Днем народження атомної промисловості її можна вважати 12 квітня 1943 коли було підписано постанову уряду про створення в Москві Лабораторії № 2 АН СРСР, згодом стала Інститутом атомної енергії. Перша в світі атомна електростанція була побудована і введена в експлуатацію 27 червня 1954 року в місті Обнінську Калузької області. Створення цієї станції було першою спробою використовувати атомну енергію в мирних цілях. Не минуло ще й десяти років, з часу трагедії Хіросіми і Нагасакі, коли людство вперше переконалося в колосальні руйнівної енергії атома. Радянський уряд робив все, щоб переконати людей усього світу в можливість мирного використання атомної енергії. Підтвердженням такої можливості і стало будівництво Обнінському АЕС, а потім в 1957 році атомного криголама "Ленін". Так почався новий період становлення та розвитку ядерної енергетики. який триватиме до Чорнобильської катастрофи в 1986 р. Цей період характеризується будівництвом у короткі терміни великого числа АЕС з максимальною виробленням електроенергії при мінімальних витратах, тобто по суті форсованим розвитком галузі.

Відкривши еру атомної енергетики, Радянський Союз тим не менш активно почав розвивати цей напрямок тільки з середини 70-х років, що пояснювалося тим, що ставилися в той час до будівництва атомних електростанцій хоча і позитивно, але досить стримано.

Перша АЕС в Обнінську мала потужність 5МВт., Але вже на початок 1989 року було побудовано 46 енергоблоків АЕС загальною потужністю 35,4 ГВт. Разом з тим, частка АЕС у загальному обсязі виробленої електроенергії склала близько 12%, що, однак, дозволило СРСР вийти за цим показником на 3 місце в світі.

До початку 80-х років була створена потужна база будівельної індустрії для спорудження АЕС, а також база атомного енергетичного машинобудування, розроблено понад 100 зразків нового обладнання, підготовлені кваліфіковані кадри енергетиків і Енергобудівельників-атомників, створено систему подальшого розширення підготовки таких кадрів, розроблена і апробована сучасна технологія будівництва АЕС.

    Але незважаючи на ці високі досягнення, до початку 70х в галузі стали проявлятися негативні тенденції. Знижуються темпи зростання споживання електроенергії, що при неефективному використанні її свідчило про несприятливу економічній динаміці і уповільнення темпів науково-технічного прогресу. Щорічний приріст енергопотужностей, що забезпечується в основному АЕС, знизився з 10 млн. кВт/год у 1961-1970р. до 7,7 млн. квт/ч в 1981-1990 р. Відсутність уваги до екологічних проблем призвело до Чорнобильської катастрофи. Вона породила недовіру, негативне ставлення громадськості до атомної енергетики, що призвело до стагнації даній галузі.

Чорнобильська атомна електростанція

Чорнобильська АЕС (ЧАЕС) розташована в східній частині великого географічного регіону, що назване білорусько-українським Поліссям, на березі ріки Прип'яті, що впадає в Дніпро, в 18 км від районного центру - м. Чорнобиль. Місцевість тут відрізняється відносно плоским рельєфом. Роботи зі спорудження станції були початі в 1970 році.

Для білорусько-українського Полісся характерна порівняно невисока щільність населення - приблизно 70 чоловік на квадратний кілометр. До аварії на ЧАЕС загальна чисельність населення в 30-ти кілометровій зоні навколо станції складала близько 100 тисяч чоловік.

Будівництво Чорнобильської АЕС велося чергами. Кожна з них включала 2 енергоблоки, що мали загальні системи спеціального водоочищення і допоміжні спорудження на площадці. До їх складу входять: сховище рідких і твердих радіоактивних відходів, відкриті розподільні пристрої, газове господарство, резервні дизель-генераторні електростанції, гідротехнічні й інші споруди. Джерелом технічного водопостачання перших чотирьох енергоблоків є наливної ставок-охолоджувач площею 22 квадратних кілометри. Передбачені також окремі насосні станції для 3-го і 4-го блоків. Мається резервне електропостачання від дизель-генераторів. Навіть неповне перерахування споруджень ЧАЕС говорить про те, наскільки це був великий енергетичний об'єкт.

28 вересня 1977 включений в електричну мережу 1-й турбогенератор. Чорнобильська АЕС дала країні першу електричну енергію. 24 січня 1978 на електростанції вироблений перший мільярд кіловат-годин електроенергії. 21 грудня 1978 здійснений пуск 2-го енергоблоку. 22 квітня 1979 ЧАЕС виробила перші 10 мільярдів кіловат-годин електроенергії. 3 грудня 1981 здійснений пуск 3-го блоку електростанції. 31 грудня 1983 дав першу електроенергію 4-й енергоблок. 21 серпня 1984 Чорнобильська АЕС виробила 100 мільярдів кіловат-годин електроенергії.

Таким чином, на 1 січня 1986 року потужність чотирьох блоків станції складала 4 мільйони кіловат, що відповідало її проектної потужності.

Основні принципи роботи ЧАЕС

На Чорнобильської АЕС були встановлені ядерні реактори РБМК-1000. Реактор цього типу був спроектований більш 30 років тому і використовувався в СРСР на декількох електростанціях. Теплова потужність кожного реактора складає 3200 МВт. Мається два турбогенератори електричною потужністю по 500 МВт кожний (загальна електрична потужність енергоблоку - 1000 МВт).

Паливом для РМБК служить слабко збагачена по урані-235 двоокис урану. У вихідному для початку процесу стані кожна її тонна містить приблизно 20 кг. ядерного пального - урану-235. Стаціонарне завантаження двоокису урану в один реактор дорівнює 180 тонн. Ядерне пальне засипається в реактор не навалом, а міститься у виді тепловиділяючих елементів - твелів. Твел являє собою трубку з цирконієвого сплаву, куди містяться таблетки циліндричної форми двоокису урану. Твели розміщають в активній зоні реактора у виді так званих тепловиділяючих зборок, що поєднують по 18 твелів. Ці зборки, а їх близько 1700 шт., Містяться в графітову кладку, для чого в ній зроблені технологічні канали. По них же циркулює і теплоносій. У РМБК це вода, що у результаті теплового впливу від відбувається в реакторі, ланцюгової реакції доводиться до кипіння, і пара, через технологічні магістралі подається на турбогенератори, що безпосередньо виробляють електроенергію. Кругообіг води в реакторі здійснюється головними циркуляційними насосами. Їх вісім - шість працюючих і два резервних.

Сам реактор поміщений усередині бетонної шахти, що є засобом біологічного захисту. Графітова кладка укладена в циліндричний корпус товщиною 30 мм. Розмір активної зони реактора - 7м. по висоті і 12 м. у діаметрі. Весь апарат спирається на бетонну підставу, під яким розташовується басейн-барботер системи локалізації аварії.

Ланцюгова реакція і тепловиділення в реакторної зоні загалом протікають у такий спосіб: ядро урану під впливом нейтрона поділяється на два осколкових ядра. При цьому виділяються нові нейтрони. Вони в свою чергу викликають розподіл інших ядер урану.

Але не всі нейтрони беруть участь у ланцюгової реакції. Деякі з них поглинаються матеріалами конструкції чи реактора виходять за межі активної зони. Ланцюгова реакція починається тільки тоді, коли хоча б один з нейтронів, що утворилися бере участь у наступному розподілі атомних ядер. Ця умова характеризується коефіцієнтом ефективності розмноження (Кеф), який визначається як відношення числа нейтронів даного покоління до числа нейтронів попереднього покоління. При значенні цього коефіцієнта рівному 1 у реакторі відбувається самопідтримується ланцюгова реакція розподілу постійної інтенсивності. Такий стан реактора називається критичним. При значенні Кеф менше 1 процес розподілу ядер урану буде загасаючим (підкритичний стан), а при Кеф більше 1 інтенсивність розподілу і потужність реактора будуть наростати (надкритичний стан). Осколки атомних ядер, розлітаючись з великою швидкістю, взаємодіють з іншими ядрами і гальмуються у своєму русі. При втрати кінетичної енергії осколків і відбувається виділення тепла.

При перебуванні реактора в надкритичному стані наростання ланцюгової реакції відбувається некерованому режимі, що може привести до ядерного вибуху. Для регулювання швидкості протікання ланцюгової реакції застосовуються стрижні з матеріалів поглинають нейтрони - бористої сталі карбіду бору. Вони вводяться (чи виводяться) з активної зони реактора чи збільшуючи зменшуючи кількість нейтронів і відповідно чи прискорюючи сповільнюючи плин ланцюгової реакції.

Конструкторами РМБК передбачалося, що реактор повинний мати ряд проти аварійних систем. Це система керування і захисту реактора, що включає в себе 211 твердих стрижнів-поглиначів і апаратура контролю за рівнем і розподілом нейтронного потоку. Вона забезпечує пуск, ручне й автоматичне регулювання потужності, планову й аварійній зупинці реактора. Остання автоматично здійснюється по сигналах аварійного чи захисту при натисканні кнопки.

Крім того, на ЧАЕС минулому передбачені захисні системи на випадок якщо аварія все-таки відбудеться. У випадку розриву труб контуру циркуляції теплоносія, включалася система аварійного охолодження реактора (САОР), яка подавала воду з гідравлічних ємністей у технологічні канали для екстреного охолодження робочої зони реактора. Конструктори і засоби інформації затверджували, що система аварійного захисту РМБК на Чорнобильської АЕС така, що в стані без втручання людини, тобто автоматично запобігти серйозні наслідки передбачених проектом відмов. Отже будь-яка велика аварія, на їхню думку могла бути локалізована не приносячи відчутної шкоди здоров'ю людей, навколишньому середовищу. Однак подальші події довели м'яко говорячи неспроможність подібних тверджень.

Так що ж відбулося на Чорнобильської АЕС?

Основні причини аварії

День 25 квітня 1986 року на 4-му енергоблоці ЧАЕС планувався не зовсім як звичайний. Передбачалося зупинити реактор на планово-попереджувальний ремонт. Але перед заглушенням ядерної установці керівництво ЧАЕС планувало провести деякі експерименти. Перед зупинкою були заплановані іспити одного з турбогенераторів станції в режимі вибігу з навантаженням власних нестатків блоку. Суть цього експерименту полягає в моделюванні ситуації, коли турбогенератор може залишитися без своєї рушійної сили, тобто без подачі пари. Для цього був розроблений спеціальний режим, відповідно до якого, при відключенні пари за рахунок інерційного обертання ротора генератор якийсь час продовжував виробляти електроенергію, необхідну для власних потреб, зокрема для харчування головних циркуляційних насосів. Звернемося до хронології подій .... Отже 25 квітня 1986 ......< p> 1ч. 00 хв. - Відповідно до графіка зупинки реактора на планово-попереджувальний ремонт персонал приступив до зниження потужності апарата який працював на номінальних параметрах.

13ч. 05 хв. - При тепловій потужності 1600 МВт. відключений від мережі турбогенератор № 7, що входить у систему 4-го енергоблоку. Електроживлення власних нестатків перевели на турбогенератор № 8

14ч. 00 хв. - Відповідно до програми іспитів відключається система аварійного охолодження реактора. Оскільки реактор не може експлуатуватися без системи аварійного охолодження, його необхідно було зупинити. Але дозвіл на глушіння апарата не було дано. І реактор продовжував працювати без системи аварійного охолодження (САОР).

23ч. 10 хв. - Отримано дозвіл на зупинку реактора. Почалося зниження його теплової потужності до 1000-700 МВТ відповідно до програми іспитів. Але оператор не впорався з керуванням, внаслідок чого потужність апарата упала майже до 0. У таких випадках реактор повинний глушитися. Але персонал не порахувався з цією вимогою. Почали підйом потужності.

1ч. 00 хв. 26 квітня - персоналу удалося підняти потужність до рівня 200 Мвт (теплових) замість покладених 1000-700.

1ч. 03 хв. - До шести працюючих насосів підключили ще два, для підвищення надійності охолодження реактора після іспитів.

1ч. 20 хв. - Для утримання потужності реактора з нього були виведені стрижні автоматичного регулювання, порушивши найсуворіший заборону працювати на реакторі без визначеного запасу стрижнів - поглиначів нейтронів. У той момент у реакторі знаходилося тільки шість стрижнів, що приблизно вдвічі менше гранично допустимої величини.

1ч. 23 хв. - Оператор закрив клапана турбогенератора. Подача пари припинилася. Почався вибіг турбіни. У момент відключення другого турбогенератора повинна була спрацювати ще одна система захисту по зупинці реактора. Але персонал відключив її, щоб повторити іспиту якщо перша спроба не вдасться. У результаті виниклої ситуації реактор потрапив у нестійкий стан, що привело до появи позитивної радіоактивності і розігріву реактора.

1ч. 23 хв. 40 сек. -начальник зміни 4-го енергоблоку зрозумівши небезпеку ситуації дав команду натиснути кнопку найефективнішого аварійного захисту. Поглинаючі стрижні пішли вниз, але через кілька секунд зупинилися. Спроби ввести їх у реакторну зону не вдалися. Реактор вийшов з під контролю. Стався вибух.

Таким чином, можна коротко визначити шість основних причин аварії на 4-му енергоблоці:

Перше - зниження оперативного запасу радіоактивності, тобто зменшення кількості стрижнів-поглиначів в активній зоні реактора нижче припустимої величини.

Друге - несподіваний провал потужності реактора, а потім робота апарата при потужності меншої, чим було встановлено програмою іспитів.

Третє - підключення до реактора усіх восьми насосів з перевищенням витрат по ЦГН

Четверте - блокування захисту реактора за рівнем води і тиску пари в барабані-сепараторі.

П'яте - блокування захисту реактора по сигналу відключення пари від двох турбогенераторів.

Шосте - відключення системи захисту, передбаченої на випадок виникнення максимальної проектної аварії, - системи аварійного охолодження реактора.

У результаті теплового вибуху який відбувся в реакторі відбулося руйнування активної зони реакторної установки і частини будинку 4-го енергоблоку, а також відбувся викид частини нагромадилися в активній зоні радіоактивних продуктів в атмосферу. Вибухи в 4-м реакторі ЧАЕС зрушили зі свого місця металоконструкції верха реактора, зруйнували всі труби високого тиску, викинули деякі регулюючі стрижні і палаючі блоки графіту, зруйнували розвантажувальну сторону реактора, підживлюючий відсік і частину будинку. Осколки активної зони і випарних каналів упали на дах реакторного і турбінного будинків. Була пробита і частково зруйнований дах машинного залу другої черги станції. При вибуху частина панелей перекриття упала на турбогенератор № 7 зашкодивши мастилопроводи й електричні кабелі, що привело до їхнього загоряння, а велика температура всередині реактора викликала горіння графіту.

Найбільшу небезпеку, пов'язану з аварією представляло те, що, руйнування реакторної зони викликало викид в атмосферу і на територію ЧАЕС великої кількості радіоактивних деталей, графіту, ядерного палива. Викид радіонуклідів (вид нестійких атомів, що при мимовільному перетворенні в інший нуклід випускають іонізуюче випромінювання - це і є власне радіоактивність) являв собою розтягнутий у часі процес, що складається з декількох етапів.

27 квітня 1986 висота забрудненої радіонуклідами повітряного струменя, що виходить з ушкодженого енергоблоку, перевищувала 1200 метрів, рівень радіації в ній на видаленні 5-10 км. від місця аварії складали 1000 мілірентген на годину. Викид радіоактивності в основному завершився до 6 травня 1986р.

У перші години після аварії, коли ще не були точно визначені її розміри і вага, а також внаслідок недостатнього радіаційного контролю, частина облич, що працювали на найбільш небезпечних ділянках, одержали великі дози опромінення, а також опіки при участі в гасінні пожежі. Всім постраждавшишим було надано першу медичну допомогу. До 6 години ранку 26 квітня було госпіталізовано 108 чоловік, а протягом дня ще 24-х з число обстежених. На основі діагностики променевої хвороби, 237 чоловік, у кого розвиток гострої променевої хвороби прогнозувалося з найбільшою імовірністю були терміново госпіталізовані в клінічні заснування Києва і Москви. Загальне число людей загиблих внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС від опіків і гострої променевої хвороби на 1 січня 1988 року склало 30 чоловік, причому 28 - від променевої хвороби ...

Ліквідація наслідків аварії

Аварія на Чорнобильській АЕС породила цілий комплекс проблем. Перш за все необхідно було з'ясувати: чи не виникне внаслідок розплавлення і стікання ядерного палива ланцюгова реакція? Важливо було організувати великомасштабну радіометричну розвідку, причому не тільки в районі АЕС, але і на великих територіях навколо її. Стояло забезпечити безпеку знаходились ще в роботі 1-го і 2-го енергоблоків. Таким чином були визначені наступні основні напрямки на початковий період ліквідації аварії:

оцінка стану енергоблоків ЧАЕС і радіаційної обстановки на станції і прилеглій території;

захист персоналу станції і населення від можливих радіаційних поразок;

локалізація аварії і зменшення радіаційного впливу на населення і навколишнє середовище.

вечора 26 квітня були прийняті необхідні рішення, почалася підготовка до евакуації міста Прип'яті. 27 квітня в 1 ночі були зупинені реактори першого і другого енергоблоків. Почалися роботи з ліквідації наслідків аварії.

Першочерговою задачею по ліквідації наслідків аварії було здійснення комплексу робот, спрямованих на припинення викидів радіоактивних речовин. За допомогою військових вертольотів вогнище аварії закидався тепловідвідними і фільтруючими матеріалами, що дозволило значно скоротити, а потім і ліквідувати викид радіоактивності в навколишнє середовище. Такими матеріалами були різні з'єднання бора, доломіт, свинець, пісок, глина. З 27 квітня, по 10 травня, на об'єкт було скинуто близько 5000 тонн цих матеріалів. У результаті цього, шахта реактора була покрита сипкої масою, що припинило викид радіоактивних речовин. Також почалася знижуватися температура в кратері блоку, чому сприяла і подача рідкого азоту в простір під шахту реактора. Після цього були початі роботи з очищення найбільш забрудненими радіоактивними викидами ділянок території ЧАЕС. Найбільш забрудненими виявилися покрівельні покриття 3-го енергоблоку. На них потрапили осколки реакторного палива, шматки графітової кладки, уламки конструкції. Саме тут створювалося радіаційне тло, що не дозволяє приступити до робіт усередині станції, здійснювати заходи щодо захоронення 4-го енергоблоку. Велика частина цієї роботи була виконана вручну. Очищали дах в основному військовослужбовці. Незважаючи на те, що їхня робоча зміна тривала від 20 секунд до 1 хвилини, багато хто з них, безсумнівно піддалися впливу радіаційного випромінювання.

очищення даху 3-го енергоблоку, почалися роботи з зачищення території станції та прилеглих районів. Частина робіт виконувалася спеціальною технікою з дистанційним керуванням, але на частині робіт використовувалися люди, знову в основному військовослужбовці.

Ділянки ЧАЕС забруднені дрібними викидами і радіоактивним пилом, очищалися спеціальної адсорбуючою плівкою. Після розпилення на поверхні, вона застигала, схоплюючи пил і інше сміття, а потім зверталася і вивозилася для поховання. Широко застосовувалася пожежна і військова техніка, за допомогою якої обмивалися стіни і дахи будинків. Не відмовлялися від звичайних зборів з території радіоактивного бруду. Його знімали бульдозерами, скреперами, вивозили і ховали. Потім ці ділянки покривалися бетоном, асфальтом і іншими видами покриттів. Ділянка соснового лісу, по якому пройшов радіоактивний слід (так званий "рудий ліс"), був цілком прибраний, і також вивезений для поховання. Радіоактивна вода затопила підреакторні приміщення була відкачана в спеціально приготовлені ємності. Для запобігання радіоактивного зараження грунтових вод, були зведені відповідні гідротехнічні спорудження під корпусом 4-го енергоблоку. Одночасно з цим велися роботи з радіаційного контролю і дезактивації радіаційних плям у межах тридцятикілометрової зони від місця аварії. Роботи з дезактивації продовжувалися аж до жовтня-листопада 1986 року, після чого радіаційне тло було знижено настільки, що в експлуатацію знову ввели першу чергу атомної станції.

повної безпеки роботи ЧАЕС, було прийняте рішення закрити ушкоджений реактор спеціальним укриттям. У район 4-го енергоблоку, при ліквідації аварії згрібався весь радіоактивний бруд, радіоактивні осколки і конструкції., Заздалегідь розраховуючи улаштувати на цьому місці могильник радіоактивних відходів. Проект одержав інженерну назву "Укриття", але широкій публіці він більш відомий під назвою "Саркофаг". Суть проекту полягала в тому, щоб залити ушкоджений реактор шаром покритих у визначених місцях свинцем металевих конструкцій заповнених бетоном. Особлива складність у цьому проекті представляла стіна 3-го енергоблоку суміжна з 4-м енергоблоком. Раніше обидва реакторних цехи були з'єднані між собою різними комунікаціями й устаткуванням. В даний час між енергоблоками зведена стіна зі свинцю сталі і бетону називана "стіною біологічного захисту". Після її установки були початі роботи з дезактивації третього енергоблоку. При будівництві "Саркофага" було укладено близько 300 тисяч кубічних метрів бетону, змонтовано понад 6 тисяч тонн різних металоконструкцій. Таким чином, у жовтні 1986 року "Укриття" щільно запечатало те, що було раніш 4-м енергоблоком ЧАЕС. У той же час "Укриття" не повністю герметично. Воно має спеціальні вентиляційні канали для охолодження реактора, оснащені спеціальними фільтрами, великий комплекс діагностичного і радіометричного устаткування, систему активного ядерного захисту, для запобігання виникнення ланцюгової реакції в колишньому реакторі. Таким чином, була забезпечена надійна консервація зруйнованого реактора, запобігли вихід аерозолей у навколишнє середовище, забезпечена ядерна безпека об'єкта.

Поширення радіації

уже говорилося, процес викиду радіонуклідів зі зруйнованого реактора був розтягнутий у часі і складався з декількох етапів.

I стадії було викинуто діспергіроване паливо, у якому склад радіонуклідів відповідав такому в опроміненому паливі, але був збагачений летучими ізотопами йоду телуру, цезію і шляхетних газів.

II стадії завдяки заходам по припиненню горіння графіту і фільтрації викиду потужність викиду зменшилася. Потоками гарячого повітря і продуктами горіння графіту з реактора виносилося радіоактивне дрібнодіспергіроване паливо.

III стадії характерним було швидке наростання потужності виходу продуктів розподілу за межі реакторного блоку. За рахунок залишкового тепловиділення температура палива в активній зоні перевищувала 1700 ° С, що у свою чергу обумовлювало температурно-залежну міграцію продуктів розподілу і хімічних перетворень оксиду урану які з паливної матриці виносилися в аерозольній формі на продуктах згоряння графіту.

останньої IV стадією витік продуктів розподілу швидко початку зменшуватися що з'явилося наслідком спеціальних заходів. До цього часу сумарний викид продуктів розподілу (без радіоактивних шляхетних газів) склав близько 1,9 Ебк (50 Мкі), що відповідало приблизно 3,5% загальної кількості радіонуклідів у реакторі до моменту аварії.

Первісне поширення радіоактивного забруднення повітряних потоків відбувалося в західному і північному напрямках, у наступні два-три дня - у північному, а з 29 квітня в плині декількох днів - у південному напрямку (убік Києва).

Значна частина площ водозбору Дніпро Прип'яті піддалися інтенсивному радіоактивному забрудненню. Нижні ділянки Прип'яті, Дніпра і верхня частина Київського водоймища ввійшли в З0-ти кілометрову зону відселення.

Відповідно до метеорологічних умов переносу віз задушливих мас вийшли за межі реактора радіонукліди поширювалися на площі водозбору й акваторії Дніпра, його водоймищ припливів і Дніпровсько-Бузького лиману.

в перші дні після аварії радіоактивні аерозолі надійшли у водойми а потім дощем змивалися з забруднених водозборів.

Рівні радіоактивного забруднення природних вод визначалися відстанню від ЧАЕС і інтенсивністю випадання аерозолей, змивом з території водосбору а в дніпровських водоймищах - часом "добігання" забруднених мас води. Надійшли у водойми, радіонукліди включилися в абіотичні (води, суспензії, донні відкладення) і біотичні компоненти (гідробіонти різних трофічних рівнів). При розпаді коротко радіонуклідів визначилася гідроекологічна значимість найбільше біологічно небезпечних довго живучих стронцію-90 і цезію-137.

Радіоактивне забруднення донних відкладень Київського водоймища досягло максимуму до середини літа 1986 р., коли характерні концентрації цезію-137 на різних ділянках знаходилися в межах 185-29 600 Бк/кг природної вологість Максимальний зміст цезію-137 у представниках іхтіофауни спостерігалося в зимовий період 1987 - 1988 рр.. - (3,70 - ~ 29) 10 ~ Бк/кг сирої маси.

Забруднені повітряні маси поширилися потім на значні відстані по території Білорусії, України і Росії, а також за межі Радянського Союзу. У ряді країн були зафіксовані незначні підвищення рівня радіації, виявлені деякі нукліди, викид яких в атмосферу відбувся в результаті аварії в Чорнобилі. Насамперед це було зареєстровано відповідними службами у Швеції (у 6 годин ранку 1986г), потім у Фінляндії, Польщі. Усього надійшла інформація про радіологічні зміни і вжиті захисні заходи від 23 держав. Дані показали, що в результаті погодних умов під час самої аварії на ЧАЕС, у Європі відбулося визначене радіаційне забруднення територій. Крім того, первісний викид з ушкодженого реактора (висота якого складала близько 1200 метрів) привів до переносу невеликих кількостей радіоактивних речовин за межі Європи, включаючи Китай, Японію і США.

Незважаючи на масштаби поширення радіоактивного забруднення, керівник секції безпеки МАГАТЕ пані Аннелі Сало, оцінюючи положення в цілому заявила: "За винятком постраждалих районів на території СРСР рівні зараження в даний час є досить низькими, для того щоб вимагати ретельного розгляду питання про те , чи існує взагалі і при яких обставинах необхідність у вживанні захисних заходів по радіологічних причинах ".

Медичні аспекти аварії

Які ж медичні аспекти аварії?

Радіаційне випромінювання відбувається не тільки внаслідок яких-небудь неполадок у ядерних чи установках після вибуху атомних бомб. Все живе на землі, так чи інакше є під впливом радіаційного тла. Він складається з двох складових: природного тла і так називаного техногенного, що є наслідком технічної діяльності людини. Природне тло формується за рахунок космічного випромінювання і процесів, що відбуваються в надрах землі. Техногенні джерела радіаційного тла формуються за рахунок медичних рентгенівських обстежень, перегляду телепередач, перебування в сучасних будинках, участі у виробничих процесах і інших чинників. У підсумку, кожен житель землі одержує в середньому в рік радіаційну дозу рівну 300-500 мілібер (мбер). Бер - одиниця опромінення еквівалентна 1 рентгену застосовується для оцінки небезпеки іонізуючого випромінювання для людини. Вчені визначили, що клінічно визначаються незначні короткочасні зміни складу крові при опроміненні дозою 75 бер. Розглянемо, які дози можуть бути отримані при різних умовах, і яке їхня дія на людину.

0,5 мбер - щоденний тригодинної перегляд телевізора в плині року

100 мбер - фонове опромінення за рік

500 мбер - припустиме опромінення персоналу в нормальних умовах

3 бер (1 бер = 1000 мбер) - опромінення при рентгенографії зубів

5 бер - припустиме опромінення персоналу атомних станцій за рік

10 бер - припустиме аварійне опромінення населення (разове)

25 бер - припустиме опромінення персоналу (разове)

30 бер - опромінення при рентгеноскопії шлунка (місцеве)

75 бер - короткочасна незначна зміна складу крові

100 бер - нижній рівень розвитку легкого ступеня променевої хвороби

450 бер - важкий ступінь променевої хвороби (гине 50% опромінених)

600-700 бер - однократно отримана доза вважається абсолютно смертельною.

Несприятливі наслідки опромінення можуть виникнути в двох випадках. Перше - у результаті короткочасного інтенсивного опромінення, і друге - як підсумок щодо тривалого опромінення малими дозами. На майданчику Чорнобильської АЕС стався перший випадок, де частина персоналу, пожежні виявилися в зоні саме високого опромінення. У результаті в деяких з них виникла променева хвороба, у тому числі й у важкій формі. Як відомо, 28 чоловік померло від гострої променевої хвороби. З підозрою на діагноз гостра променева хвороба різного ступеня тяжкості було госпіталізовано 237 чоловік. 4-я ступінь променевої хвороби був відзначений у 21 чоловік (20 з них померли, один живий), 3-я ступінь - у 21 чоловік (7 умерли 14 - живі), 2 ступінь - у 53 чоловік (один умер 52 - живий) , 1-я ступінь - у 50 чоловік (усі живі). Серед населення 30-ти кілометрової зони й інших районів випадків захворювання гострою променевою хворобою не відзначалося. Але інтенсивне випромінювання обмежене в просторі. Досить віддалитися від радіоактивного джерела буквально на лічені метри, як воно швидко зменшується.

опроміненні малими дозами виникають ефекти, що виявляються лише в невеликої частини людей. Проте, потенційне збільшення росту ракових захворювань у районах найбільшого радіаційного забруднення, по розрахунках Міністерства охорони здоров'я оцінюється в 1 - 1,5%, а рівень негативних генетичних наслідків відповідно - 0,5%. Також прогнозувався рівень розвитку лейкемії в уражених районах.

Разом з опроміненням одержуваних людиною ззовні, радіонукліди можуть потрапляти в організм людини, наприклад з їжею, повітрям і ін У цьому випадку говорять про внутрішнє опромінення. У нього свої особливості. Кожен радіонуклід поводиться по своєму, має свої крапки додатка. Наприклад при надходженні в організм радіоактивного йоду, 30% його накопичується в щитовидній залозі. Стронцій концентрується в кістках, цезій розподіляється рівномірно в м'язовій тканині. Крім нагромадження радіонуклідів в організмі, радіобіологією враховується період напіввиведення - час, за який кількість що потрапив в організм радіонукліда скорочується наполовину. Для цезію-137 цей період дорівнює 110 доби, а, наприклад, для йоду-131 - 7,5 доби. Радіаційну обстановку в Чорнобилі в основному визначав цезій-137. Але існували звичайно й інші, довго живучі радіонукліди, що попадали в організм людини.

Висновок

результаті катастрофи на Чорнобильській АЕС було евакуйовано близько 116 тисяч чоловік із Прип'яті, Чорнобиля, більш 70 населених пунктів тридцятикілометрової зони, а також за її межами в Поліському районі Київської області. У 1990 і 1991 роках приймалися заходи для подальшого відселення людей із забруднених територій Київської і Житомирської областей, родин з дітьми і вагітними жінками насамперед, особливо з уже названого Поліського і Народичів Житомирської області. Всього за ці роки евакуйовано близько 130 тисяч чоловік, але на радіаційно-забруднених територіях, не вважаючи Києва (хоча він відноситься до зон забруднення), живе близько 1.8 мільйона чоловік, питома вага здорових у даних районах зменшився за ці роки з 50 до 20 відсотків .

Медичне обстеження пройшло все евакуйоване населення. Усі нужденні були госпіталізовані для проведення всебічного обстеження і при необхідності проходження курсу лікування. Дані про цих людей б?? і поміщені в ЕОМ для подальшого контролю. Був складений регістр всіх осіб, які так чи інакше могли відчути на собі вплив аварії на Чорнобильській АЕС. У нього усього ввійшло понад 660 тисяч чоловік ...

тисяч чоловік що піддалися опроміненню, величезний матеріальний збиток був понесений країною під час ліквідації аварії. Така ціна злочинної недбалості ряду посадових осіб Чорнобильської АЕС. Їх судили, присудили до різних термінів позбавлення волі ... Але чи можна оцінити збиток, нанесений аварією, нашій планеті? Чи можна оцінити всю згубність впливу радіації на величезні території? Як визначити збиток, нанесений усієї екосистемі району аварії? Ліси, води, земля - усі зробилося на довгі десятиліття непридатним до нормальної життєдіяльності. У районах уражених радіацією минулого відзначені випадки мутацій деяких видів тварин і рослин. . . Це - Чорнобиль. Це важка спадщина для майбутніх поколінь. . .

Список літератури

Ігнатенко. Е. И. Чорнобиль: події та уроки. М., 1989.

Чорнобиль. Питання та відповіді. Довідник. М., 1990р.

Атомна енергетика. Історія та сучасність. М., Наука. 1991р