Тарас Григорович Шевченко

Taras Shevchenko  (09.03.1814 року [с. Моринці] -- 10.03.1861 року) Україна

Тарас Григорович Шевченко народився в сім'ї кріпосного селянина 9 березня 1814 в селі Моринці в Черкаській області.

Рано залишився сиротою. Грамоти навчався у дяка. У 14 років узятий "козачком" до двору поміщика П. Енгельгарда, з яким переїхав спочатку до Вільнюса, а потім -- до Петербурга. У 1832 р. відданий "в науку" художника В. Ширяєва. У 1838 р. стараннями К. Брюллова, В. Жуковського, О. Венеціанова, М. Вієльгорського, Е. Гребінки, І. Сошенка та інших Тараса Шевченка було викуплено з кріпацтва.

В цьому ж році Шевченка приймають в Академію Мистецтв, яку він закінчив у 1844 м. У 1843 і 1845 рр.. відвідував Україну. працював художником у київській Тимчасовій комісії з розгляду старих актів. У лютому 1847 р. Шевченка затвердили на посаду вчителя малювання Київського університету. 24 березня 1847 за участь в Кирило-Мефодіївське братство і за антисамодержавної поезії Т. Шевченка заарештований і засланий солдатом до Орської фортеці Оренгбургского окремого корпусу з царською резолюцією про заборону писати й малювати. На засланні Тараса Шевченка як художника включили до складу експедиції, завданням якої було дослідження Аральського моря.

В 1857 завдяки старанням друзів Т. Шевченка звільнили з заслання. І в 1858 р. він прибув до Москви, потім до Петербурга. У 1859 р. приїхав на Україну, де перебував під наглядом поліції. Йому заборонили постійно проживати в Україні і обовязалі переїхати до столиці. Десятігодічная заслання, хвороби призвели до передчасної смерті Т. Шевченка 10 березня 1861. Поховали його спочатку на Смоленському кладовищі Петербурга, а в травні 1861 р. прах перевезли на Чернечу (тепер Тарасову) гору поблизу Канева.

Т. Шевченко почав писати вірші у другій половині 30-х років. У 1840 р. в Петербурзі вийшла його перша збірка поезій "Кобзар", у 1845 р. -- героїчно-романтична поема "Гайдамаки". У 1843-43 рр.. він написав цикл поезій "три літа" (головним твором якого є "Сон"), поему "Кавказ", послання "І мертвим і живим ... ", поезії" Чигирин, Чигирин "," Великий льох ", "Стоїть в селі Суботові" та інші, в яких гостро виступив проти соціально-національного гноблення українського народу. В ув'язненні писав вірші, які невдовзі об'єднав у цикл "В казематі". У 1854-1858 рр.. написав російською мовою повісті "Музикант", "Художник", "Нещасний", "Капитанша", "Близнюки". Останніми прозовими творами Т. Шевченка є повість "Прогулянка з задоволенням і не без моралі "та щоденникові записи" Журнал ". У Україні в 1858 р. Т. Шевченко написав серію високих зразків інтимної та пейзажної лірики. Кілька творів Т. Шевченка цього періоду опубліковано в журналі "Основа" та альманасі "Хата".

Т. Шевченко є одним з найвідоміших майстрів українського живопису. Він працював у галузях станкового живопису, графіки, монументально-декоративного оформлення та скульптури, досконало володів технікою акварелі, олії, офорта, малювання олівцем і пером. Він є автором понад тисячі художніх проізеденій (не збереглося більше 160). У 1859-1860 рр.. зробив офорти з творів зарубіжних та російських художників, за які отримав звання Академіка гравіювання.

***

Українського поета рятували російські офіцери

Про життя і творчість великого українського поета Тараса Шевченка написано чимало. Причому нерідко - досить однобоко: мовляв, російський царизм знищив великий український талант. Чи так це? Однозначно і не відповіси. І тим не менше хочеться навести кілька маловідомих епізодів з життя Великого Кобзаря, якого шанують і нині багато військовослужбовців Російської армії.

Коли в 1845 році на Україні виникло Кирило-Мефодіївське товариство, що ставило метою домагатися національно-культурної автономії України, до його учасників примкнув і Тарас Шевченко, незадовго до того звільнений від кріпацтва.

Треба сказати, що в цей час по всій Європі спостерігалася консолідація антимонархічних сил, росло національну самосвідомість. Апофеозом всіх цих процесів стала хвиля революцій, що потрясла Старий Світ у 1848 році. У Російській імперії також утворювалися гуртки і товариства, що ставили за мету глобальної зміни існуючого ладу. Щоправда, ступінь їх революційності була дуже різною. Вже тоді основними напрямками революційної думки стали філософські ідеї так званих західників, з одного боку, і слов'янофілів, з іншого.

В відповідь держава видало "Ухвала про покарання кримінальних та виправних ", підписана Миколою I у 1845 році. Втім, зі своїми політичними опонентами царизм боровся і раніше. Так, силами Третього відділення були розгромлені революційні гуртки Сунгурова, братів Критських, а також Герцена і Огарьова. Найбільш рішуче були налаштовані члени гуртка, організованого чиновником Міністерства закордонних справ Михайлом Буташевич-Петрашевський, до якого входив і Федір Достоєвський. Тут обговорювали навіть ймовірність збройного виступу. Відповідно і репресій вони піддалися на повну котушку - 21 чоловік був засуджений до розстрілу, який, втім, у самий останній момент замінили на посилання і каторгу.

Ліберальний Оренбург

Кирило-Мефодіївське суспільство, незважаючи на свої помірні погляди, також опинилося поза законом. Його активісти зазнали різного ступеня покарань. Тараса Шевченка забрили в солдати і відправили в далекий Оренбург. Поет тяжко переживав своє нове становище. Особливо його гнітило те, що не можна було писати і малювати. Це йому-то - Поетові, письменникові і художникові від Бога - животіти без улюбленої справи на самому краю імперії, на межі Європи і Азії!

На той момент в Оренбурзі зібралося чимало людей, яких можна вважати гордістю Росії. Незадовго до прибуття Шевченка звідси поїхав енциклопедист і поліглот Ян Віткевич, що перебував тут на засланні після розгрому Польського повстання 1830-1831 років.

Тут відбував заслання петрашевець поет Олексій Плещеєв. Радником при губернаторові служив Володимир Даль. Проїздом зупинявся знаменитий мандрівник Олександр Гумбольдт. Саме тут Пушкін збирав матеріали для своєї "Історії Пугачевського бунту". Військовим губернатором Оренбурга в ті роки служив Володимир Обручов, а до нього Василь Перовський, людина дуже суперечливий - то жорстокий до крайності, то настільки ж наївний. Саме в його час перебування на посаді губернатора в Оренбурзькому суспільстві сформувалося достатньо ліберальне ставлення до політичним ув'язненим.

Петрашевці Плещеєва губернатор своєю владою включив до складу загону, спрямованого на штурм Ак-Мечеті (нині м. Кзил-Орда), після чого зробив у прапорщики, направив на службу в Оренбурзьку прикордонну комісію. У результаті за нього - за офіцера, а не за засланця, - місцевий багатий солепромишленнік не посоромився видати свою дочку.

Ось у цю щось стосовно ліберальну середу і потрапив засланець Шевченка. Дізнавшись про прибуття знаменитого земляка, службовець прикордонної комісії Лазаревський (судячи на все, мова йде про рідного брата відомого українського письменника-історика і публіциста Олександра Лазаревського) відправився до чиновника з особливих доручень при військовому губернаторові полковнику Матвєєву з проханням максимально полегшити долю опального поета. Знав, напевно, до кого звертатися.

В Надалі Матвєєв і справді зробив усе від нього залежне, щоб допомогти Тарасу Шевченку. Сам же Лазаревський відправився в казарму і запросив Шевченка до себе в гості. Що впав духом поет спочатку не повірив, що царський чиновник ставиться до нього з щирою повагою і співчуттям. Однак незабаром переконався, що в Оренбурзі (а потім в Орську, куди він був переведений) проживає чимало шанувальників його таланту. Вони всіляко допомагали Шевченка, і в результаті опальний поет став жити не в загальній казармі, а в будинку, відомому як будинок полковника Тимашева, який нині розташовується на вулиці Радянській, поруч з кінотеатром "Жовтень".

Ведмежа послуга

Одного разу Тарас Шевченко зважився звернутися до місцевого шефа жандармів з проханням дозволити йому писати і малювати. Глава правоохоронного відомства на прохання не відповів. Справді, не міг же він скасувати найвищу розпорядження. Друзі ж підказали, що ніхто тут його переслідувати не буде, - Мовляв, пиши і малюй. Так він і вчинив. І хоча про настільки кричуще порушення все ж стало відомо, ніяких гонінь не було.

Напевно, самими благодатними серед довгих років заслання були п'ять місяців, які Шевченко прослужив під керівництвом лейтенанта Олексія Бутакова. Потомствений морський офіцер, який здійснив навколосвітню плавання, Бутаков був рекомендований знаменитим Тадея Беллінсгаузеном для зйомки й опису берегів Аральського моря. Споруда призначеною для цієї мети двухпушечной шхуни "Костянтин" велася в Оренбурзі. Її доставили на Сир-Дарину, звідки 30 червня 1848 корабель вийшов в море. До складу команди з 27 чоловік увійшов і Шевченко, якому дозволили на час плавання ходити в цивільному одязі і доручили займатися улюбленою справою, малюванням: він повинен був робити замальовки берегів Аральського моря.

Ця експедиція виявилася стартовою в кар'єрі Бутакова. Результатом зйомок стало видання карти Аральського моря, що принесло Олексію Бутакова міжнародну популярність і славу. Він став засновником Аральської флотилії, з часом дослужившись до чину контр-адмірала. За підсумками експедиції Бутаков високо оцінив внесок в її успіх Тараса Шевченка та клопотав перед військовому губернатором Володимиром Обручева про пом'якшення його долі. Губернатор у свою чергу клопотав про виробництво засланого солдата в унтер-офіцери і замовив йому написати портрет своєї дружини.

Здавалося б, в долі Шевченка намітився просвіт. Однак наче переслідував злий рок поета, який був чесною і порядною людиною, а тому, як це нерідко буває, погано розбирався в людях і не передбачав наслідків деяких своїх вчинків. Так, дізнавшись про те, що в одного з його приятелів дружина завела собі коханця, зробив так, щоб обдурений чоловік про це дізнався. Важко сказати, наскільки він допоміг своєму приятелеві, але те, що собі нашкодив, - це точно.

Донос на українського поета від невдалого коханця вступив одночасно Обручеву і до жандармерії. Губернатор спробував проігнорувати донос, проте допомогти не зміг. У результаті про унтер-офіцерства довелося забути, Тараса Шевченка перевели у віддалене Ново-Петрівське зміцнення. Обручов і Бутаков отримали найвищі догани. Але найбільша біда трапилася тоді, коли стало відомо про зникнення альбому з малюнками Шевченка.

Про подальшу долю поета написано багато. Завдяки зусиллям російської інтелігенції Тарас Шевченко був звільнений від солдатчини. У його долі, зокрема, активну участь брав чудовий художник і скульптор Федір Толстой (не плутати з Федором Толстим на прізвисько Американець). Потім були Петербург, Україна. І могила на височенному пагорбі під Каневом. Втім, про це відомо куди більше, ніж про ту допомогу, яку надали українському поетові прості російські офіцери в період його перебування в Оренбурзі.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.peoples.ru/