Конституційні акти російської державності до жовтня 1917

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ІРКУТСЬК ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ПРАВОЗНАВСТВА

Реферат ПО ПРАВОЗНАВСТВО

ТЕМА: «Конституція - основний закон держави і суспільства. Конституційні акти російської державності до жовтня 1917 р. "

ВИКОНАВ

СТУДЕНТ ГРУПИ ПЦБ-97-1

БУКШУК Т.П.

ВЗЯВ ВИКЛАДАЧ

Латишев Н.А.

Іркутськ 2000р
зміст

1.Констітуція-основний закон держави і суспільства ... ... ... ... ... ... 3

2.Констітуціонние акти російської державності до

жовтня 1917р. ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .9

2.1 Законодавча діяльність Катерини Другої. Наказ і Комісія 1767 -- 1768г ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 9 2.1.1. Діяльність комісії. ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 11

2.2 Конституція Микити Муравйова ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... ... ... ... .14 2.3 Конституційні ідеї Мілюкова і Маніфест 1905 ... ... ... ... ... ... 5 2.3.1 Освіта партії кадетів ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... .19

2.3.2Созданіе маніфесту ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 20

2.4 Основні Закони 1906 ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 24

3.Спісок літератури ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... ... .. 26

1. Конституція -- основний закон держави і суспільства.

Серед незліченної безлічі проблем юридичної теорії і правової практики особливої місце належить Конституції. Які б правові питання нас не цікавили, - чи то з області цивільного чи адміністративного, сімейного або трудового права - прямо чи побічно вони виходять на Конституцію. Саме вимоги Конституції є головним орієнтиром у пошуках відповідей практично на будь-яке питання, що потребує правову оцінку, не залежно від його масштабності, особистої і державної значущості.

Разом з тим саме по собі зміст Конституції далеко не завжди відповідає на питання про головне призначення цього документа, про його внутрішньої правової та політичної природи. Головне в характеристиці Конституції будь-якої держави - це її сутність. Сучасний підхід, характерний для конституціоналізму країн розвиненої демократії заснований на визнанні того фактора, що суть конституції демократичної держави повинна проявлятися в юридичному закріпленні узгоджених інтересів і волі всіх соціальних груп, націй і народностей, складових державно-організоване суспільство. Конституція - це що володіє вищою юридичною силою основний закон держави і суспільства, закріплює відповідно до об'єктивно склався співвідношенням соціальних сил узгоджену волю всіх соціальних груп суспільства є заходом досягнутої свободи, правовим виразом балансу політичних, соціально-економічних, національно-етнічних, релігійних, особистих і громадських, інших інтересів у громадянському суспільстві і правовій державі.

Різко зросла в останні роки популярність Конституції як явища нашого життя - свідоцтво усвідомленої громадянами, суспільством її величезну роль. Але, на жаль, це розуміння не досягла ще тих глибин суспільної свідомості та поведінки, які так необхідні. Часом не розрізняються Конституція та інші закони правові акти. Погано реалізуються норми Конституції. Її застосування не розглядається як головний фактор правотворчої і правозастосовчої діяльності, Звідси очевидна необхідність пояснення рис Конституції як основного закону.

Конституційна реформа, що розгорнулася в нашій країні, ознаменувався ухваленням 12 грудня 1993 року шляхом всенародного голосування нової російської Конституції. Це - важлива віха конституційного процесу, який носить багатоцільовий і комплексний характер, охоплюючи всі зрізи і сторони не тільки державною, а й суспільного життя. І це цілком закономірно, оскільки суть конституційної реформи полягає в новому створення нормативної макромоделі оновити російського суспільства. Адже Конституція покликана виступати як маяк, що орієнтує суспільні процеси. Нормативно сталі конституційні цілі служать поступового перетворення суспільства.

Отже, основний закон містить не тільки зведення сухих правил. Він являє собою концентрований вияв нового формується суспільного світогляду. Природно, тут неминучі протиріччя між старим і новим, між правонаступництва і правовим радикалізмом. Розуміння і визнання конституційних положень у нашому суспільстві проходять болісно, у суперечках і дискусіях, у протиборстві соціальних сил і партій. Реальність Конституції буде забезпечена тоді, коли громадяни сприймуть її як цінність суспільства. Нова Конституція повинна стати основою правової, законодавчої системи держави. Але, на жаль, в широкому суспільній свідомості ще не зміцнилося правильне розуміння місця і ролі Конституції в нашому житті. Визнання за Конституцією очолюючого положення в законодавстві не супроводжується ясним уявленням про глибоку громадянському сенсі її преамбули як вираження народного правосвідомості. Поверхневий сприйняття основ конституційного ладу заважає встановленню суворого співвідношення Конституції і інших нормативних актів. А звідси помилки в розумінні всіх конституційних елементів правової системи, в розмежуванні об'єктів регулювання по лінії конституційних чи інших норм. Відбувається стирання граней між Конституцією і звичайними законами. Це негативно позначається на її реалізації.

Слово "Конституція" - латинського походження, від constitutio, - встановлення, улаштування. Традиційно цим терміном визначається Основний закон держави, що визначає його суспільний і державний устрій, виборчу систему, принципи організації та діяльності органів влади і управління, основні права і обов'язки громадян.

Основний Закон - це фундамент законодавства, що регулює взаємовідносини громадян між собою і з державою. Конституція потрібна для того, щоб закони не суперечили один одному і не порушували права і свободи громадян.

Конституцію справедливо називають головним, основним законом держави. Якщо уявити собі численні правові акти, що діють в країні, у вигляді певного організованого і взаємопов'язаного цілого, певної системи, то конституція - це підстава, стрижень і одночасно джерело розвитку всього права. На базі конституції відбувається становлення різних галузей права, як традиційних, що існували ще в минулому, так і нових, які створюються з урахуванням змін в економіці, соціальному розвитку, політику та культуру.

Конституція Російської Федерації, прийнята всенародним голосуванням 12 грудня 1993 року, - не перша в історії країни. До її прийняття діяла россійская Констітуція1978 року, яка мала своїх попередниць. Але нинішня конституція відрізняється від всіх російських конституцій радянського часу в першу чергу тим, що є основним законом самостійного, дійсно суверенної держави. Як зазначається в преамбулі Конституції, її прийняття пов'язане з відродженням суверенної державності Росії та затвердженням непорушності її демократичної основи.

Зрозуміло, Конституція 1993 року не носить установчого характеру, вона не створює нову державу. Ця держава існувало - в різних межах і при різних формах правління - багато сторіч. Ідея збереження історично сформованого державної єдності підкреслюється в самій Конституції. Разом з тим Конституцій Російської Федерації 1993 виділяється в ряду актів такого рангу тим, що з нею зв'язується нова епоха в російській історії. [1]

У демократичному конституційному (правовому) державі система гарантій свободи, самостійності та власності повинна бути закріплена, перш за все, в конституції, а це передбачає пряму дію конституційних норм та ефективні процедури конституційного контролю. У першу чергу мова йде про права людини і громадянина, що виражають мінімальну невідчужуваним міру свободи в суспільстві та державі і тим самим обмежують можливості законодавчих заборон (закон не може забороняти те, що гарантовано конституцією), які окреслюють межі допустимої компетенції державних органів і посадових осіб у їх відносинах з громадянами та їх асоціаціями. Звідси випливає, що якщо статті конституції гарантують права і свободи і в той же час визначають, що здійснення цих прав і свобод регламентується або навіть може бути обмежене законом, то фактично статті конституції нічого не гарантують. Разом з тим конституційне право має передбачати випадки обмеження прав і свобод, необхідного заради свободи інших і захисту конституційного ладу, і, звичайно, з цього приводу повинні прийматися органічні закони, передбачені конституцією. Вже ця обставина вказує на необхідність ефективного конституційного контролю, що зіставляють органічне законодавство з об'єктивним сенсом гарантій свободи, самостійності та власності.

Конституційне закріплення прав людини і громадянина, так само як і судове визнання (в рішеннях верховного чи конституційного суду) конституційного характеру інших гарантій свободи, самостійності та власності, не зафіксованих в конституції, позбавляє законодавця повноважень встановлювати адміністративну процедуру регулювання тих відносин, в яких діють ці конституційні гарантії. І якщо законодавець не дотримується або випускає з уваги цю вимогу, то з точки зору права можливий спір між будь-яким громадянином і вищим органом державної влади з приводу належних гарантій свободи, самостійності і власності. Такий спір може розглядатися тільки в рамках судової процедури і лише органом, який підпорядкований виключно конституції і в завдання якого входить її тлумачення у світлі аксіом і принципів права.

Далі, законодавець має право забороняти тільки ті форми реалізації конституційних прав і свобод, які є суспільно шкідливими, порушують права інших громадян і суперечать основам конституційного ладу. Громадяни повинні мати можливість оскаржити будь-який такий законодавчу заборону, якщо він зачіпає їхні права. Але навіть якщо конституційний суд підтверджує конституційність такої заборони, не виключено, що в судовій практиці складеться звичай, перекручений зміст цієї заборони і тим самим порушує конституційні права громадян. А якщо конституційні права порушуються звичай судової практики, то таке порушення, як правило, не усувається судами другої інстанції або в порядку нагляду. Ефективно захистити права в таких випадках може тільки конституційний суд, бо він не пов'язані ніякими звичаями законопріменітельной практики. Описані вимоги конституціоналізму означають, що мова йде про конституційне державі в нормативному сенсі: сучасна конституційна державність передбачає достатньо високий рівень розвиненості та ефективності формально-юридичних гарантій свободи, самостійності та власності, реальні механізми обмеження публічної політичної влади правами людини і громадянина.

Цікаво відзначити, що перший радянський Основний закон-Конституція РРФСР 1918 р. - був законом швидше за реальним, ніж фіктивним. Але цей Основний закон закріплював формальне нерівність, тобто в принципі суперечив праву: виборчих прав були позбавлені "визискувачі і їхні посібники "(особи, що вдаються до найманої праці, які живуть на нетрудові доходи, приватні торговці, комерційні посередники, священнослужителі і т. д.); на виборах робітники мали переваги перед селянами, гарантії свободи вираження думок, свободи зібрань та свободи асоціацій трактувалися як надання засобів масової інформації, будівель і приміщень і взагалі всіх необхідних технічних і матеріальних коштів "в розпорядження робітничого класу і селянської бідноти ". Все так і було насправді, щоправда, від імені "робітничого класу і селянської бідноти" виступала тоталітарна бюрократія.

А ось Конституція СРСР 1936 р., або "сталінська Конституція", навпаки, була фіктивним основним законом. У її тексті були проголошені багато з тих прав, які зафіксовані у Загальній декларації прав людини 1948 р., причому права закріплювалися як загальні та рівні для всіх "трудящих" (малося на увазі, що "експлуататори та їхні посібники" були вже знищені). А насправді людина була абсолютно безправний й безсилий перед обличчям надпотужної машини тотального терору.

фіктивної була та Конституція СРСР 1977 р.

Проекти першої Конституції Російської Федерації в принципі відповідають стандартам демократичної правової державності, особливо в тому, що стосується прав людини, їх належних гарантій і захисту. Але перед тим, як все це втілиться в реальність, необхідно дочекатися тих часів, коли в країні не тільки сформується нормальне громадянське суспільство, а й практика ефективного судового захисту Конституції, конституційна юрисдикція, яка є в сучасній правовій державі найважливішим джерелом конституційного права. Бо Конституція - це не просто сукупність декларативних і нормативних установлень, а фундаментальні правила правового спілкування, які повинні постійно застосовуватися і конкретизуватися в процесі безперервного формування та розвитку правопорядку. У цьому сенсі конституція є основою всього правового законодавства.

Яка роль Конституції в суспільстві? Історія дає багато прикладів появи конституцій на переломних етапах розвитку держави, при зміні політичного режиму. Так було в Німеччині після першої та другої світових воєн, в Іспанії, Греції та Португалії з початком переходу від диктаторського режиму до демократичного. Подібне спостерігається в нас і в країнах Східної Європи.

Російський досвід конституційного розвитку своєрідний. Одна з особливостей пов'язана з пізнім появою Конституції в нашій державі. Весь XIX століття Росія жила без Конституції, спроби реалізувати конституційні проекти в 30-х і в 80-х роках минулого століття не дали результатів. Нова влада, породжена Жовтневою революцією, прийняла в 1918 році першу Конституцію РСФРР. У ній було багато нового, незвичного. Не слід, зокрема, забувати її перший розділ, що включив декларацію прав трудящого і експлуатованого народу.

У подальшому конституційному розвитку можна відзначити й іншу тенденцію. Вона характеризується відомої ритуальною й бездіяльністю конституційних положень, яке влаштовувало і влада, і саме суспільство. Дії органів влади, реальна соціальне життя не були пов'язані нормами Конституції, хоча далеко не всі з них були безглуздими і фальшивими. У Конституціях СРСР 1924, 1936 і 1977 років і у конституціях РРФСР містилися демократичні норми. Однак реальний курс і справи різко відходили від них в сторону, що виховувала у громадян і посадових осіб відношення до конституційних установлень як до суто декларативним.

Та й зараз, слухаючи виступи політиків, депутатів, а часом і юристів, дивуєшся поверхневого сприйняття основного закону, скоріше, як програмного або літературного документа. Чи не помічаються юридичні ознаки Конституції, її специфічна структура, нормативна концентрованість. Ця позиція позначилася і під час підготовки до проведення в Росії конституційного референдуму, і тепер, коли першочерговими стають завдання внесення змін до нової російську Конституцію і подолання її одностороннього, неповного застосування.

Набуття нашим суспільством нової Конституції може дати прогресивний суспільний ефект в тому випадку, якщо вона буде сприйнята як виражена в законі пріоритетна соціальна цінність, яка послужить відновленню та розвитку всієї законодавчої системи, зміцненню правопорядку та стабільності держави та її інститутів, що в нашому суспільстві не спостерігається в повній мірі.

Якщо визначати Конституцію самим загальним чином, то можна сказати, що це нормативний акт, який має вищу юридичну силу, містить систему правових норм, Що регулюють відносини між людиною і суспільством - з одного боку, людиною і державою - з іншого боку, а також засади організації самої держави. Вища юридична сутність Конституції проявляється двояким чином. По-перше, її норми мають пріоритет над нормами законів і підзаконних актів. По-друге, самі закони та інші акти приймаються передбачені Конституцією органами і в установленому нею порядку. Таким чином, можна розглядати Конституцію як головне джерело права, що лежить в основі всієї системи нормативно-юридичного регулювання суспільних відносин у державі. [2]

Крім юридичної Конституція має важливу соціально-політичну сутність. Соціальне призначення Конституції, поза сумнівом, і багатосторонньо, адже вона створює правову основу для подальшого існування і розвитку, як держави, так і всього суспільства. Конституція має яскраво виражену ідеологічну спрямованість, що відображає сукупність соціальних інтересів і співвідношення політичних сил.

Інше властивість Конституції - її виразне політичний зміст. Адже саме в Конституції закріплюються форма державного пристрої, система державних органів, визначаються основи взаємовідносин між державою і громадянами, а також політичними і іншими громадськими об'єднаннями. У ній міститься нормативне вираження внутрішньої і зовнішньої політики. Іншими словами, Конституція держави є правовою основою його політичної системи, а її норми мають яскраво виражений політичний характер.

Виділяючи юридичні, соціальні та політичні властивості Конституції, не можна забувати і про її цілісної сутності. Конституційні положення спрямовані на виховання громадянина, зміцнення в суспільстві визнаних загальнолюдських цінностей. До них відносяться права людини, демократія, самоврядування, права націй і народностей, відносини власності і багато чого інше.

2.Констітуціонние акти російської державності до жовтня 1917р.

2 .1 Законодавча діяльність Катерини Другої. Наказ і Комісія 1767 - 1768г.

Перші роки правління Катерини були для неї важким часом. Сама вона не знала поточних державних справ і не мала помічників . П.І. Шувалов помер, з усіх інших вельмож вона довіряла графу Микиті Івановичу Паніну. Він був дипломатом при Єлизаветі (послом у Швеції, виховував великого князя Павла Петровича). Панін завідував зовнішніми справами Росії. Катерина радилася з Бестужевим - Рюміним, повернутих нею із заслання. Але вона мріяла про помічників в особі тих людей, які звели її на престол, тобто молодших ватажків, але вона розуміла, що вони поки не мали ні знань, ні здібностей до управління. Так, Катерина, не маючи придатних до влади надійних людей, не могла ні на кого спертися. Вона була самотня, і це помічали навіть іноземні посли. Французький посол Бретейль писав: «У великих зборах при дворі цікаво було спостерігати важку турботу, з якою імператриця намагається сподобатися всім, свободу та надокучливих, з якими всі тлумачать їй про свої справи і про своїх думках ....

Катерина висловила бажання привести всі урядові місця в належний порядок, дати їм точні "межі і закони". [3] Виконання цієї думки з'явилося в обережному перетворення Сенату. Н.І. Панін подав імператриці докладно мотивований проект установ імператорського ради (1762г.), доводячи недосконалості колишнього управління допускає широкий вплив фаворитизму на справи, Панін наполягав на заснуванні законодавчого »верховного місця ", що складається з небагатьох осіб із законодавчим характером діяльності, по-

словами Паніна дію цієї ради змогло "захистити самодержавну владу від прихованих іноді викрадачів оной", тобто тимчасових правителів. Але він пропонував старий засіб: у Росії існували "верховні місця" (Верховна таємна рада і Кабінет), які, однак не оберігали від фаворитів і не охороняли законності. З іншого боку, "верховне місце», засвоївши законодавчу функцію, утруднювало б верховну владу. Таким чином, Катерині вказали, що велика адміністративна реформа, на яку вона майже погодилася, може перетворити Росію з самодержавної монархії в монархію, керовану олігархічним радою чиновної аристократії. Зрозуміло, що Катерина не могла затвердити такого проекту. Відхиливши пропозиції Паніна, Катерина сама складає план упорядкування законодавчого матеріалу, в її плани входило створення нових законодавчих норм, які сприяли встановленню порядку і законності в державі. Її думка про вироблення нового законодавства привела Катерину до знаменитої "Комісії для твори проекту нового Уложення ", з приводу, якої імператриця вперше заявила про свої широких реформаторських планах. Про старих російських законах, що діяли при ній, вона відгукувалася різко, вважала їх шкідливими і систематизувати їх не хотіла. Вона бажала прямо встановити абстрактні загальні правила, принципи законодавства і думала, що це їй вдасться. «Можна легко знайти загальні правила - писала вона Вольтеру в 1767 р. - але не подробиці. Це майже все одно, що створити цілий світ ". Катерина відмовилася від допомоги чиновництва і "легкий", як вона думала, справу встановлення принципів майбутнього кодексу Катерина взяла на себе. Труднощі встановлення подробиць вона знайшла всього пристойніше покласти на земських представників, потреб яких повинні були задовольнити нові закони. Вже з 1765года Катерина посидючі взялася за виклад законодавчих принципів. «Два роки я читала і писала, не кажучи про те півроку ні слова" - говорить сама імператриця. Статті, заготовлені Катериною, були її Наказом. Найголовніші літературні джерела це: L `Esprit des Lois Монтеск'є, Institutions politigues Біфельд і що вийшло в 1764 р. Твори італійця Беккаріа "Про злочини і покарання. Добра половина статей наказу є переказ "Духа законів» (Монтеск'є). Таким чином, свої принципи нового російського законодавства Катерина встановила на грунті філософсько-публіцистичних міркувань сучасної європейської літератури. Ці принципи, були надзвичайно ліберальні, з іншого боку чужі російського життя. У своєму наказі Катерина стверджує, що єдиною можливою для Росії формою влади є самодержавство як за обсягом країни, так і тому, що однією влади краще коритися, ніж багатьом панам і "Росія є європейська держава." [4] Отже , на думку Катерини, стародавня Росія жила з чужими звичаями, які слід було переробити на європейський лад, тому що Росія - країна європейська. Після засудження наказу, надруковано було менше чверті того, що вона склала Заперечення обраних її цензорів були спрямовані на те, що було ліберально, і не відповідало російською вдач. Цензура змусила Катерину відмовитися від надрукування дуже важливих для неї частковостей. Поступливість Катерини у справі складання наказу доводить її залежність від оточення в перші роки правління і невідповідності її особистих поглядів поглядів, які вона висловлювала офіційно.

Наказ, скорочений і витримав цензуру співробітників Катерини, після опублікування справив сильне враження і в Росії і за кордоном. У Франції він був навіть заборонений. Наказ містить 20 розділів (два розділи 21,22 про поліції і про державний господарстві Катерина приписала до Наказу вже в 1768 році і більше 500 параграфів. Наказ, як того і хотіла Катерина, є тільки виклад принципів, якими повинен керується державна людина , що пише закони.

2.1.1. Діяльність комісії.

Розглянемо питання розробки подробиць нового законодавства. Для складання нового кодексу маніфестом 14декабря 1766г. були скликані до Москви представники станів і присутствених місць. Їх зібрання отримало назву «Комісії для твору проекту нового уложення». Підстави представництва були різні: одні частини населення посилали представників повіту, інші - від провінції, третій - від окремого племені, четверті від присутствене місця, самі обирали посословно (дворяни і селяни), інші - за місцем проживання (городяни - домовласники, інородці.) приватновласницькі селяни і зовсім були позбавлені права представництва. Не було і прямих представників духовенства. Депутат забезпечувався на час перебування в комісії казенним платнею і повинен був до Москви привезти інструкцію від своїх виборців із зображенням їх потреб і бажань. Ці інструкції одержали назви депутатських наказів, а Наказ Катерини став називатися "великим Наказом". Депутати назавжди звільнялися від страти, тілесного покарання та конфіскації маєтки, за образу депутата винний ніс подвійне наказаніе.30іюля 1767 з торжеством були відкриті засідання Комісії в Грановитій палаті в Москві. Усіх представників, які з'явилися в Комісію, було 565.Одна третина з них були дворяни, інша третина - городяни, з сільського класу до 100 і від присутствених місць було 28.Общее збори Комісії виділив з себе комісії, які повинні були провести допоміжні й підготовчі роботи. Одна з комісій, дирекційний , керувала заняттями як приватних комісій, так і загальних зборів. А так як відносини приватних комісій і загальних зборів не були точно визначені, то неминучі були безладдя і плутанина в їх діяльності. Так недосконалість зовнішньої організації справи, її складність і невизначеність створювали перші перешкода для успішного ведення справи. В ході занять Комісії знайдемо й інші перешкоди. Загальні збори, перш за все, прочитало Наказ імператриці і довідалося з нього ті абстрактні принципи діяльності, які йому ставила Катерина. Разом з тим члени зборів привезли з собою понад 1000 депутатських наказів, повинні були ознайомитися з ними і усвідомити ті потреби і бажання російського суспільства, які в них перебували. Ці потреби і бажання депутати мали примирити з теоретичними бажаннями наказу і злити їх у гармонійно стрункий законодавчий кодекс. Для такої мети необхідно було розібрати депутатські накази і привести в систему все їх зміст. Цей кропітка праця міг бути здійснений тільки спеціальною комісією, тому що був незручний для зборів у 500 чоловік. Поряд із систематизацією депутатських наказів існувала інша підготовча робота, не доступна загальним зборам - систематизація або просте збори старих законів. Поки обидві ці роботи не були виконані, загальним зборам нічого було робити, воно повинно було чекати на їх виконання і потім вже обговорювати приготовані матеріали і погодити їх з теоретичними засадами. Але цих робіт не думали виконувати заздалегідь і чекали їх від загальних зборів. Катерина на загальні збори покладає обов'язок «читати закони, поправки яких більше складається потреби », і« читати накази, розібравши по матерій і зробивши виписку ». [5] В цьому ховається відсутність чіткого уявлення про те, що підготовчі роботи законодавчі недоступні для великого зборів, що не має в них достатнього рівня вмінь. Так, поряд з недосконалостями зовнішньої організації і незграбна постановка самих завдань, змішання підготовчих робіт з прямим обов'язком Комісії служили друге перешкодою до успіху справи. Прочитавши наказ Катерини, вона приступила до читання наказів депутатських і прослухала кілька селянських наказів. Не закінчивши цієї справи, вона перейшла до читання законів про дворянство, потім про купецтва. Витративши на це близько 60 засідань, Комісія зайнялася питанням про права остзейських дворян і не закінчила цієї справи, як не скінчила колишніх. Наприкінці 1767 Комісію перевели до Петербурга, де вона також переходила від предмета до предмета і нічого не досягла. Наприкінці 1768 члени загальних зборів були розпущені через війни з Туреччиною. Приватні комісії працювали не набагато краще. Катерина відчувала неуспіх справи, намагалася йому допомогти, посилала настанови Комісії і не добилася нічого. Так поряд з іншими перешкодами невміння найближчих керівників (маршал Бібіков) справи заважало його успіху. Катерина оцінивши обстановку розпустила загальні збори і залишила деякі приватні комісії, які працювали до 1774 року. Загальні збори було розпущено на час. Підготовчі роботи не припинилися, але їх обговорення в Загалом, зборах було відстрочено. Це був правильний крок у ході законодавчих робіт, але з 1775 року Катерина стала забувати про свою Комісії і вирішила повести свою законодавчу діяльність без її участі. Комісія не була скликана вдруге. Блискучі і широкі плани не здійснилися, затія нового законодавства не вдалася.

Внаслідок:

1.Отсутсвія підготовчих робіт.

2.Непрактічності і невизначеності зовнішньої організації справи.

3.Практіческого невміння керівників.

Комісія не тільки не зробила всього своєї справи, не тільки не обробила який - ні будь частини кодексу, але навіть в півтора роки, в 200 своїх засіданнях, не прочитала всіх депутатських наказів.

Грандіозний проект нового законодавства був недосяжною утопією, перш за все за кількістю необхідного для нього праці. Крім того, не можна було примирити ліберальні принципи французької філософії з суперечливими бажаннями російських станів. Депутати стояли в цьому відношенні серед багатьох виключають один одного протилежностей, і можна ручатися, що вони ніколи не вийшли б з них, як не могла вийти з них сама Катерина.

Незважаючи на повну невдачу Комісії, вона все-таки мала важливі наслідки для подальшої діяльності Катерини. У цьому плані велику роль відіграло збори депутатів 1767-1768 року. Депутати привезли масу наказів, їх виступи були залишені в архівах Комісії, таким чином, думки, як станів, так і окремих обраних ними осіб про предмети, які цікавили Катерину, були висловлені. Зберігаючи свої принципи, вона опанувала тепер думками та бажаннями російського суспільства і могла їх вивчати докладно. За її власним визнанням, Комісія подала "світло і відомості про всю імперії і з ким маємо справу і про кого пешісь повинно ". На грунті абстрактній філософії і ясно висловлених земських бажань їй випало можливість будувати законодавчі реформи, які могли бути відповіддю на земські бажання. З невдачею Комісії це не призводило до її справа. Якщо воно не вдалося депутатам, то могло бути по силам імператриці. Скликаючи Комісію, Катерина мала тільки принципи; Комісія показала, що саме треба виправити , до чого треба докласти ці принципи, про що, перш за все "піклуватися повинно". Вона почала по частинах виконувати свій план, дала ряд окремих законоположень, з яких чудові губернські установи 1775 та грамота станам 1785 року. 2.2 Конституція Микити Муравйова

Микита Муравйов-син наставника імператора (згодом член декабристського руху) - мав блискучі історичні пізнання. Він доводить, що конституція повинна бути монархічною. Конституція Микити Муравйова використала досвід Західної Європи. Але вона була плодом самостійного політичного творчості на основі переробки захід - але європейського та американського політичного досвіду, застосування його до російської дійсності. Микита Муравйов був глибоким знавцем сучасної йому політичної літератури, цікавився історією та сам був автором праць історичного характеру, наприклад розбору "Історія Держави Российского "М. М. Карамзіна та інших робіт. Конституція Микити Муравйова, на відміну від "Руської Правди" Пестеля, не була обговорена всім Північним товариством, не була проголосована і прийнята всій організацією.

Працюючи над конституцією в 1821 і наступні роки, Микита Муравйов вже відійшов від колишніх республіканських поглядів. Він у цей час схиляється до ідеї конституційної монархії. Той зсув вправо, що стався близько 1821 в політичних поглядах Микити Муравйова, знайшов яскраве відображення в його конституції. Колишні до республіканські погляди змінилися конституційно-монархічними. Класова дворянська обмеженість позначилася, насамперед, у вирішенні питання про кріпосне право. Микита Муравйов у своїй конституції оголошував звільнення селян від кріпацтва залежності, але одночасно виводив положення: "Землі поміщиків залишаються за ними". [6] За його проектом селяни звільнялися без землі. Але в останньому варіанті своєї конституції?? з незрозумілих причин з'явилося положення про незначний наділення землею: селяни отримували присадибні ділянки і понад це по дві десятини на двір в порядку громадського володіння. Конституція Микити Муравйова характеризувалася високим майновим цензом: тільки земельний власник або власник капіталу мав право повністю брати участь у політичному житті країни, обирати і бути обраним. При цьому землевласник спочатку цінувався Микитою Муравйовим вдвічі "дорожче" капіталіста. Пізніше Муравйов відмовився від подвійного цензу і ввів один загальний ценз для виборців - 500 рублів. Особи, які не мали рухомого або нерухомості на цю суму, що не могли брати участь у виборах. Особи, обиратися на громадські посади, повинні були мати ще більш високим майновим цензом: лише при виборах нижчого представника місцевого управління - волосного старшини - не було вимога майнового цензу; до цих виборів допускалися "всі громадяни, без вилучення та відмінності". Але для інших виборних посад ценз зберігався і був тим значніше, чим вище була посада; він доходив в деяких випадках до 60 тис. рублів сріблом.

Жінки за конституцією Микити Муравйова, як і по конституції Пестеля, були позбавлені виборчого права. Крім того, Микита Муравйов мав намір ввести освітній ценз для громадян Російської держави. Виборчі права одержували особи, які досягли 21 року. Через двадцять років після прийняття конституції передбачалося ввести обов'язкову вимогу грамотності виборця: неписьменний позбавлявся виборчих прав. Так як освіту можна було отримувати тільки за плату, введення цензу грамотності було ще однією перевагою матеріально заможних виборців неспроможним. Понад це конституція Микити Муравйова вводила ще ценз осілості: кочівники не мали виборчого права. Селянин-общинникам не вважався, відповідно до проекту Микити Муравйова, "власником" - власником, його виборче право було надзвичайно обмежена. При всіх рисах сильно вираженої класової дворянської обмеженості конституційний проект Микити Муравйова є значним пам'ятником політичної творчості революціонера-дворянина. Багато його положення мали позитивне значення.

Треба уявити собі, який об'єктивний історичний сенс мали перераховані вище пункти конституції Микити Муравйова в безправної країні кріпосного рабства, самодержавного деспотизму, в країні "старого порядку", ще не знала революції. Никита Муравйов проектував скасування кріпосного права, робив селянина особисто вільним:

"Кріпосне стан і рабство скасовуються. Раб, що доторкнеться землі руської стає вільним", - йшлося в 3-й параграф його конституції. сословия також скасовувалися. "Всі російські рівні перед законом". Навіть релігія покликана на допомогу, для того щоб довести