Міністерство сільського господарства і продовольства РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ

ДЕПАРТАМЕНТ КАДРОВОЇ ПОЛІТИКИ
І ОСВІТИ КРАЮ

Красноярський державний
АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра:
Теорії та історії держави і права.

Реферат
Тема: Склад всіх царських комітетів
по селянським питань.




Виконав: юридичний факультет
Воротников А.С.
гр. Ю-13
Перевірив: Гордеев О.Ф.



Красноярськ, 1999.


План.
Пореформна Росія (1861-1917).
Передумови падіння кріпосного права
Зміни в суспільному ладі
Комітети з селянським питань
Маніфест Олександра II про скасування
 кріпосного права.
Аграрна реформа П.А. Столипіна.

B середині XIX століття старі виробничі відносини в Росії прийшли в явну невідповідність із розвитком економіки, як у сільському господарстві, так і в промисловості. Ця невідповідність стало проявлятися давно, і воно могло б тривати ще дуже довго, якщо б в надрах феодальної формації не розвивалися паростки, а потім і сильні елементи нових капіталістичних відносин, які підривали підвалини кріпацтва. Відбувалися одночасно два процеси: криза феодалізму і зростання капіталізму. Розвиток цих процесів протягом першої половини XIX століття викликало непримиренний конфлікт і в області базису - виробничих відносин, і в області політичної надбудови ».

Криза феодально-кріпосницького ладу Росії, що загострилася в результаті загострення в Кримській війні, міг бути подолана лише проведенням корінних реформ, основною з яких була відміна кріпосного права. Саме кріпосне право служило головним гальмом розвитку ринкових відносин у країні, перешкоджало формуванню повноцінних ринків праці, капіталів, товарів. Вільний наймання робочої сили, свобода підприємництва та торгівлі на базі приватної власності вимагали повного оновлення російського законодавства, звільнення його від феодально-кріпосницьких пут, приведення у відповідність до законодавства передових західних країн.

Ці реформи були проведені за царювання імператора Олександра II (1855-1881 рр.)..

Виступаючи 30 березня 1856 перед ватажками московського дворянства, і переконуючи їх у необхідності скасування кріпосного права, імператор сказав, що «краще почати знищувати кріпосне право зверху, ніж дочекатися того часу, коли воно розпочнеться саме собою знищуватися знизу».

1857-1858 Відкриття губернських комітетів з селянського питання. «Робота цих губернських комітетів склала перший великий ланка в ході розробки селянської реформи, що дала зрештою позитивні результати».

«До складу губернських комітетів дворянство кожного повіту обирало по два члени, і, крім того, уряд призначав в кожен комітет по два члени з числа місцевих поміщиків, відомих своїм співчутливим ставленням до звільнення селян».

А. А. Корнілов.

8 січня 1858 Секретний комітет перетворено на головний комітет по селянському справі.

Поступово перетворення кріпосного стану перетворилися в основу внутрішньої політики країни. До справ Головного комітету активно підключився рішуче налаштований брат імператора Костянтин Миколайович, за яким стояла згуртована команда молодих ліберальних реформаторів.

17 лютого 1859 - 10 жовтня 1860 Утворені редакційні комісії для складання систематичного зводу.

Для розгляду записок, поданих Олександра II, з проектами звільнення селян, 3 січня 1857 був створений Секретний комітет, до складу якого увійшли міністри і сановники передував царювання. У числі прихильників реформи були В. С. Ланской і Я. І. Ростовцев.

20 листопада і 5 грудня 1857 Віленського і петербурзького генерал-губернаторам імператором спрямовані рескрипти. Вони послужили офіційним початком проведення селянської реформи. У цих трьох губерніях працювали комісії для складання інвентарів. Рескрипт дозволяв дворянам скласти проекти з поліпшення селянського побуту. Проекти були засновані на тому, що поміщикам зберігають власність на землю, а селяни викуповують свою садибну осілість і необхідну кількість орної землі.

Головний комітет змушений був прийняти нові програмні вимоги про обов'язкове наділення селян польової та присадибної землею за викуп, про вироблення загального положення для всіх губерній з поправками для окремих місцевостей. Проте місцеві значення були дуже значні: чорноземні комітети вимагали знизити норми наділення селян землею, нечорноземних наполягали на збільшенні викупної суми, степові були зацікавлені в тривалому терміні тимчасових повинностей, щоб селяни не розбіглися за наявності вільних казенних земель.

Твердо вирішивши провести реформу зверху, уряд намагався ліквідувати найменші шпарини в законодавстві, які перешкоджають здійсненню його планів. 2 березня 1858 був виданий Указ про заборону поміщикам переводити селян у дворові.

З 17 лютого 1859 по 10 жовтня 1860 працювали редакційні комісії, вони були утворені для систематичного зводу проектів губернських комітетів. Для участі в роботах були викликані з 45 губерній представники дворян землевласників. Складені в редакційних комісіях положення надійшли в Головні комітет, а потім до Державної ради. Пропрацювавши без відпочинку 20 місяців, вони виробили проекти 16-ти різних положень з пояснювальними записками і покажчиками.

У березні 1859 була заснована комісія М.А. Мілютіна (товариш міністра внутрішніх справ) для розробки законопроекту про «господарсько-розпорядчому управлінні в повіті».

Безболісне перетворення фіскальної системи було однією з головних цілей уряду, для чого була створена комісія з перегляду податків і податків.

28 січня 1861. Начло розгляду в Державній раді проекту положення про селян.

«Коду почався розгляд справи в Державній раді, причому на ознайомлення з ним членам ради дано було лише 10 днів, засідання ради були відкриті самим імператором Олександром. І дійсно, члени Державної Ради вже до 17 лютого встигли закінчити розгляд всієї справи. Государ з кожного питання негайно давав свої резолюції, приєднуючись до думки більшості або меншості. При цьому йому нерідко доводилося погоджуватися з думкою 8 проти 35 голосів, щоб підтримати рішення Редакційних комісій. Зрештою, він підтримав їх за всіма пунктами ».

А. А. Корнілов

Останні перешкоди на шляху реформи було усунуто: імператор наважився.

«В результаті підготовлена реформа носила компромісний характер і була спрямована, з одного боку, на збереження поміщицького землеволодіння, а з іншого - забезпечувала в цілому збереження за селянами їх дореформених наділів землі за викуп.

Проект селянської реформи передбачав:

звільнення селян від кріпацтва;

збереження поміщицької власності на землю;

збереження за селянами їх дореформених земельних наділів спочатку в користуванні (за виконання повинностей в положенні тимчасовозобов'язаних), а після викупу - у власності;

виділення державою коштів на викупну операцію з наступним погашенням боргу селянами;

в ролі землекористувача і власника в основному виступав не окремий селянин, а селянська громада в цілому;

з метою запобігання обвальної пролетаризації селянам заборонялося відмовлятися від земельних наділів протягом перших дев'яти років;

введення місцевого самоврядування ».

19 лютого 1861 цар підписав маніфест про скасування кріпосного права і затвердив "Загальне положення про селян, що вийшли з кріпосної залежності». У центральному та місцевих положеннях регламентувалися порядок і умови звільнення селян і передачі їм земельних наділів.

Відповідно до нових законів кріпосне право поміщиків на селян відмінялося назавжди і селяни оголошувалися вільними сільськими жителями з наділенням їх громадянськими правами і свободами - свободою вступу в шлюб, самостійного укладення договорів, правом звернення до суду, займатися підприємництвом і торгівлею, поступати на службу, в навчальні заклади, відлучатися з місця проживання, переходити в інші стани.

Разом з тим реформа не зрівняла селян з поміщиками в їхніх громадянських правах (нерівноправність станів зберігалося), вона лише перевела їх з кріпаків до розряду так званих податкових станів, що обкладаються подушної та іншими податками на основі кругової поруки. А це означало, що кожен податковий суспільство відповідало за всіх своїх членів, володіло правом утримувати їх в своєму середовищі, обмежувало їх свободу пересування і свободу вибору занять, тому що для переходу з однієї податковий групи в іншу потрібно отримання звільнювальні вироку. На відміну від дворянства, духовенства і купецтва селяни платили подушну подати, інші податки і збори, давали рекрутів, могли бути піддані тілесних покарань.

Економічні взаємовідносини між поміщиками та їх колишніми селянами регламентувалися місцевими положеннями. Земля, на якій жили і працювали селяни, визнавалася власністю поміщиків. Тому, щоб звільнити селян із землею, треба було цю землю у поміщиків викупити. Наділення землею відбувалося за добровільною згодою між селянами і поміщиками. Землею наділялися лише особи чоловічої статі. При цьому територія країни була поділена на три зони: нечорноземної, чорноземні і степову, а кожна зона - на «місцевості».

Поки селяни користувалися наділами, не викупивши їх, вони визнавалися «тимчасовозобов'язаними» і несли певні повинності на користь поміщиків, розмір яких визначався статутними грамотами.

Викупної договір між поміщиком і селянином (селянською громадою) затверджувався мировим посередником, після чого всі колишні відносини між поміщиком і селянином припинялися і селянин (селянська община) ставали власниками. Розмір викупної суми визначався не фактичною вартістю землі, а сумою оброку, яку поміщик отримував до реформи.

Селяни виплачували частину викупної суми, а решту суми поміщики одержували з казни, її селяни (селянська община) повинні були разом з відсотками повертати державі протягом сорока дев'яти років. Для кредитування реформи були створені Селянський і Дворянський банки.

Звільнення удільних і державних селян відбулося на вигідніших умовах, ніж поміщицьких. Вони отримали наділи в більшому розмірі, а дворові звільнялися без землі і отримували тільки свободу.

Що вийшли з кріпосної залежності селяни кожного села об'єднувалися в сільське суспільство. З метою управління та суду кілька сільських товариств утворювали волость. У селах і волостях селянам було надано самоврядування. Органом самоврядування сільської громади був сход, на якому селяни обирали на три роки сільського старосту і збирача податків. Органом самоврядування волості також був сход, на якому обирали волосне правління на чолі з волосним старостою та волосних суддів для вирішення справ про незначні проступки та позовах селян.

У сільських товариствах було введено общинне польовий користування землею, при якому селянське суспільство періодично здійснювало переділ землі між сім'ями у відповідності зі своїми звичаями, розподіляло повинності і платили подати на основі кругової поруки. Таким чином, селянська реформа 1861р. розчистила поле для розвитку ринкових відносин, заклала фундамент демократичних перетворень у всіх сферах життя Росії. Основними недоліками реформи були:

половинчастість реформи, збереження феодальних пережитків і насамперед поміщицького землеволодіння. При проведенні реформи виходили з інтересів поміщиків, в результаті чого кількість землі, отриманої селянами з реформи, зменшилася в порівнянні з тим, якими вони користувалися до реформи;

не дивлячись на отримання особистої свободи, економічна свобода селянина непосильними викупними платежами, общинним світоустрій і круговою порукою: піти з общини можна було, лише виплативши половину боргу, що залишився і при гарантії, що іншу виплатить община. Все це гальмувало і перешкоджало розвитку ринкових відносин в країні;

селянський стан продовжувало залишатися на самому низу соціальної ієрархії, несло основну частину тягаря і державних повинностей, а селяни були найбільшою мірою обмежені в політичних та економічних правах.

Зміни в державному механізмі, що сталися в епоху реформ, стали кроком по шляху перетворення феодальної монархії в буржуазну. Розвиток Російської держави в другій половині XIX ст. проходить як би два основних етапи. Спочатку проводяться буржуазні реформи 60-70-их років. У 80-і встановлюється жорстокий поліцейський режим, робляться спроби відмовитися від основних положень буржуазних реформ.

У 1861 р. був створений новий вищий орган - Рада міністрів, представником якого вважався імператор. Комітет міністрів зберігався, але він розглядав головним чином поточні справи. Раді міністрів доручалося розгляд найбільш важливих державних питань. До його складу входили міністри, начальники головних управлінь, голова Комітету міністрів, голова Державної ради, інші вищі чиновники. Незважаючи на свою назву, Рада міністрів не був урядом. Він мав лише дорадче значення. Ніякої самостійністю у вирішенні питань державного управління Рада міністрів не мав.

Слабшає значення Державної ради, члени якої призначалися довічно і вели себе іноді відносно незалежно, що не подобалося Олександру III. Він при вирішенні більшості державних питань спирався на Комітет міністрів, який і стає в цей час основним дорадчим органом.

«Вищим судовим органом країни продовжував залишатися Сенат. Він поступово перетворювався на своєрідну богадільню. У нього призначалися втратили здатність до роботи в інших сферах державного управління вищі та середні чиновники. У Сенаті вони, одержуючи солідні грошові винагороди, практично нічого не робили "».

Після селянської реформи 1861 р. посилилася роль Міністерства фінансів. На нього покладалося проведення викупних операцій по всій країні. У зв'язку з цим у складі Міністерства фінансів створюється спеціальний Головне викупне установа, яка і спостерігало за тим, щоб селяни вчасно виплачували борги за отримані ними земельні наділи.

Оскільки Росія вступила на шлях капіталістичного розвитку, то було потрібно посилення діяльності урядових органів по керівництву промисловістю і торгівлею. Виникла необхідність заохочувати розвиток приватного капіталу. Ця діяльність називалася піклуванням. В апараті Міністерства фінансів утворився департамент торгівлі і мануфактури.

Закономірності економічного розвитку примушували самодержавство вживати заходів з будівництва в країні залізниць.

На початку даного періоду продовжувала функціонувати 3-е відділення канцелярії царя. В якості допоміжного органу в 1862 р. утворилася Слідча комісія у справах про поширення революційних відозв. Матеріали цієї комісії послужили основою для організації ряду політичних судових процесів.

У 70-их роках головне завдання 3-го відділення полягала у веденні дізнань у справах народників. Необхідно було підсилити органи політичного розшуку, оскільки народники вперто продовжували переслідувати царя, готуючи його вбивство.

Обстановка вимагала посилення охорони самодержавного устрою. 3-е відділення явно не справляється зі своїм основним завданням. У зв'язку з цим виникла необхідність перебудови всієї системи поліцейських органів.

 Реформи 60-70 років в області самоврядування дають буржуазії реальну владу на місцях при всі обмеження і перепони, що ставило законодавство. Головна ідея змін в місцевому управлінні полягала у запровадженні або розширенні принципу самоврядування.

У березні 1863 спеціально створена комісія підготувала остаточні проекти положення про земські установи і тимчасові правила для них.

1 січня 1864 було затверджено «Положення про губернські і повітові земські установи».

За законом роль розпорядчих органів виконували губернський і повітові земські збори, члени яких обиралися за трьома виборчим групам, званим куріямі. Перш за все, обиралися повітові земські збори.

До першої виборчої курії ставилися повітові поміщики, які володіли землею певних розмірів, які встановлювалися залежно від місцевості. Норми коливалися від 200 до 800 десятин. У першому курію входили не тільки поміщики, але також великі торговці і промисловці, що мали в повіті підприємства вартістю не менш 15 тис. рублів або з оборотом не менше 6 тис. руб. на рік. Тим самим буржуазія отримувала доступ в першу курію.

Другою була міська курія. У ній отримували виборче право міські жителі, які мали купецькі свідоцтва, власники торгово-промислових підприємств в межах міста з оборотом не менше 6 тис. руб., А також власники нерухомого майна вартістю від 500 до 3 тис. руб. залежно від величини міста. Виборчі права за першими двома Курияма мало лише незначна меншість населення.

У селянській курії виборчим правом користувалися всі селяни-Домогосподарі, але не безпосередньо. Спочатку на волосних сходах обиралися виборщики даного повіту, які потім обирали гласних повітового земського зібрання.

Оскільки від кожної курії обиралося зразкове рівне число голосних, то селяни завжди виявлялися в меншості. На перших же виборах у 29 губерніях гласних повітових земських зборів з дворян було 42%, із селян - 38%. Вибори в губернські земські збори проводилися голосними повітових земських зборів. Розподіл кількості голосних з Курияма виявилося ще більше на користь заможних класів. З тих же 29 губерніях дворяни отримали 74%, селяни - 11%.

У виконавчих органах земських установ (губернських та повітових земських управах) переважали поміщики.

Компетенція земських установ обмежувалася місцевими господарськими і деякими культурними питаннями. Вони дбали про стан шляхів сполучення, займалися організацією медичного обслуговування населення, будівництвом і матеріальним забезпеченням шкіл.

Земства діяли під суворим контролем урядових органів в особі губернатора і місцевої поліції. Губернатор міг призупинити будь-яку постанову земства з мотивів порушення законів або з міркувань протиріччя державним інтересам, що могло тлумачитися як завгодно. Сенат прийняв спеціальні постанови, що забороняли зносини земств один з одним.

Царизм боявся об'єднаних узгоджених дій земств, вони були можливі тільки через державні органи.

Земства заборонялося публікувати свої постанови і звіти без дозволу губернатора. Уряд побоювався земств, тому що в них концентрувалися опозиційні царизму ліберальні шари суспільства.

У 1890 р. була проведена контрреформ, що змінила порядок виборів до земства. Збереглися три курії, але в першій курії вводився становий принцип: могли обиратися і бути обраними тільки поміщики-дворяни (потомствені і особисті). Тим самим зменшилося представництво буржуазії в земсвах. Істотні зміни відбулися в селянській курії. Відтепер селяни вибирали тільки кандидатів у повітові земські збори. Губернатор з числа обраних кандидатів призначав гласних. Посилився нагляд за складом і діяльністю земств зі сторони адміністрації.

Скасування кріпосного права зажадала кардинального оновлення державного апарату Росії в напрямку поступового реформування абсолютної монархії в конституційну.

«Селяни складали на початку ХХ ст. близько 80% населення Росії. І після скасування кріпосного права вони продовжували залишатися нижчим нерівноправним станом. У селі зберігалися багато пережитки кріпосного ладу: відпрацювання, кругова порука, громада, викупні платежі, волосне управління та ін ».

Революція 1905-1907 рр.. сколихнула багатомільйонні маси селян. Якщо в 1900-1904 рр.. було 426 виступів селян проти поміщиків, то в 1905-1907 рр.. 4681, тобто їх кількість збільшилася більш ніж у 10 разів.

У зв'язку з розвитком селянського руху навесні і восени 1905 року, що охопила понад 1/3 повітів Центральної Росії, виник Всеросійський селянський союз. Він сформувався на установчому з'їзді, що відбувся 31 липня-1 серпня 1905 року і представляв 22 губернії.

З `їзд зажадав передачі всієї землі в« загальну власність », з наданням права користування землею тим, хто її обробляє.

Революційний рух і боротьба селян змусили царський уряд ще до першої російської революції скасувати деякі найбільш одіозні залишки кріпосницької системи. Так у березні 1903 року була скасована кругова порука в сільській громаді; в серпні 1904 року були скасовані тілесні покарання селян, що застосовувалися за вироками волосних судів. Під впливом революції 3 листопада 1905 був опублікований царський маніфест «Про поліпшення добробуту і полегшення становища селянського населення». У зв'язку з цим маніфестом із 1 січня 1906 викупні платежі зменшувалися наполовину, а з 1 січня 1907 стягування їх повністю відмінялося. Передбачалося введення більш пільгових умов для видачі позичок з Селянського поземельного банку для купівлі землі селянами.

У травні 1905 р. видається указ «Про заснування Комітету по земельних справах в складі Головного управління землеустрою та землеробства». До його складу входили міністр двору, внутрішніх справ, фінансів, юстиції та державного контролю. Комітет здійснював загальне керівництво земельними справами і земельних кредитом, заслуховувала звіти земельних банків.

Указ «Про зменшення і наступному припинення всіх платежів з селян» і Указ «Про полегшення завдання Селянського поземельного банку зі сприяння до збільшення площі землеволодіння малоземельних селян», що вводив кредитування з дозволу Міністерства фінансів і погашення заборгованості за рахунок селян викупних платежів, що надійшли до банку.

Під прямим впливом першої російської революції 5 жовтня 1906 р. було підписано Указ «Про скасування деяких обмежень у правах сільських обивателів та інших осіб колишніх податкових станів». Цим Указом декларувалося подання усім російським підданим (крім інородців) однакових прав щодо державної служби; селяни не мали представляти при їх вступі на державну службу, до навчальних закладів «звільнювальні», що видавалися сільськими громадами; могли вільно обирати місце проживання; селянам дозволялося зобов'язуватися векселями .

«Революція 1905-1907 років. показала неспроможність ставки самодержавства на патріархальність, ілюзії царистські селянства. Селянство взяло активну участь у революційній боротьбі. Царський уряд в цих умовах вирішило (за ініціативою міністра внутрішніх справ, а пізніше голови Ради міністрів - Столипіна) здійснити заходи, спрямовані на зміцнення куркульства, тобто сільської буржуазії ».

Перед урядом, очолюваним Столипіним, стояло завдання вирішити три групи протиріч, що виявилися в ході першої російської революції, між:

1) ліберальним суспільством і самодержавної владою царя;

 непривілейованим «низами» і привілейованої елітою (так звані селянське питання і робочий);

3) загальноросійським центром і національними околицями.

Дозволити протиріччя передбачалося через докорінну модернізацію економіки (передусім аграрного сектора) і часткове реформування соціальних відносин і держапарату.

Для вирішення всього комплексу завдань Столипіним був обраний шлях консервативно-ліберального реформаторства, що здійснюється спільними зусиллями уряду і помірно-ліберальної частини суспільства (представлену правоцентристським більшістю III Державної Думи).

Найважливішим елементом третьочервневої політичного режиму і основним гарантом успішного здійснення запланованих реформ була особистість Петра Аркадійовича Столипіна. За словами одного з його найближчих помічників - С. Є. Крижановського - Столипін першим зумів знайти опору не тільки в силі влади, а й в думці країни, що побачила в ньому організатора життя і захисника від смути. В особі його вперше постав перед суспільством замість звичного типу міністра-бюрократа, що пливе за течією в гонитві за власним благополуччям, новий героїчний образ вождя, що рухає життя й захоплюються її за собою ... »

За новим положенням про вибори абсолютну більшість місць в III Державній Думі повинні були отримати представники землевласницької і міської еліти (49 і 15% відповідно від загального числа виборців). Число селянських вибірників скорочувалась удвічі. Міські виборці поділялися на дві курії, з яких перший включала вершки домовладельческой і торгово-промислової буржуазії, надавалося майже в півтора рази більше місць у губернському виборчих зборах, ніж друга. Серед робітників права голосу отримували лише квартиронаймачі. Самостійні робочі курії, володіли правом обрання одного обов'язкового депутата, зберігалися тільки в 6 губерніях. Різко скорочувалася представництво національних окраїн. Загальна кількість депутатів зменшилася з 524 до 442.

Основними завданнями урядової політики Столипін вважав збереження Росією своїй цілісності і великодержавного статусу з одночасним перетворенням її в «правова держава».

Крім створення працездатної Думи, ключовим моментом перетворення стала аграрна реформа, початок якої поклав прийнятий 9 листопада 1906 Указ «Про доповнення деяких постанов діючого закону, що стосуються селянського землеволодіння та землекористування», що став (з деякими поправками) законом 14 червня 1910 « Кожен селянин отримував право виходити з громади і зміцнювати що перебуває в його користуванні надільну землю в особисту власність. Крім того, він міг вимагати відома всіх своїх земельних ділянок до одного місця без переносів (частина), або з перенесенням (хутір) садиби. "29 травня 1911 р. був прийнятий Закон про землеустрій, за яким приватними власниками автоматично оголошувалися селяни тих громад, в яких був проведений комплекс землевпорядних заходів.

Важливими складовими аграрної реформи з'явилися політика переселення, діяльність Селянського банку, а також агрономічна допомогу модернізують своє господарство селянам. Для вгамування «земельного голоду» було виділено 9 млн. десятин державних, а також закуплено кілька мільйонів десятин приватновласницьких земель. Засновувався земельна, меліоративний і переселенський кредит. Всього за 1906-1913 рр.. на потреби селянського землеустрою зі скарбниці було виділено 1,5 млрд. руб.

«Незважаючи на очевидні труднощі, з якими зіткнулася аграрна реформа (брак коштів, агротехнічного персоналу, схематизм, невмілі дії представників влади, неонародніческое опір реформі з боку деяких земств, психологічна непідготовленість значної частини селянства, складності з переселенням за Урал і т. п.) , в цілому вона розвивалася успішно. Хоча до початку світової війни з общини вийшло трохи більше 25%, а кількість перейшли до хутори й села селянських господарств склало приблизно 10% від їх сукупного числа, загальний імпульс, доданий аграрному сектору столипінської реформою, був настільки потужним, що до 1915 р. валовий збір зерна в Росії виріс в порівнянні з початком століття в 1,7 рази. »

Найважливішим наслідком реформи з'явилися якісний зсув у психології як селян, так і земських урядових кіл, а також повсюдний підйом прагматизму і професіоналізму, що визначив собою дух третьочервневої епохи. Незважаючи на об'єктивну болючість процесу селянського землеустрою і пов'язаний з цим зростання соціальної напруженості всередині громади в цілому, аж до Лютневої революції російського села залишалася політично стабільною.

У тісному зв'язку з аграрними перетвореннями стояли задумані Столипіним реформи системи місцевого самоврядування, адміністративного управління та суду.

Фундаментом державної піраміди покликане було стати безстановий волосне земство, ключовою фігурою в якому, на думку Столипіна, повинен був з часом з'явитися міцний селянин-підприємець. Компетенція місцевих органів самоврядування розширювалася, а ставлення до них адміністративної влади передбачалося звести до «нагляду» за законністю їх дій.

Передбачалося скасувати інститут земських начальників і позбавити повітових проводирів дворянства адміністративних функцій, замінивши тих і інших призначаються МВС дільничними комісарами та начальниками повітового управління відповідно. Планувалося створення адміністративного суду, який розглядає скарги на посадових осіб.

Жандармська поліція поєднувалася із загальною, причому з жандармів слід було зняти обов'язки з виробництва політичних дізнань. На місце земських начальників і станового волосного суду ставав скасований в пероід контрреформ, що обирається всім населенням місцевості мировий суд.

Передбачалася європеїзація кримінального процесу: «допущення захисту на попередньому слідстві, введення змагального начала в обряді віддання до суду, встановлення інститутів умовного засудження і умовного дострокового звільнення і т. п.»

Робочий питання передбачалося дозволити як за допомогою легалізації економічних страйків і профспілок, так і за допомогою державного страхування і законодавчого впорядкування умов праці.

Реформа освіти грунтувалася на ідеї наступності нижчої середньої і вищої школи. При цьому брався курс на поступове введення загальної початкової освіти.

Намічалося введення прибуткового податку і деяке посилення оподаткування заможних класів.

Особлива увага приділялася відбудові військової могутності Російської імперії, підірваного невдалою війною з Японією.

Складовою урядового курсу репресії залишилися проти революційно-терористичного підпілля. За вироками судів у 1906-1910 рр.. було страчено понад 3925 осіб (від революційного терору в 1906-1907 рр.. загинуло 4126 посадових осіб).

Найбільш спірною частиною столипінської програми стала так звана «політика російського націоналізму». На думку Столипіна, ця політика повинна була захистити реформуються Росію від розпаду.

Розвиток органів самоврядування на околицях, слід було, на думку Столипіна, виділити російсько-населені території.

Там, де російське населення було в меншості, слід було штучним шляхом розширити його представництво в органах самоврядування.

Вкрай лівих обурювали прагнення розширити Столипіна, за допомогою політики націоналізму, географію існування земств, і витіснити станову солідарність дворян солідарністю всіх «православнорусскіх», що на ділі означало поступова відмова від станових привілеїв.

Переважна більшість намічених Столипіним реформ (за винятком аграрної і частково військової) залишилося нереалізованим.

Але ця реформа була покликана посилити капіталістичний розвиток російського села, а отже, і всього суспільства, що послужило б серйозно економічного та політичного прогресу Росії.

Література:

Чистякова О.І. Історія вітчизняної держави і права. ч I - М. БЕК, 1996 - 368.

Титов Ю.П. Історія держави і права Росії. М.: Билина. 1996 - 401.

Тюкавкін В. Г. Історія СРСР 1861 - 1917 рр.. М.: Просвещение. 1990 - 462.

Ісаєв І. О. Історія держави і права Росії. М.: Юрист. 1996 - 454.

Рибас С., Тараканова Л. Реформатор. М.: Недра. - 1991 - 206.