про людей нової Росії.

«Сто вісімдесят мільйонів працьовитих людей, деколи у важких умовах камінь за каменем будують нове життя, поступово пізнаючи всю красу творчої праці, і через цю працю вони так люблять усі, ними самими побудоване.

Вони люблять свою країну, яка дала їм життя. Тому там у них і повинна зростати і міцніти усвідомлена і жертовна любов до своєї країни. Ми всі - росіяни. І тут теж. Зарубіжну Русь вигадали політичні скопці і провінціали. Справжня Русь - там! »" [6].

Інакше, як подвигом в ім'я майбутнього Росії, праця нашого покоління не назвеш. Повертаючись до тих далеких років, аналізуючи час, його стрімкий біг, розумієш, що народ, який будував нову державу, був готовий до цього подвигу, до цієї історичної місії - побудови держави без експлуатації, держави звільненого народу. Хіба народ своєю працею не довів, що мав рацію?

Марія була безвідмовної і добросовісної у всіх своїх справах і вчинках. Вона пізно вступила до університету, і їй було вже тридцять два роки, коли вона почала навчатися в аспірантурі. Вона дуже прагнула вчитися, хоча їй часто бувало важко, і вона, страждаючи над яким-небудь заумними питанням, говорила: «Ну що ти хочеш, Стасько! Адже я проста башмачніца! "

Вона дійсно прийшла на факультет за рознарядкою з взуттєвої фабрики, але вона була особливою людиною, дуже здатна до наук, з гарною головою, з гострим поглядом на речі, добре говорила, добре розуміла людей і життя навколо.

Як член партії вона ніколи ні на які компроміси не йшла, це породжувало і недругів. Але вона була надзвичайно доброю людиною. Я пам'ятаю, як професор Стрільців говорив, що їй все можна пробачити, бо вона народила такого сина, як Рем. Це "все", звичайно, належало до її безкомпромісності. Чи не всі сприймали це правильно.

І Віктор, і Марія були чесними, щирими членами партії, такими вони залишилися в партії до кінця, хоча часи змінювалися, змінювалася і партія. Вони завжди правильно оцінювали все, що відбувалося навколо. До доповіді Хрущова вони обидва поставилися зі скепсисом. Але Марія була дуже мудрою людиною, вела себе обережно, дуже розумно, і говорити про це не хотіла. Вона померла 29 березня 1984 року. Віктор Христофорович залишився один. Він помер через шість років після смерті Марії ... З першої хвилини він зрозумів весь трагізм ситуації, викликаної появою Горбачова.

Лена Дубініна і Рем зустрілися на фізичному факультеті, в старому будинку на Мохової. Лена була зовсім з іншої середовища, суто інтелігентської, академічної, а Рем з родини чудових комуністів. Вона закохалася в нього безоглядно, на все життя.

Рем був дуже красивим, яскравим. У нього неможливо було не закохатися. Він був сином своїх батьків, які виховали його у найвищих поняття про честь, обов'язок, людині. Він був скромним, як його батьки і Олена. Вони ніколи не виставляли на огляд його положення. Його приголомшливі успіхи всі сприймали як його особисті справи, особисті досягнення. Але цього, може бути, було мало. Це знижувало його висоту, він як би залишався наодинці сам з собою, без підтримки на тій дорозі, по якої йшов.

А адже він був геній. Справжній геній. Його дар був не спадковий. Це дар від Бога. Але люди не замислюються над цим ».

* * *

Розповідає Лідія Павлівна Стрєлкова:

"Марія була ученицею мого брата, професора Сергія Павловича Стрєлкова. Вони були ровесниками і дуже дружили. Я знала і Віктора Христофоровича. Це був справжній інтелігент, дуже скромна людина. Він ніколи і ні в чому не нав'язував своєї думки і був у всьому надзвичайно коректним. І Марія була світлою особистістю.

Рем одержав багату спадщину від батьків. Він взяв від батька і матері все саме краще, нічого не зіпсували. І бабуся вклала в нього дуже багато. Вона більше всіх проводила з ним часу. Звичайно, і природа нагородила Рема. Але він був скромний. Багато людей часто перебільшують свою значущість, думають про себе більше, ніж вони означають насправді. Але Рем був стійкий. Він не піддавався ніяким спокусам влади та успіху ".

* * *

Цікаві спогади Наталії Андріївни Парфентьєвим:

"Я здружилася з Марією Яківною, коли в нашій сім'ї трапилося горе: помер мій батько, відомий кінорежисер по звуку. Мені тоді було тринадцять років. Наш дім був переповнений людьми. Марія Яківна, яка дружила з моєю матір'ю, взяла мене до себе на якийсь час, і я познайомилася з усією його родиною.

Це були вражаючі люди. Я ніколи не забуду, яким теплом вони мене оточили. Рем був набагато старший за мене, і його ставлення до мене в ті дні було освітлено дивним увагою. Він говорив зі мною про життя, науці, був дуже передбачливий. У їхньому будинку я заспокоїлася.

Але потім, коли я вже вступила на фізичний факультет і вчилася дуже добре, почувала себе в групі справжньою зіркою, я вирішила йти здавати екзамен з курсу Рема саме йому. А треба сказати, що багато хто боявся його як екзаменатора, але я, звичайно, розраховувала отримати лише «п'ять». Однак у той час, як майже вся група отримала свої «п'ятірки» у інших викладачів, Рем поставив мені «чотири». Я страшенно образилася й ніколи не могла цього забути. Я зрозуміла абсолютно точно: Рем не любив жінок-фізиків.

Ось одне питання, яке Марія Яківна не раз ставила мені і відповідь на який був для неї важливий: «Наташка, ти будеш пам'ятати про мене, коли я помру?» Я не забуду цю родину ".

* * *

Але повернемося до часу 30-х рр..

В 1939 Віктор Христофорович був призначений начальником будівництва Володимирській ГЕС. У той рік Рему виповнилося тринадцять років. Тепер щоліта батьки посилали його працювати на будівництво. Тоді серед високого рівня начальників нерідким було уявлення про те, що їхні діти повинні отримати трудове виховання. Радянська педагогіка тих років відкидала елітарність, і нічого дивного не було в тому, що син начальника будівництва працює простим робітником. Спочатку він був підсобним робітником, мив машини, приходив додому промасленим і пропахлі бензином. Але за два літа він придбав спеціальність автослюсаря. І як скоро вона йому стала в пригоді, - коли почалася війна!

Літо 1941 року. Війна. Віктор Христофорович поки залишається у Володимирі. Начальник Академстроя Корнєв формує з будівельників Володимирській ГЕС 6-у саперну армію, яка потім спрямовується під Брянськ, але потрапляє в оточення. Тривалий час від Віктора Христофоровича не було жодних звісток.

В ці дні Марія Яківна займається організацією народного ополчення, будівництвом оборонних споруд, евакуацією людей та обладнання в Ашхабад, підготовкою перебудови роботи факультету на потреби фронту.

Навесні 1941 Рем закінчує сьомий клас. Тепер він повинен працювати і, звичайно, продовжувати вчитися. Але у вечірню школу робітничої молоді приймають тільки в дев'ятий і десятий класи, і він вирішує готуватися до здачі іспитів за восьмий клас. Марія Миколаївна, класний керівник Рема Хохлова, впевнена у свого учня. Вона просить вчителів проекзаменувати Рема, і він отримує довідку, що програма восьмого класу ним засвоєна, іспити за восьмий клас здані. У цьому юнацькому вчинок виразно видно почерк майбутнього Хохлова. Він вже дуже добре усвідомлює свої сили і налаштований долати перешкоди. А попереду - роки війни. Але він сам собі одну за одною буде ставити цілі та досягати їх, створюючи високий і напружений темп життя на всіх її етапах.

Влітку 1941 артилерійське училище в Москві оголосило прийом. Отримавши довідку про закінчення восьми класів, Рем разом зі своїм другом вирішує вступати до училище. Під час відсутності Віктора Христофоровича Марія Яківна зуміла знайти доводи і відрадила сина від такого рішення. "Але там пряжка блискуча ", - захищаючись, тільки й спромігся сказати син. За цією зовсім хлоп'ячої фразою ховалося, звичайно, велике бажання, але він підкорився доводів. І так буде все життя - свої бажання він буде підпорядковувати, безумовно, високим ідеям, але і невблаганним обставинам і вимогам власного жорстко організованого розуму.

* * *

В жовтні прийшла звістка, що частина, в якій у званні інженер-майора служив Віктор Христофорович, вирвалася з оточення під Брянськом і спрямована на зведення укріплень під Пензи.

16 Жовтень 1941 під Москвою було прорвано фронт. Люди бігли з міста. Військкомати закрилися. Метро не працювало. В установах палили документи. Мінували мости. Було страшно. Марія Яківна приймає рішення не їхати з університетом в Ашхабад. 18 жовтня Марія Яківна і Рем з рюкзаками за спиною пішки прямують до райкому (в добровольці людей зараховували через райкоми партії), а потім на Курський вокзал, в ше?? ний ешелон. Вона добровільно викликається служити в рядах Червоної Армії в званні молодшого лейтенанта. Командування йде їй назустріч, посилаючи в ту частину, де служить її чоловік.

Паніка тривала три дні. 20 жовтня в Москві було оголошено стан облоги. Місто штурмували "месершміт", але німці дуже скоро зрозуміли, що москвичі спалити місто не дадуть. 13-14-річні підлітки, перебігаючи від одного будинку до іншому, запальнички скидали з дахів. На допомогу до Москви підходили сибірські війська.

Частина, до якої приписали Рема і Марію Яківну, була розквартирована в селі Бессоновка. Марію Яківну відразу ж обирають заступником секретаря партійного бюро роти. Рем працює вільнонайманим в автобатальоне. А через два місяці, в січні 1942 р., 6-а саперна армія прямує під Тулу будувати оборонні заслони на шляху гітлерівців. Це так звана друга лінія оборони Москви.

Про зими 1941-1942 рр.. написано чимало, її лютими морозами фашисти пояснювали свої невдачі блискавичної війни. Але російська мороз був лютий і для Червоної Армії. Рему доводилося працювати на вулиці, він кілька разів обморажівался. Умови життя були дуже важкими, і в листопаді 1942 р. батьки відправляють сина до Москви.

Осінь 1942 р. у Москві була особливо холодної. Війна була вже не поруч. У безлюдну Москву з висять у небі аеростатами поступово поверталися москвичі. З перших чисел грудня Рем починає працювати в авторемонтних майстерень. Проте в Москві умови життя не легше - напружена праця, далекі поїздки на роботу, холод, недоїдання і завзяті заняття по ночах. Йому шістнадцять років, він навчається в вечірній школі робітничої молоді.

"Ви можете втратити сина, - пишуть Марії Яківні сусіди. - Він спить по три години на добу. Таку навчання і роботу не може витримати юнацький організм ". Навесні 1943 Рем залишає роботу в майстернях і готується до здачі іспитів. Він засвоює програму за дев'ятий і десятий класи і в липні 1943 року складає іспити. За літературі та хімії у нього гарні оцінки; з російської мови, математики, фізики, історії, географії, Конституції СРСР, англійської мови, малювання і креслення - відмінні. Атестат підтверджує, що Рем Вікторович Хохлов в липні 1943 при школі № 610 міста Москви екстерном склав іспити за повний курс середньої школи.

1943 рік - це був переможний рік в історії Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу. Розгром німецьких військ під Сталінградом, на Орловсько-Курській дузі, подальший переможний наступ вже технічно оснащеної армії. Успіхи армії відразу ж позначилися в постановах уряду з розвитку народного господарства, науки і культури. Так, 15 вересня 1943 прийнято постанову Раднаркому СРСР про звільнення студентів від призову в армію, про розміри і порядок призначення стипендій у вузах і технікумах, 18 вересня вийшло ще одне важливе постанову про порядок відпустки на навчання у вузи і технікуми працівників оборонних і ряду інших промислових підприємств. Для відновлення мирного господарства, нормального життя країни з діючої армії повер